Ухвала

від 14.03.2023 по справі 904/196/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 904/196/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

прокуратури - Керничний Н. І.,

позивача - Ярличенко І. В.,

відповідачів - Погрібна С. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 31.10.2022 (судді: Антонік С. Г. - головуючий, Березкіна О. В., Дармін М. О.) у справі

за позовом заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Снайперсгруп" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсолют Фінанс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко Ірина Анатоліївна,

про визнання недійсними договорів купівлі-продажу з одночасним припиненням права приватної власності,

ВСТАНОВИВ:

1. У січні 2022 року заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Снайперсгруп" (далі - ТОВ "Снайперсгруп") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Абсолют Фінанс" (далі - ТОВ "Абсолют Фінанс") про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 18.05.2017 № 960 та № 963, укладених між ТОВ "Абсолют Фінанс" від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Пластімекс" (далі - ТОВ "Пластімекс") та ТОВ "Снайперсгруп", за якими ТОВ "Снайперсгруп" набуло право власності на нежитлову будівлю літ. А-1 - незавершене будівництво (готовністю 91%) загальною площею 1630,8 м2 та нежитлову будівлю літ. Б-1 - незавершене будівництво (готовністю 91%) загальною площею 1282,8 м2 на вул. Березинській, 70-А у м. Дніпрі (далі - спірні/оспорювані договори купівлі-продажу від 18.05.2017 № 960 та № 963), з одночасним припиненням права приватної власності ТОВ "Снайперсгруп" на майно.

2. Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на статті 182, 321, 328, 331, 638, 658 Цивільного кодексу України, положення Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також частину 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2012 у справі № 25/5005/5078/2012, залишеним без змін постановами Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.02.2013 та Вищого господарського суду України від 21.05.2013, визнано право комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради та витребувано від Товариства з обмеженою відповідальністю "Пластар" (далі - ТОВ "Пластар", правонаступником якого було ТОВ "Пластімекс") об`єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: вул.Березинська, 70-А, м. Дніпро.

Проте 17.06.2016 державний реєстратор - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А. з відкриттям розділу прийняв рішення про державну реєстрацію речових прав ТОВ "Пластімекс" на об`єкти нерухомого майна - незавершене будівництво готовністю 91 %, а саме нежитлові будівлі літ. А-1, Б-1 загальною площею 1630,8 м2 та 1282,8 м2, розташованих за адресою: вул. Березинська, 70-А, м. Дніпро.

У подальшому між ТОВ "Пластімекс" (іпотекодавець) та ТОВ "Абсолют Фінанс" (іпотекодержатель) укладено договір іпотеки від 15.07.2016 № 1237 щодо спірного нерухомого майна, а ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2017 у справі № 904/6755/16 затверджено мирову угоду від 21.11.2016, укладену між ТОВ "Абсолют Фінанс" та ТОВ "Пластімекс" у редакції, узгодженій між сторонами, за змістом пункту 1.1 якої сторони домовились про те, що ТОВ "Пластімекс" визнає позовні вимоги ТОВ "Абсолют Фінанс" у частині звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 15.07.2016 № 1237 шляхом продажу ТОВ "Абсолют Фінанс" зазначеного предмета іпотеки, як в цілому так і частинами, у відповідності до статті 38 Закону України "Про іпотеку" з укладанням від імені іпотекодержателя договору (або договорів) купівлі-продажу з іншою будь-якою особою-покупцем.

На виконання ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2017 у справі № 904/6755/16 між ТОВ "Абсолют Фінанс" від імені ТОВ "Пластімекс" та ТОВ "Спайперсгруп" 18.05.2017 укладено спірні договори купівлі-продажу від 18.05.2017 № 960 та № 963.

Проте прокурор вважає, що спірні договори купівлі-продажу укладено неналежною особою, за відсутності відповідних повноважень, оскільки ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2017 у справі № 904/6755/16 затверджено мирову угоду про визнання позовних вимог ТОВ "Абсолют Фінанс" у частині звернення стягнення на предмет іпотеки спірного нерухомого майна комунальної форми власності шляхом його продажу ТОВ "Абсолют Фінанс" з укладанням від імені іпотекодержателя договору купівлі-продажу нерухомого майна (яким згідно з договором іпотеки від 15.07.2016 № 1237 є ТОВ "Абсолют Фінанс"), а не від імені іпотекодавця, яким є ТОВ "Пластімекс". Отже, спірне нерухоме майно не могло бути відчужене ТОВ "Пластімекс", оскільки вказаному підприємству не належало, а належить на праві комунальної власності територіальній громаді міста в особі Дніпровської міської ради. Крім того, ТОВ "Абсолют Фінанс" право вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження спірного нерухомого майна, від імені ТОВ "Пластімекс" не надавалося та ухвалою суду від 06.02.2017 у справі № 904/6755/16 мирова угода у даній частині не затверджувалася.

3. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2022, зокрема, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А.

4. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.06.2022 (суддя Фещенко Ю. В.) позовні вимоги задоволені, визнано недійсними договори купівлі-продажу від 18.05.2017 № 960 та № 963, укладені між ТОВ "Абсолют Фінанс" від імені ТОВ "Пластімекс" та ТОВ "Снайперсгруп", з одночасним припиненням права приватної власності ТОВ "Снайперсгруп".

Суд першої інстанції дійшов висновку, що спірне нерухоме майно не могло бути відчужене ТОВ "Пластімекс", оскільки цьому товариству не належало, а належить на праві комунальної власності територіальній громаді міста в особі Дніпровської міської ради.

Крім того, ТОВ "Абсолют Фінанс" право вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження спірного нерухомого майна, від імені ТОВ "Пластімекс" не надавалося та ухвалою суду від 06.02.2017 у справі № 904/6755/16 мирова угода у даній частині не затверджувалася.

Суд першої інстанції вказав, що всупереч положень частини 4 статті 334 Цивільного кодексу України приватний нотаріус не пересвідчився у належності майна продавцю, не встановив відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства.

5. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 31.10.2022 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.06.2022 скасоване, прийнято нове рішення, у позові відмовлено.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у цьому випадку задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, укладених між відповідачами 18.05.2017 з припиненням права приватної власності ТОВ "Снайперсгруп" на спірне майно, призведе до припинення права власності ТОВ "Снайперсгруп" і поновлення відповідно до абзацу 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та нерухоме майно та їх обтяжень" права власності на спірний об`єкт за ТОВ "Пластімекс", право за яким було зареєстровано 17.06.2016.

Отже, спір не буде вирішено.

Суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, належним способом захисту порушеного права у такому випадку буде позов власника про витребування майна.

Суд апеляційної інстанції з посиланням на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 зазначив, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

6. Не погоджуючись із постановою Центрального апеляційного господарського суду від 31.10.2022, прокурор у касаційній скарзі просить її скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову прокурора повністю, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - у зв`язку із ухваленням судом оскаржуваного рішення без урахування висновків щодо застосування норми права подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, від 04.06.2019 справі № 916/3156/17, від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 22.01.2019 у справі № 912/185/16, від 24.12.2019 у справі №902/377/19, від 05.10.2022 № 910/8298/21.

Так, прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (аналогічні висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18) стосовно того, що застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду; судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Прокурор зазначає, що, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд відповідно до викладеної в позові вимоги може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

Звертаючись з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 18.05.2017 № 960 та № 963, укладених між ТОВ "Абсолют Фінанс" від імені ТОВ "Пластімекс" та ТОВ "Снайперсгруп", з одночасним припиненням права приватної власності ТОВ "Снайперсгруп" прокурор посилався на те, що державну реєстрацію права приватної власності на об`єкти нерухомого майна за ТОВ "Пластімекс" та ТОВ "Снайперсгруп", які у встановленому законом порядку не набули право власності на це майно, що порушує права дійсного власника - територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

При цьому прокурором неодноразово зазначалося, що належним способом захисту порушеного права територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради є усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсними укладених між ТОВ "Абсолют Фінанс" від імені ТОВ "Пластімекс" та ТОВ "Снайперсгруп" договорів купівлі-продажу від 18.05.2017 № 960 та № 963 з припиненням права власності ТОВ "Снайперсгруп".

У касаційній скарзі прокурор зазначає, що, дійшовши висновку про обрання прокурором неефективного способу захисту порушеного права та зосередившись на необхідності захисту такого права у спірних правовідносинах шляхом подання віндикаційного позову, суд апеляційної інстанції з огляду на предмет і підстави заявленого позову належним чином не обґрунтував такі висновки та не з`ясував характер спірних правовідносин, не надав належної правової оцінки обставинам, якими прокурор обґрунтовував вимогу про захист прав, зокрема, щодо вчиненні ТОВ "Абсолют Фінанс", ТОВ "Пластімекс" та ТОВ "Снайперсгруп" дій з набуття права власності на спірний об`єкт нерухомого майна всупереч вимог чинного законодавства та проведення державної реєстрації права власності за відсутності правових підстав, а тому суд не дослідив певні обставини та подані на їх підтвердження докази, пов`язані з наявністю (відсутністю) перешкод у здійсненні власником - територіальною громадою міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради права користування та розпорядження своїм майном, а також можливості його захисту у спосіб, визначений прокурором у позовній заяві.

У той же час прокурор зазначив, що ТОВ "Абсолют Фінанс", ТОВ "Пластімекс" та ТОВ "Снайперсгруп" використовували право на зло, оскільки оспорювані договори купівлі-продажу від 18.05.2017 № 960 та № 963 спрямовані на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2012 у справі № 25/5005/5078/2012, що, у свою чергу, зумовило настання негативних наслідків для територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

7. Дніпровська міська рада у відзиві на касаційну скаргу просить її задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі, вказуючи на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права з підстав, аналогічних тим, що викладені у касаційній скарзі прокурора.

8. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Снайперсгруп", заперечуючи проти її задоволення, з посиланням на правові позиції Великої Палати Верховного Суду вказує, зокрема, на те, що оскільки законодавством не заборонено набуття права власності на такий вид нерухомого майна, як нежитлові будівлі - незавершене будівництво готовністю 91%, то в такому випадку ефективним способом захисту права власності є вимога про витребування спірних нежитлових будівель з незаконного володіння (віндикаційний позов).

9. Ухвалою Верховного Суду від 23.12.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 31.10.2022, призначено розгляд справи у судовому засіданні.

З метою повного, всебічного, об`єктивного розгляду справи Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду цієї справи у розумний строк, тобто такий, що є необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, запереченнях на неї, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи, а обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у наведеному випадку не підтвердилися з огляду на таке.

10. Як свідчать матеріали справи та встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2012 у справі № 25/5005/5078/2012, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.02.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 21.05.2013, визнано право комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради та витребувано від ТОВ "Пластар" (правонаступником якого є ТОВ "Пластімекс"), об`єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: вул. Березинська, 70-А, м. Дніпро, а саме: нежитлову будівлю (незавершене будівництво) літ. А-1, АІ-1, АІІ-1 загальною площею 1630,8 м2 та нежитлову будівлю (незавершене будівництво) літ. Б-1, БІ-1, БІІ-1, під.Б-1, БІ-1 загальною площею 1282,8 м2.

У справі № 25/5005/5078/2012 були встановлені такі обставини:

- 13.02.1985 виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради народних депутатів прийнято рішення № 88 "Про надання дозволу Управлінню капітального будівництва міськвиконкому на проектування мікрорайону Лівобережний-3", згідно з яким вирішено здійснити відведення земель, розробку проекту, відселення та знесення будинків, зняття плодоносного шару ґрунту тощо;

- 10.06.1987 рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 191/9 надано дозвіл на будівництво третьої черги зведення мікрорайону;

- на підставі звернення Управління пожежної охорони від 29.07.1987 № 25/8-123, за клопотанням Управління капітального будівництва від 07.04.1987 № 6/131 та за письмовим погодженням з виконавчим комітетом Дніпропетровської обласної ради від 29.05.1987 № 3/23-699 вирішено збудувати за типовим проектом 164-14/84 пожежне депо на 6 автомобілів та гараж-стоянку на 12 автомобілів у межах будівництва третьої черги мікрорайону (житлові будинку та низка об`єктів інфраструктури);

- 12.08.1987 рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 250/28 Управління капітального будівництва зобов`язано забезпечити будівництво об`єктів пожежної охорони, запроектованих у складі мікрорайонів. У додатку до даного рішення ("Задание по строительству пожарных депо в г. Днепропетровске на XII пятилетку") пунктом першим передбачено будівництво пожежного депо на 6 автомобілів із житловими приміщенням за типовим проектом 164-14/84, де замовником визначено Управління капітального будівництва, а проектною організацією - ДПІ "Дніпроцивільпроект";

- у жовтні 1987 року на виконання рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 12.08.1987 № 250/28 між Управлінням капітального будівництва міськвиконкому (замовник) та ДПІ "Дніпроцивільпроект" (підрядник) було укладено договір № 13900 на виконання проектних робіт із забудови мікрорайону Лівобережний-3 (третя черга);

- 02.06.2004 за клопотанням Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 22.03.2004 № 19/602 Дніпропетровською міською радою прийнято рішення № 17/17 "Про надання згоди на передачу незавершеного будівництвом пожежного депо на вул. Березинській, 70-А у державну власність".

Судами у справі 25/5005/5078/2012 було встановлено, що передача зазначено об`єкта у державну власність не здійснювалась.

11. 17.06.2016 державний реєстратор - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І. А. з відкриттям розділу прийнято рішення про державну реєстрацію речових прав (індексний номер рішення 15054251 від 17.06.2016) ТОВ "Пластімекс" на об`єкти нерухомого майна (незавершене будівництво 91%) - нежитлові будівлі літ. А-1, Б-1 загальною площею 1630,8 м2 та 1 282,8 м2, розташованих за адресою: вул. Березинська, 70-А, м. Дніпро.

15.07.2016 між ТОВ "Пластімекс" (іпотекодавець) та ТОВ "Абсолют Фінанс" (іпотекодержатель) укладено договір іпотеки № 1237, предметом якого було спірне нерухоме майно, за змістом пункту 4.1 якого сторони дійшли згоди, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, у тому числі шляхом продажу предмета іпотеки як у цілому, так і частинами відповідно до статті 38 Закону України "Про іпотеку", з укладанням від імені іпотекодержателя договору (або договорів) купівлі-продажу з іншою будь-якою особою-покупцем тощо.

Згідно з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2017 у справі № 904/6755/16 затверджено мирову угоду від 21.11.2016, укладену між ТОВ "Абсолют Фінанс" та ТОВ "Пластімекс" у редакції, узгодженій між сторонами, у пункті 1.1 якої сторони домовились про те, що ТОВ "Пластімекс" визнає позовні вимоги ТОВ "Абсолют Фінанс" у частині звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 15.07.2016 № 1237 шляхом продажу ТОВ "Абсолют Фінанс" визначеного у договорі предмета іпотеки як в цілому, так і частинами у відповідності до статті 38 Закону України "Про іпотеку" з укладанням від імені Іпотекодержателя договору (або договорів) купівлі-продажу з іншою будь-якою особою-покупцем.

18.05.2017 на виконання ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2017 у справі № 904/6755/16 між ТОВ "Абсолют Фінанс" від імені ТОВ "Пластімекс" та ТОВ "Спайперсгруп" укладено договори купівлі-продажу № 960 та № 963 нежитлової будівлі літ. А-1 незавершеного будівництва (готовністю 91%) загальною площею 1630,8 м2, літ. Б-1 незавершеного будівництва (готовністю 91%) загальною площею 1282,8 м2, розташованих на вул. Березинська, 70-А у м. Дніпрі.

18.05.2017 за ТОВ "Снайперсгруп" зареєстровано право приватної власності на незавершене будівництво - нежитлову будівлю літ. А-1, АІ-1, АІІ-1, № 1 огорожа (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 12474920121001, номер запису про право власності 20467545) та нежитлову будівлю - склад відкритого типу літ. Б-1, БІ-1, БІІ-1, під.Б-1, БІІ-1, літ. б приямок, літ. бІ-козирок, № 3 огорожа (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1247484512101, номер запису про право власності 20468370).

12. Предметом позову у справі, яка розглядається, були вимоги прокурора в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 18.05.2017 № 960 та № 963, укладених між ТОВ "Абсолют Фінанс" від імені ТОВ "Пластімекс" та ТОВ "Снайперсгруп", за якими ТОВ "Снайперсгруп" набуло право власності на спірне майно з одночасним припиненням права приватної власності ТОВ "Снайперсгруп" на таке майно з посиланням на визнання судовим рішенням у справі № 25/5005/5078/2012 права комунальної власності на спірне майно, недотримання вимог законодавства під час укладення оспорюваних договорів та державної реєстрації права власності ТОВ "Снайперсгруп" на майно.

13. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що спірне нерухоме майно не могло бути відчужене ТОВ "Пластімекс", оскільки вказаному підприємству не належало, а належить на праві комунальної власності територіальній громаді міста в особі Дніпровської міської ради. При цьому ТОВ "Абсолют Фінанс" право вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження спірного нерухомого майна, від імені ТОВ "Пластімекс" не надавалося та ухвалою суду від 06.02.2017 у справі № 904/6755/16 мирова угода у цій частині не затверджувалася.

14. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку про неефективність обраного прокурором способу захисту порушених прав, який не призведе до поновлення таких прав, вказавши, зокрема, що задоволення позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 18.05.2017 № 960, № 963, укладених між ТОВ "Абсолют Фінанс" від імені ТОВ "Пластімекс" та ТОВ "Снайперсгруп", з одночасним припиненням права власності ТОВ "Снайперсгруп" призведе до припинення права власності ТОВ "Снайперсгруп" на спірне майно та поновлення відповідно до абзацу 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та нерухоме майно та їх обтяжень" права власності на спірний об`єкт за ТОВ "Пластімекс", за яким право власності на спірне майно було зареєстровано 17.06.2016.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спір не буде вирішено.

15. Колегія суддів зазначає, що згідно із частинами 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 названого Кодексу).

Отже, стаття 15 Цивільного кодексу України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Вирішуючи спір, суд повинен дати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду. При цьому право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

16. У постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц вказано, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

17. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 (пункт 146) у справі № 359/3373/16-ц знову нагадала, що набуття особою права володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункти 95- 98), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74) та інших.

У пункті 147 постанови від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (пункти 84- 87) звернуто увагу на те, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) зазначено таке:

"95. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

96. Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

97. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

98. Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

99. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

100. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права".

18. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що у позові прокурора у цьому випадку слід відмовити у зв`язку із неправильним (неефективним) способом захисту порушеного права, посилаючись на пункти 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, в яких зазначено таке:

"Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника".

19. Беручи до уваги встановлені судами обставини справи, а також правові позиції, викладені у зазначених вище постановах Великої Палати Верховного Суду, виходячи з підстав та змісту позову, колегія суддів вважає, що висновок суду апеляційної інстанції стосовно того, що обраний прокурором у цій справі спосіб захисту не відповідає належному способу захисту та не призводить до відновлення порушених прав, оскільки є неефективним.

З природи правовідносин, які виникли у цій справі вбачається, що відповідно до положень норм цивільного законодавства, спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, буде звернення з віндикаційним позовом, а не визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 18.05.2017 № 960, № 963, укладених між відповідачами, з припиненням права власності саме ТОВ "Снайперсгруп" на спірне майно.

20. Як вже зазначалося, прокурор, оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції, посилався на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та ухвалення оскаржуваного судового рішення без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (аналогічні висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18) стосовно того, що застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду; судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

21. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

22. Так, у постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, на неврахування якої зазначає прокурор у касаційній скарзі, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Трейдінг Компані" до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно одержаних коштів і за зустрічним позовом про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за договором підряду, Верховний Суд зазначив, що абзац 12 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачав, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який встановлений договором або законом. Такого способу захисту, як визнання договору підряду укладеним цивільне законодавство не передбачало, а суд не мав відповідного повноваження. Лише з набранням чинності Законом України від 03.10.2017 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений не тільки договором або законом, але й судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України). У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У постановах Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 22.01.2019 № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, на неврахування яких також посилався прокурор у касаційній скарзі, зазначено, що позивач як особа, яка подала позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. При цьому суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

23. Водночас колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, установивши обставини, зокрема, стосовно визнання судовим рішенням у справі № 25/5005/5078/2012 права комунальної власності на спірне майно та здійснення реєстрації права власності на це майно 17.06.2016 за ТОВ "Пластімекс", дійшов висновку, що визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 18.05.2017, укладених між відповідачами з одночасним припиненням права власності ТОВ "Снайперсгруп" на майно, призведе лише до поновлення прав ТОВ "Пластімекс" на майно, отже, спір не буде вирішено, а обраний прокурором спосіб захисту у цьому випадку не є ефективним та не відновить порушених прав територіальної громади в особі Дніпровської міської ради.

24. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що з урахуванням установлених судом апеляційної інстанції обставин у справі, яка розглядається, та обставин, установлених судами у справах, наведених скаржником у касаційній скарзі, правовідносини у цих справах не є подібними, а застосування судами норм матеріального права було здійснено виходячи із встановлених обставин кожної конкретної справи на підставі оцінки судами всіх доказів щодо наявності/відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики з вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

25. Ураховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини, колегія суддів вважає помилковим посилання скаржника на незастосування судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на які скаржник посилався у касаційній скарзі, а доводи касаційної скарги колегія суддів вважає такими, що зводяться до незгоди із висновками суду.

26. Зважаючи на те, що наведена скаржниками підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 31.10.2022 у справі № 904/196/22.

27. Оскільки підстав для скасування судового рішення у справі, а також задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 31.10.2022 у справі № 904/196/22 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак