Постанова

від 27.03.2023 по справі 357/1771/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 березня 2023 року

місто Київ

справа № 357/1771/21

провадження № 61-11829св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агромонтажбуд»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агромонтажбуд» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 січня 2022 року, постановлене суддею Цукуровим В. П., та постанову Київського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складіГоловачова Я. В., Вербової І. М., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у лютому 2021 року звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агромонтажбуд»

(далі - ТОВ «Агромонтажбуд»), у якому просив стягнути на його користь заборгованість за договором поворотної фінансової допомоги у розмірі 890 000, 00 грн, 3 % річних - у розмірі 26 782, 54 грн та інфляційні втрати - 57 532, 56 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він та ТОВ «Агромонтажбуд» 26 серпня 2016 року уклали договір про надання поворотної фінансової допомоги № 3/08-16, відповідно до умов якого засновник (позивач) зобов`язався надати підприємству (відповідачу) поворотну фінансову допомогу в межах суми 1 000 000, 00 грн на безоплатній основі. Також сторони погодили, що грошові кошти надаються до моменту пред`явлення вимоги про їх повернення.

На виконання умов договору 26 серпня 2016 року позивач перерахував на рахунок відповідача фінансову допомогу в розмірі 565 000, 00 грн, а 29 серпня 2016 року - 325 000, 00 грн.

Позивач зазначав, що 03 квітня 2020 року звернувся до ТОВ «Агромонтажбуд» з вимогою про повернення коштів, однак відповідач свої зобов`язання не виконав, гроші не повернув, у зв`язку з чим звернувся до суду з позовом за захистом своїх порушених прав.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

Відповідач заперечував проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами. Просив застосувати правила про наслідки пропуску позовної давності.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 25 січня 2022 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області частково задовольнив позов ОСОБА_1 .

Суд стягнув з ТОВ «Агромонтажбуд» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором поворотної фінансової допомоги від 26 серпня 2016 року № 3/08-16 у розмірі 890 000, 00 грн, 3 % річних - у розмірі 26 782, 54 грн та інфляційні втрати - 57 532, 56 грн

В частині вимог позову про нарахування 3 % річних на суму заборгованості на підставі частини десятої статті 265 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) відмовив.

Здійснив розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «Агромонтажбуд» свої зобов`язання за укладеним договором не виконало, борг не повернуло, доказів на підтвердження доводів про часткове погашення заборгованості не надало. Також суд першої інстанції дійшов переконання, що позовну давність ОСОБА_1 не пропустив, оскільки строк виконання відповідачем зобов`язань за договором поворотної фінансової допомоги встановлений на вимогу позивача. Таку вимогу про повернення грошових коштів позивач надіслав відповідачу 03 квітня 2020 року, а з позовом до суду звернувся у лютому 2021 року.

Постановою від 06 вересня 2022 року Київський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ТОВ «Агромонтажбуд», рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 січня 2022 року змінив у мотивувальній частині, виклав його в редакції цієї постанови.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позову, проте не погодився з висновком суду про те, що перебіг позовної давності почався з моменту направлення позивачем у квітні 2020 року вимоги про повернення поворотної фінансової допомоги. Суд апеляційної інстанції виснував, що сторони погодили обов`язок позичальника повернути позику на вимогу позикодавця, але не пізніше закінчення строку дії договору - 25 серпня 2017 року. Оскільки відповідач не повернув суму позики у визначений договором строк, тому перебіг позовної давності за вимогою про повернення боргу розпочався з наступного дня після закінчення строку дії договору і мав закінчитися 25 серпня 2020 року. Проте, з 12 березня 2020 року позовна давність продовжена Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) доповнено пунктом 12, згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Тож позивач не пропустив позовну давність.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ТОВ «Агромонтажбуд» 28 листопада 2022 року із використанням засобів поштового зв`язку направило до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ТОВ «Агромонтажбуд», наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначило те, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 359/9825/17-ц

(провадження № 61-7151св19), від 27 серпня 2020 року у справі № 359/9825/17 (провадження № 61-15627св19), щодо надання фізичною особою поворотної безвідсоткової фінансової допомоги юридичній особі та подальшого повернення такої фінансової допомоги в умовах, коли частково втрачені оригінали первинних документів;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі № 924/233/18, відповідно до яких суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у сукупності;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини третьої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в частині підтвердження операцій з повернення фінансової допомоги (позики) інформацією, систематизованою на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналогічного обліку (у вигляді карток відповідних рахунків);

- суд апеляційної інстанції не дослідив докази, наявні у матеріалах справи;

- суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги обставини, які мають значення для вирішення справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 у січні 2023 року через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу ТОВ «Агромонтажбуд» залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 28 грудня 2022 року Верховний Суд поновив ТОВ «Агромонтажбуд» строк на касаційне оскарження рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 січня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року, відкрив касаційне провадження у справі.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 (засновник) та ТОВ «Агромонтажбуд» 26 серпня 2016 року уклали договір про надання поворотної фінансової допомоги № 3/08-16, строком дії до 25 серпня 2017 року.

У пункті 2.1 договору передбачено, що поворотна фінансова допомога надається частинами в національній валюті України в межах суми 1 000 000, 00 грн без ПДВ. Поворотна фінансова допомога надається засновником не пізніше ніж через 10 робочих днів з дати підписання цього договору.

На виконання умов договору 26 серпня 2016 року ОСОБА_1 через касу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» перерахував грошові кошти на рахунок ТОВ «Агромонтажбуд» в розмірі 565 000, 00 грн, а 29 серпня 2016 року в розмірі 240 000, 00 грн та 85 000, 00 грн.

Факт перерахування коштів підтверджується заявами на переказ готівки від 26 серпня 2016 року № ОDОТ53344, від 29 серпня 2016 року № 088234561 та № ОDОТ42979, а також випискою про рух коштів за рахунком.

Відповідно до пункту 3.1 договору поворотна фінансова допомога надається до моменту вимоги її повернення засновником.

ОСОБА_1 03 квітня 2020 року на адресу ТОВ «Агромонтажбуд» направив вимогу про повернення поворотної фінансової допомоги в загальному розмірі 1 511 000, 00 грн, зокрема, поворотну фінансову допомогу від 26 серпня 2016 року в розмірі 565 000, 00 грн та від 29 серпня 2016 року в розмірі 325 000, 00 грн.

Право, застосоване судом

Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до підпункту 14.1.257 статті 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування відсотків або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Порівняння диспозицій наведених норм права дає підстави стверджувати про наявність спільних ознак правових відносин та, відповідно, несуперечливе правове регулювання. Отже, договір поворотної фінансової допомоги за своєю правовою природою є договором позики, а тому під час вирішення спору потрібно керуватися положеннями ЦК України, що регулюють правовідносини, які виникли з договору позики.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, про що зазначено в частині першій статті 1050 ЦК України.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов переконання, що позивач виконав зобов`язання за договором поворотної фінансової допомоги, надав відповідачу позику в розмірі 890 000, 00 грн, проте відповідач зазначену суму боргу не повернув.

Суд апеляційної інстанції надав оцінку доводам ТОВ «Агромонтажбуд» про часткове виконання зобов`язань за договором, а саме про повернення позивачу коштів в розмірі 518 750, 00 грн та відхилив ці доводи відповідача врахувавши таке.

ТОВ «Агромонтажбуд» зазначало, що на виконання умов договору про надання поворотної фінансової допомоги від 26 серпня 2016 року № 3/08-16 ОСОБА_1 повернуто 30 000, 00 грн - 03 березня 2016 року, 15 295, 00 грн 17 травня 2016 року, 49 500, 00 грн 27 травня 2016 року, 49 800, 00 грн 05 серпня 2016 року, 30 404, 80 грн 10 серпня 2016 року, 50 000, 00 грн 30 вересня 2016 року, 21 310, 00 грн 01 грудня 2016 року, 40 000, 00 грн 23 грудня 2016 року, 174 000, 00 грн 28 лютого 2017 року, 8 440, 00 грн 26 квітня 2017 року, 50 000, 00 грн 18 серпня 2017 року, відповідно.

Апеляційний суд обґрунтовано зауважив, що більшість з наведених відповідачем платежів не стосуються правовідносин, що виникли з договору про надання поворотної фінансової допомоги від 26 серпня 2016 року

№ 3/08-16, оскільки передують його укладенню.

Також суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про те, що ТОВ «Агромонтажбуд» не надало належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження повернення будь-яких сум за договором від 26 серпня 2016 року № 3/08-16.

У касаційній скарзі ТОВ «Агромонтажбуд» посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 359/9825/17-ц (провадження № 61-7151св19), від 27 серпня 2020 року у справі № 359/9825/17

(провадження № 61-15627св19).

У постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 359/9825/17-ц (провадження № 61-7151св19) про стягнення коштів за договорами про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги зазначено, що суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову з тих підстав, що позивач не надав доказів наявності між сторонами правовідносин, які виникли із договорів позики, первинних документів про здійснення між сторонами фінансових операцій на виконання цих договорів фінансової допомоги, ні самих договорів, а встановити факт зобов`язальних правовідносин між сторонами на підставі дублікату договору, який не має самостійного значення і сили правочину без оригіналу договору неможливо. Верховний Суд зробив висновок про те, що апеляційний суд не надав належної правової оцінки тому, що одночасно із дублікатами договорів про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги були надані виписки із банківських рахунків відповідача та акт звіряння взаєморозрахунків, що відповідачем не спростовується, а тому посилання на недоведеність позикових відносин є передчасними. З наведених підстав Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Верховний Суд звернув увагу на те, що під час нового розгляду апеляційний суд має надати оцінку доказам та дослідити, які саме первинні бухгалтерські документи підтверджують надання фінансової допомоги.

У постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі № 359/9825/17 (провадження № 61-15627св19) зазначено, що апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про доведеність факту укладення договорів про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги та наявності непогашеного боргу, який підлягає стягненню з урахуванням правил статті 625 ЦК України. Верховний Суд встановив, що в апеляційній скарзі відповідач посилався на необхідність врахування висновків експерта, згідно з якими суми заборгованості товариства за договорами поворотної безвідсоткової фінансової допомоги документально не підтверджені; на те, що банківські виписки про рух коштів товариства, які позивач надав на підтвердження факту передання позикодавцем коштів поворотної фінансової допомоги, не містять відомостей про позикодавця, а саме про те, що такі кошти були внесені саме ним, у зв`язку з чим такі виписки не можуть бути належними доказами; а також на те, що кредиторська заборгованість у звітах підприємства не обліковувалася. Верховний Суд виснував, що суд апеляційної інстанції на порушення норм процесуального права не встановив усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, не перевірив факт передання саме позивачем грошових коштів товариству, укладення договорів про надання поворотної фінансової безвідсоткової допомоги саме між позивачем та відповідачем, не надав належної оцінки наявним у справі доказам, не навів мотивів відхилення чи прийняття аргументів апеляційної скарги та клопотань про призначення судової експертизи, не виконав вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 05 червня 2019 року, внаслідок чого передчасно зробив висновок про часткове задоволення позову.З наведених підстав Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відтак, у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 359/9825/17-ц (провадження № 61-7151св19), від 27 серпня 2020 року у справі № 359/9825/17 (провадження № 61-15627св19) Верховний Суд лише встановив порушення норм процесуального права, допущені апеляційним судом та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Висновків щодо застосування норм права у наведених заявником у касаційній скарзі постановах Верховний Суд не зробив. У касаційній скарзі ТОВ «Агромонтажбуд» не зазначило, які саме висновки, викладені у цих постановах, не враховані судами першої та апеляційної інстанцій. Тож зазначені доводи касаційної скарги є безпідставними та необґрунтованими.

Також у касаційній скарзі ТОВ «Агромонтажбуд» посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі № 924/233/18.

У наведеній постанові Верховний Суд зробив висновки про те, що обов`язок із доказування потрібно розуміти як врегульовану в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). Стандарт доказування «вірогідності доказів», передбачений статтею 79 Господарського процесуального кодексу України

(далі - ГПК України), на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд акцентував, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі № 924/233/18. Суди врахували стандарти доказування та за принципом переваги доказів вважали доведеним факт надання позивачем позики в розмірі 890 000, 00 грн, що підтверджений первинними документами, та факт неповернення відповідачем грошових коштів, оскільки ТОВ «Агромонтажбуд» не надало належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження повернення будь-яких сум за договором від 26 серпня 2016 року № 3/08-16.

ТОВ «Агромонтажбуд» у касаційній скарзі посилається також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо питання застосування частини третьої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в частині підтвердження операцій з повернення фінансової допомоги (позики) інформацією, систематизованою на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналогічного обліку (у вигляді карток відповідних рахунків).

Верховний Суд врахував, що за умовами пункту 3.2 договору про надання поворотної фінансової допомоги від 26 серпня 2016 року № 3/08-16 повернення грошових коштів проводиться шляхом видачі грошових коштів засновнику з каси підприємства або шляхом перерахування грошових коштів на особовий рахунок засновника в установі банку.

Згідно зі статтями 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У пункті 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (далі - Положення № 637) (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що касовий ордер - це первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. Касові операції - це операції підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами, що пов`язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку.

Відповідно до пунктів 3.3 та 3.4 Положення № 637 приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами (додаток 2), підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником. Видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами (додаток 3) або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це уповноважений керівником. До видаткових ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки тощо.

Згідно з пунктами 3.5, 3.6 Положення № 637 у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред`явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору.

У постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі № 169/506/17 (провадження № 61-37213св18), від 24 червня 2021 року у справі № 686/19271/19 (провадження № 61-9459св20) зроблено висновки, що факт отримання та повернення грошових коштів доводять банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунку, а також прибуткові та видаткові касові ордери у разі внесення (виплати) грошей до (з) каси товариства.

Отже, належними та допустимими доказами внесення/повернення особою коштів у готівковій формі можуть бути прибуткові та видаткові касові ордери, а у випадку внесення/повернення коштів у безготівковій формі таким доказом може бути відповідна банківська виписка.

У частині третій статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Відповідно до частин сьомої, восьмої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Також згідно з частиною третьою статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

З наведених підстав Верховний Суд дійшов переконання, що на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку систематизується інформація, що міститься в первинних документах. Відповідальність за будь-які розбіжності, що містяться у первинних документах та регістрах бухгалтерського обліку, несуть особи, які склали та підписали ці документи, власник або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством. Самі лише регістри синтетичного та аналітичного обліку не є належним та достатнім доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, якщо інформація, відображена в них, не підтверджена первинними документами. Тобто регістри синтетичного та аналітичного обліку є доказом повернення боргу за умови, що інформація, яка в них відображена, підтверджена первинними документами.

Наведені висновки узгоджуються з висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 02 червня 2020 року у справі № 902/672/16, відповідно до яких допустимими доказами, що підтверджують вчинення господарської операції, передусім є первинний документ, який складений та оформлений належно і відповідно до вимог закону. Відсутність первинного документа спростовує існування господарської операції та факт виникнення у сторін прав та обов`язків за цією господарською операцією (сплатити кошти тощо). Недотримання вимоги закону про відображення інформації, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку (частина третя статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»), не має наслідком спростування відповідної господарської операції та не впливає на права та обов`язки сторін, що виникають в результаті здійснення цієї господарської операції, оскільки у цьому випадку наслідки полягають у настанні відповідальності за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та за недостовірність відображених у них даних, для осіб, які склали та підписали ці документи (частина восьма статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»).

Верховний Суд неодноразово формулював висновки щодо доказової бази на підтвердження факту сплати коштів, якими є належно оформлені первинні документи, а саме: прибуткові та видаткові касові ордери у разі внесення/повернення особою коштів у готівковій формі та банківська виписка у випадку внесення/повернення коштів у безготівковій формі. Такі висновки, викладені, зокрема у постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі № 169/506/17 (провадження № 61-37213св18), від 24 червня 2021 року у справі № 686/19271/19 (провадження № 61-9459св20) та від 02 червня 2020 року у справі № 902/672/16. Крім того, в останній постанові Верховний Суд зробив висновок про застосування частини третьої статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», тому доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування цієї норми права не підтвердилися.

У справі, що переглядається, ТОВ «Агромонтажбуд» не надало первинних облікових документів, які складаються під час здійснення господарської операції або безпосередньо після її закінчення відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на підтвердження здійснення господарської операції з повернення грошових коштів поворотної фінансової допомоги шляхом видачі позивачу готівки через касу товариства чи шляхом перерахування на банківський рахунок ОСОБА_1 , як це передбачено у пункті 3.2 договору про надання поворотної фінансової допомоги від 26 серпня 2016 року № 3/08-16, тому суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтовані висновки про те, що відповідач не надав належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження повернення будь-яких сум за цим договором.

Документи, оформлені лише працівниками товариства, на які посилається відповідач, а саме акт службового розслідування, копія карток рахунків 6851 та 201 бухгалтерського обліку, не є первинними бухгалтерськими документами у розумінні частин першої, другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які б підтверджували повернення товариством коштів позивачу, який заперечує факт отримання будь-яких коштів за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 26 серпня 2016 року № 3/08-16. Крім того, копії карток рахунків 6851 та 201 бухгалтерського обліку відповідач подав лише до суду апеляційної інстанції, тому ці документи правильно не враховувалися апеляційним судом ще й цих міркувань.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили докази та не взяли до уваги обставини, які мають значення для вирішення справи, не підтвердилися.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, що переглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин. Доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій, спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судом, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час, як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку поданим учасниками справи доказам та зробили обґрунтований висновок про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 , стягнення з ТОВ «Агромонтажбуд» заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги від 26 серпня 2016 року № 3/08-16 у розмірі 890 000, 00 грн та коштів, обрахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України, оскільки відповідач не надав до суду первинних облікових документів на підтвердження його доводів щодо повернення позивачу коштів за договором шляхом їх видачі з каси товариства чи шляхом їх перерахування на банківських рахунок.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених у касаційній скарзі постановах.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстав для розподілу судових витрат Верховний Суд не встановив.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агромонтажбуд» залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 січня 2022 року у незміненій частині та постанову Київського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак