Постанова

від 04.11.2020 по справі 640/11114/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/11114/20 Суддя (судді) першої інстанції: Клочкова Н.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г. В.

суддів Мєзєнцева Є.І., Парінова А. Б.

за участю секретаря Скидан С. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2020 року

у справі №640/11114/20 (розглянуто у відкритому судовому засіданні)

за позовом ОСОБА_1

до відповідача Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2020 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (надалі - відповідач), в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28 листопада 2019 року № 0001933303, № 0001943303, № 0001953303, № 0001963303, № 0001973303;

- визнати протиправним та скасувати рішення від 28 листопада 2019 № 0000303303 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування";

- визнати протиправним та скасувати рішення від 28 листопада 2019 року № 0000313303 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску;

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 28 листопада 2019 року № Ф-0000083303.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що оскаржувані рішення прийняті на підставі безпідставних та необґрунтованих висновків податкового органу, викладених в акті перевірки, про необхідність оподаткування доходу, отриманого від продажу власного нерухомого майна фізичної особи, податком на доходи фізичних осіб, що потягло також прийняття похідних від цього рішень про донарахування інших податків і зборів. Позивач наголошує, що дохід, отриманий фізичною особою від продажу житлового будинку, квартири оподатковується у порядку, передбаченому підпунктами 171.1-171.2. Податкового кодексу України за ставкою 5 %. ОСОБА_1 не є та ніколи не була зареєстрована як фізична особа-підприємець (суб`єкт господарювання), позивач вважає, що оподаткування її доходів має здійснюватися із застосуванням встановлених Податковим кодексом України правил загальної системи оподаткування для платників податків - фізичних осіб, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення від 28 листопада 2019 року № 0001933303, № 0001943303, № 0001953303, № 0001963303, № 0001973303.

Визнано протиправним та скасовано рішення від 28 листопада 2019 року № 0000303303 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Визнано протиправним та скасовано рішення від 28 листопада 2019 року № 0000313303 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Визнано протиправним та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 28 листопада 2019 року № Ф-0000083303.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2020 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що судом першої інстанції прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції не було досліджено та встановлено, що діяльність позивача щодо продажу об`єктів нерухомості має ознаки підприємницької, не спростовує той факт, що ОСОБА_1 не включена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як фізична особа-підприємець.

На адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги у повному обсязі, а рішення суду просить залишити без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні в режимі відеоконференції просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав викладених у апеляційній скарзі.

У відповідності до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що співробітниками Головного управління ДФС у Кіровоградській області була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фізичної особи ОСОБА_1 з питань достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податків, зборів і платежів за період діяльності з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2018 року.

За результатом перевірки складено Акт перевірки 06 листопада 2019 року № 129/11-28-33-03/ НОМЕР_1 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки встановлено наступні порушення:

-п.п. 16.1.2 п. 16.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу України, а саме: неведення книги обліку доходів та витрат від здійснення підприємницької діяльності за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2018 року;

- п.п. 49.18.5 п. 49.18 ст. 49, п. 177.11 ст. 177 Податкового кодексу України, а саме: неподання декларації про майновий стан та доходи за 2016, 2017 та 2018 роки;

- п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу в частині заниження чистого доходу, з якого утримується податок на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності, на загальну суму 15 888 440,00 грн, в результаті чого занижено податкове зобов`язання на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2018 року в сумі 2 327 456,40 грн, в т.ч.: у 2013 році - 91 820,00 грн, у 2014 році - 271 261,94 грн, у 2015 році - 1 456 174,25 грн, у 2016 році - 508 200,00 грн;

- п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" в частині неподання звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2013-2016 роки;

- п. 1 ч. 2 ст. 6, п. 2 ч. 1 ст. 7, ч. 11 ст. 8, ч. 2 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" в частині заниження бази нарахування єдиного внеску за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2016 року на загальну суму 102 840,94 грн, в т.ч.: у 2013 році - на 18 988,89 грн, у 2014 році - на 12 659,26 грн, у 2015 році - на 56 034,79 грн, у 2016 році - на 15 158,00 грн;

- п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162, п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163, 164.1.3 п. 164.1 ст. 164, п.п. 1.1, п.п. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України в частині заниження податкового зобов`язання з військового збору, що підлягає сплаті до бюджету за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2018 року на загальну суму 146 934,00 грн, в т.ч.: у 2015 році - на 136 434,00 грн, у 2016 році - на 105 000,00 грн;

- п. 181.1 ст. 181, п. 183.1 та п. 183.2 ст. 183, абз. "б" п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми зобов`язань з ПДВ за період з 11 липня 2013 року по 21 серпня 2013 року, що підлягає сплаті на загальну суму 100 191,29 грн., в т.ч. за липень 2013 року - 71 800,09 грн., за серпень 2013 року - 28 391,20 грн.

На підставі Акту перевірки Контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення (рішення):

- податкове повідомлення-рішення від 28 листопада 2019 року № 0001933303, яким застосовано штрафні санкції в сумі 510,00 грн, за неведення книги обліку доходів та витрат від здійснення підприємницької діяльності за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2018 року;

- податкове повідомлення-рішення від 28 листопада 2019 року № 0001943303, яким застосовано штрафні санкції в сумі 510,00 грн. за неподання декларації про майновий стан та доходи за 2016, 2017 та 2018 роки;

- податкове повідомлення-рішення від 28 листопада 2019 року № 0001953303, яким донараховано грошове зобов`язання по податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в загальній сумі 2 990 320,50 грн, з яких 2 327 456,40 грн податкове зобов`язання та 581 864,10 грн - штрафні (фінансові) санкції;

- податкове повідомлення-рішення від 28 листопада 2019 року № 0001963303, яким донараховано грошове зобов`язання з військового збору в загальній сумі 183 667,50 грн, з яких 146 934,00 грн податкове зобов`язання та 36 733,50 грн - штрафні (фінансові) санкції;

- податкове повідомлення-рішення від 28 листопада 2019 року № 0001973303, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 125 239,00 грн, з яких 100 191,20 грн податкове зобов`язання та 25 047,80 грн - штрафні (фінансові) санкції;

- рішення № 0000 30 3303 від 28 листопада 2019 року про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", яким застосовано штрафні санкції в розмірі 510,00 грн.;

- рішення № 0000 31 3303 від 28 листопада 2019 року про застосування штрафних санкцій та донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску яким застосовано штрафні санкції в розмірі 38 987,61 грн;

- вимога про сплату боргу (недоїмки) від 28 листопада 2019 року № Ф-0000 08 3303 зі сплати єдиного внеску в сумі 102 840,94 грн.

Позивач вважаючи, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення та рішення прийнято відповідачем з порушенням норм права, звернулася з даним позовом до суду за захистом порушених прав.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що доводи відповідача прирівняння позивача для цілей оподаткування до суб`єктів господарської діяльності та застосування до позивача правил для оподаткування фізичних осіб - підприємців безпідставні, оскільки такі правила не встановлені Податковим кодексом України. Примусова реєстрація не передбачена та позивач у даному випадку є фізичною особою без зареєстрованого статусу підприємця. При цьому, з боку відповідача не надходило претензій відносно математичних розрахунків, правильності нарахування ПДФО від продажу майна за ставкою 5 %, тобто виходячи власне з положень пункту 172.2. ПК України. Також, з боку податкового органу не надходило і заперечень відносно оцінки майна (квартир) при їх продажу.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Щодо дотримання контролюючим органом законодавства при призначенні документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 20.1.4. та пункту 75.1 статті 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків, зокрема, документальні позапланові виїзні перевірки, в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності такої підстави, як - отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Пунктом 79.1 статті 79 Податкового кодексу України встановлено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Отже, законною може бути визнана перевірка, призначенню якої передує направлення платнику податків запиту, який відповідає встановленим вимогам, та ненадання відповіді на складений у відповідності до вимог ПК України запит контролюючого органу (відповіді на законний запит).

При цьому, запит фіскального органу про надання відповідної інформації платником податків повинен визначати конкретні підстави, тобто, містити чітко визначені обставини, які свідчать про порушення платником податків вимог податкового законодавства.

Між тим, порушення вимог щодо складання, оформлення, надіслання запиту нівелюють його юридичну значимість та не створюють для платника податків будь-яких правових наслідків для цілей його виконання.

Іншими словами, платник податків не зобов`язаний виконувати, надавати відповідь на незаконний запит, на запит, який не відповідає встановленим вимогам.

Так, враховуючи вищевказане, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до вимог п. 73.3. ПК України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити:

1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує;

2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати;

3) печатку контролюючого органу.

З аналізу вищезазначених норм права вбачається, що наявність печатки є одним з обов`язкових елементів , які зумовлюють надання такому запиту юридичної значимості, обов`язковості, відсутність якого у свою чергу звільняє платника від обов`язку надавати відповідь на такий запит, що в свою чергу виключає право контролюючого органу призначати проведення перевірки з підстав ненадання пояснень та їх документальних підтверджень на обов`язковий письмовий запит, а у разі прийняття рішення, оформленого наказом, про призначення перевірки за вказаних обставин такий наказ може бути визнано протиправним та скасовано.

Як вірно було встановлено судом першої інстанції, та вбачається з матеріалів справи, що на запиті ГУ ДФС у Кіровоградській області від 29 січня 2019 року № 255/С/11-28-53-06-16 (стор. 242-245) про надання позивачем інформації та її документального підтвердження, який засвідчений безпосередньо контролюючим органом, не вбачається наявності печатки ГУ ДФС у Кіровоградській області.

Колегія суддів звертає увагу, що апелянтом під час подання апеляційної скаргу не надано доказів, які спростовували висновки суду першої інстанції в даній частині.

Вищенаведені обставини позбавляють вищезазначений запит юридичної значимості та не зумовлювали виникнення у позивача обов`язку надання на нього відповіді, що вірно було встановлено судом першої інстанції.

При цьому, ненадання позивачем відповіді на такий запит не може бути підставою для призначення перевірки на підставі підпункту 78.1.1 статі 78 ПК України, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність призначення та проведення перевірки, що, відповідно, є самостійною та достатньою підставою для визнання протиправним наказу про призначення перевірки.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 травня 2020 року по справі №280/2578/19 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Щодо дотримання процедури під час проведення перевірки, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Водночас, незважаючи на положення пункту 79.3 статті 79 ПК України про необов`язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім під час її проведення, що гарантується положеннями підпункту 17.1.6 ПК України.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.

Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України щодо пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 року по справі № 826/14476/17 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Щодо висновків контролюючого органу, які викладені в акті перевірки, колегія суддів зазначає наступне.

Апелянт зазначає, що відповідно до відомостей Центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб Державної фіскальної служби України позивачем були отримані від продажу майна протягом 2013 року доходи на суму 1 024 478,00 грн, протягом 2014 року доходи на суму 2790327,00 грн, протягом 2015 року доходи на суму 9095635,00 грн, протягом 2016 року доходи на суму 2990000,00 грн., які не було задекларовано.

Такими відомостями податковий орган визнав дані щодо доходу позивача від операцій з продажу нерухомого майна, які були відображено фізичними особами які провадять незалежну професійну діяльність податковими агентами - приватними нотаріусами ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_4 (РН ОКПП НОМЕР_4 ), ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_5 ), ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_6 ), ОСОБА_7 (РН ОКПП НОМЕР_7 ), ОСОБА_8 (РН ОКПП НОМЕР_8 ).

За даними контролюючого органу, дохід позивача, як фізичної особи, виник внаслідок продажу 3 об`єктів нерухомого майна протягом 2013 року на суму 1024478,00 грн, 3 об`єктів нерухомого майна на суму 2790327,00 грн, протягом 2014 року, 18 об`єктів нерухомого майна протягом 2015 року на суму 9095635,00 грн. та 5 об`єктів нерухомого майна протягом 2016 року на суму 2990000,00 грн.

При цьому, в ході проведення перевірки податковим органом було встановлено, що позивачем за період 2013 - 2016 роки були сплачені податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб від продажу об`єктів нерухомого майна всього в сумі 676 265,00 грн., в тому числі у 2013 році - 80 071,65 грн, у 2014 році - 202 850,05 грн, у 2015 році - 362 343,75 грн, у 2016 році - 30 000,00 грн., що свідчить про те, що ОСОБА_1 при реалізації об`єктів нерухомості здійснювалась сплата податку на доходи з фізичних осіб в розмірі 5 % відповідно до пункту 172.2. статті 172 Податкового кодексу України, а саме: дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягав оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що позивач за результатами виконання угод з підрядними організаціями став власником об`єктів нерухомого майна (багатоквартирних житлових будинків з нежитловими приміщеннями), зазначених вище, та здійснював надалі продаж квартир фізичним особам за нотаріально посвідченими договорами.

Відмінність підходів щодо оподаткування згаданих операцій з продажу квартир полягає у тому, що позивач вважає, що вказані операції, податковим агентом при оформленні яких виступає нотаріус, оподатковуються як дохід фізичної особи за правилами підпункту 172.2 статті 172 ПК України та за ставкою 5 %.

Судом першої інстанції встановлено, а апелянтом не спростовується, що позивач не зареєстрований як СПД.

Проте контролюючий орган вважає, що позивачем фактично здійснюється підприємницька діяльність та фактично є підприємцем, хоча і без реєстрації, а тому, на думку відповідача, дохід від продажу квартир підлягає оподаткуванню згідно з пункту 177.1 статті 177 ПК України, як дохід фізичної особи - підприємця, отриманий протягом календарного року від провадження господарської діяльності з оподаткуванням за ставкою, визначеною пунктом 167.1 ПК України (18 %).

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що в рамках адміністрування податку на доходи фізичних осіб, особливості оподаткування операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомого майна визначені статті 172 ПК України.

Відповідно до пункту 172.2. статті 172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 167.2. статті 167 ПК України, посилання на яку прямо міститься у п. 172.2. ПК України, ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування у випадках, прямо визначених цим розділом, що має місце у даному випадку виходячи із змісту п. 172.2. ПК України щодо посилання, крім іншого, на ставку у розмірі 5 %.

З аналізу вказаних норм вбачається, що вони є спеціальними та застосовуються за наведених у пункті 172.2 статті 172 ПК України умов, яким відповідають проведені операції з продажу квартир позивачем.

Так, правила пункту 172.2. ПК України застосовуються у випадку продажу протягом звітного періоду більш як одного з об`єктів нерухомості.

При цьому, гранична межа кількості таких операцій за такий період, чи вартості таких операцій, - не обмежена, а тому відсутні обмеження для застосування положень пункту 172.2 статті 172 ПК України при продажу фізичною особою (не підприємцем) більше одного об`єкту нерухомості протягом звітного періоду.

Отже, вказані положення прямо, беззастережно та чітко визначають правила застосування пункту 172.2 статті 172 ПК України та підстав застосовувати іншу норму немає.

З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів доходить висновку про те, що за вищезгадані операції позивач правомірно застосовував ставку оподаткування у розмірі 5 відсотків.

Доводи апелянта щодо прирівняння позивача для цілей оподаткування до суб`єктів господарської діяльності та застосування до позивача правил для оподаткування фізичних осіб - підприємців, відповідно до ст. 177 ПК України не беруться колегією суддів до уваги, оскільки такі правила не встановлені ПК України, а примусова реєстрація статусу підприємця не передбачена.

При цьому, як вірно було встановлено судом першої інстанції, з боку відповідача не надходило претензій відносно математичних розрахунків, правильності нарахування ПДФО за ставкою 5 %, тобто виходячи власне з положень п. 172.2. ПК України. Також, з боку контролюючого органу не надходило і заперечень відносно оцінки майна (квартир) при їх продажу.

За таких обставин, підстави для висновку про порушення позивачем податкового законодавства при реалізації зазначених вище угод відсутні.

Більш того, ст. 177 ПК України передбачає, що об`єктом оподаткування є чистий оподаткований дохід від здійснення господарської діяльності - фізичною особою - підприємцем.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що контролюючим органом не доведено правомірності висновків акту перевірки щодо визначення чистого доходу та формування податкових зобов`язань з ПДФО за правилами для фізичних осіб-підприємців, а тому податкове повідомлення-рішення щодо донарахування ПДФО є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, оскільки всі похідні донарахування зобов`язань з ЄСВ, військового збору, штрафні санкції, ґрунтуються на висновках відповідача щодо формування позивачем доходу та, рахуючи ці висновки необґрунтованими та протиправними, колегія суддів вважає, що такі рішення також є протиправними та підлягають скасуванню, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним відзиву на адміністративний позов, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст. ст. 329-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови буде складено протягом п`яти днів з моменту його проголошення.

Головуючий суддя: Г. В. Земляна

Судді: Є. І. Мєзєнцев

А. Б. Парінов

Повний текст постанови складено 09 листопада 2020 року.