Постанова

від 15.03.2023 по справі 394/893/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 березня 2023 року

м. Київ

справа № 394/893/20

провадження № 61-17358св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Балюра Світлана Вікторівна, на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 12 травня 2021 року у складі судді Краснопольської Л. П. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Письменного О. А., Дьомич Л. М., Карпенка О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що 09 вересня 2013 року ОСОБА_3 , в присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , одержав від неї грошові кошти у розмірі 1 000 000,00 грн за умови передачі у її власність земельних ділянок, площею 6,33 га та 5,37 га, що підтверджується власноручно написаними ним розписками та видатковими касовими ордерами.

У травні 2019 року вона дізналася, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Після смерті ОСОБА_3 зазначені земельні ділянки успадкувала ОСОБА_2

12 липня 2019 року вона на адресу ОСОБА_2 направила письмову вимогу про повернення заборгованості у розмірі 1 000 000,00 грн, а також 16 вересня 2019 року направила приватному нотаріусу Новоархангельського районного нотаріального округу Степаненко Р. Г. претензію кредитора до спадкоємця ОСОБА_2 для подальшої реєстрації у журналі реєстрації вхідних документів. Однак зазначена вимога та претензія не виконані, кошти не повернуті.

ОСОБА_1 вважає, що кошти, які було передано ОСОБА_6 безпідставно ним набуті, тому мають бути повернуті.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , посилаючись на статтю

1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти у розмірі 1 000 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 12 травня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем безпідставно заявлені позовні вимоги щодо стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 1 000 0000,00 грн на підставі статті 1212 ЦК України оскільки, обставини щодо набуття відповідачем грошових коштів без достатніх правових підстав не доведені.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 16 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 12 травня 2021 року залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_3 одержав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 000 000,00 грн на виконання договірних домовленостей, тому ці кошти не можна вважати безпідставно набутими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Балюра С. В., на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 12 травня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 вересня 2021 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 154/234/16, від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17, від 20 грудня 2018 року у справі № 920/169/18, від 20 березня 2019 року у справі № 607/5422/16-ц, від 07 серпня 2019 року у справі № 500/2867/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 359/4793/16, від 21 лютого 2020 року у справі № 910/660/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, щосуди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 29 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 23 вересня 2020 року, у справі № 394/955/19 встановлено, що розписки від 09 вересня 2013 року надані ОСОБА_3 не підтверджують факт певного правочину позики, як правової підстави для передачі за такими розписками грошових коштів, тому суди мають встановити, який правочин такі розписки підтверджують, у чому конкретно полягає достатність правових підстав для набуття відповідних грошових коштів.

Отже, судами попередніх інстанцій неправильно застосовані вимоги статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.

У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2023 року справу № 394/893/20 призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 , на касаційну скаргу, в якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до розписки від 09 вересня 2013 року ОСОБА_6 одержав гроші від ОСОБА_1 у розмірі 500 000,00 грн, у присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , за земельний пай розміром 5,37 га (а. с. 7).

Згідно з розпискою від 09 вересня 2013 року ОСОБА_6 одержав гроші від ОСОБА_1 у розмірі 500 000,00 грн, в присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , за земельний пай розміром 6,33 га (а. с. 8).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, що підтверджує свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (а. с. 12).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 29 жовтня 2020 року ОСОБА_2 успадкувала після смерті батька ОСОБА_6 все його майно (а. с. 18-21).

12 липня 2019 року ОСОБА_1 через свого адвоката Балюру С. В. направила ОСОБА_2 вимогу про погашення заборгованості за договором позики у розмірі 1 000 000,00 грн (а. с. 14).

18 вересня 2019 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Балюра С. В., звернулася до приватного нотаріуса Новоархангельського районного нотаріального округу Степаненко Р. Г. із претензією кредитора ОСОБА_1 до спадкоємця ОСОБА_2 щодо погашення заборгованості у розмірі 1 000 000,00 грн основного боргу (а. с. 15-17).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Балюра С. В., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка, набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, у наслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов`язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 ЦК України.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 22 січня 2013 року у справі № 5006/18/13/2012, від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13, від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14, від 25 лютого 2015 року у справі № 3-11гс15, від 25 березня 2015 року у справі № 3-5гс15, від 03 червня 2015 року у справі № 6-100цс15, від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15, від 07 червня 2017 року у справі № 923/1233/15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18).

Аналогічні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 726/707/16-ц (провадження № 61-12155св19), від 14 квітня 2020 року у справі № 495/2442/16-ц (провадження № 61-15428св19), від 11 листопада 2020 року у справі № 522/19690/18 (провадження № 61-15125св19).

З матеріалів справи, яка переглядається в касаційному порядку, встановлено, що 09 вересня 2013 року ОСОБА_6 отримав від

ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 000 000,00 грн на підтвердження чого написав розписки.

Відповідно до цих розписок ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_1 кошти у розмірі 1 000 000,00 грн, у присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , за земельні паї, площею 6,33 га та 5,37 га.

У подальшому між сторонами не укладено правочину щодо відчуження ОСОБА_6 . ОСОБА_1 зазначених земельних ділянок.

Крім того, зазначені в розписках земельні ділянки перейшли у власність спадкоємця ОСОБА_6 - ОСОБА_2 .

У статті 1281 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Тлумачення статті 1281 ЦК України свідчить, що вказана норма не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів. Пред`являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса.

У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року у справі № 585/2836/16-ц (провадження № 61-187св19) вказано, що «оскільки зі смертю боржника грошові зобов`язання включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців боржника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до боргових зобов`язань. Сплив цих строків має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а також припинення таких зобов`язань. У ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців. Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи. Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов`язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, за правилом частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Урахування вартості спадщини дає підстави стверджувати, що спадкоємець може задовольнити вимоги кредитора спадкодавця за рахунок іншого власного майна, що не входить до складу спадщини, якщо успадковане майно становить для спадкоємця більший інтерес, ніж те власне майно, яке спадкоємець може передати кредитору в рахунок погашення заборгованості. У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, зробивши помилковий висновок, що кредитор не звернувся у порядку вимог статті 1281 ЦК України із вимогами до спадкоємців боржника, не досліджували питання задоволення вимог кредитора спадкодавця його спадкоємця, а отже, наявні підстави для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції».

У постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 183/2018/17 (провадження № 61-3796св19) зазначено, що «статтею 1282 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину. Оскільки відповідач не оформила належним чином права на спадкове майно та не отримала свідоцтво, банк не знав про відкриття спадкової справи й про смерть іпотекодавця дізнався в серпні 2016 року, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що банк не пропустив строк на пред`явлення вимог до спадкоємців іпотекодавця, а оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання боржником своїх зобов`язань, то наявні правові підстави для звернення стягнення на належне спадкоємцеві майно, яке є предметом іпотеки, шляхом продажу на прилюдних торгах та надання банку права на укладення необхідних договорів в межах вартості майна, отриманого у спадщину».

У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку».

12 липня 2019 року ОСОБА_1 через свого адвоката Балюру С. В. направила ОСОБА_2 вимогу про погашення заборгованості за договором позики у розмірі 1 000 000,00 грн.

18 вересня 2019 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Балюра С. В., звернулася до приватного нотаріуса Новоархангельського районного нотаріального округу Степаненко Р. Г. із претензією кредитора ОСОБА_1 до спадкоємця ОСОБА_2 щодо погашення заборгованості у розмірі 1 000 000,00 грн основного боргу.

Таким чином, ОСОБА_1 у строки встановлені статтею 1281 ЦК України повідомила спадкоємця ОСОБА_6 - ОСОБА_2 про наявність боргових зобов`язань.

У постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 615/473/20 (провадження № 61-9358св21) зазначено, що: «одним із основних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін, закріплений у статтях 12, 81 ЦПК України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Ураховуючи предмет спору у зазначеній справі, до обов`язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов`язку спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов`язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна. Таким чином, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна».

У постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц вказано, що: «при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: - чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; - коло спадкоємців, які прийняли спадщину; - при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); - при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України. Враховуючи принцип змагальності цивільного процесу, який був закріплений у статті 60 ЦПК України 2004 року на час розгляду справи, та передбачав, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна. Тому висновки судів про відмову в позові з тих підстав, що позивачем не надано доказів, які підтверджують яке саме майно одержано спадкоємцями у спадщину та яка вартість цього майна, суперечать вимогам процесуального закону, оскільки суди безпідставно поклали обов`язок доказування наведених обставин на сторону позивача».

У постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 496/4363/15-ц зазначено, що: «встановивши відповідно до положень статті 1282 ЦК України наявність порушеного права (наявність непогашеної заборгованості) та факт прийняття спадщини після смерті позичальника НОМЕР_2 його дочкою НОМЕР_3 , наявність спадкового майна, суд відмовив у позові з огляду на відсутність в прохальній частині позову переліку спадкового майна. У той же час, суд не врахував, що принцип змагальності цивільного процесу, який був закріплений у статті 60 ЦПК України 2004 року на час розгляду справи, передбачав, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна. Тому висновки судів про відмову в позові з тих підстав, що позивачем не зазначено перелік спадкового майна, не надано доказів, які підтверджують яке саме майно одержано спадкоємцями у спадщину та яка вартість цього майна, суперечать вимогам процесуального закону, оскільки суди безпідставно поклали обов`язок доказування наведених обставин на сторону позивача».

Виходячи з вимог частини четвертої статті 265 ЦПК України, обов`язковою складовою частиною рішення суду є мотивувальна частина, в якій зазначаються, зокрема, докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

У мотивувальній частині постанови апеляційного суду зазначаються у тому числі мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу (частина перша статті 382 ЦПК України).

Оскаржена постанова суду апеляційної інстанції таким вимогам процесуального закону не відповідає.

За наведених обставин і висновків суду апеляційної інстанції про те, що спадкодавець отримав від позивачки кошти у розмірі 1 000 000,00 грн на виконання договірних зобов`язань, судом апеляційної інстанції не зазначено, на виконання яких саме зобов`язань такі кошти були отримані спадкодавцем, і якими доказами підтверджено наявність таких зобов`язань, які б відповідали вимогам закону, на час отримання указаної суми коштів.

Отже передчасними є і висновки суду апеляційної інстанції щодо безпідставності заявлених позовних вимог у порядку статті 1282 ЦК України, та про недоведеність обставин щодо набуття відповідачкою грошових коштів без достатніх правових підстав, з урахуванням положень цієї норми закону про перехід до спадкоємців обов`язків задовольнити вимоги кредитора, заявлені ним до спадкоємця у межах визначених законом строків та у межах вартості майна, одержаного ним у спадщину.

Позов обґрунтовано тим, що набувач безпідставно отриманих коштів помер, а його права та обов`язки перейшли до спадкоємця ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6 , отримала у спадок указані спірні земельні ділянки, то у порядку статті 1282 ЦК України до неї перейшли обов`язки спадкодавця щодо повернення безпідставно отриманих ним від позивача коштів.

Рішення суду апеляційної інстанції не містить висновків про те, чи перейшли зазначені обов`язки спадкодавця до спадкоємця, та не містить мотивів відхилення таких доводів.

Вирішуючи спір, заявлений у порядку статей 1212 та 1282 ЦК України про повернення коштів спадкоємцями спадкодавця, який, як вважає позивач, набув їх без достатніх правових підстав, суд не встановив обставин, які мають значення для правильного вирішення спору у контексті вимог чинного законодавства про те, що спадкоємці можуть, за наявності правових підстав, відповідати за обов`язки спадкодавця лише у межах вартості спадкового майна, й що при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України, проте цих обставин суд не встановив .

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-81, 83, 84, 175, 178, 228, 264 ЦПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм правової оцінки, а також оцінки всіх доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки апеляційним судом порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для справи, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час перегляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, усунути вказані недоліки на стадії касаційного перегляду неможливо, тому у суду касаційної інстанції відсутні підстави для ухвалення нового рішення або зміни судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції належить урахувати викладене у цій постанові, надати належну оцінку доводам і запереченням сторін та поданим ними доказам, встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Балюра Світлана Вікторівна, задовольнити частково.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 вересня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович