Рішення

від 26.12.2022 по справі 631/114/20

НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 631/114/20

провадження № 2/631/56/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2022 року селище міського типу Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Мащенко С. В.

за участю:

секретаря судового засідання Дядик С. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та інтересах якої діє адвокат Мякота Тетяна Миколаївна, до НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ НОВОВОДОЛАЗЬКОГО РАЙОНУ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ, із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 ,- «Про визнання права на земельну частку /пай/ в порядку спадкування за законом»,-

в с т а н о в и в:

11 лютого 2020 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої на підставі довіреності діє адвокат Мякота Т. М., звернулась до суду із позовом до НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ НОВОВОДОЛАЗЬКОГО РАЙОНУ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 ,- «Про визнання права на земельну частку /пай/ в порядку спадкування за законом» (вхідний № 795/20-вх), на обґрунтування якого сторона позивача зазначила, що мати ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 09.12.1995 року Нововодолазьким відділом реєстрації актів громадянського стану Харківської області (актовий запис № 223). Батько ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 09.07.1996 року Нововодолазьким відділом реєстрації актів громадянського стану Харківської області (актовий запис № 57). За життя ОСОБА_3 працювала та була членом колгоспу імені Щорса, а в подальшому колективного сільськогосподарського підприємства імені Щорса Нововодолазької селищної ради Нововодолазького району Харківської області, а потім - колгоспним пенсіонером. Колгосп імені Щорса був перереєстрований в колективне сільськогосподарське підприємство імені Щорса відповідно до розпорядження представника президента України № 126 від 02.04.1994 року. Паювання земель колективного сільськогосподарського підприємства імені Щорса проводилось у 1994 році. Державні акти (серії ХР-21-57-000202 та ХР-21-57-000203) на право колективної власності на землю колективного сільськогосподарського підприємства імені Щорса були видані 17 травня 1994 року на підставі рішення XV сесії XXI скликання Нововодолазької районної ради народних депутатів від 31 березня 1994 року. При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними. Проте ОСОБА_3 до списку громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства включена не була, однак, за життя їй це не було відомо, оскільки такі списки не оприлюднювались, до 2002 року будь-які дії КСП імені Щорса та органами державної влади і управління щодо паювання земель КСП імені Щорса (визначення вартості земельної частки (паю), визначення розміру земельної частки (паю) тощо) не проводились. Реєстрація та видача сертифікатів на право на земельну частку (пай) членам КСП імені Щорса та пенсіонерам проводилася на підставі розпорядження голови Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області № 321 від 24.06.1996 року. У зв`язку з тим, що на момент паювання помилково не внесли до списків велику кількість громадян, на підставі розпорядження голови Нововодолазької районної державної адміністрації № 37 від 18.03.2002 року було здійснено перепаювання земель колективної власності КСП імені Щорса, натомість при перепаюванні земель КСП імені Щорса ОСОБА_3 також не було включено до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай) у землі колективної власності. Проте, на момент розпаювання земель КСП імені Щорса ОСОБА_3 мала право на земельну частку (пай), так як на неї мають право колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа. На момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 не отримала сертифікат про право на земельну частку (пай) у відповідності до норм чинного законодавства. Підтвердженням того, що ОСОБА_3 була членом колгоспу імені Щорса та колгоспним пенсіонером є архівна пенсійна справа ОСОБА_3 , яка знаходиться в Управлінні праці та соціального захисту населення Нововодолазької районної державної адміністрації, копія якої отримана на адвокатський запит та долучена до матеріалів справи. В шестимісячний термін з моменту смерті ОСОБА_3 ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок, який входив до складу спадщини після смерті матері; а на звернення до державного нотаріуса Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_3 на право на земельну частку (пай) отримала відмову. В постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус зазначила, що в зв`язку з відсутністю Сертифікату на право на земельну частку (пай) неможливо встановити склад спадкового майна, а отже видати свідоцтво про право на спадщину. Тому сторона позивача просила визнати неправомірним не включення ОСОБА_3 , колгоспного пенсіонера КСП імені Щорса, до списку громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства імені Щорса, Додатку № 1 до Державних актів серії ХР-21-57-000202 та серії ХР-21-57-000203 на право колективної власності на землю колективного сільськогосподарського підприємства імені Щорса; визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності реформованого КСП імені Щорса Нововодолазької селищної ради Нововодолазького району Харківської області, розміром 4,82 в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) (т. 1 а. с. 3 - 9).

Зазначена позовна заява зареєстрована за вхідним № 795/20-вх із наданням автоматизованою системою документообігу суду єдиного унікального № 631/114/20 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, обліково-статистичної картки справи та Контрольного журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, передана на розгляд головуючого судді Мащенко С. В. 24.02.2020 року у зв`язку із її перебуванням у період з 10 по 21 лютого 2020 року включно у щорічній відпустці на підставі наказу № 02-06/5 від 22.01.2020 року (а. с. 3, 72).

Ухвалою, постановленою 25.02.2022 року Нововодолазьким районним судом Харківської області у складі судді Мащенко С. В., позовну заву прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження та відкрито провадження у справі (а. с. 75 - 79).

Разом з позовом представник позивача за довіреністю - адвокат Мякота Т. М. -звернулась до суду із клопотанням, викладеним у виді відповідної заяви, про витребування доказів у справі, а саме: від Харківського обласного державного нотаріального архіву копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ,- яке задоволено під час прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі й на підставі відповідної ухвали суду копія спадкової справи витребувана, долучена до матеріалів справи та досліджена в ході судового розгляду (т. 1 а. с. 10, 75 - 79, 87 - 98).

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області, постановленою 04.06.2020 року було закрито підготовче провадження в цій справі та призначено справу до судового розгляду (т. 1 а. с. 134 - 136).

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена своєчасно та належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не сповістила, заяви про відкладення розгляду справи або про її розгляд за її відсутності не надала, однак скористалась правом, наданим їй частиною 1 статті 58 Цивільного кодексу України, щодо участі у справі через свого представника за нотаріально посвідченою довіреністю - адвоката Мякоту Т. М. (т. 1 а. с. 11, 70, т. 2 а. с. 16 - 19, 20, 30 - 31)

Представник позивача ОСОБА_1 - Мякота Т. М. , що діяла на підставі нотаріально посвідченої довіреності, виданої 26.05.2017 року державним нотаріусом Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області Змієвською Т. М. і зареєстрованої в реєстрі під № 619 та зі строком дії до 26.05.2020 року, а також свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (серії ПТ № 1646), виданого 21.03.2017 року Радою адвокатів Полтавської області на підставі рішення Ради № 4, до суду не з`явилася, про час та місце розгляду справи сповіщалась своєчасно та належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України (т. 1 а. с. 11, 70, т. 2 а. с. 16 - 19, 20, 30 - 31).

Представник відповідача - НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ - у судове засідання теж не з`явився, про місце та час розгляду справи був сповіщений своєчасно та належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки не повідомив, однак селищний голова Єсін О. надіслав листа, що зареєстрований за вхідним № 306/22-вх від 18.01.2022 року, в якому просив справу розглянути за їх відсутності, зазначивши, що не заперечує проти задоволення позову (т. 1 а. с. 202, т. 2 а. с. 16 - 19, 20).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 - у судове засідання також не з`явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена своєчасно та належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не сповістила, заяви про відкладення розгляду справи або про її розгляд за її відсутності не надала (т. 2 а. с. 16 - 19, 20, 21, 22, 28 - 29).

Відповідно до змісту частини 1 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України сторона може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, а згідно з частиною 1 статті 223 цього ж кодексу неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Крім того, на підставі приписів частини 3 статті 211 цього ж кодексу особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у сторони позивача та відповідача свідчать відповідні заяви, долучені до матеріалів справи.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (із змінами та доповненнями) є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями) обумовлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, Європейський суд з прав людини у пунктах 39 - 41 свого Рішення від 08.11.2005 року у справі «Стрижак проти України» (заява № 72269/01) констатував наявність у заявника права надавати свої аргументи під час публічного слухання справи, недотримання якого було кваліфіковано як порушення частини 1 статті 6 Конвенції.

За таких обставин, беручи до уваги те, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації учасниками справи, що не з`явились, їх процесуальних прав на безпосередню участь у розгляді справи в суді, ураховуючи те, що підстав для визнання необхідним давання ними особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Відтак, здійснюючи правосуддя на засадах змагальності й рівності учасників судового процесу перед законом і судом, всебічно, повно, об`єктивно, справедливо, неупереджено та своєчасно з`ясувавши всі обставини справи і всі фактичні данні в межах заявлених вимог, що мають значення для вирішення справи за суттю й на які сторони та їх представники посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, перевіривши їх доказами, отриманими відповідно до правил цивільного процесуального кодифікованого закону й безпосередньо дослідженими у судовому засіданні, що відповідають вимогам закону про їх належність, допустимість, достовірність та достатність, а саме: дослідивши письмові докази у справі,- суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити повністю з наступних підстав.

Пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд - у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.

За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.

Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади, та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.

При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.

Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.

Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, а тому справа перебувала на розгляді судді належного суду.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства, визначеним у частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Тому згідно з частиною 1 статті 4 цього ж нормативно-правового акту, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Отже, суд відповідно до приписів частини 1 статті 13 цивільного процесуального кодифікованого закону України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У відповідності до припису частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 цивільного процесуального кодифікованого закону України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Одночасно із цим, згідно з частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Відтак, у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.

Відповідно до Свідоцтва про смерть (серії НОМЕР_1 ), виданого 09.12.1995 року Нововодолазьким відділом реєстрації актів громадянського стану Харківської області, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 76 років у селищі Нова Водолага Нововодолазького району Харківської області, про що в книзі реєстрації актів про смерть 09.12.1995 року зроблено запис за № 223 (т. 1 а. с. 12).

Згідно із Свідоцтвом про смерть (серії НОМЕР_2 ), повторно виданого 09.07.1996 року Нововодолазьким відділом реєстрації актів громадянського стану Харківської області, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 56 років у селищі Нова Водолага Нововодолазького району Харківської області, про що в книзі реєстрації актів про смерть 07.04.1976 року зроблено запис за № 57 (т. 1 а. с. 13).

Як убачається зі свідоцтва про народження (серії НОМЕР_3 ), виданого 10.11.1949 року Нововодолажським Записом актів громадянського стану ОСОБА_6 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що в книзі записів актів громадянського стану про народження 10.11.1949 року зроблено відповідний запис за № 177, та її батьками зазначено - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 14).

Відповідно до свідоцтва про шлюб (серії НОМЕР_4 ), повторно виданого 23.03.2007 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Нововодолазького районного управління юстиції Харківської області, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженець села Велике Селище Березнівського району Рівненської області, та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженки селища Нова Водолага Нововодолазького району Харківської області, зареєстрували шлюб 13.12.1976 року, про що в цей день в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 116. Прізвище подружжя після реєстрації шлюбу « ОСОБА_8 » (т. 1 а. с. 15).

З відповіді Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 25.05.2017 року за вихідним № 29-20-0.23,26-123/117-17, на адвокатський запит Мякоти Т. М. № 15/17 від 19.05.2017 року убачається, що ОСОБА_3 до списку громадян - членів КСП імені Щорса Нововодолазького району Харківської області не включена. Розмір земельної частки (паю) по реформованому підприємству становить 4,82 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), вартість земельної частки (паю) на час паювання становить 16920,00 гривень (т. 1 а. с. 16).

Відповідно до заяви від 05.09.2017 року, ОСОБА_1 звернулася до державного нотаріусу Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 на право на земельну частку (пай) (т. 1 а. с. 18).

Постановою завідувача Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області Змієвської Т. М., прийнятою 06.09.2017 року та зареєстрованою за вихідним № 546, ОСОБА_1 в видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_9 на право на земельну частку (пай), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено з підстав не надання відповідного сертифікату (т. 1 а. с. 19).

З копії архівної лікарсько-трудової експертної справи № 10586, заведеної на ім`я ОСОБА_4 , та переведеної на ім`я ОСОБА_3 , 1919 року народження, яка проживала за адресом: АДРЕСА_1 , убачається, що протоколом № 4/47 засідання комісії про призначення пенсій і допомоги колгоспникам Нововодолазької районної ради Харківської області від 27.04.1976 року, ОСОБА_3 призначено пенсію у зв`язку з втратою годувальника, а саме ОСОБА_4 , 1920 року народження, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , із зазначенням про члена сім`ї - доньки - ОСОБА_2 , 1963 року народження. Також з цієї справи убачається, що померлим членом колгоспу був саме ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 22 - 27).

Розпорядженням Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області № 32-«а» від 18 березня 2002 року затверджено розрахунок вартості земельної частки (паю) та її розмір в умовних кадастрових гектарах, згідно з яким вартість земельної частки (паю) для осіб, які не отримали державний акт, становить 16920,00 гривень; для осіб, які отримали у власність ріллю відповідно до одержаних державних актів - 726,00 гривень; розмір земельної частки (паю) для осіб, які не отримали державний акт дорівнює 4,82 в умовних кадастрових гектарах; для осіб, які отримали у власність ріллю відповідно до одержаних державних актів - 0,76 в умовних кадастрових гектарах; крім того визначено кількість осіб що мають право на земельну частку (пай) - 1059 чоловік, з них отримали у власність ріллю відповідно до одержаних актів - 52 людини. Це розпорядження скасовує попередні розпорядження голови районної державної адміністрації № 321 від 24.06.1996 року «Про затвердження розрахунку вартості земельної частки (паю) та її розміру в умовних кадастрових гектарах» та розпорядження № 120 від 18.03.2000 року «Про дозвіл на виготовлення сертифікатів на право на земельну частку (пай) 25 членам КСП імені Щорса» (т. 1 а. с. 29, 31).

Також, розпорядженням адміністрації Нововодолазького району, 18.03.2002 року, був затверджений розрахунок вартості земельної частки (паю) та її розміру в умовних кадастрових гектарах КСП імені Щорса Нововодолазького району Харківської області (т. 1 а. с. 30).

Крім того, у відповідності до розпорядження представника Президента України «Про державну перереєстрацію колгоспу імені Щорса в КСП імені Щорса» надано дозвіл на перереєстрацію та виготовлення кутового штампу й круглої печатки із власним найменуванням КСП імені Щорса (т. 1 а. с. 33).

Згідно з повідомленням відділу Держгеокадастру у Нововодолазькому районі Харківської області № 29-20-0.23,26-129/117-19 від 24.05.2019 року, протоколи загальних зборів пайовиків - членів реформованого КСП імені Щорса Нововодолазького району Харківської області, додаткових списків членів КСП імені Щорса, які мають право на земельну частку (пай), за період з 1994 року по 2002 рік у Відділі відсутні (т. 1 а. с. 34).

Розпорядженням Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області № 379 від 19 грудня 2002 року, затверджено погоджену у встановленому Законом порядку технічну документацію по передачі земельних часток (паїв) в натурі реформованого КСП імені Щорса, виділено земельні частки (паї) в натурі згідно з проектом організації території реформованого КСП імені Щорса та видано державні акти на право приватної власності на землю з визначенням цільового призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (згідно з додатком), зареєстровано державні акти на право приватної власності на землю замість сертифікатів на право на земельну частку (пай) (т. 1 а. с. 36).

В додатку до розпорядження голови Нововодолазької районної державної адміністрації № 379 від 19.12.2002 року міститься перелік осіб, яким виділено земельні частки (паї) в натурі згідно з проектом організації території реформованого КСП імені Щорса Нововодолазької селищної та Ордівської сільської рад, в якому наявне зазначення позивача ОСОБА_1 , проте відсутнє вказання на ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 37 - 42).

Відповідно до повідомлення відділу Держгеокадастру у Нововодолазькому районі Харківської області № 175/117-19 від 14.08.2019 року, реєстрація та видача сертифікатів на право на земельну частку (пай) членам КСП імені Щорса та пенсіонерам проводилася на підставі розпорядження голови Нововодолазької районної державної адміністрації № 321 від 24.06.1996 року. Проте у зв`язку із тим, що на момент паювання помилково не внесли до списків велику кількість громадян, тому на підставі розпорядження голови Нововодолазької районної державної адміністрації № 37 від 18.03.2002 року здійснено перепаювання земель колективної власності КСП імені Щорса (т. 1 а. с. 43).

Згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданим станом на 25.07.2016 року за № 22115967, СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИЙ ВИРОБНИЧИЙ КООПЕРАТИВ ІМЕНІ ЩОРСА, ідентифікаційний код юридичної особи (код ЄДРПОУ) 00707159, зареєстрований 08.02.2000 року (03.06.2009 року внесений запис в ЄДРПОУ під № 1 467 120 0000 000472) за адресом: 63200, Харківська область, Нововодолазький район, селище міського типу Нова Водолага, вулиця Патріса Лумумби, будинок № 1,- із зазначенням основного виду діяльності: 01.11 вирощування зернових та технічних культур. 03.06.2009 року припинене за рішенням Господарського суду Харківської області у зв`язку із визнанням банкрутом (т. 1 а. с. 44 - 46).

Рішенням позачергової ХVІІ сесії VII скликання Нововодолазької селищної ради № 20, прийнятим 30.11.2020 року, «Про добровільне об`єднання територіальних громад» вирішено об`єднатися у Нововодолазьку селищну об`єднану територіальну громаду в складі Нововодолазької селищної ради, Знам`янської сільської ради, Одринської сільської ради, Ордівської сільської ради, Сосонівської сільської ради та Староводолазької сільської ради. Адміністративним центром об`єднаної територіальної громади визначено селище міського типу Нова Водолага (т. 1 а. с. 47, 48).

Також рішенням І сесії VIIІ скликання Нововодолазької селищної ради, прийнятим 11.05.2017 року № 27 «Про реорганізацію та припинення Ордівської сільської ради шляхом приєднання до Нововодолазької селищної ради» Нововодолазьку селищну ради визнано правонаступником Ордівської сільської ради (т. 1 а. с. 49, 50).

Згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 4105-СГ від 04.06.2018 року «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», Нововодолазькій селищній об`єднаній територіальній громаді, в особі Нововодолазької селищної ради, у комунальну власність передано 256 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, загальною площею 2449,3868 гектарів, які розташовані за межами населених пунктів Нововодолазької селищної об`єднаної територіальної громади на території Нововодолазького району Харківської області (т. 1 а. с. 52).

Як убачається з державного акту на право колективної власності на землю (серії ХР-21-57-000202), виданого 17.05.1994 року колективному сільськогосподарському підприємству імені Щорса, розташованому в селищі міського типу Нова Водолага Нововодолазького району Харківської області, передано у колективну власність 3116,7 гектарів в межах згідно з планом, для ведення сільськогосподарського виробництва, відповідно до рішення ХV сесії ХХІ скликання Нововодолазької районної Ради народних депутатів від 31.03.1994 року. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 2. Додаток 1 містить список громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства, проте, відомості щодо ОСОБА_3 в ньому відсутні (т. 1 а. с. 53 - 58).

Відповідно до державного акту на право колективної власності на землю (серії ХР-21-00-000203), виданого 17.05.1994 року колективному сільськогосподарському підприємству імені Щорса, розташованому в селі Ордівка Нововодолазького району Харківської області, передано у колективну власність 2482,9 гектарів в межах згідно з планом, для ведення сільськогосподарського виробництва, відповідно до рішення ХV сесії ХХІ скликання Нововодолазької районної Ради народних депутатів від 31.03.1994 року. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 1. Додаток 1 містить список громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства, проте відомості щодо ОСОБА_3 в ньому також відсутні (т. 1 а. с. 59 - 69).

Зі спадкової справи № 207/1996, заведеної нотаріусом Нововодолазької державної нотаріальної контори міста Харкова щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , вбачається, що:

-24.05.1996 року ОСОБА_10 звернулася до нотаріуса із заявою про відмову від прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 88);

-того ж дня, ОСОБА_11 звернулася до нотаріуса із заявою про відмову від прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 89);

-02.08.1996 року до Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області, звернулася ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_3 , яка складається з житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресом: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 90);

-зі Свідоцтва про смерть (серії НОМЕР_1 ), виданого 09.12.1995 року Нововодолазьким Записом актів громадянського стану Харківської області, убачається, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 76 років у селищі Нова Водолага Нововодолазького району Харківської області, про що в книзі реєстрації актів про смерть 09.12.1995 року зроблено запис за № 223 (т. 1 а. с. 91);

-відповідно до Довідки-характеристики, виданої 05.07.1996 року ОСОБА_1 для отримання свідоцтва про право на спадщину, житловий будинок АДРЕСА_1 , зареєстрований в реєстровій книзі під реєстраційним № 38-4752, за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право особистої власності на будинок, виданого виконкомом Нововодолазької селищної ради 20.03.1992 року (т. 1 а. с. 94);

-згідно зі свідоцтвом про право особистої власності на домоволодіння, виданим 20.03.1992 року виконкомом Нововодолазької селищної Ради народних депутатів на підставі рішення № 62 від 18.03.1992 року, ОСОБА_3 належав на праві особистої власності житловий будинок, розташований за адресом: АДРЕСА_1 ,- запис в реєстраційній книзі за № 38-4752 (т. 1 а. с. 95);

-02.04.1996 року ОСОБА_1 державним нотаріусом Нововодолазької державної нотаріальної контори Змієвською Т. М. в межах спадкової справи № 207/1996 року (реєстровий № 2187) видано свідоцтво про право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , що складається з житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресом: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 96).

Отже, наведеним доведено, що спадкодавець ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і за життя заповідального розпорядження на випадок своєї смерті щодо майна не зробила, хоча мала спадкову масу, зокрема, у виді житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресом: АДРЕСА_1 ,- а отже спадкування щодо її спадщини здійснюється за законом.

Також, із викладеного убачається, що єдиною особою, яка прийняла спадщину померлої є її донька - ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_12 ), яка отримала свідоцтво про право на спадщину за законом у виді вищенаведеного житлового будинку з надвірними будівлями. Син ОСОБА_11 та донька ОСОБА_10 від спадщини відмовились, чоловік ОСОБА_4 помер раніше за ОСОБА_3 . Проте відомостей щодо ОСОБА_2 спадкова справа не містить.

Крім того, право на земельну частку (пай) залишилось юридично не оформленим, у зв`язку із тим, що нотаріусом відмовлено спадкоємцю у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на таке спадкове майно внаслідок відсутності відповідного сертифікату, що є підставою вважати наявним спор про право, який належить вирішувати у судовому порядку.

Натомість, наявна в матеріалах цієї цивільної справи відмова завідувача Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області Зміївської Т. М., складена 06.09.2017 року та зареєстрована за вихідним № 546, в матеріалах спадкової справи, надісланої з Харківського обласного державного архіву на виконання ухвали суду (вхідний № 1764/20-вх від 17.03.2020 року) взагалі відсутня (т. 1 а. с. 19, 87, 88 - 97).

Також слід зауважити, що усі документи містять розбіжності у написанні імені померлої: чи вона ОСОБА_15, чи вона ОСОБА_13 , чи вона ОСОБА_13 ,- що є суттєвим, оскільки спадщина позивачем прийнята після ОСОБА_14, як убачається у свідоцтві про право на спадщину за законом та взагалі у спадковій справі № 207/1996, ОСОБА_13 є й матір`ю ОСОБА_1 згідно із свідоцтвом про народження ОСОБА_6 , а спадкодавцем є ОСОБА_15, як убачається зі свідоцтва про смерть.

Оскільки рішення про встановлення факту родинного зв`язку між померлою ОСОБА_3 та позивачем не надано, то мовити про доведеність факту прийняття спадщини ОСОБА_1 після ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , та щодо якої надано лікарсько-трудову експертну справу юридично не можна.

Під час вирішення спірних правовідносин суд виходить з того, що їх правове регулювання здійснюється нормами Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року (із змінами та доповненнями), Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 року (із змінами та доповненнями), Земельного кодексу України № 2768-ІІІ від 25.10.2001 року (із змінами та доповненнями), Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) № 899-IV від 05.06.2003 року (із змінами та доповненнями), Законом України «Про колективне сільськогосподарське підприємство (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Указу Президента № 720/95 від 08.08.1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» та постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, прийнятими 17.03.2020 року в межах справи з єдиним унікальним № 396/1683/18 (провадження № 61-9879св19) і 13.07.2021 року в межах справи з єдиним унікальним № 274/3394/20 (провадження № 61-3806св21).

Отже, відносини, пов`язані із спадкуванням майна померлої особи є цивільно-правовими та підлягають регулюванню нормами цивільного законодавства України.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України зазначений кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Пунктом 1 Прикінцевих та перехідних положень цивільного кодифікованого закону України передбачено, що він набирає чинності з 1 січня 2004 року.

Змістом пункту 5 цих же Положень обумовлено, що правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно з правилами частин 1 та 2 статті 1220 Цивільного кодексу України спадщина відкривається внаслідок смерті, а часом її відкриття вважається день смерті особи, зазначений у свідоцтві про смерть, що виданий відповідним державним органом реєстрації актів цивільного стану.

У відповідності із приписом статті 525 Цивільного кодексу Української РСР часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця.

Таким чином, оскільки ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому прийняття спадщини та відповідні спадкові відносини повинні регулюватись положеннями розділу VІІ Цивільного кодексу Української РСР.

Аналогічної думки є й Пленуму Верховного Суду України, який у абзаці 2 та 3 пункту 1 своєї Постанови № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснює, що відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01.01.2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР.

На підставі положень частини 1 та 2 статті 524 Цивільного кодексу Української РСР спадкоємство здійснюється за законом та за заповітом. Спадкування за законом має місце тоді, коли воно не змінено заповітом.

З огляду на положення статті 534 цивільного кодифікованого закону Української РСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

У ході розгляду справи судом встановлено, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 за життя заповідального розпорядження на випадок своєї смерті не залишала, тобто заповітів не складала та спадкових договорів не укладала, тому спадкування щодо її майна здійснювалось за законом, регламентованим розділом VІІ Цивільного кодексу Української РСР.

На підставі вимог статті 527 та 528 вказаного кодексу спадкоємцями можуть бути лише ті особи, які були живі на момент смерті спадкодавця, та якщо вони не скоїли злочину - вбивства або замаху на нього - відносно спадкодавця та його спадкоємців, або ухилялися, якщо вони повинні були, від покладених на них в силу закону обов`язку утримувати спадкодавця й існує рішення суду щодо цього, яке набрало законної сили.

Положення статті 529 цивільного кодифікованого закону Української РСР роз`яснюють, що при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти, подружжя та батьки померлого. Онуки є спадкоємцями спадкодавця за законом, якщо на час відкриття спадщини нема в живих того з батьків, який був би спадкоємцем.

З огляду на положення статті 548 Цивільного кодексу Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

У свою чергу, положеннями статті 549 зазначеного нормативно-правового кодифікованого акту передбачений відповідний правовий порядок прийняття спадщини.

Так, вважається, що спадкоємиць прийняв спадщину:

- якщо він фактично вступив у керування або володіння спадковим майном;

або

- якщо він надав до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» при вирішенні вимог про встановлення факту прийняття спадщини і місця її відкриття суд має виходити з положень статей 526 і 549 Цивільного кодексу Української РСР, згідно з якими місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місце знаходження майна або його основної частини. Діями ж, що свідчать про прийняття спадщини, є фактичний вступ заявника в управління чи володіння спадковим майном у межах шестимісячного строку з дня відкриття спадщини або подача ним протягом цього строку до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяви про її прийняття.

Як обумовлює стаття 560 Цивільного кодексу Української РСР спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається також державною нотаріальною конторою при переході спадкового майна до держави.

Положення статей 1 і 34 Закону України «Про нотаріат» № 3425-ХІІ від 02.09.1993 року (із змінами та доповненнями) визначають, що видача свідоцтва про право на спадщину визнається нотаріальною дією, яка вчиняється нотаріусами.

Відтак, у ході судового розгляду справи встановлено, що спадкоємцем майна ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його донька ОСОБА_1 , про що чітко зазначає державний нотаріус Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області Зміївська Т. М., посвідчуючи свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 02.04.1996 року в межах спадкової справи № 207/1996 року (реєстровий № 2187) на спадкове майно у виді жилого будинку із надвірними будівлями.

Таким чином, прийнявши та юридично оформивши своє право на частину спадщини у виді жилого будинку із надвірними будівлями, що відкрилась після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , законом передбачається, що ОСОБА_1 прийняла її усю.

Наведене свідчить про те, що ОСОБА_1 вважається такою, що прийняла також і право на земельну частку пай у землі, яка перебуває у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства імені Щорса, у розмірі 4,82 в умовах кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), якщо таке право належало померлій на час відкриття спадщини.

Отже, нагальним є питання належності до спадкової маси ОСОБА_3 вищевказаного права.

Ухвалюючи це рішення, суд виходить з положень частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до якої цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (частина 5 вказаної статті 11).

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилом частини 1 статті 16 цього ж кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає у з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Частиною 2 статті 14 Основного Закону нашої Держави передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

На підставі положень статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Приписом частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України обумовлено, що загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

На підставі частини 1 статті 317 цивільного кодифікованого акта України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Пленум Верховного Суду України пунктом 11 своєї постанови № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснив судам нижчих інстанцій, що при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України, Указу Президента від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям».

Отже, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Відповідно до змісту пунктів 1, 2 і 5 вищенаведеного Указу Президента № 720/95 паюванню підлягали сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією.

Отже, особа набуває права на земельну частку (пай) у разі, якщо на момент одержання колективним сільськогосподарським підприємством акта на право колективної власності на землю вона працювала в цьому підприємстві, була його членом та включена до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього - додатку до державного акта на право колективної власності на землю - має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів колективного сільськогосподарського підприємства з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.

Відтак, невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом колективного сільськогосподарського підприємства на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Порядку паювання земель має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в колективному сільськогосподарському підприємстві.

Як роз`яснює пункт 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляду цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами Цивільного кодексу України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом колективного сільськогосподарського підприємства на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Згідно з частиною 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 цивільного кодифікованого закону України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

З огляду на зазначені вимоги слід застосовувати положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.

Нормою права, закріпленою у частинах 1 і 2 статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) № 899-IV від 05.06.2003 року (із змінами та доповненнями), обумовлено, що основним документом, який посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

В межах цієї справи стороною позивача у процесуальний спосіб доведено, що на ім`я спадкодавця сертифікат на земельну частку (пай) у колективній власності на землю колективним сільськогосподарським підприємством імені Щорса не виготовлявся та не реєструвався.

За змістом статей 22 і 23 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов:

-перебування в членах колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання;

-включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю;

-одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акта.

Тобто, за умов відсутності цих трьох складових одночасно особа не має права на земельну частку (пай).

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» № 2114-XII від 14.02.1992 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) членство в підприємстві ґрунтується на праві добровільного вступу до членів підприємства і безперешкодного виходу із складу його членів. Членами підприємства можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку, визнають і виконують його статут.

Також у відповідності до статті 5 Земельного кодексу України кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами 6 і 7 статті 6 цього нормативно-правового акту.

Питання набуття та припинення членства в колективному сільськогосподарському підприємстві регулюється його статутом.

Список громадян, які мають право на земельну частку (пай), як додаток до державного акту, формується самим підприємством відповідно до статуту, розглядається і затверджується загальними зборами (зборами уповноважених) членів підприємства, підписується головою сільськогосподарського підприємства та головою місцевої ради.

Крім того, згідно з пунктом 2 Постанови Ради Міністрів СРСР № 310 від 21.04.1975 року (зі змінами та доповненнями), яка застосовується на підставі приписів Постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» № 1545-XII від 12.09.1991 року, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність члена колгоспу. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу.

При цьому, відповідно до пунктів 5 та 8 затверджених вказаною постановою Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, в трудову книжку колгоспника вносять, зокрема, відомості про колгоспника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом у члени колгоспу, припинення членства в колгоспі. Трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припинення членства в колгоспі видаються їх володільцям на руки.

Отже, стороною позивача не надано належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_3 , спадщину за якою прийняла ОСОБА_1 , була пенсіонером колгоспу імені Щорса та/або пенсіонером колективного сільськогосподарського підприємства імені Щорса на період одержання останнім державного акту на право колективної власності на землю від 17.05.1994 року, й відповідно до Указу Президента України від 08.08.1995 року «Про невідкладні заходи щодо розпаювання земель, переданих у колективну власність» мала право при розпаюванні земель колективної власності цього підприємства на земельну частку (пай).

Доказів того, що цим підприємством вирішувалося питання надання померлій земельної частки (паю) матеріали справи теж не містять.

Відтак, суд вважає недоведеним, що після отримання 17.05.1994 року колективним сільськогосподарським підприємством імені Щорса державних актів на право колективної власності на землю (серій ХР - 21-57-000202 і ХР - 21-00-000203), померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 чи ОСОБА_3 за життя оскаржувала не включення її до списків членів цього підприємства, які мають право колективної власності на землю. Й, взагалі, питання про виділення їй земельної частки (паю) разом із видачею правовстановлюючих документів на неї за життя тої не вирішувалося.

Вказане слугує підставою для рахування судом того, що відсутні підстав задля визнання за ОСОБА_1 права на земельну частку (пай) у порядку спадкування, оскільки стороною позивача не надано доказів про те, що ОСОБА_3 як спадкодавець набула такого права за життя.

Приходячи до такого, суд, перш за все, ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: постанови

Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, прийняті 17.03.2020 року в межах справи з єдиним унікальним № 396/1683/18 (провадження № 61-9879св19) і 13.07.2021 року в межах справи з єдиним унікальним № 274/3394/20 (провадження № 61-3806св21).

Крім того, залучена в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 не відмовлялась від спадщини й відомостей про те, що вона була усунута від спадщини також немає, про що свідчать матеріали спадкової справи № 207/1996 року, відкритої після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Приписами частин 1 і 2 статті 561 Цивільного кодексу Української РСР передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. При спадкоємстві як за законом, так і за заповітом свідоцтво може бути видане і раніше закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, якщо в державній нотаріальній конторі є дані про те, що крім осіб, що заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 24.06.1983 року «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» (із змінами та доповненнями), передбачений статтею 549 Цивільного кодексу Української РСР шестимісячний термін для прийняття спадщини може бути продовжений судом за заявою зацікавленої особи, за доведеністю поважності його пропуску. Якщо у встановлений термін позивач вступив в управління чи володіння спадковим майном або його частиною, суд з цих підстав вирішує питання про визнання права власності на спадкове майно, а не про продовження строку прийняття спадщини.

Також за змістом частини 2 статті 564 Цивільного кодексу Української РСР, якщо вкладник не зробив розпорядження ощадній касі або банку, то вразі смерті вкладника його вклад переходить до спадкоємців на загальних підставах за правилами цього розділу.

Одночасно із цим, пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 18.06.1994 року, роз`яснено, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути:

?довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця;

?довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу;

?копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини;

?запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Також, таким доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути й наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього.

Перелічені документи, як зазначає Інструкція приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Наведене дає підстави припустити, що донька померлої ОСОБА_3 - ОСОБА_2 мала можливість фактично вступити в управління чи володіння частиною спадкового майна, не отримавши при цьому свідоцтва про право на спадщину за законом, що все одно буде свідчити про прийняття нею спадщини.

Статтею 129 Основного Закону нашої Держави визначені основні засади судочинства, однією з яких, з огляду на зміст пункту 3 частини 2 вказаної норми права, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і доведеності перед судом їх переконливості.

Аналогічні за своїм правовим змістом норми містяться й у частинах 1 і 3 статті 12, а також частині 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна з яких повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

При цьому, у відповідності до змісту частини 6 статті 81 наведеного вище процесуального кодифікованого закону, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, нормативно закріплений принцип змагальності сторін полягає у прояві змагальної ініціативи та активних дій усіх осіб, які беруть участь у справі. Саме цей принцип забезпечує повноту дослідження судом обставин кожної судової справи.

Також, з огляду на зміст частини 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Відтак, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, прямо передбачених законом.

Крім того, як обумовлено пунктом 2 частини 1 статті 43 та частиною 1 статті 49 цивільного процесуального кодифікованого закону України учасники справи, зокрема, сторони у цивільній справі, користуються рівними процесуальними правами щодо подання доказів, участі у їх дослідженні та у доведеності перед судом їх переконливості.

Вони зобов`язані самостійно визначити коло фактів, на які слід посилатись як на підставу своїх вимог чи заперечень, а також доказів, що містять інформацію про предмет доказування у справі, яким є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України).

Проте, як роз`яснює частина 2 статті 78 вказаного кодексу, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Одночасно із цим, виходячи з засад змагальності сторін у справі, свободи у наданні ними своїх доказів та у доведеності їх переконливості перед судом, ураховуючи усе вищенаведене, а також оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу в справі окремо, і їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд вважає, що стороною позивача не доведені у процесуальний спосіб обставини, на які ОСОБА_1 посилається як на підставу своїх вимог, а наданих ними доказів не достатньо для визнання неправомірним не включення ОСОБА_3 , колгоспного пенсіонера КСП імені Щорса, до списку громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства імені Щорса, Додатку № 1 до Державних актів серії ХР-21-57-000202 та серії ХР-21-57-000203 на право колективної власності на землю колективного сільськогосподарського підприємства імені Щорса; і визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності реформованого КСП імені Щорса Нововодолазької селищної ради Нововодолазького району Харківської області, розміром 4,82 в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), а тому доходить до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення її позову, у якому їй слід відмовити повністю.

Також, суд зауважує, що відповідно до частини 4 статті 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Зокрема, у цій справі належить застосувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, прийнятої 04.08.2021 року в межах справи справа № 617/537/19 (провадження № 61-14184св20) щодо застосування строків позовної давності.

Так, статтею 71 Цивільного кодексу Української РСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Як роз`яснює зміст статті 76 цього ж кодексу перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

У пункті 6 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України вказано, що правила цього кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені Цивільним кодексом Української РСР 1963 року.

У відповідності до змісту статті 75 Цивільного кодексу Української РСР позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін.

Приписом статті 80 вищенаведеного кодифікованого акту Цивільного кодексу Української РСР обумовлено, що закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Оскільки право на позов остаточно виникло у грудні 2002 року, то трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 Цивільного кодексу Української РСР не сплинув на час набрання чинності Цивільним кодексом України, а тому суд не має самостійно застосувати наслідки його спливу без подання відповідної заяви іншими сторонами спору.

Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах містяться й у постановах Верховного Суду від 19.12.2019 року (справа № 629/4423/17), від 09.09.2020 року (справа № 637/53/18), від 17.06.2020 року (справа № 600/528/16), від 21.10.2020 року (справа № 401/971/19), від 03.02.2021 року (справа № 403/402/19), від 21.07.2021 року (справа № 933/670/20) та від 27.07.2021 року (справа № 686/6892/20) тощо.

Стаття 392 Цивільного кодексу України визначає, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 3.1. Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ про спадкування, обговореного на засіданні Пленуму 01.03.2013 року та надісланого відповідним листом № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року, звернув увагу суддів нижчих інстанцій на те, що якщо право власності на нерухомість підтверджується належними правовстановлюючими документами, а нотаріус в супереч приписам статті 67 Закону України «Про нотаріат» відмовляє в оформленні права й видачі відповідного свідоцтва про право на спадщину, то виникає цивільно-правовий спір, який підлягає розгляду у позовному провадженні.

При цьому, суддям також слід пам`ятати, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, який має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Пункт 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» також зазначив, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Зважаючи на наведене, належним відповідачем у таких справах є особа - учасник цивільних правовідносин, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно, зокрема, житловий будинок, земельну ділянку, а згідно з приписами частини 3 статті 524 Цивільного кодексу Української РСР якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден зі спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави, суд вважає, що до участі у справі залучений належний відповідач виходячи з наявних у нього доказів.

Ухвалюючи рішення, суд зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» рішення від 10.02.2010 року у заяві № 4909/04).

Позивач, звертаючись до суду із цим позовом, не вимагає компенсації (відшкодування) понесених ним і документально підтверджених судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 14, 41, 58, 125 і 129 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року (заява № 4909/04); статтями 71, 75, 76, 80, 524, 525, 527 - 529, 534, 548, 549, 560, 561 і 564 Цивільного кодексу УРСР від 18.07.1963 року (і змінами та доповненнями); статтями 1, 3, 5, 11 - 13, 15, 16, 20, 317, 392, 1220 і Прикінцевими та перехідними положеннями Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 року (із змінами та доповненнями); статтями 5, 22, 23 Земельного кодексу України № 2768-ІІІ від 25.10.2001 року (із змінами та доповненнями); статтею 17 і пунктом 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року; статтями 1 і 34 Закону України «Про нотаріат» № 3425-ХІІ від 02.09.1993 року (із змінами та доповненнями); пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) № 899-IV від 05.06.2003 року (із змінами та доповненнями); Законом України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» № 2114-XII від 14.02.1992 року (із змінами та доповненнями); Указом Президента № 720/95 від 08.08.1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям»; статтею 5 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин); пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 18.06.1994 року; Постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 24.06.1983 року «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» (із змінами та доповненнями); Постановою Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» (із змінами та доповненнями); Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляду цивільних справ»; постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, прийнятими 17.03.2020 року в межах справи з єдиним унікальним № 396/1683/18 (провадження № 61-9879св19) і 13.07.2021 року в межах справи з єдиним унікальним № 274/3394/20 (провадження № 61-3806св21); постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, прийнятою 04.08.2021 року в межах справи справа № 617/537/19 (провадження № 61-14184св20), а також статтями 1 - 5, 7, 10 - 13, 17 - 19, 23, 42, 43, 48, 49, 58, 60, 62, 65, 67, 76 - 83, 89, 128 - 131, 133, 141, 211, 214, 223, 235, пунктом 2 частини 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259, 263 - 265, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, частиною 1 статті 352, статтями 354 і 355 Цивільного процесуального кодексу України № 1618-ІV від 18.03.2004 року (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року із змінами та доповненнями), -

в и р і ш и в:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , від імені та інтересах якої діє адвокат Мякота Тетяна Миколаївна, до НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ НОВОВОДОЛАЗЬКОГО РАЙОНУ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ, із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 ,- «Про визнання права на земельну частку /пай/ в порядку спадкування за законом» відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну його частини (скорочене рішення) - в той же строк з дня складання повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано, а у разі подання - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення, що набрало законної сили, обов`язкове для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання чи перебування ( АДРЕСА_2 ), реєстраційний номер облікової картки платника податків ( НОМЕР_5 ), паспорт громадянина України (серія НОМЕР_6 );

Відповідач: НОВОВОДОЛАЗЬКА СЕЛИЩНА РАДА, місце проживання чи перебування ( АДРЕСА_3 ), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (04397997);

Третя особа: ОСОБА_2 , місце проживання чи перебування ( АДРЕСА_4 ), реєстраційний номер облікової картки платника податків та дані паспорта громадянина України не відомі.

Скорочене рішення було ухвалено шляхом прийняття, складено за допомогою комп`ютерного набору та підписано суддею у нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Повне рішення складено з урахуванням приписів частини 3 статті 124 Цивільного процесуального кодексу України за допомогою комп`ютерного набору та підписано суддею в одному примірнику 05.01.2023 року.

Суддя С. В. Мащенко