Постанова

від 19.10.2023 по справі 500/6059/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 500/6059/18

провадження № 61-5612св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Петров Володимир Степанович, на постанову Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про стягнення збитків.

Позов обґрунтований тим, що 22 жовтня 2007 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області визнав за ним право власності на земельну ділянку площею 3 га на території Кам`янської сільської ради

в результаті спадкування після смерті його батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У 2008 році чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , без згоди ОСОБА_1 , посадив на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_1 , персиковий сад.

24 січня 2012 року ОСОБА_1 отримав державний акт на успадковану ним земельну ділянку площею 3 га, а його право власності було зареєстровано 09 жовтня 2013 року

26 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом про повернення земельної ділянки в ріллі, стягнення збитків з ОСОБА_4 та відшкодування моральної шкоди за 2013 - 2016 роки.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, а спадщину прийняла його дружина ОСОБА_2 , яка після смерті чоловіка без правових підстав захопила земельну ділянку ОСОБА_1 і у 2017-2018 роках зайняла персиковий сад, обробляла землю і збирала врожай, але за використання землі власнику нічого не платила і не має наміру повертати земельну ділянку, натомість стверджує, що є спадкоємцем персикового саду.

Вважає, що ОСОБА_2 своїми діями завдала йому збитків, зокрема він платив земельний податок в той час, коли не користувався земельною ділянкою; не міг передати земельну ділянку в оренду та отримувати орендну плату; не міг зібрати урожай з персикового саду, який ОСОБА_2 присвоїла собі і продала; характеристики земельної ділянки були погіршені використанням землі ОСОБА_2 .

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , остаточно сформулювавши вимоги, просив суд стягнути з ОСОБА_2 збитки в розмірі 864 395,40 грн, з яких: 3 516,11 грн - збитки, понесені у зв`язку зі сплатою земельного податку у 2017-2021 роках; 13 006,95 грн - упущена вигода у вигляді неотримання орендної плати за здачу земельної ділянки в оренду;

847 872,43 грн - упущена вигода у вигляді недоотриманого прибутку від продажу врожаю з саду, що був розташований на спірній земельній ділянці; а крім того відшкодувати моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 липня 2022 року (з урахуванням ухвали цього ж суду від 04 серпня 2022 року про виправлення описки) позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого земельного податку за період з 2017 року до 2021 року у розмірі 3 516,11 грн; упущену вигоду за неотриману орендну плату за земельну ділянку за період з 2017 року до 2021 року у розмірі 4 335,65 грн; 1 000 грн на відшкодування моральної шкоди та 165 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 є правонаступником після смерті свого чоловіка ОСОБА_4 , а рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 грудня 2018 року в справі № 500/415/15-ц на ОСОБА_2 були покладені обов`язки звільнити земельну ділянку ОСОБА_1 від закладеного саду та поновити стан земельної ділянки. Однак вказане рішення суду до

21 березня 2022 року не було виконане, що свідчить про неможливість використання позивачем земельної ділянки, а отже й неотримання доходу, який він міг отримати від здачі в оренду цієї землі, а також понесення ним збитків у формі сплати податку, незважаючи на неможливість використовувати свою земельну ділянку. Тому до моменту виконання ОСОБА_2 рішення суду у справі № 500/415/15-ц підлягає відшкодуванню сплачений позивачем податок та упущена вигода у вигляді недоотриманої орендної плати.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 липня 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в позові.

Відмовивши в позові, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 не довів факт використання належної йому земельної ділянки відповідачкою, та не надав доказів завдання йому реальних збитків ОСОБА_2 . Оскільки власником земельної ділянки є ОСОБА_1 , то саме на нього законом покладений обов`язок зі сплати земельного податку, у зв`язку

з чим він правомірно сплачував цей податок з 2017 року до 2021 року, правові підстави для покладення цього обов`язку на іншу особу відсутні. Підстав для відшкодування моральної шкоди апеляційним судом не встановлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржуване судове рішення скасувати, направивши справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

13 квітня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Петров В. С. звернувся з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У травні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_1 вказує те, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року

у справі № 227/3760/19-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17,

від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 12 червня 2019 року

у справі № 487/10128/14-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17, Верховного Суду

від 02 листопада 2020 року у справі № 390/73/21, від 11 листопада

2020 року у справі № 619/1543/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 127/16524/16-ц, від 06 грудня 2019 року у справі № 908/2486/18,

від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/3669/19, від 16 червня 2021 року

у справі № 910/14341/18, Верховного Суду України від 30 листопада

2016 року у справі № 922/1008/15, від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15, від 12 квітня 2017 року у справі № 922/207/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Звертає увагу, що судовими рішеннями у справі № 500/415/15-ц встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, склали і підписали відповідний документ. Отже, до смерті ОСОБА_4 (до 04 грудня 2016 року) той мав орендні правовідносини з ОСОБА_1

ОСОБА_2 , як спадкоємець ОСОБА_4 , отримала право на оренду земельної ділянки, яка належить на праві власності ОСОБА_1 і не повідомила орендодавця ОСОБА_1 про намір припинити договірні правовідносини.

Отже, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність між сторонами у справі будь-яких правовідносин на дату смерті ОСОБА_4 .

Правовідносини між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 припинились

07 червня 2022 року, коли державний виконавець прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження у справі № 500/415/15-ц, у зв`язку

з передачею земельної ділянки ОСОБА_1 .

Вважає, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою протиправні дії ОСОБА_2 , яка користувалась земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , набув право власності на земельну ділянку площею 3 га, яка розташована за межами населеного пункту Кам`янської сільської ради Ізмаїльської Одеської області.

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 724192, виданого 24 січня 2012 року відділом Держкомзему

у Ізмаїльському районі Одеської області, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Кам`янської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області, кадастровий номер 5122081700:01:001:0524, що також, підтверджено Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 грудня 2018 року у справі № 500/415/15-ц зобов`язано ОСОБА_2 звільнити від закладеного саду земельну ділянку, право власності на яку площею 3 га визнано за ОСОБА_1 в межах, встановлених державним актом на право власності на земельну ділянку, який видано на підставі розпорядження Ізмаїльської районної державної адміністрації Одеської області від 26 січня 2011 року за № 121/А-2011; зобов`язано ОСОБА_2 поновити стан земельної ділянки площею 3 га в межах, встановлених державним актом на право власності на земельну ділянку, який видано на підставі розпорядження Ізмаїльської районної державної адміністрації Одеської області від 26 січня 2011 року за № 121/А-2011 у вигляді, що існував станом на 24 червня 2008 року; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 8 398 грн.

Постановою Одеського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області у справі

№ 500/415/15-ц залишено без змін.

При розгляді справи № 500/415/15-ц суди встановили, що за розпискою

від 24 червня 2008 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_4 (після смерті якого до участі у справі як правонаступника залучено ОСОБА_2 )

18 000 грн у рахунок укладення в наступному договорів оренди на 49 років та договору купівлі-продажу після отримання державного акта на право приватної власності на землю. За розпорядженням Ізмаїльської районної державної адміністрації Одеської області від 26 січня 2011 року

за № 121/А-2011 ОСОБА_1 видано вказаний державний акт 24 січня 2012 року, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 24 січня 2012 року № 512208171000386.

Рішення суду у справі № 500/415/15-ц виконане, сад відповідачкою викорчувано, що підтверджено актом державного виконавця від 21 березня 2022 року.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо упущеної вигоди

Відповідно до частин першої-третьої статті 22 ЦК України (у редакції на час звернення з позовом) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Відшкодування збитків є однією із форм або мір цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил вищевказаної статті, оскільки її першою частиною визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі

є основною підставою для їх відшкодування.

За правилами частини першої статті 1166 ЦК України, що регламентує загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується

в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною другою статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, за змістом статті 1166 ЦК України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини боржника. Наявність перших трьох з числа зазначених елементів доводиться особою, яка звернулася з вимогою про відшкодування збитків.

Відповідно до пункт б частини першої статті 211 ЗК України (у редакції на час звернення з позовом) громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

Відповідно до статті 156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов`язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;

б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки;

е) використання земельних ділянок для потреб нафтогазової галузі.

Позивач пов`язував упущену вигоду із неотриманням орендної плати за здачу земельної ділянки в оренду та недоотриманим прибутком від продажу врожаю з саду, розташованого на спірній земельній ділянці.

Судами під час розгляду справи № 500/415/15-ц встановлено, що 24 червня 2008 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_4 18 000 грн в рахунок укладення договору оренди земельної ділянки на 49 років та зобов`язався при ухвалені закону про продаж землі укласти договір купівлі-продажу.

У грудні 2013 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_4 лист-повідомлення щодо збільшення розміру орендної плати. За таких обставин суди в справі № 500/415/15-ц дійшли висновку, що зміст розписки свідчить про наявність між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 договірних правовідносин щодо оренди та купівлі-продажу у майбутньому нерухомого майна.

Разом із тим, ОСОБА_4 у 2016 році помер, а ОСОБА_2 заперечила факт використання після смерті чоловіка земельної ділянки ОСОБА_1

у тому числі збір врожаю.

Суд апеляційної інстанції, оцінивши наявні в справі докази, у тому числі показання свідків, які пояснили, що ОСОБА_2 після смерті чоловіка

у 2017-2021 роках не обробляла сад, не збирала врожай, та не перешкоджала ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність факту порушення відповідачем законних прав та інтересів ОСОБА_1 .

При цьому апеляційний суд правильно звернув увагу на те, що сам лише факт того, що ОСОБА_2 є спадкоємцем ОСОБА_4 , не свідчить про порушення нею прав ОСОБА_1 , та не є підтвердженням існування між сторонами у справі правовідносин з приводу оренди земельної ділянки.

Щодо стягнення суми сплаченого земельного податку

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції на час отримання ОСОБА_1 державного акта на право приватної власності на землю) плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до статті 269 ПК України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Згідно зі статтею 270 ПК України об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Власники земельних ділянок - юридичні та фізичні особи (резиденти

і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю

в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно; (підпункт 14.1.34 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Оскільки власником спірної земельної ділянки є ОСОБА_1 , то саме на нього законом покладений обов`язок зі сплати земельного податку

у 2017-2021 роках, а правові підстави для покладення цього обов`язку на

ОСОБА_2 , відсутні.

Щодо відшкодування моральної шкоди

Відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку

з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку

із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Оскільки апеляційний суд не встановив неправомірних дій ОСОБА_2 , обґрунтованим є висновок про відсутність правових підстав для стягнення із неї на користь ОСОБА_1 моральної шкоди.

Незгода заявника із судовим рішенням, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для його скасування.

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на те, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц,

від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 23 травня 2018 року

у справі № 629/4628/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі

№ 487/10128/14-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц,

від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17, Верховного Суду

від 02 листопада 2020 року у справі № 390/73/21, від 11 листопада

2020 року у справі № 619/1543/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 127/16524/16-ц, від 06 грудня 2019 року у справі № 908/2486/18,

від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/3669/19, від 16 червня 2021 року

у справі № 910/14341/18, Верховного Суду України від 30 листопада

2016 року у справі № 922/1008/15, від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15, від 12 квітня 2017 року у справі № 922/207/17.

Визначаючи подібність правовідносин, Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед, за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно.

У наведених заявником постановах Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, Верховного Суду України висновки, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, суди виходили з конкретних обставин справи та фактично доказової бази

з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Ці доводи переважно спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Оскаржуване судове рішення є достатньо вмотивованим та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Петров Володимир Степанович, залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников