УКРАЇНА
Житомирський апеляційнийсуд
Справа №291/86/20 Головуючий у 1-й інст. Митюк О. В.
Категорія 3 Доповідач Павицька Т. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 травня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Трояновської Г.С., Радченка С.В.
за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №291/86/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Ружинського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), державного нотаріуса Ружинської державної нотаріальної контори Житомирської області Ставничого Олександра Володимировича, треті особи - Служба у справах дітей Ружинської районної державної адміністрації у Житомирській області, ОСОБА_5 про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на нерухоме майно, визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 15 лютого 2023 року, ухвалене під головуванням судді Митюк О.В., в смт. Ружин,
в с т а н о в и в :
У січні 2020 року ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у якому просила:
1. визнати об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 :
- житловий будинок літ. «А-1» (житловою площею 83,6 кв.м., загальною площею 199,8 кв.м.) з господарськими будівлями та спорудами (сарай-літня кухня - літ. Б, вбиральня - літ. В, навіс - літ Г-1, гараж - літ Д- 1, колодязь - №2), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- земельну ділянку площею 0,1025 га, кадастровий номер 1825255100:04:002:0683, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
2. визнати за ОСОБА_1 право власності:
- на 2/3 частини житлового будинку літ. «А-1» (житловою площею 83,6 кв.м., загальною площею 199,8 кв.м.) з господарськими будівлями та спорудами (сарай-літня кухня - літ. Б, вбиральня - літ. В, навіс - літ Г-1, гараж - літ Д-1, колодязь - №2), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- на 2/3 частини земельної ділянки площею 0,1025 га з кадастровим номером 1825255100:04:002:0683, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
3. визнати незаконною та скасувати постанову та акт Ружинського районного відділу ДВС ГТУЮ у Житомирській області від 21.12.2017 про передачу майна по ЗВП №55417811 ОСОБА_3 , а саме: земельної ділянки площею 0,1025 га з кадастровим номером 1825255100:04:002:0683 та житлового будинку літ. «А-1» (житловою площею 83,6 кв.м., загальною площею 199,8 кв.м.) з господарськими будівлями (сарай - літня кухня - літ. Б-1, вбиральня - літ. В-1, навіс - літ. Г-1, гараж - літ. Д-1, колодязь - №2), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;
4. визнати незаконним та скасувати свідоцтво від 24.01.2018, реєстровий №32 про право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,1025 га з кадастровим номером 1825255100:04:002:0683, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
5. визнати незаконним та скасувати свідоцтво від 24.01.2018, реєстровий №31 про право власності ОСОБА_3 на житловий будинок літ. «А-1» (житловою площею 83,6 кв.м. загально площею 199,8 кв.м) з господарськими будівлями та спорудами (сарай - літня кухня - літ. Б, вбиральня - літ. В, навіс - літ Г-1, гараж - літ Д-1, колодязь - №2), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;
6. визнати незаконним та скасувати рішення державного нотаріуса Ружинського державного нотаріального округу Ставничого О.В. від 24.01.2018, індексний номер 39337150 про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на житловий будинок літ. «А-1» (житловою площею 83,6 кв.м., загальною площею 199,8 кв.м) з господарськими будівлями та спорудами (сарай - літня кухня літ. Б, вбиральня - літ. В, навіс літ. Г-1, гараж літ. Д-1, колодязь - №2), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1468432418252, номер запису про право власності: 24511645;
7. визнати незаконним та скасувати рішення державного нотаріуса Ружинського державного нотаріального округу Ставничого О.В. від 24.01.2018, індексний номер 39339613 про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку площею 0,1025 га, кадастровий номер 1825255100:04:002:0683, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1468545918252, номер запису про право власності: 24513714;
8. визнати незаконною та скасувати реєстрацію права власності на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме земельну ділянку площею 0,1025 га, кадастровий номер 1825255100:04:002:0683 та житловий будинок «А-1» (житловою площею 83,6 кв.м., загальною площею 199,8 кв.м.) з господарськими будівлями та спорудами (сарай - літня кухня - літ. Б, вбиральня - літ. В, навіс літ. Г-1, гараж літ. Д-1, колодязь - №2), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_4 ;
9. витребувати у ОСОБА_4 нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме 2/3 земельної ділянки площею 0,1025 га кадастровий номер 1825255100:04:002:0683 та 2/3 житлового будинку літ. «А-1» (житловою площею 83,6 кв.м., загальною площею 199,8 кв.м.) з господарськими будівлями та спорудами (сарай - літня кухня літ. Б, вбиральня - літ. В, навіс літ. Г-1, гараж літ. Д-1, колодязь - №2).
В обґрунтування позову зазначає, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 11 серпня 1990 року по 22 травня 2014 року був зареєстрований шлюб. Вказує, що після укладення шлюбу сторони вирішили збудувати житловий будинок. Стверджує, що рішенням виконкому Ружинської селищної ради народних депутатів від 21.11.1990 №252 було надано ОСОБА_2 дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку та господарсько побутових будівель для ведення особистого підсобного господарства на земельній ділянці площею 0,10 га в АДРЕСА_1 (на сьогодні АДРЕСА_1 ). Зазначає, що за час перебування сторін у шлюбі на вказаній земельній ділянці було збудовано житловий будинок (житловою площею 83,6 кв.м., загальною площею 199,8 кв.м.) з господарськими будівлями та спорудами (сарай - літня кухня - літ. Б, вбиральня - літ. В, навіс літ. Г-1, гараж літ. Д-1, колодязь - №2). Вказує, що всі правовстановлюючі документи по будинку з господарськими будівлями і спорудами та земельної ділянки були оформлені на ОСОБА_2 .
Стверджує, що при розлученні сторони домовилась про те, що все домогосподарство буде належати дітям. Зазначає, що ОСОБА_1 займалася обслуговуванням будинку, обробкою земельної ділянки біля нього та господарством в цілому. Вказує, що 27.03.2018 ОСОБА_1 дізналась, що нерухоме майно (житловий будинок та земельна ділянка), яке є спільною власністю подружжя знаходиться у власності ОСОБА_4 , який придбав будинок з господарськими будівлями та спорудами, а також земельну ділянку площею 0,1025 га, кадастровий номер 1825255100:04:002:0683 за договорами купівлю продажу від 03.03.2018 у ОСОБА_3 , який у свою чергу набув право власності на нього на підставі постанови ст. державного виконавця Ружинського відділу ДВС від 21.12.2017 №ЗВП 55417811, акту про передачу майна стягувану в рахунок погашення боргу від 21.12.2017 №ЗВП 55417811 та свідоцтва про право власності на житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами, свідоцтва про право власності на земельну ділянку.
Стверджує, що ОСОБА_1 невідомо у зв`язку з чим їх спільний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами і земельна ділянка, що знаходять за адресою: АДРЕСА_1 виставлялися Ружинським районним відділом ДВС ГТУЮ у Житомирській області на електронні торги по його реалізації, оскільки вона не надавала згоди на таку реалізацію, будь яких листів щодо такої реалізації вона не отримувала. Звертає увагу на те, що у спірному будинку зареєстрована вона, їх старша донька ОСОБА_7 та неповнолітня донька ОСОБА_8 . Зазначає, що орган опіки і піклування Ружинської селищної ради Житомирської області не давав згоди на реалізацію будинку, в якому проживає неповнолітня дитина ОСОБА_8 . Вказує, що оскільки ОСОБА_1 є співвласником земельної ділянки площею 0,1025, кадастровий номер 1825255100:04:002:0683 і житлового будинку (житловою площею 83,6 кв.м., загальною площею 199,8 кв.м.) з господарськими будівлями та спорудами (сарай - літня кухня - літ. Б, вбиральня - літ. В, навіс літ. Г-1, гараж літ. Д-1, колодязь - №2), проведення Ружинським районним відділом ДВС електронних торгів з реалізації зазначеного вище майна і так само передача вказаного майна ОСОБА_3 є порушенням конституційного права на приватну власність ОСОБА_1 . Враховуючи вищевикладене просить задовольнити позов ОСОБА_1 в повному обсязі.
Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 15 лютого 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що позивачці безспірно належить 1/2 частки спірного нерухомого майна. Зазначає, що висновки суду першої інстанції щодо того, що ОСОБА_1 була обізнана про борги ОСОБА_2 не відповідають дійсності, оскільки станом на 2008 рік ОСОБА_2 не проживав спільно з ОСОБА_1 та не вів з останньою спільного господарства. Звертає увагу на те, що за злісне ухилення від сплати аліментів ОСОБА_2 , ухвалою Ружинського районного суду Житомирської області був оголошений у розшук.
Зазначає, що при розгляді справ №291/1185/13-ц та №291/417/17 ОСОБА_1 участі не брала, оскільки не була залучена до розгляду справи, будь якого відношення до договору позики від 29.06.2010 укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вона не має, як і згоди на його укладення не давала. Посилається на незаконність прийнятих державним виконавцем постанов та акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 21.12.2017, свідоцтв про право власності ОСОБА_3 на майно від 24.01.2018. Вказує, що оскільки спірне майно було передано ОСОБА_3 на підставі постанови та акту державного виконавця від 21.12.2017 без волі та відома ОСОБА_1 , то остання має право на витребування даного майна від добросовісного набувача, яким на сьогодні є ОСОБА_4 . Зазначає, що ОСОБА_1 звернулася до суду в межах строку, встановленого ч. 2 ст. 72 СК України, оскільки її право було порушено 21.12.2017, про що вона дізналася лише 27.03.2018. Враховуючи вищевикладене просить рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 15 лютого 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
У відзиві на апеляційну скаргу Ружинський ВДВС у Бердичівському районі Житомирської області просить рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 15 лютого 2023 року залишити без змін, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_6 залишити без задоволення. Зазначає, що державним виконавцем було вчинено усі дії щодо опису та арешту майна, встановлення кола осіб, які були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Звертає увагу на те, що відповідно до п.5 ч.4 ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження» рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Стверджує, що у встановлений законом строк постанова про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу не оскаржувалася. Зазначає, що рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 22.05.2014 було розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а питання про виділення частки у спільному майні подружжя не порушувалося. Вказує, що починаючи з моменту розірвання шлюбу ОСОБА_2 повинна була звернутися до суду за захистом свого порушеного права, строк якого минув 22.05.2017, а тому позивачем пропущено строк позовної давності. Вважає, що дії державного виконавця правомірні, законні та ґрунтуються виключно на вимогах законодавства.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 просить рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 15 лютого 2023 року залишити без змін, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_6 залишити без задоволення. Зазначає, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Стверджує, що при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Крім того, вказує, що поділ спільного нерухомого майна подружжя повинен бути доведений нотаріально посвідченою угодою, а не угодою, укладеною у простій письмовій формі. Зазначає, що ним до суду першої інстанції були надані докази того, що при накладенні арешту на спірний будинок, останній не був придатний для проживання, а отже право на проживання у цьому будинку неповнолітньої дочки позивача є надуманим. Звертає увагу на те, що на даний час ОСОБА_8 , права якої вважає позивач порушеними, являється повнолітньою. Зазначає, що позивачка дізналася про порушення своїх прав при накладенні арешту на будинок та його опису, тобто ще до його відчуження, а тому строк оскарження дій державних виконавців встановлений ст. 449 ЦПК України порушений без поважних причин і заяву про поновлення такого строку позивач до суду не подавала. Вважає, що позивач не має права на витребування спірного майна від добросовісного набувача, оскільки попередній власник будинку ОСОБА_3 набув право власності на нього в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 11.08.1990 відділом реєстрації актів цивільного стану Ружинського районного управління юстиції Житомирської області між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 було зареєстровано шлюб, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис №45. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу ОСОБА_10 . Наведене підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 виданим 08.08.2008 повторно Відділом реєстрації актів цивільного стану Ружинського районного управління юстиції Житомирської області.
Від шлюбу сторони мають двох дітей - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується їхніми свідоцтвами про народження.
Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 05 грудня 2008 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дітей ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 аліменти в розмірі 400 грн щомісячно на кожну дитину починаючи з 08.08.2008 і до досягнення дітьми повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 на доньку ОСОБА_12 та до ІНФОРМАЦІЯ_4 на доньку ОСОБА_13 .
Заочним рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 22 травня 2014 року шлюб між сторонами розірвано.
Рішенням виконкому Ружинської селищної ради народних депутатів від 21.11.1990 №252 було надано ОСОБА_2 дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку на 4 кімнати, житловою площею 40,7 кв.м. та господарсько-побутових будівель для ведення особистого підсобного господарства площею 70,0 кв.м. на земельній ділянці площею 0,10 га в АДРЕСА_1 (на сьогодні АДРЕСА_1 ).
Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10.10.2006 ОСОБА_2 був власником житлового будинку (житловою площею 83,6 кв.м, загальною площею 199,8 кв.м.) з господарськими будівлями та спорудами (сарай - літня кухня - літ. Б - 1, вбиральня - літ. В, навіс - літ. Г-1, гараж - літ. Д-1, колодязь - №2).
Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЖТ №122454 виданого 09.01.2007 Ружинською селищною радою, ОСОБА_2 також був власником земельної ділянки, площею 1,1025 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (на сьогодні АДРЕСА_1 ), призначеної для обслуговування житлового будинку на підставі рішення виконкому Ружинської селищної ради №224 від 21.12.200.
Відповідно до довідки Ружинської селищної ради №707 від 28.03.2018 вбачається, що ОСОБА_1 згідно паспорта серії НОМЕР_2 виданого 09.01.2002 Ружинським РВ УМВС України в Житомирській області зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , разом з дочками ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Наведене також підтверджується копіє будинкової книги на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 (на сьогодні АДРЕСА_1 ).
Також, встановлено, що рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 16.10.2013 по справі №291/1185/13-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість по договору позики в сумі 103909,00 грн.
31 липня 2014 року Ружинським районним судом Житомирської області було видано виконавчий лист №291/1185(1) про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість по договору позики в сумі 103909,00 грн., про що було відкрито виконавче провадження за №44288801.
Заочним рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 03 липня 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 збитки за невиконання договору позики від 29.06.2010 в сумі 248 391,00 грн., судові витрати по справі в сумі 2483,91 грн та витрати на правову допомогу в сумі 12352,00 грн, а всього 263 226, 91 грн.
23 жовтня 2017 року Ружинським районним судом Житомирської області було видано виконавчий лист №291/417/17 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 263 226, 91 грн., про що було відкрито виконавче провадження за №55397738.
19 грудня 2017 року старшим державним виконавцем Ружинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Житомирської області Гладишком О.М. винесено постанову про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, що зареєстроване в АСВП за №55417811 до складу якого входило два виконавчих документа на загальну суму 367135,91 грн.
Відповідно до постанови старшого державного виконавця Ружинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Гладишко О.М. від 21.12.2017 про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу та акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 21.12.2017, передано ОСОБА_3 в рахунок погашення заборгованості за виконавчими документами: №291/1185 від 31.07.2014 та №291/417/17 від 23.10.2017 виданих Ружинським районним судом Житомирської області майно: житловий будинок загальною площею 199,8 кв.м., житлова площа 83,6 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами (сарай - літня кухня -літ. Б, вбиральня - літ. В, навіс - літ Г-1, гараж - літ Д-1, колодязь - №2) та земельна ділянка площею 0,1025 га, кадастровий номер: 1825255100:04:002:0683, за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.01.2018 на підставі рішень державного нотаріуса Ружинської державної нотаріальної контори Ружинського районного нотаріального округу Житомирської області Ставничим О.В., індексний номер 39337150 та індексний номер 39339613 було проведено 24.01.2018 державну реєстрацію права власності на зазначене вище нерухоме майно за ОСОБА_3 .
Відповідно до договорів купівлі-продажу від 03.03.2018, посвідчених державним нотаріусом Ружинської державної нотаріальної контори Житомирської області та зареєстрованих за номером №325 та №324 ОСОБА_3 відчужив ОСОБА_4 житловий будинок загальною площею 199,8 кв.м., житловою площею 83,6 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами (сарай - літня кухня - літ. Б, вбиральня - літ. В, навіс - літ Г-1, гараж - літ Д-1, колодязь - №2) та земельну ділянку площею 0,1025 га, кадастровий номер: 1825255100:04:002:0683, за адресою: АДРЕСА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустила строки позовної давності, що передбачені вимогами ст. 72 СК України. Підстав для поновлення позивачу строку позовної давності суд першої інстанції не вбачав, оскільки з відповідною заявою позивач та його представник до суду першої інстанції не зверталися.
Проте, з наведеними висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується огляду на наступне.
Щодо застосування судом першої інстанцій позовної давності.
Статтями 256, 257 та 261 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У частині другій статті 72 СК України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №6-258цс15).
Отже, початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, якщо шлюб розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України).
Строк позовної давності обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права, тобто з моменту виникнення спору між ними.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №584/1319/16-ц (провадження №61-19445св18), від 06 листопада 2019 року у справі №203/304/17 (провадження №61-5400св19), від 13 лютого 2020 року в справі №320/3072/18 (провадження №61-5819св19).
Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд першої інстанції у своєму рішенні послався на ст. 449 ЦПК України, проте колегія суддів звертає увагу на те, що застосування ст. 449 ЦПК України до спірних правовідносин є не вірним, оскільки вказана стаття регулює строки звернення до суду із скаргою на дії державних виконавців, у даному випадку позивач звернулася до суду в порядку позовного провадження.
У поданій позовній заяві ОСОБА_1 посилається на те, що їй стало відомо про порушення її права щодо спірного нерухомого майна - 27 березня 2018 року.
Відповідно до матеріалів цивільної справи №291/740/18 встановлено, що 27 червня 2018 року ОСОБА_1 вперше звернулася до суду з позовом про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на нерухоме майно, визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння.
Ухвалою Ружинського районного суду Житомирської області від 11 липня 2018 року було відкрито провадження по вказаній вище справі.
Ухвалою Ружинського районного суду Житомирської області від 21 травня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без розгляду.
В подальшому, 24 січня 2020 року ОСОБА_1 вдруге звернуласядо суду з позовом про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на нерухоме майно, визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння.
Таким чином, оскільки відповідач дізналася про порушення свого права на спірне нерухоме майно - 27 березня 2018 року, що підтверджується її діями на захист свого права, то саме з цього часу слід відраховувати позовну давність на звернення позивача з позовом до суду за захистом порушеного права. Оскільки позивач звернулася із зазначеним позовом до суду у січні 2020 року, а строк позовної давності тривав до 27.03.2021, то позивач звернулася до суду в межах строку позовної давності, тому суд першої інстанції дійшов невірного висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності.
Щодо визнання об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житлового будинку літ. «А-1» (житловою площею 83,6 кв.м., загальною площею 199,8 кв.м.) з господарськими будівлями та спорудами (сарай-літня кухня - літ. Б, вбиральня - літ. В, навіс - літ Г-1, гараж - літ Д- 1, колодязь - №2); земельної ділянки площею 0,1025 га, кадастровий номер 1825255100:04:002:0683, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_1 право власності: на 2/3 частини спірного житлового будинку та 2/3 частини земельної ділянки 3.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналогічні норми були передбачені статтею 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), в редакції чинній на момент побудови спірного житлового будинку.
Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Отже, у сімейному законодавстві України встановлено спростовну презумпцію спільності майна подружжя, яка полягає у тому, що майно, набуте за час шлюбу, вважається об`єктом права спільної сумісної власності (виключення зазначені у статті 57 СК України), допоки одним із подружжя, який це заперечує, не доведено інше.
За змістом статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Аналогічні норми містить частина друга статті 372 ЦК України.
Системне тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права.
До складу майна, що підлягає поділу, входить як майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, так і те, що знаходиться у третіх осіб. Разом з тим при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.
При поділі майна подружжя шляхом визначення часток кожного із подружжя майно відбувається зміна режиму права спільної власності - зі спільної сумісної власності на спільну часткову власність.
Таким чином, вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Розглядаючи позови, пов`язані з правом спільної власності, суди повинні виходити з того, що відповідно до статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Відповідно до статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
У постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі №456/980/18 (провадження №61-18412св19) зазначено, що визначення ідеальної частки у праві спільної сумісної власності, яка є рівною для всіх її співвласників, без виділу частки або поділу спільного сумісного майна в натурі, має самостійне правове значення, оскільки в результаті визначення розміру часток позивачів припиняється право спільної сумісної власності та виникає право спільної часткової власності.
У справі, що переглядається встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_8 перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 серпня 1990 року по 22 травня 2014 року, в період якого збудували житловий будинок (житловою площею 83,6 кв.м, загальною площею 199,8 кв.м.) з господарськими будівлями та спорудами (сарай - літня кухня - літ. Б - 1, вбиральня - літ. В, навіс - літ. Г-1, гараж - літ. Д-1, колодязь - №2) та отримали земельну ділянку, площею 1,1025 га, призначеної для обслуговування житлового будинку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (на сьогодні АДРЕСА_1 ),
Відтак, з врахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про визнання об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок літ. «А-1» (житловою площею 83,6 кв.м., загальною площею 199,8 кв.м.) з господарськими будівлями та спорудами (сарай-літня кухня - літ. Б, вбиральня - літ. В, навіс - літ Г-1, гараж - літ Д- 1, колодязь - №2), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,1025 га, кадастровий номер 1825255100:04:002:0683, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
У позовній заяві ОСОБА_1 просила визнати за нею права власності на 2/3 частки спірного нерухомого майна.
Відповідно до ч. 2 ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.
Згідно ч. 3 ст. 70 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Аналіз указаних норм свідчить про те, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України, в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але й інші обставини.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі №373/185/21.
Колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження обставин для збільшення частки її майна у спільній сумісній власності подружжя. Сам по собі факт проживання неповнолітньої дитини сторін із позивачем та несплата відповідачем аліментів на її утримання не є підставою для збільшення частки у спільному сумісному майні подружжя (колишнього подружжя) на користь того із батьків, з ким проживають діти.
Таким чином, оскільки, відповідно до ст. 70 СК України частки майна дружини та чоловіка є рівними, колегія суддів приходить до висновку про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частини житлового будинку літ. «А-1» (житловою площею 83,6 кв.м., загальною площею 199,8 кв.м.) з господарськими будівлями та спорудами (сарай-літня кухня - літ. Б, вбиральня - літ. В, навіс - літ Г-1, гараж - літ Д-1, колодязь - №2), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та права власності на 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1025 га з кадастровим номером 1825255100:04:002:0683, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Щодо визнання незаконною та скасування постанови та акту Ружинського районного відділу ДВС ГТУЮ у Житомирській області від 21.12.2017 про передачу спірного нерухомого майна по ЗВП №55417811 ОСОБА_3 ; визнання незаконним та скасування свідоцтва від 24.01.2018, реєстровий №32 та свідоцтва від 24.01.2018, реєстровий №31 про право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,1025 га з кадастровим номером 1825255100:04:002:0683 та права власності ОСОБА_3 на житловий будинок літ. «А-1» (житловою площею 83,6 кв.м. загально площею 199,8 кв.м) з господарськими будівлями та спорудами (сарай - літня кухня -літ. Б, вбиральня - літ. В, навіс - літ Г-1, гараж - літ Д-1, колодязь - №2), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.
Таким способом може бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (частина друга статті 16 ЦК України).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх добровільно, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, серед іншого, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
За змістом статей 48, 56, 57, 61 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Відповідно до частин шостої та сьомої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження (в редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій) у разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. У разі якщо стягувач протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається, і воно повертається боржникові. За відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання.
Майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно (частина дев`ята статті 61 Закону України «Про виконавче провадження (в редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій).
Особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства (стаття 650 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на електронних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Сторонами в договорі купівлі-продажу є продавець і покупець.
Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару (частина перша статті 658 ЦК України).
Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів.
Отже, відчуження майна з електронних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, тому така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 цього Кодексу).
Подібний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №910/856/17 (провадження №12-128гс18).
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.
Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Відповідно до частини першої 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У статті 60 СК України закріплено правило, за яким майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і частина третя статті 368 ЦК України.
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Відсутність письмової згоди одного із подружжя на розпорядження цінним майном, тобто укладення договорів щодо цього майна, є підставою визнання їх недійсними.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18), яка відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 07 жовтня 2015 року у справі №6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі №6-1912цс15 та від 30 березня 2016 року у справі №6-533цс16, посилаючись на те, що такі висновки суперечать принципу рівності як майнових прав подружжя, так і рівності прав співвласників, власність яких є спільною сумісною, без визначення часток.
Відповідно до частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення звертається саме на майно боржника. Звернення стягнення проводиться в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця.
У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Згідно з частиною третьою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.
Об`єктом захисту виступає порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року, справа №922/3537/17 (провадження №12-127гс19)).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_8 перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 серпня 1990 року по 22 травня 2014 року, в період якого збудували житловий будинок (житловою площею 83,6 кв.м, загальною площею 199,8 кв.м.) з господарськими будівлями та спорудами (сарай - літня кухня - літ. Б - 1, вбиральня - літ. В, навіс - літ. Г-1, гараж - літ. Д-1, колодязь - №2) та отримали земельну ділянку, площею 1,1025 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (на сьогодні АДРЕСА_1 ), призначеної для обслуговування житлового будинку.
Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 16.10.2013 по справі №291/1185/13-ц було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість по договору позики в сумі 103909,00 грн.
31 липня 2014 року Ружинським районним судом Житомирської області було видано виконавчий лист №291/1185(1) про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість по договору позики в сумі 103909,00 грн., про що було відкрито виконавче провадження за №44288801.
У порядку примусового виконання рішення суду державним виконавцем Ружинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Гладишко О.М. 20.06.2015 описано та арештовано майно боржника ОСОБА_2 , зокрема: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 199,8 кв. м., житловою площею 83,6 кв.м., що знаходиться на земельній ділянці, площею 0,1025 га, цільове призначення для обслуговування житлового будинку.
Постановою державного виконавця Ружинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області у ВП №44288801 від 26.08.2016 призначено експерта, суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання для участі у вказаному виконавчому провадженні.
Відповідно до супровідного листа №7.17-37/3982 від 25.10.2016 висновок суб`єкта оціночної діяльності про вартість об`єкта незалежної оцінки був направлений для ознайомлення ОСОБА_2
05 січня 2017 року за №7.17-38/15 Ружинським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, Житомирській філії ДП «Сетам» було направлено заявку на публікацію в Сетам спірного нерухомого майна.
Згідно повідомлення Житомирської філії ДП «Сетам» №170/24-09/17 від 10.02.2017 вбачається, що 09.02.2017 електронні торги не відбулися.
Відповідно до повідомлення Житомирської філії ДП «Сетам» №256/24-09-17 від 03.03.2017 слідує, що 02.03.2017 електронні торги не відбулися.
Зі змісту повідомлення Житомирської філії ДП «Сетам» №338/24-09-17 від 24.03.2017 встановлено, що 23.03.2017 електронні торги не відбулися.
Заочним рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 03 липня 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 збитки за невиконання договору позики від 29.06.2010 в сумі 248 391,00 грн., судові витрати по справі в сумі 2483,91 грн та витрати на правову допомогу в сумі 12352,00 грн, а всього 263 226, 91 грн.
23 жовтня 2017 року Ружинським районним судом Житомирської області було видано виконавчий лист №291/417/17 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 263 226, 91 грн., про що було відкрито виконавче провадження за №55397738.
19 грудня 2017 року старшим державним виконавцем Ружинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Житомирської області Гладишком О.М. винесено постанову про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, що зареєстроване в АСВП за №55417811 до складу якого входило два виконавчих документа на загальну суму 367 135,91 грн.
19 грудня 2017 року Ружинським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Житомирської області листом №7.17-38/3715 запропоновано ОСОБА_3 прийняти в рахунок погашення боргу спірне нерухоме майно.
Відповідно до постанови старшого державного виконавця Ружинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Гладишко О.М. від 21.12.2017 про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу та акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 21.12.2017, передано ОСОБА_3 в рахунок погашення заборгованості за виконавчими документами: №291/1185 від 31.07.2014 та №291/417/17 від 23.10.2017 виданих Ружинським районним судом Житомирської області майно: житловий будинок загальною площею 199,8 кв.м., житлова площа 83,6 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами (сарай - літня кухня - літ. Б, вбиральня - літ. В, навіс - літ Г-1, гараж - літ Д-1, колодязь - №2) та земельну ділянку площею 0,1025 га, кадастровий номер: 1825255100:04:002:0683, за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно копії супровідного листа Ружинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Житомирської області №7.17-38/4726 вбачається, що копія постанови та акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу направлялася для відома ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Будь яких відомостей про те, що ОСОБА_1 була повідомлена про наявність виконавчих проваджень щодо ОСОБА_2 та прилюдні торги, а також про передачу майна стягувачу матеріали справи не містять.
Таким чином, колегією суддів встановлено, що державний виконавець Ружинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Житомирської області тільки пересвідчився в тому, що спірне нерухоме майно зареєстроване на боржника і не з`ясував його сімейний стан та не встановив, чи спірне нерухоме майно набуте в період шлюбу.
Враховуючи, що спірне нерухоме майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відчуження належної позивачу частки у спірному нерухомому майні на електронних торгах без її згоди та передача її частки стягувачу є порушенням прав позивача як співвласника вказаного майна.
Посилання суду першої інстанції на те, що ОСОБА_1 окрім прав на майно у шлюбі набула і борги ОСОБА_2 і погашення їх за рахунок майна подружжя є виправданим, не відповідають обставинам справи.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі №638/18231/15-ц (провадження №14-712цс19) дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї (пункт 61).
Велика Палата Верховного Суду погодилася з відповідним висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 27 квітня 2016 року у справі №537/6639/13-ц (провадження №6-486цс16) та від 14 вересня 2016 року у справі №334/5907/14-ц (провадження №6-539цс16), про солідарний характер відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачене такими правочинами.
За таких обставин суди повинні досліджувати, чи були отримані грошові кошти витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Тягар доведення обґрунтованості заявлених вимог за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.
Так, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 у 2008 році та у 2014 році зверталася до суду з позовами до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та розірвання шлюбу, де вказувала, що з ОСОБА_2 з 2005 року не проживає однією сім`єю.
Зі змісту рішень Ружинського районного суду Житомирської області від 16.10.2013 по справі №291/1185/13-ц, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість по договору позики в сумі 103909,00 грн та заочним рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 03 липня 2017 року, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 збитки за невиконання договору позики від 29.06.2010 в сумі 248 391,00 грн вбачається, що ОСОБА_2 уклав договір позики з ОСОБА_3 - 29 червня 2010 року.
Аналізуючи зазначені вище обставини колегія суддів приходить до висновку про те, що отримані ОСОБА_2 в якості позики від ОСОБА_3 , грошові кошти та на наявність спільної відповідальності подружжя за зобов`язаннями за договором позики є необґрунтованим, оскільки доказів укладення ОСОБА_2 вказаного договору в інтересах сім`ї не надано.
Крім того, з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики ОСОБА_3 до суду не звертався.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання незаконною та скасування постанови та акту Ружинського районного відділу ДВС ГТУЮ у Житомирській області від 21.12.2017 про передачу майна по ЗВП №55417811 ОСОБА_3 , а саме: земельної ділянки площею 0,1025 га з кадастровим номером 1825255100:04:002:0683 та житлового будинку літ. «А-1» (житловою площею 83,6 кв.м., загальною площею 199,8 кв.м.) з господарськими будівлями (сарай - літня кухня - літ. Б-1, вбиральня - літ. В-1, навіс - літ. Г-1, гараж - літ. Д-1, колодязь - №2), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ,
Оскільки, визнання незаконним та скасування свідоцтва від 24.01.2018, реєстровий №32 та свідоцтва від 24.01.2018, реєстровий №31 про право власності ОСОБА_3 на зазначене вище спірне майно є похідними від вимог про визнання незаконною та скасування постанови та акту Ружинського районного відділу ДВС ГТУЮ у Житомирській області від 21.12.2017 про передачу майна по ЗВП №55417811 ОСОБА_3 , і колегія суддів дійшла висновку про їх обґрунтованість, дані вимоги також підлягають задоволенню.
Щодо визнання незаконними та скасування рішення державного нотаріуса Ружинського державного нотаріального округу Ставничого О.В. від 24.01.2018, індексний номер 39337150 та індексний номер 39339613 про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на спірне майно.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом, у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
У справі, що переглядається встановлено, що відповідно до постанови старшого державного виконавця Ружинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Гладишко О.М. від 21.12.2017 про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу та акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 21.12.2017, передано ОСОБА_3 в рахунок погашення заборгованості за виконавчими документами: №291/1185 від 31.07.2014 та №291/417/17 від 23.10.2017 виданих Ружинським районним судом Житомирської області майно: житловий будинок загальною площею 199,8 кв.м., житлова площа 83,6 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами (сарай - літня кухня -літ. Б, вбиральня - літ. В, навіс - літ Г-1, гараж - літ Д-1, колодязь - №2) та земельна ділянка площею 0,1025 га, кадастровий номер: 1825255100:04:002:0683, за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.01.2018 на підставі рішень державного нотаріуса Ружинської державної нотаріальної контори Ружинського районного нотаріального округу Житомирської області Ставничого О.В., індексний номер 39337150 та індексний номер 39339613 було проведено 24.01.2018 державну реєстрацію права власності на зазначене вище спірне нерухоме майно за ОСОБА_3 .
Відповідно до договорів купівлі-продажу від 03.03.2018, посвідчених державним нотаріусом Ружинської державної нотаріальної контори Житомирської області та зареєстрованих за номерами №325 та №324 ОСОБА_3 відчужив ОСОБА_4 житловий будинок загальною площею 199,8 кв.м., житловою площею 83,6 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами (сарай - літня кухня -літ. Б, вбиральня - літ. В, навіс - літ Г-1, гараж - літ Д-1, колодязь - №2) та земельну ділянку площею 0,1025 га, кадастровий номер: 1825255100:04:002:0683, за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином, власником спірного майна є ОСОБА_4 .
У постанові від 21 грудня 2022 року у справі №914/2350/18 (914/608/20) (провадження №12-83гс21) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом, речово - правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту. Зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом та прийняття рішення судом першої інстанції, для захисту порушеного права власності позивача потрібно відновити становище, яке існувало до порушення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2022 року у справі №914/2350/18 (914/608/20) (провадження №12-83гс21) зазначила, що оскільки порушення права власності позивача відбулося у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ «Мегабанк», пред`явлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення. Враховуючи обставини конкретної справи та за умови, що правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено третім особам, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неефективний (неправомірний) спосіб захисту. Задоволення такого позову приводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. Судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою.
З урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 21 грудня 2022 року у справі №914/2350/18 (914/608/20) (провадження №12-83гс21), визнання незаконними та скасування рішення державного нотаріуса Ружинського державного нотаріального округу Ставничого О.В. від 24.01.2018, індексний номер 39337150 та індексний номер 39339613 про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на спірне майно є не ефективним способом захисту, оскільки спірне майно перебуває у власності ОСОБА_4 , а не ОСОБА_3 .
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що державний нотаріус Ружинської державної нотаріальної контори Житомирської області є неналежним відповідачем у даній справі.
Відповідно до ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі №308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі №570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі №552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі №757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі №520/17304/15-ц (пункт 63)).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 вересня 2018 року в справі №823/2042/16 зазначила, що спір про скасування рішення, щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншої особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.
Колегією суддів встановлено, що зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлених судом першої інстанції обставин справи підтверджує, що спір виник між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Ружинським районним відділом державної виконавчої служби Центрально-Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) щодо права власності на нерухоме майно ОСОБА_1 .
Фізична особа, яка досягла повноліття, у цивільному процесі може бути стороною саме як така, а не як державний реєстратор. Такої ж правової позиції дійшов Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2020 року в справі №520/13067/17.
Отже, позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно не може бути звернена до державного нотаріуса, якого ОСОБА_1 визначила співвідповідачем. Державний нотаріус, як реєстратор, зокрема, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, чи не був залучений.
Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та що відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі №570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі №552/6381/17 (пункт 39)).
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить висновку про відому у задоволенні позову до державного нотаріуса Ружинської державної нотаріальної контори Житомирської області як до неналежного відповідача у справі.
Щодо витребування у ОСОБА_4 нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме 2/3 земельної ділянки площею 0,1025 га кадастровий номер 1825255100:04:002:0683 та 2/3 житлового будинку літ. «А-1» (житловою площею 83,6 кв.м., загальною площею 199,8 кв.м.) з господарськими будівлями та спорудами (сарай - літня кухня літ. Б, вбиральня - літ. В, навіс літ. Г-1, гараж літ. Д-1, колодязь - №2) та скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_4 .
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).
Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Такі правові висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18).
Встановлено, що ОСОБА_4 є добросовісним набувачем житлового будинку загальною площею 199,8 кв.м., житловою площею 83,6 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами (сарай - літня кухня -літ. Б, вбиральня - літ. В, навіс - літ Г-1, гараж - літ Д-1, колодязь - №2) та земельної ділянки площею 0,1025 га, кадастровий номер: 1825255100:04:002:0683, за адресою: АДРЕСА_1 , однак, всупереч дій державного нотаріуса 1/2 частина вказаного вище майна вибула з володіння ОСОБА_1 , що свідчить про те, що зазначене нерухоме майно вибуло з власності позивачки не з її волі, а тому колегія суддів приходить до висновку, що права ОСОБА_1 підлягають захисту шляхом витребування 1/2 частини житлового будинку загальною площею 199,8 кв.м., житловою площею 83,6 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами (сарай - літня кухня -літ. Б, вбиральня - літ. В, навіс - літ Г-1, гараж - літ Д-1, колодязь - №2) та земельної ділянки площею 0,1025 га, кадастровий номер: 1825255100:04:002:0683, за адресою: АДРЕСА_1 на підставі частини першої статті 388 ЦК України з незаконного володіння останнього власника ОСОБА_4 , що призводить до ефективного захисту порушених прав позивача та практичній реалізації судового рішення.
При цьому слід ураховувати, що цивільне законодавство передбачає як право витребування майна його власником (статті 387, 388 ЦК України) так і визначає правові наслідки вилучення товару у покупця на користь третьої особи, на підставах, що виникли до його продажу, зокрема і право на відшкодування саме продавцем покупцю завданих збитків (стаття 661 ЦК України), на що має право і ОСОБА_4 , пред`явивши відповідний позов.
Таким чином, враховуючи усе вищевикладене, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального і порушенням норм процесуального права, відтак підлягає скасуванню у відповідності до ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Приймаючи нове судове рішення про задоволення позову, апеляційний суд у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до квитанції №0.0.1653786133.1 від 18.03.2020 ОСОБА_1 за подання позову сплачено 10500 грн., оскільки її позов задоволено на 85,68% то з відповідачів підлягає стягнення на користь позивача по 2249,10 грн.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 05.05.2023 ОСОБА_1 було зменшено судовий збір за подання апеляційної скарги до 10500 грн., який сплачений останньою згідно платіжної інструкції №0.0.2970102654.1 від 27.04.2023. Відтак, на користь позивача з відповідачів підлягає стягненню по 2249,10 грн за подання апеляційної скарги.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 15 лютого 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Визнати об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 :
- житловий будинок літ. «А-1» (житловою площею 83,6 кв.м., загальною площею 199,8 кв.м.) з господарськими будівлями та спорудами (сарай-літня кухня - літ. Б, вбиральня - літ. В, навіс - літ Г-1, гараж - літ Д- 1, колодязь - №2), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- земельну ділянку площею 0,1025 га, кадастровий номер 1825255100:04:002:0683, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності:
- на 1/2 частини житлового будинку літ. «А-1» (житловою площею 83,6 кв.м., загальною площею 199,8 кв.м.) з господарськими будівлями та спорудами (сарай-літня кухня - літ. Б, вбиральня - літ. В, навіс - літ Г-1, гараж - літ Д-1, колодязь - №2), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- на 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1025 га з кадастровим номером 1825255100:04:002:0683, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати незаконними та скасувати постанову і акт Ружинського районного відділу ДВС ГТУЮ у Житомирській області від 21.12.2017 про передачу майна по ЗВП №55417811 ОСОБА_3 , а саме: земельної ділянки площею 0,1025 га з кадастровим номером 1825255100:04:002:0683 та житлового будинку літ. «А-1» (житловою площею 83,6 кв.м., загальною площею 199,8 кв.м.) з господарськими будівлями (сарай - літня кухня - літ. Б-1, вбиральня - літ. В-1, навіс - літ. Г-1, гараж - літ. Д-1, колодязь - №2), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати незаконним та скасувати свідоцтво від 24.01.2018, реєстровий №32 про право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,1025 га з кадастровим номером 1825255100:04:002:0683, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати незаконним та скасувати свідоцтво від 24.01.2018, реєстровий №31 про право власності ОСОБА_3 на житловий будинок літ. «А-1» (житловою площею 83,6 кв.м. загально площею 199,8 кв.м) з господарськими будівлями та спорудами (сарай - літня кухня - літ. Б, вбиральня - літ. В, навіс - літ Г-1, гараж - літ Д-1, колодязь - №2), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Витребувати у ОСОБА_4 нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме 1/2 земельної ділянки площею 0,1025 га кадастровий номер 1825255100:04:002:0683 та 1/2 житлового будинку літ. «А-1» (житловою площею 83,6 кв.м., загальною площею 199,8 кв.м.) з господарськими будівлями та спорудами (сарай - літня кухня літ. Б, вбиральня - літ. В, навіс літ. Г-1, гараж літ. Д-1, колодязь - №2).
В задоволені решти позову відмовити.
Відмовити в задоволенні позову до державного нотаріуса Ружинської державної нотаріальної контори Житомирської області Ставничого Олександра Володимировича.
Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Ружинського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) на користь ОСОБА_1 по 4498,20 грн з кожного судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 24 травня 2023 року.
Головуючий
Судді
Суд | Житомирський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 23.05.2023 |
Оприлюднено | 26.05.2023 |
Номер документу | 111074828 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них: |
Цивільне
Житомирський апеляційний суд
Павицька Т. М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні