Постанова

від 13.06.2023 по справі 450/2577/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 450/2577/22 Головуючий у 1 інстанції: Данилів Є.О.

Провадження № 22-ц/811/793/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ніткевича А.В.

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Зеліско-Чемерис К.Р.

з участю представника позивача Бланського М.А. , представника відповідача Гобатюк М.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Блонського Михайла Андрійовича на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 березня 2023 року у складі судді Даниліва Є.О. в справі за позовом ОСОБА_3 до Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державна казначейська служба України, про стягнення відшкодування моральної шкоди,-

встановив:

У серпні 2022 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Пустомитівського ВДВС у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державна казначейська служба України про стягнення відшкодування моральної шкоди.

Вимоги обґрунтовує тим, що з 07.12.2019 є розлученим із своєю колишньою дружиною ОСОБА_4 . Від шлюбу у позивача перебуває на утриманні двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розірвання шлюбу дружина позивача подала до суду позов про стягнення з нього аліменті.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 14.05.2019 стягнуто з ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_4 на утримання двох дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи з 30.05.2018 року та до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Рішення у подальшому залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 03.07.2020.

На підставі цього рішення видано виконавчий лист про стягнення аліментів, який ОСОБА_4 подала до виконавчої служби для примусового виконання.

16.07.2019 державним виконавцем відкрито виконавче провадження.

У процесі виконавчого провадження виконавчою службою вчинено ряд протиправних дій, рішень та бездіяльності, що заподіяли позивачу моральну шкоду.

Зокрема, бездіяльність встановлена рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі № 1.380.2019.006782 від 29.01.2020, рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/10871/21 від 11.08.2021, ухвалою Львівського окружного адміністративного суду у справі № 1.380.2019.006782 від 31.03.2020, ухвалою Львівського окружного адміністративного суду у справі № 1.380.2019.006782 від 09.10.2020.

Отже протиправність дій відповідача щодо винесення оскаржуваних постанов є встановленою рішенням суду. Також, відповідач умисно не виконував рішення суду протягом тривалого часу, а коли його виконав, знову виніс на другий день такі ж саме постанови про арешт коштів боржника. Вказує, що державний виконавець повністю не реалізував надані йому права, щодо застосування всіх можливих заходів для виконання рішення суду.

Крім цього, стягувач ОСОБА_4 подала у листопаді 2021 року заяву про повернення виконавчого листа та повідомлення, що подальше отримання нею аліментів від ОСОБА_3 буде здійснюватися у добровільному порядку.

Державний виконавець жодним чином не відреагував на цю заяву та не надав на неї відповіді.

Таким чином, за наявності підстав закрити виконавче провадження та надати можливість сторонам мирно врегулювати питання сплати аліментів, державний виконавець продовжив його здійснювати та продовжив свою протиправну діяльність, яка констатована судом.

Через повну бездіяльність та протиправні дії державної виконавчої служби, йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює в 1000000,00 гривень, як така, що є справедлива у співвідношенні душевних страждань, переживань.

Просив стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та/або Західного міжрегіонального управлння Міністерства юстиції у рахунок відшкодування моральної шкоди 1000000,00 (один мільйон) гривень.

Оскаржуваним рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 березня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_3 - задоволено частково.

Стягнуто з Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у межах бюджетних асигнувань з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 10 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні позовних вимог в іншій їх частині - відмовлено.

Рішення суду оскаржив представник позивача Блонський М.А. , не погоджується із рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Покликаючись на судову практику зазначає, що відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті, як компенсацію потерпілому збитків, так і запобігання вчинення суб`єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людей.

Суд першої інстанції повинен був розібратися у суті правових відносин та належним чином оцінити розмір завданої шкоди позивачу.

Разом з цим, правильно встановивши обставини завдання шкоди та протиправності дій відповідача, визначаючи розмір моральної шкоди, суд допустив грубе порушення верховенства права та права на справедливу сатисфакцію позивача в результаті завдання йому шкоди.

Крім цього, суд не виконав жодної превентивної функції щодо недопущення подальших порушень з боку органу державної влади та понесення його посадовими особами відповідальності, оскільки стягнення моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн. не понесе жодного фінансового наслідку для відповідача, а відповідно не сприятиме здійсненню належного виховного впливу на винну особу.

Звертає увагу на те, що у виконавчому провадженні № 59522638 щодо ОСОБА_3 має місце вже дев`ять судових рішень, якими констатовано протиправність дій, рішень чи бездіяльності державного виконавця.

Так, протиправність дій відповідача тривала з грудня 2019 року по січень 2023 року, оскільки 26.01.2023 було скасовано постанови про накладення арешту на ймано та кошти позивача, а нові не виносилися.

Зважаючи на кількість та тривалість порушень позивача, очевидно, що розмір моральної шкоди не може оцінюватися в 10000,00 грн., оскільки не може відповідати критерію розумності.

Також зазначає, що діти позивача стають засобом впливу матері на колишнього чоловіка, тому існує виконавче провадження № 59522638, при цьому ОСОБА_4 неодноразово пропонувалося у позасудовому порядку та без виконавчої служби надавати утримання дітям.

Зокрема, у листопаді 2021 року ОСОБА_4 подала заяву до виконавчої служби про повернення їй виконавчого листа, оскільки буде отримувати аліменти у добровільному порядку, однак виконавчою службою було вчинено перешкоди у цьому, не розглянуто заяву та не повернуто виконавчий лист.

Зазначає, що ОСОБА_3 сплачує аліменти справно та допомагає дітям поза межами суми аліментів.

ОСОБА_3 є єдиним учасником, засновником та керівником ТзОВ «Транспортна Сервісна Компанія», яке мало підрозділ у Республіці Польща, однак таке припинило свою діяльність через те, що ОСОБА_3 було заборонено виїзд за кордон.

Крім цього, товариство має труднощі з розвитком підприємницької діяльності, оскільки виконавчою службою накладено арешти на майно та кошти позивача, якого включено у реєстр боржників.

Державний виконавець не надав жодної відповіді без рішення суду на звернення позивача, кожного разу на таку бездіяльність було подано до суду.

Також, виконавча служба не виконувала рішення суду про скасування арешту.

З врахуванням наведеного, даний позов є не лише способом відшкодувати завдану моральну шкоду, а й є інструментом припинення протиправних дій відповідача, оскільки порушення прав людини протягом трьох років повинні мати справедливу сатисфакцію та відчутний наслідок для відповідача.

Наводить обставини, за яких позивач зазнав душевні страждання та їх тривалість, при цьому просить звернути увагу на фінансові документи підприємства та вартість майна на яке накладено арешт.

Покликається на судову практику щодо відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Просить скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 березня 2023 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Відзив на апеляційну скаргу на апеляційну скаргу не надходив.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, враховуючи таке.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Ухвалюючи оскаржуване рішення та задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

Суд врахував, що позивачу були спричинені душевні страждання з боку Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, що підтверджується відповідними судовими рішення, оскільки він був змушений протягом трьох років докладати додаткових зусиль для відновлення свого порушеного права, зокрема, звертатися до суду, щоб довести неправомірність дій державних виконавців, домогтися скасування постанов державного виконавця про закриття виконавчих проваджень, звертатися до правоохоронних органів із заявами про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 КК України (невиконання судового рішення).

Оскільки судовими рішеннями встановлена бездіяльність посадової особи державної виконавчої служби у процесі виконання судового рішення про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, суд прийшов висновку про наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності, що є підставою для часткового задоволення позовних вимог у частині відшкодування моральної шкоди, при цьому, зазначив, що заявлений розмір відшкодування є істотно завищеним та не відповідає характеру та ступеню страждань позивача.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд врахував тривалість вимушених змін у житті позивача, глибину душевних страждань, яких зазнав позивач, унаслідок неналежного примусового виконання судових рішень про стягнення заборгованості по аліментах на утримання дітей, з урахуванням вимог розумності, виваженості і справедливості, суд дійшов висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) необхідно стягнути моральну шкоду у розмірі 10000, 00 грн., а такий розмір моральної шкоди відповідатиме засадам розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань позивача, ступеня вини посадових осіб державної виконавчої служби у завданні моральної шкоди та буде справедливою сатисфакцією за понесені моральні страждання позивача.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення колегія суддів враховує таке.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів, однак за їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист особа здійснює на свій розсуд (ст. 20 ЦК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Таким чином, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у цивільній справі 337/474/14-ц, провадження № 61-15813сво18).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного правам чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-186гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

З матеріалів справи вбчається, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 14.05.2019 у справі № 450/1636/18 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 на утримання двох дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи з 30.05.2018 та до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Згідно із ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Зазначене конституційне положення відображено і у ст. 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012, пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 ); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

В рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року Європейський суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

04.07.2019 Пустомитівський районний суд Львівської області видав виконавчий лист №450/1636/18 на виконання рішення від 14.05.2019.

16.07.2019 головний державний виконавець Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Партем М.Б., відкрив виконавче провадження № 59522638 по примусовому виконанню виконавчого листа виданого 04.07.2019 у справі №450/1636/18 (т. 1 а.с. 8).

У матеріалах справи наявні докази щодо відомостей виконавчого провадження №59522638 та вчинених виконавчих дій у такому (т. 1 а.с. 9-11).

Також, з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_3 є єдиним засновником та директором ТОВ «Транспортна сервісна компанія», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 22.09.2020 (т. 1 а.с. 6-7).

Звертаючись до суду із позовними вимогами позивач такі фактично зводить до того, що судовими рішеннями встановлено протиправність дій та бездіяльність державнихб виконавців, через що йому заподіяно моральну шкоду, яку оцінює у грошовій формі, еквівалент якої у сумі 1000000,00 грн просить стягнути.

Як стверджує позивач ОСОБА_3 , йому довелося докласти багато зусиль для доведення протиправності дій відповідача та констатації протиправної бездіяльності державних виконавців у межах відповідного виконавчого провадження.

Так, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №1.380.2019.006782 позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано постанову Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області в особі державного виконавця Петречка Ярослава Тарасовича про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № 59522638.

Визнано протиправною та скасовано постанову Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області в особі державного виконавця Петречка Ярослава Тарасовича про арешт майна боржника у виконавчому провадженні №59522638.

У задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000, 00 грн. - відмовлено.

Рішення суду набрало законної сили 11.02.2020.

Крім цього, ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 31.03.2020 у справі №1.380.2019.006782 заяву ОСОБА_3 задоволено частково.

Зобов`язано Пустомитівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області подати у десятиденний строк з дня отримання вказаної ухвали звіт про виконання рішення суду від 29.01.2020 у справі №1.380.2019.006782.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 09.10.2020 у справі №1.380.2019.006782 заяву ОСОБА_3 задоволено частково.

Встановлено Пустомитівському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області строк подання звіту про виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №1.380.2019.006782 тривалістю 10 календарних днів з дня отримання вказаної ухвали.

Також, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.08.2021 у справі №380/10871/21 позов ОСОБА_3 задоволено повністю.

Визнано протиправною та скасовано постанову Пустомитівського районного відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 12.08.2020 про арешт майна боржника ВП №59522638.

Визнано протиправною та скасовано постанову Пустомитівського районного відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 12.08.2020 про арешт коштів боржника ВП №59522638.

Визнано протиправною та скасовано постанову Пустомитівського районного відділу Державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 12.08.2020 про накладення штрафу ВП №59522638.

Фактично рішенням Львівського окружного адміністративного суду вдруге визнано протиправними постанови про накладення арешту на майно та кошти боржника, зокрема такі вже були визнані протиправними попереднім рішенням суду, проте відповідач повторно виніс такі ж постанови.

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 06.07.2021 у справі № 450/1636/18 задоволено частково скаргу ОСОБА_3 , визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Петречко Ярослава Тарасовича щодо не розгляду заяв ОСОБА_3 по визначенню суми заборгованості по аліментах та зарахування добровільно сплачених аліментів у розрахунок заборгованості.

В іншій частині скаргу залишено без задоволення.

Постановою Львівського апеляційного суду від 25.01.2022 у справі №450/1636/18 апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 липня 2021 року скасовано в частині відмови у задоволенні скарги.

Ухвалено нову постанову.

Зобов`язано державного виконавця Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) здійснити перерахунок заборгованості по аліментах з урахуванням здійснених ОСОБА_3 переказів коштів ОСОБА_4 в рахунок оплати аліментів у період з липня 2020 року по квітень 2021 року.

В решті ухвалу залишено без змін.

Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що державний виконавець не вчиняв дій щодо перерахунку заборгованості по аліментах на основі поданої заяви ОСОБА_3 від 12.04.2021 та від 04.02.2021. Розрахунок було здійснено лише після подання скарги на дії державного виконавця у травні 2021 року.

Також, апеляційний суд встановив, що державний виконавець безпідставно не включав в рахунок сплати аліментів квитанції надані ОСОБА_3 про оплату аліментів на рахунок стягувача ОСОБА_4 .

Крім цього, ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 20.04.2022 у справі №450/1636/18 задоволено скаргу ОСОБА_3 .

Визнано протиправною бездіяльність державного виконавця Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) Петречко Я.Т., щодо ненадання відповіді на заяву від 30.12.2021 року представника ОСОБА_3 адвоката Блонського М.А. та несвоєчасного надання відповіді на заяву від 31.01.2022 року представника ОСОБА_3 адвоката Блонського М.А.

Колегія суддів виходить з того, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав і обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Кожен, чиї права і свободи, викладені у цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Статті 8, 55 Конституції України передбачають, що право на судовий захист належить до основних невідчужуваних прав і свобод людини.

Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про виконавче провадження».

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.

Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначила, що необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

В свою чергу, неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421).

Преюдиційне значення можуть мати лише ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення (постанова КЦС ВС від 11.12.2019 по справі №320/4938/17).

Таким чином, підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

При цьому передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Оскільки зазначеними вище судовими рішеннями встановлена протиправна бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби у межах відповідного виконавчого провадження, суд першої інстанції прийшов правильного висновку, що наявні усі складові цивільно-правової відповідальності, що є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 в частині відшкодування моральної шкоди.

Як зазначалося вище, рішення оскаржується виключно позивачем та лише у контексті стягнутого судом розміру відшкодування моральної шкоди, відтак власне питання грошового еквіваленту такої до спірних правовідносин та шкоди, яку у межах таких зазнав позивач, є ключовим у межах даного апеляційного провадження.

Так, пунктом 6.4 Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди» (лист Міністерства юстиції від 13 травня 2004 року № 35-13/797) роз`яснено, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується фізичної особи.

Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом.

При цьому, колегія суддів виходить з того, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Визначений розмір моральної шкоди 10000,00 грн., на переконання колегії суддів, відповідає засадам розумності та справедливості, з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань позивача, ступеня вини посадових осіб державної виконавчої служби у завданні моральної шкоди, а також тих обставин, що наведеними вище судовими рішеннями про визнання бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби протиправною, порушене право позивача фактично було відновлено.

Усі доводи апеляційної скарги, які стосуються сплати ОСОБА_3 аліментів, допомоги дітям поза межами суми аліментів, відносин із колишньою дружиною, як сторін виконавчого провадження, здійснення підприємницької діяльності чи керівництва ТзОВ «Транспортна Сервісна Компанія», колегія суддів до уваги не приймає, оскільки такі не стосуються спірних правовідносин.

Окремо колегія суддів зазначає, що захист права на майбутнє законом не передбачено, тому доводи апеляційної скарги про те, що розмір моральної шкоди стягнутої судом пов`язана із превентивністю у контексті спірних правовідносин, теж не заслуговує на увагу.

Згідно із ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, 372 п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Блонського Михайла Андрійовича - залишити без задоволення.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 березня 2023 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 14 червня 2023 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк