Рішення

від 21.03.2023 по справі 236/147/21

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Провадження № 2/760/6550/21

Справа № 236/147/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2023 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва в складі головуючого судді - Зуєвич Л.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (участі) учасників справи (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Есаймент» /далі - ТОВ «ФК «Есаймент»/ (ЄДРПОУ: 39114866; адреса: 01021, м. Київ, вул. Кловський узвіз, 7, пов. 5; адреса для листування: 03035, м. Київ, Солом`янська площа, 2, оф. 701) до ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_2 /далі - ОСОБА_2 / (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_3 ), про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи

20.01.2021 вказана позовна заява за підписом представника позивача - адвоката Косарецькова В.М. (діє на підставі довіреності) надійшла до Краснолиманського міського суду Донецької області

В позові ставиться питання про стягнення в солідарному порядку з відповідачів на користь позивача заборгованості за кредитним договором № IKIFG.2062.001 від 01.12.2010 в сумі 221 915,68 грн.

Ухвалою Краснолиманського міського суду Донецької області від 22.02.2021 справу передано за підсудністю до Солом`янського районного суду міста Києва.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.03.2021 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л.

Ухвалою Солом`янського районного суду від 22.03.2021 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмового провадження).

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК України/).

Обґрунтування позову

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01.12.2010 між ОСОБА_1 (позичальник) та публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Банк Розвитку» (кредитор) було укладено кредитний договір № IKIFG.2062.001, відповідно до умов якого банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 136 000,00 грн.

Як зазначає позивач, з метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, між публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Банк Розвитку» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки.

13.09.2019 між публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Банк Розвитку» та ТОВ «ФК «Есаймент» було укладено договір про відступлення прав вимоги № 147 в результаті чого відбулася заміна старого кредитора - ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» на нового - ТОВ «ФК «Есаймент» за кредитним договором № IKIFG.2062.001 від 01.12.2010 та усіма забезпечувальними до нього договорами.

Зі слів позивача, ОСОБА_1 належним чином взяті на себе зобов`язання не виконує у зв`язку з чим у останньої станом на 13.09.2019 утворилася заборгованість у сумі 221 915,68 грн з яких:

28 275,38 грн - поточна заборгованість за кредитом;

76 579,84 грн - прострочена заборгованість за кредитом;

115,83 грн - поточна заборгованість за процентами по кредиту;

66 305,06 грн - прострочена заборгованість за процентами по кредиту;

50 592,00 грн - прострочена заборгованість за комісією по кредиту;

47,57 грн - заборгованість за штрафами та/або пенею за кредитним договором.

Враховуючи, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є солідарними боржниками, позивач просить позовні вимоги задовольнити та стягнути вказану суму заборгованості з відповідачів солідарно.

Щодо правової позиції відповідачів

12.05.2021 до Солом`янського районного суду міста Києва надійшов відзив за підписом ОСОБА_1 , в якому вона просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вказує, що позовна заява не містить обґрунтованого розрахунку суми боргу, адже до позовної заяви не долучено жодної виписки з рахунку клієнта.

Визнає, що останній платіж за кредитним договором № IKIFG.2062.001 від 01.12.2010 здійснила 01.07.2014 та звертає увагу, що позивач звернувся до суду лише 20.01.2021, у зв`язку з чим заявляє клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Окрім того, посилається на те, що кредитор не пред`являв вимог до поручителя в межах шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов`язання, а тому порука є припиненою в силу закону.

Щодо позиції, викладеної у відповіді на відзив

28.05.2021 до суду надійшла відповідь на відзив, за підписом представника позивача, у якому, зокрема, звертається увага на те, що посилання відповідача на сплив строків позовної давності є необґрунтованим з огляду на положення п. 8.1 кредитного договору № IKIFG.2062.001 від 01.12.2010.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.

01.12.2010 між ОСОБА_1 (Позичальник) та публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Банк Розвитку» (Банк) було укладено кредитний договір № IKIFG.2062.001 (а.с. 5-8), відповідно до п. 8.1 якого, Банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом перерахування на рахунок НОМЕР_3 у ТОВ «Донгорбанк», м. Донецьк, МФО: 334970, ЄДРПО: 30736264, ТОВ «Донметалзбут» на строк з 01 грудня 2010 по 30 листопада 2020 включно, у вигляді строкового кредиту у розмірі 136 000,00 гри на наступні цілі: придбання квартири зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, одноразової комісії за надання фінансового інструменту: 0,00% від суми виданого кредиту, у момент надання кредиту, щомісячної комісії за надання кредитних ресурсів у розмірі 0,00% від суми залишку заборгованості за кредитом, щомісяця в період оплати, щомісячної комісії за надання кредитних ресурсів у розмірі 0,60% від суми кредита.

В той же день, 01.12.2010 між ОСОБА_2 (Поручитель) та публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Банк Розвитку» (Кредитор) було укладено договір поруки № РХ029031.2063.001 (а.с.12), зі змісту якого вбачається, що предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання кредитного договору від 01 грудня 2010 № IKIFG.2062.001, згідно якого Кредитор надав Боржнику ( ОСОБА_1 ) кредит в сумі 136 000, 00 грн.

13.09.2019 між публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Банк Розвитку» та ТОВ «ФК «Есаймент» укладено договір про відступлення прав вимоги № 147 зі змісту якого вбачається, що за цим договором банк відступає шляхом продажу новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває в обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги банку, зокрема, до позичальників, поручителів, визначених у Додатку № 1 до цього договору (а.с. 18-19).

Зі змісту Додатку № 1 до договору про відступлення прав вимоги № 147 від 13.09.2019 вбачається, що права вимоги до відповідачів перейшли від ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» до ТОВ «ФК «Есаймент» (а.с. 20-22).

Також до матеріалів справи долучено свідоцтво від 03.06.2014 про реєстрацію фінансової установи № 1678 - ТОВ «ФК «Есаймент» (а.с. 25) та розрахунок заборгованості позичальника за кредитним договором (а.с. 14-17) зі змісту якого вбачається, що сума заборгованості станом на 13.09.2019 становить 221 915,68 грн.

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями ст. 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вказано у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

При цьому, суд бере до уваги, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Суд враховує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем оспорювався чи визнавався недійсним.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, як мають значення для вирішення справи.

Суд бере до уваги правові висновки, наведені в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 204/2972/20 (провадження № 61-168 св 21) за змістом яких:

«Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі».

Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, та від 28.10.2020 року у справі №760/7792/14-ц дійшов наступних висновків:

«Доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості, є первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність ».

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 333/5483/20 (провадження № 61-19321св21):

«Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (у редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).

Таким чином, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом апеляційної інстанції у сукупності з іншими доказами».

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 194/329/15-ц (провадження № 61-3753св22) вказано, що:

«Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Суд має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти».

Як стверджує позивач, заборгованість відповідача перед ним за станом на 13.09.2019 становить 221 915,68 грн.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Сам по собі розрахунок заборгованості може свідчити про наявність такої заборгованості, при цьому з доданих до позову документів суд позбавлений можливості встановити на яких умовах така заборгованість розрахована. Крім того, розрахунок заборгованості не є первинним документом, що підтверджує розмір заборгованості, такий документ повністю розраховується банком, який може вносити зміни в умовах розрахунку заборгованості самостійно.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні облікові документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми), дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З доказів, наданих позивачем, у суду немає можливості встановити наявність чи відсутність заборгованості, а також встановити розмір заборгованості відповідача перед позивачем.

Разом з тим, суд зауважує, що відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

За змістом ч.ч. 2, 4, 5, 8 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 13.01.2021 у справі № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19) вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, суд повинен врахувати як вимоги ч. 1 ст. 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Суд наголошує, що справа перебуває в провадженні суду з березня 2021 року а отже у позивача, у випадку добросовісного користування своїми процесуальними правами, було достатньо часу для того, щоб подати належні та допустимі докази у справі, проте він, користуючись своїми правами на власний розсуд необхідних доказів, в т.ч. тих, що мають виключне значення для розгляду даної справи протягом всього цього часу до суду не подав та про те, що такі докази не можуть бути подані у встановлений законом строк з об`єктивних причин суд не повідомляв, з огляду на що суд вирішив спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, на підставі долучених до позову доказів, суд позбавлений можливості перевірити правильність здійснених позивачем розрахунків заборгованості, у зв`язку з чим, не вбачає підстав для задоволення позову.

Отже, з огляду на те, що позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження порушення боржником своїх зобов`язань та їх розміру, вимоги про стягнення заборгованості з відповідача задоволенню не підлягають.

При цьому, суд враховує, що як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 756/3115/17 (провадження № 61-18653св20) реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.102010) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог судові витрати у справі покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Есаймент до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Суддя Л. Л. Зуєвич