Постанова

від 20.03.2023 по справі 469/105/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

20.03.23

22-ц/812/175/23

Справа №469/105/20 Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б.

Провадження №22-ц/812/175/23

Постанова

Іменем України

20 березня 2023 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого Кушнірової Т.Б.,

суддів: Колосовського С.Ю., Серебрякової Т.В.,

із секретарем Горенко Ю.В.,

за участю:

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Березанського районного суду Миколаївської області, вступна та резолютивна частини якого ухвалені 26 вересня 2022 року о 09:30 год., повний текст складений в цей же день, під головуванням судді Гапоненко Н.О., в приміщенні суду першої інстанції, по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Березанська селищна рада Миколаївської області, про визнання заповіту нікчемним,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2020 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовною заявою до ОСОБА_1 , зазначивши третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Березанську селищну раду Миколаївської області, про визнання заповіту нікчемним.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 . На час смерті батька він не проживав з ним.

Він, як спадкоємець першої черги, у визначений ст. 1270 ЦК України строк звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Під час прийняття заяви нотаріус повідомила, що на це спадкове майно є заповіт, складений 20 червня 2019 року ОСОБА_3 .

В подальшому, позивач дізнався, що заповіт складено батьком на свого брата ОСОБА_1 та посвідчено виконуючим обов`язки старости Василівського старостинського округу.

Позивач вважав, що заповіт складено з порушенням вимог щодо його посвідчення, оскільки батько був зареєстрований та проживав до дня смерті в смт. Березанка і не входив до територіальної громади с. Василівка Березанського району Миколаївської області. Тому вказана посадова особа органу місцевого самоврядування не була уповноваженою на посвідчення вищезазначеного заповіту. Більш того, в смт. Березанка Миколаївської області є державний та приватні нотаріуси, які уповноважені на вчинення нотаріальних дій.

Посилаючись на наведене, просив визнати нікчемним заповіт, складений ОСОБА_3 20 червня 2019 року, посвідчений виконуючим обов`язки старости Василівського старостинського округу.

Заочним рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 26 вересня 2022 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на час посвідчення заповіту 20 червня 2019 року ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , спадкодавець проживав в смт. Березанка, був членом єдиного суб`єкта місцевого самоврядування - Березанської ОТГ, до складу якої входить і с. Василівка.

Заповіт ОСОБА_3 було посвідчено уповноваженою особою органу місцевого самоврядування, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Березанської селищної ради № 12 від 10 січня 2018 року і № 13 від 10 січня 2018 року та не суперечить статті 1251 ЦК України, статті 37 Закону України «Про нотаріат», статтям 14-1, 38, 54-1, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»(у редакції, чинній на час складеннязаповіту).

Також суд вказав, що вимога про визнання заповіту нікчемним не є належним способом захисту прав позивача та не приведе до реального відновлення порушених прав позивача, пославшись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просить змінити мотивувальну частину рішення суду шляхом її викладення із зазначенням про нікчемність заповіту складеного 20 червня 2019 року ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , як такого, що посвідчений неповноважною особою органу місцевого самоврядування.

Зазначає, що спадкодавець постійно проживав та був зареєстрований на території Березанської селищної ради в смт. Березанка, де є нотаріуси, не належав до територіальної громади Василівського старостинського округу, тому мав би посвідчити заповіт у нотаріуса.

Вказує, що судом застосовано норми матеріального права без урахування висновку,викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі№ 463/5896/14-ц. Суд помилково вважав, що він обрав спосіб захисту, який не є ефективним способом захисту його права на спадкування після смертібатька.Зазначає, що обрав належний спосіб захисту, який має призвести до реального відновлення порушених прав позивача.

Відзив на апеляційну скаргу до Миколаївського апеляційного суду не надходив.

Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, спадкодавцем ОСОБА_3 20 червня 2019 року був складений заповіт на ім`я ОСОБА_1 на спадкове майно у вигляді квартири АДРЕСА_1 та належала йому на підставі свідоцтва про право власності на житло від 04 червня 2002 року.

Заповіт посвідчено в.о. старости Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області та зареєстровано в реєстрі за № 07-03/29.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер у віці 64 роки, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, актовий запис № 130 від 28 серпня 2019 року.

Із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулися син померлого - ОСОБА_2 та брат ОСОБА_1 .

Відповідно до рішення Березанської селищної ради Миколаївської області № 15 від 10 січня 2018 року (а.с.11), Василівську сільську раду реорганізовано шляхом приєднання до Березанської селищної ради.

Рішенням № 12 від 10 січня 2018 року Березанської селищної ради визначено, що в.о. старости ОСОБА_4 здійснює свої повноваження на території сіл Василівка, Михайлівка, Новоселівка, селище Елеваторне Березанського району Миколаївської області та її уповноважено вчиняти нотаріальні дії, передбачені ч.1 ст.37 Закону України «Про нотаріат», та проводити державну реєстрацію актів цивільного стану, визначених ч.2 ст.6 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (а.с.67-68).

Рішенням № 13 від 10 січня 2018 року Березанської селищної ради затверджено Положення про старосту села (сіл) Березанської об`єднаної територіальної громади, згідно з пп.8 ст.2.1.5 глави 2.1 якого до обов`язків старости входить вчинення нотаріальних дій, передбачених ч.1 ст. 37 Закону України «Про нотаріат» (у обсягах, що відповідають вимогам чинного законодавства) (а.с.64).

11 січня 2018 року затверджено посадову Інструкцію старости Василівського старостинського округу.

Пунктом 7 вказаної Інструкції визначено, що в.о. старости здійснює нотаріальні дії, керуючись у своїй діяльності Законами України, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами.

Згідно довідки Березанської селищної ради, ОСОБА_3 проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Вирішуючи спір, суд першої інстанції проаналізувавши ст.6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 37 Закону України «Про нотаріат», Порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5, виходив з того, що на час посвідчення заповіту спадкодавець був членом єдиного суб`єкта місцевого самоврядування - Березанської об`єднаної територіальної громади, до складу якої входило і с.Василівка.

Оскільки у зазначеному населеному пункті немає нотаріуса, то заповіт ОСОБА_3 посвідчено уповноваженою посадовою особою органу місцевого самоврядування, що відповідає положенням ст.1251 ЦК України.

Також суд вважав, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Однак повністю з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна.

За змістом статей15і16 ЦК Україникожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другоїстатті 16 ЦК Україниспособами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом, також такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину.

Слід зазначити, що заст. 3 ЦПК Українисуд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Велика Палата Верховного Суду, відступивши від висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 577/5321/17, від 03 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц та у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, у частині застосування таких способів захисту прав та інтересів, як визнання нікчемного правочину недійсним і встановлення нікчемності правочину, вказала в своїй постанові від 04 червня 2019 року справа № 12-304гс18, що недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.

Тобто, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другоїстатті 215 ЦК України).

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

З огляду на викладене визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Звертаючись до суду з позовом, позивач вказував, що нікчемним є заповіт, складений ОСОБА_3 20 червня 2019 року на ім`я ОСОБА_1 та посвідчений виконуючим обов`язки старости Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області, з тих підстав, що він посвідчений особою, яка не була на це уповноважена відповідно до вимог закону.

Наслідком такої нікчемності є перехід права та обов`язків від спадкодавця до спадкоємців першої черги за законом, які у відповідності до вимогстатей 1268-1270 ЦК Україниприйняли спадщину.

За таких умов, належним способом захисту інтересів позивача є визнання права на спадщину за умови, що він як спадкоємець першої черги за законом, у визначенийстаттею 1270 ЦК Українистрок подав заяву про прийняття спадщини. В іншому випадку, за позовом спадкоємця, який пропустив строк прийняття спадщини з поважних причин, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини, а у разі спору, що виник між спадкоємцями з приводу права власності на спадкове майно, позивач має право звернутися з позовом в порядку пункту першого частини першоїстатті 16 ЦК України.

Водночас позивач відповідну позовну вимогу про застосування наслідків недійсності правочину не пред`являв.

Отже, суд першої інстанції вірно вважав, що позовна вимога ОСОБА_2 до ОСОБА_1 (особа, на ім`я якої складено заповіт і яка прийняла спадщину) про визнання заповіту нікчемним не підлягає задоволенню, оскільки позивач просив застосувати неналежний спосіб захисту.

З таких же висновків виходив Верховний Суд у постанові від 07 квітня1,3,52021 року у справі № 665/103/18 (№ 61-21199св19) про встановлення нікчемності заповіту.

Тому апеляційний суд не перевіряє доводи апеляційної скарги у частині висновку щодо нікчемності спірного правочину, не підтверджує і не спростовує його, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду щодо застосування належного способу захисту.

З цих же підстав,приймаючи рішення по справі за заявленим у встановленому законом порядку позовом, суд першої інстанції помилково в межах заявлених позивачем позовних вимог навів як оцінку доказів, так і зробив висновки стосовно того, чи є заповіт, складений ОСОБА_3 20 червня 2019 року на ім`я ОСОБА_1 та посвідчений виконуючим обов`язки старости Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області, нікчемним.

З урахуванням встановлених у даній справі обставин та змісту заявлених в суді першої інстанції позовних вимог, висновок суду щодо обрання позивачем неналежного способу захисту, не суперечить правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14 (провадження № 14-90цс19), а отже посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на цю постанову є необґрунтованим.

Відповідно до частин першої, другої і четвертоїстатті 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення за умови, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи наведені обставини, а також те, що суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку щодо відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 , однак з помилкових мотивів, судове рішення підлягає зміні з виключенням з мотивувальної частини рішення оцінку доказів та висновку суду стосовно того, чи є заповіт, складений ОСОБА_3 20 червня 2019 року на ім`я ОСОБА_1 та посвідчений виконуючим обов`язки старости Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області, нікчемним.

Керуючись статтями 367,368,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 26 вересня 2022 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови та виключивши з мотивувальної частини рішення оцінку доказів та висновки суду стосовно того, чи є заповіт, складений ОСОБА_3 20 червня 2019 року на ім`я ОСОБА_1 та посвідчений виконуючим обов`язки старости Березанської селищної ради Березанського району Миколаївської області, нікчемним.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий

Судді:

Повний текст судового рішення виготовлено 20.03.2023 р.