Постанова

від 09.03.2023 по справі 753/23769/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 753/23769/16-ц Головуючий у суді І інстанції Мицик Ю.С.

Провадження № 22-ц/824/3/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

9 березня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ігнатченко Н.В.,

суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,

за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Техенерго-Клімат» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 8 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Техенерго-Клімат», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної залиттям квартири,

в с т а н о в и в:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Техенерго-Клімат» (далі - ТОВ «Техенерго-Клімат»), в якому просила стягнути з відповідача на її користь 63 684,16 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 50 000,00 грн моральної шкоди, заподіяної в результаті залиття квартири, а також понесені судові витрати у розмірі 1 188,07 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона є співвласником квартири АДРЕСА_1 разом з чоловіком - ОСОБА_2 та їх дітьми: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 5 березня 2015 року ТОВ «Техенерго-Клімат» встановило у вказаній квартирі прилади обліку холодного та гарячого водопостачання з гарантійним строком 48 місяців. 17 жовтня 2016 року відбулося залиття квартири, причиною якого є виток холодної води з пошкодженого водомірного вузла на квартирній мережі холодного водопостачання у приміщенні вбиральні, а саме відрив різьби в прохідному кутнику в різьбовому з`єднанні з кульовою запірною арматурою. Вина відповідача у залитті квартири встановлена та підтверджується актом про залиття квартири, складеним комісією ЖЕД-209 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» від 19 жовтня 2016 року.

Позивач вказала, що в результаті залиття квартири було пошкоджено пiдлогу трьох житлових кімнат, кухні та коридору, меблі, килими та оргтехніку. Вартість відновленого ремонту квартири внаслідок її залиття згідно звіту про незалежну оцінку ринкової вартості витрат на відновлення (ремонт) пошкоджень становить 59 418,16 грн. Також, нею понесені витрати у розмірі 1 250,00 грн за проведення незалежної оцінки, у розмірі 650,00 грн за ремонт пошкодженого планшету та за хімчистку п`яти килимів у розмірі 2 366,00 грн, що загалом становить суму майнової шкоди у розмірі 63 684,16 грн. Крім цього, навмисною бездіяльністю відповідача у ліквідації самої аварії та усунення її наслідків їй заподіяно значні моральні страждання, у зв`язку з чим у неї погіршився загальний стан здоров`я, що сприяло безсонню, погіршенню основних життєвих функцій організму, значного підвищення артеріального тиску та нервового збудження. Неодноразово звертаючись до відповідача щодо відшкодуванням завданих збитків, позивач отримувала відмову, що принижувало її честь та гідність, при тому, що вона була змушена витрачати час і докладати певних зусиль для ліквідації наслідків залиття квартири, тому розмір морального відшкодування вона оцінює в сумі 50 000,00 грн.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 8 липня 2022 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Техенерго-Клімат» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 59 418,16 грн, витрати за складання звіту про незалежну оцінку ринкової вартості витрат на відновлення пошкоджень внаслідок залиття квартири у розмірі 1 250,00 грн, моральну шкоду у розмірі 7 000,00 грн та судовий збір у розмірі 712,24 грн. У задоволенні решти вимог позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що залиття квартири позивача сталося внаслідок недоліків монтажних робіт елементів (водомірних вузлів) в системі холодного водопостачання, які проводив відповідач як їх виконавець, а тому наявні усі правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача встановленого розміру збитків, який ґрунтується на наявному в матеріалах справи звіті про оцінку вартості витрат на відновлення пошкоджень майна, який не спростований відповідачем, а також завданої моральної шкоди.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач в особі представника - адвоката Погребняка Д.Є. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанціїнорм матеріального і порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що між сторонами було укладено цивільно-правовий договір про надання послуг, тому спірні правовідносини не є деліктними, на що суд достатньої уваги не звернув. Позивачем не доведено недоліку товару, робіт або послуг, а висновок спеціаліста ТОВ «Судова незалежна експертиза України» ОСОБА_5 за результатами проведення інженерно-технічного дослідження № ED-1712-14-996.18 від 7 травня 2018 року є недопустимим доказом, оскільки зроблений поза межами державної спеціальної установи, де працює судовий експерт - Львівського НДІСЕ, не містить застереження про його підготовку для подання до суду та обізнаність експерта про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а тому не є судовою експертизою. Крім того, ОСОБА_5 не є спеціалістом у процесуальному смислі, адже його не було залучено судом, а у висновку не зазначено, що саме надано на дослідження експерту і що руйнування кутника сталося з вини відповідача. У зв`язку з цим, відповідачем двічі заявлені клопотання про проведення судової експертизи, які були задоволені, проте суд свідомо ігнорував належне повідомлення відповідача у справі за зміненою адресою, тому всі повідомлення повертались до суду. Після повернення матеріалів справи з експертної установи суд не повідомляв відповідача про подальші процесуальні дії за новою адресою, закрив підготовче засідання та наступному засіданні ухвалив оскаржуване рішення. Судом не взято до уваги, що 5 березня 2015 року відповідачем було здійснено установку приборів обліку холодної та гарячої води у квартирі позивача у відповідності до схеми виробника, проте аварія у приміщенні вбиральні відбулася лише 17 жовтня 2016 року, тобто через 1,5 року після встановлення лічильників, по причині відриву різьби в різьбовому з`єднанні у системі холодного водопостачання, яка є частиною комунікацій будинку і не була встановлена відповідачем, адже ним лише змонтовано лічильник холодної води на наявних трубах. Відповідач висловлює заперечення щодо складеного акту про залиття квартири позивача від 19 жовтня 2016 року та встановлення його вини у такому залитті, а також вважає необґрунтованим, неясним, таким, що суперечить матеріалам справи та викликає сумнів в правильності наданий позивачем звіт про незалежну оцінку ринкової вартості витрат на відновлення (ремонт) пошкоджень внаслідок залиття квартири, виготовлений ТОВ «ЄСП Оцінка-Капітал». Вважає, що для встановлення причин залиття помешкання позивача, необхідно провести будівельно-технічне експертне дослідження, у зв'язку з чим додає клопотання про призначення судової трасологічної експертизи.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права та не допустив порушення процесуальних норм, які б призвели до неправильного вирішення справи, повно та всебічно з`ясував дійсні обставини спірних правовідносин та належним чином оцінив подані докази, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своїх заперечень вказала, що в суді першої інстанції відповідачем не оспорювався факт залиття квартири шляхом відриву різьби в прохідному кутнику у різьбовому з`єднанні з кульовою запірною арматурою, а також факт пошкодження майна шляхом його залиття, що завдало шкоди. Відповідач зазначив лише про недоведеність його вини у відриві кутника, у зв`язку з чим заявляв клопотання про проведення у справі будівельно-технічної експертизи для дослідження причин відриву різьби в прохідному кутнику, які були задоволені судом і справа двічі направлялась до експертної установи, проте ухвали суду повертались без виконання, оскільки відповідач не оплатив вартість експертизи. Разом з тим, вина відповідача у заподіянні шкоди в результаті залиття квартири підтверджується наявними у матеріалах справи доказами щодо встановлення лічильників з грубим порушенням, а саме схемою встановлення лічильника, доданою відповідачем до відзиву на позовну заяву, та висновком спеціаліста ОСОБА_5 . Зокрема, при встановленні лічильника до запірного крана не повинно бути ніяких водозабірних пристроїв, так як кран при необхідності дозволяє перекрити подачу води до споживачів, але у даному випадку відповідачем встановлено допоміжний пристрій - прохідний кутник з мідного сплаву, що вказує на порушення схеми встановлення та некваліфіковане здійснення монтажних робіт. В суді першої інстанції доведено наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача, внаслідок недоліків робіт (монтажу) елементів в системі холодного та гарячого водопостачання, і залиттям квартири, що свідчить про наявність підстав для покладення на відповідача, як особи, яка завдала збитки майну позивача, обов`язку по відшкодуванню майнової та моральної шкоди. Зазначає проправильність складеного звіту щодо оцінки завданих збитків, а також про недобросовісну процесуальну поведінку відповідача під час тривалого розгляду справи в суді першої інстанції з метою уникнення відповідальності, в тому числі не повідомляв про зміну адреси свого місцезнаходження.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача - адвокат Дробович В.А. відзив на апеляційну скаргу підтримав, просив залишити рішення суду першої інстанції в силі з підстав необґрунтованості доводів відповідача.

Треті особи в судове засідання не з'явилися та своїх представників не направили, про розгляд справи повідомлялися належним чином, про причини неявки до апеляційного суду не повідомили та відзиви на апеляційну скаргу не подавали.

Відповідач та його представник - адвокат Погребняк Д.Є., будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, в судове засідання також не з`явилися, представник у день засідання надіслав на електронну адресу суду апеляційної інстанції заяву про відкладення розгляду справи, яка була отримана судом після закінчення розгляду справи.

Відповідно до положень частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Разом з тим частина друга вказаної статті передбачає, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тобто, процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

ЄСПЛ в рішенні від 10 липня 1984 року у справі «Гінчо проти Португалії» зазначив, що держави-учасниці Ради Європи зобов`язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень пункту 1 статті 6 Конвенції та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку.

Також ЄСПЛ виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді (рішення у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

У рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення від 2 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України», заява № 16652/04).

Виходячи з наведеного, колегія суддів у межах своїх повноважень дійшла висновку про визнання неявки відповідача та третіх осіб в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи, та з огляду на те, що вони належним чином повідомлені про судове засідання у справі, з урахуванням категорії справи та її малозначності, доводів апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції та строку її розгляду, ухвалила проводити розгляд справи за відсутності її учасників, які не з`явились, на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника позивача в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 22 грудня 2003 року є співвласником квартири АДРЕСА_1 разом з третіми особами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних долях (а.с. 38, т. 1).

Як свідчать матеріали справи та фактично не заперечувалось відповідачем, що 17 жовтня 2016 року відбулося залиття вказаної квартири з приміщення вбиральні.

Факт залиття квартири АДРЕСА_1 , підтверджено актом про залиття квартири від 19 жовтня 2016 року, складеним комісією ЖЕД-209 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» у складі: інженера по ремонту ОСОБА_6 , майстра з експлуатації житлових будинків ОСОБА_7 , майстра з ремонту ОСОБА_8 в присутності мешканця ОСОБА_2 , затвердженим начальником ЖЕД-209 ОСОБА_9 (а.с. 41, т. 1).

Згідно зазначеного акту про залиття на момент обстеження квартири встановлено, що в приміщені житлової кімнати (площею 10,6 кв. м) покриття конструктивних елементів залито в межах: підлога (оздоблена штучним паркетом) - 10,6 кв. м, меблі: стінка з ДСП зi збiрних секцій має зволоження знизу вiд пiдлоги; килимова доріжка має наслідки від залиття. В приміщені житлової кімнати (площею 16,4 кв. м) покриття конструктивних елементів залито в межах: підлога (оздоблена штучним паркетом) - 3,0 кв. м. В приміщенні житлової кімнати (площею 18,0 кв. м) покриття конструктивних елементів залито в межах: підлога (оздоблена штучним паркетом) - 6,0 кв. м (спостерігається підняття паркету від вологи); килим (розміром 3х4) має наслідки від залиття; оргтехніка: системний блок до комп`ютера - стан не визначений, блок живлення до комп`ютера - стан не визначений, планшет «Samsung ТAБ-4» - стан не визначений, телефон-факс «PanasonicKX-FC253» - знаходиться в неробочому стані від K3 телефонної лінії та трійника електричного живлення, який знаходився під час залиття на підлозі.

Причиною залиття квартири АДРЕСА_1 є виток холодної води з пошкодженого водомірного вузла на квартирній мережі холодного водопостачання в приміщені вбиральні, а саме відрив різьби в прохідному кутнику в різьбовому з`єднанні з кульовою запірною арматурою

Даний водомірний вузол обліку споживання холодного водопостачання тип лічильника Е-Т 1,5-U зав. № 02195307 встановлено мешканцем квартири № 41 ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 у березні 2015 року.

Монтажні роботи та введення в експлуатацію індивідуальних приладів обліку гарячої та холодної води у квартирі АДРЕСА_1 проводило ТОВ «Техенерго-Клімат», що підтверджується відповідним актом від 5 березня 2015 року, а також актом прийому виконаних робіт від 5 березня 2015 року (а.с. 40, 59, 65, 146, т. 1).

Відповідно до звіту про незалежну оцінку ринкової вартості витрат на відновлення (ремонт) пошкоджень внаслідок залиття квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , складеного 16 листопада 2016 року суб`єктом оціночної діяльності - ТОВ «ЄСП Оцінка-Капітал» (експерт-оцінювач ОСОБА_10) на замовлення позивача, вартість матеріального збитку завданого власнику внаслідок залиття квартири, становить 59 418,16 грн (а.с. 7-36, т. 1).

За проведення незалежної оцінки майна згідно умов договору 090/16/ю від 30 травня 2016 року позивач відповідно до рахунку-фактури ТОВ «ЄСП Оцінка-Капітал» № 145/16 від 16 листопада 2016 року та квитанції про сплату № 0.0.665588361.1 від 8 грудня 2016 року здійснила оплату на суму 1 250,00 грн (а.с. 42, т. 1).

7 грудня 2016 року позивач звернулася до відповідача з письмовою претензією щодо сплати їй компенсації за завдані збитки, яка залишена відповідачем без задоволення (а.с. 45, 152, 159-161, т. 1).

Вирішуючи спір між сторонами щодо відшкодування майнової та моральної шкоди, суд першої інстанції керувався нормами цивільного процесуального законодавства, які визначають правила доказування у цивільному процесі, та положеннями матеріального закону, які регулюють зобов`язання, що випливають із заподіяння шкоди (деліктні зобов`язання).

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності, як обов`язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової шкоди.

Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову і моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.

Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Для застосування такого заходу відповідальності, як відшкодування шкоди слід встановити наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), ступінь її вини у розумінні статті 1193 ЦК України.

При цьому, встановлення прямого причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність є причиною, а збитки, яких зазнала потерпіла особа, - наслідком такої протиправної поведінки.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Питання про наявність або відсутність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

У частині третій статті 12, частині першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов`язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, у тому числі випадків наявності підстав звільнення від доказування.

Конкретні доказові презумпції передбачені нормами матеріального права.

Так, особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини.

Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Тобто, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу, а позивач у свою чергу повинен довести наявність шкоди та її розмір.

Судовим розглядом справи встановлено, що залиття квартири позивача 17 жовтня 2016 року відбулося в результаті витоку води з елементів системи холодного водопостачанняу приміщенні вбиральні, в якій 5 березня 2015 року відповідачем проводилися монтажні роботи та введення в експлуатацію індивідуального приладу обліку холодної води.

Згідно акту про залиття квартири від 19 жовтня 2016 року, складеного комісією ЖЕД-209, залиття сталось у зв`язку з витоком холодної води з пошкодженого водомірного вузла на квартирній мережі холодного водопостачання в приміщенні вбиральні, а саме відрив різьби в прохідному кутнику з кутом 90° в різьбовому з`єднанні з кульовою запірною арматурою. Даний водомірний вузол обліку споживання холодного водопостачання тип лічильника Е-Т 1,5-U зав. № 02195307 був встановлений у березні 2015 року ТОВ «Техенерго-Клімат» у квартирі АДРЕСА_1 .

Вказані обставини також знайшли своє підтвердження у рішенні Дарницького районного суду м. Києва від 8 листопада 2017 року, залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 березня 2018 року у справі № 753/22330/16-ц, в якій сторони приймали участь (а.с. 120-124, т. 1).

Згідно із частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Такі обставини є преюдиціальними фактами, їх преюдиціальність заснована на юридичному механізмі набрання судовим рішення законної сили, відповідно до якого виникає заборона оспорювати в іншому процесі встановлені у цьому рішенні факти.

При цьому сам по собі акт про залиття є одним із доказів, що підтверджують факт заподіяння шкоди і зазначені в ньому обставини відповідачем не спростовані, а отже у сукупності з іншими письмовими доказами у справі, висновком суб`єкта оціночної діяльності, поясненнями сторін та рішеннями судів є належним доказом факту завдання шкоди майну позивача внаслідок залиття квартири.

Посилання відповідача на те, що акт комісії ЖЕД-209 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» від 19 жовтня 2016 року є неналежним і недопустимим доказом наявності його вини у залитті квартири позивача безпідставні, оскільки він відповідає основним критеріям його форми, встановленій наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 «Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій», та в ньому містяться такі вихідні дані як: дата та місце складання; члени комісії, що складають акт; місце, де трапилось залиття; подія, що трапилась; наслідки залиття; а також причини залиття.

Тобто, наданий позивачем акт за формою та змістом відповідає встановленій формі, не суперечить іншим доказам у справі, а наведені в ньому дані відповідачем не спростовані, як і не спростовані встановлені обставини того, що огляд квартири АДРЕСА_1 відбувався внаслідок витоку холодної води з водомірного вузла на квартирній мережі холодного водопостачання в приміщенні вбиральні до іншого житлового приміщення, яке розташована поверхом нижче, а саме 19 жовтня 2016 року у присутності всіх заінтересованих осіб, а також представників житлово-експлуатаційної дільниці з відповідною фотофіксацією.

Відповідно до висновку спеціаліста ТОВ «Судова незалежна експертиза України» ОСОБА_5 за результатами проведення інженерно-технічного дослідження № ED-1712-14-996.18 від 7 травня 2018 року за заявою ОСОБА_1 , причиною руйнування (відриву різьби) «прохідного» кутника від стояка холодного водопостачання у квартирі АДРЕСА_1 , з якого трапилось залиття 17 жовтня 2016 року, є виникнення в матеріалі кутника комплексного напруження, рівень якого перевищив границю міцності матеріалу кутника. Поява такого рівня напруження в матеріалі патрубка стала можливою внаслідок комплексної дії в різьбовому з`єднанні «прохідного» кутника із кутником кульового водонапірного крану згинаючого зусилля, до якого в певний момент додалося зусилля експлуатаційного навантаженням в системі водопостачання, як, наприклад, раптова зміна тиску при подачі води в систему.

В дослідницькій частині висновку вказано, що конструктивно, в різьбовому з`єднанні прохідного кутника та збірної із ним деталі - кутника з водозапірним кульовим краном діють напруження розтягу, якi виникають внаслідок розтягу при закручуванні різьбової пари. Напруження згинання на різьбі можуть виникати внаслідок не співвідносності елементів водомірного вузла системи квартирного водопостачання. З технічної точки зору, при дотриманні вимог правильного монтажу елементів в системі водопостачання зусилля згинання, які б створювали в матеріалі елементів (кутників, кульового крану тощо) напруження, що перевищують границю міцності, не повинні виникати і не допускаються конструктивними вимогами. Також, відповідно до ГОСТ 12.2.063-81 п. 3.10, елементи системи водопостачання не повинні підлягати навантаженням від трубопроводів (згин, стиск, розтяг, кручення, перекоси, не співвідносність, нерівномірність, затягування кріплень тощо). Наявність таких навантажень створюють попередній рівень напруження на витках різьби в такому з`єднанні, що в комплексі з напруженнями від температурних змін та коливань внутрішнього тиску в системі водопостачання сумарно можуть в певний момент експлуатації досягнути такого рівня, який перевищить границю міцності матеріалу попередньо напруженого згинанням елементу системи водопостачання. Для цього, при необхідності, повинні бути передбачені опори або компенсатори, що знижують навантаження згинання в системі холодного водопостачання. В досліджуваному випадку, характер руйнування «прохідного» кутника свідчить якраз про такий механізм комплексного прикладення зусиль до нього, що й призвело до його руйнування, тобто до розділення його на два фрагменти (а.с. 242-247, т. 1).

Ураховуючи вимоги статей 12 та 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).

Відповідно до вимог частин першої-третьої статті 72 ЦПК України експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з`ясування відповідних обставин справи. Експерт може призначатися судом або залучатися учасником справи. Експерт зобов`язаний дати обґрунтований та об`єктивний письмовий висновок на поставлені йому питання.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною. Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу. Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом з тим суд повинен у мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

За змістом частини першої статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Наданий позивачем висновок експертногоінженерно-технічного дослідження, проведеного атестованим судовим експертом ОСОБА_5, суд першої інстанції визнав належним та допустимим доказом у справі, тобто таким, що містить інформацію щодо предмета доказування та одержаний з дотриманням порядку, встановленого законом, а відповідачем під час розгляду справи не доведено необґрунтованості чи суперечності висновку ТОВ «Судова незалежна експертиза України»№ ED-1712-14-996.18 від 7 травня 2018 року іншим матеріалам справи та не спростовано викладених у ньому обставин.

Обставини справи встановлені місцевим судом на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Посилаючись на встановлення обставин, які мають суттєве значення справи, відповідач просив направити справу для проведення судової будівельно-технічної експертизи.

З матеріалів справи вбачається, що за клопотанням відповідача судом першої інстанції справа двічі направлялася для проведення судової будівельно-технічної експертизи, на вирішення якої було поставлені такі питання: яка причина відриву різьби в прохідному кутнику в різьбовому з`єднанні з кульовою запірною арматурою, яка була відгалуженням від стояку холодного водопостачання у квартирі АДРЕСА_1 , з якого трапилося залиття 17.10.2016? Чи може бути технічною причиною відриву різьби в прохідному кутнику в різьбовому з`єднанні з кульовою запірною арматурою, яка була відгалуженням від стояку холодного водопостачання у квартирі АДРЕСА_1 , з якого трапилося залиття 17.10.2016 - раптова зміну тиску при подачі води в систему?

Між тим, ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 7 червня 2019 року та від 11 грудня 2020 року залишалися КНІДСЕ без виконання, оскільки відповідачем не було проведено оплату вартості експертизи (а.с. 44, 80, 81) та всупереч доводів апеляційної скарги не повідомив ані суд, ані експертну установу про зміну адреси свого місцезнаходження.

За наведених обставин суд правомірно вказав, що відповідачем не надано жодного доказу, який би давав підстави поставити під сумнів висновок спеціаліста (атестованого експерта) за результатами проведення інженерно-технічного дослідження № ED-1712-14-996.18 від 7 травня 2018 року, та відсутність причинно-наслідкового зв`язку між його діями, внаслідок яких допущено недоліки робіт (монтажу) елементів в системі холодного водопостачання та залиттям квартири АДРЕСА_1 .

При цьому, запірна арматура не належить до внутрішньобудинкової системи холодного водопостачання, як вказував відповідач, і закон не визначає зобов`язання управителя виконувати роботи з профілактичного огляду запірної арматури, яка знаходиться в квартирі позивача.

Отже, з урахуванням встановлених обставин справи, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що відповідач, будучи виконавцем послуг щодо встановлення елементів (водомірних вузлів) в системі холодного водопостачання у квартирі, в якій стався витік води, не спростував належними та допустимими доказами своєї вини у залитті квартири позивача, хоча це є його процесуальним обов`язком, оскільки у спірних правовідносинах діє презумпція заподіювача шкоди, а відтак наявні правові підстави для покладення на нього, як особи, що завдала збитки майну позивача, обов`язку по відшкодуванню майнової шкоди.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин як статтю 1166 ЦК України, так і спеціальні норми, зокрема, положення статей 1209, 1210 ЦК України.

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою, другою статті 1209 ЦК України виготовлювач товару, що є нерухомим майном, виконавець робіт (послуг) зобов`язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товару, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них. Відшкодування шкоди не залежить від вини виготовлювача товару, що є нерухомим майном, виконавця робіт (послуг), а також від того, чи перебував потерпілий з ними у договірних відносинах. Підстави для відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі такого, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію, встановлюються законом.

Шкода, завдана внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію, підлягає відшкодуванню виготовлювачем товару або іншою особою, визначеною відповідно до закону. Шкода, завдана внаслідок недоліків робіт (послуг), підлягає відшкодуванню їх виконавцем (абз 2 частини першої, частина друга статті 1210 ЦК України).

Шкода, завдана внаслідок недоліків товару, що є нерухомим майном, робіт (послуг), підлягає відшкодуванню, якщо її завдано протягом встановленого строку служби (строку придатності) товару, результатів робіт (послуг), а якщо він не встановлений, - протягом десяти років з дня виготовлення товару, виконання роботи (надання послуги) (частина перша статті 1211 ЦК України)

Тлумачення вказаних норм свідчить, що в інтересах охорони прав фізичних та юридичних осіб у рамках недоговірних зобов`язань з відшкодування шкоди передбачено механізм регулювання відносин, пов`язаних із відшкодуванням шкоди внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг); зобов`язання з відшкодування шкоди внаслідок недоліків товару - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товару, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі; підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди внаслідок недоліків товару є завдання майнової шкоди іншій особі; суб`єктами такого зобов`язання є кредитор (потерпілий) та боржник (виготовлювач товару, виконавець робіт); боржник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користування або зберігання товару; строки, передбачені частиною першою статті 1211 ЦК України, за цільовим призначенням є строками існування права (на відшкодування шкоди), а за своєю сутністю є присічними строками. Такі строки не є позовною давністю, а тому норми про позовну давність, її зупинення і переривання на них поширені бути не можуть.

Вищенаведене узгоджується із висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 6 липня 2022 року у справі № 0808/7199/2012 (провадження № 61-4047св21).

З урахуванням наведених положень та обставин, якими позивач обґрунтовувала свої вимоги у справі, що переглядається, ОСОБА_1 довела належними, допустимими та достатніми доказами факт заподіяння шкоди її майну; наявність конструктивних недоліків при виконанні відповідачем робіт з монтажу елементів (водомірних вузлів) в системі холодного водопостачання, причинно-наслідковий зв`язок між залиттям квартири позивача та наявністю цих недоліків, а обставину заподіяння шкоди майну позивача (факт залиття квартири) відповідач у суді першої інстанції не спростував.

Таким чином, висновок суду про наявність підстав для часткового задоволення позову, є правильним, а доводи апеляційної скарги відповідача про помилкове застосування статей 1166, 1209, 1210 ЦК України з огляду на відсутність між сторонами делікатного зобов`язання безпідставні.

Згідно із статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (стаття 1192 ЦК України).

Розмір збитків, завданих позивачу ушкодженням її нерухомого майна визначено у звіті про незалежну оцінку ринкової вартості витрат на відновлення (ремонт) пошкоджень внаслідок залиття квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , складеному суб`єктом оціночної діяльності - ТОВ «ЄСП Оцінка-Капітал» за результатом натурного огляду 16 листопада 2016 року об`єкта нерухомості, на який також рекомендованим листом отриманим 15 листопада 2016 року запрошувався відповідач та який він проігнорував (а.с. 60, т. 1).

У звіті з оцінки збитку наявні фототаблиці (фотоматеріали), з яких можна простежити факт завдання позивачу майнових збитків, що полягають у наявності в приміщеннях квартири пошкодження (затікання) підлоги оздобленої паркетною дошкою та лінолеумом в коридорі і будівельних робіт необхідних для відновлення попереднього стану підлоги після залиття. Клопотання про проведення відповідної судової експерти відповідач або його представник в районному суді не заявляли.

Оскільки факт залиття помешкання позивача є доведений належними і допустимими доказами у справі, розмір завданої шкоди відповідачем під час розгляду справи не спростований і встановлений на підставі звіту про оцінку майнового збитку, складеного за результатом проведення будівельно-технічного обстеження на замовлення позивача, а відповідачем не надано відповідний висновок експерта із цього самого питання і ніяким чином не обґрунтовано, що вказаний звіт викликає сумніви щодо його правильності, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із встановленого в зазначеному висновку розміру майнового збитку в сумі 59 418,16 грн,а також понесених витрат на проведення оцінки вартості матеріальних збитків в сумі 1 250,00 грн.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, встановивши факт залиття квартири позивача, причину та розмір завданої шкоди майну позивача і врахувавши, що відповідач як виконавець послуг щодо встановлення елементів (приладів обліку) в системі холодного водопостачання у квартирі, в якій стався неконтрольований витік води із водомірного вузла на квартирній мережі холодного водопостачання в приміщенні вбиральні, а саме внаслідок відриву різьби в прохідному кутнику в різьбовому з`єднанні з кульовою запірною арматурою, не спростував належними та допустимими доказами своєї вини у залитті квартири позивача, дійшов правильного висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, завданої залиттям квартири.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем двічі заявлені клопотання про проведення судової експертизи, які були задоволені, проте суд свідомо ігнорував належне повідомлення відповідача у справі за зміненою адресою про необхідність оплати вартості експертизи, відхиляються колегією суддів як необґрунтовані та з урахуванням процесуальної поведінки відповідача розцінюються як такі, що спрямовані на безпідставне уникнення від цивільно-правової відповідальності щодо відшкодування шкоди, завданої майну іншої особи.

Вирішуючи спір в частині відшкодування моральної шкоди, суд правомірно вважав, що залиття квартири дійсно призвело до змін в житті позивача, оскільки цим викликається необхідність проведення робіт по відновленню квартири, докладання додаткових зусиль для нормалізації свого життя та захисту порушених прав.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

При цьому моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частина четверта статті 23 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 1 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)

ЄСПЛ у справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік), використав принцип, по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції. ЄСПЛ вказав, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (справа «Станков проти Болгарії», № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року в справі №?686/10520/15-ц зауважував, що розв`язуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди, колегія суддів зважає на тривалість порушення прав позивача, час та зусилля, які потрібні для відновлення попереднього стану, глибину його душевних та психічних страждань, пов`язаних із пошкодженням майна, порушення нормального ритму життя, тяжкість вимушених змін (неможливість користування належним позивачу майном). Оскільки позивачеві спричинені душевні страждання, яких вона зазнала з огляду на залиття квартири, зважаючи на вимоги розумності та справедливості, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 5 000 грн.

В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ураховуючи характер страждань позивача у даній справі, обсяг заподіяної шкоди та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції відповідно до вимог статей 23, 1167 ЦК України та з урахуванням роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами й доповненнями) прийшов до обгрунтованого висновку, що сума в 7 000,00 грн є обґрунтованою, справедливою і співрозмірною грошовою компенсацією завданої позивачу моральної шкоди.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків районного суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції.

Разом з тим, як вказав ЄСПЛ, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Техенерго-Клімат» залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 8 липня 2022 року- без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: М.В. Мережко

С.І. Савченко