Постанова

від 21.03.2023 по справі 640/8953/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/8953/21

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Степанюка А.Г.

За участю секретаря: Ревва Е.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2022 року, суддя Пащенко К.С., у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕУС-ТРЕЙД" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕУС-ТРЕЙД" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просило:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 00145390704 від 14.12.2020 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість за серпень 2020 року на загальну суму 3947302,00 грн;

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 00145370704 від 14.12.2020 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 2926913,75 грн, у тому числі на 2341531,00 грн за податковими зобов`язаннями та 585382,75 грн за штрафними санкціями.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено товариством надавало всі необхідні докази, які доводять незаконність прийнятих відповідачем рішень, як до самого відповідача, так і до контролюючого органу вищого рівня пізніше, разом зі скаргами, проте це жодним чином не вплинуло на наслідки, а оскаржувані рішення не були скасовані. На переконання позивача, акт перевірки не відповідає наказу Мінфіну від 20.08.2015 № 727, оскільки в ньому не відображено фактичних обставин справи та не наведено жодного належного та допустимого доказу фактів порушення ТОВ «ДЕУС-ТРЕНД» податкового законодавства. У зв`язку із чим, позивач вважає висновки акта перевірки такими, що не ґрунтуються на відповідних доказах, не підтверджуються дійсними обставинами, є суб`єктивними припущеннями ревізорів-інспекторів, а прийняті на підставі такого акта рішення - необґрунтованими та протиправними.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 14.12.2020 № 00145390704 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість за серпень 2020 року на загальну суму 3947302,00 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 14.12.2020 № 00145370704 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 2926913,75 грн, у тому числі на 2341531,00 грн за податковими зобов`язаннями та 585382,75 грн за штрафними санкціями. Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕУС-ТРЕНД" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 32, код ЄДРПОУ 42694487), на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) понесені Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕУС-ТРЕНД" витрати по сплаті судового збору у розмірі 22700,00 грн (двадцять дві тисячі сімсот гривень).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління ДПС у м. Києві звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ДЕУС-ТРЕНД» (код ЄДРПОУ 42694487) щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за серпень 2020 року від`ємного значення з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт від 13.11.2020 № 2016/26-15-07-04-04/42694487.

Згідно висновків акта, перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: пунктів 187.1, 187.9 статті 189, пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 3947302,00 грн, в тому числі за серпень 2020 року в сумі 3947302,00 грн. та занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2341531,00 грн, у тому числі: за серпень 2020 року в сумі 2341531,00 грн; пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що виявилось у відсутності реєстрації податкових накладних.

На підставі акта перевірки ГУ ДПС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.12.2020:

- № 00145390704 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість за серпень 2020 року на загальну суму 3947302,00 грн;

- № 00145370704 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 2926913,75 грн, у тому числі на 2341531,00 грн за податковими зобов`язаннями та 585382,75 грн за штрафними санкціями.

За результатами оскарження в адміністративному порядку податкові повідомлення-рішення 14.12.2020 № 00145390704 та № 00145370704 рішенням Державної податкової служби України від 11.03.2021 № 5560/6/99-00-06-01-05-06 залишено без змін.

Вважаючи вищевказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що прийняті всупереч нормам податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків і визначає заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).

Відповідно до підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статі, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5; підпунктів 138.10.5; 138.10.6 пункту 138.10, пункт 138.11, 138.12 цієї статті, пункт 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1 9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.5 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу п. 198.6 ст. 198 ПК).

За змістом п.200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст.3 ГК України).

Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Виходячи з вищевикладеного, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За визначенням абз. 11 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, згідно п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704 (в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин) (надалі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), "господарські операції" - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-XIV).

При цьому, підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), визначений у статті 200 Податкового кодексу України

У відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Так, відповідно до пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Отже, з вищезазначеної норм закону слідує, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, акти виконаних робіт, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Зі змісту наведених норм слідує, що правові наслідки у формі виникнення права платника податку на формування фінансового результату до оподаткування та податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

В судовому засіданні представник позивача зазначила, що мали місце процедурні порушення під час проведення перевірки.

Як встановлено колегією суддів та дана обставина підтверджується матеріалами справи, податковим органом було призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки товариства щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за серпень 2020 від`ємного значення з ПДВ.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, під час проведення перевірки контролюючий орган вийшов за межі предмету перевірки, запропонувавши, при цьому, товариству провести інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей, яка була позивачем проведена.

Під час інвентаризації відповідач здійснив виїзд на склад для перевірки фактично наявних товарно-матеріальних цінностей, обстежив складське приміщення по вул. Молодогвардійській, 32 в м Києві.

Окрім того, до перевірки було надано договір оренди складу від 17.01.2020 №17/01, укладеного між позивачем та ТОВ «ОСП-СЕРВІС», який розташований по вул. Василенка, 2 у м Києві та за умовами якого позивач орендував холодильну камеру розміром 189 кв.м.

Також, згідно з договором оренди від 01.01.2020 №06 позивач орендував у ТОВ «СВІТ ПЛЮС» складське приміщення по вул. Молодогвардійській, 32 в м Києві.

В акті перевірки податковий орган зазначив, що зберігання вказаних позивачем товарів у кількості 681 410,99 кг станом на 31.08.2020 в даних складських приміщенням неможливо, так як склади цей товар просто не зможуть помістити.

З пояснень директора товарисвта зазначено, що у вересні-жовтні 2022 весь товар, який обліковувався у залишках станом на 31.08.2020, було реалізовано.

Суд першої інстанції вірно не прийняв до уваги доводи податкового органу про те, що позивачем не було надано до перевірки документів, які свідчать про реалізацію у вересні-жовтні 2020 року товару, оскільки дана обставина не відноситься до предмету позапланової документальної виїзної перевірки щодо декларування від`ємного значення з ПДВ за серпень 2020 року.

Щодо проведення інвентаризації позивачем на вимогу податкового органу, то колегія суддів зазначає, що товариством інвентаризація була проведена.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 02 вересня 2014 №879 «Про затвердження Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань», зокрема п. 7. проведення інвентаризації є обов`язковим: за судовим рішенням або на підставі належним чином оформленого документа органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення такої інвентаризації. У цих випадках інвентаризація має розпочатися у термін та в обсязі, зазначених у належним чином оформленому документі цих органів, але не раніше дня отримання підприємством відповідного документа.

В матеріалах справи знаходиться лист податкового органу щодо проведення товариством інвентаризації.

Сторони в судовому засіданні не оспорювали факт проведення інвентаризації.

Проте, колегія суддів зазначає, що акт інвентаризації та встановлені в ньому обставини не мають значення, оскільки відповідачем здійснювалась перевірка лише дотримання податкового законодавства при декларування за серпень 2020 від`ємного значення з ПДВ, тоді як результати інвентаризації стосуються питання залишків на час проведення інвентазизації на складі товарно-матеріальних цінностей, тобто станом на листопад 2020 року, що не охоплює період перевірки.

Окрім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, здійснення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей охоплюється плановою перевіркою у відповідності до приписів підпункту 16 пункту 3 розділу ІІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Мінфіну від 20.08.2015 № 727, тоді як відповідачем проводилась позапланова документальна виїзна перевірка правомірності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість.

Як пояснила представник позивача, від`ємне значення з ПДВ за серпень 2020 було сформовано платником податків шляхом перенесення від`ємного значення з ПДВ за попередні звітні періоди.

Відповідач зазначену обставину не спростував та не надав доказів цього, тоді як суд апеляційної інстанції пропонував надати йому докази зворотнього.

Водночас, під час перевірки контролюючий орган дану обставину під час перевірки взагалі не досліджував, не перевіряв чи вірно було в минулі періоди сформовано від`ємне значення з ПДВ та чи правомірно перенесено його значення до податкової звітності за серпень 2020 року.

Тобто під час перевірки контролюючий орган мав перевірити правомірність формування податкового кредиту з ПДВ за податковими накладними, виписаними в податкових періодах, що передували перевіряємому.

Отже, колегія суддів вважає, що відповідач безпідставно, не перевіривши законність формування від`ємного значення за минулі податкові періоди, дійшов висновку про порушення податкового законодавства при декларуванні за серпень 2020 року від`ємного значення з ПДВ.

Фактично податковий орган не навів належних доказів вчинення товариством вищезазначеного порушення, а його висновки ґрунтуються на припущеннях та на доказах, які не мають ніякого відношення до перевіряємого періоду.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що наявність чи відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновку про відсутність господарської діяльності або ж здійснення господарських операцій, коли з інших даних убачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податку у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Щодо посилання в акті перевірки на нестачу товару та встановлення відсутності товарно-матеріальних цінностей на складі, то колегія суддів вже вище зазначала, що акт інвентаризації, яка здійснена у листопадаі 2020, не може бути доказом відсутності господарської діяльності позивача. Окрім того, відповідач взагалі не перевірив формування від`ємного значення з ПДВ за минулі періоди та його перенесення на наступні звітні періоди.

Щодо висновку контролюючого органу про відсутність реєстрації податкових накладних, колегія суддів звертає увагу, що перевіряючими не зазначено реквізити накладних та не вказано період їх виписування.

Таким чином, за відсутності реквізитів податкових накладних неможливо перевірити їх реєстрацію або відсутність такої.

Разом з тим, слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Так матеріали справи містять копії первинних документів, які підтверджують реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 00145390704, № 00145370704 від 14.12.2020 року.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕУС-ТРЕЙД".

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2022 року.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2022 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Степанюк А.Г.

Повний текст виготовлено: 21 березня 2023 року.