Ухвала

від 20.06.2023 по справі 450/2577/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

20 червня 2023 року

м. Київ

справа № 450/2577/22

провадження № 61-9035ск23

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 березня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа - Державна казначейська служба України, про стягнення відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Пустомитівського ВДВС у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа - Державна казначейська служба України, про стягнення відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000 000, 00 грн.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 березня 2023 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 13 червня 2023 року, позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з Пустомитівського ВДВС у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у межах бюджетних асигнувань з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. В задоволенні позовних вимог в іншій їх частині відмовлено.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

Суд врахував, що позивачу були спричинені душевні страждання з боку Пустомитівського ВДВС у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, що підтверджується відповідними судовими рішення, оскільки він був змушений протягом трьох років докладати додаткових зусиль для відновлення свого порушеного права, зокрема, звертатися до суду, щоб довести неправомірність дій державних виконавців, домогтися скасування постанов державного виконавця про закриття виконавчих проваджень, звертатися до правоохоронних органів із заявами про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 382 КК України (невиконання судового рішення).

Оскільки судовими рішеннями встановлена бездіяльність посадової особи державної виконавчої служби у процесі виконання судового рішення про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, суд прийшов висновку про наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності, що є підставою для часткового задоволення позовних вимог у частині відшкодування моральної шкоди, при цьому, зазначив, що заявлений розмір відшкодування є істотно завищеним та не відповідає характеру та ступеню страждань позивача.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд врахував тривалість вимушених змін у житті позивача, глибину душевних страждань, яких зазнав позивач, унаслідок неналежного примусового виконання судових рішень про стягнення заборгованості по аліментах на утримання дітей, з урахуванням вимог розумності, виваженості і справедливості.

19 червня 2023 року ОСОБА_2 , який діє від імені ОСОБА_1 , через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 березня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 червня 2023 року у зазначеній вище справі.

Як підставу для касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 823/782/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17, від 08 червня 2022 року у справі № 686/4032/21, постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд установив, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 травня 2019 року у справі № 450/1636/18 стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи з 30 травня 2018 року та до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

04 липня 2019 року Пустомитівський районний суд Львівської області видав виконавчий лист № 450/1636/18 на виконання рішення від 14 травня 2019 року.

16 липня 2019 року головний державний виконавець Пустомитівського районного ВДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області Партем М. Б. відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 по примусовому виконанню виконавчого листа виданого 04 липня 2019 року у справі № 450/1636/18.

У матеріалах справи наявні докази щодо відомостей виконавчого провадження № НОМЕР_1 та вчинених виконавчих дій у такому.

ОСОБА_1 є єдиним засновником та директором ТОВ «Транспортна сервісна компанія», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 22 вересня 2020 року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано постанову Пустомитівського районного ВДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області в особі державного виконавця Петречка Я. Т. про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Визнано протиправною та скасовано постанову Пустомитівського районного ВДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області в особі державного виконавця Петречка Я. Т. про арешт майна боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

У задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн відмовлено.

Рішення суду набрало законної сили 11 лютого 2020 року.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано Пустомитівський районний ВДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області подати у десятиденний строк з дня отримання вказаної ухвали звіт про виконання рішення суду від 29 січня 2020 року.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено Пустомитівському районному ВДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області строк подання звіту про виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2020 року тривалістю 10 календарних днів з дня отримання вказаної ухвали.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року у справі № 380/10871/21 позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

Визнано протиправною та скасовано постанову Пустомитівського районного ВДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 12 серпня 2020 року про арешт майна боржника ВП № НОМЕР_1.

Визнано протиправною та скасовано постанову Пустомитівського районного ВДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 12 серпня 2020 року про арешт коштів боржника ВП № НОМЕР_1.

Визнано протиправною та скасовано постанову Пустомитівського районного ВДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 12 серпня 2020 року про накладення штрафу ВП № НОМЕР_1.

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 липня 2021 року у справі № 450/1636/18 задоволено частково скаргу ОСОБА_1 . Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Пустомитівського районного ВДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Петречко Я. Т. щодо не розгляду заяв ОСОБА_1 по визначенню суми заборгованості по аліментах та зарахування добровільно сплачених аліментів у розрахунок заборгованості. В іншій частині скаргу залишено без задоволення.

Постановою Львівського апеляційного суду від 25 січня 2022 року у справі № 450/1636/18 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 06 липня 2021 року скасовано в частині відмови у задоволенні скарги. Ухвалено нову постанову. Зобов`язано державного виконавця Пустомитівського районного ВДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) здійснити перерахунок заборгованості по аліментах з урахуванням здійснених ОСОБА_1 переказів коштів ОСОБА_3 в рахунок оплати аліментів у період з липня 2020 року по квітень 2021 року. В решті ухвалу залишено без змін.

Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що державний виконавець не вчиняв дій щодо перерахунку заборгованості по аліментах на основі поданої заяви ОСОБА_1 від 12 квітня 2021 року та від 04 лютого 2021 року. Розрахунок було здійснено лише після подання скарги на дії державного виконавця у травні 2021 року.

Також державний виконавець безпідставно не включав в рахунок сплати аліментів квитанції надані ОСОБА_1 про оплату аліментів на рахунок стягувача ОСОБА_3 .

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 квітня 2022 року у справі № 450/1636/18 задоволено скаргу ОСОБА_1 .

Визнано протиправною бездіяльність державного виконавця Пустомитівського районного ВДВС Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) Петречко Я. Т., щодо ненадання відповіді на заяву від 30 грудня 2021 року ОСОБА_1 та несвоєчасного надання відповіді на заяву від 31 січня 2022 року.

Згідно із статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у разі встановлення факту реального заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання такої шкоди.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявності моральної шкоди; протиправності поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявності причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

З огляду на вказані норми матеріального права при зверненні з позовом про відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні такою посадовою особою своїх повноважень, позивач повинен довести не лише протиправність поведінки відповідача, а й факт заподіяння моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Обов`язок доказування в цивільному процесі встановлений статтею 81 ЦПК України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Доказуванню підлягає факт завдання особі моральної шкоди, в чому така моральна шкода знайшла вираз, в якій грошовій формі чи в якій матеріальній формі особа оцінює завдану їй шкоду та з чого вона при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У постанові Верховного Суду від 06 вересня 2021 року у справі № 296/3139/20 (провадження № 61-1086св21) у подібних правовідносинах зроблено висновок про те, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Крім того, вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 757/1480/21 (провадження № 61-5339св22).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення 10 000,00 грн, що відповідає засадам розумності та справедливості, з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань позивача.

Посилання в касаційній скарзі на судову практику як на обґрунтування своєї позиції не підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норм права у цій справі.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Наведені норми закону та позиція Верховного Суду дають підстави для висновку про законність оскаржуваних судових рішень.

Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Таким чином, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 необхідно відмовити, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судами попередніх інстанцій вищевказаних норм матеріального та процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга є необґрунтованою.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 09 березня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа - Державна казначейська служба України, про стягнення відшкодування моральної шкоди.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров