Постанова

від 28.03.2023 по справі 640/11114/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2023 року

м. Київ

справа № 640/11114/20

адміністративне провадження № К/9901/33893/20

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Гончарової І.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.07.2020 (суддя - Клочкова Н.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2020 (головуючий суддя - Земляна Г.В., судді: Мєзєнцев Є.І., Парінов А.Б.) у справі №640/11114/20.

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просила суд:

визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (далі - ГУ ДПС у Кіровоградській області) від 28.11.2019 № 0001933303, № 0001943303, № 0001953303, № 0001963303, № 0001973303;

визнати протиправним та скасувати рішення від 28.11.2019 № 0000303303 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»;

визнати протиправним та скасувати рішення від 28.11.2019 № 0000313303 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску;

визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 28.11.2019 № Ф-0000083303.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.07.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2020, позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДПС у Кіровоградській області оскаржило їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.07.2020, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2020 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

На обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень є пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 21.01.2020 у справі № 300/497/19, від 28.02.2020 у справі № 826/19606/15. У даному випадку суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином операції з продажу нерухомого майна, що вчинялися ОСОБА_1 , та не застосували до вказаних правовідносин приписи пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Також ГУ ДФС у Кіровоградській області подано заяву про залишення даного адміністративного позову без розгляду, яке задоволенню не підлягає з огляду на те, що з позовом у цій справі позивач звернувся до суду першої інстанції у травні 2020 року, тобто до прийняття постанови Верховного Суду від 26.11.2020 у справі №500/2486/19, якою змінено правовий підхід до визначення строків звернення до суду за оскарженням податкових повідомлень-рішень після їх адміністративного оскарження.

Так, у постанові від 26.11.2020 у справі №500/2486/19, зауважено на тому, що:

суди повинні уникати випадків правового пуризму, зокрема скасування правомірних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи судом апеляційної та/або касаційної інстанції змінилось юридичне тлумачення відповідної правової норми;

зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій;

задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.

В контексті викладених у постанові від 26.11.2020 у справі №500/2486/19 висновків необхідно звернути увагу на те, що Конституцією України (статті 8, 129 та 147) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. При цьому, загальновизнано, що його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав. Слід зазначити, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в адміністративному судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу.

Отже, з огляду на те, що з позовом у цій справі ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції до прийняття 26.11.2020 постанови Верховного Суду, якою змінено правовий підхід до визначення строків звернення до суду за оскарженням податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань, після їх адміністративного оскарження, з метою уникнення правового пуризму та недопущення обмеження права на доступ до суду через зміну судової практики, Суд констатує відсутність правових підстав для залишення позову у цій справі без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, ГУ ДФС у Кіровоградській області проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ОСОБА_1 з питань достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податків, зборів і платежів за період діяльності з 01.01.2013 по 31.12.2018.

За результатами перевірки складено акт від 06.11.2019 № 129/11-28-33-03/ НОМЕР_1 , в якому відображено висновки про порушення позивачем:

підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України, а саме: неведення книги обліку доходів та витрат від здійснення підприємницької діяльності за період з 01.01.2013 по 31.12.2018;

підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49, пункту 177.11 статті 177 Податкового кодексу України, а саме: неподання декларації про майновий стан та доходи за 2016, 2017 та 2018 роки;

пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України в частині заниження чистого доходу, з якого утримується податок на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності, на загальну суму 15 888 440,00 грн, в результаті чого занижено податкове зобов`язання на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності за період з 01.01.2013 по 31.12.2018 в сумі 2 327 456,40 грн;?

пункту 4 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в частині неподання звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2013-2016 роки;

пункту 1 частини другої статті 6, пункту 2 частини першої статті 7, частини одинадцятої 11 статті 8, частини другої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в частині заниження бази нарахування єдиного внеску за період з 01.01.2013 по 31.12.2018 на загальну суму 102 840,94 грн;

підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України, пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України в частині заниження податкового зобов`язання з військового збору, що підлягає сплаті до бюджету за період з 01.01.2013 по 31.12.2018 на загальну суму 146 934,00 грн.;

пункту 181.1 статті 181, пунктів 183.1, 183.2 статті 183, абз. «б» пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми зобов`язань з ПДВ за період з 11.07.2013 по 21.08.2013, що підлягає сплаті на загальну суму 100 191,29 грн.

Документальна позапланова невиїзна перевірка платника податку - фізичної особи ОСОБА_1 здійснена на підставі податкової інформації, а саме: податкової звітності, відомостей з ЦВД ДРФО ДПС України про отримані доходи за період з 01.01.2013 по 31.12.2018, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, інформації отриманої від Державної архітектурно-будівельної інспекції України, інтегрованої картки платника АІС «Податковий блок» ОСОБА_1 .

За даними контролюючого органу, дохід позивача, як фізичної особи, виник внаслідок продажу 3 об`єктів нерухомого майна протягом 2013 року на суму 1024478,00 грн, 3 об`єктів нерухомого майна на суму 2790327,00 грн, протягом 2014 року, 18 об`єктів нерухомого майна протягом 2015 року на суму 9095635,00 грн. та 5 об`єктів нерухомого майна протягом 2016 року на суму 2990000,00 грн.

При цьому, в ході проведення перевірки податковим органом було встановлено, що позивачем за період 2013 - 2016 роки були сплачені податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб від продажу об`єктів нерухомого майна всього в сумі 676 265,00 грн., в тому числі у 2013 році - 80 071,65 грн, у 2014 році - 202 850,05 грн, у 2015 році - 362 343,75 грн, у 2016 році - 30 000,00 грн., що свідчить про те, що ОСОБА_1 при реалізації об`єктів нерухомості здійснювалась сплата податку на доходи з фізичних осіб в розмірі 5 % відповідно до пункту 172.2. статті 172 Податкового кодексу України, а саме: дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягав оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу.

Позивач за результатами виконання угод з підрядними організаціями став власником об`єктів нерухомого майна (багатоквартирних житлових будинків з нежитловими приміщеннями), зазначених вище, та здійснював надалі продаж квартир фізичним особам за нотаріально посвідченими договорами.

Проте незважаючи на вищевказану сплату податкових зобов`язань, в акті перевірки відповідачем було зроблено висновок, що ОСОБА_1 за період з 01.01.2013 по 31.12.2018 було отримано дохід від провадження саме підприємницької діяльності з будівництва та реалізації квартир, яка була спрямована на досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку.

Відповідно інформації Олександрійського управління ГУ ДПС у Кіровоградській області (доповідна записка від 06.11.2019 № 31/11-28-53-11-34) платник податків ОСОБА_1 в період з 01.01.2013 по 31.12.2018 не зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності.

У той же час, контролюючий орган, визнаючи, що позивач не зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності, вважає, що позивачем фактично здійснюється підприємницька діяльність та ОСОБА_1 фактично є підприємцем, хоча і без реєстрації, а тому, на думку податкового органу, дохід від продажу квартир підлягає оподаткуванню згідно з пунктом 177.1 Податкового кодексу України, як дохід фізичної особи - підприємця, отриманий протягом календарного року від провадження господарської діяльності з оподаткуванням за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 Податкового кодексу України за ставкою 18 %.

На підставі вказаного акту перевірки податковим органом 28.11.2019 прийнято:

податкове повідомлення-рішення № 0001933303, згідно з яким застосовано штрафні санкції в сумі 510,00 грн, за неведення книги обліку доходів та витрат від здійснення підприємницької діяльності за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2018 року;

податкове повідомлення-рішення № 0001943303, згідно з яким застосовано штрафні санкції в сумі 510,00 грн. за неподання декларації про майновий стан та доходи за 2016, 2017 та 2018 роки;

податкове повідомлення-рішення № 0001953303, згідно з яким донараховано грошове зобов`язання по податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в загальній сумі 2 990 320,50 грн, з яких 2 327 456,40 грн податкове зобов`язання та 581 864,10 грн - штрафні (фінансові) санкції;

податкове повідомлення-рішення № 0001963303, згідно з яким донараховано грошове зобов`язання з військового збору в загальній сумі 183 667,50 грн, з яких 146 934,00 грн податкове зобов`язання та 36 733,50 грн - штрафні (фінансові) санкції;

податкове повідомлення-рішення № 0001973303, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 125 239,00 грн, з яких 100 191,20 грн податкове зобов`язання та 25 047,80 грн - штрафні (фінансові) санкції;

рішення № 0000303303 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», яким застосовано штрафні санкції в розмірі 510,00 грн.;

рішення № 0000313303 про застосування штрафних санкцій та донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску яким застосовано штрафні санкції в розмірі 38 987,61 грн;

вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0000083303 зі сплати єдиного внеску в сумі 102 840,94 грн.

Щодо дотримання контролюючим органом законодавства при призначенні документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 20.1.4. та пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків, зокрема, документальні позапланові виїзні перевірки, в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності такої підстави, як - отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Пунктом 79.1 статті 79 Податкового кодексу України встановлено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Отже, законною може бути визнана перевірка, призначенню якої передує направлення платнику податків запиту, який відповідає встановленим вимогам, та ненадання відповіді на складений у відповідності до вимог Податкового кодексу України запит контролюючого органу (відповіді на законний запит).

При цьому, запит фіскального органу про надання відповідної інформації платником податків повинен визначати конкретні підстави, тобто, містити чітко визначені обставини, які свідчать про порушення платником податків вимог податкового законодавства.

Відповідно до вимог пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити:

1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує;

2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати;

3) печатку контролюючого органу.

Як встановлено судами, на запиті ГУ ДФС у Кіровоградській області від 29.01.2019 № 255/С/11-28-53-06-16 про надання позивачем інформації та її документального підтвердження відсутня печатка податкового органу, при цьому, відповідачем зворотного не доведено.

Оподаткування доходу фізичних осіб регламентовано нормами розділу IV Податкового кодексу України, відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 якого об`єктом оподаткування фізичної особи - резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду (абзац другий пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України).

Згідно з підпунктом 164.2.4 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статей 172- 173 цього Кодексу.

Ставки податку встановлені статтею 167 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 167.1 цієї статті (у редакції на 1 січня 2015 року) ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.6 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами, якщо база оподаткування для місячного оподатковуваного доходу не перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року (далі у цьому пункті - мінімальна заробітна плата).

Згідно з Законом України від 24.12.2015 №909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» пункт 167.1 статті 167 Податкового кодексу України викладено у новій редакції, згідно з якою ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування у випадках, прямо визначених цим розділом (підпункт 167.2 статті 167 Податкового кодексу України).

Такий випадок визначено статтею 172 Податкового кодексу України якою встановлено оподаткування доходу від операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомого майна.

Абзацом першим пункту 172.1 цієї статті встановлено, що дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об`єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Умова щодо перебування такого майна у власності платника податку понад три роки не розповсюджується на майно, отримане таким платником у спадщину.

Дохід від відчуження господарсько-побутових споруд, що розташовані на одній ділянці з житловим або садовим (дачним) будинком та продаються разом з ним, для цілей оподаткування окремо не визначається.

Згідно з підпунктом 172.2 цієї ж статті Податкового кодексу України дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу.

У такому самому порядку оподатковується дохід від продажу (обміну) об`єкта незавершеного будівництва.

Статтею 177 Податкового кодексу України врегульовано оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.

Так, доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу (пункт 177.1 статті 177 Податкового кодексу України).

Буквальне тлумачення заголовку статті 177, норми пункту 177.1 цієї статті свідчить, що встановлені цією нормою правила оподаткування, зокрема щодо ставки, застосовуються за одночасної наявності таких умов: 1) дохід отримано фізичною особою-підприємцем; 2) дохід отримано від провадження господарської діяльності.

За визначенням статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Суб`єктами господарювання у розумінні статті 55 Господарського кодексу України, зокрема, є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

За положеннями статей 1, 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV) фізична особа, яка має намір стати підприємцем, подає документи для державної реєстрації фізичної особи підприємцем відповідно до переліку, встановленого статтею 18 цього Закону.

Фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина дев`ята статті 4 Закону № 755-IV).

Отже, фізичні особи можуть вважатися суб`єктами господарювання тільки за умови здійснення ними господарської діяльності і реєстрації їх як підприємців. Саме з моменту реєстрації підприємцем особа набуває відповідний правовий статус.

Відповідно до частини першої статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України).

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 Цивільного кодексу України).

Здійснення особою підприємницької діяльності без дотримання обов`язкової умови реалізації права на підприємницьку діяльність, тобто без державної реєстрації в установленому порядку як фізична особа-підприємець, є підставою для притягнення такої особи до відповідальності, встановленої чинним законодавством. Так, стаття 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлює відповідальність, зокрема за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання у вигляді штрафу з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення, чи без такої.

Аналогічний висновок щодо застосування норм пункту 167.1 статті 167, пунктів 170.1, 170.2 статті 170, пункту 177.1 статті 177 Податкового кодексу України у подібних правовідносинах Верховний Суд зробив у постановах від 28.05.2021 у справі №120/1565/19-а, від 23.05.2022 у справі № 810/3116/18.

Відповідачем під час вирішення даного спору не заперечувалось правильності нарахування податку з доходів фізичних осіб за ставкою 5 % та його сплата.

Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що контролюючим органом не доведено правомірності висновків акту перевірки щодо визначення чистого доходу та формування податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб за правилами для фізичних осіб-підприємців, а тому податкове повідомлення-рішення щодо донарахування податку на доходи фізичних осіб є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, оскільки всі похідні донарахування зобов`язань з єдиного соціального внеску, військового збору, штрафні санкції, ґрунтуються на висновках відповідача щодо формування позивачем доходу та, рахуючи ці висновки необґрунтованими та протиправними, колегія суддів вважає, що такі рішення також є протиправними та підлягають скасуванню, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Доводи скаржника про те, що оскаржувані рішення ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду 11.02.2021 у справі №820/10136/15, колегія суддів вважає безпідставними. Так, аналіз наведених скаржником судових рішень дає підстави вважати, що воно було ухвалене за інших фактичних обставин, установлених судами (зокрема, заниження фізичною особою-підприємцем доходів внаслідок невключення у повному обсязі до доходу поступлення коштів від продажу валютної виручки та завищення витрат на придбання ТМЦ, які не підтверджені відповідними первинними документами на придбання та їх оплату; порушення фізичною-особою підприємцем умов перебування на спрощені системі оподаткування). У зв`язку з викладеним не можна дійти висновку про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки подібності правовідносин не встановлено.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

У задоволенні клопотання Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області про залишення адміністративного позову ОСОБА_1 без розгляду відмовити.

Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.07.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2020 у справі №640/11114/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева І.А. Гончарова