Постанова
від 29.03.2023 по справі 488/875/17
МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

29.03.23

22-ц/812/14/23

Справа номер488/875/17 Головуючий суду першої інстанції Селіщева Л. І.

Провадження номер 22-ц/812/14/23 Доповідач суду апеляційної інстанції Локтіонова О. В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2023 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Локтіонової О. В.,

суддів: Серебрякової Т. В., Ямкової О. О.,

із секретарем судового засідання Лівшенком О. С. ,

за участі:

прокурора Волкожи С. В.,

представника відповідача Бортика Р. О.,

розглянувши увідкритомусудовомузасіданні цивільнусправузаапеляційною скаргою ОСОБА_1 нарішення Корабельногорайонного суду м.Миколаєва від07червня 2021року,ухваленео13год54хвпід головуваннямсудді СеліщевоїЛ.І.уприміщеннісуду ум.Миколаєві,повнийтекст якогоскладено 17червня 2021року,за позовом керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Державне підприємство «Миколаївське лісове господарство», Миколаївська міська рада в особі Центру надання адміністративних послуг, ОСОБА_2 , про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

03 березня 2017 року прокурор пред`явив зазначений позов до ОСОБА_1 , який обґрунтовував наступним.

18червня 2013року ОСОБА_1 подав доІнспекції державногоархітектурно-будівельногоконтролю вМиколаївській областідекларацію пропочаток виконаннябудівельних робіт№МК 083131700403 по АДРЕСА_1 .

У травні 2014 року прокурором в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації та Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» було подано до суду позов до Миколаївської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , треті особи: Реєстраційна служба Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , про визнання незаконним та скасування окремих положень рішень Миколаївської міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки із незаконного володіння ОСОБА_1 , розташованої по АДРЕСА_1 (справа №488/2718/14-ц).

З метою запобігання забудови спірної земельної ділянки, що може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду за клопотанням прокурора ухвалами Корабельного районного суду м.Миколаєва від 28.05.2014 та від 11.11.2014 було вжито заходів до забезпечення позову шляхом заборони виконувати на спірній земельній ділянці будівельні роботи. ОСОБА_1 про цю заборону було повідомлено особисто 24.11.2014 державним виконавцем.

Разом з тим, всупереч вказаній забороні ОСОБА_1 продовжував здійснювати будівельні роботи, про що свідчить свідоцтво про право власності від 05 березня 2015 року на незавершене будівництво площею 578,4 кв.м по АДРЕСА_1 .

02 вересня 2016 року приватним нотаріусом Врадіївського районного нотаріального округу Миколаївської області Демченко Т. М. було внесено зміни до інформації про право власності: додано дані про наявність декларації про готовність об`єкта до експлуатації №МК 083131700403 від 05.08.2015.

Прокурор вказував, що така декларація про готовність об`єкта до експлуатації Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Миколаївській області не реєструвалася, у зв`язку з чим було ініційовано проведення досудового розслідування за фактом використання завідомо підробленого документа.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 1000 кв.м, яка розташована по АДРЕСА_1 з подальшою передачею у постійне користування ДП «Миколаївське лісове господарство».

Посилаючись нате,що будівництвожитлового будинкуна земляхдержавного лісовогофонду суперечитьположенням земельного,лісового тамістобудівного законодавствапрокурор просиввизнати недійснимта скасуватисвідоцтво ОСОБА_1 про правовласності № НОМЕР_1 від 05березня 2015року наоб`єкт нерухомостіпо АДРЕСА_1 тазобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкодиу користуванніземельною ділянкоюз кадастровимномером 4810136600:05:001:0047 по АДРЕСА_1 шляхом знесення житлового будинку загальною площею 578,4 кв.м.

Позиція відповідача у суді першої інстанції

Відповідач проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що прокурор не мав повноважень на подачу такого позову, та його вимоги є безпідставними.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 березня 2017 року позов прокурора забезпечено шляхом накладення арешту на житловий будинок по АДРЕСА_1 та заборони: 1) ОСОБА_1 чи будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії з об`єктом нерухомості, у тому числі укладати договори; 2) Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області здійснювати будь-які реєстраційні та дозвільні дії щодо виконання будівельних робіт на земельній ділянці, у тому числі реєструвати декларації про готовність об`єкта до експлуатації; 3) Центру надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 19 січня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 про залишення позовної заяви без розгляду.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 07 червня 2021 року позов прокурора задоволено.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 05.03.2015 р., видане ОСОБА_1 на об`єкт нерухомості по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 зобов`язаноусунути перешкодиу користуванніземельною ділянкоюз кадастровимномером 4810136600:05:001:0047,що розташованаза адресою: АДРЕСА_1 та належить державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, шляхом знесення за власний рахунок розташованого на цій земельній ділянці житлового будинку загальною площею 578,4 кв.м, житловою площею 54 кв.м.

З відповідача на користь Миколаївської обласної прокуратури стягнуто судовий збір в сумі 3200 грн.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що дослідженими доказами доведено порушення ОСОБА_1 заборони на будівництво житлового будинку на землях лісогосподарського призначення та створення ним власнику землі перешкод у користуванні земельною ділянкою незаконним будівництвом.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог прокурора відмовити.

Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, ОСОБА_1 зазначав, що судом першої інстанції залишено поза увагою безпідставність подання прокурором позову в інтересах Миколаївської ОДА, крім того, неправильно оцінено наявні у матеріалах справи докази, а також розтлумачено норми матеріального права.

Відповідачем наголошено, що житловий будинок не було побудовано під час дії судової заборони будівництва, оскільки технічний паспорт на будинок свідчить, що станом на 17 вересня 2013 року житловий будинок вже був побудований на земельній ділянці, наданій для будівництва та при наявності Декларації про початок виконання будівельних робіт.

Крім того, ОСОБА_1 зазначено, що судом було застосовано неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки положення ч.3 ст.152 ЗК України не містять такого способу захисту права, як то «шляхом знесення», а містять формулювання «шляхом відновлення». Судом не було встановлено, що стан земельної ділянки погіршено та вона підлягає відновленню, та який стан існував до погіршення.

Також ОСОБА_1 вказував, що спірний житловий будинок є його єдиним житлом. Відповідно до постанови Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14 не має підстав вважати, що повернення власникові спірної земельної ділянки унеможливить реалізацію особою її прав на житловий будинок. Повернення власникові спірної земельної ділянки, яка не могла передаватися у приватну власність, не може бути перешкодою для особи використовувати споруджений на частині спірної земельної ділянки житловий будинок.

Що стосується вимоги позивача про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05.03.2018, то відповідач вважав, що задоволення судом такої вимоги не забезпечує ефективного захисту прав позивача, оскільки таке рішення суду не буде виконане і державна реєстрація прав власності на нерухоме майно спірного об`єкта не зазнає змін.

Узагальнені доводи та заперечення осіб, які подали відзиви на апеляційну скаргу

Прокурор зазначав, що апеляційна скарга є безпідставною, а рішення суду законним та обґрунтованим.

Він наголошував,що наділенийправом представлятиу данійсправі державу,оскільки Миколаївськаобласна державнаадміністрація,знаючи з 2014року (урайонному судіперебувала справа№488/2718/14про витребуванняземельної ділянки),що наземлях лісогосподарськогопризначення відповідачембуло побудованожитловий будинокне здійснилазаходів щодовідновлення інтересівдержави. Миколаївська обласна державна адміністрація наявність підстав для представництва не оскаржувала, заперечень проти представництва прокурором інтересів держави в її особі не висловлювала, а навпаки, погоджувалася з доводами прокурора та вважала вимоги прокурора обґрунтованими.

Щодо правомірності будівництва житлового будинку на витребуваній у власність держави земельній ділянці прокурор вказував, що відповідно до ст.20, 21 Лісового кодексу України передбачена можливість за погодженням із власниками лісів зводити необхідні для ведення господарської діяльності тимчасові споруди та будівлі. Будівництво капітальних об`єктів нерухомості на землях держлісфонду та, відповідно, надання їх у приватну власність для забудови законодавством заборонено. Заборонено також видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно за відсутності зареєстрованої Управлінням ДАБІ в області декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Оскільки, ОСОБА_1 здійснив таку реєстрацію на підставі підробленої декларації, то державна реєстрація відбулася з порушенням встановленого законодавством порядку.

За такого, прокурор вважав, що ним було правильно обрано способи захисту порушеного права держави, а саме визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок та його знесення за рахунок відповідача.

Миколаївська обласна державна адміністрація також вважала, що апеляційна скарга є безпідставною, а рішення суду законним та обґрунтованим.

Вона вказувала, що доводи відповідача про законність будівництва житлового будинку є безпідставними. Спірний житловий будинок було побудовано на землях, де діють законодавчі обмеження на забудову житла, та під час дії заборони будівництва. Посилання відповідача на те, що фактично будівництво спірного житлового будинку було завершено 17.09.2013, про що свідчить технічний паспорт садибного (індивідуального) житлового будинку, позивач вважав хибними. Він вказував, що цей технічний паспорт було виготовлено для проведення державної реєстрації права власності відповідача на об`єкт незавершеного будівництва, що вбачається із документів про видачу свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 05.03.2015. Отже, технічний паспорт не є доказом фактично завершеного будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Державна реєстрація права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна була проведена ОСОБА_1 з порушенням встановленого законодавством порядку, оскільки для її проведення заявник повинен подати документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку та документ, що засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта.

Для проведення цієї реєстрації ОСОБА_1 було подано підроблену декларацію про готовність об`єкта до експлуатації.

Таким чином позивач вважав, що оскільки будівництво житлового будинку ОСОБА_1 було здійснено на незаконно відведеній земельній ділянці, всупереч земельному, лісовому та містобудівному законодавству, реєстрація житлового будинку була проведена з порушенням, то належним способом захисту позивача є визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на будинок та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення спірного житлового будинку.

Оскільки районний суд так і вчинив, то його рішення є законним та обґрунтованим.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

На підставі укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 квітня 2013 року №791 останній став власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

18 червня 2013 року ОСОБА_1 було подано до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області декларацію про початок виконання будівельних робіт з будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована у Інспекції 19.06.2013 за №МК083131700403 (т.1 а.с.67-69, 74).

17 вересня 2013 року виготовлено технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 578,4 кв.м (т.1 а.с.48-53).

27 травня 2014 року прокурор Корабельного району м. Миколаєва звернувся до суду із позовом (справа №488/2718/14-ц), в якому просив визнати незаконним та скасувати пункт 26 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради № 23/39 від 25.04.2008, яким ОСОБА_3 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку орієнтовною площею до 1000 кв.м з наданням адреси: АДРЕСА_1 ; визнати незаконним та скасувати пункт 12 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради №33/48 від 25.03.2009, яким надано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку лісового фонду урочища Жовтневе для будівництва індивідуального житлового будинку орієнтовною площею до 1000 кв.м по АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1000 кв.м, кадастровий номер 4810136600:05:001:0047, №1403 від 29.05.2009, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; визнати недійсним виданий ОСОБА_4 державний акт серії ЯЖ №869928 від 26.06.2009, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010900101184; скасувати у Державному реєстрі речових прав запис №678160 про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810136600:05:001:0047, розташовану по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1000 кв.м, з кадастровим номером 4810136600:05:001:0047, вартістю 143 780 грн., по АДРЕСА_1 у власність держави в особі ДП Миколаївське лісове господарство.

Також прокурор просив у рамках вказаної справи забезпечити позов.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 28 травня 2014 року було накладено арешт на земельну ділянку площею 1000 кв.м, розташовану по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4810136600:05:001:0047.

ОСОБА_1 та будь-яким іншим особам було заборонено вчиняти будь-які дії з вищезазначеною земельною ділянкою, у тому числі укладати договори, вчиняти інші правочини стосовно цієї земельної ділянки та виконувати на ній будівельні роботи.

Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області заборонено здійснювати будь-які реєстраційні та дозвільні дії щодо виконання будівельних робіт на спірній земельній ділянці, у тому числі реєструвати декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Реєстраційній службі Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області заборонено здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо вищезазначеної земельної ділянки.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2014 року у зв`язку з невиконанням вищезазначеної ухвали суду повторно забезпечено позов прокурора.

11 листопада 2014 року державний виконавець Корабельного ВДВС Миколаївського міського управління юстиції на особистому прийомі роз`яснив ОСОБА_1 про наявність заборони суду на будівництво та здійснення реєстраційних дій щодо земельної ділянки та об`єктів будівництва по АДРЕСА_1 .

21 жовтня 2014 року ОСОБА_1 подав до Інспекції ДАБК у Миколаївській області декларацію про готовність об`єкта до експлуатації (вхідний №7264-20-14), а саме житлового будинку площею 578,40 кв.м по АДРЕСА_1 . Однак, Інспекцією вказана декларація була повернута замовнику без розгляду та реєстрації у зв`язку з наявною судовою забороною на здійснення дозвільних дій щодо виконання будівельних робіт (т.1 а.с.46, 47, 56-60).

Проігнорувавши вищевикладене, 05 березня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до державного реєстратора Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області з заявою про реєстрацію незавершеного будівництва по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.66).

Державний реєстратор вказану реєстрацію здійснив (рішення №19816604) та видав 05 березня 2015 року ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на незавершене будівництво № НОМЕР_1 (т.1 а.с.63, 64).

18 червня 2015 року на підставі повідомлення третьої особи ОСОБА_2 про вчинення кримінального правопорушення було зареєстроване кримінальне провадження №42015150020000027 з фабулою, що невідомі особи на території урочища «Жовтневе» (сосновий бір «Маяк») у Корабельному районі м.Миколаєва всупереч заборони будівництва, встановленої судовими рішеннями Корабельного районного суду м.Миколаєва, проводять будівельні роботи (т.1 а.с.72).

02вересня 2016року ОСОБА_1 ,свідомо розуміючи,що судовазаборона наздійснення вищевказанихдій продовжуєдіяти,звернувся доприватного нотаріусуВрадіївського районногонотаріального округуМиколаївської областіДемченко Т.М.з заявоюпро внесеннязмін доДержавного реєструречових правна нерухомемайно щодозміни статусуоб`єкта нерухомостіз незавершеногобудівництва нановостворене нерухомемайно.До вказаноїзаяви віндодав деклараціюпро готовністьоб`єкта доексплуатації №МК083131700403від 05.08.2015,яка ІнспекцієюДАБК уМиколаївській областіне реєструваласята була повернута замовнику без розгляду та реєстрації (вхідний №7264-20-14 від 21.10.2014), а отже не могла слугувати підставою для здійснення реєстраційних дій (т.1 а.с.56-60, 61).

Цього ж дня приватний нотаріус ухвалила рішення про здійснення реєстрації змін (індексний номер рішення 31205948) та внесла їх до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, змінивши опис об`єкта нерухомості по АДРЕСА_1 з незавершеного будівництва на житловий будинок, об`єкт житлової нерухомості (т.1 а.с.11-16, 62).

На підставі рішення державного реєстратора Демченко Т. М. за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 (а.с.62).

Згідно з витягом з кримінального провадження №42017151020000010 до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25.01.2017 внесено повідомлення про кримінальне правопорушення, а саме використання завідомо підробленого документу (т.1 а.с.71).

Виявивши вищевказане, Миколаївська місцева прокуратура №2 01 березня 2017 року звернулася до Миколаївської обласної державної адміністрації з листом, у якому повідомила, що вживає заходи представницького характеру з метою усунення перешкод у користуванні землями державного лісового фонду, незаконність відчуження яких визнано у судовому порядку. Зокрема, нею повідомлено, що вирішується питання щодо звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації з метою усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.73).

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 04 лютого 2019 року визнано незаконним та скасовано пункт 26 розділу першого рішення Миколаївської міськради №23/39 від 25.04.2008 р. та пункт 12 розділу четвертого рішення Миколаївської міськради №33/48 від 25.03.2009 р.; визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 29.05.2009 р., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №869928, виданий 26.06.2009 р. ОСОБА_4 , кадастровий номер ділянки 4810136600:05:001:0047; скасовано у Державному реєстрі речових прав запис № 678160 про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 1000 кв.м. з кадастровим номером 4810136600:05:001:0047, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 1 000 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_1 , з подальшою передачею у постійне користування ДП «Миколаївське лісове господарство». Розподілено судові витрати.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 06 червня 2019 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 16 січня 2020 року, рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 04 лютого 2019 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29.05.2009 р., укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 26.06.2009 р. на ім`я ОСОБА_4 , скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих вимог. В іншій частині рішення залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення районного суду в частині витребування земельної ділянки, апеляційний суд констатував, що земельна ділянка вибула з володіння Держави поза її волею. Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки належністю її до земель лісогосподарського призначення. В силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки фізичні особи відповідачі, проявивши розумну обачність, могли та повинні були знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення. Тим більш такі обставини повинні були бути відомі відповідачу ОСОБА_1 з огляду на займану ним, починаючи з 2011 року, посаду керівника Державної екологічної інспекції у Миколаївській області. Загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні земельної ділянки у власності.

Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиви на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Щодо повноважень прокурора

У апеляційній скарзі відповідач стверджував, що прокурором не було дотримано порядку звернення до суду з позовом в інтересах держави, який передбачений у ст.23 Закону України «Про прокуратуру».

На підтвердження виконання прокурором вимог ч.4 ст.23 вказаного Закону (стосовно попереднього повідомлення суб`єкта владних повноважень) прокурором було надано разом з позовною заявою лист від 01.03.2017 №(15-32) 1871вих17 без доказів його надіслання або вручення Миколаївській облдержадміністрації.

Крім того, вже на другий день після складання цього листа прокурором було подано до суду позовну заяву, що свідчить про те, що прокурором не було надано Миколаївській облдержадміністрації розумний строк для самостійного звернення до суду.

Отже, були наявні підстави, передбачені п.2 ч.1 ст.257 ЦПК України для залишення позову без розгляду.

Однак, судом першої інстанції були проігноровані приписи п.2 ч.1 ст.257 та ч.4 ст.263 ЦПК України, внаслідок чого було безпідставно розглянуто по суті позовну заяву прокурора.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 статті 131-1 Конституції України).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. russia),заява № 42454/02, §35).

За змістом частини другої статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80) та інші).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункти 8.10, 8.12) від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81)).

Незалежно від того, хто саме звернувся до суду, - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор. На відміну від останнього та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права учасники правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 82-83)).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду).

З наведеного можна виснувати, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Останній не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може та бажає захищати інтереси держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (пункт 45)). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесеніповноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесеніповноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову). Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього кодексу (частина друга статті 45 ЦПК України у вказаній редакції).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк.Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункти 38-39)).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 40)).

Таким чином, прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 43)).

Місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів (пункт 3 частини першої статті 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» у редакції, чинній на час звернення до суду).

Для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України (пункт 5 статті 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).

У позовній заяві прокурор вказав, що у нього є підстави для звернення до суду, бо Миколаївська ОДА цього не зробила. Прокурор долучив до позовної заяви лист до Миколаївської ОДА від 01.03.2017 №(15-32) 1871вих17 (т.1 а.с.73). У цьому листі він повідомив, що вживає заходи представницького характеру з метою усунення перешкод у користуванні землями державного лісового фонду, незаконність відчуження яких визнано у судовому порядку. Зокрема, ним вказано, що вирішується питання щодо звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації з метою усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 .

Миколаївська ОДАу відповідьне висловиласяпро те,що самостійнозвернеться досуду зналежним позовом.Проможливе порушенняінтересів держави,захист якиху спірнихправовідносинах маєздійснювати самеця адміністрація, їй було відомо ще з 2014 року (справа про витребування земельної ділянки). Заходів для їхнього захисту у судовому порядкуадміністрація не вжила. Тобто виявила бездіяльність. Це дозволило прокурору звернутися до суду у порядку представництва інтересів держави в особі цієї адміністрації. Остання наявність підстав для такого представництва не оскаржила, заперечень проти представництва прокурором інтересів держави не висловила. Вважала позовні вимоги обґрунтованими та такими, які слід задовольнити. З огляду на вказане прокурор обґрунтував неналежне здійснення Миколаївською ОДА захисту інтересів держави у спірних правовідносинах і наявність підстави для їхнього представництва ним самим.

Прокурор у позовній заяві вказав, що, на його думку, порушення інтересів держави полягало у незаконному будівництві на земельній ділянці лісогосподарського призначення житлового будинку, внаслідок чого постраждали інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів; обґрунтував необхідність захисту цих інтересів політикою держави щодо забезпечення охорони, відтворення та сталого використання зазначених ресурсів із урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.

Отже, прокурор виконав вимоги процесуального закону, визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їхнього захисту, а також зазначив орган, який, хоч і уповноважений державою здійснювати такий захист, але у спірних правовідносинах відповідні заходи не вжив.

Посилання відповідача на те, що прокурор не підтвердив належними доказами надіслання Миколаївській ОДА повідомлення про виявлені порушення від 01.03.2017, колегія суддів відхиляє, оскільки адміністрація вказаного факту не спростувала. Отже, вона вказане повідомлення отримала.

Що ж стосується тверджень відповідача про те, що адміністрація не мала розумного строку для самостійного звернення до суду, бо прокурор звернувся до суду через два дні після повідомлення адміністрації, то вони мали б значення, якщо б це підтверджувалося зверненням з цього приводу адміністрації, яка бажала самостійно подати позов. Між тим, отримавши повідомлення прокурора, адміністрація бажання самостійно звертатися із позовом не виявила. Напроти, вона погодилася, що позов подав прокурор та його підтримала, про що свідчить її поведінка до подання позову та під час розгляду справи у суді.

Щодо застосування судом неналежного способу захисту порушеного права

Згідно зі статтею 41Конституції України кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження №14-181цс18), серед способів захисту речових прав цивільне законодавства виокремлює усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказаний спосіб захисту може бути реалізований шляхом подання негаторного позову.

Негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Захист речового права шляхом пред`явлення позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (негаторного позову) є можливим носієм речового права і передбачає доведення позивачем наступних обставин: 1) належність позивачу речового права, з приводу захисту якого він звертається до суду; 2) порушення цього права, його невизнання чи оспорювання; 3) вчинення цих дій саме відповідачем.

Відповідно до положень статей 317, 319ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Частиною першою статті 321ЦК України установлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

При цьому згідно із вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин другої та третьої статті 152ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Серед іншого, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, можливе шляхом знесення споруд, які були незаконно побудовані на належній власнику земельній ділянці.

Отже, посилання відповідача на те, що судом було обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки ст.152 ЗК України не містить такого способу захисту права, як то «шляхом знесення», а містить формулювання «шляхом відновлення», є хибним.

Формулювання «відновленнястану земельноїділянки» цілкомлогічно включаєу себеможливість для відновленняправ позивача шляхом здійснення демонтажу незаконних споруд, тому що первісний стан земельної ділянки відновиться саме після цього.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 442/302/17 (провадження № 61-20491св19) зазначено, що «задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке самочинне будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача).Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними договорів про відчуження майна».

Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірним житловим будинком

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними;

якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Чи ґрунтувалося на законі втручання у право мирного володіння спірним житловим будинком?

Закон обмежив передання земельних ділянок лісогосподарського призначення у приватну власність. Громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів (частина друга статті 56 ЗК України; частина перша статті 12 ЛК України); громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі (частина друга статті 12 ЛК України); ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб (частина третя статті 12 ЛК України).

Згідно з нормами ст.14 ЛК України громадяни та юридичні особи, які мають у приватній власності ліси, мають право: 1) власності на лісові ресурси та їх використання в порядку, визначеному цим Кодексом; 2) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; 3) продавати або іншим шляхом відчужувати відповідно до закону земельну лісову ділянку; 4) споруджувати в установленому порядку виробничі та інші будівлі й споруди, необхідні для ведення лісового господарства і використання лісових ресурсів.

Громадяни та юридичні особи, які мають у приватній власності ліси, зобов`язані: 1) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування відповідно до цього Кодексу; 2) забезпечувати охорону, захист, відтворення і підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей та покращання родючості ґрунтів, виконувати інші заходи відповідно до вимог лісового законодавства; 3) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; 4) вести лісове господарство та використовувати лісові ресурси способами, які не завдають шкоди навколишньому природному середовищу, забезпечують збереження корисних властивостей лісів і створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; 5) вести первинний облік лісів, надавати в установленому законодавством порядку статистичну звітність та інформацію про стан лісів і використання лісових ресурсів; 6) забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.

Законом можуть бути передбачені й інші права та обов`язки громадян і юридичних осіб, які мають у приватній власності ліси.

Стаття 105 ЛК України визнає порушенням лісового законодавства розкорчовування лісових ділянок і використання їх не за призначенням, у тому числі для спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд без належного дозволу.

Отже, Лісовий кодекс України не передбачає та не передбачав можливість передання у приватну власність земельної ділянки лісогосподарського користування длябудівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Це обмеження було та залишається доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на приписи Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України передбачуваними для будь-якої особи, яка набула в у приватну власність земельну ділянку лісогосподарського призначення, тим паче керівнику Державної екологічної інспекції у Миколаївській області, посаду якого обіймав ОСОБА_1 , починаючи з 2011 року.

Крім того, відповідно до ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно з ухвалою Корабельного районного суду м.Миколаєва від 28.05.2014 будь-яке будівництво та здійснення державної реєстрації нерухомого майна на спірній земельній ділянці було заборонено.

Проте, ОСОБА_1 вказане судове рішення було проігноровано, оскільки він таке будівництво продовжував, що підтверджується декларацією про початок виконання будівельних робіт від 19.06.2013, повідомленням про вчинення кримінального правопорушення, свідоцтвом про право власності на незавершене будівництво від 05.03.2015 та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які доводять, що відповідач з червня 2013 року по вересень 2016 року здійснював будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Судовими рішеннями про витребування земельної ділянки по АДРЕСА_1 встановлено, що в силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки фізичні особи відповідачі, проявивши розумну обачність, могли та повинні були знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення. Тим більш такі обставини повинні були бути відомі відповідачу ОСОБА_1 з огляду на займану ним, починаючи з 2011 року, посаду керівника Державної екологічної інспекції у Миколаївській області. Загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні земельної ділянки у власності.

Також ОСОБА_1 знав про наявність судової заборони на здійснення будівництва та державної реєстрації нерухомого майна за спірною адресою.

Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 37, 38), від 20 липня 2022 року у справі №923/196/20 (пункт 40), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16(пункт 52)).

З огляду на те, що спірна земельна ділянка не могла бути передана в приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, оскільки для цього існували законодавчі перешкоди, а також, що існувала судова заборона на здійснення будівельних робіт та державної реєстрації нерухомого майна за спірною адресою, про що ОСОБА_1 було достеменно відомо, його поведінка щодо здійснення будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 не була добросовісною.

Чи переслідувало втручання у право мирного володіння спірним житловим будинком легітимну мету?

Відновлення стану земельної ділянки лісогосподарського призначення, який існував до порушення прав держави на неї шляхом знесення незаконно побудованого житлового будинку переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки.

Використання земельної ділянки лісогосподарського призначення для розташування на ній незаконно побудованого житлового будинку не сприятиме досягненню лісогосподарських цілей: охорони, захисту, відтворення і підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей та покращання родючості ґрунтів, доступ до лісових насаджень великої кількості людей.

З огляду на це закон обмежив будівництво житлових споруд на землях лісогосподарського призначення.

З огляду на все вищевказане у втручанні держави у право мирного володіння ОСОБА_1 спірним житловим будинком є легітимна мета контролю за використанням цієї ділянки за цільовим призначенням згідно із загальними інтересами.

Чи є задоволення вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта нерухомості пропорційним легітимній меті втручання у право мирно володіти майном?

В апеляційнійскарзі ОСОБА_1 стверджує,що внаслідокзадоволення позовнихвимог судпоклав нанього індивідуальнийі надмірнийтягар,який порушивсправедливий балансміж суспільнимінтересом ізахистом приватногоінтересу умирному володіннійого майном.Згідно звисновком ВеликоїПалати ВерховногоСуду,викладеному упостанові від12.06.2019у справі№487/10128/14,повернення власниковіспірної земельноїділянки,не євирішенням питанняпро правовласності нажитловий будинок,а томуне маєпідстав вважати,що повернення власникові спірної земельної ділянки унеможливить реалізацію особою її прав на житловий будинок.

Користування приватними особами незаконно побудованим на землях лісогосподарського призначення житловим будинком всупереч чинному законодавству може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безперешкодне користування лісами тощо.

У цій справі з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані юридичні норми апеляційний суд вважає, що немає невідповідності заходу втручання держави у право мирного володіння майном відповідача критеріям правомірного втручання у це право, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

У справі, рішення в якій переглядається, суспільний інтерес у відновленні стану спірної земельної ділянки, який існував до порушення прав держави спрямований на задоволення соціальних потреб: у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права державної власності на цю ділянку; у недопущенні використання земель лісогосподарського призначення для житлового будівництва, що прямо суперечить закону; у збереженні лісів.

Контрольза використанням земельних ділянок лісогосподарського призначення згідно з їх цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для територіальної громади Миколаївської області зокрема. Люди зацікавлені у збереженні лісів та наявності загального доступу до користування ними. Тому загальний інтерес у контролі за використанням спірної земельної ділянки за цільовим призначенням у стані, який існував до порушення прав держави, для гарантування безпечності довкілля, непогіршення екологічної ситуації, збереження лісового фонду, безумовно, переважає приватний інтерес однієї особи у збереженні права володіння незаконно побудованим житловим будинком.

Апеляційний суд ще раз наголошує, що ОСОБА_1 в силу займаної ним посади, зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, знав про те, що спірна ділянка розташована на землях лісогосподарського призначення. Він міг ознайомитись зі змістом земельного, лісового та природоохоронного законодавства, норми якого є доступними, чіткими та передбачуваними, а також за необхідності міг отримати відповідну правову допомогу перед набуттям у приватну власність земельної ділянки і початком здійснення будівництва житлового будинку. До того ж, він продовжував будівництво і при наявності судової заборони. За таких обставин неможливо виснувати про те, що втручання у право мирного володіння ОСОБА_1 житловим будинком, який він за добросовісної поведінки не міг побудувати, є для нього надмірним тягарем. Немає жодних підстав вважати, що відповідач не був обізнаний про справжнє цільове призначення земельної ділянки та наявність заборон для здійснення будівництва житлового будинку на ній та здійснення державної реєстрації прав на нього.

З наведеного вбачається, що судом першої інстанцій правомірно зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди позивачу у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення за власний рахунок розташованого на ній житлового будинку загальною площею 578,4 кв. м.

Згідно з принципами диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання (пункти 4 і 5 частини третьої статті 2, частини перша - четверта статті 12, частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Під час розгляду цієї справивідповідач розпорядився його процесуальними правами та не заявив зустрічний позов про надання належного відшкодування шкоди у зв`язку з вимогою про знесення об`єкту нерухомості. Завдання йому цим шкоди не обґрунтовував. Проте не позбавлений права, за наявності до того підстав, просити про відшкодування завданих збитків і моральної шкоди у разі, якщо такі завдані.

Ураховуючи викладене вище, апеляційний суд вважає висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову прокурора в частині вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення за власний рахунок відповідача розташованого на ній житлового будинку загальною площею 578,4 кв. м таким, що відповідає встановленим у справі обставинам та наданим сторонами доказам, які суди оцінив відповідно до процесуальних правил.

Щодо визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомості від 05.03.2015

З матеріалів справи вбачається, що на підставі укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 квітня 2013 року №791 останній став власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 28 травня 2014 року в рамках розгляду справи про витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 було накладено арешт на земельну ділянку площею 1000 кв.м, розташовану по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4810136600:05:001:0047.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2014 року у зв`язку з невиконанням вищезазначеної ухвали суду повторно було забезпечено позов прокурора.

11 листопада 2014 року державний виконавець Корабельного ВДВС Миколаївського міського управління юстиції на особистому прийомі роз`яснив ОСОБА_1 про наявність заборони суду на будівництво по АДРЕСА_1 та здійснення реєстраційних дій щодо земельної ділянки та об`єктів будівництва.

Проігнорувавши вищенаведене, 05 березня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до державного реєстратора Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області з заявою про реєстрацію незавершеного будівництва по АДРЕСА_1 .

На підставі рішення державного реєстратора ОСОБА_6 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок площею по АДРЕСА_1 .

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 04 лютого 2019 року витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 1 000 кв.м, яка розташована по АДРЕСА_1 , з подальшою передачею у постійне користування ДП «Миколаївське лісове господарство».

Отже, ОСОБА_1 , достеменно знаючи, що володіє землями лісового фонду, на яких заборонено будівництво житлових будинків, під час дії судової заборони на будівництво та державну реєстрацію права власності, здійснив будівництво спірного будинку, реєстрацію права власності на незавершене будівництво з отриманням свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 05.03.2015 та реєстрацію змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.09.2016 на підставі підробленої декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Згідно з вимогами ст.15, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.04.2004 №1952-ІV, який діяв станом на 05.03.2015, державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається, зокрема, фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об`єкти нерухомого майна.

Відповідно до п.49, 81 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №868 від 17.10.2013, який діяв з 11.02.2014 до 01.01.2016, у разі проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудовані чи реконструйовані об`єкти нерухомого майна заінтересованою особою є замовник будівництва, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудований об`єкт нерухомого майна заявник подає:

документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку;

документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта.

Документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 5 серпня 1992 р., є технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності на такий об`єкт нерухомого майна, заявник не подає.

Державна реєстрація права власності на об`єкт незавершеного будівництва проводиться у порядку, встановленому для державної реєстрації прав щодо нерухомого майна, право власності на яке заявлено вперше, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. У разі проведення державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва заінтересованою особою є особа, яка здійснює його будівництво. Для проведення державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва заявник також подає:

документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку;

документ, що відповідно до законодавства надає право на виконання будівельних робіт;

технічний паспорт на об`єкт незавершеного будівництва.

Якщо відповідно до законодавства право на виконання будівельних робіт виникає з моменту повідомлення уповноважених органів, заявник також подає копію документа, що відповідно до законодавства підтверджує факт повідомлення.

Згідно з вимогами ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції Закону від 26.11.2015 №834-VІІІ, який набрав чинності 13.12.2015 і діяв станом на 02.09.2016 (внесення змін до реєстру), державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) прийняття документів, що подаються разом із заявою про державну реєстрацію прав, виготовлення їх електронних копій шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та розміщення їх у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв про державну реєстрацію прав, що надійшли на розгляд; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації; 6) відкриття (закриття) розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування інформації з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником; 8) видача документів за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Датою і часом державної реєстрації прав вважається дата і час реєстрації відповідної заяви, за результатом розгляду якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав.

Пункт 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015, який діяв станом на 02.09.2016, визначав, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта (крім випадків державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 5 серпня 1992 р.); 2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (крім випадків надання відомостей про кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташований індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинки); 4) письмова заява співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що перебуває у спільній частковій власності); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Відповідно дост.26Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» вредакції Законувід 26.11.2015 №834-VІІІ, записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

У разі зміни ідентифікаційних даних суб`єкта права, відомостей про об`єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, виявлення технічної помилки в записах Державного реєстру прав чи документах, виданих за допомогою програмних засобів ведення цього реєстру (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), за заявою власника чи іншого правонабувача, а також у випадку, передбаченому підпунктом "в" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, вносяться зміни до записів Державного реєстру прав.

У разі якщо помилка в реєстрі впливає на права третіх осіб, зміни до Державного реєстру прав вносяться на підставі відповідного рішення суду.

Подання та отримання документів за заявою про внесення змін до записів Державного реєстру прав здійснюються у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Згідно з вимогами стаття 331 ЦК України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Згідно зі ст.15,16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) вказувала, що «застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19) вказано, що «ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту)».

Відповідно до частини 2, пункту «б» частини третьоїстатті 152 ЗК Українивласник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельної ділянки шляхом знесення незаконно побудованого житлового будинку за рахунок особи, яка здійснила таке будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача).Застосування вимог про знесення будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомості.

Визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомості не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених незаконним будівництвом.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року у справі №202/7377/16-ц.

За такого, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про задоволення позовної вимоги прокурора про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 05.03.2015 є помилковим, а тому оскаржуване рішення у вказаній частині підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Згідно зістаттею 375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково: оскаржуване рішення в частині

вирішення позовної вимоги прокурора про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 05.03.2015 скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги; у решті рішення суду слід залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до вимог частин 1, 10, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При поданні позовної заяви прокурором за дві позовні вимоги немайнового характеру було сплачено 3200 грн судового збору.

За апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції відповідач сплатив 150% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, а саме 4800 грн.

Оскільки суд апеляційної інстанції частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасувавши рішення суду першої інстанції в частині задоволення однієї позовної вимоги, то відповідач повинен відшкодувати прокурору за подання позовної заяви 1600 грн.

У свою чергу прокурор повинен сплатити на користь відповідача за подання апеляційної скарги 2400 грн судового збору.

З огляду на припис ч.10 ст.141 ЦПК України прокурор має сплатити на користь ОСОБА_1 різницю судового збору у сумі 800 грн.

Керуючись ст.374, 376, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Корабельногорайонного судум.Миколаєва від07червня 2021року в частині вирішення позовної вимоги прокурора про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 05.03.2015, виданого на об`єкт нерухомості по АДРЕСА_1 , та розподілу судових витрат скасувати.

Ухвалити у частині вирішення позовної вимоги прокурора про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 05.03.2015, виданого на об`єкт нерухомості по АДРЕСА_1 , нове судове рішення про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги.

У решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Миколаївської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 800 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий О. В. Локтіонова

Судді Т. В. Серебрякова

О. О. Ямкова

Повний текст постанови складено 30 березня 2023 року.


Суд	Миколаївський апеляційний суд
Дата ухвалення рішення	29.03.2023
Оприлюднено	03.04.2023
Номер документу	109905120
Судочинство	Цивільне

Локтіонова О. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 29.03.2023 по справі 488/875/17МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —488/875/17

Постанова від 29.03.2023

Постанова
від 29.03.2023 по справі 488/875/17
МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД