Постанова

від 14.03.2023 по справі 500/6059/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3583/23

Справа № 500/6059/18

Головуючий у першій інстанції Адамов А.С.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.2023 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М.

за участю секретаря: Дубрянської Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення збитків, на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області, ухвалене під головуванням судді Адамова А.С. 19 липня 2022 року у м. Ізмаїл Одеської області, -

встановила:

У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області з позовом, який було уточнено, до ОСОБА_1 про стягнення збитків (т. 1 а.с. 1-6, 35-37, 168, 218).

В обґрунтування позову ОСОБА_2 посилався на те, що 22.10.2007 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області визнав за ним право власності на 3,0 га на території Кам`янської сільської ради в результаті спадкування після смерті його батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . У 2008 році чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , без згоди ОСОБА_2 , посадив на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_2 , персиковий сад. 24.01.2012 року ОСОБА_2 отримав державний акт на успадковану ним земельну ділянку площею 3,0 га. 09.10.2013 року ОСОБА_2 зареєстрував своє право власності на земельну ділянку в розмірі 3,0 га. 26.01.2015 року ОСОБА_2 подав позов про повернення земельної ділянки в ріллі, стягнення збитків з ОСОБА_4 та моральної шкоди за 2013 2016 роки. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, а спадщину після нього прийняла його жінка ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 після смерті чоловіка без правових підстав захопила земельну ділянку ОСОБА_2 і 2017 року-2018 року відкрито зайняла персиковий сад, обробляла землю і збирала врожай, але за її використання ОСОБА_1 власнику нічого не платила і не має намір повертати земельну ділянку. При цьому вона стверджує, що вона спадкоємець персикового саду. ОСОБА_2 несе матеріальні збитки від дій ОСОБА_1 , тому вважає, що є підстави для відшкодування цих збитків. Так, ОСОБА_1 після смерті чоловіка захопила чужу земельну ділянку з персиковим садом всупереч права власності ОСОБА_2 без будь - яких правових підстав та своїми діями надала власнику наступні збитки: ОСОБА_2 платив земельний податок в той час, коли він не користується земельною ділянкою; ОСОБА_2 мав намір передати іншим особам в оренду і отримувати орендну плату, але ОСОБА_1 перешкоджала йому в цьому; ОСОБА_2 , як власнику землі належить на праві власності персиковий сад, а також врожай, який ОСОБА_1 присвоїла собі і продавала, від чого отримувала дохід; земельна ділянка, яка належить ОСОБА_2 , має якісні характеристики, які були погіршені використанням землі ОСОБА_1 при самовільному захопленні земельної ділянки. ОСОБА_1 не заперечує, що захопила персиковий сад, але пояснює це тим, що після смерті чоловіка прийняла спадщину і прийняла у своє володіння персиковий сад.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 лютого 2022 року заяву представника ОСОБА_2 про забезпечення позову було задоволено. Накладено арешт на нерухоме майно, а саме на 7/8 часток житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 195-196).

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 липня 2022 року позов ОСОБА_2 було задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму сплаченого земельного податку за період з 2017 року по 2021 рік у розмірі 3516,11 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 упущену вигоду за неотриману орендну плату за земельну ділянку за період з 2017 року по 2021 рік у розмірі 4335,65 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , моральну шкоду в розмірі 1000 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 165 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині позову відмовлено (т. 2 а.с. 13-19).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати, та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права (а.с. 134-139).

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у матеріалах справи відсутні докази, які б доводили наявність в діях ОСОБА_1 цивільно-правового правопорушення, крім того, позивач не довів те, що апелянт користувалась у 2017-2021 роках земельною ділянкою та садом, належними ОСОБА_2 , та що відповідач якимось чином перешкоджала позивачу користуватись земельною ділянкою самостійно, або передати її у користування третім особам.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просить рішення суду змінити, стягнути з ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16500 грн., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права (а.с. 134-139).

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що розмір орендної плати, який повинен був бути стягнутий з відповідачки як упущена вигода у вигляді неотриманої орендної плати за землю, повинен складати 13006, 99 грн. Крім того, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення не застосував положення ст. ст. 95, 157 ЗК України та не підтвердив, що ОСОБА_2 , як власник земельної ділянки, був реальним власником врожаю персикового саду, але через протиправні дії, персики з саду збирала ОСОБА_1 .

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга представника ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування судом норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Право на захист цивільного права та інтересів гарантовано ст. 15 ЦК України, якою визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до положень, викладених у ст. ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і що до яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно вимог ЦПК України, учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати, що несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.

У постановах Верховного Суду від 08.08.2019 року у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 року у справі №235/499/17 зазначено, що аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №724192, виданого 24.01.2012 року відділом Держкомзему у Ізмаїльському районі Одеської області, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 3,00 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Кам`янської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області, кадастровий номер 5122081700:01:001:0524, що також, підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №12850151 від 15.11.2013 року.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12.12.2018 року у справі №500/415/15-ц, ухвалено: зобов`язати ОСОБА_1 звільнити від закладеного саду земельну ділянку, право власності на яку площею 3,00 га визнано за ОСОБА_2 в межах, встановлених державним актом на право власності на земельну ділянку, який видано на підставі розпорядження Ізмаїльської районної державної адміністрації Одеської області від 26.01.2011 року за №121/А-2011; зобов`язати ОСОБА_1 поновити стан земельної ділянки площею 3,00 га в межах, встановлених державним актом на право власності на земельну ділянку, який видано на підставі розпорядження Ізмаїльської районної державної адміністрації Одеської області від 26.01.2011 року за №121/А-2011 у вигляді, що існував станом на 24.06.2008 року; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8398 грн.

Постановою Одеського апеляційного суду від 23.09.2021 року рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області у справі №500/415/15-ц було залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 25.04.2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 визнано неподаною та повернуто заявникові.

При розгляді цивільної справи справі №500/415/15-ц судами було встановлено, що за розпискою від 24.06.2008 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4 (після смерті якого до участі у справі в якості правонаступника залучено ОСОБА_1 ) суму в розмірі 18000 грн. в рахунок укладення в наступному договорів оренди на 49 років та договору купівлі-продажу після отримання державного акта на право приватної власності на землю. За розпорядженням Ізмаїльської районної державної адміністрації Одеської області за № 121/А-2011 від 26.01.2011 року, ОСОБА_2 було видано вказаний державний акт 24.01.2012 року, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 512208171000386 від 24.01.2012 року.

Таким чином, судовими рішеннями у справі №500/415/15-ц встановлено наявність договірних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , надання позивачем згоди на використання землі, та, відповідно, відсутність самовільного заволодіння спірною земельною ділянкою.

З пояснень допитаних судом першої інстанції свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вбачається наступне.

Так, свідок ОСОБА_5 пояснив суду, що давно знає сторони. Його земля знаходиться рядом зі спірною земельною ділянкою. Він разом з ОСОБА_7 (померлий чоловік відповідачки) передавав 4500 доларів США за землю ОСОБА_8 . Коли помер ОСОБА_4 , то сад перестав оброблятись все заросло бур`яном, сад загинув, ніяких робіт там не проводилося, персики ніхто не збирав, земельна ділянка була покинута. Він на своїй ділянці знаходиться кожний день, тому все бачив, що відбувалося на сусідній ділянці. Взимку 2022 року викорчуванням саду займалася відповідачка. Необрізаний сад за рік приходить у негідність, тому через рік після 2016 року він не міг вже плодоносити.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні показав, що знає сторони давно. Померлий хотів купити цю землю, з приводу чого консультувався у сільській раді. Позивач з матір`ю хотіли передати землі ОСОБА_9 . У свідка в кабінеті ОСОБА_4 хотів передати ОСОБА_8 4500 доларів США, але вона відмовилася від доларів і тоді потім їй привезли гривні. Сільська рада зафіксувала та посвідчила підпис на розписці про передачу грошей. Однак потім мати позивача вимагала у ОСОБА_10 ще грошей. Після 2016 року до сільської ради за довідкою на продаж персику вже не зверталися та сад загинув через необробку. Вважав поведінку позивача та його матері нечесною, оскільки ціна 4500 доларів США за продаж спірної земельної ділянки і так була зависокою. Середня вартість 3 га була 1500 доларів США на той момент (за неофіційним продажом). Маслинкови ніколи не зверталися з приводу того, що їм не надають доступу до землі. Оскільки сад не оброблявся, він за півроку рік загинув. Свідок часто проїжджає повз спірну земельну ділянку і бачить, що землю і після виконання рішення суду ніхто не оброблює.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 була правонаступником після смерті чоловіка ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у справі № 500/415/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів. Рішенням суду від 12.12.2018 року на неї було покладено певні обов`язки. Вказане рішення суду в частині повернення земельної ділянки у попередній стан до 21.03.2022 року не було виконане, що свідчить про неможливість використання позивачем земельної ділянки до виконання рішення суду, а отже й неотримання доходу, що він міг отримати за здачу в оренду цієї землі, а також понесення ним збитків у формі сплати податку, незважаючи на неможливість використовувати свою земельну ділянку. Таким чином, на думку суду першої інстанції, до моменту виконання рішення суду по справі №500/415/15-ц відповідачкою підлягає відшкодуванню сплачений позивачем податок та упущена вигода у вигляді недоотриманої орендної плати.

Однак, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення упущеної вигоди за неотриману орендну плату за земельну ділянку, та стягнення упущеної вигоди у вигляді вартості вирощеного врожаю за період 2017-2021 років, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. ч. 1-2 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відшкодування збитків є однією із форм або мір цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил вищевказаної статті, оскільки її першою частиною визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За змістом ст. 1166 названого Кодексу для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини боржника. Наявність перших трьох з числа зазначених елементів доводиться особою, яка звернулася з вимогою про відшкодування збитків.

Статтею 156 ЗК України визначено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

На обґрунтування розміру завданої майнової шкоди, позивачем надано розрахунок розміру шкоди, завданої внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки ОСОБА_1 ,

Однак колегія суддів враховує, що жодного належного доказу того, що ОСОБА_1 дійсно було зайнято земельну ділянку, належну ОСОБА_2 , що ОСОБА_1 користувалась спірною земельною ділянкою та перешкоджала позивачу користуватися нею, матеріали справи не містять.

Сам лише факт того, що ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_11 , не свідчить про порушення відповідачкою прав та обов`язків ОСОБА_2 , також цей факт не є підтвердженням існування між сторонами у справі будь-яких правовідносин.

Таким чином, обставини щодо вчинення відповідачкою протиправних дій у вигляді заволодіння останньою належною позивачу земельною ділянкою, користування нею, обробляння, збору врожаю та його реалізації, а також отримання прибутку, - є виключно припущеннями ОСОБА_2 , не підтвердженими жодними належними доказами.

Зазначене підтверджено показаннями допитаних судом першої інстанції свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які показали, що ОСОБА_1 після смерті чоловіка у 2017-2021 роках не обробляла персиковий сад, не збирала врожай, та жодним чином не перешкоджала ОСОБА_2 у користуванні ним земельною ділянкою.

Крім того, безпідставними є доводи позовної заяви ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 перешкоджала позивачу у переданні його земельної ділянки в оренду, оскільки на підтвердження вказаного позивачем також не надано жодного доказу, а також не доведено, що ОСОБА_2 взагалі мав намір передати земельну ділянку у оренду.

Посилання ОСОБА_2 на нібито отримання відповідачкою коштів за збір персиків по-перше, є недоведеним, та по-друге, не відноситься до упущеної вигоди, оскільки зазначений персиковий сад був висаджений ОСОБА_11 з дозволу позивача, а ОСОБА_2 жодних дій щодо висаджування свого персикового саду не здійснював.

Будь-яких належних доказів використання безпосередньо ОСОБА_1 , а не її чоловіком, який помер у 2016 році, земельної ділянки позивача, та отримання від персикового саду, розташованого на ній, прибутків у період 2017-2021 роки, судам першої т апеляційної інстанцій не надано.

Необґрунтованим єпосилання позивача,у якостіналежного доказуотримання відповідачкоюдоходів відвикористання земельноїділянки тарозташованого наній саду, нависновок експертаПП «Експерт-Центру«Авант» від 15.01.2018 року, оскільки вказаний був складений у рамках іншої справи та стосувався іншого предмету доказування. Крім того, вказаний висновок не свідчить про використання вказаного саду та отримання доходів саме ОСОБА_1 та саме з 2017 року.

На підставі викладеного колегія суддів доходить до висновку, що оскільки ОСОБА_2 не довів факт використання належної йому земельної ділянки відповідачкою, та не надав доказів спричинення йому реальних збитків ОСОБА_1 , то вказані обставини є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 з підстав їх недоведеності та необґрунтованості.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення на користь позивача суми сплаченого земельного податку за період з 2017 року по 2021 рік у розмірі 3516 грн. 11 коп., то вказані позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до ст. ст. 269, 270 Податкового кодексу України, плата за землю це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Платниками податку є:

- власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);

- землекористувачі.

Власники земельних ділянок це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно (п. п. 14.1.34 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Водночас, землекористувачі це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (п. п. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції не встановлено факт використання спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , а також враховуючи, що власником зазначеної земельної ділянки є ОСОБА_2 , то саме на нього законом покладений обов`язок по сплаті земельного податку, у зв`язку із чим позивачем правомірно сплачувався земельний податок у період з 2017 року по 2021 рік, і правові підстави для покладення цього обов`язку на іншу особу - відсутні.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1)у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2)У поведінки щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Колегія суддів зазначає, що у даній справі судом апеляційної інстанції не було встановлено фактів неправомірних дій відповідача, зокрема, не встановлено факту використання належної ОСОБА_2 земельної ділянки ОСОБА_1 , що унеможливлює завдання позивачу моральної шкоди відповідачкою.

Відповідно, правові підстави для стягнення на користь ОСОБА_2 моральної шкоди відсутні.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і давши їм належну оцінку, встановивши обставини справи, доходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 з підстав їх недоведеності та необґрунтованості.

Відповідно, не підлягають відшкодуванню на користь позивача і витрати на професійну правничу допомогу, оскільки згідно положень п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі відмови у позові - на позивача.

При вказаних обставинах колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не з`ясував обставини справи, не визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що, відповідно, призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 липня 2022 року та постановлення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 , з наведених вище підстав.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 липня 2022 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення збитків, упущеної вигоди, моральної шкоди відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 20 березня 2023 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе