Рішення

від 20.03.2023 по справі 910/496/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.03.2023Справа № 910/496/23За позовом Приватного підприємства "Агросистема-плюс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОН"

про стягнення 975 787, 99 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Агросистема-плюс" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОН" (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 975 787,99 грн, з яких: 429 531, 45 грн інфляційні втрати, 499 796, 16 грн пені та 46 460, 38 грн 3% річних.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 625, 712 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов`язання за договором поставки №36/21 від 26.11.2021, в частині повної та своєчасної поставки товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі, визнано справу малозначною та її розгляд постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

19.01.2023 від позивача надійшла заява про забезпечення позову, яку ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 повернуто, з підстав викладених в ухвалі.

24.01.2023 позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просить суд накласти арешт на грошові кошти відповідача в розмірі ціни позову - 975 787,99 грн, які обліковуються на розрахунковому рахунку НОМЕР_1 відкритому в АТ «Правекс банк» та накласти арешт і заборонити відчуження нерухомого майна - нежитлового приміщення (два ангари), що розташоване за адресою: Київська область, Білоцерківський район, село Кашперівка, вулиця Мацієвської Лідії (в минулому Свердлова), будинок 14, реєстраційний номер: 4349353, що належить відповідачу на підставі свідоцтва про право власності серії та номер ССА/684282, виданого 13.01.2004 Кашперівською сільською радою.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2023 в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено, з підстав викладених в ухвалі.

30.01.2023 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній частково визнає позовні вимоги, а саме в частині стягнення нарахованих пені, 3 % річних і інфляції за період з 01.01.2022 до 23.02.2022 та заперечує проти задоволення позовних вимог у частині стягнення нарахованих пені, 3 % річних і інфляції за період з 24.02.2022 до 27.12.2022. Вказує, що ведення воєнного стану в Україні є загальновідомим фактом та форс-мажорними обставинами, на підтвердження чого надає лист Торгово-промислової палати України, а тому на його думку він звільняється від відповідальності за невиконання умов договору на період їх дії. Зазначає, що затримки з поставки товару позивачу виникли з вини ТОВ «ВВМ ТРЕЙДІНГ», який є постачальником товару на підставі договірних відносин, також зазначає, що грошове зобов`язання з повернення коштів позивачу виконав і всі кошти повернув позивачу.

06.02.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він заперечує проти доводів відповідача викладених у відзиві та, зокрема, зазначає, що останнім не надано доказів існування договірних відносин між ним та ТОВ «ВВМ ТРЕЙДІНГ». Вказує, що строк виконання взятих на себе відповідачем зобов`язань за договором щодо поставки товару настав до ведення воєнного стану, а тому останній не довів яким чином введення воєнного стану призвело до неможливості виконання ним своїх зобов`язань за договором. Крім того, ним не засвідчено дію форс-мажорних в установленому законом та договором порядку. Також від позивача надійшло клопотання про розгляд справи з повідомлення (викликом) сторін, в обґрунтування якого зазначено, що справа має досить важливе значення для позивача та він має бажання надати усні пояснення по суті спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2023 в задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено, з підстав викладених в ухвалі.

08.02.2023 від позивача на виконання вимог ухвали суду надійшла виписка ранку про рух коштів між ним та відповідачем за період з 07.12.2021 по 08.02.2023 та письмове підтвердження, що станом на 08.02.2023 ціна позову не змінилась.

20.02.2023 від відповідача надійшли доповнення до відзиву.

23.02.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній просить залишити поданні відповідачем доповнення до відзиву без розгляду, так як такої заяви Господарським процесуальним кодексом України не передбачено, а строк на подачу відзиву минув.

Так, пунктом 3 резолютивної частини ухвали про відкриття провадження судом встановлено відповідачу строк для подачі відзиву - протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі

Приписами частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), зокрема, встановлено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвала про відкриття провадження була отримана відповідачем 20.01.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105493357510.

Відтак, останній день строку для подання відповідачем відзиву на позов є саме 06.02.2023.

До суду надійшли доповнення до відзиву відповідача, передані до відділення поштового зв`язку лише 16.02.2023, тобто після закінчення строку встановленого судом для подання відзиву.

Положеннями частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України визначено, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом

Також відповідно до частини 2 статті 161 Господарського процесуального кодексу України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Отже, так як Господарським процесуальним кодексом України не передбачено такої заяви по суті справи, як доповнення до відзиву, а відповідачем відзив направлявся до суду ще 26.01.2023, строк для подання відзиву закінчився 06.02.2023, суд залишає без розгляду подані відповідачем 16.02.2023 доповнення до відзиву.

Беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26.11.2021 між позивачем (далі - покупець) та відповідачем (далі - продавець) укладено договір поставки № 36/21, відповідно до п. 1.1. якого постачальник поставляє (передає у власність покупця), а покупець приймає мінеральні добрива (далі - товар).

Відповідно до п. 1.3. договору кількість, номенклатура, ціна, терміни та умови поставки кожної партії товару, що постачається за даним договором, визначається в специфікаціях, що є додатками до договору і становлять його невід`ємну частину (надалі - додатки).

Згідно із п. 2.1. договору постачальник бере на себе зобов`язання після підписання договору в строк, не пізніше вказаного в додатках, передати покупцю товар.

Покупець робить 100 % передплату вартості товару шляхом банківського переведення коштів у національній валюті України на поточний рахунок постачальника на підставі рахунка-фактури постачальника, що є невід`ємною частиною договору в терміни і на умовах згідно додатків до цього договору (п. 4.1. договору).

У пункті 8.1. договору сторони погодили, що сторона звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим договором, якщо невиконання чи неналежне виконання стало наслідком дії обставин непереборної сили, які виникли після укладання цього договору.

Згідно із п. 8.2. договору в разі виникнення вказаних у п. 8.1. даного договору обставин, сторона, яка зазнала їх вплив, повинна негайно сповістити про них в письмовій формі іншу сторону. Повідомлення повинно містити дані про характер обставин, а також про оцінку їх можливого впливу на можливість виконання стороною своїх зобов`язань за цим договором.

Відповідно до п. 8.4. договору якщо сторона не направить або несвоєчасно направить повідомлення, яке передбачене в п. п. 8.2. та 8.3. даного договору вона позбавляється права посилатися на такі обставини непереборної сили.

Належним доказом наявності обставин непереборної сили та їх тривалості будуть слугувати довідки Торгово-промислової палати України (п. 8.7. договору).

Згідно із п. 9.4. договору за несвоєчасну поставку товару постачальник сплачує покупцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення за весь період прострочки.

Відповідно до п. 9.7. договору у випадку прострочення поставки товару з вини постачальника більш ніж на 30 календарних днів, покупець має право відмовитись від поставки товару та розірвати даний договір в односторонньому порядку. Постачальник повертає суму передоплати на розрахунковий (поточний) рахунок покупця протягом 5 банківських днів, з моменту отримання постачальником письмової вимоги покупця.

Даний договір набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2021, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (11.1. договору).

07.12.2021 сторонами погоджено додаток № 2 до договору (специфікація), відповідно до якого постачальник взяв на себе зобов`язання щодо поставки сульфат амонію кристалічного (біг-бег 500 кг) в кількості 120, 00 тонн, загальною вартістю 2 268 000, 00 грн.

Відповідно до п. 17. специфікації форма розрахунку - 100% передплата до 07.12.2021, включно.

Згідно із п. 18. специфікації термін відвантаження (строк поставки): грудень з моменту передплати товару та подачі транспортної інструкції.

Відповідачем виставлено рахунок на оплату № 223/ЦО від 07.12.2021 на суму 2 268 000, 00 грн.

На підставі вказаного вище рахунку позивачем оплачено відповідачу товар на суму 2 268 000, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1891 від 07.12.2021.

Як зазначає позивач 08.02.2022 він звернувся до відповідача з вимогою за вих. № 28, у якій просив поставити товар до 28.02.2022 або повернути грошові кошти в розмірі 2 268 000, 00 грн та 15.02.2022 і повторно 31.03.2022 звернувся до відповідача з вимогами за вих. № 38 і № 44 повернути попередню оплату за непоставлений товар.

У відповідь на вимоги відповідач надав позивачу відповідь № б/н від 04.04.2022 та за вих. № 364 від 11.08.2022, в яких повідомив, що в зв`язку з веденням воєнного стану, імпортер не в змозі поставити товар, тому відповідач звернувся до імпортера з листом про повернення грошових коштів за непоставлений товар, а останній зобов`язувався повернути грошові кошти відповідачу після чого вони будуть повернуті позивачу.

Відповідачем було повернуто позивачу суму попередньої оплати в загальному розмірі 2 268 000, 00 грн, а саме: 17.05.2022 в розмірі 1 000 000, 00 грн, 08.09.2022 в розмірі 268 000, 00 грн та 27.12.2022 в розмірі 1 000 000, 00 грн.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем зобов`язання за договором в частині своєчасної поставки товару, з огляду на що позивач просить суд стягнути з відповідача 429 531, 45 грн інфляційних втрат за період з січня по листопад 2022 року, 499 796, 16 грн пені за період з 01.01.2022 по 27.12.2022 та 46 460, 38 грн 3% річних за період з 01.01.2022 по 27.12.2022.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договір укладений між позивачем та відповідачем є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов`язків: майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторонами в пункті 18. специфікації погоджено, що термін відвантаження (строк поставки): грудень з моменту передплати за товар.

Позивачем здійснено попередню оплату відповідачу за товар у сумі 2 268 000, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1891 від 07.12.2021.

Отже, враховуючи наведене вище, строк поставки товару настав 31.12.2021.

Доказів поставки товару матеріали справи не містять. Непоставка товару підтверджується відповідачем.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Статтею 692 Цивільного кодексу України законодавцем було унормовано загальні положення, якими врегульовано загальні питання оплати товару, порядку виконання такого обов`язку та наслідків його порушення, одночасно з цим закріпивши в приписах ст. 693 - 695 цього Кодексу спеціальні норми якими врегульовано правовідносини купівлі-продажу у випадках коли розрахунок за товар здійснюється шляхом попередньої оплати або ж продаж здійснюється з відстрочкою (у кредит) чи розстрочкою.

Визначаючи в таких положеннях наслідки порушення своїх обов`язків учасниками правовідносин купівлі-продажу законодавцем, зокрема, було встановлено, що:

- якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України);

- якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару (ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України);

- якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару (ч. 2 ст. 695 Цивільного кодексу України).

Отже, законодавцем, зокрема, було визначено такі рівнозначні правові наслідки порушення зобов`язань з оплати чи поставки, а саме: якщо продавець не передав оплачений товар у встановлений строк, то покупець набуває право вимагати повернення суми попередньої оплати; і навпаки: якщо покупець прострочив оплату переданого товару, то продавець має право вимагати його повернення.

Однак, якщо питання моменту виникнення у продавця/покупця відповідних прав вимог є зрозумілим (з моменту порушення строків оплати/поставки), то встановлюючи такі наслідки законодавцем не було визначено чіткого моменту настання кореспондуючих таким правам обов`язків продавця/покупця з повернення передоплати чи повернення товару.

Тому, визначаючи такий момент слід керуватися загальними нормами, під правове рулювання яких підпадають питання виконання зобов`язань.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, із закінченням строку виконання зобов`язання продавця передати оплачений покупцем товар останньому таке зобов`язання припиняється і відповідно трансформується в зобов`язання з повернення сплаченої покупцем передоплати за його вимогою, і навпаки, із закінченням строку оплати покупцем товару, проданого в кредит, таке зобов`язання припиняється і трансформується в зобов`язання з повернення продавцю відповідного товару.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.09.2020 у справі №918/631/19, вирішуючи питання настання строку виконання обов`язку з повернення суми попередньої оплати, в порядку ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України, вказала, що "вказане зобов`язання, відповідно до положень частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, фактично виникло у відповідача у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами у пункті 2.1 контракту строку поставки (30 листопада 2016 року), який виходячи із суті зобов`язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів. Таким чином у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, частини першої статті 530 Цивільного кодексу України з наступного дня після спливу строку поставки, тобто з 01 грудня 2016 року."

Відтак враховуючи, що в положеннях ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України та ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України закріплено рівнозначні наслідки тотожних за своєю суттю порушень, притримуючись висновків Великої Палати Верховного Суду, суд вважає за можливе дійти висновку, що в силу приписів ч. 1 ст. 530 та ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу суму попередньої оплати (тобто сплатити кошти) з наступного дня після строку поставки продукції, тобто з 01.01.2022.

Судом встановлено, що відповідачем повернути позивачу суму попередньої оплати в розмірі 2 268 000, 00 грн, а саме: 17.05.2022 в розмірі 1 000 000, 00 грн, 08.09.2022 в розмірі 268 000, 00 грн та 27.12.2022 в розмірі 1 000 000, 00 грн.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України).

За змістом наведених норм можна зробити висновок про те, що особливість пені в тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконаним. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, обмежується положенням ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України, якщо інше не встановлено договором. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

Пеню належить рахувати з наступного дня після дати, в яку зобов`язання мало бути виконано (з урахуванням святкових, вихідних та неробочих днів), і по переддень фактичного виконання грошового зобов`язання, або по відповідний день через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, але в межах періоду, визначеного позивачем.

Згідно зі ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

У пункті 9.4. договору передбачено, що за несвоєчасну поставку товару постачальник сплачує покупцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення за весь період прострочки.

Разом з тим, пункт 9.4. договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, наприклад, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням "до дати фактичного виконання", тощо.

Отже, умову, передбачену в п. 9.4. договору неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верхового Суду від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за період з 01.01.2022 по 27.12.2022 в розмірі 499 796, 16 грн, суд зазначає, що він виконаний невірно, оскільки позивачем при розрахунку не враховано шестимісячний строк нарахування пені встановлений ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України, тому судом здійснено власний розрахунок пені з 01.01.2022 по 01.07.2022, а саме:

Сума боргу грнСума оплатиДата оплати грнПеріод нарахування пеніПеня грн2 268 000, 00 01.01.2022 - 16.05.2022166 527,121 268 000, 001 000 000, 0017.05.202217.05.2022 - 01.07.202262 184, 11Всього228 711, 23За розрахунком суду розмір пені за період з 01.01.2022 по 01.07.2022 складає 228 711, 23 грн, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом - 228 711, 23 грн.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 01.01.2022 по 27.12.2022 у сумі 46 460, 38 грн та 429 531, 45 грн інфляційних втрат за період з січня по листопад 2022 року.

Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних період з 01.01.2022 по 27.12.2022 в сумі 46 460, 38 грн, суд зазначає, що він виконаний невірно, оскільки день оплати при нарахуванні 3 % річних не враховується, в зв`язку з чим останнім невірно визначено періоди нарахування 3 % річних, а тому судом здійснено власний розрахунок 3 % річних за загальний період з 01.01.2022 по 26.12.2022, а саме наступним чином:

Сума боргу грнСума оплатиДата оплати грнПеріод нарахування 3 % річних3 % річних грн2 268 000, 00 01.01.2022 - 16.05.202225 351, 891 268 000, 001 000 000, 0017.05.202217.05.2022 - 07.09.202211 880, 991 000 000, 00268 000, 0008.09.202208.09.2022 - 26.12.20229 041, 10 1 000 000, 0027.12.2022 Всього46 273, 98За розрахунком суду розмір 3% річних за загальний період з 01.01.2022 по 26.12.2022 складає 46 273, 98 грн, а тому позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом - 46 273, 98 грн.

Також перевіривши розрахунок інфляційних втрат наданий позивачем за період з січня по листопад 2022 року в розмірі 429 531, 45 грн, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується посилань відповідача на те, що він звільняється від відповідальності за невиконання умов договору, через введення воєнного стану в Україні, що є форс-мажорною обставиною, на підтвердження чого надав лист Торгово-промислової палати України, суд зазначає таке.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.08.2022 у справі № 922/854/21.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).

З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Суд звертає увагу, що загальний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 (адресований всім, кого це стосується) щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) в зв`язку із введенням воєнного стану в Україні, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання відповідача (поставку транспортного засобу), тоді як доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим.

Відповідач не надав доказів на підтвердження наявності такого причинно-наслідкового зв`язку, зокрема, не підтверджено неможливості виконувати свої зобов`язання за договором в передбачені ним строки саме внаслідок дії воєнного стану, неможливості здійснювати господарську, підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку, відсутності такого прибутку тощо.

Суд зауважує, що обставини, засвідчені Торгово-промисловою палатою України у листі від 28.02.2022, стосуються не лише відповідача, а також позивача та ставлять їх в однакові умови здійснення діяльності.

У пункті 8.1. договору сторони погодили, що сторона звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим договором, якщо невиконання чи неналежне виконання стало наслідком дії обставин непереборної сили, які виникли після укладання цього договору.

Згідно із п. 8.2. договору в разі виникнення вказаних у п. 8.1. даного договору обставин, сторона, яка зазнала їх вплив, повинна негайно сповістити про них в письмовій формі іншу сторону. Повідомлення повинно містити дані про характер обставин, а також про оцінку їх можливого впливу на можливість виконання стороною своїх зобов`язань за цим договором.

Належним доказом наявності обставин непереборної сили та їх тривалості будуть слугувати довідки Торгово-промислової палати України (п. 8.7. договору).

Як установлено судом вище, строк поставки товару настав ще 31.12.2021, тобто до введення воєнного стану, в матеріалах справи відсутні докази повідомлення (опис вкладення цінного листа та повідомленням про вручення) відповідачем негайно позивача про настання форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили), з дати їх настання та звернення до торгово-промислової палати для посвідчення таких обставин.

Відповідно до п. 8.4. договору якщо сторона не направить або несвоєчасно направить повідомлення, яке передбачене в п. п. 8.2. договору вона позбавляється права посилатися на такі обставини непереборної сили.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що відповідач втратив своє право посилатись на форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

Згідно із статтею 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Крім того, суд наголошує, що строк виконання зобов`язання в частині поставки товару настав майже за два місяці до введення воєнного стану та відповідачем не надано будь-яких доказів, у порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, які в розумінні ст. 617 Цивільного кодексу України можуть слугувати підставами для звільнення останнього від відповідальності.

Разом з тим, суд враховує, що відповідачем не заявлялось клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 429 531, 45 грн інфляційних втрат, 228 711, 23 грн пені та 46 273, 98 грн 3% річних.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

Окрім цього, відповідно до платіжного доручення N 692 позивачем 23.11.2022 сплачено 23 903, 42 грн судового збору за звернення з позовом до Господарського суду міста Києва. Згідно з випискою ці кошти були зараховані до спеціального фонду державного бюджету України.

Суд зазначає, що ціна позову становить 975 787, 99 грн, а тому позивачу належало сплатити 14 636, 82 грн судового збору, отже, позивачем було переплачено 9 266, 60 грн судового збору.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Суд роз`яснює позивачу, що він у праві звернутися до суду з заявою про повернення надмірно сплаченого судового збору в сумі 9 266, 60 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОН" (04050, місто Київ, вулиця Мельникова, будинок 12, ідентифікаційний код 31307593) на користь Приватного підприємства "Агросистема-плюс" (09800, Київська область, Білоцерківський район, місто Тетіїв, вулиця Ломоносова, будинок 1, ідентифікаційний код 33159283) 429 531 (чотириста двадцять дев`ять тисяч п`ятсот тридцять одну) грн 45 коп. інфляційних втрат, 228 711 (двісті двадцять вісім сімсот одинадцять) грн 23 коп. пені та 46 273 (сорок шість двісті сімдесят три) грн 98 коп. 3% річних та 10 567 (десять тисяч п`ятсот шістдесят сім) грн 75 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А. Карабань