Постанова

від 17.03.2023 по справі 710/417/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 березня 2023 року

м. Київ

справа № 710/417/21

провадження № 61-9873св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Шполянська міська рада об`єднаної територіальної громади Черкаської області, ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , староста села Водяне Шполянської міської ради об`єднаної територіальної громади ОСОБА_4 , Державний реєстратор Лип`янської сільської ради Звенигородського району Черкаської області - Чепур Тетяна Олексіївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Черкаського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Василенко Л. І., Бородійчука В. Г., Карпенко О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Шполянської міської ради об`єднаної територіальної громади Черкаської області, ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , староста села Водяне Шполянської міської ради об`єднаної територіальної громади ОСОБА_4 , Державний реєстратор Лип`янської сільської ради Звенигородського району Черкаської області - Чепур Т. О., про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 02 грудня 2019 року вона звернулася до Водянської сільської ради Шполянського району Черкаської області із заявою, в якій просила надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,80 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для ведення особистого селянського господарства.

24 грудня 2019 року Водянською сільською радою Шполянського району Черкаської області прийнято рішення № 37-10/VІІ «Про надання дозволу громадянину села Водяне на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої передачі у приватну власність ОСОБА_1 », відповідно до якого надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої передачі у власність за адресою: АДРЕСА_1 , площею 1,80 га для ведення особистого селянського господарства.

24 грудня 2019 року Водянською сільською радою Шполянського району Черкаської області прийнято рішення № 37-14/VII «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відведення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)», згідно з пунктом 1 якого надано дозвіл ОСОБА_1 на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), загальною орієнтовною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначає, що за витягом погосподарської книги № 1 номер погосподарського об`єкта НОМЕР_3 Водянської сільської ради за 2016-2020 роки, виданого Водянською сільською радою 26 грудня 2019 року № 728, за ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 , на праві особистої власності, числиться житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться на земельній ділянці площею 2,05 га, яка надана їй у користування.

Згідно з довідкою № 10 від 09 січня 2020 року, виданої Водянською сільською радою, за ОСОБА_1 , за книгою погосподарського обліку Водянської сільської ради, числиться земельна ділянка, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розмір ділянки 1,8 га для ведення особистого селянського господарства, угіддя-рілля.

25 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «Землеустрій та оцінка» з заявою про виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

15 липня 2020 року були проведені геодезичні роботи для виготовлення проекту землеустрою.

16 липня 2020 року до Водянської сільської ради Шполянського району Черкаської області подано звернення про погодження меж земельної ділянки площею, 1,8 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої по АДРЕСА_1 .

22 липня 2020 року надійшла відповідь Водянської сільської ради Шполянського району Черкаської області, де зазначено, що сільська рада не може затвердити межі, так як виник спір між землекористувачами.

31 серпня 2020 року ГУ Держгеокадастру у Черкаській області наданий висновок про погодження вказаного проекту та ГУ Держгеокадастру у Черкаській області надало висновок державної експертизи землевпорядної документації.

Ураховуючи, що проект отримав всі необхідні погодження 05 листопада 2020 року подано заяву про внесення відомостей до Державного земельного кадастру.

Однак рішенням № РВ-7301265772020 від 09 листопада 2020 року у внесенні відомостей відмовлено у зв`язку із тим, що наявний перетин земельних ділянок з ділянкою 7125782000:01:001:0192, площа співпадіння 44,0362%. Вказана земельна ділянка належить ОСОБА_2 на підставі рішення Водянської сільської ради № 41-5/ VІ від 07 жовтня 2020 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадян».

За рішенням Водянської сільської ради № 40-6/ VІІ від 21 травня 2020 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання у власність земельних ділянок» ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 лише 02 грудня 2020 року, отримавши копії рішень від Шполянської міської ради, дізналася про те, що частину земельної ділянки, яка знаходиться біля її будинку, якою вона користується і яку вона мала намір приватизувати, оскільки їй надано дозвіл на розробку проекту землеустрою 24 грудня 2019 року, приватизував ОСОБА_2 .

Зазначає, що рішення в частині надання дозволу ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 21 травня 2020 року не приймалося, про що свідчить відсутність таких відомостей в матеріалах перевірки за скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 до Шполянського відділу Смілянської місцевої прокуратури; на заяві ОСОБА_2 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою наявне виправлення вхідного номера, у витязі з журналу реєстрації заяв Водянської сільської ради зазначено рішення № 40-3/ VІІ від 21 травня 2020 року, однак відповідно до копії рішення, яке надала Шполянська міська рада ОТГ, рішення має номер 40-6/ VІІ від 21 травня 2020 року. Крім того, частина депутатів, які брали участь у 40-й сесій Водянської сільської ради заперечують факт прийняття рішення про надання дозволу ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га.

Також рішення Водянської сільської ради № 41-5/ VІ від 07 жовтня 2020 року є незаконним з тих підстав, що суміжному землекористувачу ОСОБА_1 та третій особі у справі, ОСОБА_3 , не було запропоновано підписати акт погодження меж, отже ОСОБА_2 діяв неправомірно. Крім того, вказане рішення має виправлення його дати та номеру.

Вважає оспорювані рішення незаконними, винесеними з порушенням встановленої чинним законодавством процедурами прийняття, такими, що порушують її законні права та інтереси.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд:

визнати незаконними та скасувати рішення Водянської сільської ради Шполянського району Черкаської області № 40-6 VII від 21 травня 2020 року в частині надання дозволу ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , та № 42-4/VIІ від 08 жовтня 2020 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадян»;

визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 54810428 від 28 жовтня 2020 року, прийняте державним реєстратором виконавчого комітету Лип`янської сільської ради Шполянського району Черкаської області;

скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7125782000:01:001:0192.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 25 травня 2022 року у складі судді Симоненко О. В. позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачкою не надано доказів перебування у її користуванні, на підставі правовстановлюючих документів, земельної ділянки розміром 1,8 га для особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 , яка розташована, як встановлено у судовому засіданні, через дорогу від будинку за вказаною адресою.

Позивачкою не надано доказів для встановлення факту розширення межі земельної ділянки відповідачем за рахунок земельної ділянки, якою фактично користувалася ОСОБА_1 .

За таких обставин місцевий суд дійшов висновку, що та обставина, що земельна ділянка відповідача, право власності на яку зареєстроване відповідно до чинного законодавства, та земельна ділянка, розміри та конфігурацію якої визначено згідно із проектом землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 , розробленого на земельну ділянку із площею 1,8 га, накладаються, не доводить наявності порушення відповідачем права позивачки на земельну ділянку, якою вона фактично користувалася.

Додатковим рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 30 червня 2022 року у складі судді Симоненко О. В. стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 8000,00 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рішення місцевого суду оскаржено у апеляційному порядку ОСОБА_1 .

Постановою Черкаського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року скасовано рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 25 травня 2022 року та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконними та скасовано рішення Водянської сільської ради Шполянського району Черкаської області № 42-4/VIІ (41-5/VІ) від 08 жовтня 2020 (07 жовтня 2020) «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадян».

Визнано незаконним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 54810428 від 28 жовтня 2020 року, внесене Чепур Т. О. , Виконавчий комітет Лип`янської сільської ради Шполянського району Черкаської області.

Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7125782000:01:001:0192.

Решту позовних вимог залишено без задоволення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 є користувачем земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_1 , ще за часів Української РСР, а право користування земельною ділянкою позивачки саме у розмірі 2,05 га, з яких 1,8 га для ведення особистого селянського господарства, підтверджено відомостями з погосподарських книг.

У пункті 7 Прикінцевих та перехідних положень ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці земельні ділянки.

Відповідно до положень статті 13 Земельного кодексу Української РСР 1970 року (далі - ЗК Української РСР 1970 року), земля в Українській РСР надається в користування: колгоспам, радгоспам, іншим сільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам, організаціям і установам; промисловим, транспортним, іншим несільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам, організаціям і установам; громадянам СРСР. У випадках, передбачених законодавством Союзу РСР, земля може надаватися в користування і іншим організаціям та особам.

Згідно з частиною п`ятою статті 20 ЗК Української РСР 1970 року право землекористування громадян, які проживають у сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад депутатів трудящих.

Ураховуючи наведене та положення статті 20 ЗК Української РСР 1970 року, апеляційний суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність доказів на підтвердження права користування ОСОБА_1 земельною ділянкою, оскільки таке право підтверджується відповідними записами в погосподарській книзі.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є суміжними землекористувачами, між якими існує спір з приводу суміжного землекористування. При цьому, з 15 липня 2020 року ОСОБА_2 достеменно відомо, що ОСОБА_1 є його суміжним землекористувачем, проте її не було зазначено в акті погодження меж та акті приймання-передачі межових знаків на зберігання, що свідчить про неправомірність дій землекористувача ОСОБА_2 у процесі виготовлення технічної документації.

Приймаючи 07 жовтня 2020 року рішення № 41-5/VІ (виправлене на рішення від 08 жовтня 2020 року № 42-4/VIІ) «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам», Водянській сільській раді Шполянського району Черкаської області було достеменно відомо про наявність не вирішеного земельного спору між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 щодо можливого накладення земельних ділянок та не зазначення ОСОБА_1 як суміжного землекористувача.

За вказаних обставин апеляційний суд дійшов висновку про доведеність порушення прав ОСОБА_1 оскаржуваним рішенням Водянської сільської ради Шполянського району Черкаської області від 08 жовтня 2022 року № 42-4/VIІ, що є підставою для визнання його незаконним та скасування.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року скасовано додаткове рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 30 червня 2022 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2022 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення у справі ухвалено апеляційним судом без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (статті 79-1, 106, 198 ЗК України, стаття 55 Закону України «Про землеустрій», пункт 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками від 18 травня 2010 року № 376) викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц та постанові Верховного Суду від 21 січня 2022 року у справі № 635/8990/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої

статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що чинним законодавством не визначено поняття «суміжна земельна ділянка» та «сусідні земельні ділянки», а щодо питання розмежування таких понять як «суміжна земельна ділянка» та «сусідні земельні ділянки» відсутній висновок Верховного Суду.

Провадження у суді касаційної інстанції

22 листопада 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою та витребувано справу із суду першої інстанції.

Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

У грудні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

Представник ОСОБА_1 - Різник В. П. у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно витягу з погосподарської книги № 1 номер погосподарського об`єкта НОМЕР_3 Водянської сільської ради за 2016-2020 роки, витягу з погосподарської книги с. Водяне від 18 лютого 2020 року № 105, за ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 на праві особистої власності числиться житловий будинок з надвірними спорудами, який знаходиться на земельній ділянці площею 2,05 га, що надана їй у користування (т. 1, а.с. 29, 38).

Згідно з довідкою № 10 від 09 січня 2020 року, виданою виконкомом Водянської сільської ради Шполянського району Черкаської області, вбачається, що за ОСОБА_1 за книгою погосподарського обліку числиться земельна ділянка, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розміром 1,8 га для ведення особистого селянського господарства (т. 1, а.с. 30).

За довідкою з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (згідно форми 6-ЗЕМ) від 27 січня 2020 року № 31-23-0.360-51/174-20 земельна ділянка площею 1,8 га в межах населеного пункту Водяне Водянської сільської ради Шполянського району перебуває у користуванні ОСОБА_1 , кадастровий номер земельній ділянці не присвоювався (т.1, а.с. 31).

Відповідно до довідки Водянської сільської ради Шполянського району Черкаської області від 19 лютого 2020 року № 16/09-06, користувачем земельної ділянки, що межує із земельною ділянкою ОСОБА_1 , є ОСОБА_3 ЇЇ ділянка знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , орієнтовна площа земельної ділянки 0,50 га, інший землекористувач - землі комунальної власності, які передані ще при КСП «Перемога» працівникам колгоспу у користування. З 2006 по 2018 роки за ОСОБА_1 рахувалася земельна ділянка орієнтовною площею 1,46 га, з них 0,54 га (добавка, яка знаходиться в іншому місці). Рішенням сесії від 21 грудня 2018 року № 26-10/УІІ, згідно з поданою заявою брата ОСОБА_8 на відмову від земельної ділянки орієнтовною площею 0,59 га, а ОСОБА_1 на наділ. Таким чином орієнтовна площа земельної ділянки всього стала 2,05 га. Підтверджуючих документів на право власності чи на право користування у ОСОБА_1 (крім 0,59 га) та суміжних землекористувачів, немає (т.1, а.с. 37).

02 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Водянської сільської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,8 га для ведення особистого селянського господарства (т.1, а.с. 25).

Рішенням Водянської сільської ради від 24 грудня 2019 року «Про надання дозволу громадянину села Водяне надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої передачі у приватну власність гр. ОСОБА_1 » надано дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої передачі у приватну власність розміром 1,80 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 26).

30 січня 2020 року ОСОБА_1 зверталась до Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області із заявою, де просила направити інспектора для перевірки правомірності користування земельною ділянкою ОСОБА_2 та при виявленні факту самовільного захоплення земельної ділянки зобов`язати його повернути її ОСОБА_1 , а винного притягнути до відповідальності згідно з чинним законодавством. У відповідь на заяву ОСОБА_1 Головне управління Держгеокадастру в Черкаській області її повідомило, що земельна ділянка комунальної власності, без кадастрового номера, яка розташована на АДРЕСА_1 та межує зі сходу зі земельною ділянкою з кадастровим номером 7125782000:01:001:0107 не використовується (т.1, а.с. 34).

На підставі договору від 25 лютого 2020 року № 024/20, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Землеустрій та оцінка», виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 у приватну власність, площею 1,8 га, цільове призначення 01.03 - для ведення особистого селянського господарства, що розташована на АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 53-92).

Відповідно до кадастрового плану та акту приймання-передачі межових знаків на зберігання зазначено, що суміжними землекористувачами ОСОБА_1 є ОСОБА_3 та Водянська сільська рада (т. 1, а.с. 77, 79).

У доповіді землевпорядника ОСОБА_9 зазначено, що у фактичному користуванні ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 перебуває земельна ділянка розміром 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і споруд та 1,0 га для ведення особистого селянського господарства (т. 1, а.с. 134).

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 25 червня 2020 року (справа № 580/1283/20), позов ОСОБА_1 до Водянської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення - задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення Водянської сільської ради від 18 березня 2020 року № 38-5/УІІ «Про внесення змін», викладене в таких редакціях:

- «Внести зміни в рішення сільської ради від 24 грудня 2019 року № 37-10/VII та викласти п. 1 пп. 1 в такій редакції: «Надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки для подальшої передачі у приватну власність за адресою АДРЕСА_1 , земельну ділянку орієнтовною площею 1,0 га для ведення особистого селянського господарства»;

- «Внести зміни в рішення сільської ради від 24 грудня 2019 року №37-10/VII та викласти п. 1 пп. 1 в такій редакції: «Надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,25 га, з них: - 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 ; - 1,00 га для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_1 »;

- «Внести зміни в рішення сесії сільської ради від 24 грудня 2019 року № 37-10/ VII та викласти п. 1 пп. 1 в такій редакції: «Надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), загальною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованій в АДРЕСА_1 » (т.1, а.с. 47-52).

Вказане рішення адміністративного суду мотивовано тим, що відповідачем як органом місцевого самоврядування протиправно внесено зміни від 18 березня 2020 року у рішення від 24 грудня 2019 року № 37-10/VІІ. Позивачці надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у розмірі 1,8 га та виготовлено вказаний проект, а отже, виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав.

Відповідно акту обстеження земельної ділянки від 16 березня 2020 року, в результаті обмірів встановлено, що у фактичному користуванні ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 перебуває земельна ділянка розміром 1,25 га (т. 1, а.с.122).

16 липня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Різник В. П. звернувся до Водянської сільської ради Шполянського району Черкаської області із зверненням про погодження меж земельної ділянки площею 1,8 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої по АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 93-95).

У відповіді на звернення від 16 липня 2020 року, Водянська сільська рада Шполянського району Черкаської області повідомила представника ОСОБА_1 - адвоката Різник В. П. про те, що 15 липня 2020 року о 10:30 год в присутності землевпорядника Водянської сільської ради ОСОБА_9, спеціаліста ТОВ «Землеустрій та оцінка» та суміжних землекористувачів ОСОБА_2 , замір земельної ділянки не відбувся, оскільки представник сільської ради та суміжні землекористувачі не допустили спеціаліста ТОВ «Землеустрій та оцінка» на земельну ділянку, яка перебуває в користуванні ОСОБА_2 (земельна ділянка перебуває в його користуванні більше 15 років), так як спеціаліст ТОВ «Землеустрій та оцінка» планував провести замір на суміжній земельній ділянці (користувач ОСОБА_2 ) та з подальшим врахуванням її площі до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 . Також зазначено, що Водянська сільська рада не може погодити межі ОСОБА_1 , оскільки між землекористувачами наявний спір. Запропоновано ОСОБА_10 звернутися з проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею, яка фактично перебуває в користуванні ОСОБА_1 (т.1, а.с. 96).

Згідно з довідкою Водянської сільської ради Шполянського району Черкаської області, ОСОБА_2 виділена земельна ділянка розміром 0,15 га, а рішенням виконкому № 31 від 17 липня 2003 року, згідно з поданою ОСОБА_2 заявою, йому наділена земельна ділянка розміром 0,28 га. На даний час ОСОБА_2 в Чаплінському саду використовує земельну ділянку розміром 0,43 га (т.1, а.с. 135).

Відповідно до пункту 1.1 рішення Водянської сільської ради від 21 травня 2020 року № 40-6/VII «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання у власність земельних ділянок», зокрема, ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га, з них: 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_2 (т. 1, а.с. 150).

Із кадастрового плану земельної ділянки № 7125782000:01:001:0192 та акту приймання-передачі межових знаків на зберігання вбачається, що суміжними землекористувачами ОСОБА_2 є ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та землі комунальної власності (т. 2, а.с.14-16).

Рішенням Водянської сільської ради Шполянського району Черкаської області від 07 жовтня 2020 року № 41-5/VІ «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам», затверджено ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності, розташованої в межах населеного пункту на АДРЕСА_2 (т.1. а.с. 151).

Відповідно до супровідного листа від 17 лютого 2020 року Шполянською міською радою ОТГ надані пояснення, що 07 жовтня 2020 року сесія Водянською сільською радою не проводилася, питання «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам», а саме ОСОБА_2 , розглянуто на 42 сесії Водянської сільської ради. В рішенні допущено технічну описку у даті і номері сесії та необхідно вважати правильними реквізити № 42-4/VІІ від 08 жовтня 2020 року (т. 1, а.с. 163-165, 172).

Згідно з рішенням Шполянської міської ради від 05 листопада 2020 року № 1-52/ІХ «Про реорганізацію Водянськлої сільської ради, що увійшла до складу Шполянської міської ради об`єднаної територіальної громади», вирішено провести реорганізацію Водянської сільської ради шляхом приєднання до Шполянської міської ради об`єднаної територіальної громади, яка є правонаступником прав та обов`язків Водянської сільської ради внаслідок добровільного приєднання територіальної громади села Водяне (т.1, а.с. 166-168).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Враховуючи, що заявником оскаржено постанову Черкаського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року, якою переглянуто рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 25 травня 2022 року та додаткове рішення цього ж суду від 30 червня 2022 року, але у касаційній скарзі не міститься доводів щодо скасування додаткового рішення суду першої інстанції, то постанова Черкаського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року в частині скасування додаткового рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 30 червня 2022 року у касаційному порядку не переглядається.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначала про порушення її прав, як землекористувача, суміжним землекористувачем під час виготовлення та затвердження проекту землеустрою. Вказуючи про порушення своїх прав, ОСОБА_1 вказувала, що ОСОБА_2 незаконно набув право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7125782000:01:001:0192, оскільки відбулося фактичне її накладення на земельну ділянку, яка перебуває у її користуванні, на 44,0362 %, її прізвище не зазначено в акті приймання-передачі межових знаків на зберігання від 28 серпня 2020 року, як суміжний землекористувач, та відповідно не погоджувала меж вказаної земельної ділянки.

Правовідносини щодо користування земельною ділянкою виникли до набрання чинності ЗК України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ, тому до таких правовідносин підлягає застосуванню положення чинних на той час ЗК Української РСР 1970 року.

Під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 є користувачем земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_1 , ще за часів Української РСР, а право користування земельною ділянкою позивачки саме у розмірі 2,05 га, з яких 1,8 га для ведення особистого селянського господарства, підтверджено відомостями з погосподарських книг.

Так, відповідно до витягу з погосподарської книги № 1 номер погосподарського об`єкта НОМЕР_3 Водянської сільської ради за 2016-2020 роки, виписки з погосподарської книги с. Водяне від 18 лютого 2020 року № 105, за ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 на праві особистої власності числиться житловий будинок з надвірними спорудами, який знаходиться на земельній ділянці площею 2,05 га, що надана їй у користування.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

У пункті 7 Прикінцевих та перехідних положень ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці земельні ділянки.

Відповідно до статті 13 ЗК Української РСР 1970 року, земля в Українській РСР надається в користування: колгоспам, радгоспам, іншим сільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам, організаціям і установам; промисловим, транспортним, іншим несільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам, організаціям і установам; громадянам СРСР. У випадках, передбачених законодавством Союзу РСР, земля може надаватися в користування і іншим організаціям та особам.

Згідно з частиною 5 статті 20 ЗК Української РСР 1970 року право землекористування громадян, які проживають у сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад депутатів трудящих.

Спеціальним нормативним актом, який визначає порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах, є Вказівки по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26 (далі - Вказівки № 5-24/26), та Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69), які були замінені Інструкцією ведення погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених наказом Міністерства статистики України від 22 лютого 1995 року № 48.

Відповідно до Вказівок № 112/5, суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

У правовому висновку, викладеному Верховним Судом України у постанові від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-127цс15, зазначено, що згідно з пунктом 7 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року громадяни, які одержали у користування земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки. Ураховуючи наявні записи у погосподарських книгах щодо користувачів земельних ділянок, висновок судів попередніх інстанцій про недоведеність права особи на землекористування спірною земельною ділянкою не можна визнати обґрунтованим.

У постанові Верховного Суду від 24 листопада 2020 року у справі № 308/6368/15-а, суд касаційної інстанції взявши до уваги рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року 5-рп/2005 про забезпечення державного захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства, та встановлені судами обставини користування позивачами спірною земельною ділянкою на підставі записів у погосподарських книгах обліку, дійшов висновку про доведеність прав позивачів на спірну земельну ділянку.

Ураховуючи наведене та положення статті 20 ЗК Української РСР 1970 року, колегія суддів вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про наявність доказів на підтвердження права користування ОСОБА_1 спірною земельною ділянкою, оскільки таке право підтверджується відповідними записами у погосподарській книзі.

Статтею 25 ЗК Української РСР 1970 року встановлювалося, що права землекористувачів охороняються законом. Припинення права користування земельною ділянкою або зменшення її розмірів може мати місце лише у випадках, прямо передбачених законом.

Відповідно до статті 36 ЗК Української РСР 1970 року право громадян на користування наданою земельною ділянкою підлягає припиненню відповідно повністю або частково у випадках: 1) добровільної відмови від користування земельною ділянкою; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) переїзду на інше постійне місце проживання всіх членів двору або сім`ї, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 106-1 цього Кодексу; 4) припинення трудових відносин, у зв`язку з якими було надано службовий наділ, за винятком випадків, передбачених статтею 134 цього Кодексу, а також інших випадків, передбачених законодавством СРСР і Української РСР; 5) смерті всіх членів двору або сім`ї; 6) виникнення необхідності вилучення земельної ділянки для державних або громадських потреб.

Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини першої і частиною другою цієї статті, провадиться за рішенням (постановою) органів, які надали земельні ділянки, а у випадках, передбачених пунктом 6 цієї статті, - за рішенням (постановою) органів, які мають право вилучати земельні ділянки.

Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі 580/168/16-ц (провадження № 61-19526cво18) та у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2022 року у справі № 619/1415/19 (провадження № 61-5924св21), погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного з землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Зокрема, у справі № 619/1415/19 Верховний Суд акцентував увагу на тому, що позивач повинен довести належними та допустимими доказами порушення його права користування земельною ділянкою внаслідок прийняття сільською радою оскаржуваного рішення, а саме по собі не підписання позивачем як суміжним землекористувачем акта погодження меж земельної ділянки не є підставою для визнання цього рішення недійсним.

Дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду в майбутньому.

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) дійшла таких висновків: «Відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків по відношенню одна до одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

На переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб. Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), не розкриття необхідної контрагенту інформації тощо. При цьому обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони.

Так, може кваліфікуватися як недобросовісна така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проєкту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою та затверджує цей проєкт щодо іншої особи.

З іншого боку, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Не вважатиметься добросовісною і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проєкт та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду. Виходячи з викладеного, неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо, виходячи з конкретних обставин справи.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою є стадією процедури отримання права власності (права користування) на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод.

Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту.

Погодження та затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, яка раніше сформована на підставі проєкту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок у межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України) першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проєкту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди».

Отже, отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю його прийняття, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 826/5735/16 (провадження № 11-986апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18), та у постанові Верховного Суду від 10 січня 2023 року у справі № 607/19806/18 (провадження № 61-1746св22).

Згідно з правовою позицією Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеною у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 1640/2594/18 (адміністративне провадження № К/9901/67463/18), системний аналіз норм статей 22, 116, 118 Земельного кодексу України дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання зацікавленою особою клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 Земельного кодексу України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання зацікавленою особою погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

Отже, отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність або у користування є лише першою стадією у процедурі вирішення питання про передачу земельної ділянки зацікавленій особі.

Надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Схожі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) та постанові Верховного Суду від 08 серпня 2022 року у справі № 240/16949/20 (адміністративне провадження № К/9901/48479/21).

За змістом статті 118 ЗК України завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є саме затвердження проєкту землеустрою та передача (надання) земельної ділянки у власність. Таким чином, реальні законні сподівання на оформлення права власності на земельну ділянку виникають не після отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою, чи погодження проєкту у порядку статті 186-1 ЗК України, а саме з моменту звернення до відповідного органу виконавчої влади, чи органу місцевого самоврядування з проханням затвердити погоджений проєкт землеустрою та передання земельної ділянки у власність, оскільки до цього моменту особа повинна усвідомлювати, що земельна ділянка може бути надана у власність іншій особі (постанова Верховного Суду від 01 липня 2022 року у справі № 700/309/20, провадження № 61-11769св21).

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 у справі № 912/1856/16, від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18 та від 28 травня 2020 року у справі № 910/7164/19.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства (постанова Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 128/3851/14-ц, провадження № 61-1405св19).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Водянською сільською радою Шполянського району Черкаської області встановлено та доведено до відому ОСОБА_1 , що ОСОБА_2 є суміжним землекористувачем з її земельною ділянкою, при цьому виникло питання щодо накладення їхніх земельних ділянок.

Фактичною підставою для відмови у погодженні меж земельної ділянки, яка перебуває в користуванні ОСОБА_1 , стало порушення позивачкою прав суміжного землекористувача ОСОБА_2 та наявність між ними спору.

З кадастрового плану земельної ділянки № 7125782000:01:001:0192 та акту приймання-передачі межових знаків на зберігання вбачається, що суміжними землекористувачами ОСОБА_2 є ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та землі комунальної власності. ОСОБА_1 не зазначена, як суміжний землекористувач та, відповідно, не була повідомленою про час та місце погодження меж земельної ділянки ОСОБА_2 .

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є суміжними землекористувачами, між якими існує спір з приводу суміжного землекористування, і з 15 липня 2020 року ОСОБА_2 достеменно відомо, що ОСОБА_1 є його суміжним землекористувачем, проте її не було зазначено в акті погодженні меж та акті приймання-передачі межових знаків на зберігання, що свідчить про неправомірність дій землекористувача ОСОБА_2 у процесі виготовлення технічної документації.

Приймаючи 07 жовтня 2020 року рішення № 41-5/VІ (виправлене на рішення від 08 жовтня 2020 року № 42-4/VIІ) «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам», Водянській сільській раді Шполянського району Черкаської області було достеменно відомо про наявність не вирішеного земельного спору між позивачкою та відповідачем щодо можливого накладення земельних ділянок, та не зазначення ОСОБА_1 як суміжного землекористувача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , у зв`язку з доведеністю факту порушення прав позивачки оскаржуваним рішенням Водянської сільської ради Шполянського району Черкаської області від 08 жовтня 2022 року № 42-4/VIІ, що є підставою для визнання його незаконним та скасування.

Виходячи із конкретних обставин цієї справи, обраний позивачкою спосіб захисту порушеного інтересу, посилання заявника у касаційній скарзі на те, що апеляційним судом рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (статті 79-1, 106, 198 ЗК України, стаття 55 Закону України «Про землеустрій», пункт 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками від 18 травня 2010 року № 376, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц та постанові Верховного Суду від 21 січня 2022 року у справі № 635/8990/19, є безпідставними, оскільки у цьому випадку слід враховувати доведеність заявлених позовних вимог належними доказами.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування норм матеріального права у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, алез різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Крім того, ухвалюючи нове рішення у справі, суд апеляційної інстанції, врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах у зазначених вище судових рішеннях, на які посилається заявник.

Враховуючи повноваження Верховного Суду, визначені ЦПК України, колегія суддів не бере до уваги доводи заявника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання розмежування таких понять як «суміжна земельна ділянка» та «сусідні земельні ділянки».

Розмежування чи тлумачення понять (юридичних термінів) не входить до компетенції Верховного Суду. Чинним законодавством визначено, що Верховний Суд, здійснюючи узагальнення судової практики, має повноваження приймати висновки щодо застосування певної, конкретної норми права у подібних правовідносинах, з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Решта доводів касаційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскарженого судового рішення.

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», № 19164/04, пункт 47).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, обґрунтовано частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав для скасування оскарженої постанови апеляційного суду.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених ОСОБА_2 у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Разом із тим, за загальним правилом, при розподілі судових витрат у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду та вирішення справи встановлюється обов`язок сторони, не на користь якої ухвалено таке судове рішення, відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені судові витрати із вказівкою на чіткий розмір відповідних судових витрат.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просила стягнути із ОСОБА_2 на свою користь витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з розглядом справи у Верховному Суді, у розмірі 3 000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу ОСОБА_1 надано:

- ордер, виданий адвокатом Різник В. П. на підставі договору про надання правової допомоги № 44 від 05 лютого 2020 року;

- акт про надані послуги на професійну правничу допомогу адвоката, за яким на надання правничої допомоги (складання відзиву на касаційну скаргу) адвокат витратив 3 год. Загальна вартість наданої правничої допомоги - 3 000,00 грн;

- додаткова угода № 6 до договору про надання правової допомоги № 44 від 05 лютого 2020 року.

- детальний опис робіт, виконаних адвокатом;

- квитанція до прибуткового касового ордера № б/н від 19 грудня 2022 року про сплату 3 000,00 грн;

- докази направлення відзиву з додатками іншим учасника справи.

Процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Таким чином, суд при вирішенні питання зменшення витрат на професійну правничу допомогу перевіряє чи подавалось від іншої сторони клопотання про зменшення витрат і наскільки таке клопотання є обґрунтованим відносно критерію неспівмірності заявленого розміру витрат.

Враховуючи, що ОСОБА_2 не скористався правом на подання клопотання щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат, виходячи із складності відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, колегія суддів не вбачає підстав для вирішення питання зменшення витрат на професійну правничу допомогу.

За таких обставин із ОСОБА_2 підлягають до стягнення на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді касаційної інстанції, у розмірі 3 000,00 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Черкаського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді касаційної інстанції, в розмірі 3 000,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Сердюк В. А. Стрільчук І. М. Фаловська