Ухвала

від 14.03.2023 по справі 753/13658/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 11-cc/824/140/2023 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2

Єдиний унікальний номер: № 753/13658/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2023 року місто Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарях судового засідання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 та представника власників тимчасово вилученого майна ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ПП «ОСОБА_11» ОСОБА_12 , ОСОБА_13 - адвоката ОСОБА_14 на ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року, -

за участю:

прокурора - ОСОБА_15 ,

представників власників майна - ОСОБА_9 , ОСОБА_14 ,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 21.12.2022 року частково задоволено клопотання прокурора Дарницької окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_15 про накладення арешту на майно та накладено арешт на:

- грошові кошти у кількості 200 купюр номіналом по 100 доларів США у сумі 20000 доларів США;

- грошові кошти у кількості 3046 купюр номіналом по 100 доларів США у сумі 304600 доларів США; 2 купюри номіналом по 50 доларів США у сумі 100 доларів США, 6 купюр номіналом по 20 доларів США у сумі 120 доларів США, 2 купюри номіналом по 5 доларів США у сумі 10 доларів США - в загальній сумі 304830 доларів США;

- 459 купюр номіналом 50 Євро у сумі 22950 Євро, 38 купюр номіналом 50 Євро у сумі 3800 Євро, 22 купюри номіналом 200 Євро у сумі 4400 Євро, 6 купюр номіналом 500 Євро у сумі 3000 Євро - в загальній сумі 34150 Євро,

- 442 купюри номіналом 500 гривень, у сумі 221000 гривень, 56 купюр номіналом 200 гривень, у сумі 11200 гривень - в загальній сумі 232200 гривень;

- грошові кошти у кількості 540 купюр номіналом 500 гривень, у сумі 270000 гривень, 666 купюр номіналом 200 гривень, у сумі 133200 гривень, 219 купюр номіналом 1000 гривень, у сумі 219000 гривень - в загальній сумі 622200 гривень;

- тепловізійні приціли зброї марки «SECUTOR», «ATN MARS 4» в кількості 15 штук та коробка з деталями до указаних прицілів;

-блокнот в чорній твердій палітурці з чорновими написами;

-мобільні телефони та сім-картки: марки Iphone 11 imei 1: НОМЕР_1 ; imei 2: НОМЕР_2 з номером абонента НОМЕР_3 ; Iphone 13 imei 1: НОМЕР_4 , imei 2: НОМЕР_5 з номером абонента НОМЕР_6 .

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, представник власника майна ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу у якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 21.12.2022 року в частині накладення арешту на грошові кошти, а саме: 304830 доларів США (що відповідно до курсу НБУ станом на 15.12.2022 року складає 11 147 206, 34 грн); 34 150 Євро (що відповідно до курсу НБУ станом на 15.12.2022 року складає 1 248 817, 69 грн) та 232 200 грн. на загальну суму 12 628 224, 03 грн. та постановити ухвалу про відмову у задоволенні клопотання прокурора в цій частині.

Крім того адвокат ОСОБА_14 в інтересах ОСОБА_10 , ОСОБА_16 , ПП «ОСОБА_11», ОСОБА_12 та ОСОБА_13 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 21.12.2022 року в частині задоволення клопотання прокурора про арешт майна.

Мотивуючи апеляційні вимоги адвокати ОСОБА_9 та ОСОБА_14 зазначають, що ухвала слідчого судді є незаконною та необґрунтованою, постановленою з грубим порушенням процесуального законодавства без врахування розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, без врахування наслідків арешту майна для власника майна, без наявності законних підстав для задоволення такого клопотання, а також через те, що вказані грошові кошти підлягали негайному поверненню їх законному власнику.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник зазначає, що в ухвалі слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку не було надано дозволу на вилучення саме грошей, що належать саме цим особам, а слідством не надано жодних доказів, що вказані кошти отримані злочинним шляхом.

Як стверджує апелянт, в ході проведення обшуку в офісних приміщеннях ПП «ОСОБА_11» за адресою: АДРЕСА_1, було вилучено грошові кошти, які належать ОСОБА_8 і були передані ОСОБА_17 на підставі договору позики від 02.09.2022 року у розмірі 315 000 доларів США та 40 000 Євро. Вказані грошові кошти ОСОБА_11 брав у борг у зв`язку з потребою в додатковому фінансуванні комерційної діяльності (бізнесу). Позика підлягала поверненню в строк до 15.12.2022 року.

Автор апеляційної скарги наголошує, що в рамках кримінального провадження вищевказані грошові кошти визнано постановою слідчого речовими доказами, однак слідчий суддя вийшов за рамки поданого прокурором клопотання і наклав арешт з метою забезпечення конфіскації майна, як виду покарання, всупереч вказаній постанові.

Поряд з цим представник звертає увагу суду, що слідчий, прокурор не мають права вилучити під час обшуку майно, яке безпосередньо не зазначено в ухвалі про дозвіл на обшук та не має жодних ознак зв`язку з розслідуваним кримінальним правопорушенням. Обшук не може проводитись для відшукання не зазначеного в ухвалі про дозвіл на обшук майна з метою його арешту для забезпечення конфіскації такого майна як виду покарання, оскільки це суперечить вимогам ст. ст. 167, 234, 236 КПК України.

Для забезпечення можливої конфіскації як виду покарання, арешт може накладатися тільки на майно підозрюваного, обвинуваченого, яке виявлене або розшукане за результатами вжитих слідчим, прокурором заходів, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України.

Отже на думку апелянта не існує підстав чи розумних підозр вважати, що вилучені грошові кошти є доказом злочинної діяльності, вони не зберегли на собі його сліди тим більше вони не були об`єктом кримінально протиправних дій і не були отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення, не підлягають спеціальній конфіскації, можливої конфіскації майна, а підлягають негайному поверненню власнику.

Крім цього, всупереч вимогам ст. 100 КПК України, прокурором не було надано протокол огляду грошових коштів, які визнано речовими доказами та не надано інших допустимих в розумінні ст. 86 КПК України доказів на підтвердження того, що арештоване майно було одержане злочинним шляхом, внаслідок вчинення кримінального правопорушення чи є знаряддям вчинення злочину.

Мотивуючи апеляційні вимоги адвокат ОСОБА_14 зазначає, що під час проведення обшуку було виявлено сейф, що знаходився в коморі ПП «ОСОБА_11», у якому зберігались особисті кошти ОСОБА_10 в загальній кількості 622 000 грн., який є сином ОСОБА_11 та зберігав власні кошти в сейфі в офісі батька з метою безпеки.

Джерелом походження вказаних грошових коштів є виручка від виготовлення та реалізації меблів від діяльності як фізичної особи-підприємця ОСОБА_10 . Вказані грошові кошти є спільною сумісною власністю з його дружиною.

Крім того в ході обшуку було вилучено особисті грошові кошти ОСОБА_11 в загальній кількості 304 830 Доларів США, 34 150 Євро та 232 200 гривень, які останній згідно договору позики зобов`язаний повернути ОСОБА_8 . Вказані грошові кошти ОСОБА_11 привіз до офісу з метою повернення 15.12.2022 року взятої 02.09.2022 року позики. ОСОБА_11 брав у борг вказані грошові кошти з метою збільшення обсягу імпорту генераторів, однак ними не скористався, обміняв лише частину, що була в Євро на 232 200 грн. та 10 550 грн.

На думку представника слідчий суддя не звернув увагу на законність походження грошових коштів за відсутності достатніх підстав вважати, що вони підлягатимуть конфіскації у зв`язку з призначенням судом такого покарання, адже вказані грошові кошти не належать підозрюваному.

Щодо вилучених мобільних телефонів та сім карток апелянт зазначає, що вказані мобільні телефони належать працівникам ПП «ОСОБА_11» - ОСОБА_12 та ОСОБА_13 та є їх приватною власністю. Окремо звертає увагу, що вони не були захищені системою логічного захисту, доступ до них не обмежувався їх власниками, а у слідчих була можливість переконатись у тому, що на вказаних телефонах не міститься жодних відомостей, які стосуються даного кримінального провадження.

Автор апеляційної скарги також стверджує, що вилучені тепловізійні приціли не є гуманітарною допомогою, адже закуплені ОСОБА_11 за особисті грошові кошти, а 20000 доларів США отримані ОСОБА_11 за прозору господарську операцію з продажу двох тепловізорів та 290 аптечок.

Заслухавши доповідь судді, доводи представників власників майна, які підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити у повному обсязі, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів, слідчим відділом Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 42022102020000110 від 29.09.2022 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 201-2 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що група осіб з метою отримання прибутку здійснює реалізацію гуманітарної допомоги.

На підставі ухвали слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 29.01.2022 року у справі № 753/13658/22 за адресою: АДРЕСА_1 в період часу з 16 год. 12 хв. 06.12.2022 року по 03 год. 39 хв. 07.12.2022 року було проведено обшуку приміщеннях офісів, де здійснює господарську діяльність ПП «ОСОБА_11», зокрема у приміщеннях № 21, 223, 226, 238, 240.

В ході проведення обшуку було виявлено та вилучено майно, яке 07.12.2022 року постановою слідчого було визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 42022102020000110 від 29.09.2022 року.

07.12.2023 року в рамках кримінального провадження ОСОБА_11 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 201-2 КК України.

13.12.2023 року прокурор Дарницької окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_15 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на майно, вилучене під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 в період часу з 16 год. 12 хв. 06.12.2022 року по 03 год. 39 хв. 07.12.2022 року було проведено обшуку приміщеннях офісів, де здійснює господарську діяльність ПП «ОСОБА_11», зокрема у приміщеннях № 21, 223, 226, 238, 240.

Клопотання сторони обвинувачення мотивовано необхідністю накладення арешту з метою забезпечення збереження речових доказів та конфіскації майна як виду покарання.

21.12.2022 року ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва частково задоволено клопотання прокурора.

Задовольняючи частково клопотання про накладення арешту на майно, внесене в межах кримінального провадження № 42022102020000110 від 29.09.2022 року, слідчий суддя дослідивши матеріали, додані до клопотання, прийшов до висновку, що існує сукупність розумних підозр вважати, що речі та грошові кошти, вилучені за вищевказаною адресою, можуть бути здобутими внаслідок вчинення кримінального правопорушення, досудове розслідування якого проводиться в рамках вказаного кримінального провадження, а відтак є необхідність у накладенні на них арешту.

Колегія суддів з таким рішенням слідчого судді погодитись не може з огляду на наступне.

Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Застосовуючи заходи забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні про арешт майна, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. Накладаючи арешт на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Однак, зазначених вимог закону прокурор та слідчий суддя не дотрималися.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У рішеннях ЄСПЛ у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» констатовано, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном через введення в дію «законів». Крім того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції. Також суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

Згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України.

Статтею 98 КПК України визначено що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення зберегли на собі його сліди або містять інші відомості які можуть бути використані як доказ факту чи обставин ще встановлюються під час кримінального провадження в тому числі предмети що були об`єктом кримінально протиправних дій гроші цінності та інші речі набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Стороною обвинувачення у клопотанні про накладення арешту на майно зазначено, що метою застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна - є збереження речових доказів та конфіскація майна як виду покарання.

Колегія суддів вважає, що стороною обвинувачення надано об`єктивні дані, які б підтверджували, що частина вилученого під час обшуку майна, зберегла на собі сліди вчинення кримінального правопорушення або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 201-2 КК України.

Зокрема, посилаючись у клопотанні, що грошові кошти у кількості 200 купюр номіналом по 100 доларів США у сумі 20000 доларів США; тепловізійні приціли зброї марки «SECUTOR», «ATN MARS 4» в кількості 15 штук та коробка з деталями до указаних прицілів; блокнот в чорній твердій палітурці з чорновими написами; мобільні телефони та сім-картки: марки Iphone 11 imei 1: НОМЕР_1 ; imei 2: НОМЕР_2 з номером абонента НОМЕР_3 ; Iphone 13 imei 1: НОМЕР_4 , imei 2: НОМЕР_5 з номером абонента НОМЕР_6 , які було виявлено в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 в період часу з 16 год. 12 хв. 06.12.2022 року по 03 год. 39 хв. 07.12.2022 року у приміщеннях офісів, де здійснює господарську діяльність ПП «ОСОБА_11», зокрема у приміщеннях № 21, 223, 226, 238, 240, є речовими доказами та відповідають критеріям майна, на яке може бути накладено арешт, визначеним ст. 170 КПК України, прокурор повинен був зібрати та надати слідчому судді достатні на даному етапі досудового розслідування докази на підтвердження такого висновку.

Як вбачається зі змісту клопотання прокурора, вищевказане майно постановою слідчого від 07.12.2022 року визнано речовими доказами у кримінальному провадженні. Крім того процесуальний керівник зазначив обставини вчинення кримінального правопорушення та надав достатню на його думку кількість доказів, що підтверджують необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.

Необхідно зауважити, що прокурор зазначив про те, що матеріальні об`єкти, про накладення арешту на які зазначено у клопотанні, можуть зберігати на собі сліди вчинення кримінального правопорушення або містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, більш того були предметом вчинення кримінального правопорушення. Вказана позиція сторони обвинувачення логічно узгоджується з фактичними обставинами кримінального провадження та попередньою кваліфікацією вчиненого кримінально-протиправного діяння.

Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Як свідчать матеріали, надані до суду апеляційної інстанції, на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власників майна з метою збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

На підставі викладеного, посилання представника власників майна на те, що стороною обвинувачення не було доведено необхідність накладення арешту, є безпідставним, оскільки прокурором надано достатні на даній стадії кримінального провадження докази вважати, що майно відповідає критеріям, зазначеним в ст. 170 КПК України, на підставі чого є правомірним накладення такого виду обтяження як арешт.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий процесуальний примус як накладення арешту на майно, що надасть змогу виконати завдання, для виконання якого прокурор звернувся із клопотанням.

Разом з цим, всупереч висновкам слідчого судді, викладеним в оскаржуваній ухвалі, прокурором не було доведено, що частина вилучених грошових коштів має безпосереднє відношення до обставин, перевірка яких проводиться в ході здійснення досудового розслідування.

Виходячи зі змісту наданих до суду матеріалів, колегія суддів приходить до висновку, що стороною обвинувачення не доведено, що грошові кошти у кількості 3046 купюр номіналом по 100 доларів США у сумі 304600 доларів США; 2 купюри номіналом по 50 доларів США у сумі 100 доларів США, 6 купюр номіналом по 20 доларів США у сумі 120 доларів США, 2 купюри номіналом по 5 доларів США у сумі 10 доларів США - в загальній сумі 304830 доларів США; 459 купюр номіналом 50 Євро у сумі 22950 Євро, 38 купюр номіналом 50 Євро у сумі 3800 Євро, 22 купюри номіналом 200 Євро у сумі 4400 Євро, 6 купюр номіналом 500 Євро у сумі 3000 Євро - в загальній сумі 34150 Євро, 442 купюри номіналом 500 гривень, у сумі 221000 гривень, 56 купюр номіналом 200 гривень, у сумі 11200 гривень - в загальній сумі 232200 гривень; грошові кошти у кількості 540 купюр номіналом 500 гривень, у сумі 270000 гривень, 666 купюр номіналом 200 гривень, у сумі 133200 гривень, 219 купюр номіналом 1000 гривень, у сумі 219000 гривень - в загальній сумі 622200 гривень мають безпосереднє відношення до вчиненого кримінального правопорушення.

Як вбачається зі змісту клопотання про арешт майна, прокурором не доведено існування правових підстав для накладення арешту на майно, передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України, про які лише формально вказано у його клопотанні, оскільки ним не надано доказів, що вказані грошові кошти відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Зокрема колегія суддів звертає увагу, що за матеріалами клопотання неможливо чітко встановити тих обставин, яке відношення грошові кошти мають до розслідуваного кримінального правопорушення і колегія суддів вважає, що у даному кримінальному провадженні орган досудового розслідування не довів необхідності у накладенні арешту на вказану частину майна.

Наведені прокурором у клопотанні про арешт майна підстави, у зв`язку з якими майно відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, не може бути визнано достатнім для висновку, що це майно є речовим доказом, оскільки, згідно положень ст. 171 КПК України, наведені у клопотанні обставини мають бути доведені доказами, доданими до клопотання, тоді як саме клопотання не є доказом будь-яких обставин.

Слід також звернути увагу, що майно у встановленому порядку хоча і визнане органом досудового розслідування речовим доказом у кримінальному провадженні, однак така постанова на думку колегії судді є формальною, у зв`язку з чим в даному випадку не може ставитися питання про накладення арешту на майно, з метою забезпечення збереження речових доказів, як це дозволяє ч. 10 ст. 170 КПК України.

Щодо накладення арешту на майно з метою конфіскації як виду покарання, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Виходячи зі змісту зазначеної норми закону, накладення арешту на майно з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, передбачає наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою, щодо якої такий захід застосовується, кримінального правопорушення, а у випадку застосування такого запобіжного заходу відносно юридичної особи, то застосування арешту майна з даних підстав вважатиметься законним, якщо відносно вказаної юридичної особи здійснюється кримінальне провадження.

Задовольняючи клопотання слідчого про накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022102020000110 від 29.09.2022 року, слідчий суддя дослідивши матеріали, додані до клопотання та з`ясувавши обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна прийшов до висновку про наявність передбачених п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту на майно ОСОБА_11 з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.

При цьому, під час розгляду клопотання органу досудового розслідування слідчий суддя встановив наявність достатніх підстав вважати, що вищевказане майно на яке слідчий просить накласти арешт відповідає критеріям п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України.

З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погодитись не може.

Так, зі змісту ст. 170 КПК України вбачається, що однією з обов`язкових умов для задоволення клопотання про накладення арешту на майно з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання є наявність обґрунтованої підозри за статтями, санкції яких передбачають конфіскацію майна як виду покарання.

Згідно клопотання про арешт майна та матеріалів, наданих стороною обвинувачення на його обґрунтування вбачається, що ця обов`язкова умова органом досудового розслідування та слідчим суддею не була дотримана, оскільки матеріали, надані на розгляд слідчому судді не містили достатніх відомостей щодо існування обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_11 кримінального правопорушення. Прокурор у клопотанні про арешт майна зазначає про те, що ОСОБА_11 було повідомлено про підозру. Однак жодним чином не доводить тих обставин, на які посилається у клопотанні. Так, стороною обвинувачення не було надано на розгляд слідчому судді копію повідомлення про підозру ОСОБА_11 з відміткою щодо її вручення, а також витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 42022102020000110 від 29.09.2022 року не містив жодних відомостей про повідомлення такої підозри.

Фактично слідчий суддя не мав можливості оцінити наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_11 інкримінованого кримінального правопорушення на момент розгляду клопотання органу досудового розслідування про накладення арешту на майно, а відтак висновки щодо наявності підстав, передбачених п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК Українина момент розгляду клопотання були передчасними.

Отже, як вважає колегія суддів, у даному кримінальному провадженні відсутні визначені законом правові підстави для накладення арешту на майно з метою забезпечення конфіскації як виду покарання, оскільки прокурором у клопотанні не надано доказів на підтвердження вказаних обставин, а за наявних матеріалів дане твердження є передчасним та таким, що ґрунтується на припущеннях.

Виходячи зі змісту поданого до слідчого судді клопотання про арешт майна, прокурор, в розумінні вимог ст. 132 КПК України, не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, а слідчий суддя, у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином не оцінив ці докази, з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення. Апеляційний суд наявності таких доказів також не вбачає.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали судового провадження переконливо свідчать про те, що майно, а саме грошові кошти у кількості 200 купюр номіналом по 100 доларів США у сумі 20000 доларів США; тепловізійні приціли зброї марки «SECUTOR», «ATN MARS 4» в кількості 15 штук та коробка з деталями до указаних прицілів; блокнот в чорній твердій палітурці з чорновими написами; мобільні телефони та сім-картки: марки Iphone 11 imei 1: НОМЕР_1 ; imei 2: НОМЕР_2 з номером абонента НОМЕР_3 ; Iphone 13 imei 1: НОМЕР_4 , imei 2: НОМЕР_5 з номером абонента НОМЕР_6 , на яке прокурор просить накласти арешт, в рамках даного кримінального провадження, відповідає критеріям ч. 1 ст. 170 КПК України, оскільки стороною обвинувачення доведено його відповідність ознакам ст. 98 КПК України, що в своїй сукупності слугує підставами для застосування обмежувальних заходів в даному кримінальному провадженні.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий процесуальний примус як накладення арешту на майно, що надасть змогу виконати завдання, для виконання якого прокурор звернувся із клопотанням.

Щодо іншої частини майна, зазначеного у клопотанні прокурора, колегія суддів приходить до висновку, що прокурором не доведено існування правових підстав для накладення арешту на майно, передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України, про які лише формально вказано у його клопотанні.

На підставі вищевикладених обставин, які свідчать про неповноту та однобічність судового розгляду, а також про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - частковому задоволенню, з постановленням апеляційним судом нової ухвали про накладення арешту на майно в частині за недоведеності необхідності арешту іншої частини майна, який при викладених у клопотанні обставинах явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 та представника власника тимчасово вилученого майна ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ПП «ОСОБА_11» ОСОБА_12 , ОСОБА_13 - адвоката ОСОБА_14 - задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 21.12.2022 року, якою частково задоволено клопотання прокурора Дарницької окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_15 про накладення арешту на майно та накладено арешт на:

- грошові кошти у кількості 200 купюр номіналом по 100 доларів США у сумі 20000 доларів США;

- грошові кошти у кількості 3046 купюр номіналом по 100 доларів США у сумі 304600 доларів США; 2 купюри номіналом по 50 доларів США у сумі 100 доларів США, 6 купюр номіналом по 20 доларів США у сумі 120 доларів США, 2 купюри номіналом по 5 доларів США у сумі 10 доларів США - в загальній сумі 304830 доларів США;

- 459 купюр номіналом 50 Євро у сумі 22950 Євро, 38 купюр номіналом 50 Євро у сумі 3800 Євро, 22 купюри номіналом 200 Євро у сумі 4400 Євро, 6 купюр номіналом 500 Євро у сумі 3000 Євро - в загальній сумі 34150 Євро,

- 442 купюри номіналом 500 гривень, у сумі 221000 гривень, 56 купюр номіналом 200 гривень, у сумі 11200 гривень - в загальній сумі 232200 гривень;

- грошові кошти у кількості 540 купюр номіналом 500 гривень, у сумі 270000 гривень, 666 купюр номіналом 200 гривень, у сумі 133200 гривень, 219 купюр номіналом 1000 гривень, у сумі 219000 гривень - в загальній сумі 622200 гривень;

- тепловізійні приціли зброї марки «SECUTOR», «ATN MARS 4» в кількості 15 штук та коробка з деталями до указаних прицілів;

-блокнот в чорній твердій палітурці з чорновими написами;

-мобільні телефони та сім-картки: марки Iphone 11 imei 1: НОМЕР_1 ; imei 2: НОМЕР_2 з номером абонента НОМЕР_3 ; Iphone 13 imei 1: НОМЕР_4 , imei 2: НОМЕР_5 з номером абонента НОМЕР_6 , - скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора Дарницької окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_15 про накладення арешту на майно, - задовольнити частково.

Накласти арешт на:

- грошові кошти у кількості 200 купюр номіналом по 100 доларів США у сумі 20000 доларів США;

- тепловізійні приціли зброї марки «SECUTOR», «ATN MARS 4» в кількості 15 штук та коробка з деталями до указаних прицілів;

-блокнот в чорній твердій палітурці з чорновими написами;

-мобільні телефони та сім-картки: марки Iphone 11 imei 1: НОМЕР_1 ; imei 2: НОМЕР_2 з номером абонента НОМЕР_3 ; Iphone 13 imei 1: НОМЕР_4 , imei 2: НОМЕР_5 з номером абонента НОМЕР_6

У задоволенні клопотання в іншій частині - відмовити.

Ухвала апеляційного суду є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4