Рішення

від 15.02.2023 по справі 291/86/20

РУЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 291/86/20

2/291/8/23

У К Р А Ї Н А

Ружинський районний суд Житомирської області

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

15 лютого 2023 року

Ружинський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого - судді Митюк О.В.,

за участю секретаря Герасимчук Н.П.,

розглянувши клопотання представника позивача ОСОБА_1 про проведення судового засідання у цивільній справі за позовом

ОСОБА_2

до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Ружинського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) , Державного нотаріуса Ружинської державної нотаріальної контори Житомирської області Ставничого Олександра Володимировича , треті особи : Служба у справах дітей Ружинської районної державної адміністрації у Житомирській області , ОСОБА_6

про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на нерухоме майно, визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Ружинського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький), Державного нотаріуса Ружинської державної нотаріальної контори Житомирської області Ставничого Олександра Володимировича , треті особи - Служба у справах дітей Ружинської РДА у Житомирській області, ОСОБА_6 про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на нерухоме майно, визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння. Позивачка просить суд:визнати об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 житловий будинок літ. »А-1» (житловою площею 83.6 кв.м.,загальною площею 199.8 кв.м.) з господарськими будівлями та спорудами (сарай- літня кухня -літ.Б, вбиральня-літ.В, навіс-літ Г-1, гараж-літ Д- 1, колодязь-№2), що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0.1025 га (кадастровий номер 1825255100:04:002:0683) що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 , право власності на 2/3 частини житлового будинку літ. »А-1» (житловою площею 83.6 кв.м.,загальною площею 199.8 кв.м.) з господарськими будівлями та спорудами (сарай-літня кухня -літ. Б, вбиральня-літ. В, навіс-літ Г-1, гараж-літ Д-1, колодязь-№2), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ); на 2/3 частини земельної ділянки площею 0.1025 га з кадастровим номером 1825255100:04:002:0683), що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 ); визнати незаконною та скасувати постанову та акт Ружинського районного відділу ДВС ГТУЮ у Житомирській області від 21.12.2017 р. про передачу майна по ЗВП №55417811 ОСОБА_4 , а саме: земельної ділянки площею 0.1025 га з кадастровим номером 1825255100:04:002:0683 та житлового будинку літ. «А-1» (житловою площею 83.6 кв.м.,загальною площею 199.8 кв.м.) з господарськими будівлями (сарай-літня кухня-літ.Б-1, вбиральня-літ.В-1, навіс-літ.Г- 1, гараж-літ.Д-1, колодязь-№2), що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 ); визнати незаконним та скасувати Свідоцтво від 24.01.2018р., реєстровий №32, про право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0.1025 га з кадастровим номером 1825255100:04:002:0683), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ); визнати незаконним та скасувати Свідоцтво від 24.01.2018 р., реєстровий №31, про право власності ОСОБА_4 на житловий будинок літ. »А-1» (житловою площею 83.6 кв.м. загально площею 199.8 кв.м) 3 господарськими будівлями та спорудами (сарай- літня кухня -літ.Б,вбиральня-літ.В,навіс-літ Г-1 ,гараж-літ Д- 1, колодязь-№2),Що знаходяться за адресою : АДРЕСА_1 ); визнати незаконним та скасувати рішення державного нотаріуса Ружинського державного нотаріального округу Ставничого О.В. від 24.01.2018 р.,індексний номер 39337150 про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на житловий будинок літ. А~1 (житловою площею 83.6 кв.м., загальною площею 199.8 кв.м.) з господарськими будівлями та спорудами (сарай-літня кухня

літ.Б, вбиральня-літ.В, навіс-літ Г-1, гараж-літ Д-1,колодязь-№2), що знаходяться за адресою : АДРЕСА_1 ), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1468432418252, номер запису про право власності :24511645; визнати незаконним та скасувати рішення державного нотаріуса Ружинського державного нотаріального округу Ставничого О.В. від 24.01.2028 р. ,індексний номер 39339613 про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку площею 0.1025 га( кадастровий номер 1825255100:04:002:0683 ), що знаходяться за адресою : АДРЕСА_1 ), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна :1468545918252,номер запису про право власності :24513714; визнати незаконною та скасувати реєстрацію права власності на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходяться за адресою : АДРЕСА_1 ), на ім`я ОСОБА_4 реєстраційний номер НОМЕР_1 ,номер запису про право власності 24511645; визнати незаконною та скасувати реєстрацію права власності на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме земельну ділянку площею 0.1025 га (кадастровий номер 1825255100:04:002:0683) та житловий будинок літ. »А-1» (житловою площею 83.6 кв.м.,загальною площею 199.8 кв.м.) з господарськими будівлями та спорудами (сарай-літня кухня-літ.Б, вбиральня- літ.В, навіс-літ Г-1 ,гараж-літ Д-1, колодязь-№2),що знаходяться за адресою : АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_5 ; витребувати у ОСОБА_5 , нерухоме майно , що знаходиться за адресою : АДРЕСА_2 земельної ділянки площею 0.1025 га (кадастровий номер 1825255100:04:002:0683 ) та 2/3 житлового будинку літ. »А-1» (житловою площею 83.6 кв.м.,загальною площею 199.8 кв.м.) з господарськими будівлями та спорудами (сарай-літня кухня літ.Б, вбиральня-літ.В, навіс-літ Г-1, гараж-літ Д-1, колодязь-№2).

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що з 11 серпня 1990 року по 22 травня 2014 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 . У шлюбі подружжям було збудовано на спільні кошти житловий будинок по АДРЕСА_3 . При розлученні домовилась з ОСОБА_3 про те, що будинок він переоформить на дітей. 27 березня 2018 року вона дізналась, що будинок перебуває у власності ОСОБА_5 , який придбав будинок у ОСОБА_4 , який в свою чергу набув право власності на нього на підставі постанови ст. державного виконавця Ружинського відділу ДВС від 21.12.2017 року , акту про передачу майна стягувану в рахунок погашення боргу та Свідоцтва про право власності на житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами, Свідоцтва про право власності на земельну ділянку. Позивачка зазначає, що їй невідомо у зв`язку з чим реалізовувалось заставлене майно , адже не давала згоду на заставу будинку, грошових коштів в борг не отримувала, зобов`язань по банкам та кредитним установам не має, їй не відомі дійсні обставини справи про стягнення боргу із відповідача ОСОБА_3 . Орган опіки і піклування Ружинської селищної ради Житомирської області не давав згоди на реалізацію будинку, в якому проживає її неповнолітня дитина - ОСОБА_7 .. Позивачка зазначила, що у спірному будинку зареєстрована вона, старша донька ОСОБА_8 , та неповнолітня донька ОСОБА_7 .. Після розірвання шлюбу діти знаходились на її утриманні, аліментів на утримання яких ОСОБА_3 не сплачував. На даний час на її утриманні залишилася неповнолітня донька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач ОСОБА_3 продовжує ухилятися від сплати аліментів, навіть при наявності виконавчого провадження № 17252582, яке відкрите у Ружинському районному відділі державної виконавчої служби з 09.02.2010р..

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав викладених в позові, просила суд їх задовольнити. В подальшому в судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала.

Відповідач, ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про дату, час, місце розгляду справи. Відзив на позов до суду не подав.

Відповідач, ОСОБА_4 неодноразово в судові засідання не з`являвся, належним чином повідомлений про дату, час, місце розгляду справи. На стадії закінчення розгляду справи подав до суду відзив на позов, який судом не приймається до уваги, так як він поданий з порушенням строків ЦПК України. Також надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, в задоволенні позовних вимог просить відмовити за безпідставністю.

Відповідач - Ружинський районний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Подав до суду відзив на позов в якому зазначив, що дані позовні вимоги є необгрунтованими та безпідставними. Зазначив що на примусовому виконанні у відділі перебувало виконавче провадження за № 44288801 з примусового виконання виконавчого листа № 291/1185(1) виданого Ружинським районним судом Житомирської області 31.07.2014 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 коштів в сумі 103909,00 грн.. 11.08.2014 року керуючись статтями 17, 19, 20, 25 Закону України Про виконавче провадження, в редакції від 1999р. (далі - Закону), відкрито виконавче провадження, копія якої направлена сторонам, до відома та виконання.

Рішення суду боржником добровільно не виконувалось, на виклики державного виконавця боржник не з`явився, за адресою вказаною у виконавчому документі ( АДРЕСА_4 ) ніхто не проживає, будинок зачинено. Згідно інформаційної довідки з ДРРП на нерухоме майно за боржником зареєстровано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_3 , тому з метою фактичного виконання виконавчого документа 10.10.2014 державним виконавцем керуючись п. 10 ч. З ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 1999р. ( далі - Закону) до Ружинського районного суду направлено подання про надання дозволу на примусове проникнення до житла боржника. Ухвалою Ружинського районного суду від

16.10.2014 року за № 291/1593/14-ц подання державного виконавця задоволено, надано дозвіл

на примусовий вхід до житлового приміщення, а саме до будинку за адресою:

АДРЕСА_3 , який належить ОСОБА_3 ..

09.06.2015 року керуючись ст. 56 Закону проведено опис та арешт житлового будинку загальною

площею 199,8 кв.м., житловою площею 83,6 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами, так як в будинку ніхто не проживав, будинок опечатано, про що складено відповідний акт державного виконавця.

Державним виконавцем керуючись ст. 18 Закону до сектору адресно-довідкової роботи УДМС України в Житомирській області направлено запит, щодо зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_3 . Згідно отриманої відповіді встановлено, що картотека відділу адресно-довідкової роботи розташована по прізвищам, іменам та по-батькові осіб, тому повідомити хто зареєстрований за вказаною адресою, не представляється можливим, рекомендовано звернутися до житлово-комунальних органів смт.Ружин. Відповідний запит направлено до Ружинської селищної ради. Із отриманої відповіді встановлено, що за адресною картотекою Ружинської селищної ради на даний час за адресою: АДРЕСА_1 немає даних про зареєстрованих осіб.

Відповідно до п. 28 розділу 111 Інструкції з організації примусового виконання рішень, у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Запит до органів опіки та піклування не направлявся, оскільки на момент проведення опису та арешту майна, тобто з 09.06.2015 в будинку ніхто не проживав, тобто право користування будинком на користування яким мають діти не підтверджується, згідно інформаційної довідки з ДРРП на нерухоме майно право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_3 , належить лише боржнику ОСОБА_3 ..

Керуючись ст. 57 Закону редакції від 2016р., державним виконавцем винесено постанову призначення суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для участі в виконавчому проваджені, з питання визначення ринкової вартості описано та арештованого майна. Згідно висновку експерта вартість майна складає 329915,00 грн.. Сторонам виконавчого провадження повідомлено про результати визначення вартості майна, відповідно до п. 5 ст. 57 закону якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Вартість майна визначено суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання сторонами виконавчого провадження не оскаржувалось. 25.01.2017 року державним виконавцем керуючись ст. 61 Закону описане та арештоване майно, житловий будинок заг. площею 199,8 кв.м., житловою площею 83,6 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами, передано на реалізацію шляхом проведення електронних торгів. Відповідно до протоколів про проведені електронні торги № 234503 від 09.02.2017, № 239562 від 02.03.2017, № 244618 від 23.03.2017 електронні торги тричі не відбулися в зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів.

15.12.2017 року в провадження державного виконавця надійшов виконавчий лист №291/417/17 виданий Ружинським районним судом Житомирської області 23.10.2017 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 коштів в сумі 289600,61 грн.. 15.12.2017 року керуючись статтями 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону, державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, яка направлена сторонам, до відома та виконання. Зареєстрованого в АСВП за № 55397738. 19.12.2017 року керуючись ст.30 Закону винесено постанову про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження зареєстроване в АСВП за № 55417811 до складу якого входило два виконавчих документа на загальну суму 367135,91 грн..

Виконавче провадження за № 17252582 з примусового виконання виконавчого листа № 2-436 виданого Ружинським районним судом 02.03.2010 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліментів в розмірі 400 грн. щомісячно на кожну дитину, до зведеного виконавчого провадження не може бути приєднано, оскільки відповідно до ст.30 Закону України «Про виконавче провадження», виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження, категорія виконавчих проваджень про стягнення аліментів є періодичними платежами визначених рішення суду.

На виконання п. 6 ст. 61 Закону у разі не реалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувану і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. Стягувачу ОСОБА_4 направлено лист з пропозицією прийняти в рахунок погашення боргу не реалізоване на електронних торгах майно. Стягувач ОСОБА_4 звернувся із заявою про передачу йому в рахунок погашення боргу житлового будинку загальною площею 199,8 кв.м., житловою площею 83,6 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами, п. 7 ст. 61 Закону у разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов`язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові. 21.12.2017 року державним виконавцем винесено постанову та акт про передачу майна стягувану у рахунок погашення боргу, на виконання вимог п. 9 ст. 61 Закону, копії яких направлені сторонам до відома, майно передається стягувану за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувану в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно. У встановлений законом строк постанова про передачу майна стягувану у рахунок погашення боргу не оскаржувалась. 27.12.2027 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №291/1185(1) виданого Ружинським районним судом Житомирської області 31.07.2014 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 коштів в сумі 103909,00 грн., закінчено в зв`язку з повним фактичним виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. 27.12.2017 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 291/417/17 виданий Ружинським районним судом Житомирської області 23.10.2017 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 коштів в сумі 263226,91грн., завершено в зв`язку з відсутністю у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувану з частковим виконанням, залишок не стягнутої суми коштів складає 131948,19 грн.. Просить застосувати до даних правовідносин позовну давність, яка встановлюється тривалістю у три роки, строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене. Іншими словами, це строк протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд, строк якого минув 22.05.2017 року, з моменту розірвання шлюбу.

Відповідач ОСОБА_5 та його представник адвокат Химчук В.Л. в судовому засіданні позовні вимоги не визнали за безпідставністю. Представником відповідача адвокатом Химчуком В.Л. подано відзив на позов в якому просить застосувати строки позовної давності, що є підставою для відмови в позові. Крім того рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Отже,строк оскарження дій державних виконавців встановлений ст.449 ЦПК України позивачкою пропущений без поважних причин. Заяву про поновлення такого строку позивачка до суду не подала (т.1 а.с.192-201)..

Представник відповідача ОСОБА_5 , адвокат Ткачук А.О. в судовому засіданні заперечував, щодо задоволення позовних вимог позивачки ОСОБА_2 .. В подальшому в судові засідання не з`являвся, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність.

Відповідач - Державний нотаріус Ружинської державної нотаріальної контори Житомирської області Ставничий О.В. в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність. Щодо винесення рішення покладається на розсуд суду.

Третя особа - Служба у справах дітей Ружинської районної державної адміністрації у Житомирській області, в судове засідання не з`явилася, подали до суду заяву про розгляд справи у її відсутність. Щодо вирішення справи покладаються на розсуд суду.

Третя особа - ОСОБА_6 , та її представник адвокат Химчук В.Л., заперечували щодо задоволення позовних вимог позивачки за безпідставністю. Представником третьої особи подано пояснення на позов та заяву про застосування позовної давності до позовних вимог ОСОБА_2 (т.1 а.с.170-181).

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, встановив наступне.

Судом встановлено, що сторони по справі ОСОБА_9 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлубі з 11.08.1990 року, що стверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 виданим 08.08.208 року (Повторно) Відділом реєстрації актів цивільного стану Ружинського районного управління юстиції Житомирської області (т.1 а.с.17).

Від шлюбу сторони мають двох дочок, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується їхніми свідоцтвами про народження (т.1 а.с.14).

Заочним рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 22.05.2014 року шлюб між сторонами розірвано (т.1 а.с. 23).

Рішенням виконкому Ружинської селищної ради народних депутатів від 21.11.1990р. №252 було надано гр. ОСОБА_3 дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку та господарсько-побутових будівель для ведення особистого підсобного господарства на земельній ділянці площею 0,10 га в в АДРЕСА_4 (сьогодні АДРЕСА_3 ) (т.1 а.с.25-29).

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10.10.2006 року, ОСОБА_3 був власником житлового будинку (житловою площею 83,6 кв.м, загальною площею 199,8 кв.м.) з господарськими будівлями та спорудами (сарай-літня кухня-літ.Б-1, вбиральня-літ.В, навіс -літ. Г-1, гараж - літ. Д-1, колодязь - №2) (т.1 а.с.30).

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЖТ №122454 виданого 09.01.2007 року Ружинською селищною радою, ОСОБА_3 був власником на підставі рішення виконкому Ружинської селищної ради №224 від 21.12.2006 року земельної ділянки, площею 1,1025 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_3 , призначеної для обслуговування житлового будинку (т.1 а.с.31).

Відповідно довідки Ружинської селищної ради №707 від 28.03.2018 року вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 згідно паспорта серії НОМЕР_3 виданого 09.01.2002 року Ружинським РВ УМВС України в Житомирській області зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , разом з дочками ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.13-14).

Із витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_5 03.03.2018р. придбав будинок з господарськими будівлями та спорудами, а також земельну ділянку площею 0,1025 га (кадастровий номер: 1825255100:04:002:0683) за договорами купівлі продажу від 03.03.2018р. (реєстраційні номера 324 та 325 відповідно) у ОСОБА_4 (т.1 а.с.38-41), який набув право власності на нього на підставі постанови ст. державного виконавця Ружинського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Гладишка О.С. від 21.12.2017р. №ЗВП №55417811 (т.1 а.с.32), акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 21.12.2017р. №ЗВП №55417811 (т.1 а.с.33) та Свідоцтв про право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами від 24.01.2018р. серії НМХ №601033, реєстровий №31 та Свідоцтва про право власності на земельну ділянку (кадастровий номер: 1825255100:04:002:0683) від 24.01.2018р. серії НМХ №601034, реєстровий №32 (т.1 а.с.34, 36).

З вказаних документів вбачається, що право власності на зазначене вище нерухоме майно гр. ОСОБА_4 набув в наслідок реалізації його Ружинським районним віідлом ДВС ГТУЮ у Житомирській області на третіх електронних торгах, а тому за ціною 230940,5 грн. воно було передане йому державним виконавцем 21.12.2017р. в рахунок погашення боргу, та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.01.2018р. за реєстровим №:1468432418252 (т.1 а.с.34-37).

В своїх поясненнях викладених в позовній заяви позивачка та у свої поясненнях представник позивача наданих в судовому засіданні зазначали, що позивачці не було відомо у зв`язку з чим їх спільний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та земельна ділянка, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ), виставлялися Ружинським районним відділом ДВС ГТУЮ у Житомирській області на електронних торгах по його реалізації, адже вона не надавала згоди на таку реалізацію, будь-яких листів щодо такої реалізації з будь-якого органу державної влади не отримувала. Оскільки вона не підтримувала стосунки з ОСОБА_3 , а тому не відомі обставини по стягненню боргу з нього.

Відповідно до ч. 1 ст.16ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно вимог ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 6 ст.81ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до положень ст.61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Майно, яке належить до особистої приватної власності дружини, чоловіка, визначено у ст. 57 СК України.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього майно зареєстровано лише за одним з подружжя.

Згідно з пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21грудня 2007року №11«Про практикузастосування судамизаконодавства прирозгляді справпро правона шлюб,розірвання шлюбу,визнання шлюбунедійсним таподіл спільногомайна подружжя» судам роз`яснено, що при поділі майна враховують також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї, як це визначено ч. 4 ст. 65 СК України. Таким чином, при розподілі майна подружжя між подружжям буде поділено не тільки майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, а і борги подружжя (кредити і т. д.) та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Крім того, за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог, суд приймає до ваги те, що відповідно до ст. 71 СК України, спір про порядок поділу спільного сумісного майна подружжя може бути вирішений судом. Неподільне майно присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначене домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на автомобіль, допускається лише за його згодою.

Згідно із п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» №16 від 12.06.1998р., вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Зі змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України. За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя

Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: 1) час набуття такого майна, 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма ст.60Сімейного кодексуУкраїни вважається правильно застосованою.

Згідно пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007р. № 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. 60, 69 СК, ч. 3ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст.325ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Придбане під час перебування сторін у шлюбі рухоме майно є об`єктом спільної сумісної власності сторін і будь-яких доказів щодо належності цього майна лише відповідачу ОСОБА_3 , на якого воно зареєстровано, суду не надано. Будь-яких заперечень зі сторони відповідачів, третіх осіб в цій частині до суду не надходило.

Сторонами не спростована презумпція спільності майна подружжя.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано ст. 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст.71СК щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Статтями 77, 78, 79, 80ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 89ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.264ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

За змістом ст.ст. 60-71 СК України та згідно роз`яснень, що містяться в п. 24 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від21.12.2007року №11«Про практикузастосування судамизаконодавства прирозгляді справпро правона шлюб,розірвання шлюбу, визнання його недійсним таподіл спільногомайна подружжя» до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Згідно ст.328ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Право власності є непорушним.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Так, у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.12,2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», судам роз`яснено, що до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Вищезазначена позиція прослідковується в низці судових рішень Верховного Суду, зокрема в постанові від 13.05.2019 року у справі № 638/1962/17 (провадження № 61-25286св18), постанові від 06.03.2019 року у справі № 754/11103/16-ц (провадження №61-28144св18), постанові від 30.01.2019 року у справі № 372/1558/16-ц (провадження № 61-26356св18), постанові від 17.04.2019 року у справі № 631/1982/16-ц (провадження №61-36690св18), постанові від 10.10.2019 року у справі № 607/2831/16-ц (провадження № 61- 27855св18) тощо.

У ч. З ст.61 СК України зазначається: якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за ним договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Вищезазначене законодавче положення кореспондується із ч. 4 ст. 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У судовій практиці неодноразово висвітлювалась позиція, відповідно до якої належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, а і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто критеріями, які дають змогу надати майну статус спільної сумісної власності, є: і) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, уможливлює надати йому правовий статус спільної власності подружжя (постанови Верховного Суду України у справі № 6- 7цс13, справі №6-264цс15).

У цьому випадку для правильного вирішення справи необхідно встановити, за рахунок кого з подружжя здійснювалося погашення спільного боргу, чи не вносились особисті кошти кожного з подружжя в рахунок погашення кредитних зобов`язань (постанова Верховного Суду від 09.01.2020 року у справі № 367/7110/14-й, провадження № 61 -12957св. 19). Окрім цього, потрібно визначити, яка частини кредиту погашена за час шлюбу, а також, яка частина кредитних коштів повернута самостійно відповідачем і яка частина зобов`язань перед банком залишається непогашеною, визначити розмір спільного боргу та здійснити розподіл майна з його урахуванням (постанова Верховного Суду від 06.03,2019 року у справі № 754/11103/16-ц (провадження № 61 -28144св 18).

Однак у цьому контексті Верховний Суд зазначає, що «наявність боргів подружжя та виникнення зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, не змінює статусу спільності набутого під час шлюбу майна за позичені кошти, які були використані в інтересах сім`ї, а саме на придбання цього майна. Доводи щодо внесення одним, із подружжя коштів у рахунок погашення кредитних зобов`язаньне мають правового значення, оскільки в розумінні вимогст. 57 СК України, спірне майно не є особистою приватною власністю відповідача, а останній не позбавлений можливості, за наявності правових підстав ставити питання щодо повернення за рахунок позивача половини сплачених ним після розірвання шлюбу коштів в рахунок погашення кредиту, як солідарного боржника. Верховний Суд указує, що суди дійшли правильного та обґрунтованого висновку, що спірне нерухоме майно, придбане подружжям під час перебування у шлюбі та за кредитні кошти, які використані в інтересах сім`ї, підлягає поділу між ними в рівних частинах» (постанова Верховного Суду від 13.02.2020 року у справі №320/3072/18 (провадження №61-5819св19).

Належність майна, отриманого внаслідок укладення одним із подружжя кредитного договору, договору позики тощо, до спільної сумісної власності подружжя може зумовлювати виникнення в іншого з подружжя також й обов`язку щодо солідарного задоволення перед кредитором, узятих іншим із подружжя грошових зобов`язань. Зі змісту ч.4 ст.65 СК України вбачається, що такий договір створюватиме обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, буде використане в інтересах сім`ї. Окрім цього, ч.2 ст.73 СК України передбачає, що стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом установлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї й одержане за договором використано на її потреби.

У разі ж, коли кредитне зобов`язання виникло під час шлюбу, але його виплата була здійснена вже після припинення шлюбних відносин за рахунок особистих коштів одного з колишнього подружжя, Верховний Суд вважає, що відповідно до змісту ст.ст. 57, 60, 69, 71 СК України половина вартості сплаченої суми припадає на частку іншого з колишнього подружжя (постанова Верховного Суду від 08.04.2020 року у справі № 638/9020/14 (провадження № 61-17269св18).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_3 в період перебування у шлюбі з позивачкою ОСОБА_2 мав боргові зобов`язання перед відповідачем ОСОБА_10 у зв`язку з чим останній набув право власності на будинок з господарськими будівлями та спорудами, а також земельну ділянку площею 0,1025 га (кадастровий номер: 1825255100:04:002:0683) на підставі постанови ст. державного виконавця Ружинського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Гладишка О.С. від 21.12.2017р. №ЗВП №55417811 (т.1 а.с.32), акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 21.12.2017р. №ЗВП №55417811 (т.1 а.с.33) та Свідоцтв про право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами від 24.01.2018р. серії НМХ №601033, реєстровий №31 та Свідоцтва про право власності на земельну ділянку (кадастровий номер: 1825255100:04:002:0683) від 24.01.2018р. серії НМХ №601034, реєстровий №32.

Пояснення представника позивача про те, що позивачці не було відомо у зв`язку з чим їх спільний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та земельна ділянка, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ), виставлялися Ружинським районним відділом ДВС ГТУЮ у Житомирській області на електронних торгах по його реалізації жодними доказами не підтверджено.

З вищевикладеного судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 окрім прав на майно у шлюбі набули і борги. Погашення спільного боргу відбулося за рахунок майна бувшого подружжя.

Стаття 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає,що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Порядок судового оскарження рішення, дій або бездіяльності виконавця визначено статями 447-450 Цивільного процесуального кодексу України.

При цьому, відповідно до ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця можуть бути оскаржені до суду, який видав виконавчий документ.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність виконавців, щодо виконання судових рішень, згідно зі ст. 449 ЦПК України може бути подана - стягувачем або боржником, або особою, права якої порушені.

Позивачка дізналась про накладення арешту на будинок, передачі його в рахунок боргу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , так як звернулася до Ружинського районного суду з проханням надати для ознайомлення цивільну справу №291/740/18, яка розглядалася Ружинським районним судом Житомирської області та була оглянута в судовому засіданні.

Отже, строк оскарження дій державних виконавців встановлений ст.449 ЦПК України позивачкою пропущений без поважних причин. Заяву про поновлення такого строку позивачка до суду не подала.

Слід відмітити,що Законом України « Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-УІІІ передбачено:

(ч.1 ст.48)- звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову;

(ч.5ст.48)-у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем;

(ч.1 ст.61)- реалізація арештованого майна (крім майна,

вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цьогоЗакону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.

Реалізація за фіксованою ціною застосовується щодо майна, оціночна вартість якого не перевищує 50 мінімальних розмірів заробітної плати;

(ч.8 ст.61)- у разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов`язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові;

(ч.9 ст.61)- майно передається стягувану за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувану в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.

За змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність в діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Оскільки добросовісне набуття у розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.

Вказаний у ч.1 ст. 388 ЦК України перелік підстав, коли власник має право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Виключенням є закріплене у ч. 2 ст. 388 ЦК України правило, згідно з яким майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для

виконання судових рішень.

З огляду на наведене суд вваєає, що позивачка не має права на витребування спірного майна від добросовісного набувача ОСОБА_5 , оскільки попередній власник будинку ОСОБА_4 набув право власності на нього в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Відповідачами, ОСОБА_5 , Ружинським районним відділом ДВС Центрально-Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький), третьою особою ОСОБА_6 подано до суду заяви про застосування строків позовної давності щодо заявлених позовних вимог.

До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України).

При визначені початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ч. 1 ст. 256 ЦК України).

Згідно глави 19 ЦК, позовна давність у такі категорії справ встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2020 року у справі № 202/3004/16-ц (провадження № 61-774св20) зроблено висновок, що «вирішуючи питання перебігу позовної давності, суди мають врахувати, що при визначені початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17 (провадження № 61-5400св19) зроблено висновок, що «обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача. Отже, початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15)».

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Як вбачається із матеріалів справи після розірвання шлюбу у 2014 році позивачка протягом трьох років не вимагала від відповідача ОСОБА_3 поділити спільне майно, зокрема спірний будинок, земельну ділянку, мотивуючи це тим, що ОСОБА_3 пообіцяв їй після розлучення, переоформити житловий будинок та. земельну ділянку на спільних дітей , а тому пропустила до цих майнових відносин позовну давність.

Поряд з тим, виходячи із предмету даного спору, суд вважає доведеним, що факт придбання спірного майна мав місце саме в період зареєстрованого шлюбу між ОСОБА_3 , та позивачкою ОСОБА_2 .. Однак строк позовної давності позивачем порушено. В позовній заяві не міститься відомостей про причини пропуску позовної давності при поданні даного позову до суду, і відсутнє прохання його поновити, відсутні причини, які б могли бути визнані поважними. Позивач ніяких пояснень (усних, письмових) та інших заяв з даного приводу суду не надала.

Крім того до суду позивач за захистом даних вимог зверталась неодноразово, зокрема у 2018 році, про що свідчить оглянута в судовому засіданні цивільна справа №291/740/18, яка ухвалою суду за клопотанням представника позивача була залишена без розгляду.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на нерухоме майно, визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння у зв`язку із пропуском строків позовної давності, що передбачені вимогами ст. 72 СК України.

Підстав для поновлення позивачу строку позовної давності суд не вбачає, з відповідною заявою позивач та його представник до суду не зверталися.

Керуючись приписами ст. 141 ЦПК України, судові витрати у разі відмови у задоволенні позову слід віднести на рахунок позивача.

Керуючись ст.ст.60, 63,68-71 СК України, ст..ст.12, 15, 16, 224, 256-257, 388 ЦК України, ст..ст.4, 5, 30, 175-177, 259 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Ружинського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) , Державного нотаріуса Ружинської державної нотаріальної контори Житомирської області Ставничого Олександра Володимировича , треті особи : Служба у справах дітей Ружинської РДА у Житомирській області, ОСОБА_6 про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на нерухоме майно, визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння відмовити.

Повне рішення по справі складено 27 лютого 2023 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і.к. НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_5 ;.

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , і.к. НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_6 ;.

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , і.к. НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_7 ;

Відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , місце проживання: АДРЕСА_8 ;

Відповідач: Ружинський районний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький), адреса місцезнаходження: 13601, Житомирська область, смт.Ружин, вул.О.Бурди, буд.23, код ЄДРПОУ 34767055;

Відповідач: Державний нотаріус Ружинської державної нотаріальної контори Житомирської області Ставничий Олександр Володимирович, адреса місцезнаходження: 13600, Житомирська область, Бердичівський район, смт.Ружин, вул.О.Бурди, буд.23, код ЄДРПОУ 02883860;

Третя особа: Служба у справах дітей Ружинської районної державної адміністрації у Житомирській області, адреса місцезнаходження: 13601, Житомирська область, смт.Ружин, вул.Бірюкова, буд.2, ЄДРПОУ 44344707;

Третя особа: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , і.к. НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_3 .

Суддя О. В. Митюк.