Постанова

від 02.02.2024 по справі 236/147/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2024 року м. Київ

Справа №236/147/21

Апеляційне провадження №22-ц/824/5378/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Мережко М.В., Поліщук Н.В.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» на рішення Солом`янського районного суду м. Києва, ухваленого під головуванням судді Зуєвич Л.Л. 21 березня 2023 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В

У січні 2021 року ТОВ «Фінансова компанія «Есаймент» звернулося до суду з вищевказаним позовом в якому просило стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Есаймент» заборгованість за кредитним договором № IKIFG.2062.001 від 01 грудня 2010 року в сумі 221915,68 грн, та вирішити питання розподілу судових витрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 01 грудня 2010 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» було укладено кредитний договір №IKIFG.2062.001, відповідно до умов якого банк надав позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 136000 грн. Період сплати кредиту, комісії та відсотків здійснюється з 1-го по 5-те число кожного місяця, починаючи з дати підписання договору. При несплаті кредиту, комісії, відсотків у зазначений строк вони вважаються простроченими.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №PX029031.2063.001 від 01 грудня 2010 року, за умовами якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісії, штрафу, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Також, у відповідності до п. 4 Договору порукиу випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором № IKIFG.2062.001 від 01 грудня 2010 року боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Однак, незважаючи на виконання ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» своїх зобов`язань за кредитним договором, позичальник протягом тривалого часу своїх зобов`язань за договором не виконував, у зв`язку з чим станом на 13 вересня 2019 року за нею обліковується заборгованість у розмірі 221915,68 грн, з яких: 28275,38 грн - поточна заборгованість за кредитом; 76579,84 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 115,83 грн - поточна заборгованість за процентами по кредиту; 66305,06 грн - прострочена заборгованість за процентами по кредиту; 50592 грн - прострочена заборгованість за комісією по кредиту; 47,57 грн - заборгованість за штрафами та/або пенею за кредитним договором.

13 вересня 2019 року між ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» та ТОВ «Фінансова компанія «Есаймент» було укладено договір про відступлення права вимоги № 147, відповідно до умов якого ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку» відступив шляхом продажу ТОВ «ФК «Есаймент» права вимоги, зокрема і право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № ІКIFG.2062.001 від 01 грудня 2010 року та усіма забезпечувальними договорами.

За вказаних обставин, а також посилаючись на те, що до ТОВ «ФК «Есаймент» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 01 грудня 2010 року та до ОСОБА_2 за договором поруки від 01 грудня 2010 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 21 березня 2023 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що з доказів, наданих позивачем, у суду немає можливості встановити наявність або відсутність у відповідачів заборгованості за договором, а наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості не є тим первинним документом, який може підтвердити заборгованість відповідачів у заявленому позивачем до стягнення розмірі.

Не погодилось із зазначеним рішенням суду ТОВ «ФК «Есаймент», представником товариства подана апеляційна скарга, в якій він посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на неврахування судом першої інстанції того, що наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості повністю відображає основну суму заборгованості за кредитом, відсотки, штрафи (пені), комісію, які відображені за періоди (тобто, зміст та обсяг господарської операції), має дату та назву документу, назву підприємства, від імені якого складено документ, та підпис, печатку та посаду особи, тобто повністю відповідає вимогам первинних та зведених облікових документів згідно з приписами ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

При цьому, зазначає, що при розгляді справи суд першої інстанції не дав можливості захистити позивачу свої права, не витребував від ТОВ «ФК «Есаймент» банківську виписку, як доказ існування заборгованості за кредитним договором від 01 грудня 2010 року та, як наслідок, прийняв рішення без дослідження доказів в їх сукупності.

У порядку ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01 грудня 2010 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» було укладено кредитний договір №ІKIFG.2062.001, відповідно до п. 8.1 якого банк зобов`язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом перерахування на рахунок НОМЕР_1 у ТОВ «Донгорбанк», м. Донецьк, МФО: 334970, ЄДРПОУ: 30736264, ТОВ «Донметалзбут» на строк з 01 грудня 2010 року по 30 листопада 2020 року включно, у вигляді строкового кредиту у розмірі 136000 грн на наступні цілі: придбання квартири зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, одноразової комісії за надання фінансового інструменту: 0,00% від суми залишку заборгованості за кредитом, щомісяця в період оплати, щомісячної комісії за надання кредитних ресурсів у розмірі 0,60% від суми кредиту (а.с. 5-8).

У той же день, 01 грудня 2010 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» було укладено договір поруки №PX029031.2063.001, зі змісту якого вбачається, що предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання кредитного договору від 01 грудня 2010 року за №ІKIFG.2062.001, згідно якого кредитор надав боржнику ( ОСОБА_1 ) кредит в сумі 136000 грн (а.с. 12).

13 вересня 2019 року між ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» та ТОВ «ФК «Есаймент» було укладено договір про відступлення прав вимоги № 147, зі змісту якого вбачається, що за цим договором банк відступає шляхом продажу новому кредитору належні банку, а кредитор набуває в повному обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги банку, зокрема, до позичальників, поручителів, визначених у Додатку № 1 до цього договору (а.с. 18-19).

Зі змісту Додатку № 1 до договору про відступлення прав вимоги № 147 від 13 вересня 2019 року вбачається, що права вимоги до відповідачів перейшли від ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» до ТОВ «ФК «Есаймент» (а.с. 20-22).

Також, до матеріалів справи долучено:

- свідоцтво від 03 червня 2014 року про реєстрацію фінансової установи № 1678 - ТОВ «ФК «Есаймент» (а.с. 25);

- розрахунок заборгованості позичальника за кредитним договором, складений ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» , зі змісту якого вбачається, що сума заборгованості станом на 13 вересня 2019 року становить 221915,68 грн (а.с. 14-17).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Як визначено у ст. 554 ЦК України, в разі невиконання зобов`язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, як і боржник, зокрема відповідає за сплату основному боргу і процентів, за відшкодування збитків, за сплату неустойки, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно зі ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Положеннями ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу вимог ст. 599 ЦК України, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як передбачено, ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення прав вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.83 ЦПК України Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Пунктами 6, 7 ч. 2 ст.356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції, клопотання особи, яка подала скаргу.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

У постанові від 30 січня 2018 року в справі №161/16891/15 Верховний Суд вказав, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 28 квітня 2022 року у справі № 521/10766/18 вказав на те, що згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

У даній справі позивач, зокрема, як правонаступник первісного кредитора, просив стягнути з відповідачів, як солідарних боржників у кредитному зобов`язанні заборгованість по тілу кредиту, проценти за користування кредитом та штрафи, однак належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження обставин видачі кредитних коштів та їх неповернення боржником за кредитним договором не надав.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно з указаними положеннями Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

При цьому, відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Тобто, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували факт здійснення будь-якого руху коштів по рахунку відповідача - боржника за кредитним договором.

Натомість, як вірно встановлено судом першої інстанції, наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості, який складений первісним кредитором, не може слугувати належним доказом наявності у відповідача заборгованості перед новим кредитором, оскільки у розумінні вищенаведених положень законодавства не є первинним документом, який може підтверджувати видачу кредитних коштів та розмір заборгованості відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором. Також в матеріалах справи відсутні дані пред`явлення первісним та/або новим кредитором вимоги до поручителя та невиконання ним такої вимоги.

Доводи апеляційної скарги позивача на те, що суд першої інстанції не витребував у нього банківську виписку, як доказ існування заборгованості за кредитним договором від 01 грудня 2010 року, слід визнати безпідставними, оскільки виходячи з положень ст.83 ЦПК України позивач повинен надати або заявити про докази у позовній заяві. Визначений процесуальним законом, як один з основних, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. При цьому принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам доказів не збирає.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказав також на те, що справа перебувала у провадженні суду з березня 2021 року, а отже у позивача (який є професійним учасником ринка фінансових послуг), було достатньо часу для того, щоб подати всі докази у справі, проте він, користуючись своїми правами на власний розсуд, необхідних доказів, в т.ч. тих, що мають виключне значення для розгляду даної справи протягом всього цього часу до суду не подав та про те, що такі докази з об'єктивних причин не можуть бути подані у встановлений законом строк, - суд не повідомляв, з клопотанням про витребування доказів до суду не звертався, з огляду на що суд вирішив спір за наявними матеріалами справи.

З вищенаведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги щодо незаконності оскаржуваного рішення не гуртуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обґрунтованість ухваленого судом рішення.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи, які на думку скаржника, є підставою для скасування рішення суду, є тотожними із його поясненнями на обґрунтуванням заявлених позовних вимог, ці доводи були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, яким суд надав ґрунтовну оцінку, яка узгоджується з вимогами закону і з якою у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися.

Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення про відмову у задоволенні позову у зв`язку з його недоведеністю належними і допустимими доказами.

При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення понесені позивачем судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» - залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 21 березня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач В.В. Соколова

Судді М.В. Мережко

Н.В. Поліщук