Ухвала

від 25.07.2023 по справі 202/11053/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

Іменем України

25 липня 2023 року

м. Київ

справа № 202/11053/22

провадження № 61-9899ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суд м. Дніпропетровська від 21 березня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради» (далі - КП «ДОЦСЗХ» ДОР») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтований тим, що з 29 листопада 1983 року до 23 листопада 2021 року він працював на посаді лікаря дерматовенеролога Комунального підприємства «Дніпропетровський шкірно-венерологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» (у подальшому - Міська лікарня № 17, на час звернення з позовом - КП «ДОЦСЗХ» ДОР»).

Адміністрація КП «ДОМЦСЗХ» ДОР попередила його про звільнення у зв`язку з скороченням штату працівників в результаті реорганізації відповідача.

Його ввели в оману щодо відсутності вакантних місць в КП «ДОЦСЗХ» ДОР» і запропонували написати заяву про переведення його з посади лікаря дерматовенеролога на 0,25 ставки на час відпустки без збереження заробітної плати лікаря ОСОБА_2 . Його не повідомили, що новий договір буде строковим.

Наказом директора Комунального підприємства «Дніпропетровський шкірно-венерологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» (далі - КП «ДШВД» ДОР») від 22 листопада 2021 року № 194-к (далі - наказ № 194-к) з порушенням частини третьої статті 49-2, статті 42 КЗпП України він був звільнений із займаної посади на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП України та прийнятий 24 листопада 2021 року на посаду лікаря дерматовенеролога КП «ДОЦСЗХ» ДОР» в порядку переведення на 0,25 ставки з укладенням строкового договору замість безстрокового.

У березні 2022 року строковий трудовий договір було розірвано та він залишився без роботи.

Під час звільнення з КП «ДШВД» ДОР» він не був ознайомлений з наказом від 22 листопада 2021 року № 194-к та із записом в трудовій книжці, тому нічого не знав про переведення та вважав, що його звільнено саме в зв`язку із скороченням штату в комунальному підприємстві, яке було створене в результаті реорганізації.

Про порушення своїх прав під час звільнення та переведення він дізнався лише ознайомившись зі штатним розписом КП «ДОЦСЗХ» ДОР» під час судового розгляду у цій справі.

Відповідно до штатного розпису КП «ДОЦСЗХ» ДОР» на час реорганізації та на час звільнення (22 листопада 2021 року) були вакантними вісім штатних посад лікаря дерматовенеролога.

Його не було ознайомлено відповідно до частини третьої статті 49 КЗпП України з усіма вакантними посадами відповідача на час попередження про звільнення і на час звільнення.

Просив поновити строку звернення до суду згідно зі статтею 234 КЗпП України, визнання незаконним та скасування наказу № 194-к, поновлення його на посаді лікаря дерматовенеролога поліклініки КП «ДОЦСЗХ» ДОР», стягнення з КП «ДОЦСЗХ» ДОР» різниці у заробітній платі з розрахунку ставки та 0,25 ставки, отриманої внаслідок незаконних дій відповідача з 24 листопада 2021 року до 16 березня 2022 року, та середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення - з 16 березня 2022 року до дня поновлення на роботі.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2023 року, яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року, в позові відмовлено.

Суди виходили з того, що позивач не довів порушення його прав, оскільки докази у матеріалах справи вказують на те, що роботодавець виконав вимоги законодавства, а переведення і працевлаштування позивача на умовах, визначених у наказах відповідача, здійснено за згодою працівника.

Позивач не надав доказів, що його було введено в оману чи відповідач допустив будь-які порушення прав позивача та/або процедури звільнення й переведення під час винесення оспорюваного наказу.

Вимоги касаційної скарги

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська від 21 березня 2023 рокута постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року.

У касаційній скарзі заявник не погоджується із оскаржуваними судовими рішеннями, зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20, постанові Паленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами); суд апеляційної інстанції не вирішив клопотання про відкладення розгляду справи.

Обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що згідно з трудовою книжкою, серія НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 29 листопада 1983 року до 23 листопада 2021 року працював на посаді лікаря дерматовенеролога КП «ДШВД» ДОР», який було перейменовано в Міську лікарню № 17.

23 вересня 2021 року позивача під підпис повідомлено про зміну істотних умов праці, а саме: зміну систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, місцезнаходження робочого місця. 23 вересня 2021 року КП «ДШВД» ДОР» повідомило позивача про зміну істотних умов праці.

Наказом № 194-к про припинення трудового договору (контракту) з 23 листопада 2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади лікаря дерматовенеролога у зв`язку з переводом до КП «ДОЦСЗХ» ДОР».

Згідно із заявою позивача від 22 листопада 2021 року він просив з 24 листопада 2021 року прийняти його на посаду лікаря-дерматовенеролога до амбулаторно-поліклінічного відділення № 2 на 0,25 ставки на час відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_2 .

Відповідно до копії наказу (розпорядження) від 26 листопада 2021 року № 148-о з 24 листопада 2021 року у зв`язку з реорганізацією відповідача ОСОБА_1 прийнято на роботу в порядку переведення до амбулаторно-поліклінічного відділення № 2 на посаду лікаря-дерматовенеролога на 0,25 ставки на час відпустки ОСОБА_2 без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Умови прийняття на роботу - на період відсутності основного працівника.

Згідно з наказом від 03 березня 2022 року № 106-о ОСОБА_2 - лікарю-дерматовенерологу амбулаторно-поліклінічного відділення № 2 дозволено приступити до своїх обов`язків з 17 березня 2022 року.

Наказом директора КП «ДОЦСЗХ» ДОР» Департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації ОСОБА_3 від 16 березня 2022 року № 112о ОСОБА_1 - лікаря-дерматовенеролога амбулаторно-поліклінічного відділення № 2 16 березня 2022 року звільнено із займаної посади у зв`язку із закінченням терміну дії строкового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України. Визначено компенсацію за 8 календарних днів невикористаної відпустки.

04 квітня 2022 року інспектор з кадрів ОСОБА_4 у присутності медичного директора Гудової М. Г., головної медичної сестри ОСОБА_5 склав акт про те, що 04 квітня 2022 року ОСОБА_1 запропоновано отримати у відділі кадрів його трудову книжку та підписати документи про звільнення. 04 квітня 2022 року о 09:57 год. ОСОБА_1 у кабінеті інспектора з кадрів ОСОБА_4 відмовився від ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки.

Наказ від 16 березня 2022 року № 112о був предметом оскарження в судовому порядку та рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2022 року у справі № 202/2398/22 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з «16 березня 2022 року» на «2 квітня 2022 року».

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 32 КЗпП України).

Відповідно до пункту 5 статті 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.

Вказана стаття визначає можливість припинення трудового договору в порядку переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу чи організацію чи в зв`язку з переходом на виборну посаду за наявності певних умов, а саме: згоди працівника на переведення, угоди між власниками або керівниками зацікавлених підприємств (того, на якому працює особа, і того, куди він має намір перевестися), наказу за попереднім місцем роботи про переведення, а також наказу про прийняття на роботу за новим місцем роботи (постанова Верховного Суду від 15 березня 2021 року у справі № 566/435/18, провадження № 61-21514св19).

Особливістю переведення працівника на інше підприємство є те, що працівник припиняє трудові відносини з одним роботодавцем і укладає трудовий договір з іншим. Ініціатором переведення може бути як сам працівник, так і роботодавець, заінтересований у переведенні працівника.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 688/2531/20, провадження № 61-3135св21.

Згідно з частиною першою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Відповідно до частини третьої статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Суди встановили, що КП «ДШВД» ДОР» дотрималось строків для повідомлення працівника про зміну істотних умов праці, позивачу було запропоновано зайняти тимчасово вакантну посаду, на що він надав свою згоду.

Звільнення позивача було здійснено на підставі власноручно написаних заяв ОСОБА_1 від 22 листопада 2021 року, достовірність, яких не оспорювалась сторонами. Прийняття позивача на роботу на посаду лікаря дерматовенеролога на час відпустки ОСОБА_2 з визначеним строком відбулось на підставі його заяви про прийняття на роботу.

Відповідно до акта комісії відповідача від 04 квітня 2022 року позивач відмовився від ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки.

З огляду на сказане, суди не встановили, а позивач не довів, що його звільнення відбулось шляхом введення його в оману чи допущення будь-яких порушень відповідачем прав позивача та/або процедури звільнення й переведення.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суди дійшли правильного висновку про те, що позивач не довів, що під час звільнення позивача в порядку, визначеному пунктом 5 статті 36 КЗпП України, відповідач допустив порушення трудового законодавства.

Постанова Пленуму Верховного Суду України, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, не є постановою Верховного Суду. Постанови Пленуму Верховного Суду України мають рекомендаційний характер. Посилання у касаційній скарзі на постанову Пленуму Верховного Суду України не є підставою для відкриття касаційного провадження згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, які були викладені у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20, визначених заявником як підстава касаційного оскарження, є необґрунтованими з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20 суди встановили інші фактичні обставини (працівник не погодився на всі запропоновані вакантні посади роботодавця після попередження про наступне звільнення), проте сформульовано загальний висновок, що оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору; за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівнику були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Загальний правовий висновок узгоджується з висновками судів у справі, що переглядається.

Щодо посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції проігнорував його клопотання про відкладення розгляду справи з огляду на необхідність позивачу виїхати у волонтерських справах до зони наближеної до зони ведення бойових дій, то це клопотання не є клопотанням щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи відповідно до пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, тому не може вважатися обґрунтованою підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 4 частини другої статті 389, пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини п`ятої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Таким чином, не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що суд в оскаржуваних рішеннях застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Касаційна скарга не містить посилання на інші підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України.

Тому відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України є підстави для визнання касаційної скарги ОСОБА_1 необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

У Х В А Л И В :

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2023 рокута постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

О. В. Ступак

В. В. Яремко