Постанова

від 30.05.2023 по справі 202/11053/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5485/23 Справа № 202/11053/22 Суддя у 1-й інстанції - Мачуський О. М. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2023 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

головуючого судді Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.,

за участю секретаря Заворотного К.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2023 року

у цивільнійсправі запозовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб Дніпропетровської обласної ради» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб Дніпропетровської обласної ради (далі КП «ДОЦСЗХ» ДОР») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що з 29 листопада 1983 року до 23 листопада 2021 року він працював на посаді лікаря дерматовенеролога Комунального підприємства «Дніпропетровський шкірно-венерологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради», який було перейменовано в Міську лікарню № 17, а в подальшому в КП «ДОЦСЗХ» ДОР». Адміністрацією КП «ДОМЦСЗХ» ДОР було попереджено позивача про звільнення в зв`язку з скороченням штату працівників в результаті реорганізації. Позивач вважав, що його ввели в оману щодо відсутності вакантних місць в КП «ДОЦСЗХ» ДОР» і запропонували написати заяву про переведення позивача з посади лікаря дерматовенеролога поліклініки на 0,25 ставки на час відпустки без збереження заробітної плати лікаря ОСОБА_2 . При цьому мова не йшла про те, що договір строковий.

Наказом директора КП «Дніпропетровський шкірно-венерологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» № 194-к від 22 листопада 2021 року в порушення вимог частини третьої статті 49-2, статті 42 КЗпП України позивач був звільнений з займаної посади на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП України та прийнятий 24 листопада 2021 року на посаду лікаря дерматовенеролога КП «ДОЦСЗХ» ДОР» в порядку переведення, однак на 0,25 ставки та на строковий договір замість безстрокового. У березні 2022 року строковий трудовий договір було розірвано та позивач залишився без роботи.

Позивач зазначав, що під час звільнення з КП «Дніпропетровський шкірно-венерологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради», він не був ознайомлений з наказом № 194-к від 22 листопада 2021 року та із записом в трудовій книжці, а тому нічого не знав про переведення та вважав, що його звільнено саме в зв`язку із скороченням штату в комунальному підприємстві, яке було створене в результаті реорганізації. При цьому, про порушення своїх прав під час звільнення та переведення, позивач дізнався лише ознайомившись зі штатним розписом КП «ДОЦСЗХ» ДОР» під час судового провадження у справі № 202/2398/22. Відповідно до штатного розпису КП «ДОЦСЗХ» ДОР» станом на момент реорганізації та на час звільнення (22 листопада 2021 року) вісім штатних посад лікаря дерматовенеролога були вакантними. Отже, в порушення вимог частини третьої статті 49 КЗпП України позивача не було ознайомлено, як того вимагає законодавство, з усіма вакантними посадами які існували, як на час попередження про звільнення, так і на час звільнення.

Ураховуючи викладене, позивач заявив вимогу про: поновлення строку звернення до суду згідно статті 234 КЗпП України; визнання незаконним та скасування наказу директора КП «Обласний шкірно-венерологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» № 194-к від 22 листопада 2021 року; поновлення його на посаді лікаря дерматовенеролога поліклініки КП «ДОЦСЗХ» ДОР»; стягнення з КП «ДОЦСЗХ» ДОР» різниці у заробітній платі з розрахунку ставки та 0,25 ставки отриманої внаслідок незаконних дій керівництва, з 24 листопада 2021 року до 16 березня 2022 року, та середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення, з 16 березня 2022 року до дня поновлення на роботі.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявив вимогу про зміну оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилався на те, що йому не було запропоновано відповідачем усі вільні вакантні посади, які були наявні на підприємстві. Також, адміністрація роботодавця, користуючись довірою з його боку та наявністю у нього вікових вад зору, надала підписати заздалегідь заготовлені заяви про звільнення з роботи та переведення, значення яких він не розумів.

У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу позивача без задоволення.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа і смс-повідомлення.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції з`ясовано, що ОСОБА_1 з 29 листопада 1983 року по 23 листопада 2021 року працював на посаді лікаря дерматовенеролога КП «Дніпропетровський шкірно-венерологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради», який було перейменовано в Міську лікарню № 17, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 .

23 вересня 2021 року позивача під підпис повідомлено про зміну істотних умов праці, а саме: зміна систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, місцезнаходження робочого місця. КП «ДШВД» ДОР» дотримано строки для повідомлення працівника про зміну істотних умов праці.

Наказом № 194-к (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) з 23 листопада 2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади лікаря дерматовенеролога по переводу до КП «ДОЦСЗХ» ДОР».

Згідно копії заяви позивача від 22 листопада 2021 року, останній просив прийняти його з 24 листопада 2021 року на посаду лікаря-дерматовенеролога, 0,25 ставки до амбулаторно-поліклінічного відділення № 2, на час відпустки без збереження з/плати ОСОБА_2 .

У відповідності до копії наказу (розпорядження) № 148-о від 26 листопада 2021 року ОСОБА_1 прийнято на роботу у зв`язку з реорганізацією, в порядку переведення, з 24 листопада 2021 року до амбулаторно-поліклінічного відділення № 2, лікаря-дерматовенеролога 0,25 ставки, на час відпустки без збереження з/плати до 6-ти років ОСОБА_2 до 17 березня 2022 року. Умови прийняття на роботу: на період відсутності основного працівника.

У відповідності до копії наказу № 106-о від 03 березня 2022 року ОСОБА_2 , лікарю-дерматовенерологу амбулаторно-поліклінічного відділення № 2, дозволено приступити до своїх обов`язків з 17 березня 2022 року.

Наказом директора КП «ДОЦСЗХ» ДОР» Департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації ОСОБА_3 від 16 березня 2022 року № 112о ОСОБА_1 , лікаря-дерматовенеролога амбулаторно-поліклінічного відділення № 2, звільнено з займаної посади 16 березня 2022 року у зв`язку із закінченням терміну строкового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, до сплати підлягає компенсація за 8 календарних днів не використаної відпустки. 04 квітня 2022 року інспектором з кадрів ОСОБА_4 у присутності медичного директора Гудової М.Г., головної медичної сестри ОСОБА_5 складено акт про те, що 04 квітня 2022 року ОСОБА_1 було запропоновано отримати у відділі кадрів свою трудову книжку та підписати всі необхідні документи про звільнення. 04 квітня 2022 року о 09:57 год. ОСОБА_1 в кабінеті інспектора з кадрів ОСОБА_4 відмовився від ознайомлення з наказом про звільнення та отримання своєї трудової книжки.

Даний наказ було оскаржено в судовому порядку та рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2022 року ухваленому за результатом розгляду справи № 202/2398/22 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 . Змінено дату звільнення ОСОБА_1 , лікаря-дерматовенеролога амбулаторно-поліклінічного відділення № 2, з займаної посади, у зв`язку із закінченням терміну строкового договору, згідно пункту 2 статті 36 КЗпП України, з «16 березня 2022 року» на «2 квітня 2022 року».

Відмовляючи в позові суд першої інстанції зробив висновок про те, що позивачем не підтверджено порушення його прав, оскільки наявні докази вказують на те, що роботодавцем виконані вимоги законодавства та переведення і працевлаштування позивача на умовах визначених в наказах роботодавця здійснено за згодою працівника.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною першою статті 32 КЗпП України встановлено, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до пункту 5 статті 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.

Особливістю переведення працівника на інше підприємство є те, що працівник припиняє трудові відносини з одним роботодавцем і укладає трудовий договір з іншим. Ініціатором переведення може бути як сам працівник, так і роботодавець, заінтересований у переведенні працівника.

Після звільнення працівника, у зв`язку з переведенням його на роботу на інше підприємство такий працівник має бути прийнятий на роботу на підприємство, на яке його запрошено, не пізніше наступного дня після звільнення з попереднього підприємства, якщо не було обумовлено іншої дати.

Відповідно до частини п`ятої статті 24 КЗпП України особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Незаконність свого звільнення ОСОБА_1 , зокрема, пов`язує із тим, що йому не було запропоновано вільні вакантні посади, які були на підприємстві, проте такі доводи апеляційної скарги необґрунтовані, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Згідно з частиною третьою статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Судом встановлено, що позивачу, з дотриманням встановлених чинним законодавством часових рамок, 23 вересня 2021 року було повідомлено про зміну істотних умов праці, тобто роботодавцем дотримано строки.

Відповідно до оспорюваного наказу № 194-к (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту), ОСОБА_1 з 23 листопада 2021 року звільнено з посади лікаря дерматовенеролога по переводу до КП «ДОЦСЗХ» ДОР» на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП України.

Отже, на виконання вимог статті 32 КЗпП України, після повідомлення ОСОБА_1 про зміну істотних умов праці, у зв`язку з наявністю згоди останнього на переведення, відповідачем правомірно було прийнято рішення про звільнення позивача на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП України.

Отже, у справі, яка переглядається, звільнення позивача відбулось на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП України, тобто переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію.

Так, у зв`язку із реорганізацією, позивачу було запропоновано зайняти тимчасово вакантну посаду, на що, як встановлено, останній надав свою згоду. Дані обставини в ході розгляду справи не оспорювалось сторонами, а тому посилання ОСОБА_1 щодо недотримання зазначених вимог КЗпП України, є безпідставними.

Водночас, встановлені обставини, свідчать про фактичну відмову ОСОБА_1 від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці та наявність згодити на переведення на іншу роботу.

При цьому, позивачем не надано доказів на введення його в оману чи допущення будь-яких порушень відповідачем прав позивача та/або процедури звільнення й переведення, під час винесення оспорюваного наказу.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що адміністрація КП «ДОМЦСЗХ» ДОР», користуючись довірою з його боку та наявністю у нього вікових вад зору, надала підписати заздалегідь заготовлені заяви, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги як безпідставні.

Звільнення позивача було здійснено у зв`язку власноручно написаними ОСОБА_1 заявами від 22 листопада 2021 року, достовірність, яких не оспорювалась.

Та суд першої інстанції відреагував на аргументи заявника стосовно достовірності та доказового значення заяви позивача про звільнення його з посади лікаря дерматовенеролога з 22.11.2021 року у зв`язку із реорганізацією та переведенням до КП «ДОМЦСЗХ» ДОР» на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП України та іншої заяви про прийняття з 24 листопада 2021 року на посаду лікаря дерматовенеролога на 0,25 ставки до амбулаторної поліклініки на час відпустки ОСОБА_2 без збереження заробітної плати, з посадовим окладом згідно штатного розпису у зв`язку з реорганізацією в порядку переведення з КП «Обласний шкірно-венерологічний диспансер» ДОР», та суд обґрунтовано вважав що зазначені документальні докази є належними письмовими доказами які були вирішальними для розгляду справи.

Даними заявами ОСОБА_1 від 22 листопада 2021 року підтверджується наявність його вільної згоди на припинення трудового договору (контракту) на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП України по переводу до КП «ДОМЦСЗХ» ДОР», а також подальшого його прийняття на тимчасово вакантну посаду лікаря дерматовенеролога з оплатою праці 0,25 ставки посадового окладу, згідно штатного розпису.

Отже, встановивши в ході судового розгляду справи, що відповідачем під час звільнення позивача в порядку пункту 5 статті 36 КЗпП України не допущено порушень трудового законодавства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного наказу № 194-к (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 22 листопада 2021 року незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судові рішення, яке відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районногосуду м.Дніпропетровська від21березня 2023року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 30 травня 2023 року.

Судді: