Рішення

від 20.03.2023 по справі 904/74/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.03.2023м. ДніпроСправа № 904/74/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Вищого професійного училища № 17, м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод бурового обладнання", м. Дніпро

про стягнення заборгованості за договором про навчально-виробничу практику в розмірі 58 929,83 грн.

Без виклику (повідомлення) учасників справи

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Вище професійне училище № 17 звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод бурового обладнання" про стягнення заборгованості за договором про навчально-виробничу практику № 21/22 від 01.09.2021 в розмірі 58 929,83 грн., з яких:

- 41 716, 20 грн. - основний борг;

- 5 233, 71 грн. - пеня;

- 10 769, 17 грн. - інфляційні втрати;

- 1 210, 75 грн. - 3 % річних.

Ухвалою від 06.01.2023 позовну заяву залишено без руху.

16.01.2023 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 19.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

07.02.2023 від відповідача надійшов відзив на позов.

27.02.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Крім того, позивач просив суд зобов`язати відповідача надати суду графіки, дати і суми сплати заробітної плати здобувачам освіти ВПУ № 17 відповідно до п. 1.8 договору № 21/22 від 01.09.2021.

Ухвалою від 03.03.2023 в задоволенні клопотання Вищого професійного училища № 17 про витребування доказів відмовлено.

Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.

20.03.2023 здійснено розгляд справи по суті.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором № 21/22 від 01.09.2021 про навчально-виробничу практику, а саме в частині нарахування та виплати заробітної плати здобувачам освіти за проходження виробничого навчання та виробничої практики, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 41 716,20 грн.

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивачем на нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 5 233,71 грн., 3%річних у розмірі 1 210,75 грн. та інфляційні втрати у розмірі 10 769,17 грн.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА

Відповідач надав відзив на позов, в якому він визнає позовні вимоги в частині основної заборгованості в розмірі 41 716,20 грн., просить врахувати готовність відповідача до вирішення спору по справі в позасудовому порядку (шляхом підписання мирової угоди) або за участі судді. У випадку, якщо врегулювати спір по справі в позасудовому порядку (шляхом підписання мирової угоди) або за участі судді не вдасться, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій.

Крім того, відповідач посилається на форс-мажорні обставини, які викликані введенням воєнного стану на території України.

ВІДПОВІДЬ ПОЗИВАЧА НА ВІДЗИВ.

Позивач зазначив, що відповідачем не доведено настання форс-мажорних обставин.

Крім того, позивач зазначив, що відповідач залишив поза увагою п. 1.8 спірного договору.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з наявністю підстав для стягнення винагороди за практику відповідним здобувачам освіти, підстав для стягнення штрафних санкцій.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Між Вищим професійним училищем № 17 (далі - навчальний заклад) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод бурового обладнання" (далі - підприємство) було укладено договір про навчально-виробничу практику № 21/22 від 01.09.2021 (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1. договору, підприємство зобов`язано надати здобувачам освіти обладнані робочі місця або навчально-виробничі ділянки для проходження виробничого навчання та виробничої практики згідно з планом-графіком.

Згідно з планом-графіком професійно-практичної підготовки учнів (здобувачів освіти) ВПУ № 17 групи М 20-1/9, С 20-19/9, М 19-5/9, С 19-18/9, відповідач прийняв 21 учнів на проходження виробничого навчання та практики.

Пунктом 1.8. договору встановлено, що підприємство зобов`язано до 15 числа кожного місяця надавати через майстрів в/н - керівників практики від закладу освіти - відомості нарахування заробітної плати за проходження учнями виробничого навчання чи виробничої практики.

Згідно з пунктом 1.10. договору підприємство зобов`язано 50% - заробітної плати, нарахованої здобувачам освіти на час виробничого навчання і виробничої практики, направляються на рахунок закладу освіти для здійснення його статутної діяльності, зміцнення навчально-матеріальної бази, на соціальний захист учнів, проведення культурно-масової і фізкультурно-спортивної роботи, інші 50% заробітної плати направляється на рахунок закладу освіти з метою їх виплати здобувачам освіти або безпосередньо виплачуються їм на підприємстві.

Договір відповідно до п. 4 договору набирає чинності після підписання його сторонами і діє до закінчення виробничого навчання та виробничої практики згідно планом-графіком.

Протягом січня, лютого та березня 2021 року відповідач складав відомості про нарахування заробітної плати та перераховував 100% заробітної плати до ВПУ №17. Зі свого боку позивач перерахував винагороду за практику в розмірі 50% відповідним здобувачам освіти. Починаючи з квітня 2021 року відомості про нарахування заробітної плати відповідач не надавав, кошти за проходження виробничого навчання та виробничої практики здобувачів освіти не перераховував до ВПУ №17.

А саме за квітень 2021 року станом на 30.04.2021 заборгованість Відповідача складала 13 255,92 грн.; за травень станом на 31.05.2021 - 11 308,23 грн.; за червень станом на 27.06.2021 - 5 377,95 грн. Загальна заборгованість за договором - 29 942,10 грн.

Позивачем на адресу відповідача було направлено лист № 03/326 від 19.07.2021, в якому просив погасити заборгованість за квітень, травень та червень 2021 року. (а.с.41).

Заборгованість відповідачем не погашена, зарплатні відомості не надані, зобов`язання за договором не виконані, що і стало причинною спору.

Правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи професійно-технічної освіти, створення умов для професійної самореалізації особистості та забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих робітниках, визначені Законом України "Про професійно-технічну освіту".

Згідно частини 1 статті 29 цього Закону підприємства, установи, організації незалежно від форм власності надають учням, слухачам професійно-технічних навчальних закладів робочі місця або навчально-виробничі ділянки для проходження виробничого навчання чи виробничої практики відповідно до укладених із професійно-технічними навчальними закладами договорів про навчально-виробничу практику.

Організаційно-правові та педагогічні заходи, спрямовані на забезпечення робочими місцями учнів, слухачів професійно-технічних навчальних закладів для проходження ними виробничого навчання та виробничої практики на виробництві чи у сфері послуг, визначені постановою Кабінету Міністрів України від 7 червня 1999 року № 992 "Про затвердження Порядку надання робочих місць для проходження учнями, слухачами професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничої практики".

Зазначеним Порядком також затверджено Типовий договір про навчально-виробничу практику.

Згідно пункту 17 цього Порядку за фактично виконаний обсяг робіт учнями, слухачами за період виробничого навчання та виробничої практики відповідно до виробничих завдань, підприємство нараховує їм заробітну плату згідно з установленими системами оплати праці за нормами, розцінками, ставками (окладами) з урахуванням коефіцієнтів, доплат і надбавок.

Нараховані учням, слухачам кошти переказуються для виплати на рахунок професійно-технічного навчального закладу або виплачуються їм безпосередньо підприємством не пізніше п`яти днів після виплати заробітної плати працівникам підприємства.

Відповідно до пункту 18 зазначеного документу п`ятдесят відсотків заробітної плати, нарахованої за час виробничого навчання і виробничої практики учням професійно-технічних навчальних закладів, може бути направлено на рахунок навчального закладу для здійснення його статутної діяльності, зміцнення навчально-матеріальної бази, на соціальний захист учнів, проведення культурно-масової і фізкультурно-спортивної роботи.

Питання щодо направлення п`ятдесяти відсотків заробітної плати учнів на рахунок професійно-технічного навчального закладу для використання у зазначених цілях вирішуються ним разом з підприємством, де учні проходять виробниче навчання та виробничу практику, в кожному конкретному випадку з урахуванням наявності підстав та доцільності і обумовлюються в договорі про надання робочих місць як додаткові зобов`язання підприємства.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що пунктом 1.10 договору встановлений обов`язок Підприємства 50% заробітної плати, нарахованої здобувачам освіти за час виробничого навчання направляти на рахунок Позивача у встановленому порядку з метою здійснення його статутної діяльності, зміцнення навчально - матеріальної бази училища, на соціальний захист учнів, проведення культурно - масової і фізкультурно -спортивної роботи; інші 50% заробітної плати направляти на рахунок Позивача з метою виплати їх здобувачам освіти.

Протягом січня, лютого, березня 2021 відповідач складав відомості про нарахування заробітної плати та перераховував 100% заробітної плати до ВПУ №17. Зі свого боку, позивач перерахував винагороду за практику в розмірі 50% відповідним здобувачам освіти. Починаючи з грудня 2021 відомості про нарахування заробітної плати відповідач не надавав, кошти за проходження виробничого навчання та виробничої практики здобувачів освіти не перераховувало до ВПУ №17.

А саме за грудень 2021 станом на 25.04.2022 заборгованість Відповідача складала 23 609,48 грн.; за січень 2022 -9 484,78 грн.; за лютий 2022 8 621,94 грн. Загальна заборгованість за договором 41 716,20 грн.

За таких обставин підтверджена матеріалами справи сума заборгованості відповідача перед позивачем за укладеним між ними договору 41 716,20 грн.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідач суму основного боргу в розмірі 41 716,20 грн. визнав.

Отже, обґрунтована до стягнення з відповідача на користь позивача сума заборгованості, що не оспорюється відповідачем, яка виникла на підставі укладеного між ними складає 41 716,20 грн

За таких обставин, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 41 716,20 грн.

Правомірність нарахування пені.

Позивач просить стягнути пеню за загальний період прострочення з 15.12.2021 по 22.12.2022 в розмірі 5 233,71 грн.

За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно до положень ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" (надалі Закон) встановлено, що його норми регулюють договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

Відповідно до ст. 1 Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону).

Отже, Законом передбачено обов`язкове встановлення у договорі розміру штрафних санкцій за невиконання зобов`язань.

Оскільки між сторонами в спірному договорі не передбачено стягнення пені, і, відповідно, її розмір, позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 5 233,71 грн. задоволенню не підлягають.

Правомірність нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1 210,75 грн. за загальний період з 15.12.2021 по 22.12.2022 та інфляційних втрат у розмірі 10 769,17 грн. за період з 15.12.2021 по 22.12.2022.

Як вбачається з матеріалів справи та спірного договору, а саме п. 1.6. договору, яким сторони передбачили, що підприємство зобов`язується забезпечити облік виконаних кожним здобувачем освіти робіт та оплату їх праці за фактично виконаний обсяг робіт згідно з установленими системами оплати праці за норами, розцінками, ставками (окладами) з урахуванням коефіцієнтів, доплат і надбавок. З нарахованих коштів 50% переказувати на рахунок закладу освіти для здійснення статутної діяльності, зміцнення навчально-матеріальної бази, на соціальний захист здобувачів освіти, проведення культурно-масової і фізкультурно-спортивної роботи, та 50% з нарахованих коштів виплатити здобувачам освіти безпосередньо на підприємстві не пізніше 5 днів після виплати заробітної плати працівникам підприємства.

Таким чином, із вищенаведеного вбачається, що сторони погодили строки оплати грошових коштів по договору виключно здобувачам освіти (не пізніше 5 днів після виплати заробітної плати працівникам підприємства), а строки оплати відповідачем грошових коштів позивачу відповідним п. 1.6 договору не встановлені.

Інших умов договору, які б врегульовували дані питання цей правочин не містить, доказів виплати заробітної плати працівникам позивачем суду не надано.

Зважаючи на викладене, приймаючи до уваги заперечення відповідача, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частини стягнення інфляційних втрат у розмірі 10 769,17 грн. та 3% річних у розмірі 1 210,75 грн.

Суд не приймає заперечення відповідача щодо звільнення його від відповідальності внаслідок форс-мажорних обставини, які викликані введенням воєнного стану на території України, з огляду на таке.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Також згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов`язання лише для однієї із сторін.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Слід зазначити, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та отримувати коштів від своїх контрагентів. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). Відповідач не надав доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв`язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.

В даному випадку сторона не надала доказів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Крім того, сторони в спірному договорі не передбачили порядку регулювання відносин між сторонами при настанні форс-мажорних обставин.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 41 716,20 грн.

В частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 10 769,17 грн., пені в розмірі 5 233,71 грн., 3% річних у розмірі 1 210,75 грн. слід відмовити.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтями 2, 73-79, 86, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Вищого професійного училища № 17 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод бурового обладнання" про стягнення заборгованості за договором про навчально-виробничу практику в розмірі 58 929,83 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський завод бурового обладнання" (49019, м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського, буд. 70, ідентифікаційний код 40040080) на користь Вищого професійного училища № 17 (49055,м. Дніпро, пр.. Богдана Хмельницького, 49а; ідентифікаційний код 02541444)., основного боргу в розмірі 41 716,20 грн., судовий збір у розмірі 1 756,20 грн., про що видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 20.03.2023.

Суддя Н.Г. Назаренко