Рішення

від 21.03.2023 по справі 202/11053/22

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 202/11053/22

Провадження № 2/202/845/2023

РІШЕННЯ

Іменем України

21 березня 2023 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Мачуського О.М.,

за участю секретаря - Карасьової Г.І.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Фурки К.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2022 року ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 29 листопада 1983 року до 23 листопада 2021 року він працював на посаді лікаря дерматовенеролога Комунального підприємства «Дніпропетровський шкірно-венерологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради», який було перейменовано в Міську лікарню №17, а в подальшому в КП «ДОЦСЗХ» ДОР. Адміністрацією КП «ДОМЦСЗХ» ДОР було попереджено позивача про звільнення в зв`язку з скороченням штату працівників в результаті реорганізації. Позивача ввели його в оману щодо відсутності вакантних місць в КП «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради, й запропонували написати заяву про переведення позивача з посади лікаря дерматовенеролога поліклініки на 0,25 ставки на час відпустки без збереження заробітної плати лікаря ОСОБА_3 . При цьому мова не йшла про те, що договір строковий.

Наказом директора Комунального підприємства «Дніпропетровський шкірно-венерологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» №194-к від 22.11.2021 року в порушення вимог ч.3 ст.49-2, ст.42 КЗпП України позивач звільнений з займаної посади на підставі ст.36 пункт 5 КЗпП України та прийнятий 24.11.2021 року на посаду лікаря дерматовенеролога КП «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради в порядку переведення, однак на 0.25 ставки та на строковий договір замість безстрокового. В березні 2022 року строковий трудовий договір було розірвано та позивач залишився без роботи.

Позивач зазначає, що під час звільнення з Комунального підприємства «Дніпропетровський шкірно-венерологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради», він не був ознайомлений з наказом №194-к від 22.11.2021 р. та із записом в трудовій книжці, а тому нічого не знав про переведення та вважав, що його звільнено саме в зв`язку із скороченням штату в КП яке було створене в результаті реорганізації. При цьому, про порушення своїх прав під час звільнення та переведення, позивач дізнався лише ознайомившись зі штатний розписом «Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради під час судового провадження по справі № 202/2398/22. Відповідно до штатного розпису КП «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради станом на момент реорганізації та на час звільнення (22.11.2021 року) , вісім штатних посад лікаря дерматовенеролога були вакантними. Отже, в порушення вимог ч.3 ст.49 КЗпП України ОСОБА_1 не було ознайомлено, як того вимагає законодавство, з усіма вакантними посадами які існували, як на час попередження про звільнення, так і на час звільнення.

Враховуючи викладене, позивач просить: поновити строки звернення до суду, згідно ст.234 КЗпП України; визнати незаконним та скасувати наказ директора Комунального підприємства «Обласний шкірно-венерологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» № 194-к від 22.11.2021 року; поновити ОСОБА_1 , на посаді лікаря дерматовенеролога поліклініки Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради»; стягнути з Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради» різницю у заробітній платі з розрахунку ставки та 0.25 ставки отриманої внаслідок незаконних дій керівництва, з 24.11.2021 року до 16.03.2022 року, та середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення, з 16.03.2022 року до дня поновлення на роботі.

Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська Мачуського О.М. від 28 грудня 2022 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та витребувано у Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради, належним чином завірені копії документів що мають значення для вирішення спору по суті.

16 січня 2023 року до суду від представника відповідача КП «ДОМЦСЗХ» ДОР Фурки К.М. надійшов відзив на позовну заяву за змістом якого були вказані заперечення проти позовних вимог, які обґрунтовані тим, що 22.11.2021 року позивач написав заяву про звільнення його з посади лікаря дерматовенеролога з 23.11.2021 року у зв`язку із реорганізацією та переведенням до КП «ДОМЦСЗХ» ДОР на підставі п. 5 ч. 36 КЗпП України. В той же день позивачем власноручно написано заяву про прийняття його з 24.11.201 року на посаду дерматовенеролога на 0,25 ставки на час відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_3 .. Отже, підписання заяв про звільнення та прийняття на роботу, позивач виразив свою власну волю на переведення до реорганізованого закладу та на роботу на ставці 0,25. При цьому, КП «ДШВД» ДОР дотримано строки для повідомлення працівника про зміну істотних умов праці. Наказом КП «ДОМЦСЗХ» ДОР №148-0 від 23 листопада 2021 року, з яким позивач ознайомлений цього ж дня, останнього прийнято на посаду лікаря-дерматовенеролога 0,25 ставки на час відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_3 .. Таким чином, посилання ОСОБА_1 щодо необізнаності його звільнення та переведення на тимчасово вакантну посаду до реорганізованого закладу, на ставку 0,25, не відповідає дійсності. В той же час, позивач звернувся до суду тільки на 13 місяць після його переведення, чим порушив строки оскарження наказу, аргументуючи поважність такого пропуску неправдивими відомостями. З урахуванням наведеного, представник відповідача просила позовну заяву ОСОБА_1 залишити без розгляду.

20 січня 2023 року від ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач зазначає, що під час повідомлення про зміни істотних умов праці, відповідачем було порушено вимоги ч. 3 ст. 49 КЗпП України, оскільки не ознайомлено позивача з наявністю вакантних посад. Також позивач зазначає, що він не був ознайомлений з оспорюваним наказом про його звільнення та відповідним записом в трудовій книжці. Копію наказу він вперше побачив в додатках до відзиву відповідача на позовну заяву. Окрім того, заяву про звільнення позивач написав під впливом обману, а тому такий правочин є недійсним. При цьому, відповідачем не надано жодного доказу, на підставі чого ним прийнято рішення щодо звільнення позивача на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП України, положення якого не застосовуються при реорганізації підприємства. Водночас, факт порушення прав позивача було виявлено останнім під час судового розгляду справи № 202/2398/22, яке на даний час перебуває на стадії апеляційного провадження.

30 січня 2023 року до суду від представника відповідача КП «ДОМЦСЗХ» ДОР Фурки К.М. надійшли письмові заперечення в яких остання зазначила, що трудовий договір не є правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, а тому посилання позивача на недійсність правочину є безпідставними. Окрім того, доказом на підставі яких відбулося звільнення, в даній ситуації, є власноручно написана позивачем заява про звільнення його з посади, а відсутність оформленого трудового договору обумовлена тим, що позивач не наполягав на його укладенні у письмовій формі. Доказів донесення такого бажання до відповідача, позивачем не надано. Також позивач не конкретизує, які саме факти йому стали відомі під час розгляду справи № 202/2398/22, а тільки посилається на те, що йому не було відомо про наявність 8-ми вакантних посад на час його звільнення. Посилання позивача, що його не ознайомлено із записом про звільнення в трудовій книжці є безпідставними, оскільки такої процедури не існує. Враховуючи викладені обставини та недостатність наданих позивачем доказів щодо незаконності дій відповідача, позовні вимоги ОСОБА_1 не можуть бути задоволені.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача - Фурка К.М. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву та письмових запереченнях.

Допитаний у якості свідка ОСОБА_4 пояснив, що він працював разом з позивачем в Комунальном підприємстві «Дніпропетровський шкірно-венерологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради». У вересні 2021 р. вони дізнались про об`єднання установи з КП «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради та подальше скорочення посад. В листопаді йому повідомили про можливість переходу на декретну посаду на 0,5 ставки. В березні 2022 року його було звільнено у зв`язку з виходом особи з декретної відпустки.

Суд, заслухавши думку учасників судового розгляду, допитавши свідка, дослідивши письмові докази у справі, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16.09.2015 року №21-1465а15.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 29 листопада 1983 року до 23.11.2021 року працював на посаді лікаря дерматовенеролога Комунального підприємства «Дніпропетровський шкірно-венерологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради», який було перейменовано в Міську лікарню №17, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 .

23.09.2021 року позивача під підпис повідомлено про зміну істотних умов праці, а саме: зміна систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, місцезнаходження робочого місця. КП «ДШВД» ДОР дотримано строки для повідомлення працівника про зміну істотних умов праці.

Наказом № 194-к (Розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) , з 23.11.2021 року ОСОБА_1 , звільнено з посади лікаря дерматовенеролога по переводу до «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» ДОР».

Згідно копії заяви позивача від 22 листопада 2021 року, останній просив прийняти його з 24 листопада 2021 року на посаду лікаря-дерматовенеролога, 0,25 ставки до амбулаторно-поліклінічного відділення №2, на час відпустки без збереження з/плати ОСОБА_3 .

У відповідності до копії наказу (розпорядження) №148-о від 26 листопада 2021 року ОСОБА_1 прийнято на роботу у зв`язку з реорганізацією, в порядку переведення, з 24 листопада 2021 року до амбулаторно-поліклінічного відділення №2, лікаря-дерматовенеролога 0,25 ставки, на час відпустки без збереження з/плати до 6ти років ОСОБА_3 до 17 березня 2022 року. Умови прийняття на роботу: на період відсутності основного працівника.

У відповідності до копії наказу №106-о від 3 березня 2022 року ОСОБА_3 , лікарю-дерматовенерологу амбулаторно-поліклінічного відділення 2, дозволено приступити до своїх обов`язків з 17 березня 2022 року.

Наказом директора Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпровської міської ради» Департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації Чухалової І.В. від 16 березня 2022 року №112о ОСОБА_1 , лікаря-дерматовенеролога амбулаторно-поліклінічного відділення 2, звільнено з займаної посади 16 березня 2022 року, у зв`язку із закінченням терміну строкового договору, згідно п.2 ст.36 КЗпП України, до сплати підлягає компенсація за 8 календарних днів не використаної відпустки. 4 квітня 2022 року інспектором з кадрів ОСОБА_5 у присутності медичного директора ОСОБА_8, головної медичної сестри ОСОБА_6 складено акт про те, що 4 квітня 2022 року ОСОБА_1 було запропоновано отримати у відділі кадрів свою трудову книжку та підписати всі необхідні документи про звільнення. 4 квітня 2022 року о 9.57 год. ОСОБА_1 в кабінеті інспектора з кадрів ОСОБА_5 відмовився від ознайомлення з наказом про звільнення та отримання своєї трудової книжки.

Даний наказ було оскаржено в судовому порядку, та рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25.11.2022 року ухваленому за результатом розгляду справи № 202/2398/22 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .. Змінено дату звільнення ОСОБА_1 , лікаря-дерматовенеролога амбулаторно-поліклінічного відділення 2, з займаної посади, у зв`язку із закінченням терміну строкового договору, згідно п.2 ст.36 КЗпП України, з «16 березня 2022 року» на «2 квітня 2022 року».

Вирішуючи питання про поновлення позивачу строку для оскарження наказу Наказу № 194-к (Розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 22.11.2021 року, суд виходить з наступного.

Позивач зазначає, що саме під час судового розгляду справи № 202/2398/22 він ознайомився штатний розписом «Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради, після чого йому стало відомого про порушення його прав під час звільнення та переведення, а тому просить поновити строк на оскарження Наказу № 194-к (Розпорядження) про припинення трудового договору (контракту).

Згідно з ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відповідності до положень ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В той же час, ч. 1 ст. 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Така спеціальна позовна давність для вимог пов`язаних із порушенням законодавства про працю встановлена ст. 233 КЗпП України, положеннями якого визначено, що у справах про звільнення працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно зі ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

З аналізу наведених правових норм випливає, що позивач вправі оскаржити наказ Наказу № 194-к (Розпорядження) про припинення трудового договору (контракту), протягом одного місяця з дня отримання його копії наказу або з дня видачі трудової книжки.

Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів, з яких можливо встановити дату отримання позивачем копії наказу, а рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25.11.2022 року по справі № 202/2398/22, на підставі Акту від 04.04.2022 року, встановлено, що ОСОБА_1 не отримував свою трудову книжку, суд доходить висновку, що з метою недопущення порушення прав позивача на захист, необхідно поновити останньому строк на оскарження в судовому порядку Наказу № 194-к (Розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 22.11.2021 року.

Відповідно до ч. 5 ст.267 ЦПК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Щодо позовних вимог про визнання незаконним і скасування Наказу № 194-к (Розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) та поновлення на роботі, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

У відповідності до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 32 КЗпП України передбачено, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Судом встановлено, що позивачу, з дотриманням встановлених чинним законодавством строки, 23.09.2021 року було повідомлено про зміну істотних умов праці, тобто роботодавцем дотримано строки.

Відповідно до п. 5 ч.1 ст. 36 КЗпП України, підставою припинення трудового договору є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.

Відповідно до оспорюваного Наказу № 194-к (Розпорядження) про припинення трудового договору (контракту), ОСОБА_1 з 23.11.2021 року звільнено з посади лікаря дерматовенеролога по переводу до «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» ДОР», на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП України.

Звільнення позивача було здійснено у зв`язку власноручно написаними ОСОБА_1 заявами від 22.11.2021 року, достовірність, яких не оспорювалась, а саме:

про звільнення його з посади лікаря дерматовенеролога з 22.11.2021 року у зв`язку із реорганізацією та переведенням до КП «ДОМЦСЗХ» ДОР на підставі п. 5ст. 36 КЗпП України;

про прийняття з 24.11.2021 року на посаду лікаря дерматовенеролога на 0,25 ставки до амбулаторної поліклініки на час відпустки ОСОБА_3 без збереження заробітної плати, з посадовим окладом згідно штатного розпису у зв`язку з реорганізацією в порядку переведення з КМ «Обласний шкірно-венерологічний диспансер» ДОР.

Даними заявами ОСОБА_1 від 22.11.2021 року, підтверджується наявність згоди позивача на припинення трудового договору (контракту), на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП України, по переводу до «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» ДОР», підтверджується зазначеними.

Отже, на виконання вимог ст. 32 КЗпП України, після повідомлення ОСОБА_1 про зміну істотних умов праці, у зв`язку з наявністю згоди останнього на переведення, відповідачем правомірно було прийнято рішення про звільнення позивача на підставі п. 5 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Посилання позивача про неможливість звільнення на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку із реорганізацією є безпідставними.

Так, статтею 32 КЗпП України визначено, що припинення трудовий договір за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу, відбувається виключно за наявності таких факторів: змін умов праці; відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці. Водночас, встановлені обставини, свідчать про фактичну відмову ОСОБА_1 від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці та наявність згодити на переведення на іншу роботу.

При цьому, позивачем не надано жодного доказу на введення його в оману чи допущення будь-яких порушень відповідачем прав позивача та/або процедури звільнення й переведення, під час винесення оспорюваного Наказу.

В обґрунтування позову, ОСОБА_1 також вказує на свою необізнаність про переведення на іншу посаду, строковість нового трудового договору, а також умов оплати праці за цим договором.

Разом з тим, такі посилання не знайшли свого підтвердження, та повністю спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, й заявами позивача від 22.11.2021 року, в яких ОСОБА_1 виразив своє бажання на звільнення у зв`язку з переведення до КП «ДОМЦСЗХ» ДОР, а також подальшого його прийняття на тимчасово вакантну посаду лікаря дерматовенеролога з оплатою праці 0,25 ставки посадового окладу, згідно штатного розпису.

Суд зазначає, що норма ч. 3 ст. 49 КЗпП України, на яку посилається позивач, відсутня в даному нормативно-правовому акті, як в редакції чинній на момент звільнення позивача, так і в редакції чинній на момент розгляду справи по суті.

При цьому, виходячи із суті обставин у зв`язку з якими позивач посилається на зазначену вище норму (не здійснення ознайомлення позивача з наявністю вакантних посад), можливо дійти висновку, що останній має на увазі положення норми ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України.

Даною нормою передбачено необхідність одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи.

Так, у зв`язку із реорганізацією, позивачу було запропоновано зайняти тимчасово вакантну посаду, на що, як встановлено, останній надав свою згоду. Дані обставини в ході розгляду справи не оспорювалось сторонами, а тому посилання ОСОБА_1 щодо недотримання зазначених вимог КЗпП України, є безпідставними.

Отже, в ході судового розгляду справи судом встановлено, що відповідачем під час звільнення позивача, в порядку п. 5 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, не допущено порушень трудового законодавства, а тому відсутні підстави для визнання оспорюваного Наказу № 194-к (Розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 22.11.2021 року незаконним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

За правилами ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13, ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Аналіз наведених норм процесуального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, сторона, яка звернулася до суду, повинна довести належними та допустимими доказами вимоги, що нею заявлені, суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Саме позивач мав довести в ході розгляду справи обґрунтованість кожного свого посилання, зокрема й щодо вартості її особистого майна.

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

При цьому, у рішенні Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року по справі «РуїзТоріха проти Іспанії» Суд вказав, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З урахуванням викладеного, судом не надається детальна відповідь на інші аргументи сторін, оскільки вони самі по собі, або в сукупності з іншими аргументами та доказами по справі, не пливають на вищезазначений висновок суду, щодо законності оспорюваного наказу.

Враховуючи, що в ході розгляду справи по суті не знайшов свого підтвердження факт незаконності Наказу № 194-к (Розпорядження) директора Комунального підприємства «Обласний шкірно-венерологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» від 22.11.2021 року про припинення трудового договору (контракту), суд доходить висновку про відсутність підстав для його скасування та задоволення позовних вимог в цій частині.

Решта позовних вимог ОСОБА_1 також задоволеною не підлягають, оскільки є похідними від необґрунтованої та недоведеної вимоги про визнання незаконним та скасування Наказу (Розпорядження) № 194-к від 22.11.2021 року.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, враховуючи відсутність належних та допустимих доказів наявності порушених відповідачем прав позивача, які підлягають захисту в судовому порядку, суд доходить висновку про необґрунтованість та відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору та судом ухвалюється рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати по розгляду справи, відповідно до положень ст.141 ЦПК України, відносяться на рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 263-265, 274-279, 354, 430 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради, про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Повне рішення складено 27 березня 2023 року

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Мачуський