Рішення

від 13.03.2023 по справі 372/1829/19

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/1829/19

Провадження № 2-15/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2023 року м.Обухів

Обухівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Зінченко О.М.

при секретарях Тищенко І.Д., Литвинюк Ю.М., Григор`єва К.О.,

представників ОСОБА_1 , Пісний А.В., Михалев О.В.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , споживчого кооперативу «ПОГРІБОК» про визнання права володіння та користування гаражем, повернення гаражу з незаконного володіння та усунення перешкод у користуванні,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до Обухівського районного суду з позовною заявою, в якій просить визнати за нею право володіння та користування гаражем № НОМЕР_1 , який розташований в споживчому кооперативі «ПОГРІБОК» в м. Українка, Обухівського району, Київської області та зобов`язати ОСОБА_3 звільнити та передати їй гараж № НОМЕР_1 , який розташований в гаражному кооперативі «ПОГРІБОК» (код ЄДРПОУ 25298035) в м. Українка, Обухівського району, Київської області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що є користувачем гаражу № НОМЕР_1 , який розташований в споживчому кооперативі «ПОГРІБОК» в м. Українка, Обухівського району, Київської області. Позивач стверджує що в 1994 році побудувала цей гараж за власні кошти та користувалась ним як складським приміщенням до 2005 року, регулярно сплачуючи річні членські внески. З 2006 року по час подання позову позивач мала заборгованість по сплаті членських внесків, оскільки не могла знайти керівництво споживчого кооперативу «ПОГРІБОК» та погасити борг.

05 червня 2015 року позивачу стало відомо про те, що на гаражі № НОМЕР_1 , який розташований в споживчому кооперативі «ПОГРІБОК» в м. Українка Обухівського району Київської області, зрізаний замок. Згодом позивач дізналась що цей гараж відчужено та передано у користування новому члену споживчого кооперативу «ПОГРІБОК» ОСОБА_3 .

Позивачем також було з`ясовано, що право користування на гараж № НОМЕР_1 , який розташований в споживчому кооперативі «ПОГРІБОК» в м. Українка, Обухівського району, Київської області, було передане ОСОБА_4 , який в подальшому передав його ОСОБА_5 , а ОСОБА_5 відчужив його ОСОБА_3 .

Позивач здійснювала неодноразові усні та письмові запити про надання пояснення з приводу незаконного позбавлення її членства у гаражному кооперативі, незаконного заволодіння її гаражем № НОМЕР_1 . Однак, всі запити позивача споживчим кооперативом «ПОГРІБОК» було проігноровано.

Позивач стверджує, що своїми діями відповідачі порушили належне їй право володіти та користуватися спірною будівлею гаража № НОМЕР_1 , а належний їй гараж був в незаконний спосіб, поза її волі передано відповідачу ОСОБА_3 , який без відповідної правової підстави володіє і користується ним.

Вказана позовна заява надійшла до суду 22 травня 2019 року та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 22 травня 2019 року передана на розгляд судді Потабенко Л.В.

Відповідно до ухвали Обухівського районного суду Київської області від 26 квітня 2021 року в задоволенні клопотання представника відповідача про відвід головуючого у справі відмовлено. Заяву про самовідвід судді Потабенко Лариси Вікторівни, задоволено. Справу передано на повторний перерозподіл.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 11 травня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду.

Позивач і представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити, з підстав викладених у позові. Позивач додатково пояснила, що вона вступила у споживчий кооператив «ПОГРІБОК» приблизно у 1993 році, про що писала відповідну заяву, а щодо її членства у цьому гаражному кооперативі була заведена картка, в яку бухгалтером споживчого кооперативу вносилася інформація про сплату позивачем членських внесків. Членські внески позивач вносила готівкою, про що у неї зберіглися оригінали окремих квитанцій, виданих споживчим кооперативом «ПОГРІБОК». Позивач у 1994 року самостійно побудувала гараж, на підтвердження чого у неї зберіглися оригінали квитанцій про придбання будівельних матеріалів. Гаражем позивач користувалася для зберігання власних речей. Проте була протиправно позбавлена доступу до гаражу особами, яким не надавала права користуватися ним. Крім того, щодо її виключення із членів кооперативу рішення не приймалося, тому вважає позбавлення відповідачами можливості володіти та користуватися її гаражем незаконним.

Відповідач ОСОБА_3 надав відзив на позовну заяву, у якому вказав, що гараж № НОМЕР_1 , який розташований в споживчому кооперативі «ПОГРІБОК» в м. Українка, Обухівського району, Київської області, набуто ним правомірно, вартість гаража сплачена у повному обсязі. У задоволенні позову ОСОБА_2 просив відмовити. У судовому засідання відповідачем ОСОБА_3 надані аналогічні пояснення.

Головою споживчого кооперативу «ПОГРІБОК» Міхальовим Олександром Олександровичем в судовому засіданні було надано пояснення, що він став головою цього кооперативу вже після набуття права користування ОСОБА_5 гаражу № НОМЕР_1 , який розташований у споживчому кооперативі «ПОГРІБОК» в м. Українка, Обухівського району, Київської області. Інформації щодо користувачів цим гаражем до набуття права користування ОСОБА_5 в споживчого кооперативу «ПОГРІБОК» немає, документи щодо переходу права власності на гараж до придбання гаражу ОСОБА_5 у споживчого кооперативу «ПОГРІБОК» також відсутні. У позові просив відмовити.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 повідомила, що є подругою родини ОСОБА_7 , зокрема подругою позивача на протязі багатьох років. У 1990-х роках ОСОБА_8 допомагала позивачці будувати гараж № НОМЕР_1 у споживчому кооперативі «ПОГРІБОК« в м. Українка, Обухівського району, Київської області. Крім того повідомила, що ОСОБА_2 володіла та користувалась вищевказаним гаражем на протязі багатьох років.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 повідомив, що був членом споживчого кооперативу «ПОГРІБОК» з відкриття цього кооперативу та користувався гаражу, який межує з гаражем позивача по задній стіні. Зазначив, що вони з ОСОБА_2 будували свої гаражи разом, разом їздили у місто Бориспіль задля придбання будвельних матеріалів, зокрема бетонних плит для перекриття гаражів.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 повідомив, що є членом правління споживчого кооперативу «ПОГРІБОК» з 2012 року і до сьогодні, має також гараж в цьому кооперативі і знає про незаконне позбавлення права користування позивача їй гаражем, а також зазначив що неодноразово піднімав ці питання перед правлінням кооперативу. Крім того повідомив, що будь-яких рішень щодо позбавлення позивача членства в кооперативі в період його роботи не приймалось. Неодноразово бачив як ОСОБА_2 користувалась своїм гаражем.

Допитаний в судовому засіданні в режимі відеоконференції свідок ОСОБА_4 повідомив, що він не купував та не продавав гараж № НОМЕР_1 , який розташований в споживчому кооперативі «ПОГРІБОК» в м. Українка, Обухівського району, Київської області, та ніякого відношення до даного гаражу не має. Крім того повідомив, що ОСОБА_5 він не знає, цей гараж ні йому, ні будь-якій іншій особі не продавав та не передавав, оскільки не мав речових прав на даний гараж, жодних документів з приводу даного гаражу не підписував. Зазначив, що він постійно проживає у Тернопільській області, а у Києві та Київській області перебував тільки в рамках тимчасового працевлаштування та в той же час втратив свій паспорт громадянина України. Відношення до споживчого кооперативу «ПОГРІБОК» він не має.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження, а тому підлягають задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що у заяві від 14 жовтня 2009 року ОСОБА_5 просив голову споживчого кооперативу «ПОГРІБОК» Мельничука В.А. прийняти його у члени кооперативу на підставі купівлі гаражу № НОМЕР_1 у ОСОБА_4 .

У заяві до правління споживчого кооперативу «ПОГРІБОК» від 16 квітня 2015 року ОСОБА_5 просив переоформити гараж № НОМЕР_1 на ОСОБА_3 .

У заяві до правління споживчого кооперативу «ПОГРІБОК» від 16 квітня 2015 року ОСОБА_3 просив прийняти його у члени кооперативу з огляду на купівлю гаражу № НОМЕР_1 у ОСОБА_5 .

У обліковій картки кооперативу «ПОГРІБОК», ОСОБА_3 зазначений власником гаража № НОМЕР_1 , роком вступу його до кооперативу вказаний 2015 рік.

Отже, на час розгляду та вирішення справи гаражем № НОМЕР_1 , який розташований в споживчому кооперативі «ПОГРІБОК» в м. Українка, Обухівського району, Київської області, володіє та користується відповідач ОСОБА_3 , що не заперечується сторонами по справі.

Відповідно до показань свідка ОСОБА_4 він не купував та не продавав гараж № НОМЕР_1 , який розташований в споживчому кооперативі «ПОГРІБОК» в м. Українка, Обухівського району, Київської області, та ніякого відношення до даного гаражу не має, членом споживчому кооперативі «ПОГРІБОК» в м. Українка, Обухівського району, Київської області не був.

Показання свідка ОСОБА_4 відповідають твердженню позивача про те, що нею гараж № НОМЕР_1 , який розташований в споживчому кооперативі «ПОГРІБОК» в м. Українка, Обухівського району, Київської області, не відчужувався.

Доказів, які б спростовували показання свідка ОСОБА_4 , в матеріалах справи відсутні.

Споживним кооперативом «ПОГРІБОК» не надано документів, які б свідчили про набуття ОСОБА_4 прав на зазначений гараж, а також про його прийняття у члени даного кооперативу, хоча відповідні документи витребовувалися ухвалою суду.

У п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 року № 5 «Про практику розгляду судами цивільних справ, пов`язаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів», із змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 року № 15, зазначено, що на стадії підготовки справ даної категорії до судового розгляду судді мають провести всі необхідні підготовчі дії, які б забезпечили можливість своєчасного і правильного вирішення заявлених вимог. Зокрема, залежно від їх характеру на цій стадії належить зажадати подання статуту гаражно-будівельного кооперативу, інших внутрішньокооперативних нормативних положень або витягів з них, рішень органів управління кооперативу щодо питань, що стосуються предмета спору, правовстановлюючих документів на спірне гаражне приміщення, документів про те, хто і коли вступив до гаражно-будівельного кооперативу, докази про розмір паю і час його внесення, про наявність вкладень за рахунок роздільної власності подружжя, надбання гаража (паю) внаслідок сумісної праці членів сім`ї, про їх угоду щодо цього, а коли йдеться про спір між громадянами про визнання права на пай і на гаражне приміщення за особою, яка не була членом кооперативу, - необхідно вирішувати питання про притягнення або вступ до справи як третьої особи ГБК.

Відповідно до ч. 10 ст. 84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 15 січня 2020 року витребувано в строк до 21 лютого 2020 року у споживчого кооперативу «ПОГРІБОК» наступні документи:

-копію ордеру, на підставі якого було відчужено гараж № НОМЕР_1 , який розташований в споживчому кооперативі «ПОГРІБОК» в м. Українка, Обухівського району, Київської області на користь діючого володільця;

-інформацію стосовно переходу права користування гаражем, якому був присвоєний номер НОМЕР_1 , який розташований в споживчому кооперативі «ПОГРІБОК» в м. Українка, Обухівського району, Київської області, а саме імена всіх членів споживчого кооперативу «ПОГРІБОК», які з 1994 року користувались вищевказаним гаражем;

-копії документів стосовно вказаного гаражу № НОМЕР_1 , який розташований в споживчому кооперативі «ПОГРІБОК» в м. Українка, Обухівського району, у Київської області;

-відомості стосовно особи, яка на сьогоднішній день володіє та користується вищевказаним гаражем, та відповідні докази, які це підтверджують.

Ухвала Обухівського районного суду Київської області від 15 січня 2020 року про витребування документів у відповідача споживчого кооперативу «ПОГРІБОК» виконана не була, у зв`язку з чим ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 02 березня 2020 року було повторно витребувано вказані вище документи.

Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 02 березня 2020 року про витребування документів відповідачем споживчим кооперативом «ПОГРІБОК» не було виконано , зокрема, не було надано інформацію стосовно переходу права користування гаражем, якому був присвоєний номер 469, який розташований у цьому кооперативі в м. Українка, Обухівського району, Київської області, а саме імена всіх членів споживчого кооперативу «ПОГРІБОК», які з 1994 року користувались зазначеним гаражем, а саме документи, які підтверджують перехід права користування на гараж до ОСОБА_4 .

У судовому засіданні голова споживчого кооперативу «ПОГРІБОК» Міхальов О.О. також не надав пояснень і доказів, яким чином та на якій підставі ОСОБА_4 набув право користування на вищевказаний гараж.

Крім того, суд неодноразово викликав в якості свідка ОСОБА_5 , який не з`явився та не надав показів щодо користування гаражем № НОМЕР_1 .

Судом на підставі квитанцій про сплату щорічних членських внесків до споживчого кооперативу «ПОГРІБОК» №44 від 07 лютого 2004 року та №454 від 01 вересня 2005 року встановлено що позивач вносила кошти до кооперативу, які від неї як члена кооперативу приймалися споживчим кооперативом «ПОГРІБОК»

Також, судом на наданих позивачем квитанцій про сплату коштів на матеріали № 276 від 07 травня 1993 року, та № 253 від 29 червня 1993 року, факт придбання будівельних матеріали, зокрема бетонних плит перекриття, що відповідає наданим свідком ОСОБА_9 показанням про те, що позивач у зазначений період купувала будівельні матеріали для будівництва гаражу № НОМЕР_1 в споживчому кооперативі «ПОГРІБОК» в м. Українка, Обухівського району, Київської області.

Факт членства позивача у споживчому кооперативі «ПОГРІБОК», а також будівництва нею гаражу № НОМЕР_1 , який розташований у цьому кооперативі в м. Українка, Обухівського району, Київської області, підтвердили допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .

До наявної в матеріалах справи відповіді голови правління споживчого кооперативу «ПОГРІБОК» Міхальова О.О. від 25 вересня 2019 року на адвокатський запит представника відповідача адвоката Пісного А.В. від 23 вересня 2019 року як доказу відсутності членства позивача у кооперативі суд ставиться критично, оскільки у зазначеній відповіді йдеться про відсутність у споживчого кооперативу «ПОГРІБОК» відповідних документів і відсутність у кооперативу інформації про те, хто саме будував гараж № НОМЕР_1 , а також з огляду на невиконання ухвал суду споживчим кооперативом «ПОГРІБОК» про витребуванням документів .

Крім того, представником позивача адвокатом Навальнєвим О.Ю. також направлявся адвокатський запит до споживчого кооперативу «ПОГРІБОК» з метою отримання інформації та документів щодо членства та прав на спірний гараж, на який відповіді кооперативом надано не було.

При цьому факт наявності гаражу № НОМЕР_1 до моменту звернення до споживчого кооперативу «ПОГРІБОК» із заявою ОСОБА_5 про прийняття до кооперативу, а згодом і відповідача ОСОБА_3 кооперативом визнається, водночас кооперативом не надано документів щодо суб`єктів, яким належав гараж раніше, у тому числі і щодо прав на нього ОСОБА_4 .

З огляду на це, суд також ставиться критично до наданих відповідачами заяви ОСОБА_5 від 14 жовтня 2009 року про прийняття його у члени кооперативу, у зв`язку із придбанням гаражу у ОСОБА_4 , що спростовується показаннями допитаного як свідка ОСОБА_4 та не знайшло підтвердження будь-якими іншими доказами, наявними у справі.

Крім того, посилання відповідачів на те, що позивач не була членом споживчого кооперативу «ПОГРІБОК» спростовується квитанціями про сплату щорічних членських внесків до СК «ПОГРІБОК» №44 від 07 лютого 2004 року та №454 від 01 вересня 2005 року, а також показаннями допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .

Згідно зі ст. 11Закону «Про кооперацію в СРСР», чинному на час спірних правовідносин, вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом. Рішення правління чи голови кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами його членів.

Відповідно до ст. 15 Закону «Про кооперацію в СРСР» до компетенції загальних зборів членів кооперативу, зокрема, належить затвердження рішення правління або голови правління про прийняття нових членів та припинення членства; прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном.

У ч. 4 ст. 12 Закону «Про кооперацію в СРСР» передбачено, що члена кооперативу може бути виключено з кооперативу за рішенням його загальних зборів у випадках, передбачених статутом.

Відповідно до п. 2.2. Статуту споживного кооперативу «ПОГРІБОК», затвердженого протоколом загальних зборів членів кооперативу від 14 лютого 2010 року, № 1, державну реєстрацію якого проведено 07 квітня 2011 року, прийняття в члени Кооперативу проводиться за письмовою заявою, за рішенням Правління Кооперативу. Кожна особа, що вступає в членство Кооперативу, вносить вступні внески, встановленні Правлінням Кооперативу. Особа стає членом кооперативу після прийняття Правлінням кооперативу рішення про прийом її в членство Кооперативу з подальшим затвердженням на загальних зборах (зборах уповноважених), та внесення нею вступного, цільового та інших необхідних внесків.

За абз. 2 п. 2.8. Статуту споживчого кооперативу «ПОГРІБОК» виключення із членів Кооперативу проводиться за рішенням Правління Кооперативу простою більшістю голосів.

У матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують наявність рішення, прийнятого відповідно до Статуту споживного кооперативу «ПОГРІБОК» щодо прийняття ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , а також виключення зі членів кооперативу позивач.

Крім того, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 , який є членом правління споживчого кооперативу «ПОГРІБОК» з 2012 року і до сьогодні, повідомив суду, що ним неодноразово піднімалося питання незаконного позбавлення позивача користування спірним гаражем перед правлінням кооперативу, а також, що будь-яких рішень щодо позбавлення позивача членства в кооперативі в період його роботи не приймалось.

З огляду на зазначене, у суду немає підстав вважати, що позивач вибула зі складу членів споживчого кооперативу «ПОГРІБОК» та втратила право користування гаражем № НОМЕР_1 , який розташований в споживчому кооперативі «ПОГРІБОК» в м. Українка, Обухівського району, Київської області.

Оцінюючи доводи відповідача ОСОБА_3 щодо придбання спірного гаражу, суд виходить з наступного.

За загальними правилами доказування, визначеними ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

У постановіВеликої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц(провадження № 14-499цс19) зроблено висновок про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний судом недійсним. Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У разі оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання самостійного позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення. У матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували доводи позивача про те, що нею спірний гараж не відчужувався та не передавався іншим особам у користування, а також відсутні докази, які б спростовували показання свідка ОСОБА_4 про те, що ним спірний гараж не набувався на будь-якій підставі та не передавався ним ОСОБА_5 на будь-якій підставі.

Відповідно положень до статті 178 ЦК України об`єкти цивільнихправ можутьвільно відчужуватисяабо переходитивід однієїособи доіншої впорядку правонаступництвачи спадкуванняабо іншимчином,якщо вонине вилученіз цивільногообороту,або необмежені вобороті,або неє невід`ємнимивід фізичноїчи юридичноїособи. Видиоб`єктів цивільнихправ,перебування якиху цивільномуобороті недопускається (об`єкти,вилучені зцивільного обороту),мають бутипрямо встановленіу законі.

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ч. 1 ст. 181 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі документів, визначених статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно».

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

За ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно зі ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

У матеріалах справи відсутні докази придбання спірного гаражу ОСОБА_3 на підставі нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, а також державної реєстрації за ним права власності на спірний гараж.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що відповідач ОСОБА_3 незаконно, без відповідної правової підстави володіє і користується спірним гаражем.

Згідно з частиною першою статті 15ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень.

Відповідно до статей 55, 124Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Згідно із ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Згідно із ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Тобто, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.

Відповідно до ч. 1 ст.58Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, згідно з ч.ч. 1, 2 ст.5ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 752/14334/19 зроблено висновок, що «право власності на збудоване до набрання чинностіЗаконом України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2012 року № 6-54цс12 та постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 557/1209/16-ц. До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення», яка втратила чинність 30 грудня 2004 року, було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, при цьому введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності, збудованих до 05 серпня 1992 року, не передбачалося. Належним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

Відносини щодо права власності на нерухоме майно, які виникли до набрання чинності ЦК України від 2004 року, регулюються ЦК Української РСР від 1963 року.

Відповідно до частини першої статті 105 ЦК Української РСР громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найм тощо).

Позивачем не заперечується відсутність прийняття в експлуатацію спірного гаражу. Крім того, матеріали справи не містять доказів прийняття в експлуатацію гаража.

Позивач заявляє вимоги щодо захисту права володіння та користування спірним гаражем з підстав наявності у неї права власності на будівельні матеріали, які були використані у процесі його будівництва.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97?ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція майна в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».

Відповідно до ч.3 ст.331ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

З урахуванням досліджених у справі письмових доказів та показань свідків, суд доходить висновку про доведеність позивачем права власності на будівельні матеріали, з яких побудований гараж № НОМЕР_1 , який розташований в споживчому кооперативі «ПОГРІБОК» в м. Українка, Обухівського району, Київської області.

Встановивши фактичні обставини справи на підставі досліджених у справі доказів, суд дійшов висновку

Згідно з ч.7 ст. 319 ЦК України діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Власник відповідно до ст. 387 ЦК має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з п.3 ч.1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі.

Оскільки спірний гараж вибув із володіння позивача поза її волею, наявні правові підстави для витребування вказаного гаража від відповідача ОСОБА_3 в порядку ст. 388 ЦК України.

Відповідно до ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, висновок судупро задоволенняпозову чипро відмовув позовіповністю абочастково щодокожної ззаявлених вимог.У разінеобхідності врезолютивній частинітакож вказуєтьсяпро порядок виконання рішення.

На основі всебічно з`ясованих обставин, на які посилається позивач, як учасник справи, як на підставу заявлених вимог підтверджених доказами, перевіреними в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на законі і підлягають задоволенню. Суд вважає доцільним визнати за позивачем право володіння та користування гаражем № НОМЕР_1 , який розташований в споживчому кооперативі «ПОГРІБОК» в м. Українка, Обухівського району, Київської області та зобов`язати ОСОБА_3 звільнити та передати ОСОБА_2 зазначений гараж.

Вирішуючи вимоги щодо стягнення з відповідачів на користь позивача судових витрат, суд виходить з наступного.

При поданні позову позивач ОСОБА_2 сплатила судовий збір в сумі 1538 грн. 80 коп., що підтверджується відповідною квитанцією про сплату судового збору. Судові витрати слід розділити згідно зі ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 282, 365 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право володіння та користування гаражем № НОМЕР_1 , який розташований в гаражному кооперативі СК «Погрібок» в м. Українка, Обухівського району, Київської області.

Зобов`язати ОСОБА_3 звільнити та передати ОСОБА_2 гараж № НОМЕР_1 , який розташований в гаражному кооперативі СК «Погрібок» в м. Українка, Обухівського району, Київської області;

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 та споживчого кооперативу «Погрібок» сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір у розмірі 1538 грн. 80 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 20.03.2023 року.

Суддя О.М.Зінченко