Рішення

від 20.03.2023 по справі 940/755/21

ТЕТІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

20.03.2023 Провадження по справі № 2/940/13/23

Справа № 940/755/21

РІШЕННЯ

Іменем України

20 березня 2023 року Тетіївський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Мандзюка С.В.

за участю секретаря судових засідань Козуб І.С.

прокурора Защитинської Т.І.

відповідачки ОСОБА_1

представника відповідачки адвоката Неживка І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тетієві цивільну справу за позовом заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 про визнання недійсними наказів та договорів оренди земельних ділянок,

встановив:

Заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області, діючи в інтересах держави, звернувся до Тетіївського районного суду Київської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області та ОСОБА_1 , в якому просить:

1) визнати незаконними та скасувати наступні накази Головного управління Держземагенства у Київській області:

- наказ вiд 09.02.2015 року № 10-1150/15-15-сг про затвердження документації із землеустрою та передачі ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства на території П`ятигірської сільської ради Тетіївського району Київської області з кадастровим номером 3224685300:06:006:0029 площею 12,5532 га, строком на 49 років;

- наказ вiд 09.02.2015 року № 10-1148/15-15-сг про затвердження документації із землеустрою та передачi ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства на території П`ятигірської сільської ради Тетіївського району Київської області з кадастровим номером 3224685300:07:007:0018 площею 19 га, строком на 49 років;

- наказ вiд 09.02.2015 року № 10-1152/15-15-сг про затвердження документації із землеустрою та передачi ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства на території П`ятигiрської сільської ради Тетіївського району Київської області з кадастровим номером 3224685300:07:008:0022 площею 13 га, строком на 49 років;

2) визнати недiйсними наступнi договори оренди:

- договір оренди землi вiд 04.08.2015 року, згiдно з яким ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 3224685300:06:006:0029 площею 12,5532 га строком на 49 років, який в подальшому зареєстрований 09.09.2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за iндексним номером рiшення про державну реєстрацію 24293070;

- договір оренди землi вiд 28.09.2015 року, згiдно з яким ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 3224685300:07:007:0018 площею 19 га строком на 49 років, який в подальшому зареєстрований 30.11.2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за iндексним номером рішення про державну реєстрацію 26609742;

- договір оренди землi вiд 28.09.2015 року, згідно з яким ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 3224685300:07:008:0022 площею 13 га строком на 49 років, який в подальшому зареєстрований 30.11.2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним номером рішення про державну реєстрацію 26611351.

Крім того, заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області просить стягнути з відповідачів на користь Київської обласної прокуратури сплачений судовий збір у розмірі 13620 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що Тетіївським відділом Білоцерківської окружної прокуратури встановлено порушення вимог земельного законодавства під час передачі в оренду ОСОБА_1 земельних ділянок для ведення фермерського господарства на території с. П`ятигори Тетіївської міської ради Білоцерківського району Київської області.

Так, 16.04.2021 року до Білоцерківської окружної прокуратури Київської області надійшов лист депутата Київської обласної ради Світовенка В.В. про неправомірну передачу Головним управлінням Держгеокадастру в Київській області у 2015 році ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства трьох земельних ділянок загальною площею 44,5532 га в с. П`ятигори Тетіївської об`єднаної громади Білоцерківського району Київської області та вжиття заходів реагування для захисту інтересів держави шляхом визнання в судовому порядку недійсними договорів оренди.

У ході розгляду зазначеного листа встановлено, що наказами Головного управління Держземагенства у Київській області від 09.02.2015 року № 10-1150/15-15-сг, № 10-1148/15-15-сг, № 10-1152/15-15-сг затверджено документацію із землеустрою та передано ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства на території П`ятигірської сільської ради Тетіївського району Київської області наступні земельні ділянки: кадастровий номер 3224685300:06:006:0029, площею 12,5532 га; кадастровий номер 3224685300:07:007:0018, площею 19 га; кадастровий номер 3224685300:07:008:0022, площею 13 га, строком на 49 років.

Як вбачається із інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області на підставі зазначених наказів та ОСОБА_1 було укладено 3 договори оренди земельних ділянок.

Прокурор вважає, що оскаржувані накази Головного управління Держземагенства в Київській області прийняті всупереч вимогам законодавства України та суперечать інтересам держави, оскільки ОСОБА_1 , як громадянка, у 2011 році, реалізувала своє право на безконкурентних засадах на отримання в оренду земельних ділянок загальною площею 9,7 га на території П`ятигірської сільської ради Тетіївського району Київської області для ведення фермерського господарства.

04.06.2013 року ОСОБА_1 зареєструвала фермерське господарство «П`ятигори» та є засновником і керівником цього фермерського господарства, що підтверджується витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Ураховуючи, що на час прийняття оскаржуваних наказів Головним Держземагенством у Київській області та Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області відповідачкою ОСОБА_1 вже було створено фермерське господарство «П`ятигори», яке набуло статусу юридичної особи, то орган державної влади при вирішенні питання щодо надання ОСОБА_1 земельних ділянок державної власності для ведення фермерського господарства порушив вимоги статей 1, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство» та статей 116, 118, 121, 123, 124, 134 ЗК України, що є підставою для визнання вказаних наказів незаконними. При цьому, укладені на підставі цих незаконних наказів, договори оренди землі необхідно визнати недійсними.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 13.07.2021 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

05.08.2021 року відповідачка ОСОБА_1 надала суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити прокурору у задоволенні позову у повному обсязі (а. с. 70-81).

17.08.2021 року заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області надав суду відповідь на відзив (а. с. 92-102).

22.11.2021 року у підготовчому засіданні відповідачка ОСОБА_1 заявила відвід головуючій у справі судді Косович Т.П.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 22.11.2021 року заяву ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Косович Т.П. у справі за позовом заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 про визнання недійсними наказів та договорів оренди земельних ділянок задоволено та справу передано до канцелярії суду для визначення іншого судді у порядку, встановленому ч. 1 ст. 41 ЦПК України (а. с. 130-132).

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 22.11.2021 року, справу розподілено судді Тетіївського районного суду Київської області Мандзюку С.В. (а. с. 135).

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 24.11.2021 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 02.06.2022 року підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні прокурор Защитинська Т.І. позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача Головного управління Держгеокадастру у Київській області в судове засідання не прибув, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Відзив на позовну заяву суду не надав. Разом з тим, 06.10.2021 року надіслав суду клопотання, в якому просив розгляд справи здійснювати без участі представника.

Відповідачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Неживок І.В. у судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили відмовити прокурору у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення учасників розгляду справи, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Судом встановлено, що наказами Головного управління Держземагенства у Київській області від 09.02.2015 року № 10-1150/15-15-сг, № 10-1148/15-15-сг, № 10-1152/15-15-сг затверджено документацію із землеустрою та передано ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства на території П`ятигірської сільської ради Тетіївського району Київської області строком на 49 років наступні земельні ділянки, зокрема: з кадастровим номером 3224685300:06:006:0029, площею 12,5532 га; з кадастровим номером 3224685300:07:007:0018, площею 19 га; з кадастровим номером 3224685300:07:008:0022, площею 13 га (а. с. 37-39).

На підставі зазначених наказів між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області та ОСОБА_1 04.08.2015 року та 28.09.2015 року укладено три договори оренди землі (а. с. 40-54).

У подальшому ці договори оренди землі зареєстровано, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 253676563 від 21.04.2021 року, за № 253676215 від 21.04.2021 року, за № 253675525 від 21.04.2021 року (а. с. 28-36).

Крім того, у 2011 році ОСОБА_1 , як громадянка, на безконкурентних засадах реалізувала своє право на отримання в оренду земельних ділянок загальною площею 9,7 га на території П`ятигірської сільської ради Тетіївського району Київської області для ведення фермерського господарства, що підтверджується розпорядженням голови Тетіївської районної державної адміністрації від 26 листопада 2011 року № 966 (а. с. 16-17).

04.06.2013 року ОСОБА_1 зареєструвала фермерське господарство «П`ятигори» (ідентифікаційний код юридичної особи 38582073), та є засновником і керівником цього фермерського господарства, що підтверджується витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 27).

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 1 Земельного кодексу України (надалі по тексту - ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відносини, пов`язані з орендою землі для ведення фермерського господарства, регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), ЗК України, Законами України «Про фермерське господарство», «Про оренду землі» та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із положеннями статей 22, 31, 93, 124 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди.

Відповідно до частини другої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Зокрема, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства (частина друга статті 134 ЗК України).

Частиною першою статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом України «Про фермерське господарство» № 973-ІV.

Так, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (абзац 2 частини першої статті 7 цього Закону).

Частинами другою та четвертою статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Отже, спеціальний Закон України «Про фермерське господарство» визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинно бути зазначено не лише про бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. У протилежному випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 03.02.2016 року у справі № 6-2902цс15, від 09.12.2020 року у справі № 380/539/16-ц.

Статтею 8 Закону України «Про фермерське господарство» визначено, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Відповідно до вимог статей 89, 91, 92 ЦК України та статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акта на право власності чи постійного користування на земельну ділянку або укладенням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього.

Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Відповідно до частини першої статті 31 ЗК України та частини першої статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі, земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності, земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» земельні ділянки, що використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц дійшла висновку, що за змістом статей 1, 5, 7, 8 та 12 Закону України «Про фермерське господарство» після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства останнє реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надана.

Отже, встановивши фактичні обставини справи на підставі досліджених доказів, а саме, що на час видання оскаржуваних наказів Головним Держземагенством у Київській області відповідачкою ОСОБА_1 вже було створено фермерське господарство «П`ятигори», яке набуло статусу юридичної особи, тому, на переконання суду, органом державної виконавчої влади при вирішенні питання щодо надання ОСОБА_1 земельних ділянок державної власності для ведення фермерського господарства не було дотримано вимог статей 1, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство» та статей 116, 118, 121, 123, 124, 134 ЗК України, що є підставою для визнання оспорюваних наказів незаконними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

В силу вимог ст. ст. 93, 116 ЗК України та ст. 16 Закону України «Про оренду землі», наявність рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання її в оренду чинним законодавством визначається в якості обов`язкової передумови подальшого укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

При цьому, у відповідності до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не може створювати юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Отже, враховуючи, що накази Головного управління Держземагенства у Київській області про надання ОСОБА_1 в оренду земельних ділянок площею 19 га, 13 га та 12,5532 га є незаконними та підлягають скасуванню, тому оспорювані правочини, вчинені на підставі цих наказів, є недійсними, оскільки в момент укладення суперечили ст. ст. 1, 7, 8, 12 Закону «Про фермерське господарство», ст. ст. 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову про визнання недійсними договорів оренди землі.

Разом з тим, суд відхиляє твердження відповідачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Неживка І.В. щодо відсутності повноважень для здійснення представництва позивача прокурора в інтересах держави, з огляду на таке.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії»).

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30.09.2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (пункт 70 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини п`ятої статті 56 ЦПК України).

Саме такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 698/119/18 від 15 січня 2020 року.

Звертаючись до суду з позовом, заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури зазначив, що прокурор не визначає позивачем Головне управління Держгеокадастру у Київській області, як уповноваженого державою органу виконувати функції власника землі, розпоряджатися землями державної власності, оскільки цей орган державної влади не може бути визначено і позивачем, і відповідачем у справі з одночасним пред`явленням до нього позовних вимог, це суперечитиме принципам цивільного судочинства.

Зазначена обставина свідчить про відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, а відтак є підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді та набуття прокурором статусу позивача.

Таким чином, прокурор обґрунтував підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач.

Водночас, суд відхиляє доводи відповідачки ОСОБА_1 та його представника адвоката Неживка І.В. про відсутність підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави у справі з огляду на існування центрального органу виконавчої влади, а саме Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, яка уповноважена здійснювати державний нагляд за дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок, з огляду на наступне.

Так, відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою КМУ від 14.01.2015 року № 15 (надалі - Положення) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.

Згідно з п.п. 25-1 а) п. 4 Положення (у редакції станом на дату пред`явлення позову), Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок.

При цьому відповідно до статті 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Отже, враховуючи зазначені вище положення законодавства та зважаючи на предмет позову, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) не наділена повноваженнями щодо звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі, у зв`язку з чим позов заявлено в інтересах держави прокурором як позивачем.

Подібний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 25.09.2020 року у справі № 921/341/19.

Зрештою, твердження відповідачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Неживка І.В. про те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування презумпції можливості та обов`язку знати про порушення прав, доводи позивача щодо звернення до суду з дотриманням строків позовної давності є недоведеними, суд оцінює критично, з огляду на наступне.

Так, можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовуються судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту, а саме коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц.

Підставами для відмови в позові в зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.

Тлумачення частини першої статті 261 ЦК України свідчить про те, що строком позовної давності є термін, у межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до суду за захистом своїх порушених прав у цивільних правовідносинах або ж для реалізації владних повноважень.

При цьому, початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду пов`язується як з об`єктивним моментом наявності порушення прав особи, так і з суб`єктивним, коли особа, яка звертається до суду, дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Таким чином, при вирішенні питання про дотримання строку позовної давності для звернення до суду у цивільному судочинстві необхідно встановити дату, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, установити дату, коли особа звернулася до суду, з`ясувати, чи у межах передбаченого законодавством строку особа звернулася до суду.

Суд встановив, що заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області 23.06.2021 року звернувся до суду з цим позовом.

Про наявність оспорюваних наказів та договорів оренди землі Білоцерківській окружній прокуратурі стало відомо у квітні 2021 року із листа депутата Київської обласної ради Світовенка В.В. від 09.04.2021 року № 1/04 (а. с. 14).

Отже, початок перебігу позовної давності слід обраховувати з моменту, коли Білоцерківській окружній прокуратурі стало відомо про факт порушення інтересів держави внаслідок незаконної передачі земель ОСОБА_1 , тобто із квітня 2021 року.

Водночас, відповідачка ОСОБА_1 та її представник не надали жодних доказів, які б свідчили про обізнаність прокурора щодо наявності факту порушення інтересів держави внаслідок незаконної передачі земель ОСОБА_1 , у тому числі наявності оспорюваних наказів та договорів оренди землі, раніше.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у цій справі прокурор з позовом звернувся в межах встановленого законом трирічного строку позовної давності.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Отже, з огляду на наведені вище норми права, розглянувши справу в межах заявлених вимог, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Разом з тим, відповідно до ст. 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як встановлено судом, позивачем понесені судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви в сумі 13620 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 1368 від 10.06.2021 року (а. с. 56).

Отже, понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати у виді сплаченого судового збору підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача по 6810 грн. 00 коп. з кожного (13620,00/2=6810,00).

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

У контексті вищенаведеного, суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 14, 19, 131-1 Конституції України, статтями 4, 10, 21, 89, 91, 92, 203, 216, 228, 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, статтями 22, 31, 93, 116, 124, 134 Земельного кодексу України, Законом України «Про прокуратуру», Законом України «Про фермерське господарство», Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою КМУ від 14.01.2015 року № 15, Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», статтями 10, 12, 13, 56, 76, 81, 82, 141, 178, 264-268, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 про визнання недійсними наказів та договорів оренди земельних ділянок- задовольнити.

Визнати незаконними та скасувати наступні накази Головного управління Держземагенства у Київській області:

- наказ вiд 09.02.2015 року № 10-1150/15-15-сг про затвердження документації із землеустрою та передачі ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства на території П`ятигірської сільської ради Тетіївського району Київської області з кадастровим номером 3224685300:06:006:0029, площею 12,5532 га, строком на 49 років;

- наказ вiд 09.02.2015 року № 10-1148/15-15-сг про затвердження документації із землеустрою та передачi ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства на території П`ятигірської сільської ради Тетіївського району Київської області з кадастровим номером 3224685300:07:007:0018, площею 19 га, строком на 49 років;

- наказ вiд 09.02.2015 року № 10-1152/15-15-сг про затвердження документації із землеустрою та передачi ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства на території П`ятигiрської сільської ради Тетіївського району Київської області з кадастровим номером 3224685300:07:008:0022, площею 13 га, строком на 49 років.

Визнати недiйсними наступнi договори оренди:

- договір оренди землi вiд 04.08.2015 року, згiдно з яким ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 3224685300:06:006:0029, площею 12,5532 га, строком на 49 років, який в подальшому зареєстрований 09.09.2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за iндексним номером рiшення про державну реєстрацію 24293070;

- договір оренди землi вiд 28.09.2015 року, згiдно з яким ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 3224685300:07:007:0018, площею 19 га, строком на 49 років, який в подальшому зареєстрований 30.11.2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за iндексним номером рішення про державну реєстрацію 26609742;

- договір оренди землi вiд 28.09.2015 року, згідно з яким ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 3224685300:07:008:0022, площею 13 га, строком на 49 років, який в подальшому зареєстрований 30.11.2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним номером рішення про державну реєстрацію 26611351.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Київській області, код ЄДРПОУ 39817550, місцезнаходження: вул. Серпова, 3/14, м. Київ, 03115, на користь Київської обласної прокуратури, код ЄДРПОУ 02909996, місцезнаходження: бульвар Лесі Українки, буд. 27/2, м. Київ, 01014, банк отримувача: Держказначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, рахунок отримувача - UA0282201720343190001000015641, судовий збір у сумі 6810 (шість тисяч вісімсот десять) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь Київської обласної прокуратури, код ЄДРПОУ 02909996, місцезнаходження: бульвар Лесі Українки, буд. 27/2, м. Київ, 01014, банк отримувача: Держказначейська служба України м. Київ, МФО 820172, рахунок отримувача - UA0282201720343190001000015641, судовий збір у розмірі 6810 (шість тисяч вісімсот десять) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного рішення: 29.03.2023 року.

Суддя С.В.МАНДЗЮК