Рішення

від 24.03.2023 по справі 638/20326/21

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/20326/21

Провадження № 2/638/1343/23

РІШЕННЯ

Іменем України

24 березня 2023 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Агапова Р.О.,

за участю секретаря судового засідання Бондаренко А.С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛІОС» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ємець Іван Олександрович, приватний виконавець Кудряшов Дмитро Вячеславович, про визнання недійсним договору позики та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» звернулось до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ємець Іван Олександрович, приватний виконавець Кудряшов Дмитро В`ячеславович, в якому просить:

- визнати недійсним договір позики від 10.11.2021 р., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І.О. за реєстровим № 9011;

- визнати виконавчий напис від 16.11.2021 р., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І.О. за реєстровим № 9229 таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування позову зазначає, що рішенням постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків по справі № 186/13 від 30.08.2013 року задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Фідокомбанк», правонаступником якого є ТОВ «Фінансова компанія «Геліос», та стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Макрокап Девелопмент Україна», ОСОБА_2 заборгованість по кредитному договору на загальну суму 4 140 506,50 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 33 095 068 грн. 46 коп. та третейський збір у розмірі 25 500 грн. 00 коп.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 18.11.2013 р. задоволено заяву ПАТ «Фідокомбанк», правонаступником якого був ПАТ «Фідобанк», та видано виконавчі листи по справі № 755/26588/13-ц на примусове виконання вищезазначеного рішення.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 06.02.2020 р. задоволено заяву ТОВ «ФК «Геліос» про заміну стягувана з ПАТ «Фідобанк» на ТОВ «ФК «Геліос».

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 21.01.2021 р. задоволено заяву ТОВ «ФК «Геліос» та видано дублікат виконавчого листа по цивільній справі 755/26588/13-ц, виданого 17 січня 2014 року Дніпровським районним судом м. Києва на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 30 серпня 2013 року по справі № 186/12 щодо боржника ОСОБА_2 .

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 12.02.2021 р. задоволено заяву ТОВ «ФК «Геліос» про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа по цивільній справі 755/26588/13-ц до виконання.

12.11.2021р. ТОВ «ФК «Геліос» отримало дублікат виконавчого листа та звернулося до приватного виконавця з заявою про відкриття виконавчого провадження.

Приватним виконавцем відкрито виконавче провадження на користь ТОВ «ФК «Геліос» відносно боржника ОСОБА_2 про стягнення 4 140 506,50 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 33 095 068 грн. 46 коп. та третейський збір у розмірі 25 500 грн. 00 коп.

Після відкриття виконавчого провадження № 67664131 ТОВ «ФК «Геліос» стало відомо про відкрите приватним виконавцем Кудряшовим Д.В. 16.11.2021 р. на підставі виконавчого напису, вчиненого 16.11.2021 р., виконавче провадження № 67546960 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 18 902 000,00 грн. та про накладений арешт на нерухоме майно.

Як зазначено в тексті виконавчого напису він вчинений в зв`язку з неповерненням ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошових коштів на підставі договору позики від 10.11.2021.

Приватний виконавець Кудряшов Д.В. в рамках виконавчого провадження № 67546960 здійснив опис та оцінку майна, яке належить ОСОБА_2 та надіслав заявку на реалізацію арештованого майна, які були опубліковані на майданчиках для продажу арештованого майна.

Позивач вважає, що договір позики та виконавчий напис нотаріуса вчинено ОСОБА_2 з метою уникнення відповідальності та невиконання рішення Третейського суду при Асоціації українських банків по справі № 186/13 від 30.08.2013 р. та на шкоду кредитора ТОВ «ФК «Геліос» з огляду, зокрема, на наступне.

1)Договір позики укладено між відповідачами в період невиконання ОСОБА_2 рішення Третейського суду, що набрало законної сили.

2)Договір позики укладено між пов`язаними особами, оскільки ОСОБА_3 працює директором двох підприємств (ТОВ «Макрокап проперті Менеджмент» код ЄДРПОУ 33119984 (де ОСОБА_2 являється засновником) та ТОВ «Ем-Сі-Ді-Менеджмент Україна» код ЄДРПОУ 34859470) де ОСОБА_2 є засновником та кінцевим бенефіціаром. Тобто ОСОБА_3 перебуває у прямій залежності та під прямим впливом свого роботодавця ОСОБА_2

3) ОСОБА_3 , працюючи директором на підприємствах передав відповідно до договору позики ОСОБА_2 18 000 000,00 грн. У позивача існують сумніви з приводу реального існування у ОСОБА_3 такої суми грошових коштів.

4)Згідно із Постановою Правління НБУ від 29.12.2017 № 148 (п. 7 розділу II), в редакції, чинній на момент підписання спірних договорів, фізичні особи мають право здійснювати розрахунки готівкою між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі до 50 000 (п`ятдесяти тисяч) гривень включно. Платежі на суму, яка перевищує 50 000 гривень, здійснюються шляхом переказу коштів з поточного рахунку на поточний рахунок або внесення та/або переказу коштів на поточні рахунки (у тому числі на депозит нотаріуса на окремий поточний рахунок у національній валюті). З урахування вищезазначених вимог законодавства, порушення встановленої законодавством граничної суми розрахунків готівкою може впливати на доведеність здійснення розрахунків за договором позики, навіть заперечувати сам факт проведення розрахунків за договором позики та надання ОСОБА_3 коштів та отримання ОСОБА_2 таких коштів.

5)Договір позики укладено з метою створення більшого кредитного портфелю ОСОБА_2 та створення фіктивного боргу перед ОСОБА_3

6) ОСОБА_2 приховував наявне у нього на праві власності майно, оскільки виконавчий лист виданий на примусове виконання рішення Третейського суду перебував на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та 29.09.2017 р. державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувану, щодо боржника ОСОБА_2 на підставі п.п. 2, 5, 7 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження», оскільки у боржника було відсутнє майно на яке можна було звернути стягнення.

Разом з позовною заявою товариством подано заяву про забезпечення позову та клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 30.12.2021 відкрито провадження у справі.

Ухвалою від 30.12.2021 у задоволенні заяви товариства про забезпечення позову відмовлено.

13.01.2022 позивачем подано клопотання про надання додаткового строку для подачі доказів по справі.

Також 13.01.2022 позивачем подано клопотання про витребування доказів.

19.01.2022 від позивача на адресу суду надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, разом з додатками.

26.01.2022 до Дзержинського районного суду міста Харкова надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 28.01.2022 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» від 28.12.2021 про витребування доказів задоволено частково.

Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» від 13.01.2022 про витребування доказів задоволено у повному обсязі.

Також, ухвалою суду від 28.01.2022 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» про забезпечення позову, відмовлено.

В судовому засіданні, яке відбулось 02.11.2022 представником позивача повторно заявлене клопотання про витребування доказів.

Ухвалою суду від 02.11.2022 клопотання представника позивача задоволено та повторно витребувано від відповідачів та третіх осіб відповідні докази.

06.12.2022 від ОСОБА_3 надійшли пояснення по суті справи, в яких останній зазначив, що спірний договір позики укладений з додержанням вимог чинного законодавства та є законним, підтверджуючим фактом отримання грошей у борг Позичальником, а запозичені кошти у розмірі 18 900 000,00 грн. є його особистими заощадженнями, які відповідач накопичував останні три роки.

Також зазначив, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки, права позивача в даному випадку не порушені та ТОВ «Фінансова компанія «Геліос» не є стороною правовідносин за спірним договором позики.

Додатково зазначив, що позивач є стороною зведеного виконавчого провадження №67546960, відкритого на підставі ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 12.02.2021 року по цивільній справі N9755/26588/13 -ц.

Вважає, що вказане виконавче провадження вчиняється з додержанням вимог ЗУ «Про виконавче провадження», що підтверджується рішенням Харківського окружного адміністративного суду по справі 520/1245/22 від 23 листопада 2022 року.

До пояснень ОСОБА_3 додана копія договору позики від 09.11.2021.

07.12.2022 та 13.12.2022 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Ухвалою від 07.03.2023 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду на 17.03.2023.

15.03.2023 від ОСОБА_4 надійшла заява про відкладення розгляду справи з огляду на неможливість бути присутнім у судовому засіданні та необхідності надання доказів.

Також, 15.03.2023 від ОСОБА_3 надійшли пояснення по суті спору, в яких останній зазначив, що 02.03.2023 позивачем на адресу ОСОБА_2 надіслано генеральний лист з пропозицією, відповідно до якої, за умови проведення електронних торгів в рамках виконавчого провадження, відкритого на виконання дубліката виконавчого листа, виданого Дніпровським районним судом м. Києва від 17 січня 2014 року по цивільній справі № 755/26588/1 -ц, та реалізації (за сприяння у виконавчому провадженні та не вжиття ним заходів з перешкоджання виконавчим діям) в рамках виконавчого провадження: 1) земельної ділянки кадастровий номер 2123656200:11:001:0002 загальною площею 1,2996 га; 2) земельної ділянки кадастровий номер 2123656200:11:001:0003 загальною площею 0,6693 га, що розташовані за адресою: смт Ясіня, полонина Печінжиска, Рахівського району Закарпатської області, ТОВ «ФК «Геліос» зобов`язується відступити право вимоги до ОСОБА_2 за Генеральною угодою №9010-05/860 вiд 22.11.2007 року та усіма кредитними договорами, що були укладені в рамках Генеральної угоди та Договором поруки №010-05/860/9 вiд 26.12.2008 р., на користь будь-якої особи, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції, відступлення права вимоги на користь якої буде погоджене між Товариством та ОСОБА_5 ; або видати ОСОБА_2 довідку про відсутність заборгованості та будь-яких інших зобов`язань перед ТОВ «Фінансова компанія «Геліос» за дублікатом виконавчого листа виданого Дніпровським районним судом м. Києва від 17 січня 2014 року по цивільній справі №755/26588/13-ц, Генеральною угодою №010-05/860 від 22.11.2007 року та усіма кредитними договорами, що були укладені в рамках Генеральної угоди та Договором поруки №010- 05/860/9 від 26.12.2008 р., та вжити всіх заходів із відкликання усіх позовних заяв/скарг, що iнiцiйованi Товариством відносно майна ОСОБА_2 та/або дій приватного виконавця у виконавчому провадженні, відкритому на виконання дубліката виконавчого листа, виданого Дніпровським районним судом м. Києва від 17 січня 2014 року по цивільній справі No755/26588/13 -ц.

На виконання вимог вищезазначеного Гарантійного листа ОСОБА_2 запропоновано реалізувати вищевказані земельні ділянки у виконавчому провадженні №67546960 3 примусового виконання дубліката виконавчого листа №755/26588/13 - ц, виданого 25.05.2021 року Дніпровським районним судом м. Києва.

Також ОСОБА_3 зазначено, що 13 березня 2023 року направлено заяву Приватному виконавцю виконавчого округу Харківської області Кудряшову Д.В. про повернення виконавчого напису № 9011.

Судове засідання, призначене на 17.03.2023, було відкладене на 24.03.2023.

21.03.2023 від ТОВ «ФК «Геліос» надійшли додаткові пояснення по справі, в яких останнє, зокрема, зазначило, що долучений гарантійний лист не має відношення до предмета спору у даній справі та не є підтвердженням мирного урегулювання між сторонами.

Також товариство вказує, що набуття вказаним листом сили є відтермінованим та адресованим виключно відповідачу-1 з обумовленням умов, виключно за наявності/настання яких набувають сили гарантійні зобов`язання ТОВ «ФК «Геліос», визначені в листі.

23.03.2023 від ОСОБА_3 надійшло клопотання про залучення доказів разом з постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Кудряшова Д.В. про повернення виконавчого напису №9229 від 16.11.2021 стягувачу. Також відповідач-2 просив встановити додатковий строк для подання доказів.

Вищевказане клопотання судом залишено без задоволення з огляду на положення ст.83 ЦПК України. Також, ОСОБА_3 в клопотанні не зазначено доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

В судовому засіданні, яке відбулось 24.03.2023 представник позивача позовні вимоги підтримала та просила задовольнити в повному обсязі.

Відповідачі та треті особи в судове засіданні не з`явились, причини неявки суду не повідомили, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача у відкритому судовому засіданні, встановив.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 18.11.2013 видано виконавчий лист на виконання рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 30 серпня 2013 року про стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Макрокап Девелопмент Україна», ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Фідокомбанк» 4140506,50 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 33095068 грн. 46 коп. заборгованості та 25500 грн. 00 коп. третейського збору.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 06.02.2020 у справі №755/26588/13-ц замінено стягувача - Публічне акціонерне товариство «Фідобанк» його правонаступником, Товариством з обмеженою відповідальністю «Геліос».

25.05.2021 Дніпровським районним судом м. Києва видано дублікат виконавчого листа від 18.11.2013 про стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Макрокап Девелопмент Україна», ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Фідокомбанк» 4 140 506,50 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 33 095 068,46грн. заборгованості та 25 500,00грн. третейського збору. Також стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Макрокап Девелопмент Україна», ОСОБА_2 по 114,70грн. судового збору з кожного.

23.12.2021 позивач звернувся до приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Кудряшова Д.В. заявою про примусове виконання рішення про стягнення солідарно з ТОВ «Макрокап Девелопмент» та ОСОБА_2 4 145 506,50 доларів США, що в еквіваленті складає 33 095 068,46грн.

Постановою від 28.12.2021 №68010265 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №755/26588/13-ц від 25.05.2021.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що 10.11.2021 між ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики, відповідно до п.1.1 якого позикодавець передав позичальнику грошові кошти у розмірі 18 900 000,00грн., що є еквівалентом 700 000,00 доларів США до моменту підписання даного договору у встановленому договором порядку.

Строк, на який надається позика починається з моменту підписання сторонами договору, а саме з десятого листопада дві тисячі двадцять першого року і закінчується п`ятнадцятого листопада дві тисячі двадцять першого року (п.3.1 договору).

Позичальник зобов`язується повернути всю позику до п`ятнадцятого листопада дві тисячі двадцять першого року (п.4.3 договору).

Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І.О. та зареєстровано в реєстрі за №9011.

16.11.2021 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І.О. вчинено виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 18 900 000,00грн., що є еквівалентом 700 000,00 доларів США на підставі договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І.О. та зареєстровано в реєстрі за №9011.

На підставі вищевказаного виконавчого напису, 16.11.2021 приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Кудряшовим Д.В. винесено постанову №67546960 про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошових коштів у сумі 18 900 000,00грн., що є еквівалентом 700 000,00 доларів США.

16.11.2021 приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Кудряшовим Д.В. винесено постанову №67546960 про арешт майна ОСОБА_2 , відповідно до якої накладено арешт на наступне майно:

- земельну ділянку площею 6693 га, кадастровий номер: 2123656200:11:001:0003, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, адреса: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку площею 2996га, кадастровий номер: 2123656200:11:001:0002, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, адреса: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку площею 3345га, кадастровий номер: 2123656200:11:001:0013, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, адреса: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку площею 5180га, кадастровий номер: 2123656200:11:001:0008, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, адреса: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку площею 5481га, кадастровий номер: 2123656200:11:001:0012, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, адреса: АДРЕСА_1 ;

- садовий будинок в садовому товаристві « ІНФОРМАЦІЯ_1 » масива « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на земельній ділянці № НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Постановою про арешт майна боржника від 22.11.2021 приватним виконавцем накладено арешт на належне ОСОБА_2 майно, а саме:

-квартиру загальною площею 35,5 кв.м., житловою площею 19,9 кв.м., розташованою за адресою: АДРЕСА_3 ;

-земельну ділянку площею 0,0607га, кадастровий номер 6310136300:15:001:0038, цільове призначення - для ведення садівництва, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

25.11.2021 приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Кудряшовим Д.В. винесено постанову №67546960 про опис та арешт майна (коштів) ОСОБА_2 , відповідно до якої описано та накладено арешт на наступне майно:

- земельну ділянку площею 6693 га, кадастровий номер: 2123656200:11:001:0003, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, адреса: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку площею 2996га, кадастровий номер: 2123656200:11:001:0002, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, адреса: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку площею 3345га, кадастровий номер: 2123656200:11:001:0013, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, адреса: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку площею 5180га, кадастровий номер: 2123656200:11:001:0008, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, адреса: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку площею 5481га, кадастровий номер: 2123656200:11:001:0012, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, адреса: АДРЕСА_1 .

Постановою від 28.12.2021 №67546960 об`єднано виконавче провадження №67546960, 68010265 у зведене виконавче провадження №68010684.

У подальшому, 28.12.2021, 27.01.2022 та 28.02.2022 державним підприємством «Сетам» Міністерства юстиції України організатором торгів, відповідно до ст.61 ЗУ «Про виконавче провадження» та розділу VІХ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2831/5 проведено електронні торги з реалізації вищезазначеного арештованого майна через систему електронних торгів арештованого майна.

У зв`язку з не реалізацією майна на торгах через відсутність допущених учасників, приватним виконавцем повідомлено ТОВ ФК «Геліос» та ОСОБА_3 про можливість залишення за собою нереалізованого майна, а саме:

-садового будинку в садовому товаристві « ІНФОРМАЦІЯ_1 » масива «Дружба колективів» на земельній ділянці № НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ;

-земельної ділянки площею 0,0607га, кадастровий номер 6310136300:15:001:0038, цільове призначення - для ведення садівництва, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ;

-квартири загальною площею 35,5 кв.м., житловою площею 19,9 кв.м., розташованою за адресою: АДРЕСА_3 .

Постановами приватного виконавця від 15.08.2022 та 17.08.2022 про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та актами про передачу майна стягувачу, у зв`язку із надходженням заяви стягувача ОСОБА_3 про бажання залишити за собою нереалізоване майно, передано ОСОБА_3 за виконавчим написом №9229 від 16.11.2021:

- садовий будинок в садовому товаристві « ІНФОРМАЦІЯ_1 » масива «Дружба колективів» на земельній ділянці АДРЕСА_4 ;

- земельну ділянку площею 0,0607га, кадастровий номер 6310136300:15:001:0038, цільове призначення - для ведення садівництва, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ;

- однокімнатну квартиру загальною площею 35,5 кв.м., житловою площею 19,9 кв.м., розташованою за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).

Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

У постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 439/212/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 1, 2?4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була його стороною. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Великою Палатою Верховного Суду викладено у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) висновок про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ «ФК «Геліос» є належним позивачем у справі про визнання оспорюваного договору недійсним, як кредитор ОСОБА_2 .

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного судочинства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки, відшкодування збитків (пункти 1, 3 та 4 частини 1 статті 611 ЦК України)

Відповідно до положень статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У відповідності до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За змістом частин першої, другої статті 207 ЦК України і частини другої статті 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов`язанням її повернення), так і дати її отримання.

Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

У постанові від 16 грудня 2021 року у справі № 672/1242/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов наступних висновків.

Боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно і зловживає правами стосовно кредитора. Водночас будь-який правочин, вчинений боржником, у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.

У постанові Верховного Суду від 24.07.2019 № 405/1820/17 викладена правова позиція, відповідно до якої цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).

Також Верховний Суд зазначив, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Поручитель, який став солідарним боржником у зв`язку з невиконанням позичальником свого обов`язку у кредитному зобов`язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.

Верховний Суд у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 522/3541/15 (провадження № 61-31599св18), дійшов правового висновку про те, що «згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У зв`язку з цим, добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загально соціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відкидає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Аналіз змісту частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки, якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Термін «зловживання правом» означає те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права.

Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під час реалізації суб`єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов`язків.

Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.

Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб`єктивних цивільних прав, необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК України, поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і, навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, частина третя статті 39 ЦК України), а оскільки обов`язковим елементом настання відповідальності за загальним правилом є вина, то такі діяння є винними.

Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб`єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов`язане з аналізом фактичних дій суб`єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності.

Переглядаючи справу у касаційному порядку, враховує конкретні обставини цієї справи щодо наявності обставин, визначених частинами другою та третьою статті 13 ЦК України, застосовує загальні засади цивільного права принципи справедливості, добросовісності та розумності, а також керується однією з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права». З урахуванням викладеного, Верховний Суд вважає за необхідне та доцільне застосувати положення частини третьої статті 16 ЦК України та відмовити позивачу у захисті цивільного права та інтересу, яким особа зловживала.

Верховний Суд наголошує, що застосовуваний спосіб захисту цивільних прав та інтересів позивача має відповідати критерію ефективності відновлення порушеного права, що є неприпустимим у разі встановлення істотного дисбалансу між правами та інтересами особи, яка просить застосувати такий спосіб захисту, та правами й інтересами іншої особи, стосовно якої такі примусові заходи належить застосувати. У разі встановлення істотного дисбалансу між правами й інтересами сторін спору, що матиме місце у спірних правовідносинах у разі задоволення поданого позову, суд встановлює порушення меж здійснення цивільних прав, оскільки в діях позивача наявні ознаки зловживання своїм правом».

У постанові Верховного Суду від 05 липня 2018 у справі №922/2878/17 зазначено, що «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору купівлі-продажу, і в першу чергу, з тривалою відстрочкою платежу, може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі-продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які можуть хоч і не порушувати конкретних імперативних норм, але бути недобросовісними та зводитися до зловживання правом».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) міститься висновок, що «однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Враховуючи викладене, суд вважає, що цивільно-правовий інструментарій (договір позики, який був укладений в період здійснення позивачем активних дій, спрямованих на повернення боргу) використовувався сторонам правочину для ухилення від повернення боргу ОСОБА_6 за рішенням постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків по справі №186/13 від 30.08.2013р.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2022 року у справі № 520/15284/17.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги позивача в частині визнання договору позики недійсним, обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі.

При прийнятті рішення, судом врахована відповідь Головного управління ДПС у Харківській області щодо доходів ОСОБА_3 від здійснення підприємницької діяльності, відповідно до якої дохід відповідача від здійснення підприємницької діяльності за період: 2017 - 2021рр. склав: 2017 рік - 928 730,08грн; 2018 рік - 939 593,73грн.; 2019 рік - 909 940,41грн.; 2020 рік - 988 286,74грн.; 2021 рік - 1 222 847,22грн.

Таким чином, суд критично відноситься до твердження ОСОБА_3 про те, що кошти у розмірі суми позики є його власними заощадженнями за останні три роки.

Судом також прийняті до уваги дані, надані позивачем з відкритих джерел мережі інтернет, та не спростовані відповідачами, відповідно до яких ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є пов`язаними особами, а саме, ОСОБА_3 є керівником двох підприємств (ТОВ Макрокап проперті Менеджмент», де ОСОБА_2 є засновником, та ТОВ «Ем-Сі-Ді-Менеджмент Україна», де ОСОБА_2 є засновником та кінцевим бенефіціарним власником).

За правилами ч.1 ст.188 ЦПК України похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

У зв`язку з тим, що виконавчий напис вчинено нотаріусом на підставі договору, який визнано недійсним, вчинений 16 листопада 2021 року виконавчий напис також визнається таким, що не підлягає виконанню.

Разом з цим, суд не бере до уваги твердження позивача про те, що сума розрахунку за спірним договором перевищувала 50 000,00грн., а відтак, з урахуванням положень постанови НБУ від 29.12.2017 №148 розрахунки за цим договором мали відбуватися лише в безготівковій формі, оскільки у пункті 7.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19) викладено висновок, що порушення встановленої законодавством граничної суми розрахунків може мати наслідком передбачені законодавством заходи відповідальності, але не впливає на чинність розрахунків і не заперечує самого факту проведення розрахунків. Отже, ані встановлення факту нездійснення розрахунків у безготівковій формі, ані наявність законодавчої заборони на здійснення розрахунків готівкою понад певну граничну суму, не може вважатись підтвердженням того, що фактичні розрахунки сторонами в готівковій формі не здійснювались.

Посилання ОСОБА_3 на те, що оспорюваний виконавчий напис повернуто стягувачу, а відтак, у задоволенні позову слід відмовити, судом уваги не приймається, оскільки факт його пред`явлення до виконання або навпаки, повернення стягувачу, не впливає на підстави визнання напису таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, судові витрати позивача зі сплати судового збору мають бути відшкодовані за рахунок відповідачів.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 76-81, 89, 95, 229, 258, 259, 263-265, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛІОС» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ємець Іван Олександрович, приватний виконавець Кудряшов Дмитро Вячеславович, про визнання недійсними договору позики та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.

Визнати недійсним договір позики від 10.11.2021, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І.О., за реєстровим №9011.

Визнати виконавчий напис від 16.11.2021, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І.О. за реєстровим №9229 таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути в рівних частинахз ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 ) та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_6 , ІПН НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛІОС» (04052, м. Київ, вул. Нижній Вал, 7-9, код ЄДРПОУ 42322556) 2 270,00грн. на відшкодування витрат по оплаті судового збору з кожного.

Із урахуванням пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017) рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 27.03.2023 року.

Суддя Р.О. Агапов