Постанова

від 08.01.2025 по справі 488/875/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2025 року

м. Київ

справа № 488/875/17

провадження № 61-5224св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державне підприємство «Миколаївське лісове господарство», Миколаївська міська рада, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 07 червня 2021 року у складі судді Селіщевої Л. І. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 березня 2023 року у складі колегії суддів Локтіонової О. В., Серебрякової Т. В., Ямкової О. О.

у справі за позовом керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державне підприємство «Миколаївське лісове господарство», Миколаївська міська рада, ОСОБА_2 , про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 2 (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Прокурор позов мотивував тим, що 18 червня 2013 року ОСОБА_1 подав до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Миколаївській області (далі - Інспекція ДАБК в Миколаївській області) декларацію про початок виконання будівельних робіт № МК 083131700403 на АДРЕСА_1 .

У травні 2014 року прокурор в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (далі - Миколаївська ОДА) та державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» (далі - ДП «Миколаївське лісове господарство») подав до суду позов до Миколаївської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , треті особи: реєстраційна служба Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області, Дерев`янко І. А., ОСОБА_5 , про визнання незаконними та скасування окремих положень рішень Миколаївської міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки із незаконного володіння ОСОБА_1 , яка розташована на АДРЕСА_1 (справа № 488/2718/14-ц).

З метою запобігання забудови спірної земельної ділянки, що може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду за клопотанням прокурора ухвалами Корабельного районного суду м. Миколаєва від 28 травня 2014 року та від 11 листопада 2014 року було вжито заходів забезпечення позову шляхом заборони виконувати на спірній земельній ділянці будівельні роботи. ОСОБА_1 про цю заборону був повідомлений особисто 24 листопада 2014 року державним виконавцем.

Разом з тим, всупереч вказаній забороні ОСОБА_1 продовжував здійснювати будівельні роботи, про що свідчить свідоцтво про право власності від 05 березня 2015 року на незавершене будівництво площею 578,4 кв. м на АДРЕСА_1 .

Корабельний районний суд м. Миколаєва рішенням від 15 серпня 2016 року у справі № 488/2718/14-ц визнав незаконним та скасував пункт 26 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 25 квітня 2008 року № 23/39, яким було надано дозвіл ОСОБА_1 на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, що розташована за вказаною адресою. Цим же рішенням визнав незаконними та скасував пункти 12 та 12.3 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 25 березня 2009 року № 33/48, яким погоджено проект землеустрою та надано у власність відповідача вказану земельну ділянку, визнав недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 865788 від 15 травня 2009 року, визнав недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 29 травня 2009 року, скасував державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку та витребував із незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:05:001:0047, яка розташована на АДРЕСА_1 , у власність держави в особі Миколаївської ОДАз передачею її у постійне користування ДП «Миколаївське лісове господарство».

02 вересня 2016 року приватний нотаріус Врадіївського районного нотаріального округу Миколаївської області Демченко Т. М. вніс зміни до інформації про право власності - додав дані про наявність декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 05 серпня 2015 року № МК 083131700403.

Прокурор вказував, що така декларація про готовність об`єкта до експлуатації Інспекцією ДАБК в Миколаївській області не реєструвалася, у зв`язку з чим було ініційовано проведення досудового розслідування за фактом використання завідомо підробленого документа.

Також зазначав, що будівництво житлового будинку на землях державного лісового фонду суперечить положенням земельного, лісового та містобудівного законодавства.

Відповідно до вказаного, прокурор просив суд:

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво, видане ОСОБА_1 , про право власності від 05 березня 2015 року № 34558222 на об`єкт нерухомості на АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 4810136600:05:001:0047 на АДРЕСА_1 шляхом знесення житлового будинку загальною площею 578,4 кв. м.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Корабельний районний суд м. Миколаєва ухвалою від 21 березня 2017 року позов прокурора забезпечив шляхом накладення арешту на житловий будинок на АДРЕСА_1 та заборонив: 1) ОСОБА_1 чи будь-яким іншим особам - вчиняти будь-які дії з об`єктом нерухомості, у тому числі укладати договори; 2) Інспекції ДАБК у Миколаївській області - здійснювати будь-які реєстраційні та дозвільні дії щодо виконання будівельних робіт на земельній ділянці, у тому числі реєструвати декларації про готовність об`єкта до експлуатації; 3) Центру надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради - здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо житлового будинку на АДРЕСА_1 .

Корабельний районний суд м. Миколаєва ухвалою від 19 січня 2021 року відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 про залишення позовної заяви без розгляду.

Корабельний районний суд м. Миколаєва рішенням від 07 червня 2021 року позов прокурора задовольнив.

Визнав недійсним та скасував свідоцтво про право власності від 05 березня 2015 року № 34558222 , яке видане ОСОБА_1 на об`єкт нерухомості на АДРЕСА_1 .

Зобов`язав ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 4810136600:05:001:0047, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить державі в особі Миколаївської ОДА, шляхом знесення за власний рахунок розташованого на цій земельній ділянці житлового будинку загальною площею 578,4 кв. м, житловою площею 54 кв. м.

З відповідача на користь Миколаївської обласної прокуратури стягнув судовий збір в сумі 3 200 грн.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що дослідженими доказами доведено порушення ОСОБА_1 заборони на будівництво житлового будинку на землях лісогосподарського призначення та створення ним власнику землі перешкод у користуванні земельною ділянкою незаконним будівництвом.

Миколаївський апеляційний суд постановою від 29 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 07 червня 2021 року в частині вирішення позовної вимоги прокурора про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 05 березня 2015 року № 34558222 , виданого на об`єкт нерухомості на АДРЕСА_1 та розподілу судових витрат скасував.

Ухвалив у вказаній частині нове судове рішення про відмову у задоволенні зазначеної позовної вимоги.

У решті рішення суду залишив без змін.

Стягнув з Миколаївської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 800 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірна земельна ділянка не могла бути передана в приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, оскільки для цього існували законодавчі перешкоди, а також, існувала судова заборона на здійснення будівельних робіт та державної реєстрації нерухомого майна за спірною адресою, про що ОСОБА_1 було відомо, його поведінка щодо здійснення будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1 не була добросовісною.

Суд першої інстанції правомірно зобов`язав ОСОБА_1 усунути перешкоди позивачу у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення за власний рахунок розташованого на ній житлового будинку загальною площею 578,4 кв. м.

ОСОБА_1 , достеменно знаючи, що володіє землями лісового фонду, на яких заборонено будівництво житлових будинків, під час дії судової заборони на будівництво та державну реєстрацію права власності, здійснив будівництво спірного будинку, реєстрацію права власності на незавершене будівництво з отриманням свідоцтва про право власності від 05 березня 2015 року № 34558222 та реєстрацію змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02 вересня 2016 року на підставі підробленої декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення незаконно побудованого житлового будинку за рахунок особи, яка здійснила таке будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача). Застосування вимог про знесення будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомості.

Визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомості не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених незаконним будівництвом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Корабельного районного суду м. Миколаєва.

04 жовтня 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 916/2470/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, у постановах Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-71цс14, від 04 лютого 2015 року у справах № 6-222цс14 та № 6-233цс14.

У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на недоведеність дотримання прокурором вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру». ОСОБА_1 мав відповідні права на проведення будівельних робіт, оскільки житловий будинок не було побудовано під час дії судової заборони будівництва.

Прокурор обрав неналежний спосіб захисту прав держави.

В касаційній скарзі скаржник зазначає про те, що відсутній висновок Верховного Суду про застосування норми права у подібних правовідносинах щодо відсутності визначеного національним законодавством або судовою практикою механізму компенсації витрат забудовника при знесенні побудованого ним житлового будинку на земельній ділянці, яка не могла бути передана у приватну власність для таких потреб, з огляду на добросовісність дій забудовника відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Доводи інших учасників справи

У червні 2023 року Миколаївська обласна прокуратура надіслала відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що на підставі укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 квітня 2013 року № 791 відповідач ОСОБА_1 набув у власність земельну ділянку на АДРЕСА_1 .

18 червня 2013 року ОСОБА_1 подав до Інспекції ДАБК у Миколаївській області декларацію про початок виконання будівельних робіт з будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована в інспекції 19 червня 2013 року за № МК 083131700403 (т. 1 а. с. 67-69, 74).

17 вересня 2013 року виготовлено технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 578,4 кв. м (т. 1 а. с. 48-53).

27 травня 2014 року прокурор Корабельного району м. Миколаєва звернувся до суду із позовом (справа № 488/2718/14-ц), в якому просив визнати незаконним та скасувати пункт 26 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 25 квітня 2008 року № 23/39, яким ОСОБА_3 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку орієнтовною площею до 1 000 кв. м з наданням адреси: АДРЕСА_1 ; визнати незаконним та скасувати пункт 12 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 25 березня 2009 року № 33/48, яким надано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку лісового фонду урочища «Жовтневе» для будівництва індивідуального житлового будинку орієнтовною площею до 1 000 кв. м на АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 29 травня 2009 року № 1403 земельної ділянки площею 1 000 кв. м, кадастровий номер 4810136600:05:001:0047, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; визнати недійсним виданий ОСОБА_4 державний акт серії ЯЖ № 869928 від 26 червня 2009 року, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010900101184; скасувати у Державному реєстрі речових прав запис № 678160 про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1 000 кв. м з кадастровим номером 4810136600:05:001:0047, розташовану на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1 000 кв. м, з кадастровим номером 4810136600:05:001:0047, вартістю 143 780 грн, на АДРЕСА_1 у власність держави в особі ДП «Миколаївське лісове господарство».

Також під час розгляду цієї справи прокурор просив забезпечити позов.

Корабельний районний суд м. Миколаєва ухвалою від 28 травня 2014 року наклав арешт на земельну ділянку площею 1 000 кв. м, яка розташована на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4810136600:05:001:0047.

ОСОБА_1 та будь-яким іншим особам заборонив вчиняти будь-які дії щодо зазначеної земельної ділянки, у тому числі укладати договори, вчиняти інші правочини стосовно цієї земельної ділянки та виконувати на ній будівельні роботи.

Інспекції ДАБК у Миколаївській області заборонив здійснювати будь-які реєстраційні та дозвільні дії щодо виконання будівельних робіт на спірній земельній ділянці, у тому числі реєструвати декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Реєстраційній службі Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області заборонив здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо зазначеної земельної ділянки.

Корабельний районний суд м. Миколаєва ухвалою від 11 листопада 2014 року у зв`язку з невиконанням зазначеної ухвали суду повторно забезпечив позов прокурора.

11 листопада 2014 року державний виконавець Корабельного ВДВС Миколаївського міського управління юстиції на особистому прийомі роз`яснив ОСОБА_1 про наявність заборони суду на будівництво та здійснення реєстраційних дій щодо земельної ділянки та об`єктів будівництва на АДРЕСА_1 .

21 жовтня 2014 року ОСОБА_1 подав до Інспекції ДАБК у Миколаївській області декларацію про готовність об`єкта до експлуатації (вхідний № 7264-20-14), а саме житлового будинку площею 578,40 кв. м на АДРЕСА_1 . Однак, інспекцією вказана декларація була повернута замовнику без розгляду та реєстрації у зв`язку з наявною судовою забороною на здійснення дозвільних дій щодо виконання будівельних робіт (т. 1 а. с. 46, 47, 56-60).

Проігнорувавши викладене, 05 березня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до державного реєстратора Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області з заявою про реєстрацію незавершеного будівництва на АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 66).

Державний реєстратор вказану реєстрацію здійснив (рішення № 19816604) та видав 05 березня 2015 року ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на незавершене будівництво № 34558222 (т. 1 а. с. 63, 64).

18 червня 2015 року на підставі повідомлення третьої особи ОСОБА_2 про вчинення кримінального правопорушення було зареєстроване кримінальне провадження № 42015150020000027 з фабулою, що невідомі особи на території урочища «Жовтневе» (сосновий бір «Маяк») у Корабельному районі м. Миколаїв всупереч заборони будівництва, встановленої судовими рішеннями Корабельного районного суду м. Миколаєва, проводять будівельні роботи (т. 1 а. с. 72).

02 вересня 2016 року ОСОБА_1 , свідомо розуміючи, що судова заборона на здійснення вказаних дій продовжує діяти, звернувся до приватного нотаріуса Врадіївського районного нотаріального округу Миколаївської області Демченко Т. М. з заявою про внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо зміни статусу об`єкта нерухомості з незавершеного будівництва на новостворене нерухоме майно. До вказаної заяви він додав декларацію про готовність об`єкта до експлуатації від 05 серпня 2015 року № МК 083131700403, яка Інспекцією ДАБК у Миколаївській області не реєструвалася та була повернута замовнику без розгляду та реєстрації (вхідний № 7264-20-14 від 21 жовтня 2014 року), а отже не могла бути підставою для здійснення реєстраційних дій (т. 1 а. с. 56-61).

Цього ж дня приватний нотаріус ухвалила рішення про здійснення реєстрації змін (індексний номер рішення 31205948) та внесла їх до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, змінивши опис об`єкта нерухомості на АДРЕСА_1 з незавершеного будівництва на житловий будинок, об`єкт житлової нерухомості (т. 1 а. с. 62).

На підставі рішення державного реєстратора Демченко Т. М. за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 .

Згідно із витягом з кримінального провадження № 42017151020000010 до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25 січня 2017 року внесено відомості про кримінальне правопорушення, а саме використання завідомо підробленого документа (т. 1 а. с. 71).

Виявивши вказане, 01 березня 2017 року Миколаївська місцева прокуратура № 2 звернулася до Миколаївської ОДА з листом, у якому повідомила, що вживає заходи представницького характеру з метою усунення перешкод у користуванні землями державного лісового фонду, незаконність відчуження яких визнано у судовому порядку. Зокрема, повідомлено, що вирішується питання щодо звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Миколаївської ОДА з метою усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою на АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 73).

Корабельний районний суд м. Миколаєва рішенням від 04 лютого 2019 року визнав незаконним та скасував пункт 26 розділу першого рішення Миколаївської міської ради від 25 квітня 2008 року № 23/39 та пункт 12 розділу четвертого рішення Миколаївської міської ради від 25 березня 2009 року № 33/48; визнав недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 29 травня 2009 року, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; визнав недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 869928, який виданий 26 червня 2009 року ОСОБА_4 , кадастровий номер земельної ділянки 4810136600:05:001:0047; скасував у Державному реєстрі речових прав запис № 678160 про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 1 000 кв. м з кадастровим номером 4810136600:05:001:0047, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; витребував із незаконного володіння ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської ОДА земельну ділянку площею 1 000 кв. м, яка розташована на АДРЕСА_1 , з подальшою передачею у постійне користування ДП «Миколаївське лісове господарство».

Миколаївський апеляційний суд постановою від 06 червня 2019 року, яку залишив без змін Верховний Суд постановою від 16 січня 2020 року, рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 04 лютого 2019 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29 травня 2009 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 26 червня 2009 року на ім`я ОСОБА_4 , скасував та ухвалив у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих вимог. В іншій частині рішення залишив без змін.

Залишаючи без змін рішення районного суду в частині витребування земельної ділянки, апеляційний суд констатував, що земельна ділянка вибула з володіння держави поза її волею. Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення. В силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки фізичні особи - відповідачі, проявивши розумну обачність, могли та повинні були знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення. Тим більш такі обставини повинні були бути відомі відповідачу ОСОБА_1 з огляду на займану ним, починаючи з 2011 року, посаду керівника Державної екологічної інспекції у Миколаївській області. Загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні земельної ділянки у власності.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо дотримання прокурором вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру»

В касаційній скарзі скаржник вказував, що прокурор не дотримався порядку звернення до суду з позовом в інтересах держави, який передбачений статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки для підтвердження виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор разом із позовною заявою надав лист від 01 березня 2017 року № (15-32) 1871вих17 без доказів його надіслання чи вручення Миколаївській ОДА. Крім того, вже наступного дня після складання цього листа прокурор подав позов, що свідчить про ненадання Миколаївській ОДА розумного строку для самостійного звернення до суду.

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 статті 131-1 Конституції України).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший та другий частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Згідно із усталеною судовою практикою, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Прокурор звертається до компетентного органу перед поданням позову у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматись порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позовній заяві. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі немає, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

З матеріалів справи відомо, що прокурор обґрунтував своє звернення до суду бездіяльністю Миколаївської ОДА, яка, знаючи про порушення інтересів держави з 2014 року (судова справа про витребування земельної ділянки), не вжила заходів для їх захисту. Разом із позовною заявою прокурор надав лист від 01 березня 2017 року № (15-32) 1871вих17, в якому повідомив Миколаївську ОДА про намір звернутися до суду. Миколаївська ОДА не заперечила проти представництва прокурором інтересів держави, не оскаржила наявність підстав для цього та підтримала позовні вимоги.

Прокурор зазначив, що порушення полягало у незаконному будівництві на землях лісогосподарського призначення, що завдало шкоди інтересам держави у сфері раціонального використання земель і лісових ресурсів. Тобто, прокурор виконав вимоги закону, обґрунтував порушення та необхідність захисту інтересів держави.

Посилання скаржника на відсутність доказів надсилання листа відхиляються, оскільки Миколаївська ОДА не спростувала факт отримання цього листа. Твердження про недостатній строк для звернення до суду адміністрацією є безпідставним, оскільки адміністрація, отримавши повідомлення, самостійно подавати позов не виявила бажання, а підтримала дії прокурора.

Щодо належного способу захисту порушеного права

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16).

Цивільні права/інтереси захищаються в спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Під час розгляду справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги не підлягають задоволенню. Однак якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Отже, для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно також враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до положень статей 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно із статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частин третьої-п`ятої статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України.

Частиною другою статті 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22).

У постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 461/3490/18 зазначено, що належним способом захисту прав власності міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такої забудови, яку позивач вважає самочинною, відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. Належним відповідачем за такою вимогою є власник відповідної забудови.

Знесення незаконно побудованого житлового будинку за рахунок особи, яка здійснила будівництво, є належним і ефективним способом захисту прав власника (користувача) земельної ділянки. Застосування цієї вимоги виключає інші способи захисту, зокрема визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомості, що не усуває порушень, спричинених незаконним будівництвом. Відповідний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 202/7377/16-ц.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 442/302/17 зазначено, що задоволення вимоги про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення за рахунок особи, яка здійснила таке самочинне будівництво є належним та ефективним способом захисту прав власника (користувача). Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 зазначено, що спір у цій справі виник щодо передачі у приватну власність земельної ділянки лісогосподарського призначення та її незаконної забудови, а позовні вимоги стосувалися витребування земельної ділянки лісового фонду шляхом знесення будівель. Велика Палата Верховного Суду у цій справі зазначила, що у кожному випадку, коли володіючий власник просить про усунення йому перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом демонтажу спорудженого на ній об`єкта нерухомості, суд має перевіряти правомірність втручання держави у права на повагу до житла та мирного володіння на цей об`єкт шляхом його демонтажу, а саме: наявність підстави для такого втручання у законодавстві, легітимність мети цього втручання (його відповідність цілям, визначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції та абзаці другому статті 1 Першого протоколу до Конвенції) та пропорційність демонтажу відповідній меті (можливість досягнення останньої проведенням демонтажу за відсутності менш обтяжливих для відповідача способів захисту прав позивача). Залежно від результату такої перевірки суд вирішує питання про задоволення чи відмову у задоволенні позову. У разі його задоволення відшкодування особі вартості майна, що підлягає демонтажу, не є можливим за відсутності для цього юридичних підстав (зокрема, правомірності його спорудження, добросовісності набуття права на нього, заявлення вимоги про відшкодування та її обґрунтованості).

У постанові Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 487/2593/20вказано, що повернення земельної ділянки та знесення незаконно споруджених на ній будівель є способом відновлення прав власника на спірну земельну ділянку водного фонду і такі позовні вимоги, враховуючи обставини цієї справи, здатні відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення прав на неї. Такий спосіб захисту, як повернення земельної ділянки та демонтаж будівель, є адекватним наявним обставинам справи, спрямований на остаточне поновлення порушеного права дійсного власника земельної ділянки.

Враховуючи зазначене, посилання скаржника про неналежний спосіб захисту порушеного права є безпідставним.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 483/954/21.

Щодо вирішення спору по суті

Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Стаття 105 ЛК України визнає порушенням лісового законодавства розкорчовування лісових ділянок і використання їх не за призначенням, у тому числі для спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд без належного дозволу.

Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

З матеріалів справи відомо, що згідно із ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 28 травня 2014 року будь-яке будівництво та здійснення державної реєстрації нерухомого майна на спірній земельній ділянці було заборонено.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 проігнорував судове рішення, продовжуючи будівництво, що підтверджується декларацією про початок виконання будівельних робіт від 19 червня 2013 року та свідоцтвом про право власності від 05 березня 2015 року. Ці документи свідчать, що з червня 2013 року по вересень 2016 року він будував житловий будинок на АДРЕСА_1 .

Судовими рішеннями про витребування земельної ділянки на АДРЕСА_1 встановлено, що відповідачі, зокрема ОСОБА_1 , повинні були знати про належність ділянки до земель лісогосподарського призначення, враховуючи її природні властивості. Це особливо стосується ОСОБА_1 , який з 2011 року обіймав посаду керівника Державної екологічної інспекції у Миколаївській області. Публічний інтерес у збереженні екологічної безпеки переважає приватний інтерес у збереженні ділянки.

Крім того, матеріали справи підтверджують, що ОСОБА_1 знав про судову заборону на будівництво та реєстрацію нерухомості за спірною адресою.

Відповідно до вказаного, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що зважаючи на те, що спірна земельна ділянка належала до земель лісогосподарського призначення і не могла бути передана у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд через наявність законодавчих обмежень, дії ОСОБА_1 суперечили вимогам законодавства. Додатково варто зазначити, що на цю ділянку суд наклав заборону як на здійснення будівельних робіт, так і на державну реєстрацію нерухомого майна за зазначеною адресою, про що ОСОБА_1 було достеменно відомо.

Попри це, він свідомо продовжував будівництво житлового будинку, ігноруючи судову заборону та обмеження, встановлені законом. Дії ОСОБА_1 демонструють його свідому позицію порушення екологічних та земельних вимог, що підтверджується тривалим періодом незаконного будівництва та подальшими спробами легалізувати створене майно через державну реєстрацію.

Знесення незаконно побудованого житлового будинку на земельній ділянці лісогосподарського призначення має легітимну мету забезпечення її використання за цільовим призначенням відповідно до загальних інтересів. Важливість цих інтересів зумовлена особливим статусом ділянки, призначеної для охорони, відтворення та підвищення продуктивності лісових насаджень. Будівництво житлових споруд на таких землях суперечить лісогосподарським цілям, що виправдовує втручання держави у право володіння ОСОБА_1 спірним будинком.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що виконання рішення суду покладає на нього надмірний тягар, порушуючи баланс між суспільним та приватним інтересами. Однак суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про те, що втручання держави є правомірним, оскільки спірна земельна ділянка має особливий статус лісогосподарського призначення, а будівництво житлового будинку на ній суперечить законодавству та суспільним інтересам.

ОСОБА_1 , знаючи про цільове призначення ділянки, законодавчі обмеження та судову заборону, продовжував незаконне будівництво. Його дії не можна вважати добросовісними, а тягар усунення порушень - надмірним. Суспільний інтерес у відновленні законності та збереженні лісового фонду переважає його приватний інтерес.

Суд зазначив, що відповідач не скористався своїм правом подати зустрічний позов про відшкодування збитків, але може зробити це в майбутньому за наявності необхідних підстав. Ураховуючи всі обставини та докази, рішення про знесення вказаного будинку за рахунок відповідача є законним і обґрунтованим.

Враховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції у нескасованій апеляційним судом частині та постанова суду апеляційної інстанціїє законними, обґрунтованими та такими, що відповідають встановленим у справі обставинам і вимогам чинного законодавства.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 916/2470/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, у постановах Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-71цс14, від 04 лютого 2015 року у справах № 6-222цс14 та № 6-233цс14 є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у тих випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зазначені доводи заявника відхиляються касаційним судом з огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені за результатами оцінки у сукупності всіх доказів та обставин справи. Водночас, як свідчить характер доводів заявника, вони фактично зводяться до незгоди із наданою судом оцінкою обставин справи та вказують на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 400 ЦПК України.

Відповідач ОСОБА_1 , знаючи про цільове призначення ділянки, законодавчі обмеження та судову заборону, продовжував незаконне будівництво, тому його дії не можна вважати добросовісними. Разом з тим, він не скористався своїм правом подати позов про відшкодування збитків, але може зробити це в майбутньому за наявності відповідних підстав.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у нескасованій апеляційним судом частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 07 червня 2021 року у нескасованій апеляційним судом частині та постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров