Постанова

від 15.03.2023 по справі 947/12999/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 березня 2023 року

м. Київ

справа № 947/12999/20

провадження № 61-11256св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Казенне підприємство «Морська пошуково-рятувальна служба»,

третя особа - Професійна спілка працівників Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2020 року у складі судді Калашнікової О. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» (далі: КП «Морська пошуково-рятувальна служба», КП «МПРС»), третя особа - Професійна спілка працівників Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що наказом директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 06 липня 2016 року № 177-к він був прийнятий на роботу на посаду начальника філії «Чорноморська філія» КП «МПРС». Зауважень по роботі не мав. Наказом КП «МПРС» від 18 лютого 2020 року № 123-н «Про припинення діяльності філії «Чорноморська філія» казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» наказано попередити персонально під підпис працівників філії про їх вивільнення у зв`язку з ліквідацією філії та забезпечити дотримання їх соціальних гарантів згідно з вимогами законодавства про працю; підставою прийняття наказу зазначено мету оптимізації фінансової та економічної діяльності через зміни в організації виробництва і праці підприємства.

18 лютого 2020 року йому вручене попередження про вивільнення відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України згідно з наказом від 18 лютого 2020 року № 123-н.

21 квітня 2020 року наказом КП «МПРС» № 221-к його звільнено із займаної посади у зв`язку зі скороченням штату працівників відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та видано трудову книжку.

Посилаючись на те, що його звільнення з посади начальника філії «Чорноморська філія» КП «МПРС» на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України було проведено без дотримання порядку, встановленого КЗпП України та порушенням норм трудового законодавства, внаслідок чого видано незаконний наказ про його звільнення, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнень, просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ директора КП «Морська пошуково-рятувальна служба» від 21 квітня 2020 року № 221-к про звільнення його з посади начальника філії «Чорноморська філія» КП «Морська пошуково-рятувальна служба»;

- поновити його на посаді начальника філії «Чорноморська філія» КП «Морська пошуково-рятувальна служба» з 22 квітня 2020 року;

- стягнути з КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 квітня 2020 року по день поновлення на роботі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ КП «Морська рятувальна-пошукова служба» від 21 квітня 2020 року № 221-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника філії «Чорноморська філія КП «Морська пошуково-рятувальна служба».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника філії «Чорноморська філія КП «Морська пошуково-рятувальна служба» з 22 квітня 2020 року.

Стягнуто з КП «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 172 709,92 грн (без урахування податків та зборів).

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та виплати заробітної плати за один місяць у розмірі 27 066,48 грн звернуто до негайного виконання.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач порушив вимоги закону при звільненні позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП, оскільки не використав усіх можливостей по забезпеченню його роботою, не запропонувавши усіх наявних вакантних посад, які були наявними, і на яких позивач міг би працювати.

Крім того, суд вказав, що у період з 18 лютого 2020 року до 21 квітня 2020 року не відбулося фактичного скорочення штату у КП «МПРС».

Оскільки позивачем доведено незаконність його звільнення, то з роботодавця підлягає стягненню середній заробіток за час його вимушеного прогулу.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року апеляційну скаргу КП «Морська пошуково-рятувальна служба» задоволено частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2020 року змінено у мотивувальній частині.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками районного суду про те, що підприємство в порушення частини третьої статті 49-2 КЗпП Українине запропонувало позивачу всіх вакантних посад, проте висновок суду першої інстанції в частині того, що у період з 18 лютого 2020 року до 21 квітня 2020 року фактичне скорочення штату на КП «МПРС» було відсутнім, є помилковим.

Суд вказав, що право визначати штат і численність працівників належить лише власнику чи уповноваженому ним органу. Суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов`язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення штату чи чисельності працівників), але не вправі обговорювати питання про доцільність змін, скорочення чисельності чи штату працівників. Власник, на свій розсуд, має право чисельність працівників певного фаху і кваліфікації, чисельність одних посад зменшити, здійснити збільшення працівників, одночасно прийнявши рішення про прийняття на роботу працівників іншого фаху і кваліфікації, чисельність інших посад, при цьому додержуючись правила щодо переведення звільнених працівників на іншу роботу за наявності вакантних робочих місць (посад) і за їх згодою.

Крім того, суд вважав, що роботодавцем порушено порядок звільнення працівника через неотримання попередньої згоди профспілкової організації, чим порушено вимоги статті 43 КЗпП України.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком районного суду щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2022 року до Верховного Суду, КП «Морська пошуково-рятувальна служба», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкових висновків про те, що підприємство належно не виконало свого обов`язку з працевлаштування позивача, оскільки йому були запропоновані вакантні посади 17 квітня 2020 року, а звільнено його було тільки 21 квітня 2020 року, що вважає належним виконанням вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України, посилаючись на відповідну постанову Верховного Суду.

Крім того, суди не врахували, що вакантна посада програміста, на яку позивач погодився, не відповідала його освіті та кваліфікації, а від інших він відмовився.

Крім того, суди надали неправильну правову оцінку наявним у справі доказам.

Суд апеляційної інстанції не врахував норми статті 43-1 КЗпП України про те, що звільнення керівника підрозділу можливе без попередньої згоди профспілкової організації.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Степанишина А. С., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи, що її доводи є безпідставними, оскільки звільнення було проведено без дотримання норм КЗпП України. Вказує, що ОСОБА_1 не пропонувалися всі вакантні посади з дати попередження про вивільнення до дати звільнення. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Крім того, заявник просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000 грн та суді касаційної інстанції у розмірі 13 000 грн..

Доводи особи, яка подала заперечення на відзив на касаційну скаргу

У березні 2023 року КП «Морська пошуково-рятувальна служба» подало до Верховного Суду заперечення, в яких вказує про те, що заявлені вимоги про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, є безпідставними та недоведеними.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

09 січня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 07 липня 2016 року працював на посаді начальника філії «Чорноморська філія» Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» на підставі наказу керівника підприємства від 06 липня 2016 року № 177-к.

18 лютого 2020 року директор КП «МПРС» видав наказ № 123-н «Про припинення діяльності філії «Чорноморська філія» КП «Морська пошуково-рятувальна служба». Як зазначено в наказі «…з метою оптимізації фінансової та економічної діяльності, у зв`язку із змінами організації виробництва і праці казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба».

18 лютого 2020 року ОСОБА_1 отримав письмове попередження про звільнення з посади з підстав, визначених пунктом 1 частин першої статті 40 КЗпП України.

21 квітня 2020 року наказом керівника КП «МПРС» № 221-к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника філії «Чорноморська філія» КП «МПРС» у зв`язку з «ліквідацією філії «Чорноморська філія» казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України».

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень КП «Морська пошуково-рятувальна служба» вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 363/3249/19-ц, від 25 лютого 2021 року у справі № 303/1464/20 (провадження № 61-14966св20), від 06 жовтня 2021 року у справі № 305/1001/18 та від 14 червня 2022 року у справі № 465/7570/18, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга КП «Морська пошуково-рятувальна служба» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Звільнення згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частина третя статті 49-2 КЗпП України).

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Відповідно до частини першої статті 43-1 КЗпП України звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об`єднаннями громадян, допускається без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно із частиною третьою статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Визнаючи звільнення ОСОБА_1 незаконним та поновлюючи його на посаді, суд першої інстанції та апеляційний суд обґрунтовано виходили з того, що його звільнення відбулося без дотримання норм КЗпП України щодо обов`язку роботодавця працевлаштувати звільненого працівника.

Доводи заявника про те, щопідприємство належно виконало свій обов`язок з працевлаштування позивача, оскільки йому були запропоновані вакантні посади 17 квітня 2020 року, а звільнення відбулося тільки 21 квітня 2020 року, є безпідставними, оскільки норма частини третьої статті 49-2 КЗпП України чітко встановлює, що вакантні посади роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику одночасно з попередженням про звільнення.

При цьому, апеляційним судом було встановлено, що за період з попередження про наступне звільнення до його дати на підприємстві були наявні вакантні посади, які ОСОБА_1 міг займати за своєю кваліфікацією, проте йому не пропонувалися. Апеляційний суд проаналізував ці доводи і правильно дійшов висновку, що позивач міг би працювати на цих посадах з урахуванням освіти і кваліфікації.

Посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі № 303/1464/20 (провадження № 61-14966св20) щодо обов`язку запропонувати працівнику вакантні посади не заслуговує на увагу, оскільки в цій справі встановлені відмінні фактичні обставини.

Колегія суддів звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції помилково вказав, що роботодавцем порушено порядок звільнення працівника через неотримання попередньої згоди профспілкової організації, оскільки позивач займав посаду начальника філії, а нормою статті 43-1 КЗпП України передбачено, що звільнення з такої посади можливе без попередньої згоди профспілкової організації.

Проте, вказане не вплинуло на правильність вирішення судом справи по суті, оскільки недотримання частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо обов`язку з працевлаштування працівника є самостійною підставою для визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі. А згідно із частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення, з урахуванням змін, внесених апеляційним судом, без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до положення частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Тобто, суд касаційної інстанції може вирішувати питання розподілу судових витрат, понесених у судах попередніх інстанцій, тільки у разі скасування чи зміни їх судових рішень, а тому клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Степанишиної А. С., про стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції задоволенню не підлягає, а з відповідним клопотанням заявник мав звертатися до апеляційного суду.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Клопотання заявника про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції задоволенню не підлягає, оскільки нею не надано детальний опис робіт (наданих послуг) пов`язаних з наданням правничої допомоги, що є вимогою наведеної вище норми процесуального права.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), де вказано на необхідність заявника визначати детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, й надавати відповідні докази. Зазначеного заявником не враховано.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2020 року, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову Одеського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року залишити без змін.

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Степанишиної Альони Сергіїівни, про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу в судах апеляційної та касаційної інстанцій відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець