Рішення
від 16.03.2023 по справі 910/14566/22
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.03.2023Справа № 910/14566/22

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., за участю секретаря судового засідання Анастасової К.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, з повідомлення (викликом) сторін, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРИНВУД-ПРОЕКТ» (49029, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Українська, будинок 36) до Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРДСЕРВІС» (01133, місто Київ, вул. Коновальця Євгена, будинок 36-Д, приміщення 65-з) про стягнення 953 428,08 грн,

За участю представників сторін:

від позивача - Кок С.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРИНВУД-ПРОЕКТ» (далі - позивач, ТОВ «ГРИНВУД-ПРОЕКТ») звернулось до Господарського суду міста Києва (далі - суд) із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРДСЕРВІС» (далі - відповідач, ТОВ «КАРДСЕРВІС») про стягнення 953 428,08 грн, з яких: 488 691,03 грн заборгованість, 187 240,88 грн інфляційне збільшення суми заборгованості за період з 01.01.2021 по 20.12.2022, 248 616,54 грн - пеня за період з 01.01.2021 по 20.12.2022 та 3% річних за період з 01.01.2021 по 20.12.2022 у розмірі 28 879,63 грн, а також 14 301,42 грн судові витрати у справі.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору № 4841/20-БВ купівлі-продажу цінних паперів від 04.06.2020, укладеного між ТОВ «КАРДСЕРВІС» та ТОВ «АЗУРРО ФІНАНС» в частині повної та своєчасної оплати отриманих цінних паперів, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, право вимоги якої було передано ТОВ «ГРИНВУД-ПРОЕКТ» за Договором відступлення права вимоги № 1 від 22.07.2020, на яку було нараховано пеню, інфляційне збільшення та 3% річних.

Автоматизованою системою документообігу суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер 910/14566/22 та справу передано на розгляд судді Демидову В.О.

Ухвалою суду від 09.01.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

13.02.2023 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив суд поновити відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву у зв`язку із його пропуском з поважних причин та здійснювати відлік строку з моменту ознайомлення представника відповідача з матеріалами позовної заяви.

Заява представника відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву аргументована тим, що у зв`язку із обставинами непереборної сили - воєнними діями на території держави, а також внаслідок запровадження в Україні воєнного стану на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ (який у подальшому неодноразово продовжувався), наказом ТОВ «КАРДСЕРВІС» від 25.02.2022 № 25/02-1 для співробітників компанії запроваджено дистанційний режим роботи, а керівник ТОВ «КАРДСЕРВІС» - Олександр Яровий - виїхав з території України 29.12.2022, що підтверджується відповідною відміткою у особистому паспорті громадянина України для виїзду за кордон, та станом на даний час перебуває за її межами, у зв`язку з чим приміщення № 65-з за адресою: м. Київ, вул. Є. Коновальця, буд. 36-Д, фактично не використовується для ведення діяльності відповідача і є «номінальною юридичною адресою», а поштове відправлення (штрихкодовий ідентифікатор № 01054 9329522 1), яке містило копію ухвали від 09.01.2023 у справі № 910/14566/22, було вручене працівнику служби охорони офісної будівлі за адресою: м. Київ, вул. Є. Коновальця, буд. 36-Д, який не має жодного відношення до відповідача.

При цьому, вказане поштове відправлення було відкрито з дозволу керівника ТОВ «КАРДСЕРВІС» - 24.01.2023, а його вміст у вигляді фотокопій направлений засобами електронного зв`язку для ознайомлення Яровому О.С., яким цього ж дня невідкладно був укладений договір про надання правової (правничої) допомоги з Адвокатським об`єднанням «Юр.Іст.Вест» та 24.01.2023 адвокатом Адвокатського об`єднання «Юр.Іст.Вест» Кабановим В.І. подано до суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, та під час вказаної процесуальної дії отримав можливість з`ясувати предмет і підстави позову, які розглядаються судом у справі № 910/14566/22.

Також, відповідно до матеріалів справи, ТОВ «ГРИНВУД-ПРОЕКТ», на виконання процесуального закону одночасно зі зверненням до суду з даним позовом направило на адресу відповідача примірник позовної заяви з доданими до неї матеріалами, що підтверджується транспортною накладною та описом вкладення у цінний лист (штрихкодовий ідентифікатор № 49008 81081901 0), однак дане поштове відправлення також не було вручено відповідачу (підтверджується даними трекінгу поштового відправлення) з тих самих причин, а саме - дистанційна робота співробітників відповідача та виїзд керівника відповідача за кордон.

Таким чином, до 24.01.2023 відповідач не був обізнаний про наявність спору та судового провадження, яке розглядається Господарським судом міста Києва, та, з огляду на викладені обставини, на думку відповідача, існують підстави для поновлення строку подання відзиву на позовну заяву, у зв`язку із його пропуском із поважних причин.

Частиною першою ст. 119 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк (частина четверта ст. 119 ГПК України).

З огляду на те, що відзив був поданий одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку, суд вважає за можливе поновити відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву та прийняти його до розгляду.

Між тим, відповідач вважає, що позов може бути задоволений лише частково.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача посилався на те, що за даними, наведеними у позовній заяві, ТОВ «ГРИНВУД-ПРОЕКТ» з 22.07.2020 по 16.11.2020 отримало від ТОВ «КАРДСЕРВІС» грошові кошти у сумі 1 598 658,63 грн, разом з тим, відомості про перерахування коштів з 17.11.2020 до цього часу відсутні, у зв`язку з чим вказані обставини не дозволяють встановити дійсний розмір заборгованості ТОВ «КАРДСЕРВІС» перед ТОВ «ГРИНВУД-ПРОЕКТ» станом на дату подання позовної заяви. Відомостей щодо виконання ТОВ «КАРДСЕРВІС» зобов`язання за договором купівлі-продажу цінних паперів позивач не надав.

Представник відповідача зазначав, що співробітники ТОВ «КАРДСЕРВІС» з 25.02.2022 переведені на дистанційний режим роботи, а директор відповідача перебуває поза межами України, доступу до даних бухгалтерської документації задля підтвердження фактів та сум сплати коштів за період листопад 2020 року - лютий 2023 року у ТОВ «КАРДСЕРВІС» об`єктивно відсутній, у зв`язку з чим, на думку відповідача, вказані обставини є підставою для клопотання про витребування у позивача банківських виписок за період листопад 2020 року - лютий 2023 року та оборотно-сальдових відомостей (по взаєморозрахункам з ТОВ «КАРДСЕРВІС») з метою встановлення дійсного розміру заборгованості.

Відповідач стверджував, що директор ТОВ «КАРДСЕРВІС» Олександр Яровий звіряння взаєморозрахунків за договором від 22.07.2020 № 1 не проводив і Акт звірки взаєморозрахунків по договору від 22.07.2020 № 1 за період січень 2019 - грудень 2022 не підписував, а договір від 22.07.2020 № 1 між ТОВ «КАРДСЕРВІС» та ТОВ «ГРИНВУД-ПРОЕКТ» ніколи не укладався, що на думку відповідача, викликає сумнів з приводу достовірності поданого позивачем документу або він є підробленим, у зв`язку з чим, маючи на меті пересвідчитись у достовірності поданої позивачем копії документа Акт звірки взаєморозрахунків, відповідач просив суд витребувати оригінал документа для його огляду.

На думку відповідача, обчислення розміру пені відповідно до умов Договору купівлі-продажу цінних паперів від 04.06.2020 № 4841/20-БВ з урахуванням положень ст. 258, ст. 551 ЦК України, здійснено позивачем не вірно та судом має бути перевірений розмір основної заборгованості, на яку позивачем здійснені нарахування пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Також, представник відповідача зазначав, що між ТОВ «ГРИНВУД-ПРОЕКТ» та ТОВ «КАРДСЕРВІС» існували перемовини щодо погашення заборгованості за Договором купівлі-продажу цінних паперів від 04.06.2020 № 4841/20-БВ, та складались відповідні графіки сплати коштів, однак обставини воєнного стану (розділ 7 Договору), який розпочався в Україні з 24.02.2022 стали об`єктивною перешкодою для належного і своєчасного виконання зобов`язання щодо сплати заборгованості, що, на думку відповідача, є підставою для застосування судом приписів частини третьої ст. 551 ЦК України та зменшення до нуля (скасування) передбаченого договором розміру неустойки, з урахуванням характеру відносин між сторонами спору у даній справі.

Разом з відзивом на позовну заяву представник відповідача просив суд, з метою неупередженого дослідження всіх доказів, що мають значення у справі та прийняття обґрунтованого рішення - перейти до розгляду справи в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 23.02.2023 клопотання ТОВ «КАРДСЕРВІС» про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи задоволено, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 16.03.2023 о 12:00 год.

Вказаною ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання ТОВ «КАРДСЕРВІС» про витребування у позивача для огляду оригінал документа: «Акт звірки взаєморозрахунків» по договору від 22.07.2020 № 1 за період січень 2019 - грудень 2022, який поданий у складі додатків до позовної заяви, а також банківські виписки за період листопад 2020 року - лютий 2023 року та оборотно-сальдові відомості по взаєморозрахункам з ТОВ «КАРДСЕРВІС».

28.02.2023 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначав, що відповідач заперечує проти позовних вимог в частині стягнення неустойки, що обґрунтовані обставинами воєнного стану, обставинами непереборної сили відповідно до ст. 617 ЦК України та нормами частини третьої ст. 551 ЦК України, проте, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановлений) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. При цьому, ТОВ «КАРДСЕРВІС» жодним належним доказом не довело, що обставини воєнного стану є підставою для неможливості належного виконання зобов`язання з оплати ціни за Договором купівлі- продажу цінних паперів від 04.06.2020 № 4841/20-БВ, та може бути підставою для «зменшення до нуля (скасування) передбаченого договором розміру неустойки».

Також представник позивача зазначив, що Акт звіряння розрахунків станом за період: з січень 2019 року - грудень 2022 року підписаний з боку ТОВ «КАРДСЕРВІС» головним бухгалтером Шрамко Іриною Олександрівною, про що надано наказ ТОВ «КАРДСЕРВІС» від 30.06.2020 № 72-К-0000000039 про прийняття на роботу головним бухгалтером Шрамко Ірини Олександрівни та посадову інструкцію головного бухгалтера ТОВ «КАРДСЕРВІС» від 03.01.2020 № 1.

07.03.2023 від представника позивача надійшла заява про збільшення або зменшення/збільшення розміру позовних вимог (заява про збільшення позовних вимог), в якій позивач зазначав, що пеня перерахована за період з 26.12.2021 по 06.03.2023, а 3% річних та індекс інфляції перераховані за період з 01.01.2021 по 06.03.2023, у зв`язку з чим просив суд стягнути з відповідача 945 355,99 грн, з яких: 488 691,03 грн заборгованість, 197 417,71 грн інфляційне збільшення суми заборгованості за період з 01.01.2021 по 06.03.2023, 227 314,97 грн - пеня за період з 26.12.2021 по 06.03.2023 та 3% річних за період з 01.01.2021 по 06.03.2023 у розмірі 31 932,28 грн.

Відповідно до п. 2 частини другої ст. 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Слід зазначити, що заява про збільшення або зменшення/збільшення розміру позовних вимог (заява про збільшення позовних вимог), подана позивачем, за своїм змістом та за правовою природою є заявою про зменшення розміру позовних вимог, оскільки загальна сума позовних вимог, які позивач просить стягнути з відповідача, відповідно до поданої позивачем заяви зменшується з 953 428,08 грн до 945 355,99 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе прийняти до розгляду заяву представника позивача про зменшення позовних вимог до 945 355,99 грн, а відтак загальна сума ціни позову, з урахування поданої позивачем заяви про зменшення позовних вимог, яка підлягає до розгляду, становить: 945 355,99 грн, з яких: 488 691,03 грн заборгованість, 197 417,71 грн інфляційне збільшення суми заборгованості за період з 01.01.2021 по 06.03.2023, 227 314,97 грн - пеня за період з 26.12.2021 по 06.03.2023 та 3% річних за період з 01.01.2021 по 06.03.2023 у розмірі 31 932,28 грн.

07.03.2023 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в якому повторно зазначено про можливе задоволення позову частково та просив суд стягнути з ТОВ «КАРДСЕРВІС» на користь ТОВ «ГРИНВУД-ПРОЕКТ» підтверджену документально суму основної заборгованості за договором купівлі-продажу цінних паперів від 04.06.2020 № 4841/20-БВ, право вимагати погашення якої набуло ТОВ «ГРИНВУД-ПРОЕКТ» на підставі Договору відступлення права вимоги від 22.07.2020 № 1, та з урахуванням обставин військового стану розстрочити виконання постановленого рішення на 6 місяців.

Також, представник відповідача вказав на те, що візуальне дослідження Акту звірки взаєморозрахунків дозволяє дійти висновку про те, що підпис невідомої особи та печатка ТОВ «КАРДСЕРВІС» є механічно накладеними на документ, а в дійсності його ніхто не підписував та представник позивача жодним чином не відреагував на те, що у дійсності договір від 22.07.2020 № 1 між ТОВ «КАРДСЕРВІС» та ТОВ «ГРИНВУД-ПРОЕКТ» ніколи не укладався.

15.03.2023 від представника відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи, а також долучено платіжні доручення №688 від 10.01.2023 на суму 51400,00 грн та платіжне доручення 718 від 30.01.2023 на суму 40 000,00 грн, вищевказані платіжні доручення містять наступне призначення платежу: «повернення фін допомоги №1208/01 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги».

Окрім того представником відповідача було долучено лист яким останній просив позивача отримані грошові кошти у загальному розмірі 91 400,00 грн. зарахувати у рахунок погашення заборгованості за договором купівлі-продажу цінних паперів від 04.06.2020р. № 4841/20-БВ (укладений між ТОВ "Кардсервіс" та ТОВ "Азурро Фінанс"), право вимоги за яким належить товариству з обмеженою відповідальністю "Гринвуд-Проект" на підставі договору відступлення права вимоги від 22.07.2020р. № 1 (повідомлення про відступлення права вимоги від 22.07.2020р. № 22-07/1).

Відповідно, правильними представник відповідача зазначає, що слід вважати наступне призначення платежу за платіжними дорученнями від 10.01.2023р. № 688 та від 30.01.2023р. № 718: "Оплата за облігації по дог.№841/20-БВ від 04.06.2020 р. (Договір відступлення права вимоги N1 від 22.07.2020 р.)".

У судове засідання 16.03.2023 представник позивача прибув надав свої пояснення з урахуванням поданої представником відповідача заяви відповідно до якої заперечував стосовно підстав викладених в останній та зазначив, що грошові кошти у розмірі 91 400,00 грн були зараховані в погашення заборгованості за договором №1208/01 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги та надано суду для огляду вищевказаний договір.

Окрім того представник позивача у судовому засіданні 16.03.2023 подав заяву про розмір судових витрат який складає 14253,67 грн. та долучив документи у підтвердження останніх.

Представник відповідача у судове засідання не прибув проте до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із зайнятістю представника в іншому судовому процесі.

Оскільки відповідач не обмежений у виборі представника для участі в судовому засіданні, а також з огляду на те, що явка представників сторін обов`язковою не визнавалась і нез`явлення представника відповідача не перешкоджає вирішенню спору в даному випадку підстави для відкладення розгляду справи у судовому засіданні, визначені статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

В судовому засіданні 16.03.2023 оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

04.06.2020 між ТОВ «КАРДСЕРВІС» (далі - Покупець) та ТОВ «АЗУРРО ФІНАНС» (далі - Продавець)був укладений Договір № 4841/20-БВ купівлі-продажу цінних паперів (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Покупець зобов`язується оплатити Продавцю, а Продавець передати у власність Покупця наступні цінні папери (далі ЦП): Вид та форма випуску ЦП: Облігації підприємств Іменні процентні; Форма існування ЦП: Бездокументарна; Емітент: ТОВ «КАРДСЕРВІС» (серія А); ЄДРПОУ: 39551837; Код ISIN: UA4000203988; Номінальна вартість ЦП: 1 000,00 грн; Кількість ЦП: 3 307 штук; Ціна одного цінного паперу: Визначається діленням загальної суми Договору на кількість цінних паперів; Вартість продажу ЦП: 3 354 554,66 грн.

Згідно з п. 1.2. та п. 1.3. Договору, загальна сума Договору складає: 3 354 554,66 грн. Валюта Договору: Гривня UАН.

Відповідно до п. 2.1. та п. 2.2. Договору, Покупець зобов`язаний в термін до 31.12.2020 включно провести повну оплату на користь Продавця загальної суми Договору шляхом безготівково перерахування суми Договору на розрахунковий рахунок Продавця. Зазначене зобов`язання вважається виконаним у момент отримання Продавцем Загальної Суми Договору у повному обсязі. Спосіб проведення розрахунків - без дотримання «поставка проти оплати».

Умовами п. 3.1. Договору передбачено, що Продавець зобов`язаний в термін до 15.06.2020 включно здійснити всі необхідні дії для передачі ЦП від Продавця у власність Покупця, у тому числі надати депозитарній установи розпорядження на списання ЦП з власного рахунку у цінних паперах.

Покупець протягом строку, визначеного в п. 3.1. цього Договору, зобов`язаний надати депозитарній установи розпорядження про зарахування ЦП на власний рахунок у цінних паперах. Перехід прав власності на ЦП здійснюється в момент зарахування ЦП на рахунок у цінних паперах Покупця (п. 3.2. Договору).

Пунктом 3.3. Договору передбачено, що перехід прав власності на ЦП здійснюється в Національній депозитарній системі України за реквізитами, вказаними у цьому пункті Договору.

Умовами пп. 5.1.1. та пп. 5.1.3. п. 5.1. Договору передбачено, що укладаючи цей Договір, Покупець бере на себе такі обов`язки: оплатити ЦП в повному обсязі в термін (строк) та в порядку, передбачені Розділом 2. Договору; виконати всі інші зобов`язання, які випливають із Договору і покладені на Покупця законодавством України.

Укладаючи цей Договір, Продавець бере на себе такі обов`язки: здійснити передачу ЦП у власність Покупця у термін (строк) та в порядку, що передбачені Розділом 3. Договору; виконати всі інші зобов`язання, які випливають із Договору і покладені на Продавця законодавством України (пп. 5.3.1. та пп. 5.3.2. п. 5.3. Договору).

Згідно з п. 6.1. Договору, Сторони домовились, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання будь-якою із Сторін зобов`язань, передбачених Договором, до такої Сторони застосовуються штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня).

Відповідно до п. 6.3. Договору, у випадку прострочення виконання Стороною грошових зобов`язань, передбачених цим Договором або таких, що випливають з нього, винна Сторона зобов`язана сплатити іншій Стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми простроченого грошового зобов`язання за кожний день прострочення. Нарахування пені відбувається до моменту повного виконання Стороною грошових зобов`язань.

Винна Сторона зобов`язана відшкодувати іншій Стороні збитки та сплатити штрафні санкції за першою вимогою іншої Сторони (п. 6.6. Договору).

Умовами п. 7.1. та п. 7.2. Договору передбачено, що Сторони домовились, що Сторона, яка не виконала та/або неналежним чином виконала своє зобов`язання звільняється від відповідальності, якщо таке невиконання та/або неналежне виконання є наслідком дії на таку Сторону обставин форс-мажору. Під обставинами форс-мажору Сторони розуміють дію непереборної сили та явищ соціального характеру, виникнення та припинення дії яких не залежить від волі, свідомості та бажання Сторін.

Такими обставинами Сторони, зокрема, визнають: землетруси, повені, пожежі, епідемії, бойові події, війни, страйки, громадянські заворушення, втручання влади (п. 7.3. Договору).

Відповідно до п. 7.4. та п. 7.5. Договору, Сторона, що зазнала дії обставин форс-мажору зобов`язана протягом 2 (Двох) робочих днів повідомити іншу Сторону у письмовій формі про перешкоди, що викликані дією обставин форс-мажору, їх вплив на здатність виконувати зобов`язання (об`єм неможливості виконання зобов`язань, строковість неможливості виконання зобов`язань; фізична або юридична природа перешкоди). У випадку припинення дії обставин форс-мажору Сторона, що зазнавала їх дії зобов`язана протягом 2 (Двох) робочих днів повідомити іншу Сторону про таку подію.

Згідно з п. 7.6. Договору, Сторони погоджуються, шо обов`язок доказування дії обставин форс-мажору лежить на Стороні, що зазнала їх дії. Належними доказами дії обставин форс-мажору Сторони визнають, зокрема, відповідні довідки, видані Торгово-промисловою палатою України.

Сторони домовились, шо дотримання Стороною, яка порушила свої зобов`язання внаслідок дії обставин форс-мажору, процедури, передбаченої п. 7.4. звільняє таку Сторону від відповідальності за порушення зобов`язань та зупиняє перебіг строку виконання зобов`язань на сірок дії обставин форс-мажору (п. 7.7. Договору)

Умовами п. 9.1. Договору, передбачено, що Договір набуває чинності та вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та діє до повного виконання Сторонами своїх обов`язків за Договором.

Згідно з п. 9.5. Договору, Договір припиняє свою дію у разі, зокрема: виконання Сторонами зобов`язань за Договором, проведених належним чином, про шо Сторони складають відповідний Акт.

Відповідно до п. 10.2. Договору, якщо інше не буде погоджено Сторонами, всі повідомлення за даним Договором складаються в письмовій формі та вважаються отриманими адресатом у момент проставлення поштового штемпеля відділу зв`язку адресата - при поштовому відправленні, у момент отримання відправником листа-підтвердження від адресата про отримання повідомлення - при факсимільному зв`язку.

ТОВ «АЗУРРО ФІНАНС» зобов`язання з передачі у власність ТОВ «КАРДСЕРВІС» зазначених в Договорі цінних паперів виконало належним чином та у встановлений Договором строк - 3 307 штук іменних процентних облігацій підприємств в бездокументарній формі, емітентом яких є ТОВ «КАРДСЕРВІС» (серія А), були списані 09.06.2020 з депозитарного рахунку ТОВ «АЗУРРО ФІНАНС» для перерахування на рахунок ТОВ «КАРДСЕРВІС» у депозитарній установі - ТОВ «ФГІ», що підтверджується Випискою про операції з цінними паперами за період з 09.06.2020 по 09.06.2020 від 09.06.2020, наданою ПАТ «НДУ», копія якої наявна в матеріалах справи.

Проте, ТОВ «КАРДСЕРВІС» свої зобов`язання за Договором з оплати отриманих цінних паперів виконало лише частково, у зв`язку з чим, заборгованість ТОВ «КАРДСЕРВІС» перед ТОВ «АЗУРРО ФІНАНС», станом на 22.07.2020, складала 2 087 349,66 грн, що підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків станом за період: з 01.06.2020 по 22.07.2020, підписаним представниками сторін та скріпленим відбитками печатками товариств.

У подальшому 22.07.2020 між ТОВ «ГРИНВУД-ПРОЕКТ» (далі - Новий кредитор) та ТОВ «АЗУРРО ФІНАНС» (далі - Первісний кредитор) було укладено Договір про відступлення права вимоги № 1 (надалі - Договір відступлення), згідно з умовами якого, Боржник - ТОВ «КАРДСЕРВІС», що уклав із Первісним кредитором Договір купівлі-продажу цінних паперів № 4841/20-БВ від 04.06.2020; Заборгованість - грошові зобов`язання Боржника перед Первісним кредитором, що містяться у Договорі купівлі-продажу цінних паперів № 4841/20-БВ від 04.06.2020; Основний договір - Договір купівлі-продажу цінних паперів № 4841/20-БВ від 04.06.2020, що укладені між Первісним кредитором та Боржником, та право вимоги - права грошової вимоги Первісного кредитора до Боржника, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому, щодо погашення (сплати) Заборгованості, а також сплати інших платежів, які виникли на підставі укладеного між Первісним кредитором та Боржником Основного договору.

Відповідно до п. 1.1. Договору відступлення, Первісний кредитор здійснює відступлення Права вимоги Новому кредитору, а Новий кредитор приймає Право вимоги, що належить Первісному кредитору, і стає кредитором за Основним договором, укладеним між Первісним кредитором та Боржником.

За цим Договором Новий кредитор одержує право (замість Первісного кредитора) вимагати від Боржника належного виконання всіх зобов`язань за Основним договором (п. 1.2. Договору відступлення).

Умовами п. 1.3. та п. 1.4. Договору відступлення передбачено, що за цим Договором до Нового кредитора переходять права Первісного кредитора за Основним договором в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Новий кредитор набуває усіх прав за Основним договором з моменту набуття чинності цього Договору.

Згідно з п. 1.5. Договору відступлення, розмір заборгованості Боржника, право грошової вимоги якої відступається Первісним Кредитором згідно цього Договору, складає 2 087 349,66 грн, що має місце на підставі Основного договору станом на 22 липня 2020 р.

Первісний кредитор зобов`язаний: сповістити Боржника про відступлення права вимоги за цим Договором протягом 3 (трьох) робочим днів з дня набуття чинності цього Договору (пп. 3.1.5. п. 3.1. Договору відступлення).

Умовами п. 8.1. та п. 8.2. Договору відступлення передбачено, що Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення печатками Сторін і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань. Строк дії цього Договору складає 2 місяця.

Про відступлення права вимоги за Договором було повідомлено Боржника - ТОВ «КАРДСЕРВІС» письмовим повідомленням про відступлення права вимоги вих. № 22-07/1 від 22.07.2020, копія якого надана в матеріали справи.

Вказане повідомлення було отримано ТОВ «КАРДСЕРВІС» 22.07.2020, що підтверджується відміткою директора ТОВ «КАРДСЕРВІС» - Крутько Д.О. про отримання, зазначеною на вказаному повідомленні.

Як зазначає представник відповідача у відзиві на позовну заяву, з того часу, виконання зобов`язань за Договором купівлі-продажу цінних паперів від 04.06.2020 № 4841/20-БВ ТОВ «КАРДСЕРВІС» здійснювало на корить ТОВ «ГРИНВУД-ПРОЕКТ».

Так, ТОВ «КАРДСЕРВІС» свої зобов`язання за Договором з оплати отриманих цінних паперів виконало лише частково в сумі 1 598 658,63 грн (268 774,88 грн - 31.08.2020, 200 000,00 грн - 01.09.2020, 200 000,00 грн - 02.09.2020, 803 500,00 грн - 01.10.2020 та 126 383,75 грн - 16.11.2020), що підтверджується Виписками з особових рахунків ТОВ «ГРИНВУД-ПРОЕКТ» в АТ «ОТП БАНК», копії яких надані в матеріали справи, у зв`язку з чим, заборгованість ТОВ «КАРДСЕРВІС» за Договором з оплати отриманих цінних паперів становить 488 691,03 грн (2 087 349,66 грн - 1 598 658,63 грн).

Однак, відповідачем суму заборгованості сплачено не було, у зв`язку з чим позивачем було нараховано пеню, інфляційне збільшення та 3% річних, що і стало підставою для звернення позивача з даною позовною заявою до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, що кореспондується із положеннями ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 ЦК України).

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.

В силу положень ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як зазначалось, між ТОВ «КАРДСЕРВІС» та ТОВ «АЗУРРО ФІНАНС» було укладено Договір № 4841/20-БВ купівлі-продажу цінних паперів від 04.06.2020.

Положеннями ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини першої ст. 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

В силу вимог частини першої ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «АЗУРРО ФІНАНС» зобов`язання з передачі у власність ТОВ «КАРДСЕРВІС» зазначених в Договорі цінних паперів виконало належним чином та у встановлений Договором строк - 3 307 штук іменних процентних облігацій підприємств в бездокументарній формі, емітентом яких є ТОВ «КАРДСЕРВІС» (серія А), були списані 09.06.2020 з депозитарного рахунку ТОВ «АЗУРРО ФІНАНС» для перерахування на рахунок ТОВ «КАРДСЕРВІС» у депозитарній установі - ТОВ «ФГІ», що підтверджується Випискою про операції з цінними паперами за період з 09.06.2020 по 09.06.2020 від 09.06.2020, наданою ПАТ «НДУ», копія якої наявна в матеріалах справи.

Належне виконання ТОВ «АЗУРРО ФІНАНС» своїх зобов`язань та отримання ТОВ «КАРДСЕРВІС» цінних паперів відповідачем не оспорюється.

Проте, ТОВ «КАРДСЕРВІС» свої зобов`язання з оплати отриманих цінних паперів виконало лише частково, у зв`язку з чим, заборгованість ТОВ «КАРДСЕРВІС» перед ТОВ «АЗУРРО ФІНАНС», станом на 22.07.2020, складала 2 087 349,66 грн, що підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків станом за період: з 01.06.2020 по 22.07.2020, підписаним представниками сторін та скріпленим відбитками печатками товариств.

Наявність заборгованості ТОВ «КАРДСЕРВІС» перед ТОВ «АЗУРРО ФІНАНС» станом на 22.07.2020 у розмірі 2 087 349,66 грн вказується також у відзиві на позовну заяву.

У подальшому між ТОВ «ГРИНВУД-ПРОЕКТ» та ТОВ «АЗУРРО ФІНАНС» було укладено Договір про відступлення права вимоги № 1 від 22.07.2020.

Положеннями п. 1) частини першої ст. 512. ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша ст. 513 ЦК України).

Згідно зі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Як зазначалось, про відступлення права вимоги було повідомлено Боржника - ТОВ «КАРДСЕРВІС» письмовим повідомленням про відступлення права вимоги вих. № 22-07/1 від 22.07.2020, копія якого надана в матеріали справи.

Вказане повідомлення було отримано ТОВ «КАРДСЕРВІС» 22.07.2020, що підтверджується відміткою директора ТОВ «КАРДСЕРВІС» - Крутько Д.О. про отримання, зазначеною на вказаному повідомленні.

Також про отримання 22.07.2020 директором ТОВ «КАРДСЕРВІС» повідомлення про відступлення права вимоги, та обов`язок боржника сплатити суму боргу на користь нового кредитора вказувалось відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Частиною першою ст. 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Так, відповідно до частини першої ст. 526 ЦК України, Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 2.1. та п. 2.2. Договору, Покупець зобов`язаний в термін до 31.12.2020 включно провести повну оплату на користь Продавця загальної суми Договору шляхом. Зазначене зобов`язання вважається виконаним у момент отримання Продавцем Загальної Суми Договору у повному обсязі.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «КАРДСЕРВІС» свої зобов`язання з оплати отриманих цінних паперів виконало лише частково в сумі 1 598 658,63 грн (268 774,88 грн - 31.08.2020, 200 000,00 грн - 01.09.2020, 200 000,00 грн - 02.09.2020, 803 500,00 грн - 01.10.2020 та 126 383,75 грн - 16.11.2020), що підтверджується Виписками з особових рахунків ТОВ «ГРИНВУД-ПРОЕКТ» в АТ «ОТП БАНК», копії яких надані в матеріали справи.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості ТОВ «КАРДСЕРВІС» перед ТОВ «ГРИНВУД-ПРОЕКТ» у розмірі 488 691,03 грн (2 087 349,66 грн - 1 598 658,63 грн). Доказів на підтвердження сплати суми заборгованості в матеріали справи надано не було.

Стосовно долучених представником відповідача платіжних доручень №688 від 10.01.2023 на суму 51400,00 грн та платіжне доручення 718 від 30.01.2023 на суму 40 000,00 грн, які містять наступне призначення платежу: «повернення фін допомоги №1208/01 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги», суд не приймає останні в якості доказів сплати заборгованості за Договором № 4841/20-БВ купівлі-продажу цінних паперів з тих підстав, що останні містять посилання на договір фін допомоги №1208/01 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, а також враховуючи те, що представник позивача зарахував вищевказані кошти в погашення заборгованості за договором №1208/01 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги.

При цьому, судом прийнято до уваги посилання відповідача про відсутність доступу до даних бухгалтерської документації задля підтвердження фактів та сум сплати коштів за період листопад 2020 року - лютий 2023 року через переведення співробітників ТОВ «КАРДСЕРВІС» з 25.02.2022 на дистанційний режим роботи та перебування директора відповідача поза межами України. Проте, умовами Договору передбачалось здійснення оплати шляхом безготівково перерахування суми Договору на розрахунковий рахунок Продавця, що не позбавляє можливості відповідача відслідкувати та підтвердити здійснення відповідних оплат в безготівковій формі в дистанційному режимі через дані бухгалтерського обліку ТОВ «КАРДСЕРВІС» які ведуться в електронному вигляді.

Також в матеріали справи було надано Акт звірки взаєморозрахунків станом на за період: січень 2019 р. - грудень 2022 р. згідно з яким заборгованість ТОВ «КАРДСЕРВІС» перед ТОВ «ГРИНВУД-ПРОЕКТ» становить 488 691,03 грн, який має відбиток печатки ТОВ «ГРИНВУД-ПРОЕКТ» та, як зазначав позивач, підпис головного бухгалтера Шрамко Ірини Олександрівни, про що надано наказ ТОВ «КАРДСЕРВІС» від 30.06.2020 № 72-К-0000000039 про прийняття на роботу головним бухгалтером та посадову інструкцію головного бухгалтера ТОВ «КАРДСЕРВІС» від 03.01.2020 № 1.

Проте, відповідач стверджував, що Акт звірки взаєморозрахунків станом на за період: січень 2019 р. - грудень 2022 р. має підпис невідомої особи та печатку ТОВ «КАРДСЕРВІС», які є механічно накладеними на документ, а в дійсності його ніхто не підписував.

Дослідивши наданий Акт звірки взаєморозрахунків станом на за період: січень 2019 р. - грудень 2022 р. суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення термінів, що містяться в ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами першою та другою ст. 3 Закону визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Умовами пп. 2.1. п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, (далі по тексту - Положення) визначає, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п. 2.4. Положення, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно з пункту 2.5 Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Відповідно до ст. 9 Закону в редакції, чинній станом на дату підписання вказаного акту, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з визначенням, що міститься у абз. 11 ст. 1 Закону, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Акт звірки розрахунків не є зведеним обліковим документом, оскільки є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом, тобто акт не є належним доказом здійснення суб`єктами господарювання господарських операцій за певним правочином.

Аналогічної позиції притримується і Верховний Суд про що вказав у постановах: від 18.09.2019 у справі № 904/5545/18, від 27.07.2018 у справі № 905/1141/16 та від 04.07.2018 у справі № 926/1311/15.

Отже, Акт звірки взаєморозрахунків, не є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а доводить лише обставини про звіряння сторонами розрахунків між собою за певний період часу чи на конкретну дату.

При цьому відповідач не заперечує проти автентичності відтиску печатки, здійсненого на Акті, а також не наводить аргументації про втрату печаток, її підробку чи інше незаконне використання печатки всупереч волі ТОВ «КАРДСЕРВІС» до звернення позивача з даним позовом до суду.

Відповідно до статті 2 ГК України, учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження та основі відносин власності.

Згідно зі статтею 62 ГК України, підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органами місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Відповідно до пункту 64 Постанови Кабінету Міністрів України № 1893 від 27.11.1998 «Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію» (яка діяла на час складання документів, втратив чинність від 04.11.2016), яка є обов`язковою для усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, порядок обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків суворої звітності визначається відповідними відомчими інструкціями. Контроль за їх виготовленням, зберіганням та використанням покладається на канцелярії організацій та осіб, відповідальних за діловодство.

Згідно з пунктом 65 зазначеної постанови, особи, які персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій. Виходячи з вищезазначеного, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Відповідно до вимог діючого законодавства відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об`єднань, суб`єктів господарської діяльності. Тобто, зазначене обумовлює презумпцію, в силу якої печатка на будь-якому документі вважається проставленою з відома її керівника або суб`єкта господарської діяльності без створення юридичної особи.

Встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа. З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи збігається така особа з відповідачем у даній справі). (Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17 та від 05.12.2018 у справі № 915/878/16).

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що відповідач до звернення позивача з цим позовом до суду, звертався до правоохоронних органів з заявою про втрату, підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч його волі, належної ТОВ «КАРДСЕРВІС» печатки.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У частині третій ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини першої ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом положень ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до частини першої ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У частині третій ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2021 по справі № 922/51/20).

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Крім того, 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема, внесені зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (п. 1 ст. 32 Конвенції).

Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем, у зв`язку чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 488 691,03 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені за період з 26.12.2021 по 06.03.2023 у розмірі 227 314,97 грн, суд зазначає наступне.

В силу приписів ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з частиною першою ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Частиною першою ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частинами четвертою та шостою статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 6.3. Договору, у випадку прострочення виконання Стороною грошових зобов`язань, передбачених цим Договором або таких, що випливають з нього, винна Сторона зобов`язана сплатити іншій Стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми простроченого грошового зобов`язання за кожний день прострочення. Нарахування пені відбувається до моменту повного виконання Стороною грошових зобов`язань.

Так, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовним вимог, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню за період з 26.12.2021 по 06.03.2023 у розмірі 227 314,97 грн.

Проте, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначив, що обчислення розміру пені відповідно до умов Договору купівлі-продажу цінних паперів від 04.06.2020 № 4841/20-БВ з урахуванням положень ст. 258, ст. 551 ЦК України, здійснено позивачем не вірно та судом має бути перевірений розмір основної заборгованості, на яку позивачем здійснені нарахування пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Так, частиною першою ст. 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, зокрема, про стягнення неустойки (штрафу, пені) (частина друга ст. 258 ЦК України).

Проте, Всесвітня організація охорони здоров`я (ВООЗ) 11.03.2020 оголосила пандемію коронавірусу. Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 на усій території України установлено карантин з 12.03.2020.

Разом з цим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020 було доповнено Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України пунктами 12-14 такого змісту: « 12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Як було зазначено, сторонами укладено Договір № 4841/20-БВ купівлі-продажу цінних паперів від 04.06.2020, тобто вже після внесення змін до чинного законодавства, тому сторони на момент укладення договору розуміли, що строк позивної давності про стягнення з штрафних санкцій вже не буде обмежений строком в один рік.

Станом на 26.12.2022 (дата надходження позовної заяви до суду) на усій території України продовжував діяти карантин, пов`язаний із запобіганням поширення коронавірусної хвороби (COVID-19). Таким чином, строки, визначені ст. 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину.

Слід зазначити, що позовну заяву було подано до суду 26.12.2022, а пеню, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовним вимог, позивач просив стягнути за період з 26.12.2021 по 06.03.2023, тобто з дотриманням річного строку позовної давності.

При цьому, відповідно до положень частини другої ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, у зв`язку з чим судом розглядається позовні вимоги щодо стягнення пені за період заявлений позивачем.

Частиною шостою ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої ст. 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» № 14 від 17.12.2013 року).

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 у справі № 910/2031/16, від 10.04.2018 у справі № 916/804/17 та від 10.09.2020 року в справі № 916/1777/19.

При цьому об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначає, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.

З наведеного п. 6.3. Договору вбачається, що сторонами погоджено вказівку на настання відповідно події, а саме: нарахування пені відбувається до моменту повного виконання Стороною грошових зобов`язань.

Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020 було доповнено Розділ IX Прикінцеві положення Господарського кодексу України пунктом 7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Так, Всесвітня організація охорони здоров`я (ВООЗ) 11.03.2020 оголосила пандемію коронавірусу. Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 на усій території України установлено карантин з 12.03.2020.

Як було зазначено, сторонами укладено Договір № 4841/20-БВ купівлі-продажу цінних паперів від 04.06.2020, тобто вже після внесення змін до чинного законодавства, тому сторони на момент укладення договору розуміли, що строк нарахування пені вже не буде обмежений 6-місячним строком.

Станом на 06.03.2023 (кінцеву дату нарахування пені) на усій території України продовжував діяти карантин, пов`язаний із запобіганням поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).

Отже, нарахування пені за порушення відповідачем зобов`язань щодо оплати за період з 26.12.2021 по 06.03.2023 є правомірним.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за період з 26.12.2021 по 06.03.2023, судом встановлено, що він містись арифметичну помилку, оскільки 6 265,96 грн + 35 614,20 грн + 185 434,82 грн складають 227 314,98 грн, тоді як позивачем зазначено та заявлено до стягнення пеня у розмірі 227 314,97 грн, у зв`язку з чим, суд, приймаючи положення частини другої ст. 237 ГПК України, згідно з якою при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, приймає до уваги суму у заявленому позивачем розмірі.

Приймаючи до уваги викладене, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню в повному обсязі у розмірі 227 314,97 грн.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначав, що між ТОВ «ГРИНВУД-ПРОЕКТ» та ТОВ «КАРДСЕРВІС» існували перемовини щодо погашення заборгованості за Договором купівлі-продажу цінних паперів від 04.06.2020 № 4841/20-БВ, та складались відповідні графіки сплати коштів, однак обставини воєнного стану (розділ 7 Договору), який розпочався в Україні з 24.02.2022 стали об`єктивною перешкодою для належного і своєчасного виконання зобов`язання щодо сплати заборгованості, що, на думку відповідача, є підставою для застосування судом приписів частини третьої ст. 551 ЦК України та зменшення до нуля (скасування) передбаченого договором розміру неустойки, з урахуванням характеру відносин між сторонами спору у даній справі.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Схоже правило міститься в частині третій ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, за змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з таких підстав, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина третя ст.551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.05.2022 у cправі № 910/10675/21.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.

При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18).

Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19 та від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).

Як зазанчалось, в обґрунтування заяви про зменшення до нуля (скасування) передбаченого договором розміру неустойки відповідачем зазначались обставини воєнного стану (розділ 7 Договору), який розпочався в Україні з 24.02.2022, що і стали об`єктивною перешкодою для належного і своєчасного виконання зобов`язання щодо сплати заборгованості.

Однак, відповідачем не аргументовано та не надано належних доказів неможливості сплати заборгованості саме через обставини воєнного стану.

Крім того, як зазначав сам відповідача, працівники відповідача були переведені на дистанційну роботу чим підтвердив, що відповідач продовжує працювати в період воєнного стану.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість ТОВ «КАРДСЕРВІС» перед ТОВ «АЗУРРО ФІНАНС», яка була відступлена ТОВ «ГРИНВУД-ПРОЕКТ», виникла ще 22.07.2020, що підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків станом за період: з 01.06.2020 по 22.07.2020, підписаним представниками сторін та скріпленим відбитками печатками товариств.

В подальшому ТОВ «КАРДСЕРВІС» було сплачено заборгованість лише частково, у зв`язку з чим, станом на 16.11.2020 (остання проведена оплата), заборгованість ТОВ «КАРДСЕРВІС» перед ТОВ «ГРИНВУД-ПРОЕКТ» продовжувала існувати, тобто заборгованість відповідача існувала і не була сплачена до початку воєнного стану в Україні з 24.02.2022.

Разом з тим, розділом 7, на якій посилається відповідач, передбачає звільнення сторони від відповідальності, яка не виконала та/або неналежним чином виконала своє зобов`язання, якщо таке невиконання та/або неналежне виконання є наслідком дії на таку сторону обставин форс-мажору (дію непереборної сили та явищ соціального характеру, виникнення та припинення дії яких не залежить від волі, свідомості та бажання Сторін), зокрема, бойових подій, війни (п. 7.1. - п. 7.3. Договору).

При цьому п. 7.4. Договору передбачено, що сторона, що зазнала дії обставин форс-мажору зобов`язана протягом 2 (Двох) робочих днів повідомити іншу сторону у письмовій формі про перешкоди, що викликані дією обставин форс-мажору, їх вплив на здатність виконувати зобов`язання (об`єм неможливості виконання зобов`язань, строковість неможливості виконання зобов`язань; фізична або юридична природа перешкоди).

Згідно з п. 7.6. Договору, сторони погоджуються, шо обов`язок доказування дії обставин форс-мажору лежить на стороні, що зазнала їх дії. Належними доказами дії обставин форс-мажору сторони визнають, зокрема, відповідні довідки, видані Торгово-промисловою палатою України.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження виконання відповідачем умов п. 7.4. Договору.

Крім того, відповідач не надав жодного належного доказу в підтвердження настання форс-мажорних обставин, який містить інформацію щодо неможливості виконання відповідачем конкретних зобов`язань по Договору внаслідок дії таких обставин, із зазначенням конкретної обставини, місця, початку виникнення і строку дії такої обставини непереборної сили (форс-мажорної обставини), а також причино-наслідкового зв`язку між обставиною непереборної сили (форс-мажорними обставинами) і неможливістю виконання своїх зобов`язань за Договором.

Зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019 у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019 у справі № 923/142/19, від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18).

Враховуючи наведене вище, а також зважаючи на те, що аргументи, викладені відповідачем у заяві про зменшення розміру неустойки, не підтверджуються відповідними доказами, суд вважає розмір пені таким, що не підлягає зменшенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних за період з 01.01.2021 по 06.03.2023 у розмірі 31 932,28 грн та інфляційного збільшення суми заборгованості за період з 01.01.2021 по 06.03.2023 у розмірі 197 417,71 грн, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до ст. 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Аналогічні за змістом висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних за період з 01.01.2021 по 06.03.2023, судом встановлено, що він розрахований вірно, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в повному обсязі у розмірі 31 932,28 грн.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою ст. 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою ст. 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 № 491-IV (далі - Закон № 491-IV) визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст. 1 Закону № 491-IV).

Положеннями ст. 2 Закону № 491-IV передбачено, що як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру. Водночас вказаною статтею Закону № 491-IV законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок).

Положеннями п. 1 Порядку передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Абзацем другим п. 1-1 Порядку передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (п. 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону № 491-IV, приписи Порядку та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий п. 4 Порядку).

Умовами ст. 625 ЦК України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційного збільшення суми заборгованості за період з 01.01.2021 по 06.03.2023, судом встановлено, що він розрахований не вірно, оскільки позивачем при розрахунку не враховано індекс інфляції за лютий 2023 року, у зв`язку з чим, за розрахунком суду, інфляційне збільшення суми заборгованості за період з 01.01.2021 по 06.03.2023 становить 202 220,48 грн, однак, оскільки позивачем заявлено до стягнення інфляційне збільшення суми заборгованості у розмірі 197 417,71 грн, суд, приймаючи положення частини другої ст. 237 ГПК України, згідно з якою при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, приймає до уваги суму у заявленому позивачем розмірі.

Приймаючи до уваги викладене, позовні вимоги в частині стягнення інфляційного збільшення суми заборгованості за період з 01.01.2021 по 06.03.2023 підлягають задоволенню в повному обсязі у розмірі 197 417,71 грн.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Як зазанчалось, від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в якому останній, з урахуванням обставин військового стану, просив розстрочити виконання постановленого рішення на 6 місяців, аналогічне клопотання було викладене і у відзиві на позовну заяву та обґрунтоване тим, що між ТОВ «ГРИНВУД-ПРОЕКТ» та ТОВ «КАРДСЕРВІС» існували перемовини щодо погашення заборгованості за Договором купівлі-продажу цінних паперів від 04.06.2020 № 4841/20-БВ, та складались відповідні графіки сплати коштів, однак обставини воєнного стану (розділ 7 Договору), який розпочався в Україні з 24.02.2022 стали об`єктивною перешкодою для належного і своєчасного виконання зобов`язання щодо сплати заборгованості.

Відповідно до статті 1291 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Статтею 326 ГПК України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

За частинами 1, 3 статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Відповідно до положень статті 331 ГПК України задоволення заяв про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (тяжке захворювання фізичної особи або членів її сім`ї, її матеріальний стан, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Вищенаведеними нормами встановлено, що розстрочення виконання рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Підставами для задоволення заяви про відстрочку, розстрочку виконання рішення можуть бути обставини, якими його виконання ускладнюється чи видається неможливим. Відстрочка або розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.

Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання розстрочення виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

Особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.

Питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як позивача, так і відповідача.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.07.2020 у справі №908/1884/19.

Враховуючи зазначене вище, оцінивши обґрунтування заявника, суд дійшов висновку, що наведені відповідачем доводи не підтверджують наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять неможливим його виконання у розумінні частини 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України.

Як було вказано вище ТОВ «КАРДСЕРВІС» було сплачено заборгованість лише частково, у зв`язку з чим, станом на 16.11.2020 (остання проведена оплата), заборгованість ТОВ «КАРДСЕРВІС» перед ТОВ «ГРИНВУД-ПРОЕКТ» продовжувала існувати, тобто заборгованість відповідача існувала і не була сплачена до початку воєнного стану в Україні з 24.02.2022, а відтак суд дійшов висновку, що відповідачеві було надано достатньо часу для погашення заборгованості.

Так, у відповідності до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, невнесення плати споживачами міста Києва за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, а також відсутність у боржника необхідних коштів.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013, розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Також Європейський суд з прав людини, рішення якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судом як джерело права, неодноразово наголошував щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони, якою у даному випадку є позивач.

Зокрема, у справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду.

З огляду встановлені вище судом обставини, з урахуванням принципів розумності та справедливості, а також те, що рішення суду є обов`язковим до виконання та має бути виконане, суд не вбачає правових підстав для розстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/14566/22.

За таких обставин, суд відмовляє в задоволенні клопотання про розстрочення виконання рішення суду.

Відповідно до частини першої ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 частини першої ст. 123 ГПК України).

Згідно з п. 2 частини першої ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача (частина четверта ст. 129 ГПК України).

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 129, 236 - 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРДСЕРВІС» (01133, місто Київ, вул. Коновальця Євгена, будинок 36-Д, приміщення 65-з; ідентифікаційний код юридичної особи: 39551837) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРИНВУД-ПРОЕКТ» (49029, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Українська, будинок 36; ідентифікаційний код юридичної особи: 35681257) 945 355 (Дев`ятсот сорок п`ять тисяч триста п`ятдесят п`ять) грн 99 коп., з яких: 488 691 (Чотириста вісімдесят вісім тисяч шістсот дев`яносто одна) грн 03 коп. заборгованість, 197 417 (Сто дев`яносто сім тисяч чотириста сімнадцять) грн 71 коп. інфляційне збільшення суми заборгованості, 227 314 (Двісті двадцять сім тисяч триста чотирнадцять) грн 97 коп. пеня та 3% річних у розмірі 31 932 (Тридцять одна тисяча дев`ятсот тридцять дві) грн 28 коп., а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 14 301 (Чотирнадцять тисяч триста одна) грн 42 коп.

3. Відмовити відповідачу в клопотанні про розстрочення виконання рішення.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 27.03.2023.

Суддя Владислав Демидов

Дата ухвалення рішення16.03.2023
Оприлюднено30.03.2023
Номер документу109840728
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/14566/22

Ухвала від 04.07.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Майданевич А.Г.

Ухвала від 24.05.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Майданевич А.Г.

Ухвала від 08.05.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Майданевич А.Г.

Рішення від 30.03.2023

Господарське

Господарський суд міста Києва

Демидов В.О.

Ухвала від 28.03.2023

Господарське

Господарський суд міста Києва

Демидов В.О.

Рішення від 16.03.2023

Господарське

Господарський суд міста Києва

Демидов В.О.

Ухвала від 23.03.2023

Господарське

Господарський суд міста Києва

Демидов В.О.

Ухвала від 23.02.2023

Господарське

Господарський суд міста Києва

Демидов В.О.

Ухвала від 09.01.2023

Господарське

Господарський суд міста Києва

Демидов В.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні