Рішення

від 14.03.2023 по справі 910/10845/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.03.2023Справа № 910/10845/22

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Ікар"</a>;

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова група "Вимпел" (відповідач 1);

Товариства з обмеженою відповідальністю "Академтест" (відповідач 2);

фізичної особи-підприємця Сігала Сергія Леонідовича (відповідач 3);

про припинення порушення прав інтелектуальної власності на торговельну марку.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Рябий І.П.

Представники:

Від позивача: Білицький П. В., адвокат, довіреність № б/н від 16.01.2023;

Від відповідача 1: Гайдар С. А., адвокат, ордер серії АА № 0023781 від 21.11.2022;

Від відповідача 2: не з`явилися;

Від відповідача 3: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Ікар"</a> звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить:

- припинити порушення прав інтелектуальної власності ТОВ "НВП "Ікар" на торговельну марку за свідоцтвом України № 109370 шляхом заборони ТОВ "ПГ "Вимпел" використовувати позначення "МТ-213/2У" у господарській діяльності, а саме: наносити позначення на такий товар, як засіб індивідуального захисту органів дихання: протигаз МТ-213/2У(МІ-4002) (маска повнолицьова та протигазовий фільтр В2РЗ), категорія ризику III, упаковку товару, в якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням позначення з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої зареєстровано торговельну марку за свідоцтвом України № 109370; застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет;

- припинити порушення прав інтелектуальної власності ТОВ "НВП "Ікар" на торговельну марку за свідоцтвом України № 109370 шляхом заборони ТОВ "Академтест" використовувати позначення "МТ-213/2У" у господарській діяльності, а саме, застосувати його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет;

- припинити порушення прав інтелектуальної власності ТОВ "НВП "Ікар" на торговельну марку за свідоцтвом України № 109370 шляхом заборони ФОП Сігалу Сергію Леонідовичу використовувати позначення "МТ-213/2У" у господарській діяльності, а саме, застосовувати його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет;

- визнати недійсними видані ТОВ "Академтест" декларацію про відповідність № UA.131.D.0988-22 від 08.08.2022 на товар засоби індивідуального захисту органів дихання: протигаз МТ-213/2У(МІ-4002) (маска повнолицьова та протигазовий фільтр В2РЗ) категорія ризику III, та сертифікат про експертизу зразка (Модуль В) за № UA.TR.131.B.0702-22 від 08.08.2022 на продукцію засоби індивідуального захисту органів дихання: протигаз МТ-213/2У(МІ-4002) (маска повнолицьова та протигазовий фільтр В2РЗ) категорія ризику III.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/10845/22, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.11.2022.

До господарського суду 09.11.2022 від фізичної особи-підприємця Сігала Сергія Леонідовича надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 3 просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Ікар"</a> 14.11.2023 до господарського суду надійшла відповідь на відзив фізичної особи-підприємця Сігала Сергія Леонідовича.

17.11.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова група "Вимпел" до господарського суду надійшли клопотання про продовження процесуального строку на подання відзиву та відзив на позовну заяву.

До господарського суду від фізичної особи-підприємця Сігала Сергія Леонідовича надійшло заперечення на відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Ікар"</a> на відзив.

У підготовчому засіданні 22.11.2022 розглядалося клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова група "Вимпел" про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, зокрема у спорах щодо захисту прав інтелектуальної власності, крім справ про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У даній справі предметом спору є припинення порушення прав інтелектуальної власності на торговельну марку, а тому суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити у задоволенні клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Також у підготовчому засіданні 22.11.2022 розглядалося клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова група "Вимпел" про продовження процесуального строку на подання відзиву.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Враховуючи наведене, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив поновити пропущений строк на подання відзиву та долучив вказаний відзив до матеріалів справи.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Ікар"</a> 28.11.2023 до господарського суду надійшла відповідь на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова група "Вимпел".

У підготовчому засіданні 17.01.2023 розглядалося клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова група "Вимпел" про зупинення провадження у справі до завершення проведення Державним підприємством "Український інститут інтелектуальної власності" експертизи заявки Товариства з обмеженою відповідальністю "ВО "Спецвоєнторг".

За змістом ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках: 1) смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі або третьою особою з самостійними вимогами щодо предмета спору, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво; 2) необхідності призначення або заміни законного представника учасника справи; 3) перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції; 3-1) звернення обох сторін з клопотанням про зупинення провадження у справі у зв`язку з проведенням медіації; 4) прийняття рішення про врегулювання спору за участю судді; 5) об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Як вбачається з ч. 1 ст. ст. 228 Господарського процесуального кодексу України, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках: 1) перебування учасника справи на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі; 2) призначення судом експертизи; 3) направлення судового доручення щодо збирання доказів у порядку, встановленому статтею 84 цього Кодексу; 4) звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги або вручення виклику до суду чи інших документів до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави; 6) прийняття ухвали про тимчасове вилучення доказів державним виконавцем для дослідження судом; 7) перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що проведення Державним підприємством "Український інститут інтелектуальної власності" експертизи заявки Товариства з обмеженою відповідальністю "ВО "Спецвоєнторг" не є підставою для зупинення провадження у справі, а тому, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі № 910/10845/22.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/10845/22 до судового розгляду по суті на 21.02.2023.

У судовому засіданні 21.02.2023 оголошено перерву до 14.03.2023.

До господарського суду 10.03.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Ікар"</a> надійшла заява про розподіл судових витрат.

Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 14.03.2023 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні 14.03.2023 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву.

Представники відповідача 2 та відповідача 3 у судове засідання 14.03.2023 не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання були повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Судом враховано, що в силу вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Також суд зазначає, що відповідач 2 у строк, встановлений ухвалою суду від 24.10.2022, не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на наведене, з урахуванням строку розгляду справи та того, що сторонами надано усі докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, а неявка представників відповідача 2 та відповідача 3 не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

14.03.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Ікар"</a> (далі - позивач, ТОВ "НВП "Ікар") є власником зареєстрованої 10.07.2009 (заявка № m200800868 від 22.01.2008) в Україні торговельної марки "МТ 213/2У" за свідоцтвом України №109370, клас Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків (далі - МКТП): 9.

Позивач є юридичною особою і здійснює свою діяльність у сфері виробництва і торгівлі дорожніх виробів, сумок, лимарно-сідельних виробів зі шкіри та інших матеріалів, хімічної продукції, гумових.

ТОВ "НВП "Ікар" займається реалізацією протигазів МТ 213/2У, які виготовляються ТОВ "Украскпол" відповідно до договору № 04/14 У від 30.01.2014, укладеного з позивачем та за розробленими ним технологіями та реалізуються по всій території України.

Протигази виробництва ТОВ "НВП "Ікар" представлені на офіційному веб-сайті позивача - http://ikar.com.ua/, який був створений у 2011 році.

Позивач вказує, що йому стало відомо про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Академтест" (далі - відповідач 2, ТОВ "Академтест") видало Товариству з обмеженою відповідальністю "Промислова група "Вимпел" (далі - відповідач 1, ТОВ "ПГ "Вимпел") декларацію про відповідність засобів індивідуального захисту органів дихання (ЗІЗОД): протигаз МТ-213/2У (MJ-4002) (маска повнолицьова та протигазовий фільтр В2Р3) категорія ризику III та сертифікат про експертизу зразка (Модуль В) за № UA.TR.131.B.0702-22 від 08.08.2022 на продукцію, а саме засоби індивідуального захисту органів дихання: протигаз МТ-213/2У (MJ-4002) (маска повнолицьова та протигазовий фільтр В2Р3) категорія ризику III.

Також позивач зазначає, що ТОВ "ПГ "Вимпел" здійснюється виробництво протигазів МТ213/2У на підставі виданих відповідачем 2 вказаних декларації та сертифікату.

Позивачем було виявлено, що протигази МТ-213/2У виробництва відповідача 1 представлені на аукціонах і беруть участь у тендерах, зокрема позивач наводить відомості про тендер ID UA-2022-08-10-003858-а на веб-сторінці "Закупівлі 24", які опубліковані від імені фізичної особи-підприємця Сігала Сергія Леонідовича (далі - відповідача 3, ФОП Сігал С.Л.).

ТОВ "НВП "Ікар" вважає, що позначення "МТ-213/2У", наведене відповідачем 2 в тексті вказаних декларації і сертифіката є схожим настільки, що внаслідок такого використання його можна сплутати, зокрема асоціювати з торговельною маркою за свідоцтвом України № 109370, а як наслідок, зазначені документи видані відповідачем 2 з порушенням прав інтелектуальної власності позивача на торговельну марку "МТ 213/2У " за свідоцтвом України № 109370 та підлягають анулюванню.

Позивач вказує, що позначення "МТ-213/2У" яке використовується відповідачем 1 та відповідачем 3 в мережі Інтернет є схожим з зареєстрованою щодо спорідненого товару 9-го класу МКТП протигази, крім призначених для штучного дихання, з торговельною маркою за свідоцтвом України № 109370 настільки, що внаслідок такого використання його можна сплутати з вказаною торговельною маркою, зокрема асоціювати з нею.

ТОВ "НВП "Ікар" зазначає, що 02.09.2022 направило на адресу ТОВ "ПГ "Вимпел" претензію про припинення порушення прав інтелектуальної власності на торговельну марку "МТ 213/2У " за свідоцтвом України № 109370.

Також позивачем 02.09.2022 направлено на адресу відповідача 2 претензію про припинення порушення прав інтелектуальної власності на торговельну марку "МТ 213/2У" за свідоцтвом України № 109370.

Враховуючи наведене, позивач вважає, що його права інтелектуальної власності на торговельну марку "МТ 213/2У " за свідоцтвом України № 109370 були порушені, у зв`язку з чим ТОВ "НВП "Ікар" звернулося до господарського суду з даною позовною заявою.

Відповідач 1, заперечуючи проти позовних вимог, вказує, що ним не здійснюється виробництво протигазів МТ 213/2У, а здійснює виробництво масок газових (повнолицьових) на підставі угоди з власником торгової марки МТ-213/2У (MJ-4002) - ТОВ "ВО "Спецвоєнторг".

Фізична особа-підприємець Сігал Сергій Леонідович, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що ним не здійснює виробництво товарів із порушення прав інтелектуальної власності та не здійснює введення у цивільний обіг товарів з порушення прав інтелектуальної власності, а є лише дилером з постачання товарів, а саме протигазу МТ-213/2у (MJ-4002) (маска повнолицьова та протигазовий фільтр В2Р3) категорія ризику III (третя).

Відповідач 2 своїх заперечень проти позовних вимог ТОВ "НВП "Ікар" до суду не надав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Ікар"</a> підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 432 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України в постанові від 21.10.2015 у справі №3-649гс15.

Оскільки позов обґрунтовано порушенням прав інтелектуальної власності позивача на торговельну марку "МТ 213/2У" за свідоцтвом України № 109370, суд приходить до висновку, що позивач належними та допустимими доказами довів існування у нього інтересу щодо предмету спору, а отже і наявність підстав для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно ст. 154 Господарського кодексу України (далі - ГК України) відносини, пов`язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються Господарським кодексом України та іншими законами. До відносин, пов`язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами.

Частиною 1 ст. 418 ЦК України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним відповідно до ч. 3 ст. 418 ЦК України. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

До об`єктів права інтелектуальної власності, відповідно до ч. 1 ст. 155 ГК України та ч. 1 ст. 420 ЦК України, зокрема, належать торговельні марки (знаки для товарів і послуг).

Згідно абз. 4 п. 1 ст. 1 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", торговельна марка - позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Відповідно до ст. 492 Цивільного кодексу України, торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Право інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом у випадках і порядку, передбачених законом (ч. 1 ст. 157 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 494 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 426 ЦК України, способи використання об`єкта права інтелектуальної власності визначаються цим Кодексом та іншим законом. Особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об`єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб. Використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом. Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об`єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Як встановлено ст. 431 ЦК України, порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом, іншим законом чи договором.

Згідно з ч. 1 ст. 495 ЦК України, майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є: 1) право на використання торговельної марки; 2) виключне право дозволяти використання торговельної марки; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

За змістом п. 1, 3, 4 ст. 5 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі, вимогам Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки" та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені цим Законом. Набуття права на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Строк дії свідоцтва становить 10 років від дати подання заявки до НОІВ і продовжується НОІВ за клопотанням власника свідоцтва щоразу на 10 років, за умови сплати збору в порядку, встановленому пунктом 2 статті 18 цього Закону. Порядок продовження строку дії свідоцтва встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. Обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням торговельної марки та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення торговельної марки та переліком товарів і послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є власником зареєстрованої 10.07.2009 (заявка № m200800868 від 22.01.2008) в Україні торговельної марки "МТ 213/2У" за свідоцтвом України №109370, клас Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків (далі - МКТП): 9. Очікувана дата закінчення строку дії свідоцтва: 22.01.2018.

13.07.2018 строк дії свідоцтва України №109370 продовжено до 22.01.2028.

У п. 2 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" зазначено, що свідоцтво надає його власнику право використовувати торговельну марку та інші права, визначені цим Законом.

Пункт 4 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", вказує, що використанням торговельної марки визнається:

- нанесення її на будь-який товар, для якого торговельну марку зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);

- застосування її під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої торговельну марку зареєстровано;

- застосування її в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.

Торговельна марка визнається використаною, якщо її застосовано у формі зареєстрованої торговельної марки, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованої торговельної марки лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності торговельної марки.

Судом встановлено, що позивач займається реалізацією протигазів МТ 213/2У, які виготовляються ТОВ "Украскпол" відповідно до договору № 04/14 У від 30.01.2014 укладеного з позивачем та за розробленими ним технологіями, які реалізуються по всій території України.

Протигази МТ 213/2У представлені на офіційному веб-сайті позивача - http://ikar.com.ua/, який був створений у 2011 році.

Вказані протигази відповідають всім необхідним вимогам для такого виду товарів, що підтверджується наступними доказами, які містяться в матеріалах справи:

- висновком щодо експлуатаційних випробувань дослідних зразків протигазових масок МТ 213/2У та МП-5У, наданих ТОВ "НВП "Ікар" від 31.10.2005;

- технічними умовами ТУ У 25.1-25661375-027:2005, які набрали чинності 15.03.2006 зі змінами № 1 від 28.07.2020; ??

- сертифікатом перевірки типу на продукцію "Засоби індивідуального захисту дихання (ЗІЗОД) маски протигазові" на модель МТ 213/2У та MП-5У, виданим ДП "У крметртестстандарт" терміном дії з 19.09.2014 по 18.09.2016; ??

- сертифікатом перевірки типу на продукцію "Засоби індивідуального захисту дихання (ЗІЗОД) маски протигазові" на модель МТ 213/2У та МП-5У, виданим ДП "Укрметртестстандарт" терміном дії з 19.09.2016 по 18.09.2021; ??

- сертифікатом перевірки типу на продукцію "Засоби індивідуального захисту дихання (ЗІЗОД) маски протигазові" на модель МТ 213/2У та МП-5У, виданим ДП ??сертифікатом експертизи зразка засоби індивідуального захисту дихання (ЗІЗОД) маски протигазові» на модель МТ 213/2У та МП-5У, виданим ДП "Укрметртестстандарт" терміном дії з 30.09.2021 по 29.09.2026 з додатком до нього;

- декларацією про відповідність № 1 на продукцію "Засоби індивідуального захисту дихання (ЗІЗОД) маски протигазові" на модель МТ 213/2У та МП-5У, виданим ДП "Укрметртестстандарт".

Також з матеріалів справи вбачається, що відповідач 2 видав відповідачу 1 декларацію про відповідність засобів індивідуального захисту органів дихання (ЗІЗОД): протигаз МТ-213/2У (MJ-4002) (маска повнолицьова та протигазовий фільтр В2Р3) категорія ризику III та сертифікат про експертизу зразка (Модуль В) за № UA.TR.131.B.0702-22 від 08.08.2022 на продукцію, а саме засоби індивідуального захисту органів дихання: протигаз МТ-213/2У (MJ-4002) (маска повнолицьова та протигазовий фільтр В2Р3) категорія ризику III.

Натомість відповідач 1 зазначає, що ним не здійснюється виробництво протигазів МТ 213/2У, а здійснюється виробництво масок газових (повнолицьових) на підставі угоди з власником торгової марки МТ-213/2У (MJ-4002) - ТОВ "ВО "Спецвоєнторг", однак до матеріалів справи вказану угоду ТОВ "ПГ "Вимпел" не надало.

Як вбачається із скріншотів веб-сторінки Інтернет-ресурсу "Закупівлі 24", які наявні в матеріалах справи та в яких містяться відомості про тендер ID UA-2022-08-10-003858-а, відповідач 3 реалізує протигази МТ-213/2У.

Відповідач 3 вказує, що є дилером з постачання товарів, а саме протигазу МТ-213/2У (MJ-4002) (маска повнолицьова та протигазовий фільтр В2Р3) категорія ризику III (третя) та надає лист ТОВ "ПГ "Вимпел" № 511 від 15.08.2022.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів отримання ТОВ "ВО "Спецвоєнторг" свідоцтва України на торговельну марку МТ-213/2У (MJ-4002). Більш того, ТОВ "ПГ "Вимпел" надано до суду лише повідомлення Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" № 154898/3М/22 від 29.08.2022 та розписку про одержання електронної заявки на знак для товарів і послуг № 106487 від 25.08.2022.

Позивач вказує, що позначення "МТ-213/2У" яке використовується відповідачем 1 та відповідачем 3 в мережі Інтернет є схожим з зареєстрованою щодо спорідненого товару 9-го класу МКТП протигази, крім призначених для штучного дихання, з торговельною маркою за свідоцтвом України № 109370 настільки, що внаслідок такого використання його можна сплутати з вказаною торговельною маркою, зокрема асоціювати з нею.

На підтвердження власних доводів позивачем було долучено до матеріалів справи висновок експерта № 235 від 19.12.2022.

Судовому експерту, Жилі Б. В., позивачем поставлені наступні питання:

- Чи є такий товар, як засіб індивідуального захисту органів дихання: протигаз МТ-213/2У (MJ-4002) (маска повнолицьова та протигазовий фільтр В2Р3), категорія ризику III, спорідненим з товаром 09 класу МКТП протигази, крім призначених для штучного дихання, щодо якого надано правову охорону торговельній марці за свідоцтвом України № 109370?

- Чи є позначення "МТ-213/2У", наведене в тексті декларації про відповідність № UA.131.D.0988-22 від 08.08.2022 на товар засоби індивідуального захисту органів дихання: протигаз МТ-213/2У (MJ-4002) (маска повнолицьова та протигазовий фільтр В2Р3) категорія ризику ІІІ, сертифікату про експертизу зразка (Модуль B) за № UA.TR.131.B.0702-22 від 08.08.2022 на продукцію засоби індивідуального захисту органів дихання: протигаз МТ-213/2У (MJ-4002) (маска повнолицьова та протигазовий фільтр В2Р3) категорія ризику III та у розміщеній на електронному тендерному майданчику "Закупівлі 24" в мережі Інтернет пропозиції фізичної особи-підприємця Сігала Сергія Леонідовича щодо продажу товару протигазу МТ213/2У на тендері ID UA-2022-08-10-003858-а, схожим настільки, що внаслідок такого використання його можна сплутати, зокрема асоціювати з торговельною маркою за свідоцтвом України № 109370?

За наслідками проведення експертизи у сфері інтелектуальної власності, судовий експерт Жила Б. В. зробив наступний висновок:

- такий товар, як засіб індивідуального захисту органів дихання: протигаз МТ-213/2У (MJ-4002) (маска повнолицьова та протигазовий фільтр В2Р3), категорія ризику ІІІ, є спорідненим з товаром 09 класу МКТП протигази, крім призначених для штучного дихання, щодо якого надано правову охорону торговельній марці за свідоцтвом України № 109370.

- позначення "МТ-213/2У", наведене в тексті декларації про відповідність № UA.131.D.0988-22 від 08.08.2022 на товар засоби індивідуального захисту органів дихання: протигаз МТ-213/2У(MJ-4002) (маска повнолицьова та протигазовий фільтр B2P3) категорія ризику ІІІ, сертифікату про експертизу зразка (Модуль В) за № UA.TR.131.B.0702-22 від 08.08.2022 на продукцію засоби індивідуального захисту органів дихання: протигаз МТ-213/2У (MJ-4002) (маска повнолицьова та протигазовий фільтр В2Р3) категорія ризику III та у розміщеній на електронному тендерному майданчику "Закупівлі 24" в мережі Інтернет пропозиції фізичної особи-підприємця Сігала Сергія Леонідовича щодо продажу товару протигазу МТ213/2У на тендері ID UA-2022-08-10-003858-а, є схожим з зареєстрованою щодо спорідненого товару 09 класу МКТП протигази, крім призначених для штучного дихання торговельною маркою за свідоцтвом України № 109370 настільки, що внаслідок такого використання його можна сплутати з вказаною торговельною маркою, зокрема асоціювати з нею.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

За змістом ч. 1-2, 5-6 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов`язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст. 104 Господарського процесуального кодексу України).

Оцінюючи висновок експерта № 235 за результатами дослідження об`єктів інтелектуальної власності від 19.12.2022, складений судовим експертом Жилою Б. В., суд вважає, що зазначений висновок містить відповіді на порушені питання, які є обґрунтованими та такими, що узгоджуються з іншими матеріалами справи. У висновку зазначено, що відповідно до вимог ч. 5 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України експерт обізнаний про відповідальність за завідомо неправдивий висновок за ст. 384 Кримінального кодексу України, а також про те, що висновок експерта підготовлений для подання до суду.

Висновок експерта № 235 за результатами дослідження об`єктів інтелектуальної власності від 19.12.2022 складений кваліфікованим атестованим судовим експертом Жилою Богданом Володимировичем, який є атестованим судовим експертом з правом проведення експертиз у сфері інтелектуальної власності, у тому числі за спеціальністю 13.6 "Дослідження, пов`язані з комерційними (фірмовими) найменуваннями, торговельними марками (знаками для товарів і послуг), географічними зазначеннями" (свідоцтво № 31-22/П від 17.02.2022, видане Міністерством юстиції України, термін дії до 17.05.2025).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).

За таких обставин висновок експерта № 235 за результатами дослідження об`єктів інтелектуальної власності від 19.12.2022 приймається судом в якості належного та допустимого доказу.

В той же час, відповідачами у справі зі своєї сторони не було надано висновку експерта із висновками, що відрізняються від тих, що надані експертом Жилою Б. В.

Відповідно до п. 5 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом: позначення, тотожне із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг; позначення, тотожне із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання це позначення і торговельну марку можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою; позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою; позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою.

Згідно з п. 1 ст. 20 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені статтею 16 цього Закону, в тому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дій, що потребують його згоди, та готування до вчинення таких дій, вважається порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України. Порушенням прав власника свідоцтва вважається також використання без його згоди в доменних іменах торговельних марок та позначень, вказаних у пункті 5 статті 16 цього Закону.

Відповідно до п. 8, 9 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання торговельної марки на підставі ліцензійного договору. Договір про передачу права власності на торговельну марку і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами.

Таким чином, нормами чинного законодавства України передбачено договірний характер відносин між власником свідоцтва на торговельну марку та особою, яка бажає її використовувати на законних підставах.

Проте судом встановлено, що у матеріалах справи відсутній, а відповідачами не надано суду доказів, які підтверджують наявність у них відповідного дозволу позивача, зокрема ліцензійного договору на використання торговельної марки торговельної марки "МТ 213/2У" за свідоцтвом України № НОМЕР_1 .

Таким чином, враховуючи викладене вище, суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено використання відповідачами торговельної марки "МТ 213/2У" за свідоцтвом України №109370 способами, що визначені в п. 4 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", а саме: нанесення її на будь-який товар, для якого торговельну марку зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування її в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.

Також суд зазначає, що за змістом ст. 16 та 432 ЦК України, способами захисту прав інтелектуальної власності є, зокрема, припинення дії, яка порушує право.

У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам [постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі №48/340 (провадження №12-14звг19), від 22.10.2019 у справі №923/876/16 (провадження №12-88гс19) та ін.].

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (провадження №12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (провадження №12-140гс19, пункт 98).

Як зазначає Верховний Суд, відповідно до частин 1 та 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором; у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону; отже, з огляду на вказані приписи суд може, а не зобов`язаний, відповідно до викладеної в позові вимоги визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону, це повноваження суду є суддівською дискрецією (постанова Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 910/2559/21).

За приписами статей 15, 16 ЦК України, статті 20 ГК України способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Іншими словами, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі №904/1448/20).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (постанова від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17).

У цій справі позивач заявив такі вимоги до відповідачів:

- припинити порушення прав інтелектуальної власності ТОВ "НВП "Ікар" на торговельну марку за свідоцтвом України № 109370 шляхом заборони ТОВ "ПГ "Вимпел" використовувати позначення "МТ-213/2У" у господарській діяльності, а саме: наносити позначення на такий товар, як засіб індивідуального захисту органів дихання: протигаз МТ-213/2У(МІ-4002) (маска повнолицьова та протигазовий фільтр В2РЗ), категорія ризику III, упаковку товару, в якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням позначення з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої зареєстровано торговельну марку за свідоцтвом України № 109370; застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет;

- припинити порушення прав інтелектуальної власності ТОВ "НВП "Ікар" на торговельну марку за свідоцтвом України № 109370 шляхом заборони ТОВ "Академтест" використовувати позначення "МТ-213/2У" у господарській діяльності, а саме, застосувати його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет;

- припинити порушення прав інтелектуальної власності ТОВ "НВП "Ікар" на торговельну марку за свідоцтвом України № 109370 шляхом заборони ФОП Сігал Сергій Леонідович використовувати позначення "МТ-213/2У" у господарській діяльності, а саме, застосовувати його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет;

Таким чином, зобов`язання відповідачів припинити порушення права є вимогою припинення дії, яка таке право порушує; припиненню підлягає конкретна дія, яка порушує право, оскільки в іншому випадку існуватиме невизначеність щодо оцінки певних дій на предмет їх кваліфікації, як таких, що порушують право; припинення дії, яка порушує право здійснюється у визначений спосіб, який є ефективним за результатом.

Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Відповідно до п. 5 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом: позначення, тотожне із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг; позначення, тотожне із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання це позначення і торговельну марку можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою; позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою; позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою.

Отже, вказаним законом чітко визначено право забороняти використання торговельної марки.

Оскільки у даному спорі порушення права позивача охоплюється неправомірним використанням торговельної марки, тому припинення таких неправомірних дій має бути обумовлено конкретним ефективним способом, яким є обраний позивачем спосіб заборони використання торговельної марки.

Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, зважаючи на його ефективність, господарський суд вважає, що належним і ефективним способом захисту прав позивача у даній справі є вимога припинення порушення права шляхом заборони відповідачам використовувати торговельну марку.

Щодо вимоги позивача про визнання недійсними видані Товариством з обмеженою відповідальністю "Академтест" декларацію про відповідність та сертифікату про експертизу, суд зазначає наступне.

За змістом ч. 1 ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як визначено ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як було встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Академтест" видало Товариству з обмеженою відповідальністю "Промислова група "Вимпел" декларацію про відповідність № UA.131.D.0988-22 від 08.08.2022 на товар засоби індивідуального захисту органів дихання: протигаз МТ-213/2У (MJ-4002) (маска повнолицьова та протигазовий фільтр B2P3) категорія ризику ІII та сертифікат про експертизу зразка (Модуль В) за № UA.TR.131.B.0702-22 від 08.08.2022 на продукцію, а саме засоби індивідуального захисту органів дихання: протигаз МТ-213/2У(MJ-4002) (маска повнолицьова та протигазовий фільтр В2Р3) категорія ризику III.

Судом також встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Академтест" у вказаних декларації та свідоцтві використане позначення "МТ-213/2У", яке є схожим з зареєстрованою щодо спорідненого товару 09 класу МКТП протигази, крім призначених для штучного дихання, торговельною маркою за свідоцтвом України № 109370 настільки, що внаслідок такого використання його можна сплутати з вказаною торговельною маркою, зокрема асоціювати з нею.

Згідно з ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Враховуючи вищевказане, суд приходить до висновку, що позовна вимога ТОВ "НВП "Ікар" про визнання недійсними декларації про відповідність № UA.131.D.0988-22 від 08.08.2022 на товар засоби індивідуального захисту органів дихання: протигаз МТ-213/2У (MJ-4002) (маска повнолицьова та протигазовий фільтр B2P3) категорія ризику ІII та сертифікату про експертизу зразка (Модуль В) за № UA.TR.131.B.0702-22 від 08.08.2022 на продукцію, а саме засоби індивідуального захисту органів дихання: протигаз МТ-213/2У(MJ-4002) (маска повнолицьова та протигазовий фільтр В2Р3) категорія ризику III, видані ТОВ "Академтест", підлягає задоволенню.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (№ 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" №49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.

Враховуючи наведене, витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідачів.

Також суд зазначає, що позивачем подана заява про розподіл судових витрат, в якій заявник просить стягнути з відповідачів судові витрати, пов`язані зі складанням висновку експерта у розмірі 30 203,20 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Як вбачається з ч. 4 ст. 127 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.12.2022 позивачем подано до суду висновок № 235 від 19.12.2022.

Вказаний висновок був прийнятий судом в якості належного та допустимого доказу.

На підтвердження понесених витрат на проведення експертизи у розмірі 30 203,20 грн позивачем надано копію договору № 18-09/2022 від 18.09.2022, рахунок № 28-10/22 ВЕ від 28.10.2022 та акт здавання-приймання послуг згідно з рахунком №28-10/22 ВЕ від 28.10.2022.

Отже, враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що витрати позивача, пов`язані зі складанням висновку експерта у розмірі 30 203,20 грн підлягають стягненню з відповідачів.

Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислова група "Вимпел" (02660, м. Київ, вул. М. Раскової, буд. 21, к. 804, ідентифікаційний код 39360717) припинити порушення прав інтелектуальної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Ікар"</a> (03062, м. Київ, вул. Естонська, буд. 70, ідентифікаційний код 25661375) на торговельну марку за свідоцтвом України № 109370 шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Промислова група "Вимпел" використовувати позначення "МТ-213/2У" у господарській діяльності, а саме: наносити позначення на такий товар, як засіб індивідуального захисту органів дихання: протигаз МТ-213/2У(MJ-4002) (маска повнолицьова та протигазовий фільтр В2Р3), категорія ризику III, упаковку товару, в якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням позначення з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої зареєстровано торговельну марку за свідоцтвом України № 109370; застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Академтест" (61023, м. Харків, вул. Весніна, буд. 5, ідентифікаційний код 37188889) припинити порушення прав інтелектуальної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Ікар"</a> (03062, м. Київ, вул. Естонська, буд. 70, ідентифікаційний код 25661375) на торговельну марку за свідоцтвом України № 109370 шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Академтест" використовувати позначення "МТ-213/2У" у господарській діяльності, а саме застосовувати його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.

4. Зобов`язати фізичну особу-підприємця Сігала Сергія Леонідовича ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) припинити порушення прав інтелектуальної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Ікар"</a> (03062, м. Київ, вул. Естонська, буд. 70, ідентифікаційний код 25661375) на торговельну марку за свідоцтвом України № 109370 шляхом заборони фізичній особі-підприємцю Сігалу Сергію Леонідовичу використовувати позначення "МТ-213/2У" у господарській діяльності, а саме застосовувати його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.

5. Визнати недійсними видані Товариством з обмеженою відповідальністю "Академтест" декларацію про відповідність № UA.131.D.0988-22 від 08.08.2022 на товар засоби індивідуального захисту органів дихання: протигаз МТ-213/2У (MJ-4002) (маска повнолицьова та протигазовий фільтр B2P3) категорія ризику ІII та сертифікат про експертизу зразка (Модуль В) за № UA.TR.131.B.0702-22 від 08.08.2022 на продукцію засоби індивідуального захисту органів дихання: протигаз МТ-213/2У(MJ-4002) (маска повнолицьова та протигазовий фільтр В2Р3) категорія ризику III.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова група "Вимпел" (02660, м. Київ, вул. М. Раскової, буд. 21, к. 804, ідентифікаційний код 39360717) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Ікар"</a> (03062, м. Київ, вул. Естонська, буд. 70, ідентифікаційний код 25661375) 3 308 (три тисячі триста вісім) грн 00 коп. судового збору та 10 067 (десять тисяч шістдесят сім) грн 74 коп. витрат по проведенню експертизи.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Академтест" (61023, м. Харків, вул. Весніна, буд. 5, ідентифікаційний код 37188889) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Ікар"</a> (03062, м. Київ, вул. Естонська, буд. 70, ідентифікаційний код 25661375) 3 308 (три тисячі триста вісім) грн 00 коп. судового збору та 10 067 (десять тисяч шістдесят сім) грн 74 коп. витрат по проведенню експертизи.

8. Стягнути з фізичної особи-підприємця Сігала Сергія Леонідовича ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Ікар"</a> (03062, м. Київ, вул. Естонська, буд. 70, ідентифікаційний код 25661375) 3 308 (три тисячі триста вісім) грн 00 коп. судового збору та 10 067 (десять тисяч шістдесят сім) грн 74 коп. витрат по проведенню експертизи.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 22.03.2022.

Суддя О.В. Мандриченко