Постанова

від 22.03.2023 по справі 199/4553/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 березня 2023 року

м. Київ

справа № 199/4553/21

провадження № 61-810св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив № 180

«Дніпро-3»,

особа, яка подала апеляційну та касаційну скаргу, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 , від імені якої діє адвокат Малега Світлана Олександрівна, на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Якименко Л. Г. від 18 серпня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю., від 14 грудня 2022 року.

Зміст заявлених позовних вимог

1. У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив № 180 «Дніпро-3», про поділ спільного майна подружжя.

2. Свої вимоги позивач мотивував тим, що 26 липня 1968 року уклав шлюб із ОСОБА_4 . Після реєстрації шлюбу прізвище відповідачки змінено на « ОСОБА_5 ». Під час шлюбу сторонами було придбано у власність квартиру АДРЕСА_1 , сплачено кооперативні внески у повному обсязі, що підтверджується довідкою № 56 від 24 серпня 1992 року та реєстраційним посвідченням від 04 вересня 1992 року.

3. Також ОСОБА_1 вказував, що кошти, сплачені в якості кооперативних внесків, були надані ним, а відповідачка займалась лише оформленням усіх необхідних документів.

4. 09 липня 2001 року відділом реєстрації актів цивільного стану Амур-Нижньодніпровського районного управління юстиції м. Дніпропетровська шлюб між сторонами було розірвано, що підтверджується повторним свідоцтвом про розірвання шлюбу № НОМЕР_1 від 24 лютого 2004 року.

5. Позивач стверджував, що з 23 вересня 1975 року зареєстрований та постійно проживає у вказаній квартирі, оплачує комунальні послуги та сплачує поточні платежі, пов`язані з утриманням житла, а іншого житла не має.

6. Звертав увагу, що 25 жовтня 2002 року відповідачка уклала шлюб з ОСОБА_6 та змінила прізвище на « ОСОБА_7 », що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00030795771 від 19 травня 2021 року.

7. Зі змісту листа КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради № 3779 від 02 квітня 2021 року він дізнався, що право власності на квартиру, яка була придбана під час шлюбу та за спільні кошти, зареєстрована за відповідачкою ОСОБА_2 на підставі реєстраційного посвідчення від 04 вересня 1992 року, виданого КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради на підставі довідки ЖБК 180 від 24 серпня 1992 року. ОСОБА_2 звернулась з вимогами про його виселення.

8. Із урахуванням викладеного, позивач просив: визнати квартиру АДРЕСА_2 , об`єктом спільної сумісної власності подружжя; визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири

АДРЕСА_2 .

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

9. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду

м. Дніпропетровська від 18 серпня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

10. Визнано квартиру

АДРЕСА_2 , об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

11. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину вказаної квартири, а також за ОСОБА_2 - на 1/2 цієї квартири. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

12. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира придбана сторонами за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а правовий режим майна як спільної сумісної власності подружжя не залежить від того, на ім`я кого з подружжя воно було придбане і зареєстроване. Отже суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

13. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 , яка не брала участі у розгляді справи, подали апеляційні скарги.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

14. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня

2022 року залишено без змін.

15. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2022 року у цій цивільній справі закрито.

16. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції повно з`ясовано обставини справи, а саме, що будь-яких належних та допустимих доказів того, що спірна квартира придбана ОСОБА_2 за її особисті кошти суду надано не було, факт придбання цього майна за спільні кошти подружжя нею не спростовано, а отже підстави вважати, що квартира АДРЕСА_3 є особистою приватною власністю відповідачки, - відсутні, а тому поділ вказаної квартири у рівних частках як спільного майна подружжя є правомірним.

17. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не пропустив строк позовної давності при зверненні до суду із цим позовом, оскільки порушення його права на спірну квартиру відбулося саме після звернення до нього відповідачки у 2021 році із вимогами про виселення з квартири, а будь-яких інших доказів порушення права одного з подружжя до вказаного позивачем часу матеріали справи не містять.

18. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що оскаржуваним судовим рішенням не було і не могло бути вирішено питання про права та обов`язки ОСОБА_3 у спірних правовідносинах. В мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду першої інстанції відсутні висновки суду про права та обов`язки ОСОБА_3 , а резолютивна частина рішення не містить прямих вказівок про її права та обов`язки. Саме по собі набуття 08 листопада 2021 року ОСОБА_3 - особою, яка не брала участі у справі, права власності на майно, щодо якого виник спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме квартиру АДРЕСА_3 , не свідчить про те, що судовим рішенням вирішено питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків скаржника.

Узагальнені доводи касаційної скарги

19. 13 січня 2023 року ОСОБА_3 , від імені якої діє адвокат Малега С. О., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду

м. Дніпропетровська від 18 серпня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від14 грудня 2022 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

20. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції ОСОБА_3 , від імені якої діє адвокат Малега С. О., зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17, у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 345/2962/14, а також посилається на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня

2022 року не було вирішено питання про права та обов`язки ОСОБА_3 , при цьому не враховано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц та у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 17 травня 2021 року у справі № 309/2340/15-ц, від 21 листопада 2022 року у справі № 754/16978/21.

21. Заявниця стверджує, що при вирішенні спору суд першої інстанції належним чином не встановив суб`єктний склад учасників справи, прийняв рішення, яке стосується її прав, свобод та інтересів, оскільки спірна квартира є її власністю, права на яку перейшли до неї 08 листопада 2021 року на підставі договору дарування. Апеляційний суд під час винесення оскаржуваної постанови не застосував положення пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України.

22. Заявниця вказує, що суди не звернули уваги, що в контексті забезпечення права особи на доступ до правосуддя позивач, користуючись своїми процесуальними правами, мав реальну можливість до початку першого судового засідання (яке було призначено на 18 серпня 2022 року) отримати інформацію з Єдиного державного реєстру рухомого майна, яка є публічною, з`ясувати відомості про власника спірного майна на час розгляду справи та звернутися із позовом до належних відповідачів, або ж подати клопотання про залучення в якості співвідповідача дійсного власника квартири.

23. Також заявниця звертає увагу на те, що строк позовної давності за вимогами позивача до відповідача про поділ спільного майна подружжя розпочався 04 вересня 1992 року та на момент звернення до суду першої інстанції сплинув.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

24. Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 199/4553/21.

25. Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2023 рокусправу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

26. У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що ОСОБА_3 достовірно знала, що її бабуся ОСОБА_2 та він

(дідусь) - ОСОБА_1 вирішують питання щодо поділу майна подружжя в суді. Отримуючи в дар спірну квартиру, ОСОБА_3 достовірно знала що не являється добросовісним набувачем усієї квартири. ОСОБА_1 зазначає, що дії відповідачки та ОСОБА_3 спрямовані на протиправне заволодіння належною йому частиною спірної квартири. Також зазначає, що ним не було пропущено строк звернення до суду із цим позовом, що правильно зазначено судами попередніх інстанцій.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі

з 26 липня 1968 року, який 09 липня 2001 року відділом реєстрації актів цивільного стану Амур-Нижньодніпровського районного управління юстиції м. Дніпропетровська було розірвано, що підтверджується повторним свідоцтвом про розірвання шлюбу № НОМЕР_1 від 24 лютого 2004 року.

28. Під час шлюбу сторонами було придбано у власність квартиру

АДРЕСА_1 , шляхом сплати кооперативних внесків у повному обсязі, що підтверджується довідкою № 56 від 24 серпня 1992 року.

29. Відповідно до відповіді КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради від 02 квітня 2021 року за № 3779, право власності на квартиру АДРЕСА_3 зареєстровано за ОСОБА_8 на підставі реєстраційного посвідчення від 04 вересня 1992 року, виданого КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради, та на підставі довідки житлово-будівельного кооперативу № 180 від 24 серпня 1992 року записано у реєстрову книгу ХІV за реєстраційним № 102.

30. Із 23 вересня 1975 року ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у вказаній квартирі, що підтверджується відміткою у паспорті.

31. ОСОБА_1 особисто несе витрати по утриманню спірної квартири та сплаті комунальних послуг, що підтверджується довідкою

АТ КБ «ПриватБанк» із додатком № 1, у відповідності до якого

ОСОБА_1 за період з 19 грудня 2014 року по 16 травня 2021 року було сплачено комунальні послуги у загальному розмірі 26 588, 42 грн.

32. 25 жовтня 2002 року відповідач уклала шлюб із ОСОБА_6 та змінила прізвище на « ОСОБА_7 », що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00030795771 від 19 травня

2021 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

33. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

34. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

35. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

36. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

37. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

38. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

39. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

40. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

41. За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

42. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

43. У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

44. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

45. Пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень Сімейного кодексу України визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.

46. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.

47. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

48. Статтею 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України було визначено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

49. Відповідно до частини першої статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

50. Згідно із статтею 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

51. Аналогічні норми містяться і у СК України, який діє на час вирішення судом спору.

52. Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

53. Аналогічні положення містяться також у статті 368 ЦК України.

54. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

55. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

56. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

57. Судами попередніх інстанцій встановлено та під час шлюбу сторонами було придбано у власність спірну квартиру. Право власності на квартиру АДРЕСА_3 , зареєстровано за ОСОБА_8 . При цьому із 23 вересня 1975 року ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у цій квартирі.

58. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

59. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

60. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідачкою не спростовано презумпцію спільності майна подружжя, придбаного під час шлюбу. Остання не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту належності квартири їй на праві особистої власності.

61. 06 липня 2022 року відповідачка подала відзив на позовну заяву, у якому просила застосувати позовну давність.

62. Відповідно до частини третьої статті 29 КпШС України для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності. Згідно зі статтею 11 цього Кодексу у тих випадках, коли для окремих вимог встановлено строк позовної давності, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права. Аналогічні за змістом положення містяться у статті 72 СК України.

63. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

64. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

65. Згідно з частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

66. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

67. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

68. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується насамперед з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

69. Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

70. При визначенні початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15.

71. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що доводи відповідачки про пропуск позивачем позовної давності є безпідставними, оскільки перебіг строку позовної давності починається не з моменту реєстрації спірної квартири на праві власності

за відповідачкою (04 вересня 1992 рік), а з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого майнового права.

72. Судами встановлено, що ОСОБА_2 з часу реєстрації права власності на спірну квартиру та після розірвання шлюбу не заперечувала право позивача на спірну квартиру. Позивач з 23 вересня 1975 року зареєстрований та проживає у вказаній квартирі, сплачує комунальні посли та безперешкодно нею користується, що свідчить про те, що між сторонами не існувало суперечок щодо користування та розпорядження квартирою.

Щодо доводів ОСОБА_3 про те, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2022 року вирішено питання про її права та обов`язки, слід зазначити наступне.

73. Позивач звернувся до суду з цим позовом у червні 2021 року.

74. Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачка на підставі договору дарування від 08 листопада 2021 року відчужила спірну квартиру ОСОБА_3 .

75. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, висловлених в ухвалі від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц, саме по собі набуття особою, яка не брала участі у справі, права власності на майно, щодо якого виник спір, зокрема, після ухвалення судом першої інстанції рішення, не обов`язково свідчить про те, що судовим рішенням вирішено питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків. Натомість питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватись виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення.

76. У цій справі підлягає оцінці добросовісність дій сторін правочину на підставі якого спірна квартира, яка є предметом спору, вибула із власності відповідачки.

77. Слід звернути увагу, що ОСОБА_2 на момент подання відзиву на позовну заяву позивача (06 липня 2022 року) достеменно знала про відчуження нею спірної квартири, однак не надала суду першої інстанції жодної інформації про те, що вона подарувала квартиру, яка є предметом спору, онучці ОСОБА_3 . Вказані дії свідчать про недобросовісні дії відповідачки, спрямовані на уникнення реального виконання судового рішення за результатами розгляду цієї справи.

78. Слід також зазначити, що у провадженні Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська перебуває справа № 199/7954/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бикова І. В., про визнання договору дарування недійсним та скасування рішення державного реєстратора.

79. Ухвалою суду від 02 грудня 2022 року закрито підготовче провадження по справі № 199/7954/22 та було призначено справу до розгляду на 21 березня 2023 року.

80. В межах зазначеної справи ОСОБА_3 має можливість доводити обставини, пов`язані із вчинення правочину, на підставі якого ОСОБА_2 відчужила на її користь квартиру, яка є предметом спору у цій справі.

81. У відповідності до частини другої статті 54 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред`явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред`явленого цією третьою особою до такої сторони.

82. Із урахуванням встановлених обставин у цій справі, апеляційний суд дійшов цілком обґрунтованого висновку, що суд першої інстанції вирішував спір між дідусем і бабусею ОСОБА_3 щодо поділу спірного майна колишнього подружжя. Рішення суду першої інстанції не містить висновків про права та обов`язки ОСОБА_3 . При цьому безоплатне набуття 08 листопада 2021 року ОСОБА_3 права власності на майно, спір щодо якого між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебував на розгляді у суді, за обставин цієї справи не свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень .

83. Враховуючи доводи касаційної скарги, баланс прав та інтересів сторін спору, слід визнати, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову з підстав доведеності порушення права власності позивача на спільне майно, набуте подружжям у зареєстрованому шлюбі.

84. З урахуванням обставин цієї справи, висновки судів не можуть бути визнані такими, що суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які заявниця посилалася у касаційній скарзі.

85. Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли достатньо обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а також закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 . Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

86. Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 , від імені якої діє адвокат Малега Світлана Олександрівна, залишити без задоволення.

2. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович