Постанова

від 07.03.2023 по справі 922/3108/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/3108/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Харківської області від 22.12.2020 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 у справі

за позовом: керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області

до 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області,

2) ОСОБА_1 ,

3) Фермерського господарства "ВЕЕТ",

про скасування наказу та визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, скасування реєстрації та повернення земельних ділянок у відання держави.

У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Семенчук М. А., Фермерського господарства "ВЕЕТ" - Гордієнко А. В.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У вересні 2019 року керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) та Фермерського господарства "ВЕЕТ" (далі - ФГ "ВЕЕТ") про:

- визнання незаконним наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області від 11.11.2014 № 2991-СГ щодо надання ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства строком на 49 років земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення: сільськогосподарські угіддя (рілля), розташованих за межами населених пунктів Козіївської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області, загальною площею 72,5989 га, у тому числі: земельної ділянки площею 6,1925 га, кадастровий номер 6323583200:01:001:1165; земельної ділянки площею 2,6692 га, кадастровий номер 6323583200:01:001:1166; земельної ділянки площею 5,9114 га, кадастровий номер 6323583200:01:001:1170; земельної ділянки площею 5,7378 га, кадастровий номер 6323583200:01:001:1164; земельної ділянки площею 15,0117 га, кадастровий номер 6323583200:01:001:1168; земельної ділянки площею 10,3674 га, кадастровий номер 6323583200:01:001:1169; земельної ділянки площею 23,7259 га, кадастровий номер 6323583200:01:001:1171; земельної ділянки площею 2,9830 га, кадастровий номер 6323583200:01:001:1167 (далі - спірний наказ № 2991-СГ);

- визнання недійсним договору від 29.12.2014 оренди землі площею 6,1925 га, кадастровий номер 6323583200:01:001:1165;

- скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 22.01.2015 (номер запису про інше речове право 8464947) площею 6,1925 га із кадастровим номером 6323583200:01:001:1165;

- визнання недійсним договору від 29.12.2014 оренди землі площею 2,6692 га, кадастровий номер 6323583200:01:001:1166;

- скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 23.01.2015 (номер запису про інше речове право 8480460) площею 2,6692 га із кадастровим номером 6323583200:01:001:1166;

- визнання недійсним договору від 29.12.2014 оренди землі площею 5,9114 га, кадастровий номер 6323583200:01:001:1170;

- скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 22.01.2015 (номер запису про інше речове право 8466269) площею 5,9114 га із кадастровим номером 6323583200:01:001:1170;

- визнання недійсним договору від 29.12.2014 оренди землі площею 5,7378 га, кадастровий номер 6323583200:01:001:1164;

- скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 22.01.2015 (номер запису про інше речове право 8498505) площею 5,7378 га із кадастровим номером 6323583200:01:001:1164;

- визнання недійсним договору від 29.12.2014 оренди землі площею 15,0117 га, кадастровий номер 6323583200:01:001:1168;

- скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 21.01.2015 (номер запису про інше речове право 8453926) площею 15,0117 га із кадастровим номером 6323583200:01:001:1168;

- визнання недійсним договору від 29.12.2014 оренди землі площею 10,3674 га, кадастровий номер 6323583200:01:001:1169;

- скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 23.01.2015 (номер запису про інше речове право 8479486) площею 10,3674 га із кадастровим номером 6323583200:01:001:1169;

- визнання недійсним договору від 29.12.2014 оренди землі площею 23,7259 га, кадастровий номер 6323583200:01:001:1171;

- скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 22.01.2015 (номер запису про інше речове право 8465933) площею 23,7259 га із кадастровим номером 6323583200:01:001:1171;

- визнання недійсним договору від 29.12.2014 оренди землі площею 2,9830 га, кадастровий номер 6323583200:01:001:1167;

- скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 28.01.2015 (номер запису про інше речове право 8531645) площею 2,9830 га із кадастровим номером 6323583200:01:001:1167;

- зобов`язання ФГ "ВЕЕТ" (код ЄДРПОУ - 38289157) повернути у віддання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельні ділянки державної власності загальною площею 72,5989 га (кадастрові номери: 6323583200:01:001:1165, 6323583200:01:001:1166, 6323583200:01:001:1170, 6323583200:01:001:1164, 6323583200:01:001:1168, 6323583200:01:001:1169, 6323583200:01:001:1171, 6323583200:01:001:1167), розташовані за межами населених пунктів Козіївської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області.

Крім цього, у позовній заяві прокурор просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та поновити такий строк.

1.2. На обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що спірний наказ № 2991-СГ прийнято з порушенням положень статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", у зв`язку з чим земельна ділянка загальною площею 72,5989 га надана в оренду спочатку ОСОБА_1 , а згодом ФГ "ВЕЕТ" незаконно. Прокурор вважає, що ОСОБА_1 отримав земельні ділянки не для створення нового фермерського господарства, а для існування наявних господарств, оскільки він є засновником не одного сільськогосподарського підприємства, при цьому земельні ділянки отримані на позаконкурсній основі та в необґрунтованих розмірах. Також вказує на те, що ОСОБА_1 при зверненні із заявами про надання в оренду спірних земельних ділянок не підтверджено наявності у нього необхідної матеріально-технічної бази для обробітку такої площі землі. Крім того, прокурор вказував на те, що, звертаючись із позовом у цій справі, він виходив саме з необхідності вирішення проблеми суспільного значення; порушення інтересів держави полягає в недотриманні Головним управлінням Держземагенства (Держгеокадастру) у Харківській області норм законодавства, що призвело до незаконної передачі у користування земельної ділянки без проведення земельних торгів (аукціону), чим підривається авторитет держави в особі органів виконавчої влади. Крім того, вказує на те, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області є правонаступником Головного управління Держземагенства у Харківській області та є відповідачем у справі, а одна й та сама особа (орган) не може бути одночасно позивачем і відповідачем у справі за цим позовом, а тому у спірних правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції, у зв`язку з чим прокурор у спірних правовідносинах набуває статусу позивача. Одночасно прокурор вказував на те, що про вказані порушення йому стало відомо 01.06.2017, тобто після надходження спірного наказу та договорів оренди до прокуратури Харківської області, а тому, на його думку, позовна давність пропущена з поважних причин.

1.3. У відзиві на позовну заяву Головне управління Держгеокадастру у Харківській області просило у задоволенні позову відмовити повністю. Зокрема, зазначало про те, що прокурором не обґрунтовано чиї саме права та інтереси порушені спірним наказом № 2991-СГ; ОСОБА_1 реалізував своє право на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства; позовна заява не містить обґрунтувань та доказів на підтвердження того, що про спірні правовідносини прокурор дізнався в червні 2017 року.

1.4. У відзиві на позовну заяву ФГ "ВЕЕТ" просило відмовити у задоволенні позову, зокрема у зв`язку зі спливом позовної давності. При цьому вказувало на те, що інформація про реєстрацію речового права на нерухоме майно (право оренди) внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 21.01.2015, 22.01.2015, 23.01.2015, 26.01.2015, 28.01.2015, тобто з січня 2015 року відомості щодо оренди спірних земельних ділянок були публічними та загальнодоступними.

1.5. У відзиві на позовну заяву від 18.01.2019 Головне управління Держгеокадастру у Харківській області просило у задоволенні позовної заяви відмовити та у разі визнання обґрунтованими позовних вимог, застосувати наслідки спливу позовної давності. При цьому вказувало на те, що позовна заява взагалі не містить належних обґрунтувань та доказів на підтвердження того, що про спірні правовідносини прокурор дізнався саме в червні 2017 року. Крім того, вказувало на те, що прокурором не надано доказів щодо неможливості пред`явлення позову у межах позовної давності, а також не надано доказів про поважність пропуску позовної давності. Вважає, що держава могла довідатися про порушення своїх прав з моменту прийняття спірного наказу № 2991-СГ.

1.6. 04.12.2019 ФГ "ВЕЕТ" подало заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, в якій зазначило про те, що ще в 2014- 2015 роках прокуратурою проводилася перевірка законності отримання ОСОБА_1 земельних ділянок з метою створення та ведення ФГ "ВЕЕТ". Так, Краснокутським районним судом Харківської області розглядалася цивільна справа № 627/261/15-ц за позовом прокурора Краснокутського району Харківської області, поданого в інтересах Головного управління Держземагенства у Харківській області до Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування розпоряджень голови Краснокутської районної державної адміністрації, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та повернення землі у державну власність. Під час розгляду вказаної справи судами досліджувався і факт надання наприкінці 2014 року Головним управлінням Держземагенства у Харківській області в оренду ОСОБА_1 земель запасу для ведення фермерського господарства, про що зазначено в судовому рішенні Апеляційного суду Харківської області.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.12.2020 у справі № 922/3108/19 (суддя Ольшанченко В. І.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 (Бородіна Л. І. - головуючий, судді Здоровко Л. М., Лакіза В. В.) у позові відмовлено повністю у зв`язку із спливом позовної давності.

2.2. Судові рішення мотивовано тим, що надання Головним управлінням Держземагенства у Харківській області ОСОБА_1 на підставі спірного наказу № 2991-СГ в оренду для ведення фермерського господарства строком на 49 років земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення: сільськогосподарські угіддя (рілля), розташованих за межами населених пунктів Козіївської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області, загальною площею 72,5989 га та подальша передача їх ФГ "ВЕЕТ" шляхом укладання додаткових угод до договорів оренди є порушенням вимог статей 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України. Крім того, позовні вимоги про визнання недійсними договорів оренди землі та скасування їх державної реєстрації, а також позовні вимоги про повернення у відання держави спірних земельних ділянок є похідними від первісних позовних вимог.

Водночас, ураховуючи звернення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та ФГ "ВЕЕТ" із заявами про застосування позовної давності та недоведення прокурором поважності причин, які об`єктивно могли йому завадити дізнатися про порушення державних інтересів та звернутися з відповідним позовом до суду, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності. При цьому зазначив, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів; в спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, а тому зміна уповноваженого органу не змінює порядку перебігу позовної давності. Крім того, місцевий господарський суд вказав на те, що про порушення прав держави уповноважений орган держави (Головне управління Держземагенства у Харківській області) знав на час прийняття спірного наказу № 2991-СГ та укладення оскаржуваних договорів, оскільки представник цього уповноваженого органу держави підписав оскаржуваний наказ і договори та мав їх примірники.

Водночас суд наголосив на тому, що прокурор не навів поважних причин, які об`єктивно могли завадити йому дізнатися про порушення державних інтересів та звернутися з відповідним позовом до суду, у зв`язку з чим клопотання прокурора про визнання поважними причин пропуску позовної давності та його поновлення не підлягає задоволенню судом.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Харківської області від 22.12.2020 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 у справі № 922/3108/19, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Зокрема, скаржник зазначає, що в оскаржуваних рішеннях застосовано положення статті 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 20 Закону України "Про прокуратуру" без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 366/2648/16, від 02.03.2021 у справі № 922/3014/19, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 та постановах Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 391/1217/14-ц, від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 11.02.2019 у справі № 183/4638/16 та від 06.02.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 03.10.2018 у справі № 469/777/16-ц, постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16.

Прокурор акцентує увагу на тому, що судами попередніх інстанцій не досліджено поважності причин пропуску позовної давності, та як наслідок, можливості отримання права на судовий захист у разі визнання таких причин поважними. Прокурор у цій справі є самостійним позивачем, а тому строк на звернення до суду за захистом інтересів держави необхідно обраховувати з дня, коли саме прокурору стало відомо про порушення прав держави. При цьому зазначає, що про наявність порушень у спірних правовідносинах прокурору стало відомо 01.06.2017 після надходження відповідного спірного наказу № 2991-СГ, договорів та документів щодо передачі у користування ОСОБА_1 земельних ділянок державної власності до органів прокуратури. Крім того, вказує на те, що під час розгляду справи судом взагалі не досліджувалося питання чи проводилася перевірка у рамках нагляду за додержанням та застосуванням законів, чи внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) та чи розпочато досудове розслідування, тобто не встановлювалися обставини, за яких прокурор міг би довідатися про порушене право. Також вказує на те, що необхідні для виявлення порушень норм земельного законодавства документи прокурор отримав 01.06.2017, тобто саме з цього часу прокурор здобув докази на підтвердження своєї правової позиції у спорі. На думку прокурора, суд дійшов передчасного висновку про те, що перебіг позовної давності розпочався з моменту прийняття спірного наказу № 2991-СГ, оскільки у даному випадку неможливо ототожнити державу та інтереси держави (за захистом яких звернувся прокурор) з відповідним органом, який наділений повноваженнями на виконання певних функцій держави.

Прокурор також просить врахувати те, що справа становить значний суспільний інтерес, оскільки предметом спору є позов про право на земельні ділянки державної форми власності (сільськогосподарського призначення) загальною площею 72,5989 га та вартістю 3 493 372,00 грн.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу ФГ "ВЕЕТ" просить залишити її без задоволення, а рішення та постанову - без змін.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, спірним наказом № 2991-СГ надано гр. ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства строком на 49 років земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення: сільськогосподарські угіддя (рілля), розташовані за межами населених пунктів Козіївської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області, загальною площею 72,5989 га, у тому числі:

- земельну ділянку площею 6,1925 га, кадастровий номер 6323583200:01:001:1165, зареєстровану в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.10.2014 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 469368463235);

- земельну ділянку площею 2,6692 га, кадастровий номер 6323583200:01:001:1166, зареєстровану в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.10.2014 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 469364263235);

- земельну ділянку площею 5,9114 га, кадастровий номер 6323583200:01:001:1170, зареєстровану в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.10.2014 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 469365563235);

- земельну ділянку площею 5,7378 га, кадастровий номер 6323583200:01:001:1164, зареєстровану в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.10.2014 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 469369463235);

- земельну ділянку площею 15,0117 га, кадастровий номер 6323583200:01:001:1168, зареєстровану в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.10.2014 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 469367763235);

- земельну ділянку площею 10,3674 га, кадастровий номер 6323583200:01:001:1169, зареєстровану в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.10.2014 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 469370163235);

- земельну ділянку площею 23,7259 га, кадастровий номер 6323583200:01:001:1171, зареєстровану в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.10.2014 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 469365263235);

- земельну ділянку площею 2,9830 га, кадастровий номер 6323583200:01:001:1167, зареєстровану в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.10.2014 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 469363163235).

29.12.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області (орендодавцем) та гр. ОСОБА_1 (орендарем) укладені договори оренди землі, за умовами яких в оренду передаються земельні ділянки з кадастровими номерами 6323583200:01:001:1165, 6323583200:01:001:1166, 6323583200:01:001:1170, 6323583200:01:001:1164, 6323583200:01:001:1168, 6323583200:01:001:1169, 6323583200:001:1171; 6323583200:01:001:1167, площею 6,1925 га, 2,6692 га, 5,9114 га, 5,7378 га, 15,0117 га, 10,3674 га, 23,7259 га та 2,9830 га, відповідно, загальною площею 72,5989 га строком на 49 років.

09.12.2015 між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області (орендодавцем), гр. ОСОБА_1 (попереднім орендарем) та ФГ "ВЕЕТ" (новим орендарем) укладені додаткові угоди до:

- договору оренди землі від 29.12.2014, право оренди за яким зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 22.01.2015, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 469368463235;

- договору оренди землі від 29.12.2014, право оренди за яким зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 23.01.2015, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майн 469364263235;

- договору оренди землі від 29.12.2014, право оренди за яким зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 22.01.2015, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 469365563235;

- договору оренди землі від 29.12.2014, право оренди за яким зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 26.01.2015, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 469369463235;

- договору оренди землі від 29.12.2014, право оренди за яким зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 21.01.2015, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 469367763235;

- договору оренди землі від 29.12.2014, право оренди за яким зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 23.01.2015, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 469370163235;

- договору оренди землі від 29.12.2014, право оренди за яким зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 22.01.2015, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 469365263235;

- договору оренди землі від 29.12.2014, право оренди за яким зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 28.01.2015, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 469363163235, за змістом яких, зокрема, внесені зміни до преамбули вищезазначених договорів, а саме орендарем визначено ФГ "ВЕЕТ".

Відповідні відомості внесені до Єдиного Державного реєстру на нерухоме майно 21.01.2015, 22.01.2015, 23.01.2015 та 28.01.2015, про що свідчать інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

11.06.2018 Дергачівська місцева прокуратура звернулася до Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області (далі - Краснокутська РДА) з вимогою надати інформацію про те, коли та на підставі якої земельної ділянки зареєстровано сектором державної реєстрації Краснокутської РДА ФГ "ВЕЕТ".

Листом від 12.06.2018 Краснокутська РДА на запит від 11.06.2018 повідомила Дергачівську місцеву прокуратуру про те, що ФГ "ВЕЕТ" зареєстровано 05.11.2014, для державної реєстрації ФГ "ВЕЕТ" була надана нотаріально посвідчена копія договору оренди землі від 08.04.2014, укладеного між Краснокутською РДА Харківської області та ОСОБА_1 , за умовами якого передано в оренду земельну ділянку загальною площею 4,7627 га ріллі (кадастровий номер 6323581700:04:001:0016).

Листом від 19.02.2019 Дергачівська місцева прокуратура звернулася до Краснокутської РДА, в якому повідомила, що опрацюванням публічної кадастрової карти та інформації, розміщеної в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, встановлено, що земельну ділянку з кадастровим номером 6321285500:02:000:0685 Головне управління Держгеокадастру у Харківській області надано в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства. Крім того, Краснокутська РДА Харківської області передала в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства земельну ділянку, кадастровий номер 6323581700:03:001:0032, площею 3,6006 га (договір оренди від 08.04.2014 № 46/14), у зв`язку з чим просила надати до місцевої прокуратури завірену належним чином копію цього розпорядження з усіма додатками.

01.04.2019 Краснокутська РДА надала Дергачівській місцевій прокуратурі, зокрема, копію свого розпорядження від 07.04.2014 №126 "Про надання в оренду гр. ОСОБА_1 земельних ділянок ріллі за межами населених пунктів на території Качалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області". Пунктом 2 вказаного розпорядження встановлено надати ОСОБА_1 в оренду земельні ділянки загальною площею 303,2776 га ріллі на території Качалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області (згідно з додатком) терміном на 49 років для ведення фермерського господарства за рахунок невитребуваних громадянами земельних часток (паїв) за межами населених пунктів на території Качалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області.

13.08.2019 Дергачівська місцева прокуратура звернулася з листом до Слобожанського управління ГУ ДФС у Харківській області, в якому зазначила, що прокуратурою вивчається стан додержання вимог земельного законодавства щодо правильності та повноти нарахування і сплати орендної плати за використання земель державної та комунальної власності з урахуванням нормативно-грошової оцінки земель. Також вказала на те, що під час опрацювання публічної кадастрової карти та інформації, розміщеної в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 6323583200:01:001:1165, 6323583200:01:001:1166, 6323583200:01:001:1170, 6323583200:01:001:1164, 6323583200:01:001:1168, 6323583200:01:001:1169, 6323583200:01:001:1171, 6323583200:01:001:1167 наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області від 11.11.2014 № 2991-СГ надано в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 та в подальшому, 09.12.2015, відповідно до додаткових угод, укладених між Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 та ФГ "ВЕЕТ", орендарем вказаних земельних ділянок стало ФГ "ВЕЕТ", у зв`язку з чим, керуючись положенням статті 23 Закону України "Про прокуратуру" просила надати інформацію: чи є ОСОБА_1 засновником будь-яких фермерських господарств; хто сплачує орендну плату за вказані земельні ділянки.

Листом від 20.08.2019 Головне управління ДФС у Харківській області повідомило Дергачівську місцеву прокуратуру, що орендна плата за вказані земельні ділянки сплачується ФГ "ВЕЕТ", ОСОБА_1 значиться керівником або засновником таких підприємств: ФГ "ВЕЕТ", Приватного підприємства "ЯВІР-АПК", Приватного підприємства "ЯВІРАГРОЗАПЧАСТИНА", СТОВ "КАЧАЛІВСЬКЕ", Приватного підприємства "КАРАТ-АПК", Приватного підприємства "ЯВІР-ХЛІБ", Приватного підприємства "КОЛОНТАЇВСЬКЕ-АГРО", ПСП "ОАЗИС", ПСП "ЯВІР", Приватного підприємства "ЦУКРОВИК-АГРО", ПСП "СВІТАНОК", ПСП "БУРАН", СВК "КОЛОНТАЇВСЬКИЙ", ПП "ЦУКРОВИК-АГРО", Приватного підприємства "КАРАТ-АГРО", Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРАТ-АГРО".

Головне управління Держпродспоживслужби в Харківській області на лист від 10.07.2019 повідомило Дергачівську місцеву прокуратуру, що згідно з реєстром реєстрації техніки станом на 16.07.2019 за ОСОБА_1 на праві власності сільськогосподарська техніка, самохідні машини та механізми не обліковуються.

Згідно з висновком Приватного підприємства "Перспектива-Земля", здійсненого на вимогу Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, станом на 2019 рік середня вартість подібних незабудованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих на території Харківської області, становить: кадастровий номер 6323583200:01:001:1165 - 322 382,00 грн, кадастровий номер 6323583200:01:001:1166 - 138 948,00 грн, кадастровий номер 6323583200:01:001:1170 - 307 753,00 грн, кадастровий номер 6323583200:01:001:1164 - 298 721,00 грн, кадастровий номер 6323583200:01:001:1168 - 781 500,00 грн, кадастровий номер 6323583200:01:001:1169 - 539 733,00 грн, кадастровий номер 6323583200:01:001:1171 - 949 040,00 грн, кадастровий номер 6323583200:01:001:1167 - 155 295,00 грн.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.3. Щодо вимоги про визнання незаконним та скасування спірного наказу № 2991-СГ.

09.01.2023, тобто після подання заступником керівника Харківської обласної прокуратури касаційної скарги у справі, судові рішення в якій переглядаються Верховним Судом, в Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднена постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, до вирішення якої було зупинено провадження у справі № 922/3108/19.

У зазначеній постанові суд касаційної інстанції, розглядаючи спір у подібних правовідносинах, вказав, що: "Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови ВП від 27 лютого 2019 року, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області).

Зазначене не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3115/17.

Разом з тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18)".

Як свідчать матеріали справи № 922/3108/19, судові рішення в якій наразі переглядаються Верховним Судом, прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області від 11.11.2014 № 2991-СГ щодо надання ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства строком на 49 років земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарські угіддя (рілля), розташованих за межами населених пунктів Козіївської сільської ради на території Краснокутського району Харківської області, загальною площею 72,5989 га у тому числі: земельної ділянки площею 6,1925 га, кадастровий номер 6323583200:01:001:1165; земельної ділянки площею 2,6692 га, кадастровий номер 6323583200:01:001:1166; земельної ділянки площею 5,9114 га, кадастровий номер 6323583200:01:001:1170; земельної ділянки площею 5,7378 га, кадастровий номер 6323583200:01:001:1164; земельної ділянки площею 15,0117 га, кадастровий номер 6323583200:01:001:1168; земельної ділянки площею 10,3674 га, кадастровий номер 6323583200:01:001:1169; земельної ділянки площею 23,7259 га, кадастровий номер 6323583200:01:001:1171; земельної ділянки площею 2,9830 га, кадастровий номер 6323583200:01:001:1167.

Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області).

Зазначене не відповідає положенням частини 1 статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

За таких підстав, ураховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у пунктах 7.1- 7.9 постанови від 15.12.2021 у справі № 918/303/21, колегія суддів зазначає, що відмова суду у задоволенні позовних вимог в частинні скасування спірного наказу № 2991-СГ з мотивів порушення позовної давності є безпідставною, у задоволенні позову в зазначеній частині слід відмовити з огляду на те, що такі позовні вимоги не є належним способом захисту, а обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.02.2023 у справі № 922/1832/19, ухваленої в подібних правовідносинах.

За таких обставин, враховуючи, що судами як першої, так і апеляційної інстанцій у задоволенні позову у наведеній частині було відмовлено, касаційна інстанція вважає, що рішення та постанову в наведеній частині слід залишити без змін з мотивів, викладених у цій постанові.

5.4. Щодо решти позовних вимог Верховний Суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 31 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частини 1 статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Частиною 1 статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За змістом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно із частиною 2 статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до частини 2 статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

При цьому відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України також Законом України "Про фермерське господарство", який є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.

За змістом статті 8 Закону України "Про фермерське господарство" можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Відповідно до частини 1 статті 5, частини 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на час прийняття спірного наказу № 2991-СГ) право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Зі змісту положень статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

Таким чином, з урахуванням вимог статей 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз.

При цьому після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах шляхом участі у торгах, а не як фізична особа - громадянин із метою створення фермерського господарства.

Відповідна правова позиція викладена у пункті 6.25 постанови Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №917/1416/19 за позовом заступника керівника Миргородської місцевої прокуратури Полтавської області в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, ФГ "ВЕЕТ" про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди землі та повернення земельних ділянок.

Подібна правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц та у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 927/83/19 та від 25.03.2020 у справі № 357/2418/15-ц.

Як убачається з матеріалів цієї справи, 05.11.2014, тобто до моменту прийняття спірного наказу № 2991-СГ та укладення спірних договорів оренди зі ОСОБА_1 29.12.2014, вже було здійснено державну реєстрацію юридичної особи - ФГ "ВЕЕТ", ідентифікаційний код 38289157, засновником та кінцевим бенефіціарним власником якого є ОСОБА_1 , що вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Крім того, з листа Краснокутської РДА від 12.06.2018 № 01-39/2183 убачається, що для державної реєстрації ФГ "ВЕЕТ" надана нотаріально посвідчена копія договору оренди землі від 08.04.2014, укладеного між Краснокутською РДА та ОСОБА_1 , за яким надано в оренду земельну ділянку загальною площею 4,7627 га ріллі (кадастровий №6323581700:04:001:0016).

Ураховуючи, що ОСОБА_1 є єдиним засновником ФГ "ВЕЕТ", який отримав земельну ділянку для створення фермерського господарства 08.04.2014, він реалізував право, надане статями 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство" та статтями 121, 123, 134 ЗК України. Надання йому в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі після реєстрації ФГ "ВЕЕТ" суперечить зазначеним вище правовим нормам.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №524/1225/15-ц.

Отже, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про те, що отримання спірних земельних ділянок в оренду з метою ведення фермерського господарства, яке відбулося без проведення земельних торгів, суперечить вимогам статей 124, 134 ЗК України, оскільки на час прийняття спірного наказу № 2991-СГ та укладення договорів оренди від 29.12.2014 ФГ "ВЕЕТ" (05.11.2014 - дата реєстрації в ЄДР), одноособовим засновником якого є ОСОБА_1 , вже набуло статусу юридичної особи.

За таких підстав, встановлення факту порушення передбаченої ЗК України та Законом України "Про фермерське господарство" процедури отримання ОСОБА_1 у користування (оренду) спірних земельних ділянок, висновки судів попередніх інстанцій щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог у відповідній частині є правомірними.

Водночас Верховний Суд зауважує, що підставою відмови у задоволенні позову в цій частині є пропуск прокурором позовної давності та відсутність поважних причин пропуску такого строку.

Отже, щодо позовної давності та доводів касаційної скарги Верховний Суд зазначає про таке.

Відкриваючи касаційне провадження, суд касаційної інстанції виходив, зокрема із того, що скаржник обґрунтував наявність підстав для касаційного оскарження, передбачених у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, зокрема наголосив на неврахуванні судами під час ухвалення оскаржуваних судових рішень висновків щодо застосування норми права (статті 261 ЦК України та статті 20 Закону України "Про прокуратуру") у подібних правовідносинах без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 366/2648/16, від 02.03.2021 у справі № 922/3014/19, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 та постановах Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 391/1217/14-ц, від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 11.02.2019 у справі № 183/4638/16 та від 06.02.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 03.10.2018 у справі № 469/777/16-ц, постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, у цьому випадку не підтвердилися, з огляду на таке.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в цьому пункті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, на яку послався скаржник, зазначаючи при цьому, що правові позиції про застосування положень статті 261 ЦК України не були враховані судами під час ухвалення оскаржуваних рішень, Суд дійшов таких висновків. На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною із принципом правової визначеності. Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність належить обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

У справі № 922/3108/19, яка розглядається, апеляційний господарський суд погодився із висновком місцевого господарського суду про сплив позовної давності, про застосування якої заявили відповідачі. Суд апеляційної інстанції установив, що початок перебігу позовної давності щодо оскарження спірного наказу № 2991-СГ від 11.11.2014 розпочався саме з цієї дати; щодо оскаржуваних договорів оренди землі - 29.12.2014 (дата їх укладання). Водночас позов про визнання незаконним спірного наказу № 2991-СГ, про визнання недійсними договорів оренди землі та повернення орендованих земельних ділянок прокурор подав у 24.09.2019 році - тобто майже через п`ять років з часу видання спірного наказу № 2991-СГ та укладення на його підставі відповідних договорів. При цьому апеляційний господарський суд зазначив, що прокурор, зважаючи на надані йому згідно з Законом України "Про прокуратуру" повноваження, міг довідатися про наявність спірного наказу № 2991-СГ та укладення на його підставі договорів оренди зі ОСОБА_1 із моменту видання такого наказу та вчинення відповідних правочинів, тому трирічна позовна давність на час звернення у 2019 році прокурора з позовом у цій справі спливла.

При цьому здійснення прокуратурою моніторингу публічної кадастрової карти в частині спірних земельних ділянок лише в 2017 році і в подальшому звернення до Головного управляння Держгеокадасту у Харківській області з листом лише 25.04.2017 не є поважною причиною пропуску позовної давності, оскільки прокуратура не була позбавлена можливості та права вчинити відповідні дії і протягом 2014- 2016 років.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що ані Дергачівська місцева прокуратура Харківської області у позові, ані Харківська обласна прокуратура в апеляційній скарзі не обґрунтували причин неможливості звернення до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із запитом про надання інформації щодо спірних земельних ділянок до квітня 2017 року, також не визначили норму права, яка б забороняла органам прокуратури вчиняти відповідні дії.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погодився із висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги прокурора не підлягають задоволенню у зв`язку з пропуском позовної давності, а причини пропуску позовної давності, визначені прокуратурою, не є поважними.

При цьому суд апеляційної інстанції послався саме на правову позицію, викладену, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, щодо обчислення початку перебігу позовної давності за позовом прокурора, і висновки, викладені в оскаржуваній постанові у цій справі, не свідчать про їх невідповідність висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/3014/19, на висновки в якій також посилався суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови.

У постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 11.02.2019 у справі № 183/4638/16 та від 06.02.2019 у справі № 587/430/16-ц, на які посилається скаржник як на підставу касаційного оскарження, наведену у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, визначено правові позиції щодо підстав для представництва в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави прокурором та статусу прокурора у справі у разі, якщо суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого належить захист інтересів держави, не здійснює такого захисту.

У справі № 922/3108/19, що розглядається, апеляційний господарський суд погодився із висновком місцевого господарського суду про те, що прокурор згідно із чинним законодавством наділений правом звернення до суду з позовом в інтересах держави.

Отже, аналіз висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях у справі № 922/3108/19, яка розглядається, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 11.02.2019 у справі № 183/4638/16 та від 06.02.2019 у справі № 587/430/16-ц, на які послався скаржник у касаційній скарзі, оскільки такі висновки не є різними за змістом, зроблені судами з урахуванням конкретних установлених фактичних обставин у справі і саме залежно від установлених обставин суди й застосували відповідні норми процесуального права.

У постанові від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16 Верховний Суд України дійшов висновку, що з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах. Оскільки відповідач є засновником чотирьох підприємств, можливість обробляти земельні ділянки має лише одне фермерське господарство, інші два фермерських господарства створені з метою отримання земельних ділянок на позаконкурсній основі, в необґрунтованих розмірах, тому надання відповідачеві для ведення фермерського господарства ще трьох окремих земельних ділянок сільськогосподарського призначення суперечить зазначеним правовим нормам.

У справі № 922/3108/19 суди, встановивши, що до часу відведення Головним управлінням Держземагентства в Харківській області у користування ОСОБА_1 земельних ділянок, які є предметом спору у цій справі, у користуванні як самого ОСОБА_1 , так і заснованих ним підприємств, уже перебувала значна кількість земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та приватної форми власності, дійшли висновків, що додатково земельні ділянки ОСОБА_1 міг отримати виключно на конкурентних засадах через участь у торгах, оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. При цьому, суди врахували усталену судову практику, зокрема, взяли до уваги постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, від 16.10.2019 у справі № 365/65/16-ц та постанови Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 314/3881/15-ц, від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 20.06.2018 у справі № 378/766/15-ц та від 22.05.2019 у справі № 366/2648/16-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за змістом яких особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Щодо посилань скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 391/1217/14-ц колегія суддів зазначає, що у наведеній справі предметом розгляду були позовні вимоги прокурора Компаніївського відділу Олександрійської місцевої прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави до Мар`ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області та семи фізичних осіб про визнання частково недійсними рішень сільської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки. Вимоги прокурора були мотивовані тим, що внаслідок прийняття Мар`ївською сільською радою Компаніївського району Кіровоградської області рішень з комунальної власності незаконно вибули земельні ділянки, розташовані на території с. Тернова Балка Компаніївського району Кіровоградської області, під якими розташоване Юріївське золоторудне родовище, що є власністю народу України. Прокурор вважав, що відповідачі не мали на меті задоволення за рахунок отриманих у власність земельних ділянок особистих потреб шляхом розміщення житлових забудов, а дійсною метою було подальше відчуження земельних ділянок та передача їх підприємству, яке буде здійснювати промисловий видобуток золота Юріївського родовища, що є прихованою угодою.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина 1 статті 311 ГПК України)

6.4. Взявши до уваги викладене, касаційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін. При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що рішення та постанову в частині позовних вимог про скасування спірного наказу слід залишити без змін, з мотивів викладених у цій постанові.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 22.12.2020 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 у справі № 922/3108/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ