Постанова

від 15.03.2023 по справі 495/1494/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 березня 2023 року

м. Київ

справа № 495/1494/18

провадження № 61-11223св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави,

відповідачі: Затоківська селищна рада Білгород-Дністровської району, Одеської області, ОСОБА_1 , Головне територіальне управління юстиції в Одеській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 березня 2019 року у складі судді Прийомової О. Ю. та постанову Одеського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 , Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності, визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора.

Позовна заява прокурора мотивована тим, що при проведенні відповідної перевірки прокуратурою виявлено схему земельних махінацій на території смт Затока м. Білгород-Дністровського, пов`язану із виведенням земель комунальної власності територіальної громади Затоківської селищної ради на користь приватних осіб.

30 червня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ «Вояж-СІ» та Затоківською селищною радою укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,2 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва бази відпочинку терміном на 5 років, який 08 жовтня 2013 року було розірвано на підставі договору про розірвання договору оренди земельної ділянки.

На підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок 24 квітня 2015 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1000 га (кадастровий номер 5110300000:02:001:0338) за адресою: АДРЕСА_1 , із земель, наданих раніше у користування ТОВ «Вояж-СІ».

Рішенням Затоківської селищної ради від 05 червня 2015 року № 3020 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий номер 5110300000:02:001:0338) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .

У подальшому державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області згідно з рішенням від 13 січня 2016 року № 27808767 було зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий номер 5110300000:02:001:0338) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 право власності на вказану земельну ділянку набуто з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки у порушення статей 79-1, 118 ЗК України передано без розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Крім того, відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва здійснено з порушенням положень генерального плану смт Затока та за відсутності детального плану території.

Ураховуючи наведене, прокурор просив суд:

- визнати незаконним рішення Затоківської селищної ради від 05 червня 2015 року № 3020 «Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 5110300000:02:001:0338 для індивідуального дачного будівництва, розташованої за адресом: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 13 січня 2016 року № 51597264 щодо земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 5110300000:02:001:0338, для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, розташованої за адресом: АДРЕСА_1 ;

- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 13 січня 2016 року, індексний номер 27808767, на підставі якого за ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,1000 га кадастровий номер 5110300000:02:001:0338 для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 березня 2019 року у задоволенні позову першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прокурор не надав суду доказів наявності виключного випадку для подання позову прокурором, не обґрунтував представництва прокурором інтересів держави у цій справі, а тому суд вважав вимоги позивача необґрунтованими.

Постановою Одеського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задоволено частково.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури задоволено частково.

Визнано незаконним рішення Затоківської селищної ради від 05 червня 2015 року № 3020 «Про передачу ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,1000 га (кадастровий номер 511000000:02:001:0338) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 ».

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 51597264 від 13 січня 2016 року щодо земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:001:0338).

Визнано незаконним рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 13 січня 2016 року, індексний номер 2788767, на підставі якого за ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:001:0338).

Скасовано запис у Державному реєстрі речових прав № 12921653 про проведену державну реєстрацію прав за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:001:0338).

У задоволенні позовних вимог першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури до Головного територіального управління юстиції в Одеській області відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження 61-5155св21).

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задоволено частково.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 березня 2019 року змінено у його мотивувальній частині та залишено без змін у резолютивній частині.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що місцевий суд правильно відмовив прокурору в задоволенні позову, проте навів помилкові обґрунтування такої відмови.

Апеляційний суд дійшов висновку, що прокурор обрав неналежний спосіб захисту, а саме вимоги про визнання незаконним рішення ради та визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірну земельну ділянку, які є неефективними.

Суд вважав належним способом захисту витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК України, а належним відповідачем - особу, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку, що відповідає практиці Великої Палати Верховного Суду.

Крім того, суд дійшов висновку, що прийняття Затоківською селищною радою рішення від 05 червня 2015 року № 3020, яким передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку (кадастровий номер 5110300000:02:001:0338), відповідало як документації із землеустрою, так і містобудівній документації, оскільки зі спірними земельними ділянками зміна цільового призначення землі не відбулася, а змінився вид використання землі в межах однієї категорії землі (землі рекреаційного призначення), що не призвело до зміни цільового призначення земельної ділянки та, відповідно, не вимагало розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2022 року до Верховного Суду, заступник керівника Одеської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року скасуватита направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга прокурора мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не дослідили всі необхідні для правильного вирішення справи докази, надавши неправильну правову оцінку обставинам справи.

Вказує, що апеляційним судом помилково було враховано висновки Великої Палати Верховного Суду щодо способу захисту (статті 388 ЦК України).

Вважає, що прокурором обрано правильний та ефективний спосіб захисту прав держави, оскільки наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі, як було встановлено з обставин цієї справи, унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. При цьому, посилається на відповідну практику Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду та Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Самодурова Н. В., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що її доводи є необґрунтованими, а оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її із суду першої інстанції.

06 січня 2023 року справа надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2023 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

13 червня 2011 року між Затоківською селищною радою та ТОВ «Вояж-СІ» укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,2 га (кадастровий номер 5110300000:02:001:0268) терміном на 5 років для будівництва бази відпочинку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який було розірвано 08 жовтня 2013 року, що підтверджується договором про розірвання договору оренди земельної ділянки (т. 1, а. с. 14-24).

У пункті 15 договору оренди зазначено, що цільовим призначенням земельної ділянки є будівництво бази відпочинку.

У листі від 13 серпня 2014 року № 02/15/19/4751/2201 виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради вказано, що відповідно до рішення Затоківської селищної ради від 17 квітня 2014 року № 1966 «Про надання дозволу ТОВ «Вояж-СІ» складання технічної документації із землеустрою, що посвідчують право користування земельною ділянкою при поділі земельних ділянок» до управління містобудування та архітектури міської ради була надана технічна документація із землеустрою земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 25).

17 квітня 2014 року Затоківська селищна рада прийняла рішення № 1933 «Про надання дозволу ТОВ «Вояж-СІ» на складання технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою при поділі земельних ділянок» (т. 1, а. с. 32).

Рішенням Затоківської селищної ради від 20 червня 2014 року № 1967 було затверджено технічну документацію з землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для будівництва і обслуговування б/в «Вояж-СІ» за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 33).

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року у справі № 815/4904/14 було визнано протиправними та скасовано рішення Затоківської селищної ради від 17 квітня 2014 року № 1933 «Про надання дозволу ТОВ «Вояж-СІ» на складання технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою при поділі земельних ділянок»; рішення Затоківської селищної ради від 20 червня 2014 року № 1967 «Щодо затвердження технічної документації з землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для будівництва та обслуговування б/в «Вояж-СІ» за адресою: АДРЕСА_1 ».

Рішення Одеського окружного адміністративного суду справі № 815/4904/14 мотивовано тим, що технічна документація щодо поділу та об`єднання земельних ділянок не відповідає приписам статті 56 Закону України «Про землеустрій», а тому і не підлягала затвердженню Затоківською селищною радою згідно з рішенням від 20 червня 2014 року № 1967 (т. 1, а. с. 27-31).

Згідно з висновком по технічній документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок ТОВ «Вояж-СІ» для будівництва бази відпочинку за адресою: Золотий беріг, 1, смт Затока, м. Білгород-Дністровський, Лиманський район, Одеська область, від 08 серпня 2014 року № 522, Управління містобудування та архітектури погодило ТОВ «Вояж-СІ» поділ та об`єднання земельних ділянок загальною площею 1,2000 га на окремі земельні ділянки для передачі громадянам, зокрема, ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 26).

Рішенням Затоківської селищної ради від 05 червня 2015 року № 3020 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий номер 5110300000:02:001:0338) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 36).

За результатами розгляду документів, наданих ОСОБА_1 для оформлення права власності, згідно з рішенням від 13 січня 2016 року № 27808767 було зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий номер 5110300000:02:001:0338) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного Реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (т. 1, а. с. 37-43).

З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку

від 16 січня 2018 року встановлено, що підставою для державної реєстрації земельної ділянки стала технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, яка перебувала у користуванні ТОВ «Вояж-СІ».

За інформацією з Державного земельного кадастру станом на 16 січня 2018 року земельна ділянка кадастровий номер 5110300000:02:001:0338 має наступну інформацію: площа: 0,1000 га; цільове призначення: Е.07.01 Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення; категорія землі: землі рекреаційного призначення; вид використання земельної ділянки: для будівництва бази відпочинку; інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки: технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, виготовлена 18 червня 2014 року ФОП ОСОБА_2 ; форма власності: приватна; власник ОСОБА_1 ; орган, який зареєстрував земельну ділянку: Відділ Держземагенства у м. Білгород-Дністровському; державна реєстрація земельної ділянки проведена 24 квітня 2015 року (т.1 а.с.37-39).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 26 грудня 2017 року земельна ділянка кадастровий номер 5110300000:02:001:0338 має наступну інформацію: реєстраційний номер 827997651103; площа: 0,1 га; дата державної реєстрації земельної ділянки: 24 квітня 2015 року; орган, що здійснив державну реєстрацію земельної ділянки: Відділ Держкомзему у Білгород-Дністровському районі Одеської області; цільове призначення: для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення; адреса: АДРЕСА_1 ; державна реєстрація з відкриттям розділу проведена 23 грудня 2015 року; підстава: відомості за результатом розгляду, серія та номер: б/н, виданий 23 грудня 2015 року, видавник: -, документи заявника (оригінали та копії), серія та номер: б/н, виданий 23 грудня 2015 року, видавник: заявник, рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер: 3020, виданий 5 червня 2015 року, видавник: Затоківська селищна рада Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, серія та номер: НВ-5101925622015, виданий 24 квітня 2015 року, видавник: Відділ Держземагенства у м. Білгород-Дністровському; підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, серія та номер: 51597264 , видане 13 січня 2016 року, видавник: Біляївське міськрайонне управління юстиції в Одеській області; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 27808767 від 13 січня 2016 року, 16:51:22, ОСОБА_3 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області; форма власності: приватна; розмір частки: 1/1; власник: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 (т.1 а.с.40-43).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 26 грудня 2017 року за адресою: АДРЕСА_1 , будинок на земельній ділянці кадастровий номер 5110300000:02:001:0338 знаходиться дачний будинок загальною площею 285,8 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1126902651103) належний на праві приватної власності ОСОБА_1 (т.1 а.с.40-43).

Земельна ділянка площею 1,2 га кадастровий номер 5110300000:02:001:0268, що перебувала в оренді ТОВ «Вояж-Сі», за категорією землі є землею рекреаційного призначення та мала вид використання «для будівництва бази відпочинку», що відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року №548, входить у вид 07.01 «Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення» (в Державному земельному кадастрі дана земельна ділянка зареєстрована Відділом Держкомзему у м. Білгород-Дністровський Одеської області 5 липня 2011 року).

Земельна ділянка площею 0,1000 га кадастровий номер 5110300000:02:001:0338, що сформована на підставі технічної документації щодо поділу земельної ділянки, яка раніше перебувала в оренді ТОВ «Вояж-Сі», за категорією землі є землею рекреаційного призначення та мала вид використання «для будівництва бази відпочинку», що відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року №548, входить у вид 07.01 «Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення» (в Державному земельному кадастрі дана земельна ділянка зареєстрована Відділом Держземагенства у м. Білгороді-Дністровському 24 квітня 2015 року, тобто у період після розірвання договору оренди та до передачі у приватну власність).

Технічна документація щодо поділу земельної ділянки кадастровий номер 5110300000:02:001:0268 була затверджена рішення Затоківської селищної ради від 03 грудня 2014 року № 2606 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки Затоківської селищної ради для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 ».

Генеральним планом смт. Затока (зі змінами від 16 березня 2015 року) спірна земельна ділянка віднесена до земель рекреаційного призначення об`єктів стаціонарної рекреації, дачного будівництва.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заступник керівника Одеської обласної прокуратури вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 381/3165/17 та постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 366/2648/16-ц, від 17 червня 2020 року у справі № 395/746/17, від 07 квітня 2021 року у справі № 912/2518/19, від 10 листопада 2021 року у справі № 495/10983/17, від 08 грудня 2021 року у справі № 495/1494/18, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга заступника керівника Одеської обласної прокуратури задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення суду першої, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Пославшись на відповідну судову практику Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, суд апеляційної інстанції, змінюючи мотиви рішення місцевого суду, правильно вказав, що, звернувшись до суду з позовними вимогами про: а) визнання незаконним рішення ради, б) визнання недійсним свідоцтва про право власності, в) визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, прокурор обрав неналежний (неефективний) спосіб захисту прав.

Доводи касаційної скарги прокурора про те, що ним обрано правильний та ефективний спосіб захисту прав держави, оскільки наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі, як було встановлено з обставин цієї справи, унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача, не є підставою для скасування зазначених судових рішень.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).

Позовна заява у цій справі подана першим заступником керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури у зв`язку із незаконним, на його думку, заволодінням земельною ділянкою комунальної власності, фізичною особою - ОСОБА_1 .

Велика Палата Верховного Суду у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) у постанові від 23 листопада 2021 року вказувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник

з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Отже, вимоги про визнання незаконним рішення ради та визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірну земельну ділянку не відповідають належному способу захисту.

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

Визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку (яке видане на підставі відповідного оспорюваного рішення про передачу у власність земельної ділянки) також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Ураховуючи викладене, заявлені в цій справі першим заступником керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури позовні вимоги не відповідають належному способу захисту.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною

підставою для відмови у позові.

Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Отже, вказані, а також інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, з урахуванням внесених апеляційним судом змін, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні прокурором норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги на висновки судів попередніх інстанцій не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення, з урахуванням внесених апеляційним судом змін, без змін.

При вирішенні спору апеляційний суд також зазначив, що Затоківською селищною радою не порушено ЗК України при передачі земельної ділянки ОСОБА_1 .

Зазначені висновки апеляційного суду стосуються виключно дій Затоківської селищної ради й не стосуються добросовісності/недобросовісності ОСОБА_1 , які підлягають доведенню у разі пред`явлення прокурором відповідного позову. Тому Верховний Суд не вбачає підстав для зміни/скасування постанови апеляційного суду в цій частині, так як висновки щодо неефективності позову стосуються захисту прав ОСОБА_1 , а не ради.

Щодо судових витрат

Згідно із частинами першою, сьомою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до положення підпункту в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, зокрема, із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У березні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Самодурова Н. В., заявила клопотання про стягнення з прокуратури судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн, надану в суді касаційної інстанції. Копія вказаної заяви з додатками також була надіслана прокурору.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Згідно з правилами пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

На підтвердження заявлених судових витрат заявник надав суду: ордер на надання правничої допомоги, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, договір про надання правової допомоги, акт приймання-передачі наданих правових послуг з описом робіт (наданих послуг), а також квитанцію про сплату адвокату 15 000 грн.

При цьому, прокурор на подав суду заперечення щодо поданої заяви чи щодо розміру наданої правничої допомоги.

Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає доведеним надання ОСОБА_1 правових послуг у зазначеному в заяві обсязі, тому вважає, що її слід задоволнити.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 березня 2019 року, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову Одеського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року залишити без змін.

Стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) судові витрати за надання професійної правничої допомоги в суді касаційної інстанції у розмірі 15 000 (п`ятнадцяти тисяч) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець