Ухвала

від 17.03.2023 по справі 947/4199/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/486/23

Справа № 947/4199/23, 1-кс/947/2197/23

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.03.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий суддя ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

представника ТОВ «Одесабуд» адвоката ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_8 в інтересах ТОВ «Одесабуд» та ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 02.03.2023 року в кримінальному провадженні №32021160000000058 від 03.06.2021 року про арешт на майна,

встановив:

оскарженою ухвалою слідчого судді в кримінальному провадженні №32021160000000058від 03.06.2021року з правовою кваліфікацією за ч.3 ст.212 КК України, задоволено клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_10 та накладено арешт із забороною розпорядження та користування на майно, яке було виявлене та вилучене 17.02.2023 року, в ході проведення обшуку за адресою: м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, буд.85, приміщення №31, відповідно до переліку, який зазначений в клопотанні прокурора.

Прийняте рішенняслідчий суддя мотивував тим, що вилучене майно відповідає критеріям, передбаченим ст.98 КПК України, оскількиможе містити інформацію, що може мати значення для розслідування обставин кримінального правопорушення, та дійшов до висновку щодо необхідності накладення арешту на вказане в клопотанні прокурора вилучене в ході обшуку майно.

Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, адвокат ОСОБА_8 в інтересах ТОВ «Одесабуд» та ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про арешт майна, яке було вилучене 17.02.2023 року в ході проведення обшуку за адресою: м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, буд.85, приміщення №31.

Адвокат стверджує про те, що слідчим суддею не враховано, що обшук проведено незаконно, без ухвали слідчого судді, вилучені речі та документи інших підприємств, які не мають відношення до діяльності ТОВ «Одесабуд» та не мають доказового значення в кримінальному провадженні, а тому не мають ознак речових доказів. Апелянт також зазначає, що вилучене майно не ідентифіковане та не містить його детального опису, що не відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства.

Заслухавши суддю-доповідача; пояснення представника ТОВ «Одесабуд» адвоката ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; прокурора, який просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги; вивчивши матеріали судового провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги та провівши судові дебати; апеляційний суд дійшов висновку про таке.

Вирішуючи питання про можливість розгляду апеляційної скарги, яка подана особою, яка, відповідно до матеріалів кримінального провадження, не має процесуального статусу і не є стороною цього провадження, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно зі ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК ухвала слідчого судді про арешт майна підлягає апеляційному оскарженню. При цьому, КПК не встановлено чіткого переліку осіб суб`єктів права на апеляційне оскарження цієї ухвали, але п. 10 ч.1ст. 393 КПК регламентовано, що апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених КПК.

Одним із учасників як кримінального, так і судового провадження є третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт(п. 25, 26 ч. 1 ст. 3 КПК).

Статтею 64-2 КПК визначається зміст і процесуальний статус третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт.

Водночас, в останньому абзаці ч. 7 ст. 173 КПК передбачено, що треті особи мають право на захисника та право оскаржити судове рішення щодо арешту майна.

За таких обставин, власник чи володілець майна, щодо якого вирішується питання про арешт, є особою прав, свобод та інтересів якої стосується судове рішення, а отже, належить до категорії «інші особи», які вправі подати апеляційну скаргу на рішення слідчого судді.

Згідно матеріалів судового провадження та долучених до апеляційної скарги документів, вбачається, що обшук, в ході якого було виявлене та вилучене майно, проводився 17.02.2023 року за адресою: АДРЕСА_1 , яке згідно договору оренди від 13.02.2023 року орендується ОСОБА_11 відповідно останній є володільцем вилученого майна. Окрім того, частина вилученого майна має відношення до ТОВ «Одесабуд».

Таким чином, з урахуванням аналізу норм закону, закріплених в ст.41 Конституції України, ст.ст. 24, 64-2, 173, ч.1 ст.174, п.10 ч.1 ст.393 КПК, представник володільця майна адвокат ОСОБА_8 є особою, яка вправі звернутися з апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді про накладення арешту на майно.

Перевіривши доводи апеляційної скарги щодо незаконності ухвали слідчого судді про накладення арешту на вказане майно, колегія суддів дійшла висновку про таке.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.370КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Перевіривши матеріали судової справи, апеляційний суд приходить до висновку про те, що ухвала слідчого судді не в повній мірі відповідає вимогам закону, та її неможливо вважати законною та обґрунтованою, з огляду на таке.

Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого/прокурора та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особамаєправомирноволодіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

За змістом ст.170 КПКарештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Відповідно до ч.2 ст.173КПК при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);31) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Апеляційним судом встановлено, що слідчий суддя не звернув уваги на невідповідність клопотання прокурора про накладення арешту на майно вимогам ст.171 КПК, прийняв його до розгляду та ухвалив передчасне рішення, яке не можна вважати законним та обґрунтованим.

Так, обґрунтовуючи клопотання про необхідність накладення арешту, прокурор послався на те, що застосування в даному кримінальному проваджені заходу забезпечення у виді арешту майна необхідне з метою збереження речових доказів, що відповідатиме потребам досудового розслідування.

Водночас апеляційним судом встановлено, що клопотання прокурора,всупереч вимогам ч.2 ст.171 КПК, не містить ідентифікаційних ознак вилученого майна, що перешкоджає конкретизувати на що саме прокурор просить накласти арешт, що може в подальшому потягнути за собою негативні наслідки для даного кримінального провадження та не буде слугувати його завданням, а також може порушити права власника та володільця майна.

З клопотання прокурора вбачається, що він просить накласти арешт на документи та папки-швидкозшивачі різних кольорів із загальними назвами, без повного опису їх вмісту, назви/реквізитів документів, які містяться у вилучених папках тощо, зокрема:

- в п. 2 прохальної частини клопотання прокурора не зазначено які саме договори з реквізитами ТОВ «Одесабуд», з ким укладені, їх датування, предмет, кількість аркушів та ін. Загальне визначення договори за період 2018-2019 рр. поміщені до папки-швидкозшивача рожевого кольору є недопустимим;

- в п. 3 не конкретизовано паспорти технічного стану яких саме приміщень за адресою: АДРЕСА_2 ;

- в п. 86 не вказано які саме судові ухвали, якими судами постановлені, у яких справах, та їх датування; не конкретизовано які позови, заяви та відзиви, їх предмет, дати та адресати, у яких конкретно справах;

- в п. 87-92, 118, 119, 120 не конкретизовано які саме документи входять до матеріалів судових справ №420/8090/20, №420/1330/20, 910/11656/15, 30//380, 826/16216/18, 815/2428/14, 2/3850/08, 31/74-08-3397, 4-175-08-4797, 916/473/16, 916/4938/14, 808/6065/13-а, 509/1467/13-ц, 826/1439/13-а, 522/15678/13-а, 310/7509/13-п, 815/4918/13-а, 522/12308/13, 827/1895/13-а, 916/2026/17, 420/2974/22 , 420/2798/19, 420/5812/18, 916/3102/16 та ін.., їх назви, суб`єкти видання, кількість і т.д.;

- в п.93-99, 125 не конкретизовано які саме договори, обидві сторони укладення, їх дати, кількість аркушів, загальна кількість документів в папці та ін. Загальне зазначення періоду укладення договорів, однієї з його сторін та кольору папки, в яку поміщені, є не достатнім;

- в п. 100, 101, 102 не конкретизовано яка саме виконавча, кошторисна документація, акти приймання виконаних будівельних робіт, їх назва, ким видані, їх дати, кількість та ін..;

- в п. 103, 125 не вказано які саме договори суборенди, договори з комунальними підприємствами, їх сторони укладення, дати, які додатки, кількість та ін.

- в п. 105-109 не зазначено які саме документи з охорони праці, документи прихованих робіт, документи пожежної безпеки та акти перевірок, їх назви, дати, кількість та ін.,

- в п. 110 не конкретизовано інформацію щодо журналів реєстрації інструктажів з питань пожежної безпеки, зокрема назви підприємства, років їх ведення, кількість та ін.;

- в п. 111-112, 114 не вказано які саме договори з додатками, технічні паспорти, рішення, протоколи, технічні проекти, технічні висновки, паспорти, свідоцтва та ін.., їх дати, назви, обидві сторони укладення, кількість та ін.;

- в п. 113, 115-117 не зазначено які саме судові ухвали, дозвільні документи, дозвільні звіти, ким видані, їх назви та дати постановлення, кількість та ін.;

- в п. 123 не конкретизовано копії яких саме паспортів громадян України з ідентифікаційними номерами;

- а також інші аналогічні невідповідності в зазначенні речей та документів, на які прокурор просить накласти арешт без зазначення ідентифікаційних ознак вилученого майна.

Апеляційний суд звертає увагу на неприпустимість загального зазначення документів, договорів, протоколів, довідок тощо, адже кожен вилучений документ має містити конкретні ідентифікаційні ознаки, зокрема назву, дату, суб`єкта видання чи суб`єктів укладення, кількість аркушів, кількість документів, визначення документ є оригіналом чи його копією, місце розташування документу та ін.

Не припустимим на переконання апеляційного суду також є зазначення загальної всеохоплюючої назви документа та визначення певного кольору папки, в якій він знаходиться, адже при виявленні та вилученні папки, швидкозшивача має бути встановлений повний перелік наявних в ній документів, із чітким їх описом для можливості їх ідентифікації та унеможливлення можливої подальшої втрати або спотворення.

За версією органу досудового розслідування, вилучені речі та документи мають відношення до кримінального провадження, однак апеляційний суд звертає увагу, що без їх чіткої ідентифікації, в клопотанні про накладення арешту на майно та в ухвалі суду про накладення арешту, в подальшому існує великий ризик їх втрати або спотворення, а також визнання цих доказів недопустимими, що в свою чергу не буде слугувати досягненню мети досудового розслідування.

Окрім того, звертаючись із клопотанням про накладення арешту, прокурор вказує, що виявлені та вилучені в ході обшуку речі та документи містять ознаки речових доказів у кримінальному провадженні. Разом з тим, прокурором не надано раціонального пояснення стосовно того, яким чином чисті аркуші паперу, паспорт ліфта, візитки з рекламою суб`єктів господарювання, особові медичні книжки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 (2), ОСОБА_12 , ОСОБА_16 , ОСОБА_21 (2), ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , трудові книжки 61 особи вказаних в клопотанні та ін., можуть бути використані як доказ факту чи обставин кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні з правовою кваліфікацією за ч.3 ст.212 КК України.

За таких підстав, у даному кримінальному провадженні, на даному етапі його розслідування, клопотання прокурора не може бути розглянуто по суті, оскільки воно не відповідає вимогам ст.171 КПК, з урахуванням відсутності повної інформації в клопотанні щодо вилученого майна.

На переконанняапеляційного суду,встановлення вказанихобставин слугуватимедосягненню дієвостікримінального провадження,та будедієвим запобіжникомнастання шкідливихнаслідків якдля кримінальногопровадження,так ідля власників майна.

За таких підстав, враховуючи недотримання прокурором вимог ст.171 КПК, слідчий суддя повинен був керуватися вимогами ч.3 ст.172 КПК та мусив повернути прокурору клопотання для усунення недоліків.

Не звернувши уваги на недоліки клопотання прокурора, слідчий суддя прийняв клопотання до розгляду, розглянув його та постановив оскаржену ухвалу, яка суперечить положенням ст.ст. 2, 7, 170, 173 КПК.

Відповідно до ч.3 ст.407 КПК, за наслідками апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу.

З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги невідповідність клопотання прокурора вимогам ст.171 КПК, яка не була усунута слідчим суддею суду першої інстанції, в порядку ч.3 ст.172 КПК, та приймаючи до уваги повідомлення прокурора про те, що кримінальне провадження на даний перебуває на стадії досудового розслідування, строк якого ще не закінчився, що дає можливість прокурору усунути недоліки клопотання та повторно звернутися до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на майно.

За наведених обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала слідчого судді скасуванню, з прийняттям нової ухвали про повернення клопотання прокурору для усунення недоліків, з підстав його невідповідності вимогам ст.171 КПК.

Керуючись ст.ст. 132, 167, 170-173, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_8 в інтересах ТОВ «Одесабуд» та ОСОБА_27 задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 02.03.2023 року, якою задоволено клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_10 та накладено арешт із забороною розпорядження та користування на майно, яке було виявлене та вилучене 17.02.2023 року, в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , в кримінальному провадженні №32021160000000058 від 03.06.2021 року скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_10 про накладення арешту на майно, вилучене 17.02.2023 року, в ході проведення обшуку за адресою: м. Одеса, вул. Мала Арнаутська, буд.85, приміщення №31, в кримінальному провадженні №32021160000000058 від 03.06.2021 року, повернути прокурору для усунення недоліків викладених в мотивувальній частині ухвали на протязі 72 (семи десяти двох) годин, з моменту отримання повного тесту ухвали апеляційного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4