Постанова

від 28.03.2023 по справі 904/2875/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2023 року м.Дніпро Справа № 904/2875/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кузнецова В.О.,

суддів Мороза В.Ф., Коваль Л.А.,

секретар судового засідання Крицька Я.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу акціонерного товариства "Дніпропетровський завод прокатних валків" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2022 (повне рішення складено 28.11.2022, суддя Татарчук В.О.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МПК Дніпро", м. Дніпро

до Акціонерного товариства "Дніпропетровський завод прокатних валків", м. Дніпро

про стягнення заборгованості за договором

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст і підстави позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "МПК Дніпро" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до акціонерного товариства "Дніпропетровський завод прокатних валків" про стягнення заборгованості за договором №62/17 від 22.10.2021 в загальному розмірі 1258697,49 грн, з якої: 997828,00 грн - основний борг, 15454,09 грн - 3% річних, 93437,21 грн - інфляційні витрати, 151978,19 грн - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором №62/17 від 22.10.2021 в частині своєчасної та повної оплати за отриману продукцію. У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивачем на підставі пункту 8.1 договору та ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України нараховані до стягнення з відповідача пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

ІІ. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2022 у даній справі позов задоволено частково. Стягнуто з акціонерного товариства "Дніпропетровський завод прокатних валків" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "МПК Дніпро" 897 828,00 грн - основного боргу, 15 412,65 грн - 3% річних, 93 432,21 грн - інфляційних витрат, 151 693,58 грн - пені та 17 375,49 грн - витрат зі сплати судового збору. Відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення з акціонерного товариства "Дніпропетровський завод прокатних валків" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "МПК Дніпро" 5,00 грн - інфляційних втрат, 284,64 грн - пені, 41,44 грн - 3% річних. Закрито провадження у справі в зв`язку з відсутністю предмета спору в частині стягнення з акціонерного товариства "Дніпропетровський завод прокатних валків" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "МПК Дніпро" 100 000,00 грн - основного боргу. Відмовлено в задоволенні клопотання акціонерного товариства "Дніпропетровський завод прокатних валків" про зменшення розміру штрафних санкцій.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано посиланням на обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлену продукцію в сумі 997 828,00 грн. Часткове погашення відповідачем заборгованості за поставлену продукцію у сумі 100 000,00 грн є підставою для закриття провадження у справі в частині вказаних вимог, у зв`язку з відсутністю предмету спору. Перевіркою правильності нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат позивачем допущені арифметичні помилки. Крім того, при розрахунку 3% річних та пені позивачем не враховані положення ст.253, 254 Цивільного кодексу України.

ІІІ. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи учасників справи

3.1 Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Акціонерне товариство "Дніпропетровський завод прокатних валків", не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати частково рішення господарського суду та ухвалити нове рішення у частині стягнення з акціонерного товариства "Дніпропетровський завод прокатних валків" штрафних санкцій (пені) у розмірі 8239,12 грн, інфляційних збитків у розмірі 9 668,84 грн та 3 % річних у розмірі 1 247,00 грн.

Аргументуючи апеляційну скаргу, заявник вказує, що Торгово-промислова палата України офіційним листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, розміщеним на її офіційному сайті, засвідчила, що військова агресія РФ є форс-мажорними обставинами і підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Листом від 11.07.2022 №251/19 відповідач повідомив позивача про існування для нього форс-мажорних обставин.

У зв`язку з цим, відповідач вважає таким, що суперечить нормам закону та умовам договору та є неправомірним задоволення вимоги позивача про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат з 24.02.2022.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій відповідно до ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.233 Господарського кодексу України, не дослідив та не надав оцінки всім письмовим доказам, долученим відповідачем до клопотання про зменшення штрафних санкцій.

3.2 Доводи інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду залишити без змін.

Щодо посилань відповідача про неможливість виконати зобов`язання у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин, позивач зазначає, що офіційний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2023/02.0-7.1, на який посилається відповідач у скарзі, не має наперед визначеної сили, оскільки цей лист не видавався саме відповідачу, а отже останній не може посилатися на те, що внаслідок настання вищевказаних форс-мажорних обставин відповідач нібито не має можливості виконувати своїх зобов`язань за договором в частині здійснення розрахунків з позивачем.

Позивач вважає, що судом обґрунтовано не задоволено клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, оскільки відповідачем не доведено наявність об`єктивних причин, які б перешкоджали йому сплатити суму нарахованих штрафних санкцій (пені).

ІV. Апеляційне провадження

4.1 Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2022 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Мороз В.Ф., Коваль Л.А.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.12.2022 відкладено вирішення питання щодо прийняття апеляційним господарським судом певного процесуального рішення з розгляду даної апеляційної скарги після надходження матеріалів справи з суду першої інстанції.

28.12.2022 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.01.2023 зазначену апеляційну скаргу залишено без руху, повідомлено скаржника про можливість усунення недоліків апеляційної скарги, шляхом надання доказів сплати судового збору в розмірі 3721,50 грн, тривалістю 10 днів з дня вручення цієї ухвали.

На виконання вимог ухвали суду від 03.01.2023 скаржником надано докази усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 06.02.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою акціонерного товариства "Дніпропетровський завод прокатних валків" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2022; призначено справу до розгляду на 28.03.2023 на 14 годин 50 хвилин.

28.03.2023 у судове засідання з`явився представник позивача, який надав відповідні пояснення.

Відповідач наданим йому процесуальним правом не скористався та не забезпечив у судове засідання явку повноважного представника, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Колегія суддів вважає, що неявка представника відповідач не перешкоджає розгляду справи.

28.03.2023 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

4.2 Стислий виклад обставин справи, встановлених судами

22.10.2021 між товариством з обмеженою відповідальністю "МПК Дніпро" (далі постачальник) та акціонерним товариством "Дніпропетровський завод прокатних валків" (далі покупець) укладено договір №62/17 (далі договір), відповідно до п.11 якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупцю продукцію, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі прийняти та оплатити продукцію.

Ціна на продукцію, що поставляється за цим договором, узгоджується сторонами в специфікаціях (п. 2.1 договору).

Згідно з п. 3.2 договору покупець здійснює оплату продукції протягом 10 календарних днів з дати отримання продукції та оригіналу рахунку на оплату продукції, якщо інше не вказується в специфікації.

Базисні умови постачання продукції: DDP (м. Дніпро, вул. Яхненківська, буд. 2) (згідно з правилами Інкотермс 2010), якщо інше не вказується в специфікації (п. 4.2 договору).

Строк постачання продукції вказується в специфікації (п. 4.3 договору).

Пунктом 7.1.1 договору визначено, що покупець зобов`язаний своєчасно у повному обсязі сплачувати за поставлену продукцію.

В разі порушення покупцем строку оплати продукції, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період нарахування пені, від суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення (п. 8.1 договору).

Цей договір набирає чинності після його підписання і діє до 31.12.2024. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань та відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії цього договору (п. 12.1 договору).

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.

15.11.2021 до договору №62/17 сторони підписали специфікацію №1, у п.2 якої сторони визначили, що умови розрахунків: 45 календарних днів з дати постачання.

17.12.2021 до договору №62/17 між сторонами було підписано специфікацію №2, відповідно до п.2 якої сторони визначили, що умови розрахунків - 45 календарних днів з дати постачання.

01.02.2022 до договору №62/17 між сторонами було підписано специфікацію №3, у п.2 якої сторони визначили, що умови розрахунків - 45 календарних днів з дати постачання.

09.02.2022 до договору №62/17 між сторонами було підписано специфікацію №4, відповідно до п.2 якої сторони визначили, що умови розрахунків - 45 календарних днів з дати постачання.

18.02.2021 до договору №62/17 між сторонами було підписано специфікацію №5, у п.2 якої сторони визначили, що умови розрахунків - 45 календарних днів з дати постачання.

На виконання умов договору та специфікацій №№ 1, 2, 3, 4, 5 позивач здійснив поставку продукції (брухт сталевий негабаритний великоваговий, вид №500 ДСТУ4121-2002 та брухт алюмінію) на загальну суму 1259528,00 грн, на підтвердження чого надав підписані сторонами та скріплені їх печатками видаткові накладні: №РН-1122/01 від 22.11.2021 на суму 117208,00 грн; №РН-1126/01 від 26.11.2021 на суму 127296,00 грн; №РН-1129/01 від 29.11.2021 на суму 126256,00 грн; №РН-1202/01 від 02.12.2021 на суму 127400,00 грн; №РН-1220/01 від 20.12.2021 на суму 129355,00 грн; №РН-1222/01 від 22.12.2021 на суму 127100,00 грн; №РН-0201/01 від 01.02.2022 на суму 121808,00 грн; №РН-0208/01 від 08.02.2022 на суму 11700,00 грн; №РН-0210/01 від 10.02.2022 на суму 122584,00 грн; №РН-0214/01 від 14.02.2022 на суму 139200,50 грн; №РН-0218/01 від 18.02.2022 на суму 109 620,50 грн.

Відповідач здійснив часткову оплату позивачу заборгованості за поставлений товар у загальній сумі 261700,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Матеріали справи свідчать про те, що позивачем поставлено і відповідачем не оплачено товар по наступним видатковим накладним:

- №РН-1129/01 від 29.11.2021 на суму 126256,00 грн (заборгованість у сумі 120760,00 грн);

- №РН-1202/01 від 02.12.2021 на суму 127400,00 грн (заборгованість у сумі 127400,00 грн);

- №РН-1220/01 від 20.12.2021 на суму 129355,00 грн (заборгованість у сумі 129355,00 грн);

- №РН-1222/01 від 22.12.2021 на суму 127100,00 грн (заборгованість у сумі 127100,00 грн);

- №РН-0201/01 від 01.02.2022 на суму 121808,00 грн (заборгованість у сумі 121808,00 грн);

- №РН-0210/01 від 10.02.2022 на суму 122584,00 грн (заборгованість у сумі 122584,00 грн);

- №РН-0214/01 від 14.02.2022 на суму 139200,50 грн (заборгованість у сумі 139200,50 грн);

- №РН-0218/01 від 18.02.2022 на суму 109620,50 грн (заборгованість у сумі 109620,50 грн).

У зв`язку з частковою оплатою у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у загальній сумі 997 828,00 грн.

Під час розгляду даної справи судом першої інстанції, відповідно до платіжного доручення №185 від 22.09.2022 відповідач здійснив часткове погашення заборгованості з оплати за поставлену продукцію на суму 100 000,00 грн.

4.3 Позиція апеляційного господарського суду у справі

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Предметом апеляційного оскарження є рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача штрафних санкцій (пені) у розмірі 8239,12 грн, інфляційних збитків у розмірі 9 668,84 грн та 3 % річних у розмірі 1 247,00 грн.

Відповідно до ст.6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша ст.509 Цивільного кодексу України).

Господарське зобов`язання виникає, зокрема із господарського договору (ст.174 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини першої ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Спірні правовідносини сторін виникли за договором №62/17 від 22.10.2021, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею ст.655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

За приписами частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України (правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 11.04.2019 у справі №904/2164/18).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною першою ст.193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання умов договору поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1259528,00 грн, що також визнається відповідачем. Відповідачем частково сплачено заборгованість за поставлений товар. Сума основного боргу у розмірі 897 828,00 грн залишається несплаченою станом на час вирішення даного спору.

Жодних зауважень щодо кількості або якості поставленого товару відповідач протягом строку прийняття по кількості та якості товару на адресу позивача не заявлено.

Встановивши відсутність доказів своєчасної оплати відповідачем заборгованості у сумі 897 828,00 грн місцевий господарський суд визнав вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 897 828,00 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Рішення місцевого господарського суду в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 897 828,00 грн не оскаржується, а тому відповідно до приписів ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції у цій частині не переглядається.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 151 978,19 грн за загальний період з 14.01.2022 по 01.09.2022, апеляційний господарський суд враховує таке.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки (ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).

За приписами до частини другої ст.193, частини першої 1 ст.216 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Стаття 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у розумінні цього Кодексу визначає господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.8.1 договору в разі порушення покупцем строку оплати продукції, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період нарахування пені, від суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення.

Встановивши факт порушення відповідачем зобов`язання за спірним договором, здійснивши перерахунок пені, приймаючи до уваги строк виконання зобов`язання та положення п.8.1 договору, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 151693,58 грн за загальний період з 14.01.2022 по 01.09.2022, з яких:

- 16165,30 грн за період з 14.01.2022 по 14.07.2022 із заборгованості у сумі 120760,00 грн за видатковою накладною №РН-1129/01 від 29.11.2021;

- 17326,40 грн за період з 18.01.2022 по 17.07.2022 із заборгованості у сумі 127400,00 грн за видатковою накладною №РН-1202/01 від 02.12.2021;

- 19598,17 грн за період з 04.02.2022 по 04.08.2022 із заборгованості у сумі 129355,00 грн за видатковою накладною №РН-1220/01 від 20.12.2021;

- 19326,16 грн за період з 08.02.2022 по 06.08.2022 із заборгованості у сумі 127100,00 грн за видатковою накладною №РН-1222/01 від 22.12.2021;

- 20256,84 грн за період з 19.03.2022 по 01.09.2022 із заборгованості у сумі 121808,00 грн за видатковою накладною №РН-0201/01 від 01.02.2022;

- 19714,19 грн за період з 29.03.2022 по 01.09.2022 із заборгованості у сумі 122584,00 грн за видатковою накладною №РН-0210/01 від 10.02.2022;

- 22157,67 грн за період з 01.04.2022 по 01.09.2022 із заборгованості 139200,50 грн за видатковою накладною №РН-0214/01 від 14.02.2022;

- 17148,85 грн за період з 06.04.2022 по 01.09.2022 із заборгованості 109620,50грн за видатковою накладною №РН-0218/01 від 18.02.2022.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів враховує таке.

Позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 15 454,09 грн за загальний період з 14.01.2022 по 01.09.2022 та інфляційні втрати у розмірі 93437,21 грн за період січень-травень 2022 року.

Частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем невірно визначено початок періоду нарахування 3% річних. Таким чином, обґрунтованим є розмір 3% річних - 15 412,65 грн за загальний період з 14.01.2022 по 01.09.2022.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції правомірно встановлено, що при здійснені розрахунку інфляційних втрат позивачем допущено арифметичну помилку. Таким чином загальна сума інфляційних втрат за період з січня 2022 року по травень 2022 року становить 93432,21 грн.

Апеляційний господарський суд відхиляє доводи скаржника на наявність підстав для звільнення його від відповідальності за порушення договірних зобов`язань через настання форс-мажорних обставин, пов`язаних із введенням воєнного стану в Україні.

Так, статтею 218 Господарського кодексу України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (стаття 617 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.9.1 договору сторони не несуть відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань по даному договору у випадку.ю якщо таке невиконання або неналежне виконання зобов`язань зумовлене дією обставин непереборної сили (форс-мажор), а саме: пожежі, стихійного лиха, збройного конфлікту, епідемії, карантину, пандемії, надзвичайної ситуації в сфері охорони здоров`я, тощо, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, обмежувальні дії влади, інші законні заходи вказаних органів, які роблять неможливим виконання сторонами умов договору або перешкоджають такому виконанню договору.

В разі виникнення форс-мажорних обставин, термін виконання сторонами своїх зобов`язань за даним договором продовжується на термін дії цих обставин (п.9.2 договору).

Наявність зазначених обставин повинна бути підтверджена документом, виданим Торгово-промисловою палатою України (п.9.3 договору).

З урахуванням наведеного на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Відповідно до частини другої статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Колегія суддів враховує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановлений) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану").

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

На даний час строк дії режиму воєнного стану в Україні продовжений.

Апеляційний господарський суд звертає увагу, саме по собі введення воєнного стану, без доведення учасником справи причинно-наслідкового зв`язку між його введенням та неможливістю своєчасного виконання зобов`язання за договором, не свідчить про наявність підстав для звільнення його від відповідальності за порушення договірних зобов`язань.

Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

За приписами ст.42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правомірність правочину презюмується.

Закріплена статтею 204 Цивільного кодексу України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відповідачем не спростовано правомірність спірного договору.

Колегія суддів враховує, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплено печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов`язки щодо його виконання.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що посилання відповідача на введення воєнного стану в Україні за відсутності в матеріалах даної справи поданих у встановленому процесуальним законом порядку доказів на підтвердження неможливості виконати конкретне зобов`язання в строк та належним чином, не може вважатись безумовним підтвердженням форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Крім того, у випадку неможливості відповідачем здійснювати підприємницьку діяльність через проведення воєнних (бойових) дій, останній не був позбавлений можливості, узгодивши відповідну дію з позивачем, змінити умови договору щодо порядку та строків оплати, тощо.

Щодо клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій (пені) до 75%, апеляційний господарський суд враховує таке.

Відповідно до ч.1 ст.233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст.551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань; при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Зменшення заявлених штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується з обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, статтею 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків.

Місцевий господарський суд, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України, щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, що відповідачем не надано доказів на підтвердження його доводів про наявність підстав для зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру пені.

Так, судом першої інстанції правомірно враховано, що скрутне матеріальне становище відповідач не є винятковим випадком та підставою для уникнення відповідальності за неналежне виконання зобов`язання за договором; відповідач не навів суду жодного аргументу та не надав жодного пояснення з приводу причин неналежного виконання умов спірного договору; сторони знаходяться в рівних економічних умовах та штрафні санкції є співрозмірними порівняно з допущеним відповідачем порушенням та його наслідками; відсутність будь-яких об`єктивних поважних причин невиконання відповідачем зобов`язань за договором.

З урахуванням наведеного апеляційний господарський суд вважає аргументованим висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення пені.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновку Європейського Суду з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

4.4 Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права під час ухвалення рішення судом апеляційної інстанції не встановлено. В зв`язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції має бути залишене без змін.

4.5 Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст.269,275,276,281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні апеляційної скарги акціонерного товариства "Дніпропетровський завод прокатних валків" відмовити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2022 у справі №904/2875/22 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Постанова складена у повному обсязі 29.03.2023

Головуючий суддя В.О.Кузнецов

Судді Л.А.Коваль

В.Ф.Мороз