Постанова

від 21.03.2023 по справі 815/1661/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2023 року

м. Київ

справа № 815/1661/17

касаційне провадження № К/9901/4912/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.07.2017 (суддя Потоцька Н.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017 (головуючий суддя - Градовський Ю.М., судді - Кравченко К.В., Лук`янчук О.В.) у справі за позовом Будівельно-конструкторської фірми "Будінтех" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю до Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Будівельно-конструкторська фірма "Будінтех" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Товариство, позивач, платник) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому, з урахуванням уточнень, просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 09.03.2017 форми «Р» №0003541401, форми «П» №0003521401, форми «В4» №0003531401.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ «БК «ОПТИМА», що підтверджується належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського і податкового обліку, а висновки податкового органу про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом є необґрунтованими, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 12.07.2017, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017, позов задовольнив повністю: скасував податкові повідомлення-рішення від 09.03.2017 форми «Р» №0003541401, форми «П» №0003521401, форми «В4» №0003531401.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із ТОВ «БК «ОПТИМА», оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню. Порушення кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України відносно посадових осіб суб`єктів господарювання, з якими мав взаємовідносини контрагент позивача не може бути підставою для притягнення до юридичної відповідальності позивача.

Управління, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулось до суду з касаційною скаргою до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, зокрема, вимог статей 70, 71, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи), просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій непідтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентом з підстав: відсутності документів на підтвердження транспортування придбаного позивачем товару; наявності негативної інформації відносно контрагента позивача та суб`єктів господарювання, з якими контрагент позивача мав взаємовідносини; порушення кримінального провадження від 16.03.2016 №32016210000000018 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України відносно посадових осіб суб`єктів господарювання, з якими мав взаємовідносини контрагент позивача; відсутності достатньої кількості трудових ресурсів, основних фондів, транспортних засобів, складських приміщень тощо.

У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, водночас не вказує, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22.01.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.

Позивач у запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Відповідачем 30.01.2023 заявлено клопотання про процесуальну заміну відповідача відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893 та наказів Державної податкової служби України від 30.09.2020 №529, від 24.12.2020 №755.

У відповідності до положень частини першої статті 52 КАС України у справі здійснено заміну відповідача - Головне управління ДФС в Одеській області (ЄДРПОУ 35118626) на Головне управління ДПС в Одеській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 44069166).

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20.03.2023 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 21.03.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено, що на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26.012017 у справі № 607/5818/16-к по кримінальному провадженню №32016210000000018, внесеному до ЄРДР 16.03.2016, та відповідно до наказу Управління від 06.02.2017 № 178 відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства України за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 по взаємовідносинам з ТОВ «БК «ОПТИМА», за результатами якої складено акт від 20.02.2017 № 73/15-32-14-01/30259942 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення Товариством положень: пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2015 рік на 408547,00 грн; пунктів 198.1, 198.3 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за жовтень 2015 року на 65411,00 грн, а також завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду станом на 31.12.2015 на 16298,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки Управлінням прийняті податкові повідомлення-рішення від 09.03.2017:

форми «Р» №0003541401, яким позивачу збільшено суму грошових зобов`язань з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 65411,00 грн, за штрафними санкціями у розмірі 32706,00 грн;

форми «П» №0003521401, яким зменшено суму від`ємного значення з податку на прибуток підприємства в сумі 408547,00 грн;

форми «В4» за №0003531401, яким зменшено суму від`ємного значення з податку на додану вартість в сумі 16298,00 грн.

Висновки контролюючого органу про порушення Товариством вимог податкового законодавства грунтувалися на тому, що Товариством включено до складу витрат та податкового кредиту сум за господарськими операціями з придбання товарів у ТОВ «БК «ОПТИМА», які, на думку контролюючого органу, не носять реального характеру.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

За змістом підпунктів «а», «б» пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів (послуг), місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Положеннями пункту 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій позивач (покупець) мав господарські відносини з ТОВ «БК «ОПТИМА» (продавець) за договором поставки від 29.05.2015 №1, предметом якого є постачання на адресу позивача будівельних матеріалів та продукції виробничого призначення. За умовами договору постачальник передає товар зі свого складу та доставляє своїм транспортом до місця вказаного позивачем.

На підтвердження факту поставки товару позивачем надано до суду рахунки-фактури, видаткові накладні, податкову накладну, прибуткові ордери, платіжні доручення.

На підставі зазначених господарських операцій позивач сформував податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 81709,36 грн, у тому числі за вересень 2015 року в сумі 81709,36 грн та витрати за рахунок вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей за 2015 рік у сумі 408546,81 грн.

Судами попередніх інстанцій також було установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Колегія суддів відхиляє як необгрунтовані доводи відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеним контрагентом з підстав неналежного відображення таких операцій у податковому обліку контрагентом позивача, оскільки, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів у ланцюгу постачання. Якщо контрагент позивача (або інші суб`єкти господарювання у ланцюгу постачання) в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат та податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на окремі недоліки в оформленні первинних документів платника податків, оскільки формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, зокрема, товарно-транспортних накладних, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей, руху активів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на неправомірність формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про непідтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Верховний Суд не приймає доводи скаржника про відсутність у контрагентів позивача трудових ресурсів, необхідних основних засобів, оскільки наведені доводи податкового органу досліджено судами попередніх інстанцій та надано відповідну оцінку.

Щодо посилань скаржника на наявність кримінального провадження №32016210000000018, внесеного до ЄРДР 16.03.2016 колегія суддів зазначає про наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що оскаржувані у даній справі податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акту перевірки контролюючого органу, яка була проведена на виконання ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26.012017 у справі № 607/5818/16-к по кримінальному провадженню №32016210000000018, внесеному до ЄРДР 16.03.2016.

Досудове розслідування у кримінальному провадженні №32016210000000018 триває, при цьому, у ході розслідування не здобуто доказів фіктивності господарських операцій між позивачем та ТОВ «БК «ОПТИМА» з поставки будівельних матеріалів та продукції виробничого призначення за договором поставки від 29.05.2015 №1.

Протоколи допиту свідка, засновника та директора ТОВ «БК «ОПТИМА» не підтверджують фіктивність господарських операцій між позивачем та зазначеним контрагентом позивача.

Суди, встановивши наведені обставини, дійшли висновку про підтвердження реальності здійснення господарських операцій.

Суд має надавати правову оцінку встановленим фактичним обставинам справи щодо дефекту податкового повідомлення-рішення та наявності вироку суду.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої укладений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Таким чином, вирок щодо посадової особи контрагента не може створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок суду за результатом розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022 у справі №160/3364/19.

Верховний Суд погоджується з висновком судів, що сам факт порушення кримінальної справи чи наявність обвинувальних вироків щодо посадових осіб господарюючих суб`єктів не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів приймає до уваги, що судами попередніх інстанцій досліджено факт порушення кримінального провадження, на який посилається відповідач у справі, та встановлено відсутність вироків відносно посадових осіб контрагента позивача та доказів у згадуваному кримінальному провадженні щодо фіктивності контрагента позивача або нереальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «БК «ОПТИМА» за вказаним вище договором.

У касаційній скарзі відповідач лише посилається на наявність кримінального провадження відносно посадових осіб суб`єктів господарювання, з якими мав господарські взаємовідносини контрагент позивача, водночас не наводить, у чому саме обвинувачується посадові особи контрагента позивача, що саме встановлено у кримінальному провадженні, на яке він посилається, не наводить яким чином встановлені обставини стосуються даної справи.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеним вище контрагентом. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 52, 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Замінити відповідача - Головне управління ДФС в Одеській області (ЄДРПОУ 35118626) на Головне управління ДПС в Одеській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 44069166).

Касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.07.2017 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова