Постанова

від 21.03.2023 по справі 820/5650/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2023 року

м. Київ

справа № 820/5650/16

касаційне провадження № К/9901/36295/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області (далі - Управління) на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.2016 (суддя Полях Н.А.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2017 (головуючий суддя - Бондар В.О., судді - Калитка О.М., Кононенко З.О.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «АВТОФАСТЕРА» (далі - Товариство) до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2016 року Товариство звернулось до суду із позовом до Управління, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.09.2016 № 0000031407.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що: реальність господарських операцій з ТОВ «Рессет» (згідно договору поставки № 110 від 01.03.2016) та ТОВ «Лендр» (згідно договору поставки № 109 від 01.02.2016) щодо придбання автозапчастин підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, складеними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість, що знайшло своє підтвердження у акті перевірки, а доводи Управління щодо того, що операції Товариства із вказаними контрагентами здійснювалися без фактичного здійснення господарських операцій, з огляду на лист ДФС України від 06.05.2016 № 15999/7/99-99-14-02-02-17 «Про надання інформації», у якому на підставі листа СБУ ГУ по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю від 04.05.2016 № 14/2/3-4227 в рамках кримінального провадження № 42016100000000379 від 15.04.2016 отримано інформацію щодо можливих порушень податкового законодавства з боку окремих суб`єктів господарювання (контрагентів у ланцюгу постачання до ТОВ «Рессет» та ТОВ «Лендр») є безпідставними та не підтверджені жодним доказом, з урахуванням того, що будь-яких відомостей стосовно того, що Товариством були оплачені товарно-матеріальні цінності за межами укладених фінансово-господарських договорів, не пов`язаних із господарською діяльністю Товариства, Управління у акті перевірки не зазначає.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 22.11.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2017, позов задовольнив: скасував податкове повідомлення-рішення від 14.09.2016 № 0000031407.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтовані тим, що: реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Рессет» і ТОВ «Лендр» підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які не містять дефектів форми та змісту; у наданих Товариством товарно-транспортних накладних зазначені усі необхідні реквізити, а саме - дата отримання товару, кількість товару, його найменування, пункти навантаження та розвантаження, дані державної реєстрації транспортного засобу, який перевозив товарно-матеріальні цінності, наведені прізвища водіїв та найменування автоперевізників; у подальшому, придбані у ТОВ «Рессет» і ТОВ «Лендр» автозапчастини були реалізовані Товариством на користь інших суб`єктів господарювання, що підтверджується копіями договорів та первинних бухгалтерських документів; автозапчастини були придбані Товариством придбані у ТОВ «Рессет» і ТОВ «Лендр» з метою їх використання у власній господарській діяльності, з урахуванням видів діяльності, які здійснює позивач.

Управління оскаржило рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 27.07.2018 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки доводам податкового органу про те, що товарно-транспортні накладні, надані Товариством на підтвердження виконання договорів поставки, укладених з ТОВ «Рессет» і ТОВ «Лендр», складені з порушенням законодавчих вимог для їх оформлення. Оскільки з їх змісту неможливо встановити вагу отриманого товару, виду пакування, а також документи, на підставі яких відвантажувався товар.

Товариство у запереченні на касаційну скаргу просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін з підстав того, що: Товариством до перевірки були надані товарно-транспортні накладні, які містили усі необхідні реквізити, тоді як контролюючий орган не навів жодного аргументу на спростування інформації, зафіксованої у цих товарно-транспортних накладних, з урахуванням того, що товарно-транспортні накладні не є первинними бухгалтерськими документами, на підставі яких формуються дані податкового обліку, зокрема, щодо податкового кредиту.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20.03.2023 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 21.03.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Управління провело документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо неправомірного визначення за період декларування податку на додану вартість - квітень 2016 року податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Рессет» і ТОВ «Лендр», результати якої оформлені актом від 03.08.2016 №428/20-40-14-07-07/30591431, за висновками якого Товариством були порушені вимоги підпункту «а» пункту 198.1, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість за квітень 2016 року на загальну суму 985998,00 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що: товарно-транспортні накладні, надані Товариством на підтвердження виконання договорів поставки, укладених з ТОВ «Рессет» і ТОВ «Лендр», складені з порушенням законодавчих вимог до їх оформлення, оскільки з їх змісту неможливо встановити вагу отриманого товару, виду пакування, а також документи, на підставі яких відвантажувався товар; згідно листа ДФС України від 06.05.2016 № 15999/7/99-99-14-02-02-17 «Про надання інформації» отримано лист СБУ ГУ по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю від 04.05.2016 № 14/2/3-4227 в рамках кримінального провадження № 42016100000000379 від 15.04.2016, згідно якого отримано інформацію щодо можливих порушень податкового законодавства з боку окремих суб`єктів господарювання (контрагентів у ланцюгу постачання до ТОВ «Рессет» та ТОВ «Лендр»).

При цьому, у акті перевірки було зазначено, що для проведення перевірки господарських відносин із ТОВ «Рессет» і ТОВ «Лендр» позивачем були надані такі документи: податкові та видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, журнал реєстрації довіреностей, договори оренди транспортних засобів.

На підставі висновків вказаного акта перевірки 14.09.2016 Управління прийняло податкове повідомлення-рішення № 0000031407, яким збільшила Товариству суму грошового зобов`язання за платежем: податок на додану вартість на 985998,00 грн. - за основним платежем та на 492999,00 грн. - з штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

На вказаний акт перевірки Товариством були подані заперечення, за результатом рохгляду яких висновки акту перевірки були залишені без змін.

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені у статті 44 Податкового кодексу України.

Згідно з абзацами першим, другим пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням має дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Визначення поняття господарської операції також наведене у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно положень якої господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов`язане не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Положеннями підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування та податковий кредит можуть вважатися не підтвердженими.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об`єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, наведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

За змістом указаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, та податкового кредиту з податку на додану вартість, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень як протиправних, прийнятих контролюючим органом з підстав формування платником податків даних свого податкового обліку за наслідками фіктивних господарських операцій.

Тобто, контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу «Інтерсплав проти України», вказав на те, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, та податкового кредиту можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Також, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).

Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків (у тому числі й у ланцюгу постачання) не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Висновок суду про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об`єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.

Згідно зі статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що: реальність здійснення господарських операцій щодо придбання автозапчастин між Товариством (покупцем) та постачальниками - ТОВ «Рессет» (згідно договору поставки № 110 від 01.03.2016) і ТОВ «Лендр» (згідно договору поставки № 109 від 01.02.2016) підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, зокрема: податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними (які містять усі необхідні реквізити), журналом реєстрації довіреностей, договорами оренди транспортних засобів.

Також, судами було встановлено, що у подальшому придбані у ТОВ «Рессет» та ТОВ «Лендр» автозапчастини були реалізовані позивачем на користь інших субєктів господарювання, а саме: отриманий від ТОВ «Лендр» товар реалізовано позивачем наступним контрагентам: ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 , ТОВ «Зевс-Транс-Сервіс»; ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 , ПП «Океан»,ТОВ «ТІР Сервіс Тернополь», ПП «Макс-Авто», ФОП ОСОБА_6 , ТОВ «Сервіс-чемпіон»; отриманий від ТОВ «Рессет» товар реалізовано позивачем наступним контрагентам: «Агрологістика Україна», ТОВ «Сервіс Груп-7», ТОВ «Афрако», ФОП ОСОБА_7 , МПП «Овіс», ФОП ОСОБА_8 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_6 , ПП «Океан», ПП «Макс-Авто», ФОП ОСОБА_9 , ПАТ «Автотранспортне підприємство «АТП-16329», що підтверджується копіями договорів, видаткових накладних, податкових накладних, банківських виписок, тобто використано у власній господарській діяльності, оскільки основним видом діяльності Товариства є оптова торгівля автомобільними деталями та приладдям (50.30.1 за КВЕД).

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено та підтверджується матеріалами справи, що надані Товариством товарно-транспортні накладні містять усі необхідні реквізити, які дають можливість встановити зміст та обсяг господарської операції, її вартісний та кількісний вираз, учасників господарської операції, тоді як контролюючий орган не навів жодного аргументу на спростування інформації, зафіксованої у цих товарно-транспортних накладних, з урахуванням того, що незначні недоліки у заповненні реквізитів товарно-транспортних накладних не роблять їх недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів, з урахуванням того, що товарно-транспортні накладні не відносяться до первинних документів, пов`язаних із обчисленням і сплатою податків і зборів, передбачених статтею 44 Податкового кодексу України.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, виходячи із принципу офіційного з`ясування обставин справи, з дотриманням норм статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) дослідили первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, та з урахуванням усіх доказів у справі у їх сукупності, встановили реальність господарських операцій та дійшли обґрунтованого висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, та наявність підстав для його скасування.

Таким чином, доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що підстави для скасування ухвалених у даній справі рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Управління підлягає залишенню без задоволення, а постанова Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.2016 та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2017 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.11.2016 та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк