Постанова

від 21.03.2023 по справі 727/766/18

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2023 року

м. Київ

справа № 727/766/18

провадження № 51-2685 км 22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_5

захисника ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні у кримінальному провадженні № 12015260040003235 від 25 жовтня 2015 року касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 на вирок Першотравневого районного суду м. Чернівці від 25 березня 2022 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 1 червня 2022 рокуза обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, доктора економічних наук-доцента кафедри економічної теорії, менеджменту і адміністрування Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 160 Кримінального кодексу України (далі - КК),

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Першотравневого районного суду м. Чернівці від 25 березня 2022 року ОСОБА_8 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.160 КК за відсутністю в його діях складу вказаного злочину та виправдано.

Чернівецький апеляційний суд ухвалою від 1 червня 2022 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 залишив без зміни.

Органами досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувався в тому, що рішенням Чернівецької окружної виборчої комісії від 1 жовтня 2015 року по багатомандатному виборчому округу в межах територіального виборчого округу № 25 кандидатом у депутати до Чернівецької міської ради від політичної партії «Рідне місто» зареєстрований ОСОБА_8 .

До територіального виборчого округу № 25 входила звичайна виборча дільниця № 730506, розташована в м. Чернівці по вул. Небесної Сотні, 4-Д, яка була розміщена у приміщенні спортивного залу факультету фізкультури Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича.

23 жовтня 2015 року в період часу з 19 години по 20 годину ОСОБА_8 , будучи діючим депутатом Чернівецької міської ради VІ скликання та кандидатом у депутати Чернівецької міської ради VІІ скликання вже від політичної партії «Рідне місто», перебуваючи в приміщенні політичної партії «Рідне місто», розташованому в м. Чернівці по вул. Університетська, 50, зустрівся із студентами юридичного факультету Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . Маючи на меті особисті інтереси вступив з ними у злочинну змову, спрямовану на підкуп виборців під час виборів 25 жовтня 2015 року до Чернівецької міської ради.

З метою реалізації свого злочинного плану, спрямованого на підкуп виборців, ОСОБА_8 визначив, що він як ініціатор (організатор) підкупу виборців бере на себе забезпечення злочинного плану грошовими коштами, а ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 у період з 23 по 25 жовтня 2015 року повинні підшукати виборців, які зареєстровані, проживали у гуртожитку Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича за адресою: м. Чернівці, вул. Небесної Сотні, 2-а та були включені до списку виборців на звичайній виборчій дільниці № НОМЕР_1 для голосування на місцевих виборах 25 жовтня 2015 року і погодилися б за грошову винагороду у розмірі 350 гривень проголосувати за нього (Білика).

При цьому ОСОБА_8 зазначив, що підставою для виплати виборцю обіцяної грошової винагороди в сумі 350 гривень буде підтвердження ним факту голосування за ОСОБА_8 як кандидата в депутати, а саме: фото або відео паспорта виборця та його виборчого бюлетеня з відміткою навпроти номера 14-кандидата в депутати до Чернівецької міської ради від політичної партії «Рідне місто» ОСОБА_8 .

Для забезпечення можливості ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 виплачувати виборцям, які під час виборів проголосують за ОСОБА_8 обіцяну грошову винагороду та виконання своєї ролі в організації підкупу виборців, ОСОБА_8 24 жовтня 2015 року приблизно в період часу з 20 по 21 годину приїхав на автомобілі марки «BMW X5» до Чернівецького діагностичного центру, розташованого в м. Чернівці по вул. Небесної Сотні, 5, де зустрівся з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 і надав останнім гроші в сумі 20000 гривень.

У період з 23 по 25 жовтня 2015 року ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , діючи за вказівкою ОСОБА_8 , відповідно до своїх злочинних ролей вчинили дії, спрямовані на підкуп виборців, які полягали у підшуканні виборців під час особистого спілкування з ними, чи листування у мережі «Інтернет» соціальної сторінки «ВКонтакте». Під час спілкування чи листування вони переконували виборців за грошову винагороду проголосувати на виборах 25 жовтня 2015 року до Чернівецької міської ради за кандидата в депутати від політичної партії «Рідне місто» ОСОБА_8 .

Також, відповідно до обвинувального акту, незважаючи на приписи ст. 7 Закону України «Про місцеві вибори», якими забороняється фотографування, відео фіксація в будь-який спосіб результатів волевиявлення виборців у кабіні для таємного голосування, а також демонстрація виборцем результатів волевиявлення у приміщенні для голосування, що є порушенням таємниці голосування, обумовлювали з виборцями, що вони, перебуваючи на виборчій дільниці у кабіні для таємного голосування, повинні за допомогою засобів мобільного зв`язку сфотографувати свій паспорт та виборчий бюлетень із відміткою напроти номера 14-кандидата в депутати Чернівецької міської ради від політичної партії «Рідне місто» ОСОБА_8 , після чого за допомогою програми «Вайбер» переслати це фото ОСОБА_9 , ОСОБА_10 чи ОСОБА_11 як підтвердження факту голосування. Лише за такої умови 26жовтня 2015 року виборці змогли б отримати обіцяну грошову винагороду.

При цьому ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 узгоджено прийняли рішення про надання пропозиції виборцям отримати грошову винагороду не в сумі 350 гривень, як було обумовлено з ОСОБА_8 , а в сумі 250 гривень, а 100 гривень з кожного виборця залишати собі.

Унаслідок вказаних незаконних дій в період з 23 по 25 жовтня 2015 року ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , перебуваючи в приміщенні гуртожитку Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, розташованого в м. Чернівці по вул. Небесної Сотні, 2а, запропонували виборцям, зазначеним у обвинувальному акті, неправомірну вигоду в сумі 250 гривень кожному, що станом на час вчинення таких дій перевищувало 3% розміру мінімальної заробітної плати, за голосування 25 жовтня 2015 року під час виборів до Чернівецької міської ради за кандидата в депутати від політичної партії «Рідне місто» ОСОБА_8 , на що всі вони погодились та під час виборів проголосували саме за ОСОБА_8 .

Однак, з причин незалежних від ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , передати виборцям, які за грошову винагороду проголосували за кандидата в депутати ОСОБА_13 , грошову винагороду у 250 гривень не змогли, оскільки були викриті у діяльності щодо підкупу виборців .

Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального законута неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок Першотравневого районного суду м. Чернівці від 25 березня 2022 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 1 червня 2022 року скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Вважає вказані судові рішення незаконними та зазначає, що під час судових розглядів судами першої та апеляційної інстанції допущені такі істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили їм ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення.

На обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що суд першої інстанції:

- ухвалюючи виправдувальний вирок не дотримався вимог п. 2 ч. 1 ст. 7, ст. 9, ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК);

- не надав належної оцінки доказам, які лягли в обґрунтування обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 160 КК, чим порушив основні принципи кримінального процесуального законодавства, а саме верховенства права, законності, рівності сторін перед законом і судом, а також змагальності сторін;

- не надав належної оцінки показанням свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , які викривають обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, зазначивши, що показання свідків не підтверджують протиправні дії останнього, однак не врахував тієї обставини, що кримінальне правопорушення вчинено ОСОБА_8 за попередньою змовою з групою осіб в складі ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ;

- розцінив як неналежний доказ вирок Шевченківського районного суду м. Чернівці від 9 листопада 2015 року, яким затверджено угоди про визнання винуватості, укладені між прокуратурою та ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , не врахувавши, що засуджені за цим вироком ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 підтвердили обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачувався ОСОБА_8 та були його співучасниками у кримінальному провадженні № 12015260040003235 від 25 жовтня 2015 року, з якого прокурором виділено в окреме провадження матеріали досудового розслідування щодо вчинення останніми кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 160 КК, у зв`язку з укладенням з ними угоди про визнання винуватості та враховуючи ту обставину, що ОСОБА_8 переховувався від органів досудового розслідування та був оголошений у розшук в якості підозрюваного у зазначеному кримінальному провадженні;

- безпідставно визнав неналежними докази, зокрема протоколи проведення слідчого експерименту з ОСОБА_9 ; ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , та на думку прокурора, вказані джерела доказів судом першої інстанції трактовано на власний розсуд не враховуючи дотримання органом досудового розслідування вимог ст. 240 КПК. Крім того зазначає, що місцевим судом також безпідставно не враховані та визнані неналежними докази винуватості ОСОБА_19 , зокрема: протоколи огляду, постанова про виділення матеріалів досудового розслідування; протоколи проведення слідчого експерименту, протокол добровільної видачі та огляду, постанова про визнання та долучення до кримінального провадження речових доказів; протокол обшуку, висновок експерта.

Також прокурор посилається на те, що суд апеляційної інстанції:

- за результатами дослідження заявлених стороною обвинувачення доказів безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності в зазначених джерелах доказів фактів та обставин, які підтверджують винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення;

- повністю відкинув доводи прокурора про те, що місцевий суд безпідставно не взяв до уваги та розцінив як неналежні докази, які могли істотно вплинути на його висновки щодо винуватості ОСОБА_8 та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність;

- не зважаючи на те, що стороною обвинувачення не забезпечено явку свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 для допиту, у зв`язку з тим, що останні перебувають за межами території України, надав оцінку можливості допиту в якості свідків вказаних осіб, опираючись на п. 109 рішення ЄСПЛ по справі «Навальний та Офіцеров проти Росії» від 23 лютого 2016 року, як неналежні та недопустимі докази винуватості ОСОБА_8 , які не мають преюдиціального значення для даного провадження;

- відкинув як недопустимі докази зазначені в апеляційній скарзі прокурора;

Також прокурор вказує, що неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність судом першої інстанції полягає у необґрунтованому визнанні неналежними доказів, які підтверджують винуватість ОСОБА_8 , застосуванні п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК щодо винесення виправдувального вироку та незастосуванні ч. 2 ст. 373 КПК щодо винесення обвинувального вироку, а суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з висновками місцевого суду щодо відсутності в зазначених джерелах доказів фактів та обставин, які підтверджують винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, з подальшим застосуванням п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК, не застосувавши п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК.

Позиції учасників судового провадження

Від захисника ОСОБА_6 надійшло заперечення на касаційну скаргу прокурора.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 просила касаційну скаргу прокурора задовольнити, а ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Захисник ОСОБА_6 , заперечуючи щодо доводів прокурора, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції- без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

За ч. 2 ст. 438 КПК у зв`язку з наявністю підстави, зазначеної у п.1 ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Положеннями ч. 1 ст. 370 КПК передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до положень ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Судове рішення є актом реалізації судової влади. Якість судового рішення - це один із основних критеріїв ефективності правосуддя. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату - наскільки це дозволяють надані судді матеріали - у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб. Оцінка якості кожного рішення повинна здійснюватися тільки через використання права оскарження, установленого законом.

Доводи касаційної скарги прокурора щодо допущених судом першої інстанції порушень, про які зазначено в касаційній скарзі прокурора, на думку колегії суддів, є обґрунтованими з огляду на наступне.

Так, судом першої інстанції було постановлено виправдувальний вирок з огляду на те, що стороною обвинувачення не здобуто і не надано жодних переконливих доказів суду, що в діях ОСОБА_8 є склад злочину, передбаченого ч. 4 ст. 160 КК, і оцінка яких була б позбавлена відповідних сумнівів.

При цьому було зазначено про те, вирок Шевченківського районного суду м. Чернівці від 9 листопада 2015 року, яким затверджено угоди про визнання винуватості, укладені між прокуратурою і ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , суд розцінює як неналежний доказ, оскільки він винесений в рамках кримінального провадження, в якому ОСОБА_8 не брав участі, а тому не має преюдиціального значення і не може використовуватися як доказ.

Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про неврахування як доказу вироку Шевченківського районного суду м. Чернівці від 9 листопада 2015 року, яким затверджено угоди про визнання винуватості, укладені між прокуратурою та ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як убачається з постанови Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 травня 2020 року (справа № 639/2837/19, провадження № 51-5394 кмо 19), для з`ясування того, якою мірою стосується судове рішення прав та інтересів осіб, які не є учасниками кримінального провадження, у практиці касаційного суду простежується використання оціночного критерію, що є цілком обґрунтованим з огляду на індивідуальний характер кожного кримінального провадження. Водночас такій оцінці піддаються використані у фабулі обвинувачення, визнаного судом доведеним, формулювання та словесні конструкції і словосполучення, які є визначальними для встановлення того, чи обраний спосіб викладення є лише елементом конкретизації обвинувачення або ж є констатацією правомірності/неправомірності дій осіб, яких обвинувачення у цьому кримінальному провадженні не стосується.

Так, захисником ОСОБА_8 було оскаржено вирок Шевченківського районного суду м. Чернівці від 9 листопада 2015 року щодо ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , в якому, як зазначає прокурор, останні були співучасниками ОСОБА_8 у кримінальному провадженні № 12015260040003235 від 25 жовтня 2015 року, проте прокурором було виділено в окреме провадження матеріали досудового розслідування щодо них у зв`язку з укладенням з угоди про визнання винуватості та з урахуванням того, що ОСОБА_8 переховувався від органів досудового розслідування;

Проте, ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 16 грудня 2015 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_20 в інтересах ОСОБА_8 повернуто лише з тих підстав, що апеляційна скарга подана особою, яка згідно положень ч. 4 ст. 394 КПК, не є суб`єктом права на оскарження такого рішення. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що посилання апелянта в обґрунтування свого права на оскарження вироку на положення ч. 6 ст. 9, ст. 24 КПК у даному випадку є неспроможними, оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 24 КПК право на перегляд вироку судом вищого рівня реалізується у порядку, передбаченому цим Кодексом і такий порядок (оскарження вироку, ухваленого на підставі угоди, в тому числі-коло суб'єктів права на оскарження) чітко визначений та врегульований ст. 394 КПК.

Висновок про те, що зазначений вирок не стосується інтересів ОСОБА_8 , судом апеляційної інстанції зроблено не було, а матеріали провадження не містять даних, що захисник з цих підстав оскаржував вказану ухвалу в касаційному порядку.

Колегія суддів зауважує, що сам по собі вирок Шевченківського районного суду м. Чернівці від 9 листопада 2015 року щодо ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 не може бути беззаперечним доказом винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 160 КК, оскільки останній не був обвинуваченим в рамках вказаного кримінального провадження та не реалізовував свої права у відповідності до положень ст. 42 КПК.

Водночас, питання про те, чи мають фактичні обставини встановлені вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 9 листопада 2015 року щодо ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 преюдиційне значення у цьому кримінальному провадженні необхідно вирішувати з наданням відповідної оцінки всім доказам у їх сукупності та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Однак, як вбачається зі змісту вироку щодо ОСОБА_8 , судом першої інстанції всупереч положень, передбачених ст. 370 КПК не було надано оцінки всім доказам здобутим у кримінальному провадженні у їх сукупності, а саме:

- кількості осіб, які вказували на домовленість із ОСОБА_8 ;

- протоколам слідчих експериментів, з огляду на те, що слідчий експеримент з участю ОСОБА_9 проводився, в тому числі, з виходом на місце, де зі слів підозрюваного ОСОБА_9 було вчинено злочин, при тому, що самими підозрюваними не ставилося питання щодо порушення їх прав на захист під час проведення зазначених слідчих дій;

- наявності грошових коштів у конкретно визначеній сумі, які були предметом домовленості та які фактично були виявлені за місцем проживання ОСОБА_9 ;

- кількості осіб, які голосували за ОСОБА_8 ;

- наслідків за результатами голосування в інтересах ОСОБА_8 ;

- наявності даних про безпосереднє спілкування ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ; ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , та розмов з ними по телефону, в сукупності, з урахуванням обставин, встановлених вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 9 листопада 2015 року щодо ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 .

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що прокурор ОСОБА_7 , не погодившись з вироком місцевого суду стосовно ОСОБА_8 , подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вирок місцевого суду та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 160 КК.

Мотивуючи свою позицію щодо незаконності оскарженого судового рішення, прокурор зазначав, що:

- вирок суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права;

- місцевим судом будо допущено неповноту судового розгляду, яка виразилась у безпідставному відхиленні клопотання сторони обвинувачення про допит свідків для підтвердження обставин, з`ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення;

- невідповідність висновків суду викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, полягає у тому, що висновки щодо невинуватості ОСОБА_8 не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду;

- місцевий суд не надав належної оцінки показанням свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , які викривають обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення;

- суд першої інстанції розцінив як неналежний доказ вирок Шевченківського районного суду м. Чернівці від 9 листопада 2015 року, яким затверджено угоди про визнання винуватості, укладені між прокуратурою та ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , не врахувавши ті обставини, що засуджені за цим вироком ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 підтвердили обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачувався ОСОБА_8 та були його співучасниками у кримінальному провадженні № 12015260040003235 від 25 жовтня 2015 року, з якого прокурором виділено в окреме провадження матеріали досудового розслідування щодо вчинення останніми кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 160 КК, у зв`язку з укладенням з ними угоди про визнання винуватості та враховуючи ту обставину, що ОСОБА_8 переховувався від органів досудового розслідування та був оголошений у розшук в якості підозрюваного у зазначеному кримінальному провадженні;

- судом першої інстанції безпідставно було визнано неналежними докази, які могли істотно вплинути на його висновки та не надано належної оцінки доказам, які лягли в обґрунтування винуватості ОСОБА_8 , а саме протоколи проведення слідчого експерименту з ОСОБА_9 ; ОСОБА_11 , ОСОБА_10 ;

- судбезпідставно не врахував та визнав неналежними докази винуватості ОСОБА_8 , зокрема: протоколи огляду, постанова про виділення матеріалів досудового розслідування; протоколи проведення слідчого експерименту, протокол добровільної видачі та огляду, постанова про визнання та долучення до кримінального провадження речових доказів; протокол обшуку, висновок експерта.

Так, ухвала суду апеляційної інстанції - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку. Вона повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.

Законність ухвали суду апеляційної інстанції - це його сувора відповідність приписам матеріального та процесуального права. Законною може бути лише та ухвала суду апеляційної інстанції, яка постановлена при неухильному дотриманні процесуального закону на всіх стадіях кримінального процесу.

Відповідно до положень, передбачених п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 419 КПК, ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, що надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

За змістом п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23, статей 91, 94 КПК суд надає оцінку доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності лише на підставі їх безпосереднього дослідження.

Дотримання цих вимог є необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду та забезпечує реалізацію таких засад кримінального провадження, як верховенство права та законність. Без безпосереднього дослідження доказів, допиту свідків, їх належної перевірки та оцінки суд позбавлений можливості встановити обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та надати правильну правову оцінку діянню.

Ураховуючи, що прокурор, оскаржуючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_8 , посилався в апеляційній скарзі на неповноту розгляду кримінального провадження судом першої інстанції та неправильну оцінку ним доказів і просив ухвалити новий обвинувальний вирок, суд апеляційної інстанції мав створити необхідні для цього умови, у тому числі, за наявності визначених процесуальним законом підстав, й шляхом повторного дослідження обставин, які оспорюються, та перевірки питання можливості надання іншої оцінки доказам, про які йшлося в апеляційній скарзі.

Так, судом апеляційної інстанції не було надано належної правової оцінки всім наявним у матеріалах кримінального провадження доказам у їх сукупності з огляду на положення статей 22, 23, 94, 95 КПК.

При цьому суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, наданою їм судом першої інстанції, та не усунув усіх невідповідностей і протиріч допущених судом першої інстанції, про які зазначено вище та всупереч положень ст. 370, п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 419 КПК свого рішення належним чином не мотивував, чим допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону (ч. 1 ст. 412 КПК), що як наслідок потягло неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що порушення норм кримінального процесуального закону, допущені судом апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження, є такими, що істотно вплинули на обґрунтованість та вмотивованість прийнятого рішення, що відповідно до вимог пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК свідчить про необхідність скасування ухвали апеляційного суду.

З урахуванням вищезазначеного, приймаючи до уваги, що зазначені недоліки можливо усунути на стадії апеляційного розгляду, касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК, під час якого суду необхідно врахувати наведене та прийняти законне, обґрунтоване і вмотивоване судове рішення.

Керуючись статтями 369, 412, 419 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 1 червня 2022 року щодо ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3