Ухвала від 20.03.2023 по справі 902/1240/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"20" березня 2023 р. Cправа № 902/1240/21

Господарський суд Вінницької області у складі : головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Шарафіна С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали

за заявою ліквідатора ТОВ "Дніпроолія" арбітражного керуючого Гонти О.А. № 02-37/176 від 15.02.2023 року (вх. № 01-36/169/23)

про визнання недійсним одностороннього правочину боржника щодо відмови від власних майнових вимог, в порядку ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства

по справі № 902/1240/21

за заявою: Головного управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ ВП 44069150)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" (код ЄДРПОУ 36726560)

про банкрутство

за участю :

арбітражний керуючий (ліквідатор) Гонта О.А.

В С Т А Н О В И В :

В провадженні суду перебуває справа № 902/1240/21 за заявою ГУ ДПС у Вінницькій області до ТОВ "Дніпроолія" про банкрутство.

Провадження у цій справі перебуває на стадії ліквідаційної процедури банкрута.

Постановою суду від 15.08.2022 року ТОВ "Дніпроолія" визнано банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців. Ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Гонту О.А..

Водночас, 15.02.2023 року до суду від ліквідатора ТОВ "Дніпроолія" арбітражного керуючого Гонти О.А. надійшла заява № 02-37/176 від 15.02.2023 року (вх. № 01-36/169/23) про визнання недійсним одностороннього правочину боржника щодо відмови від власних майнових вимог, в порядку ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, в якій ліквідатор просить визнати недійсним односторонній правочин ТОВ "Дніпроолія" щодо відмови від власних майнових вимог до ТОВ "МІК" на загальну суму 8 585 045,29 грн.

Також до вказаної заяви ліквідатором ТОВ "Дніпроолія" - арбітражним керуючим Гонтою О.А. додано клопотання № 02-37/177 від 15.02.2023 року про відстрочення сплати судового збору за подання заяви № 02-37/176 від 15.02.2023 року (вх. № 01-36/169/23) про визнання недійсним одностороннього правочину боржника щодо відмови від власних майнових вимог, в порядку ст. 42 КУ з процедур банкрутства, до ухвалення відповідного рішення у справі.

Ухвалою суду від 17.02.2023 року, задоволено клопотання ліквідатора ТОВ "Дніпроолія" арбітражного керуючого Гонти О.А. № 02-37/177 від 15.02.2023 року про відстрочення сплати судового збору за подання заяви № 02-37/176 від 15.02.2023 року (вх.№ 01-36/169/23) про визнання недійсним одностороннього правочину боржника щодо відмови від власних майнових вимог, в порядку ст. 42 КУ з процедур банкрутства, у справі № 902/1240/21. Відстрочено ліквідатору ТОВ "Дніпроолія" арбітражному керуючому Гонті О.А. сплату судового збору за звернення до суду з заявою № 02-37/176 від 15.02.2023 року про визнання недійсним одностороннього правочину боржника щодо відмови від власних майнових вимог у справі № 902/1240/21 - до ухвалення судового рішення по даному спору. Призначено заяву ліквідатора ТОВ "Дніпроолія" арбітражного керуючого Гонти О.А. № 02-37/176 від 15.02.2023 року (вх. № 01-36/169/23) про визнання недійсним одностороннього правочину боржника щодо відмови від власних майнових вимог у справі № 902/1240/21 - до розгляду в судовому засіданні на 20.03.2023 року. Залучено ТОВ "МІК" (код ЄДРПОУ 19096149) до участі у справі в якості учасника провадження у справі №902/1240/21, в частині розгляду заяви ліквідатора ТОВ "Дніпроолія" арбітражного керуючого Гонти О.А. № 02-37/176 від 15.02.2023 року (вх. № 01-36/169/23) про визнання недійсним одностороннього правочину боржника щодо відмови від власних майнових вимог.

На визначену дату в судове засідання з`явилася арбітражний керуючий Гонта О.А..

При цьому, судом встановлено, що 15.03.2023 року від т.в.о директора ТОВ "МІК" - арбітражного керуючого Христенка В.В. до суду надійшла заява № 02-01/30/295 від 14.03.2023 року щодо розгляду заяви арбітражного керуючого Гонти О.А. про визнання недійсним одностороннього правочину боржника щодо відмови від власних майнових вимог, за відсутності представника ТОВ "МІК".

Окрім цього, 16.03.2023 року від т.в.о директора ТОВ "МІК" - арбітражного керуючого Христенка В.В. до суду надійшов супровідний лист № 02-01/30/301 від 15.03.2023 року, до якого долучено Витяг з ЄДРЮОФОПГФ (електронна форма) від 07.09.2022 року на підтвердження повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна ТОВ "МІК") діяти від імені Товариства.

Судом були оглянуті подані документи та долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні, ліквідатор боржника вказала про можливість розгляду заяви про визнання недійсним одностороннього правочину боржника щодо відмови від власних майнових вимог.

Слід зазначити, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Враховуючи викладене та беручи до уваги те, що учасників справи було належним чином повідомлено про дату та час проведення судового засідання у цій справі, а також зважаючи на подану заяву арбітражного керуючого Христенка В.В., суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за наявними матеріалами справи.

В ході розгляду справи, ліквідатор боржника просила суд задоволити заяву про визнання недійсним одностороннього правочину боржника щодо відмови від власних майнових вимог.

Поряд з цим, судом встановлено, що у поданій заяві представника ТОВ "МІК" про розгляд справи без участі, міститься позиція представника ТОВ "МІК" щодо заяви ліквідатора ТОВ "Дніпроолія" - арбітражного керуючого Гонти О.А., а саме зазначено, що у ТОВ "МІК" відсутні підстави вважати заяву такою, що не підлягає задоволенню.

Суд, розглянувши заяву арбітражного керуючого Гонти О.А. № 02-37/176 від 15.02.2023 року про визнання недійсним одностороннього правочину боржника щодо відмови від власних майнових вимог у цій справі, заслухавши ліквідатора боржника та дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

За змістом заяви № 02-37/176 від 15.02.2023 року, в ході виконання повноважень ліквідатора ТОВ "Дніпроолія", арбітражному керуючому Гонті О.А. стало відомо про кредиторські вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК", що виникли згідно рішень Господарського суду Дніпропетровської області по справах: № 904/6113/13, № 904/9483/14, № 904/9428/13 та №904/7271/15.

Так, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2013 по справі № 904/6113/13 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/33464112) стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" (код ЄДРПОУ19096149) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" (код ЄДРПОУ 36726560) неустойку в розмірі 2 800 000,00 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 59 441,00 грн (роздруківка додається).

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2014 по справі №904/9483/14 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/41972286) стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" (код ЄДРПОУ19096149) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" (код ЄДРПОУ 36726560) неустойку у розмірі 3 860 120,00 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 73 080,00 грн. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" (код ЄДРПОУ 19096149) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ІК АКТИВ" (код ЄДРПОУ 36208668) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" (код ЄДРПОУ 36726560) неустойку у розмірі 1 000,00 грн (роздруківка додається).

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2014 по справі №904/9428/13 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/37327800) стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" (код ЄДРПОУ19096149) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" (код ЄДРПОУ 36726560) - неустойку в розмірі 1 600 000,00 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 32 000,00 грн (роздруківка додається).

В подальшому, вказане рішення оскаржувалось в апеляційному та касаційному порядку.

Так, за результатами нового розгляду справи № 904/9428/13, постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.10.2014 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/41074838) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2014 року у справі № 904/9428/13 змінено, а саме - зменшено суму стягнення неустойки з ТОВ "МІК" на користь ТОВ "Дніпроолія" з 1600000,00 грн до 800 000,00 грн.

Після чого, постановою Вищого господарського суду України від 29.07.2015 по справі №904/9428/13 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/47612740) касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" було задоволено. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.06.2015 року в частині відмови в стягненні неустойки в розмірі 800 000,00 грн скасовано, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2014 року в цій частині залишено в силі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" (код ЄДРПОУ19096149) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" (код ЄДРПОУ 36726560) 8 000,00 грн судового збору за розгляд касаційної скарги на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.06.2015 року, 3 129,60 грн судового збору за розгляд касаційної скарги на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.10.2014 року (роздруківка додасться).

Також, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2015 по справі № 904/7271/15 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/51653154) стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" (код ЄДРПОУ19096149) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" (код ЄДРПОУ 36726560) неустойку в розмірі 938 880,00 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 18 777,60 грн.

Водночас, у заяві повідомляється, що заборгованість за всіма рішеннями Господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2013 по справі № 904/6113/13, від 18.12.2014 по справі № 904/9483/14, від 20.02.2014 по справі № 904/9428/13, від 24.09.2015 по справі № 904/7271/15 була стягнута за договором суборенди № 04/01/10-01 від 04.01.2010, укладеним між ТОВ "МІК" та ТОВ "Дніпроолія".

На виконання вказаних рішень були видані накази, а тому такі вимоги є безспірними.

Разом з цим, згідно матеріалів справи № 904/11028/15, ухвалою від 22.06.2017 по вказаній справі, під час примусового виконання вказаних вище рішень, ВДВС Криворізького РУЮ було частково погашено заборгованість ТОВ "МІК" у сумі 815 547,14 грн.

Після чого, кредиторські вимоги ТОВ "Дніпроолія" до ТОВ "МІК", що виникли згідно зазначених вище судових рішень по справах № 904/6113/13, № 904/9483/14, № 904/9428/13 та № 904/7271/15 (з урахуванням часткового погашення в межах виконавчих проваджень), були визнані ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2017 у справі № 904/11028/15 в загальній сумі 8 582 289,29 грн (роздруківка окремих аркушів ухвали з ЄДРСР додається).

Так, вказаною ухвалою від 22.06.2017 за результатами попереднього засідання у справі №904/11028/15 про банкрутство ТОВ "МІК", серед іншого, було визнано грошові вимоги ТОВ "Дніпроолія" у сумі 2 756,00 грн (1 черга задоволення); 8 582 289,29 грн (4 черга задоволення).

Проте, пізніше ТОВ "Дніпроолія" було ухвалено рішення про відмову від вказаних вище кредиторських вимог, яке по своїй суті є одностороннім правочином, наслідком якого стало подання до Господарського суду Дніпропетровської області заяви № 01-09 від 02.09.2019 року про відмову від кредиторських вимог у справі №904/11028/15 (копія заяви, зроблена з матеріалів справи № 904/11028/15, додається).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2021 у справі №904/11028/15 (роздруківка ухвали з ЄДРСР додається) заяву кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" про відмову від визнаних господарським судом у справі № 904/11028/15 кредиторських вимог до боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" в загальному розмірі 8 585 045,29 грн прийнято та задоволено.

Таким чином, на переконання ліквідатора боржника, внаслідок вчинення ТОВ "Дніпроолія" одностороннього правочину щодо відмови від власних майнових вимог (надалі - односторонній правочин), відбулось зменшення активів ТОВ "Дніпроолія" на загальну суму 8 585 045,29 грн, що стало підставою звернення до суду із відповідною заявою.

Водночас, ліквідатор боржника, посилаючись на судову практику та приписи ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, у заяві також вказує, що в межах так званого підозрілого періоду (а саме, за 2 роки та 5 місяців до відкриття провадження у справі №902/1240/21 про банкрутство ТОВ "Дніпроолія" згідно ухвали Господарського суду Вінницької області від 14.02.2022 року) внаслідок вчинення одностороннього правочину ТОВ "Дніпроолія" відмовилось від власних майнових вимог до ТОВ "МІК" на загальну суму 8 585 045,29 грн.

При цьому, як вбачається з Балансу (Звіту про фінансовий стан) станом на 30.09.2019 року (тобто, фактично на дату вчинення оскаржуваного одностороннього правочину) кредиторська заборгованість ТОВ "Дніпроолія" становила близько 745,5 мільйонів гривень (копія Балансу та квитанції № 2 додаються).

Таким чином, на переконання ліквідатора боржника, оскаржуваний односторонній правочин щодо відмови від власних майнових вимог на загальну суму 8 585 045,29 грн є фраудаторним правочином, що вчинений боржником у підозрілий період та на шкоду кредиторам по справі № 902/1240/21 про банкрутство ТОВ "Дніпроолія".

Також, такі дії керівництва ТОВ "Дніпроолія" вказують на невідповідність критеріям розумності та економічної обґрунтованості, а також на використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню, а саме: використання правомочності розпорядження майном (активами) на шкоду майновим інтересам товариства і його кредиторів, а також свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно та зловжив правами.

Отже, оскаржуваний односторонній правочин, спрямований на зменшення активів товариства, суперечить п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, а також ч. 3 та ч. 6 ст. 13 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений ТОВ "Дніпроолія" внаслідок зловживання правом власності на шкоду кредиторам.

На підставі викладеного, ліквідатор боржника просить суд визнати недійсним односторонній правочин ТОВ "Дніпроолія" щодо відмови від власних майнових вимог до ТОВ "МІК" на загальну суму 8 585 045,29 грн.

На підтвердження обставин, вказаних у заяві, ліквідатором боржника додані відповідні докази.

З врахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов таких висновків.

Частиною 1 ст. 2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Частина 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) передбачає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Судом встановлено, що предметом поданої заяви ліквідатора боржника є визнання недійсним одностороннього правочину ТОВ "Дніпроолія" щодо відмови від власних майнових вимог до ТОВ "МІК" на загальну суму 8 585 045,29 грн.

Також, підставами вказаної вище заяви, серед іншого, зазначено те, що внаслідок вчинення боржником - ТОВ "Дніпроолія" одностороннього правочину щодо відмови від власних майнових вимог, відбулось зменшення активів ТОВ "Дніпроолія" на загальну суму 8 585 045,29 грн, а також відповідний правочин є фраудаторним, оскільки, вчинений боржником у підозрілий період та на шкоду кредиторам у справі № 902/1240/21 про банкрутство ТОВ "Дніпроолія", що суперечить приписам п. 6 ч. 1 ст. 3, ч.ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України та є підставами для визнання цього правочину недійсним в порядку ст. 42 КУзПБ.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 12 КУзПБ, арбітражний керуючий користується усіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією, ліквідатора відповідно до законодавства, у тому числі має право звертатися до господарського суду та суду загальної юрисдикції у випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом ч. 1 ст. 61 КУзПБ, ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема, такі повноваження : виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; здійснює інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 42 КУзПБ, правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд постановляє ухвалу.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, ТОВ "Дніпроолія" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою № 01-09 від 02.09.2019 року (копія наявна в матеріалах справи) про відмову від кредиторських вимог у справі № 904/11028/15 у сумі 2 756,00 грн (1 черга задоволення) та в сумі 8 582 289,29 грн (4 черга задоволення).

Також, судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2017 року за результатами попереднього засідання у справі № 904/11028/15 про банкрутство ТОВ "МІК", зокрема, визнані грошові вимоги ТОВ "Дніпроолія" у сумі 2756,00 грн (1 черга задоволення); 8 582 289,29 грн (4 черга задоволення).

Водночас, із змісту зазначеної вище ухвали суду, зокрема, вбачається, що ТОВ "Дніпроолія" звернулось до суду з грошовими вимогами до боржника на суму 8 582 289,29 грн.

Зазначена заборгованість ТОВ "МІК" перед ТОВ "Дніпроолія" за рішеннями Господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2013 р. по справі № 904/6113/13, від 18.12.2014 р. по справі № 904/9483/14, від 20.02.2014 р. по справі № 904/9428/13, від 24.09.15 р. по справі № 904/7271/15 була стягнута за договором суборенди № 04/01/10-01 від 04.01.10 р., укладеним між ТОВ "МІК" та ТОВ "Дніпроолія".

На виконання вказаних рішень були видані накази, а тому дані вимоги є безспірними.

В подальшому, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2021 року у справі № 904/11028/15 про банкрутство ТОВ "МІК" (копія наявна в матеріалах справи), прийнято та задоволено заяву кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" про відмову від визнаних господарським судом у справі № 904/11028/15 кредиторських вимог до боржника - Товариства з додатковою відповідальністю "МІК" в загальному розмірі 8 585 045,29 грн.

Слід зазначити, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, вказані вище ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2017 року та від 26.08.2021 року у справі № 904/11028/15 набрали законної сили, а отже є чинними.

Водночас, суд зважає на те, що зазначеною ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2021 року у справі № 904/11028/15, серед іншого, були встановлені такі обставини.

Ухвалою господарського суду від 28.07.2021, серед іншого, відкладено судове засідання на 26.08.2021 для розгляду, зокрема, заяви ТОВ "Дніпроолія" за № 01-09 від 02.09.2019 про відмову від кредиторських вимог (т. 26, а.с. 42).

Розглянувши в судовому засіданні 26.08.2021 заяву ТОВ "Дніпроолія" про відмову від кредиторських вимог, господарський суд зазначив наступне.

В обґрунтування зазначеної заяви кредитор послався на те, що засновниками прийнято рішення про відмову від кредиторських вимог, які визнано господарський судом та включено до реєстру вимог кредиторів, відповідно до ухвали від 22.06.2017 р.. Так, з посиланням на ч. 4 ст. 45 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кредитором подано заяву про відмову від задоволення визнаних грошових вимог.

Водночас, Кодекс України з процедур банкрутство також передбачає можливість відмови кредитора від задоволення кредиторських вимог.

Згідно з ч. 4 ст. 64 КУзПБ у разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги ліквідатор не враховує суму грошових вимог цього кредитора.

Враховуючи викладене, Господарський суд Дніпропетровської області дійшов висновку про можливість прийняття та задоволення заяви ТОВ "Дніпроолія" про відмову від визнаних господарським судом у справі № 904/11028/15 кредиторських вимог до боржника.

Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" зазначено, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Отже, встановлені ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2021 року у справі № 904/11028/15 обставини щодо відмови ТОВ "Дніпроолія" від визнаних господарським судом у справі № 904/11028/15 кредиторських вимог до боржника - ТОВ "МІК" в загальному розмірі 8 585 045,29 грн, є преюдиціальними в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України під час розгляду заяви ліквідатора ТОВ "Дніпроолія" арбітражного керуючого Гонти О.А. № 02-37/176 від 15.02.2023 року (вх. № 01-36/169/23) про визнання недійсним одностороннього правочину боржника щодо відмови від власних майнових вимог у справі № 902/1240/21.

Водночас, суд зважає на те, що у заяві № 02-37/176 від 15.02.2023 року, ліквідатором боржника стверджується, що ухвалене ТОВ "Дніпроолія" рішення про відмову від кредиторських вимог, по своїй суті є одностороннім правочином, наслідком якого стало подання до Господарського суду Дніпропетровської області заяви № 01-09 від 02.09.2019 року про відмову від кредиторських вимог у справі № 904/11028/15.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. ч. 1, 3, 5 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила.

Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України передбачає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.01.2022 року у справі № 911/2525/19, метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.

Отже, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що рішення боржника - ТОВ "Дніпроолія" про відмову від власних кредиторських вимог до ТОВ "МІК" в загальному розмірі 8 585 045,29 грн у справі № 904/11028/15, яке викладене у поданій до Господарського суду Дніпропетровської області заяві № 01-09 від 02.09.2019 про відмову від кредиторських вимог та подальше задоволення господарським судом цієї заяви, спричинило припинення цивільних прав і обов`язків ТОВ "Дніпроолія", а тому відповідне рішення боржника за своїм змістом є одностороннім правочином в розумінні ст. 202 ЦК України.

Разом з цим, визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України.

Відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння способу захисту як визнання правочину недійсним є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 та ін.

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.11.2022 року у справі № 918/1174/20(918/559/21), при розгляді спорів в порядку ст. 42 КУзПБ належить брати до уваги, що дії боржника, щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03.03.2020 у справі № 910/1405/14).

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.02.2022 року у справі № 912/2007/18, фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію КУзПБ), стаття 42 КУзПБ), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").

Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок:

"Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки, власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19 (905/1646/17)).

Згідно постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.02.2023 у справі № 906/43/22 (906/366/22), способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (п.5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (п.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №610/1030/18).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки, наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18).

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного. До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності.

Стаття 42 КУзПБ визначає спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів, укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство. Вказана норма направлена на захист прав та інтересів кредиторів та створює умови для максимально можливого задоволення грошових вимог за рахунок майна боржника. Правочини боржника, які зменшують його власні активи, підлягають оцінці на предмет наявності в діях боржника ознак приховування/виведення майна боржника. Такі дії, як правило, спрямовані на шкоду правам та інтересам кредиторів, оскільки, позбавляють їх можливості задовольнити свої вимоги за рахунок майна боржника.

Строк, встановлений у статті 42 КУзПБ (три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство), становить так званий "підозрілий період", у межах якого є найбільш вірогідним вчинення боржником правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника.

Враховуючи, що КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтею 20 Господарського кодексу України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч. 2, ч. 2 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

В силу ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд звертає увагу на те, що згідно матеріалів справи № 902/1240/21, ухвалою суду від 14.02.2022 року було відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Дніпроолія"; введено процедуру розпорядження майном боржника. Призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Гонту О.А..

Також, слід зазначити, що оспорюваний односторонній правочин ТОВ "Дніпроолія" щодо відмови від власних кредиторських вимог був вчинений 02.09.2019 року - дата заяви ТОВ "Дніпроолія" № 01-09 про відмову від кредиторських вимог у справі № 904/11028/15 про банкрутство ТОВ "МІК".

Отже, зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що оспорюваний односторонній правочин боржника щодо відмови від власних кредиторських вимог, був вчинений за 2 роки і 5 місяців до дати (14.02.2022 року) відкриття провадження у справі № 902/1240/21 про банкрутство ТОВ "Дніпроолія", тобто вчинений у так званий "підозрілий період" в розумінні наведеної вище судової практики.

Крім цього, судом встановлено, що згідно долученого до заяви ліквідатором боржника Балансу (Звіту про фінансовий стан) ТОВ "Дніпроолія" станом на 30.09.2019 року (тобто на дату вчинення оспорюваного правочину), кредиторська заборгованість боржника становила близько 745,5 мільйонів грн.

Відтак, суд дійшов висновку, що оспорюваний односторонній правочин боржника щодо відмови від власних майнових вимог на загальну суму 8 585 045,29 грн є фраудаторним правочином, оскільки, вчинений у період наявності у нього значної кредиторської заборгованості, та вчинення боржником цього правочину призвело до зменшення активів ТОВ "Дніпроолія" на вказану суму грошових коштів і завдання шкоди кредиторам по справі № 902/1240/21 про банкрутство ТОВ "Дніпроолія", а тому відповідний правочин також вчинений всупереч принципу добросовісності в цивільних правовідносинах.

Згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20, стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у пункті 7.44. постанови від 16 лютого 2021 року у справі № 927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зважаючи на наведені приписи законодавства та встановлені обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення заяви ліквідатора ТОВ "Дніпроолія" арбітражного керуючого Гонти О.А. № 02-37/176 від 15.02.2023 року (вх. № 01-36/169/23) про визнання недійсним одностороннього правочину боржника щодо відмови від власних майнових вимог у справі № 902/1240/21, з мотивів наведених вище.

Обґрунтованість та правомірність заявлених вимог, підтверджуються наданими та дослідженими судом письмовими доказами, наявними у матеріалах справи.

Також, суд зважає на те, що ухвалою суду від 17.02.2023 року, було відстрочено ліквідатору ТОВ "Дніпроолія" арбітражному керуючому Гонті О.А. сплату судового збору за звернення до суду з заявою № 02-37/176 від 15.02.2023 року про визнання недійсним одностороннього правочину боржника щодо відмови від власних майнових вимог у справі № 902/1240/21 - до ухвалення судового рішення по даному спору.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судовий збір", судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Згідно ст. 2 Закону України "Про судовий збір", платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 10 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду заяви про визнання правочинів (договорів) недійсними та спростування майнових дій боржника в межах провадження у справі про банкрутство, встановлено ставку судового збору в розмірі: 2 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум, зокрема, для працездатних осіб - 2684 гривні.

Відтак, за подання до господарського суду згаданої вище заяви про визнання недійсним одностороннього правочину боржника щодо відмови від власних майнових вимог, сплаті підлягав судовий збір у розмірі 5 368,00 грн.

Разом з цим, судом встановлено, що доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі, на момент розгляду поданої заяви ліквідатора боржника, Заявником до суду не подано.

Приписами п. 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року № 7 (чинної на даний час) визначено, якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше ніж до прийняття судового рішення по суті справи), або звільнити сторону від сплати судового збору, або стягнути несплачену суму судового збору у прийнятті судового рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про стягнення з боржника - ТОВ "Дніпроолія" у дохід Державного бюджету України суми судового збору в розмірі 5 368,00 грн за подання до суду заяви про визнання недійсним одностороннього правочину боржника щодо відмови від власних майнових вимог.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 12, 42, 61 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 2, 3, 12, 18, 42, 73-79, 86, 232-236, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В :

1. Задоволити заяву ліквідатора ТОВ "Дніпроолія" арбітражного керуючого Гонти О.А. № 02-37/176 від 15.02.2023 року (вх. № 01-36/169/23) про визнання недійсним одностороннього правочину боржника щодо відмови від власних майнових вимог у справі № 902/1240/21.

2. Визнати недійсним односторонній правочин Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" (ідентифікаційний код 36726560) щодо відмови від власних майнових вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "МІК" (вул. Шевченка, буд.36, с. Надеждівка, Криворізький район, Дніпропетровська область, 53000, ідентифікаційний код 19096149) на загальну суму 8 585 045,29 (вісім мільйонів п`ятсот вісімдесят п`ять тисяч сорок п`ять гривень 29 копійок) грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" (вул.Соборна, 15, м. Вінниця, 21050; код ЄДРПОУ 36726560; пошт. адреса ліквідатора ТОВ "Дніпроолія" - арбітражного керуючого Гонти О.А.: а/с 331, м. Вінниця, 21028) в дохід Державного бюджету України (Отримувач коштів: ГУК у м. Києві / м. Київ / 22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; Банк отримувача : Казначейство України (ЕАП); Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; Код класифікації доходів бюджету: 22030106) 5 368,00 грн судового збору.

4. Видати наказ після набрання ухвалою законної сили.

5. Копію ухвали направити на електронні адреси: ГУ ДПС у Дніпропетровській області - dp.official@tax.gov.ua; ГУ ДПС у Вінницькій області - vin.official@tax.gov.ua, vindpa@ukrpost.net; ТОВ "Дніпроолія" - oil-company@gmail.com; D.OIL-COMPANY@GMAIL.COM; арбітражному керуючому Гонті О.А. - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; Управлінню ВД ФСС України у Вінницькій області - vi@fssu.gov.ua; ліквідатору ТОВ "МІК" арбітражному керуючому Христенку В.В. - ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Згідно ч. 4 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства, ухвали та постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, прийняті господарським судом у справі про банкрутство, набирають законної сили з моменту їх прийняття, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвала може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку та строки встановлені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Тісецький С.С.

Віддрук. прим.: 1 - до справи.