Постанова

від 12.09.2023 по справі 940/755/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 940/755/21 Головуючий у 1 інстанції: Мандзюк С.В.

Провадження № 22-ц/824/9466/2023 Доповідач: Шебуєва В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача Шебуєвої В.А.,

суддів Крижанівської Г.В., Матвієнко Ю.О.,

секретар Ткаченко В.В.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 20 березня 2023 року в справі за позовом заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 про визнання недійсними наказів та договорів оренди земельних ділянок,-

в с т а н о в и в:

У червні 2021 року заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області звернувся з позовом в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 про визнання недійсними наказів та договорів оренди земельних ділянок. Зазначив, що 16.04.2021 року до Білоцерківської окружної прокуратури Київської області надійшов лист депутата Київської обласної ради Світовенка В.В. про неправомірну передачу Головним управлінням Держгеокадастру в Київській області у 2015 році ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства трьох земельних ділянок загальною площею 44,5532 га в с.П`ятигори Тетіївської об`єднаної громади Білоцерківського району Київської області та вжиття заходів реагування для захисту інтересів держави шляхом визнання в судовому порядку недійсними договорів оренди. У ході розгляду зазначеного звернення встановлено, що наказами Головного управління Держземагенства у Київській області від 09.02.2015 року № 10-1150/15-15-сг, № 10-1148/15-15-сг, № 10-1152/15-15-сг затверджено документацію із землеустрою та передано ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства на території П`ятигірської сільської ради Тетіївського району Київської області наступні земельні ділянки: кадастровий номер 3224685300:06:006:0029, площею 12,5532 га; кадастровий номер 3224685300:07:007:0018, площею 19 га; кадастровий номер 3224685300:07:008:0022, площею 13 га, строком на 49 років. Вказані накази Головного управління Держземагенства в Київській області прийняті всупереч вимогам законодавства України та інтересам держави, оскільки ОСОБА_1 , як громадянка, у 2011 році, реалізувала своє право на безконкурентних засадах на отримання в оренду земельних ділянок загальною площею 9,7 га на території П`ятигірської сільської ради Тетіївського району Київської області для ведення фермерського господарства. 04.06.2013 року ОСОБА_1 зареєструвала фермерське господарство «П`ятигори» та є засновником і керівником цього фермерського господарства, що підтверджується витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Оскільки на час прийняття оскаржуваних наказів Головним Держземагенством у Київській області та Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області відповідачкою ОСОБА_1 вже було створено фермерське господарство «П`ятигори», яке набуло статусу юридичної особи, то орган державної влади при вирішенні питання щодо надання ОСОБА_1 земельних ділянок державної власності для ведення фермерського господарства порушив вимоги статей 1, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство» та статей 116, 118, 121, 123, 124, 134 ЗК України, що є підставою для визнання вказаних наказів незаконними. На підставі зазначених наказів між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області та ОСОБА_1 було укладено три договори оренди земельних ділянок.

Прокурор просив визнати незаконними та скасувати наступні накази Головного управління Держземагенства у Київській області: - наказ вiд 09.02.2015 року № 10-1150/15-15-сг про затвердження документації із землеустрою та передачі ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства на території П`ятигірської сільської ради Тетіївського району Київської області з кадастровим номером 3224685300:06:006:0029 площею 12,5532 га, строком на 49 років; - наказ вiд 09.02.2015 року № 10-1148/15-15-сг про затвердження документації із землеустрою та передачi ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства на території П`ятигірської сільської ради Тетіївського району Київської області з кадастровим номером 3224685300:07:007:0018 площею 19 га, строком на 49 років; - наказ вiд 09.02.2015 року № 10-1152/15-15-сг про затвердження документації із землеустрою та передачi ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства на території П`ятигiрської сільської ради Тетіївського району Київської області з кадастровим номером 3224685300:07:008:0022 площею 13 га, строком на 49 років; а також визнати недiйсними наступнi договори оренди: - договір оренди землi вiд 04.08.2015 року, згiдно з яким ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 3224685300:06:006:0029 площею 12,5532 га строком на 49 років, який в подальшому зареєстрований 09.09.2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за iндексним номером рiшення про державну реєстрацію 24293070; - договір оренди землi вiд 28.09.2015 року, згiдно з яким ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 3224685300:07:007:0018 площею 19 га строком на 49 років, який в подальшому зареєстрований 30.11.2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за iндексним номером рішення про державну реєстрацію 26609742; - договір оренди землi вiд 28.09.2015 року, згідно з яким ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 3224685300:07:008:0022 площею 13 га строком на 49 років, який в подальшому зареєстрований 30.11.2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним номером рішення про державну реєстрацію 26611351.

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 20 березня 2023 року позов заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області задоволено.

Визнані незаконними та скасовані наступні накази Головного управління Держземагенства у Київській області:

- наказ вiд 09.02.2015 року № 10-1150/15-15-сг про затвердження документації із землеустрою та передачі ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства на території П`ятигірської сільської ради Тетіївського району Київської області з кадастровим номером 3224685300:06:006:0029, площею 12,5532 га, строком на 49 років;

- наказ вiд 09.02.2015 року № 10-1148/15-15-сг про затвердження документації із землеустрою та передачi ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства на території П`ятигірської сільської ради Тетіївського району Київської області з кадастровим номером 3224685300:07:007:0018, площею 19 га, строком на 49 років;

- наказ вiд 09.02.2015 року № 10-1152/15-15-сг про затвердження документації із землеустрою та передачi ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства на території П`ятигiрської сільської ради Тетіївського району Київської області з кадастровим номером 3224685300:07:008:0022, площею 13 га, строком на 49 років.

Визнано недiйсними наступнi договори оренди:

- договір оренди землi вiд 04.08.2015 року, згiдно якого ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 3224685300:06:006:0029, площею 12,5532 га, строком на 49 років, який в подальшому зареєстрований 09.09.2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за iндексним номером рiшення про державну реєстрацію 24293070;

- договір оренди землi вiд 28.09.2015 року, згiдно якого ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 3224685300:07:007:0018, площею 19 га, строком на 49 років, який в подальшому зареєстрований 30.11.2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за iндексним номером рішення про державну реєстрацію 26609742;

- договір оренди землi вiд 28.09.2015 року, згідно якого ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 3224685300:07:008:0022, площею 13 га, строком на 49 років, який в подальшому зареєстрований 30.11.2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним номером рішення про державну реєстрацію 26611351.

Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Київській області на користь Київської обласної прокуратури судовий збір у сумі 6810,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 6810,00 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області. Посилається на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що з її боку як орендаря земельних ділянок не було допущено порушено жодних нормативно-правових актів. Здійснюючи фермерську діяльність та маючи право на отримання до 50 га сільськогосподарських угідь для здійснення своєї діяльності, вона звернулася до уповноваженого органу із заявами про виділення та передачу в оренду земельних ділянок. На її замовлення були виготовлені проекти землеустрою та укладені договори оренди земельних ділянок. До сьогоднішнього дня вона добросовісно обробляє земельні ділянки, вчасно сплачує орендну плату та податки. Вважає, що прокурор безпідставно зазначив про відсутність органу, який уповноважений захищати інтереси держави в даному випадку. На думку апелянта таким органом є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, яка уповноважена здійснювати державний нагляд за дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладення цивільно-правових угод, надання у користуванні, в тому числі, в оренду, дотримання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю. В позовній заяві не зазначено Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру як учасника процесу, в матеріалах справи відсутні відомості щодо повідомлення даного органу в порядку, визначеному ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Відтак, позовна заява мала бути повернута судом прокурору на підставі п. 4 ч. 4 ст. 185 ЦПК України. ОСОБА_1 вважає помилковим висновок суду, що прокурор не пропустив строки позовної давності при зверненні із даним позовом. Вона користується спірними земельними ділянками з 2015 року, прокурор міг довідатися про порушення прав держави в будь-який час з моменту реєстрації права користування земельними ділянками на підстави оспорюваних договорів за умови вільного доступу до Реєстрів.

В судове засідання ОСОБА_1 та її представник повторно не з`явилися, повідомлені про місце і час розгляду справи, а тому судова колегія дійшла висновку про можливість слухання справи у відсутність апелянта. Також в судове засідання не з`явився представник Головного управління Держгеокадастру у Київській області, який належним чином повідомлений про місце і час розгляду справи.

Представник прокуратури просить відхилити подану апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Вислухавши пояснення представника прокуратури, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції , колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом,у 2011 році громадянка ОСОБА_1 на безконкурентних засадах реалізувала своє право на отримання в оренду земельних ділянок загальною площею 9,7 га на території П`ятигірської сільської ради Тетіївського району Київської області для ведення фермерського господарства, що підтверджується розпорядженням голови Тетіївської районної державної адміністрації від 26 листопада 2011 року № 966 (а. с. 16-17 т. 1).

04.06.2013 року ОСОБА_1 зареєструвала фермерське господарство «П`ятигори» (ідентифікаційний код юридичної особи 38582073), та є засновником і керівником цього фермерського господарства, що підтверджується витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 27 т. 1).

Наказами Головного управління Держземагенства у Київській області від 09.02.2015 року № 10-1150/15-15-сг, № 10-1148/15-15-сг, № 10-1152/15-15-сг затверджено документацію із землеустрою та передано ОСОБА_1 в оренду для ведення фермерського господарства на території П`ятигірської сільської ради Тетіївського району Київської області строком на 49 років наступні земельні ділянки: кадастровим номером 3224685300:06:006:0029, площею 12,5532 га; кадастровим номером 3224685300:07:007:0018, площею 19 га; кадастровим номером 3224685300:07:008:0022, площею 13 га (а. с. 37-39 т. 1).

На підставі зазначених наказів між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області та ОСОБА_1 04.08.2015 року та 28.09.2015 року укладені три договори оренди землі (а. с. 40-54 т. 1). На підставі вказаних договорів право оренди відповідачки ОСОБА_1 на вказані земельні ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а. с. 28-36 т. 1).

З`ясувавши обставини справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 про визнання недійсними наказів та договорів оренди земельних ділянок.

Колегія суддів не вбачає підстав для скасування такого рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 14 Конституції України та ст. 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Відносини, пов`язані з орендою землі для ведення фермерського господарства, регулюються ЦК України, ЗК України, Законами України «Про фермерське господарство», «Про оренду землі» та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до положень ст. ст. 22, 31, 93, 124 ЗК України у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу. Зокрема, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства (ч. 2 ст. 134 ЗК України).

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Частинами 2, 4 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Отже, Закон України «Про фермерське господарство» визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинно бути зазначено не лише про бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. У протилежному випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 03.02.2016 року у справі № 6-2902цс15, від 09.12.2020 року у справі № 380/539/16-ц.

Статтею 8 Закону України «Про фермерське господарство» у відповідній редакції визначено, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акта на право власності чи постійного користування на земельну ділянку або укладенням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього.

Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 ЗК України та ч. 1 ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство» землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі, земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності, земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство» земельні ділянки, що використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц дійшла висновку, що за змістом статей 1, 5, 7, 8 та 12 Закону України «Про фермерське господарство» після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства останнє реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надана.

Відповідно до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

В силу вимог ст. ст. 93, 116 ЗК України та ст. 16 Закону України «Про оренду землі», наявність рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання її в оренду чинним законодавством визначається в якості обов`язкової передумови подальшого укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що на час видання оскаржуваних наказів Головного управління Держземагенства у Київській області від 09.02.2015 року № 10-1150/15-15-сг, № 10-1148/15-15-сг, № 10-1152/15-15-сг відповідачкою ОСОБА_1 вже було створено фермерське господарство «П`ятигори», яке набуло статусу юридичної особи.

Відтак, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про те, що при вирішенні Головним управлінням Держземагенства у Київській області питання щодо надання ОСОБА_1 земельних ділянок державної власності для ведення фермерського господарства не було дотримано вимог статей 1, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство» та статей 116, 118, 121, 123, 124, 134 ЗК України, у звязку з чим, оскаржувані накази Головного управління Держземагенства у Київській області підлягають визнанню незаконними та скасуванню, а договори оренди землi вiд 04.08.2015 року та вiд 28.09.2015 року недійсними.

Колегія суддів відхиляє як безпідставні посилання апелянта ОСОБА_1 на те, що вона не порушувала жодних норм закону при отриманні в оренду земельних ділянок на підставі вказаних наказів Головного управління Держземагенства у Київській області.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання ОСОБА_1 на відсутності повноважень для здійснення представництва прокурора в інтересах держави в даній справі.

Питання наявності підстав для здійснення прокурором представництва у суді та звернення його до суду з позовом визначені Законом України «Про прокуратуру».

Відповідно до положень ч.ч. 3, 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

У постановах від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 15 січня 2020 року в справі № 698/119/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини п`ятої статті 56 ЦПК України).

Звертаючись до суду з даним позовом, заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури зазначив, що в даному випадку уповноваженим державою органом на виконання функції власника землі та розпорядження землями державної власності, є Головне управління Держгеокадастру у Київській області, яке є відповідачем у справі, а тому, не може поєднувати одночасно статус позивача.

Таким чином, суд дійшов правильного висновку, що у даному випадку прокурора були наявні передбачені Законом підстави для звернення до суду з позовом як самостійний позивач.

Суд обґрунтовано відхилив посилання ОСОБА_1 на існування центрального органу виконавчої влади, а саме Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, яка уповноважена здійснювати державний нагляд за дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою КМУ від 14.01.2015 року № 15 (надалі - Положення) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру. Відповідно до пп. 25-1 а) п. 4 Положення у відповідній редакції визначено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок.

Статтею 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено, що посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Враховуючи зазначені вище положення законодавства та зважаючи на предмет позову, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) не наділена повноваженнями щодо звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у даній справі.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають висновкам викладеним Верховним Судом у постанові від 25.09.2020 року у справі № 921/341/19.

Колегія суддів також вважає безпідставними посилання ОСОБА_1 на пропуск строку позовної давності за даним позовом.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовуються судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту, а саме коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з матеріалів справи, з даним позовом заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області звернувся як самостійний позивач.

При цьому прокурор посилався на те, що про наявність оспорюваних наказів та договорів оренди землі Білоцерківській окружній прокуратурі стало відомо у квітні 2021 року із листа депутата Київської обласної ради Світовенка В.В. від 09.04.2021 року № 1/04. Доказів того, що прокурору було відомо про оскаржувані накази і договори оренди раніше ОСОБА_1 не надала.

Колегія суддів не відхиляє посилання апелянта ОСОБА_1 на те, що вона користується спірними земельними ділянками з 2015 року, а прокурор міг довідатися про порушення прав держави в будь-який час з моменту реєстрації права оренди за умови вільного доступу до Реєстрів. Сама по собі відкритість даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та відкрите користування відповідачкою земельною ділянкою не може бути підставою для початку відрахування строку позовної давності до позову прокурора.

Судом першої інстанції було правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, та надано належну оцінку доводам відповідачки.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тетіївського районного суду Київської області від 20 березня 2023 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13 вересня 2023 року.

Суддя-доповідач Шебуєва В.А.

Судді Крижанівська Г.В.

Матвієнко Ю.О.