Постанова

від 15.03.2023 по справі 922/543/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2023 року м. Харків Справа № 922/543/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Пуль О.А.

за участю секретаря судового засідання Андерс О.К.

за участю учасників справи:

позивача -не з`явився;

відповідача -Кравець В,М., ордер від 15.03.23 Серія ХВ № 000031 ;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Жнива" (в. № 1253 Х/2-5) на рішення господарського суду Харківської області від 17.10.22 у справі № 922/543/22 (ухвалене суддею Рильовою В.В. у приміщенні господарського суду Харківської області, повний текст складено 27.10.22) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФА Інтертрейдінг Україна", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Жнива", Харківська область, Харківський район, село Яковлівка

про стягнення 2 955 249,11 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФА Інтертрейдінг Україна" звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Жнива" заборгованості за Договором поставки сільськогосподарської техніки від 30 березня 2021 року № VAITUA-300321 в сумі 2 955 249,11 грн., в т.ч.: 2 567 115,72 грн. - сума основного боргу та нарахованих на нього 231 110,68 грн. пені, 80 431,25 грн. - інфляційних втрат та 76 591,46 грн. - трьох процентів річних (відповідно заяви про збільшення розміру позовних вимог від 09.09.2022).

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем умов п.п. 2.3. п. 2 Договору поставки сільськогосподарської техніки від 30 березня 2021 року № VAITUA-300321 в частині повної оплати товару, зазначеного у Специфікації, яка є Додатком № 1 до Договору, а саме, сплати у строк до 10.09.21 частини вартості товару в гривневому еквіваленті -70200 Євро, який станом на 07.09.22 становить 2 567115,72 грн., нарахуванням на вказану суму основного боргу за період прострочення з 11.09.21 по 11.03.22 сум відповідальності у вигляді пені відповідно до п. п.п. 7.3 п. 7 Договору, а також інфляційних втрат і трьох процентів річних на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.10.22 у справі № 922/543/22 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Жнива" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФА Інтертрейдінг Україна" суму основного боргу за Договором поставки сільськогосподарської техніки № VAITUA-300321 від 30.03.2021 в розмірі 2 567 115,72 грн., пеню в розмірі 199 313,95 грн., 3% річних в розмірі 66 053,83 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 42 487,25 грн.

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ФА Інтертрейдінг Україна" в частині стягнення пені в розмірі 31 796,73 грн., процентів річних в розмірі 10 537,63 грн. та інфляційних втрат в розмірі 80 431,25 грн. відмовлено.

В обґрунтування рішення суд послався,зокрема, на те, що позивачем правомірно, у відповідності до положень п.п. 2.3. п. 2.3 Договору нараховано суму основного боргу- 2 567115,72 грн., в еквіваленті частини неоплаченої вартості поставленого товару -70 200,00 євро, враховуючи її несплату станом на 17:00 год. 07 вересня 2022 року, а також положення статей 524,533 Цивільного кодексу України, якими закріплено можливість визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, із визначенням суми, що підлягає сплаті у гривнях, за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Щодо нарахування пені та 3% річних суд зазначив, що позивач неправомірно застосував гривневий еквівалент не тільки до суми основного боргу, а і до суми пені, як засобу відповідальності, а також при обчисленні 3% річних, оскільки закон розмежовує категорію "виконання грошового зобов`язання" від категорії "визначення розміру грошового зобов`язання", відповідно і розмір відповідальності має обчислюватись на момент щоденного прострочення зобов`язання, а не з визначенням гривневого еквіваленту на час розгляду справи, що значно впливає на кінцеву суму у зв`язку із зміною курсу іноземної валюти.Здійснивши відповідний самостійний розрахунок пені та процентів річних, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду часу суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування пені в розмірі 199 313,95 грн., а 3% річних -66 053,83 грн.

Щодо інфляційних втрат суд зазначив про неправомірність їх нарахування з огляду на те, що індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта індексації не підлягає, у зв`язку з чим, у разі порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені у гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другої статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

При цьому суд відхилив посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин, які унеможливили виконання зобов`язання за Договором, пославшись на відсутність доказів здійснення відповідачем повідомлення позивача про їх виникнення у встановленому п. 6.2. Договору порядку та недоведення наявності причинно-наслідкового зв`язку між обставинами непереборної сили, на які послався відповідач, та неможливістю належного виконання ним свого зобов`язання.

Також, вирішуючи питання щодо зменшення пені, інфляційних та 3% річних за клопотанням відповідача суд зазначив про недоведеність виняткових обставин, які відповідно до положень ст. 551 Цивцільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України можуть бути підставою для зменшення судом штрафних санкцій з урахуванням того, що поведінка боржника та його дії, не свідчать про добросовісність виконання свого обов`язку із оплати отриманої від позивача продукції, оскільки умови Договору були проігноровані, а заборгованість не погашено протягом усього періоду існування простроченої заборгованості; відповідач не звертався до позивача із проханням не нараховувати йому неустойку; не надавав документів та будь-яких належних доказів, які б засвідчували неможливість відповідача вчасно розрахуватися через існування об`єктивних та/або виняткових обставин, в тому числі до введення в Україні воєнного стану; не звертався із проханням пролонгації боргу; не повідомляв про існування обставин, які вплинули на можливість вчасно розрахуватись за отриману продукцію до 02.09.2022, а сама лише бухгалтерська довідка ТОВ Агрофірма "Жнива" про розмір балансових збитків не може бути підставою для зменшення неустойки та процентів річних.

Відповідач подав на зазначене рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на нез`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність викладених в рішенні висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить це рішення скасувати в частині стягнення пені в розмірі 199 313,95 грн. та 3% річних в розмірі 66 053,83 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається,зокрема на те, що при вирішенні питання про зменшення розміру відповідальності суд дійшов помилкового висновку про недоведеність відповідачем наявності виняткових обставин, які відповідно до положень ст. 551 Цивцільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України можуть бути підставою для зменшення штрафних санкцій, оскільки виходив з обставин мирного часу, в той час як станом на день ухвалення рішення суду, так і на даний час, наявні виняткові обставини, з огляду на введення в країні воєнного стану, місцезнаходження відповідача в зоні бойових дій, у зв`язку з чим мало місце пошкодження та знищення його майна, а саме 12.03.22 внаслідок обстрілів військових формувань збройних сил Російської Федерації зруйнована та пошкоджена сільськогосподарська техніка відповідача на суму 4051447,80 грн., знищено матеріали для сівби (добрива,засоби захисту рослин, насіння) на суму 9505141,01 грн., всього розмір збитків склав 13 556588 грн.

Також відповідач послався на те, що суд першої інстанції помилково зазначив, що форс-мажорні обставини, які мають безпосередній вплив стосовно відповідача (знищення майна ТОВ агрофірма «Жнива») сталися 02.09.22, а обов`язок щодо оплати товару виник ще 10.09.21, оскільки не врахував, що знищення майна ТОВ агрофірма «Жнива» відбулося 12.03.22, тобто на шість місяців раніше.

Крім цього скаржник зазначив про безпідставність посилання суду на необхідність здійснення відповідачем повідомлення позивача про виникнення форс-мажорних обставин, оскільки вказані обставини щодо проведення військових дій є загальновідомими , а тому в силу положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не потребують доведення.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.22 для розгляду справи № 922/543/22 сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.12.22 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Жнива" на рішення господарського суду Харківської області від 17.10.22 у справі № 922/543/22 та призначено її до розгляду в судове засідання з повідомленням сторін на 16.02.23 р. о 10:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104.

17.01.23 від позивача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 629), згідно з яким він просить суд апеляційної інстанції залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.02.23 за клопотанням відповідача відкладено розгляд справи на 15.03.23 року о 14:15 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань № 104 .

Відповідач в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу.

Позивач в судове засідання не з`явився, 14.03.23 через систему «Електронний суд» надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності.

З огляду на заяву позивача про розгляд справи за його відсутності, викладення ним своєї правової позиції щодо апеляційної скарги у відзиві на неї, враховуючи, що відповідно до ч.12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, справа розглядається за відсутності зазначеного учасника.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представника відповідача, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

30 березня 2021 року між ТОВ "ФА Інтертрейдінг Україна" (як Постачальником) та ТОВ "Агрофірма Жнива" (як Покупцем) було укладено Договір поставки сільськогосподарської техніки № VAITUA-300321, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язувався передати у власність сільськогосподарську техніку (надалі "Товар") Покупцю, а Покупець зобов`язувався прийняти Товар та оплатити його ціну у розмірі передбаченому цим Договором.

Згідно з пунктом 2.1. Договору, ціна Договору встановлюється у Специфікації. Ціною Договору є загальна вартість Товару, що підлягає поставці відповідно до цього Договору. Сторони мають визначити ціну Товару у гривні та її еквівалент в іноземній валюті у Специфікації.

Відповідно до пункту 2.2. Договору, сторони цим підтверджують, що протягом дії цього Договору зобов`язання Покупця з оплати Товару виникають та мають бути виконані в національній валюті України - гривні. Базова ціна Товару складає гривневий еквівалент вартості Товару в іноземній валюті, що встановлено в Специфікації до цього Договору, що є його невід`ємною частиною; і такий еквівалент гривні має визначатись на основі міжбанківського курсу продажу іноземної валюти, опублікованого на сайті https://minfin.com.ua/ у розділі "Міжбанк" (надалі - Міжбанківська ставка), що діяв на 17:00 годину (GMT+2) дня, що передував дню підписання Специфікації до Договору. Загальна вартість, що підлягає сплаті за Товар у гривні має бути еквівалента сумі кожного платежу, що підлягає сплаті за Товар в іноземній валюті, як зазначено в Специфікації до Договору, помноженої на Міжбанківську ставку, що діяла на 17:00 годину (GMT+2) дня, що передував дню фактичної оплати за Товар Покупцем.

Також підпунктом 2.3.1. Договору визначено, що сума кожного платежу, що підлягає сплаті за Товар у гривні має бути еквівалентна сумі, що підлягає сплаті за Товар в іноземній валюті, як зазначено в Специфікації до Договору, помноженої на Міжбанківську ставку, що діяла на 17:00 чинну на день, що передує дню фактичної оплати за Товар Покупцем, або на міжбанківську ставку на 10:00 годину чинну на день фактичної оплати за Товар у разі збільшення останньої більше ніж на 0,5% порівняно з Міжбанківської ставкою за попередній день.

Пунктом 2.4. Договору встановлено, що розрахунки проводяться шляхом безготівкового переказу на банківський рахунок Постачальника.

Пунктом 4.1. Договору Сторони погодили, що умови поставки Товару визначаються згідно з умовами Incoterms 2010. Особливий вид Incoterms, умови поставки стосовно Товару визначаються у розділі "Місце поставки", що міститься у Специфікації до цього Договору. Якщо умови поставки згідно з розділом "Місце поставки" передбачають поставку Товару Постачальником на адресу, що буде зазначена Покупцем, вартість Товару включатиме також вартість поставки.

Відповідно до пункту 4.1.1. Договору, датою переходу права власності Покупцю вважатиметься дата підписання Акту прийому-передачі Товару, зазначеного у Специфікації до цього Договору.

Згідно з пунктом 5.1. Договору, зобов`язання Постачальника поставити Товар виникає з моменту фактичного зарахування попередньої оплати від Покупця на рахунок Постачальника, у повному обсязі та в межах строків, що зазначаються у цьому Договорі.

Відповідно до пункту 5.2. Договору, договір набирає законної сили з моменту його підписання Сторонами та діятиме до його повного виконання.

Додатком № 1 до Договору поставки сільськогосподарської техніки № VAITUA-300321 від 30 березня 2021 року є Специфікація, в якій зазначено інформацію про товар: найменування - Сівалка точного висіву Kverneland Optima TF Maxi HD II e-drive II, кількість - 1 шт., ціна включаючи ПДВ - 117 000,00 євро, ціна включаючи ПДВ в гривні - 3 951 979,20 грн.; місце поставки товару: DAP (Incoterms 2010): Харківська обл., Харківський р-н, с. Яковлівка, вул. Зоріна, буд. 49; строк поставки товару: до 06.04.2021 включно за умови 40% передплати.

Графік оплати: 40% - попередня оплата до 30.03.2021, вартість - 46 800,00 євро; 1 580 791,68 грн.;

60% - оплата до 10.09.2021, вартість 70 200,00 євро; 2 371 187,52 грн.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов даного Договору, позивачем 31.03.2021 року поставлено ТОВ Агрофірма "Жнива" Сівалку точного висіву Kverneland Optima TF Maxi HD II e-drive II вартістю 117 000,00 євро, що становить гривневий еквівалент 3 951 979,20 гривень, разом з ПДВ, про що складено та підписано обома сторонами Акт приймання-передачі Товару.

Проте відповідачем Товар так і не був оплачений в повному обсязі. Відповідно до Специфікації остаточну оплату відповідач повинен був здійснити до 10.09.2021 і загальна сума заборгованості покупця становить 70 200,00 євро.

Як було зазначено вище, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що загальна вартість, що підлягає сплаті за Товар у гривні має бути еквівалента сумі кожного платежу, що підлягає сплаті за Товар в іноземній валюті, як зазначено в Специфікації до Договору, помноженої на Міжбанківську ставку, що діяла на 17:00 годину (GMT+2) дня, що передував дню фактичної оплати за Товар Покупцем, що відповідає умовам пункту 2.2 Договору.

Станом на 17:00 год. 07 вересня 2022 року міжбанківська ставка становить 36,5686 гривень за 1 Євро. Таким чином основна сума боргу становить 2 567 115,72 (два мільйони п`ятсот шістдесят сім тисяч сто п`ятнадцять гривень сімдесят дві копійки). Крім того, внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, позивачем також нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 231 110,68 грн., інфляційні втрати в розмірі 80 431,25 грн. та три проценти річних в розмірі 76 591,46 грн. Обставини щодо стягнення суми основного боргу та вказаних нарахувань в примусовому порядку стали підставою для звернення ТОВ "ФА Інтертрейдінг Україна" до суду із даним позовом.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про часткове задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарськізобов`язання таорганізаційно-господарські зобов`язання.

Згідно зі статтею 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 174 Господарського кодексу України серед підстав виникнення господарських зобов`язань передбачено господарські договори.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексуУкраїни підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України, , зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то вонопідлягаєвиконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України України за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу Україн, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до цивільного законодавства.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ціна відповідно до ч. статті 189 Господарського кодексу України визнається як форма грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують субєкти господарювання.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що ціна є істотною умовою господарського договору, зазначається в договорі у гривнях.

Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 524 Цивільного кодексу України зобовязання має бути виражене у грошовій одиниці України-гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобовязання в іноземній валюті .

Частиною 2 статті 533 Цивільного кодексу України передбачено,що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях., а якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, положення чинного законодавства визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України та дозволяють виражати грошовий еквівалент зобовязання в іноземній валюті (встановлювати валютне застереження у вигляді грошового еквівалента) та здійснювати перерахунок грошового зобовязання, що підлягає виконанню у гривнях, у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти по відношенню до іноземної валюти та в інших випадках, передбачених договором, законом або іншим нормативно-правовим актом.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що незалежно від валюти боргу (грошової одиниці, в якій обчислено суму зобов`язання) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і фактичного його виконання, є національна валюта України гривня. У разі визначення у зобов`язанні грошового еквівалента в іноземній валюті сума, що підлягає сплаті за цим зобов`язанням, визначається у гривні за офіційним курсом відповідної валюти, встановленим НБУ, на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов`язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Як зазначено вище, в пункті 2.2. Договору сторони визначили грошовий еквівалент вартості товару в іноземній валюті -євро та порядок визначення суми платежу у національній валюті.Зокрема, у вказаному пункті сторони узгодили, що протягом дії Договору зобов`язання Покупця з оплати Товару виникають та мають бути виконані в національній валюті України - гривні. Базова ціна Товару складає гривневий еквівалент вартості Товару в іноземній валюті, що встановлено в Специфікації до цього Договору, що є його невід`ємною частиною; і такий еквівалент гривні має визначатись на основі міжбанківського курсу продажу іноземної валюти, опублікованого на сайті https://minfin.com.ua/ у розділі "Міжбанк" (надалі - Міжбанківська ставка), що діяв на 17:00 годину (GMT+2) дня, що передував дню підписання Специфікації до Договору.

Загальна вартість, що підлягає сплаті за Товар у гривні має бути еквівалента сумі кожного платежу, що підлягає сплаті за Товар в іноземній валюті, як зазначено в Специфікації до Договору, помноженої на Міжбанківську ставку, що діяла на 17:00 годину (GMT+2) дня, що передував дню фактичної оплати за Товар Покупцем.

Строк виконання грошового зобов`язання погоджено сторонами у Додатку № 1 до Договору поставки сільськогосподарської техніки № VAITUA-300321 від 30 березня 2021 року - Специфікації: оплата 60% - до 10.09.2021, вартість 70 200,00 євро, що також еквівалентно 2 371 187,52 грн.

Станом на 17:00 год. 07 вересня 2022 року міжбанківська ставка становить 36,5686 гривень за 1 Євро. Таким чином основна сума боргу становить 2 567 115,72 (два мільйони п`ятсот шістдесят сім тисяч сто п`ятнадцять гривень сімдесят дві копійки). Крім того, внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, позивачем також нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 231 110,68 грн., інфляційні втрати в розмірі 80 431,25 грн. та три проценти річних в розмірі 76 591,46 грн.

З урахуванням наведеного, враховуючи, що станом на 17:00 год. 07 вересня 2022 року Товар вартістю 70 200,00 євро відповідачем оплачено не було, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність нарахування ТОВ "ФА Інтертрейдінг Україна" основної заборгованості в сумі 2 567 115,72 грн., що відповідає відповідній міжбанківській ставці (36,5686 гривень за 1 Євро).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статтями 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов`язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов`язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Згідно з пунктом 7.3. Договору, покупець несе відповідальність за необґрунтовану затримку оплати Товару, шляхом сплати пені, що дорівнює розміру подвійної облікової ставки НБУ, яка діє у відповідний момент часу, стосовно суми простроченої заборгованості, за кожен день затримки за весь час існування заборгованості.

Крім того, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, позивач неправомірно застосував гривневий еквівалент не тільки до суми основного боргу, а і до суми пені, як засобу відповідальності, а також при обчисленні 3% річних, оскільки закон розмежовує категорію "виконання грошового зобов`язання" від категорії "визначення розміру грошового зобов`язання", відповідно і розмір відповідальності має обчислюватись на момент щоденного прострочення зобов`язання, а не з визначенням гривневого еквіваленту на час розгляду справи, що значно впливає на кінцеву суму у зв`язку із зміною курсу іноземної валюти.

З урахуванням наведеного, здійснивши відповідний самостійний розрахунок пені та процентів річних, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду часу суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що правомірним є нарахування пені в розмірі 199 313,95 грн., а 3% річних -66 053,83 грн.

Щодо інфляційних втрат суд дійшов правильного висновку про неправомірність їх нарахування з огляду на те, що індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта індексації не підлягає, у зв`язку з чим, у разі порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені у гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другої статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Колегія суддів також зазначає, що суд першої інстанції правомірно відхилив посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин, які унеможливили виконання зобов`язання за Договором, як на підставу для відмови у стягненні спірних сум відповідальності (пені та 3% річних ) з огляду на наступне.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

З наведених положень вбачається, що обставини непереборної сили (форс-мажору) можуть бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, а не від його виконання, а тому не впливають на підстави стягнення з відповідача основного боргу.

Відповідно до абз.3 ч.3 ст.14 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно з ч.1 ст.14-1 зазначеного Закону ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

У ст. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44(5) (далі - Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом..

В постанові Верховного Суду від 21.07.21 у справі № 912/3323/20 наведено висновок, що існування обставин форс-мажору щодо порушення/невиконання зобов`язань, які виникли внаслідок укладення договору оренди між резидентами України, може доводитися будь-якими доказами, а не лише сертифікатом ТПП України.

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17 , наведено висновок щодо застосування ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого:

- ст.14-1 цього Закону визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Разом з цим, згідно зі сталою практикою Верховного Суду, зокрема, викладеною в постановах від 01.06.21 у справі № 910/9258/20, від 21.07.21 у справі № 912/3323/20, від 20.10.21 у справі № 911/3067/20, від 08.07.21 у справі № 910/8040/20, від 31.08.22 у справі № 910/15264/21, від 25.01.22 у справі № 904/3886/21, від 31.08.22 у справі № 910/15264/21, сама по собі обставина непереборної сили (форс-мажору), навіть підтверджена сертифікатом ТПП, не є безумовною підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки за змістом наведених положень законодавства, для такого звільнення має бути наявним причиннонаслідковий зв`язок між відповідною непереборною обставиною (подією) і неможливістю виконання зобов`язання у спірних правовідносинах, тобто, що дана обставина безпосередньо вплинула на можливість своєчасного виконання певних зобов`язань.

Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у п.5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21).

Аналогічний підхід міститися в узагальнених нормах європейського звичаєвого права.

Так, у Принципах міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА в редакції 2016 року) у ч.3 ст.7.1.7 "Непереборна сила (форс-мажор)" вказано, що сторона, яка не виконала зобов`язання, має повідомити іншу сторону про виникнення перешкоди та її вплив на здатність виконувати зобов`язання. Якщо повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як сторона яка не виконала дізналася або могла дізнатися про перешкоду, вона несе відповідальність за збитки, які стали результатом неотримання повідомлення. У Принципах Європейського договірного права (ст.8.108(3)), присвяченій питанням форс-мажору, вказано, що невиконуюча зобов`язання сторона має впевнитися у тому, що повідомлення про перешкоду та її вплив на виконання отримане іншою стороною впродовж розумного строку після того, як невиконуюча сторона дізналася або повинна була дізнатися про ці перешкоди. Інша сторона має право на компенсацію збитків, завданих внаслідок неотримання такого повідомлення.

Як зазначено вище, п.6.2. Договору № VAITUA-300321 поставки сільськогосподарської техніки від 30 березня 2021 року встановлено обов`язок сторони, яка через дію обставин непереборної сили, не має можливості виконати свої зобов`язаня за цим Договором, письмово повідомити іншу Сторону протягом 3 (трьох) робочих днів про виникнення або припинення дії таких обставин.

Матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем повідомлення позивача про їх виникнення у встановленому п. 6.2. Договору порядку.

При цьому колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги щодо відсутності необхідності повідомлення про форс-мажорні обставини, пов`язані із введеням воєнного стану, через їх загальновідомість, оскільки, як зазначено вище, форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання, з чого вбачається необхідність повідомлення контрагента про виникнення таких обставин стосовно неможливості виконання зобов`язань у певних договірних правовідносинах.

Як правомірно зазначив суд першої інстанції, відповідачем не доведено наявності причинно-наслідкового зв`язку між обставинами непереборної сили, на які послався відповідач, та неможливістю належного виконання ним свого зобов`язання, враховуючи те, що обставини, на які відповідач послався як на форс-мажорні і які мають безпосередній вплив на нього - знищення майна ТОВ агрофірма "Жнива" внаслідок обстрілів с. Пришиб Блаклійської ОТГ Ізюмського району Харківської області, відповідно до відомостей наданого відповідачем витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження№ 12022221070000575, сталися 12.03.2022, а обов`язок щодо оплати за Товар виник задого до них, ще 10.09.2021. Таким чином дія форс-мажорних обставин жодним чином не впливала на обов`язки відповідача щодо погашення заборгованості.

Стосовно заяви відповідача про зменшення відповідальності у вигляді пені, інфляційних та 3% річних, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в її задоволенні,зважаючи на наступне.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Положеннями частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі 67/1346/15-ц.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

При цьому, ані у зазначених нормах, ані в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18.

Підстави та розмір зменшення стягуваної пені повинні бути мотивовані та обґрунтовані в рішенні суду.

Господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про недоведеність виняткових обставин, які відповідно до положень ст. 551 Цивцільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України можуть бути підставою для зменшення штрафних санкцій з урахуванням того, що поведінка боржника та його дії, не свідчать про добросовісність виконання свого обов`язку із оплати отриманої від позивача продукції, оскільки умови Договору були проігноровані, а заборгованість не погашенопротягом усього періоду існування простроченої заборгованості, відповідач не звертався до позивача із проханням не нараховувати йому неустойку; не надавав документів та будь-яких належних доказів, які б засвідчували неможливість відповідача вчасно розрахуватися через існування об`єктивних та/або виняткових обставин, в тому числі до введення в Україні воєнного стану; не звертався із проханням пролонгації боргу; не повідомляв про існування обставин, які вплинули на можливість вчасно розрахуватись за отриману продукцію до 02.09.2022, а сама лише бухгалтерська довідка ТОВ Агрофірма "Жнива" від 30.08.22 про розмір балансових збитків не може бути підставою для зменшення неустойки,оскільки сам лише факт таких збитків не свідчить про винятковість обставин, з якими вказані положення законодавства пов`язують підстави для зменшення судом штрафних санкцій, в тому числі не свідчить про тяжкий фінансовий стан, внаслідок чого пеня становить непомірний тягар.

При цьому в зазначеній балансовій довідці причиною виникнення збитків вказано вищенаведені обставини пошкодження та знищення майна відповідача внаслідок обстрілів в с. Пришиб Ізюмського району та в м. Ізюмі Харківської області, які мали місце 12.03.22, тоді, як зазначено вище, обов`язок щодо оплати за Товар виник задовго до вказаних обставин ще 10.09.2021, а тому вони жодним чином не впливали як на обов`язок відповідача щодо своєчасного погашення заборгованості, так і на причини тривалого непогашення заборгованості, оскільки відповідальність у вигляді пені позивачем нарахована за період з 11.09.21 по 11.03.22.

Також слід врахувати, що розмір стягнутої пені не є занадто великим, оскільки становить лише 8,79 % від суми основного боргу.

Крім цього, як правильно зазначив суд першої інстанції, зменшення штрафних санкцій до 0 відповідно до вимог заяви нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання.

Таке зменшення неустойки по суті є звільненням від відповідальності, що суперечить імперативній нормі ч. 1 статті 625 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Щодо зменшення відповідальності у вигляді 3% річних, колегія суддів зазначає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань на суму боргу та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні його матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, нараховуються незалежно від вини боржника, у зв`язку з чим їх розмір не може бути зменшено судом на підставі положень 551 Цивцільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга-без задоволення.

Керуючись статтею 269, пунктом 1 статті 275, статтею 276, статтями 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Жнива"залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 17.10.22 у справі № 922/543/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.Порядок і строк її оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 27.03.23

Головуючий суддя І.В. Тарасова

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.А. Пуль