Постанова

від 27.03.2023 по справі 200/11213/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 березня 2023 року

м. Київ

справа № 200/11213/19

провадження № 61-8566св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Дніпропетровської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Дніпропетровської області на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 22 лютого 2022 року у складі судді Кудрявцевої Т. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 серпня 2022 року у складі колегії суддів Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Дніпропетровської області (далі - Центр) про визнання недійсним наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 03 липня 2019 року наказом № 61 її звільнено з посади завідувача Кам`янських курсів 2 категорії Центру у зв`язку із скороченням чисельності працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, про що зроблено запис у трудовій книжці. Вона вважає звільнення незаконним.

Посаду керівника зазначених курсів позивач займала з 05 вересня 2008 року. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16 жовтня 2018 року № 835, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 листопада 2018 року за № 1256/32708, затверджено Типове положення про територіальні курси цивільного захисту та безпеки життєдіяльності, навчально-методичні центри цивільного захисту та безпеки життєдіяльності. Безпосереднє управління діяльністю Територіальних курсів здійснює завідувач, який призначається на посаду та звільняється з посади начальником (директором) Центру за попереднім погодженням з відповідним органом місцевого самоврядування.

Штатний розпис курсів на початок 2019 року містив такі посади: завідувач курсів, старший майстер виробничого навчання, методист, 2 майстри виробничого навчання, 0,5 ставки прибиральниці, станом на 25 квітня 2019 року всі педагогічні працівники курсів звільнилися.

З початку 2019 року позивач неодноразово зверталась до начальника Центру, міського голови, керівника цивільного захисту з заявами щодо забезпечення належного функціонування курсів у зв`язку з неукомплектованістю штатних посад, що підтверджується службовими записками від 10 січня 2019 року, 25 січня 2019 року, 18 квітня 2019 року, 25 квітня 2019 року, доповідною запискою від 25 квітня 2019 року, проте на жодну її заяву та доповідні записки відповіді надано не було.

02 травня 2019 року вона попереджена щодо звільнення у зв`язку зі скороченням посади, яку обіймала, будь-яких вакантних посад їй запропоновано не було, не дивлячись про їх наявність. Фактично посада завідувача Кам`янських курсів 2 категорії скорочена не була, було змінено лише назву курсів на Кам`янські територіальні курси цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (II категорії), при цьому всі повноваження завідувача курсів залишились незмінними, також не пропонувались вакантні посади протягом двох місяців з дня попередження про звільнення. В цей же день нею за власною ініціативою подано заяву про переведення на посаду завідувача курсів у зв`язку зі штатними змінами, оскільки вона відповідала вимогам, встановленим для цієї посади, яка також залишилась без відповіді.

17 травня 2019 року позивач отримала вимогу начальника Центру, в якій йшлось про її обов`язок у строк до 24 травня 2019 року подати електронну декларацію кандидата на посаду та документи на погодження кандидатури на посаду завідувача територіальних курсів. На вимогу цього ж дня вона відповіла доповідною запискою, в якій повідомляла, що подати до органу місцевого самоврядування відповідні документи не має можливості у зв`язку з тим, що лист на погодження кандидатури на посаду завідувача територіальних курсів від начальника Центру до Кам`янської міської ради не надходив, про що їй було повідомлено в канцелярії міської ради, крім цього, зазначила, що довідку про доходи, яка необхідна для подання декларації, вона зможе отримати не раніше 23 травня 2019 року.

03 липня 2019 року начальником Центру видано наказ № 61, яким ОСОБА_1 звільнено з роботи з 03 липня 2019 року у зв`язку зі скороченням чисельності працівників, зазначений наказ не містить інформації про попереднє його погодження з органом місцевого самоврядування, як того вимагає Типове положення про територіальні курси цивільного захисту та безпеки життєдіяльності, навчально-методичні центри цивільного захисту та безпеки життєдіяльності.

Начальником центру при звільненні порушені вимоги статті 43 КЗпП України.

Відповідно до довідки про середню заробітну плату від 03 липня 2019 року № 953/02, кількість відпрацьованих в травні-червні 2019 року робочих днів склала 41 день (16 днів у травні та 25 днів у червні), час вимушеного прогулу після звільнення з 03 липня 2019 року до 05 березня 2021 року становить 173 061,32 грн з розрахунку 523 дня х 409,29 грн, які підлягають стягненню з відповідача на її користь.

Вказані дії з боку відповідача є порушенням її законних прав на працю, які завдали їй моральних страждань, моральна шкода, завдана їй в результаті незаконного звільнення, полягає у тому, що відповідач позбавив її гарантованого Конституцією України права на працю всього за два роки до отримання права на пенсію; внаслідок незаконного звільнення вона відчула приниження честі та гідності, а також своєї ділової репутації, втратила душевний спокій, постійно перебуває у роздратованому стані, погіршився стан здоров`я.

Згідно виписки з амбулаторної карти № НОМЕР_1 ОСОБА_1 знаходилась на стаціонарному лікуванні з 07 травня 2019 року до 16 травня 2019 року. Відповідно до виписки № 428 вона знаходилась на лікуванні в стаціонарному відділенні з 27 травня 2019 року до 05 червня 2019 року.

Розмір моральної шкоди позивачем оцінено у розмірі 50 000 грн.

З урахуванням викладених обставин, позивач просила суд визнати незаконним наказ від 03 липня 2019 року № 61 про її звільнення з посади завідувача Кам`янських курсів 2 категорії Центру у зв`язку із скороченням чисельності працівників та поновити її на посаді завідувача Кам`янських курсів 2 категорії Центру з 03 липня 2019 року, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 липня 2019 року до 05 березня 2021 року, який становить 173 061,32 грн, стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх прийняття

Рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 22 лютого 2022 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним наказ «Про звільнення ОСОБА_1 » від 03 липня 2019 року № 61 у зв`язку із скороченням чисельності працівників ОСОБА_1 з посади завідувача Кам`янських курсів 2 категорії Центру.

Поновлено ОСОБА_1 на роботу до Центру на посаді завідувача Кам`янських курсів 2 категорії Центру, з 03 липня 2019 року.

Стягнуто з Центру на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 173 061,32 грн, моральну шкоду у розмірі 20 000 грн, та понесені судові витрати у справі в сумі 3 597,40 грн, а всього 196 658,72 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення підлягає негайному виконанню в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати їй заробітної плати за один місяць в розмірі 11 471,41 грн.

Судове рішення мотивоване тим, що після затвердження штату працівників № 85/74 «Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Дніпропетровської області» та переведення Центру до нового штату працівників відповідно до наказу ДСНС від 01 квітня 2019 року № 203, скорочення посади завідувача курсів не відбулося, фактично змінено лише назву курсів на Кам`янські територіальні курси цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (II категорії), при цьому існуючі повноваження завідувача курсів фактично за змістом залишились незмінними та були доповнені відповідно до посадової інструкції. При цьому ОСОБА_1 відповідала всім вимогам посадової інструкції, затвердженої 20 травня 2019 року начальником Центру, для роботи на посаді завідувача Кам`янських територіальних курсів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (ІІ категорії) щодо наявних у неї освіти, стажу роботи за фахом у сфері цивільного захисту та педагогічної діяльності у навчально-методичних установах сфери цивільного захисту, вільного володіння державною мовою, що не спростовано відповідачем.

Крім того, на час видання наказу про звільнення ОСОБА_1 відповідачем не було в передбаченому Типовим положенням та посадовою інструкцією порядку отримано попереднє погодження/або відмова в погодженні з відповідним органом місцевого самоврядування, яким є у даному випадку Кам`янська міська рада, на призначення позивача на посаду завідувача Кам`янських територіальних курсів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (ІІ категорії), тому лист Кам`янської міської ради від 14 червня 2019 року № 2 вих-16/251 не міг бути законною підставою для звільнення позивача за вищевказаним наказом від 03 липня 2019 року № 61.

Разом з тим, на час видання наказу про звільнення 03 липня 2019 року, положенням та посадовою інструкцією не передбачено подання кандидатом на вказану посаду спочатку електронної декларації, а потім отримання попереднього погодження кандидата на вказану посаду і навпаки, тому суд вважав, що звільнення позивача з роботи з підстави неподання нею декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за наведених обставин відбулося незаконно, і з цих саме підстав передчасно. Крім того, відповідачем не надано доказів того, яким саме нормативним актом України передбачено подання вказаної декларації особою, яка претендує на призначення на посаду завідувача Кам`янських територіальних курсів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (ІІ категорії), до погодження відповідним органом місцевого самоврядування її кандидатури.

Також, звільнення позивача відбулося без звернення відповідача до відповідного виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, що не відповідає вищенаведеним положенням чинного законодавства.

Суд вважав за можливе визначити доведеною заподіяну моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 серпня 2022 року апеляційну скаргу Центру задоволено частково.

Рішення Бабушкінського районного суд міста Дніпропетровська від 22 лютого 2022 року змінено в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, стягнутої з Центру на користь ОСОБА_1 , зменшивши цей розмір з 20 000 грн до 5 000 грн.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги позивача про визнання незаконним наказу «Про звільнення ОСОБА_1 » від 03 липня 2019 року № 61, поновлення на роботу до Центру на посаді завідувача Кам`янських курсів 2 категорії Центру, з 03 липня 2019 року, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 173 061,32 грн.

Вирішуючи питання про розмір компенсації позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції правильно врахував характер та обсяг душевних страждань, яких позивач зазнала, їх тривалість, а також враховуючи те, що мова йде про розумне і справедливе відшкодування (компенсацію) моральної шкоди, якої б вистачило для морального задоволення позивача з боку відповідача, а не про покарання останнього за його неправомірні дії, що не відповідало б засадам цивільного законодавства, визначеним статтею 3 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди, однак, колегія суддів з урахуванням принципу справедливості, добросовісності та розумності вважала, що стягнутий розмір моральної шкоди є завищеним, а тому необхідно зменшити його розмір з 20 000 грн до 5 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі Центр просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник вказує на застосування судами норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 9901/445/19, від 15 лютого 2019 року у справі № 855/30/19, від 19 квітня 2018 року у справі № 800/644/16, від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16, ухвалі Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 359/4054/21. Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у таких правовідносинах, за яких при скороченні штату працівників, працівник якому запропоновано нову посаду, повинен обов`язково подати декларацію на сайті Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) відповідно до законодавства, яке існувало на час можливого переведення на таку посаду. Також, суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача, який не був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Касаційна скарга також мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку, що змінилася лише назва курсів, оскільки утворено відокремлені підрозділи у складі Центру, відмінні за правовим статусом, обсягом завдань та функцій, підзвітністю, а завідувач Територіальних курсів, як керівник відокремленого підрозділу, має більше повноважень, ніж ті, які мала позивач. Крім того, відповідач виконав вимоги законодавства щодо своєчасного попередження про скорочення посади та запропонував іншу посаду, що свідчить про скорочення штату працівників.

Відповідач дійсно після звернення ОСОБА_1 з позовом до суду, на виконання вимоги суду першої інстанції щодо звернення до профспілкової об`єднаної організації «Рятувальник», направив відповідне подання з проханням розглянути питання згоди чи незгоди на звільнення кандидата ОСОБА_1 . Однак висновки суду щодо не звернення відповідача до профспілкової організації є необґрунтованими, оскільки профспілкова об`єднана організація «Рятувальник», членом якої є ОСОБА_1 , не є профспілковою організацією підприємства відповідача, на якому відбулося скорочення.

Разом з тим, відповідач є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України.

При цьому, роботодавець за відсутності подання відповідної декларації на офіційному веб-сайті НАЗК ОСОБА_1 , позбавлений можливості призначити її на нововведену посаду завідувача Кам`янських територіальних курсів.

ОСОБА_1 не подано до Центру жодної заяви щодо переведення її на будь-яку вакантну посаду, а Центр не мав права перевести позивача без її згоди на таку посаду.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Вказує, що суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи та ухвалили рішення і постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права і дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

У жовтні 2022 року Центр подав до Верховного Суду відповідь на відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права статей 40, 49-2, 235, 236, 237-1 КЗпП України без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 9901/445/19, від 15 лютого 2019 року у справі № 855/30/19, від 19 квітня 2018 року у справі № 800/644/16, від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16, ухвалі Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 359/4054/21.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду Центром 30 серпня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що наказом від 05 серпня 2008 року № 117к, виданим начальником Центру, ОСОБА_1 з 05 вересня 2008 року прийнята на посаду завідувача міськими курсами ЦО ІІ категорії м. Дніпродзержинська (наразі м. Кам`янське).

Наказом від 12 вересня 2013 року № 81 ОСОБА_1 призначено на посаду завідувача Дніпродзержинських міських курсів ІІ категорії в порядку переведення з Міністерства надзвичайних ситуацій України, відповідно статті 32 КЗпП України. Встановлено, що позивач, працюючи на вказаній посаді, державним службовцем не була.

Наказом «Про звільнення ОСОБА_1 » від 03 липня 2019 року № 61, виданим начальником Центру, ОСОБА_1 , завідуюча Кам`янських курсів 2 категорії Центру, звільнена у зв`язку зі скороченням чисельності працівників.

У даному наказі міститься посилання на пункт 1 статті 40, статтю 44 КЗпП України, пункт 3 статті 45 Закону України «Про запобігання корупції», на виконання наказу Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження типового положення про територіальні курси цивільного захисту та безпеки життєдіяльності, навчально-методичні курси цивільного захисту та безпеки життєдіяльності» від 16 жовтня 2018 року № 835, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 листопада 2018 року за № 1256/32708, наказ ДСНС «Про здійснення організаційно-штатних заходів у Навчально-методичних центрах цивільного захисту та безпеки життєдіяльності областей та м. Києва» від 01 квітня 2019 року № 203, наказ Центру «Про здійснення організаційно-штатних заходів» від 02 травня 2019 року № 20.

Підставою звільнення в наказі зазначено: попередження ОСОБА_1 щодо звільнення у зв`язку зі скороченням від 02 травня 2019 року, лист Кам`янської міської ради від 14 червня 2019 року № 2 вих-16/251, відсутність декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування на офіційному сайті НАЗК.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що після затвердження штату працівників № 85/74 «Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Дніпропетровської області» та переведення Центру на нові штати працівників відповідно до наказу ДСНС від 01 квітня 2019 року № 203, скорочення посади завідувача курсів не відбулося, фактично змінено лише назву курсів на Кам`янські територіальні курси цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (II категорії), при цьому існуючі повноваження завідувача курсів фактично за змістом залишились незмінними та були доповнені відповідно до посадової інструкції. При цьому ОСОБА_1 відповідала всім вимогам посадової інструкції, затвердженої 20 травня 2019 року начальником Центру, для роботи на посаді завідувача Кам`янських територіальних курсів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (ІІ категорії) щодо наявних у неї освіти, стажу роботи за фахом у сфері цивільного захисту та педагогічної діяльності у навчально-методичних установах сфери цивільного захисту, вільного володіння державною мовою, що не спростовано відповідачем.

Крім того, на час видання наказу про звільнення ОСОБА_1 відповідачем не було в передбаченому Типовим положенням та посадовою інструкцією порядку отримано попереднє погодження/або відмова в погодженні з відповідним органом місцевого самоврядування, яким є у даному випадку Кам`янська міська рада, на призначення позивача на посаду завідувача Кам`янських територіальних курсів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (ІІ категорії), тому лист Кам`янської міської ради від 14 червня 2019 року № 2 вих-16/251 не міг бути законною підставою для звільнення позивача за вищевказаним наказом від 03 липня 2019 року № 61.

Разом з тим, на час видання наказу про звільнення 03 липня 2019 року, положенням та посадовою інструкцією не передбачено подання кандидатом на вказану посаду спочатку електронної декларації, а потім отримання попереднього погодження кандидата на вказану посаду і навпаки, тому суд вважав, що звільнення позивача з роботи з підстави неподання нею декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за наведених обставин відбулося незаконно, і з цих саме підстав передчасно. Крім того, відповідачем не надано доказів того, яким саме нормативним актом України передбачено подання вказаної декларації особою, яка претендує на призначення на посаду завідувача Кам`янських територіальних курсів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (ІІ категорії), до погодження відповідним органом місцевого самоврядування її кандидатури.

Також, звільнення позивача відбулося без звернення відповідача до відповідного виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, що не відповідає вищенаведеним положенням чинного законодавства.

Разом з тим, апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди, виходив з того, що з урахуванням принципу справедливості, добросовісності та розумності, стягнутий розмір моральної шкоди є завищеним, а тому необхідно зменшити його розмір з 20 000 грн до 5 000 грн.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частина третя статті 49-2 КЗпП України).

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 (провадження № 61-38337св18) викладено правові висновки, що «При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Тож, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 81 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Щодо скорочення штату працівників

Судами встановлено, що 02 травня 2019 року ОСОБА_1 попереджена начальником Центру про те, що відповідно до наказу ДСНС України від 01 квітня 2019 року № 203 «Про здійснення організаційно-штатних заходів у Навчально-методичних центрах цивільного захисту та безпеки життєдіяльності областей та м. Києва» посада, яку вона обіймала - завідувач Кам`янських курсів 2 категорії Центру скорочена. Як зазначено у письмовому попередженні щодо звільнення у зв`язку із скороченням, з яким 02 травня 2019 року ознайомлена позивач, яке вона підписала та екземпляр якого вона отримала, по закінченню двохмісячного терміну, після отримання цього попередження, її буде звільнено за пунктом 1 статті 40 КЗпП України (скорочення чисельності або штату працівників).

Відповідно до акта зазначеної комісії, він складений про те, що з урахуванням наказу ДСНС України від 01 квітня 2019 року № 203 запропоновано завідувачу Кам`янських курсів 2 категорії Центру ОСОБА_1. посаду майстра виробничого навчання Кам`янських територіальних курсів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (ІІ категорії), з чим вона не згодна, від підпису відмовилась в присутності комісії 02 травня 2019 року. Вказаний акт не містить дати його складання.

Також, відповідно до акта комісії Центру, завідувачу Кам`янських курсів 2 категорії Центру ОСОБА_1. запропоновано переведення на посаду завідувача Кам`янських територіальних курсів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (ІІ категорії), з чим вона погодилася та 02 травня 2019 року підписала цей акт.

В цей день позивачем за власною ініціативою подано заяву про її переведення на посаду завідувача Кам`янських територіальних курсів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (ІІ категорії) Центру.

Судами досліджувався лист начальника Центру на адресу Голови Кам`янської міської ради Білоусова А. Л. від 07 травня 2019 року № 655/01-3 «Про погодження на посаду кандидата ОСОБА_1 », в якому з посиланням на необхідність здійснення організаційно-штатних заходів у Центрі згідно наказу ДСНС від 01 квітня 2019 року № 203 та наказу Міністерства внутрішніх справ України від 16 жовтня 2018 року № 835 зазначено прохання розглянути запит про погодження кандидата ОСОБА_1 , завідувача Кам`янських курсів 2 категорії Центру на посаду завідувача Кам`янських територіальних курсів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (ІІ категорії) Центру.

Як вказано в цьому листі, з метою забезпечення прийняття об`єктивного та неупередженого рішення щодо цього питання надається інформація про кандидата на посаду завідувача Кам`янських територіальних курсів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (ІІ категорії) Центру ОСОБА_1 , та начальник Центру просив повідомити про прийняте рішення щодо погодження або непогодження кандидата ОСОБА_1 на посаду завідувача Кам`янських територіальних курсів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (ІІ категорії) Центру.

Установлено, що станом на 21 травня 2019 року зазначений лист на адресу голови міської ради відповідачем не було направлено, що не спростовано відповідачем, доказів направлення вказаного листа адресату суду не надано.

17 травня 2019 року позивач отримала електронною поштою вимогу начальника Центру від 17 травня 2019 року № 746/01-2, в якій від неї вимагалось в строк до 24 травня 2019 року подати на офіційному веб-сайті НАЗК декларацію кандидата на посаду та звітувати юрисконсульту Центру Ішичкіній Х. В. про її подання доповідною запискою на електронну адресу Центру. Також цією вимогою позивача зобов`язано в строк до 24 травня 2019 року подати до органу місцевого самоврядування відповідні документи на погодження кандидатури на посаду завідувача територіальних курсів та відзвітувати про виконання фахівцю з персоналу Центру Тимофєєвій Л. В. доповідною на електронну адресу Центру; про отримання даного листа повідомити на електронну адресу Центру.

На вказану вимогу позивачем 17 травня 2019 року на адресу начальника Центру направлена доповідна записка, в якій вона повідомляла про те, що в строк до 24 травня 2019 року подати до органу місцевого самоврядування відповідні документи на погодження кандидатури на посаду завідувача територіальних курсів не має можливості у зв`язку з тим, що лист на погодження кандидатури на посаду завідувача територіальних курсів від начальника Центру до Кам`янської міської ради не надходив, про що вона доповіла працівникам Центру Тимофєєвій Л. В. та Ішичкіній Х. Е . Крім цього, вона зазначила, що відповідні документи, довідки для подання декларації вже є в наявності, крім довідки про доходи з податкової, яка буде в неї 23 травня 2019 року.

20 травня 2019 року начальником Центру виданий наказ від 20 травня 2019 року № 38 «Про переведення працівників», яким наказано перевести з 20 травня 2019 року працівників Центру згідно з пунктом 1 статті 32 КЗпП України на посади згідно поданих заяв від 02 травня 2019 року, а саме: працівників Центру, Дніпровських територіальних курсів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (І категорії), Криворізьких територіальних курсів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (І категорії), Павлоградських територіальних курсів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (ІІ категорії), Нікопольських територіальних курсів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (ІІІ категорії), Новомосковських територіальних курсів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (ІІІ категорії), та Кам`янських територіальних курсів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (ІІ категорії), серед яких ОСОБА_1 не зазначена.

20 травня 2019 року начальником Центру затверджено Посадову інструкцію завідувача Кам`янських територіальних курсів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (ІІ категорії) Центру (далі - Посадова інструкція), з посиланням, зокрема, також на наказ Міністерства внутрішніх справ України від 16 жовтня 2018 року № 835 про затвердження Типового положення про територіальні курси цивільного захисту та безпеки життєдіяльності, навчально-методичні центри цивільного захисту та безпеки життєдіяльності.

Відповідно до пункту 1.2 цієї Посадової інструкції, завідувач Кам`янських територіальних курсів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (ІІ категорії) підпорядковується начальнику Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Дніпропетровської області та, у разі його тимчасової відсутності, заступнику начальника Центру (з навчально-виробничої роботи).

Згідно з пунктом 1.3 даної Посадової інструкції, відповідно до Типового положення територіальні курси очолює завідувач, який призначається на посаду і звільняється з посади керівником Центру за попереднім погодженням його кандидатури з органом місцевого самоврядування міста, в якому розміщуються Територіальні курси.

Як зазначено в пункті 1.4 Посадової інструкції, завідувач курсів у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, нормативно-правовими актами Президента України, Кабінету Міністрів України, МВС України, Міністерства освіти і науки України, ДСНС України, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, Статутом Центру та цією посадовою інструкцією.

Завдання та обов`язки завідувача Кам`янських територіальних курсів передбачені розділом 2 Посадової інструкції.

Відповідно до Розділу 6 Посадової інструкції, завідувач територіальних курсів повинен мати вищу освіту ступеня магістра відповідно до профілю курсів та стаж роботи за фахом у сфері цивільного захисту не менше 5 років, стаж педагогічної діяльності у навчально-методичних установах сфери цивільного захисту або навчальних закладах цивільного захисту не менше 3 років, вільно володіти державною мовою.

Відповідно до копії листа, наданого до матеріалів справи відповідачем, на адресу Голови Кам`янської міської ради Білоусова А. Л. начальником Центру повторно направлено листа від 05 червня 2019 року № 841/01-3 «Про погодження на посаду кандидата ОСОБА_1 », який є аналогічним за змістом, який було викладено у вищенаведеному листі Центру від 07 травня 2019 року № 655/01-3.

На вказаний лист від 05 червня 2019 року № 841/01-3 «Про погодження на посаду кандидата ОСОБА_1 » міським головою Кам`янської міської ради на адресу Начальника Центру направлена письмова відповідь від 14 червня 2019 року № 2вих-16/251, яка надійшла до Центру 14 червня 2019 року, в якій зазначено, що Кам`янські курси 2 категорії Центру безпосередньо не підпорядковуються міській раді; під час роботи ОСОБА_1 на посаді завідувача міських курсів 2 категорії у Кам`янської міської ради зауважень до її роботи не було.

В наказі від 03 липня 2019 року № 61 підставою звільнення ОСОБА_1 з роботи у зв`язку із скороченням штату працівників зазначено: попередження ОСОБА_1 щодо звільнення у зв`язку зі скороченням від 02 травня 2019 року, лист Кам`янської міської ради від 14 червня 2019 року № 2 вих-16/251, відсутність декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування на офіційному сайті НАЗК.

Відповідно до штату працівників № 85/45 Центру (м. Дніпропетровськ), затвердженого наказом ДСНС України від 11 лютого 2015 року № 71, на початок 2019 року кількість працівників Кам`янських курсів 2 категорії Центру складало 6 осіб: завідувач курсів, методист, старший майстер виробничого навчання, 2 майстри виробничого навчання, прибиральниця.

Станом на 25 квітня 2019 року всі педагогічні працівники Кам`янських курсів 2 категорії Центру, де була завідувачем позивач, звільнилися.

З початку 2019 року позивач неодноразово зверталась до начальника Центру, міського голови, керівника цивільного захисту з заявами щодо забезпечення належного функціонування курсів у зв`язку з неукомплектованістю штатних посад, що підтверджується копіями її службових записок від 10 січня 2019 року, 25 січня 2019 року, 18 квітня 2019 року, 25 квітня 2019 року, доповідною запискою від 25 квітня 2019 року, які є у справі. На жодну її заяву та доповідні записки відповіді надано не було.

Відповідно до штату працівників № 85/74 Центру, затвердженого наказом ДСНС від 01 квітня 2019 року № 203, який видано на заміну штату працівників № 85/45, кількість працівників Кам`янських територіальних курсів цивільного захисту та безпеки діяльності (ІІ категорії) складає 5 осіб: завідувач курсів, майстри виробничого навчання (4 особи).

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що після затвердження штату працівників № 85/74 «Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Дніпропетровської області» та переведення Центру на нові штати працівників відповідно до наказу ДСНС від 01 квітня 2019 року № 203, скорочення посади завідувача курсів не відбулося, фактично було змінено лише назву курсів на Кам`янські територіальні курси цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (II категорії), при цьому існуючі повноваження завідувача курсів фактично за змістом залишились незмінними та були доповнені відповідно до Посадової інструкції, затвердженої 20 травня 2019 року. При цьому ОСОБА_1 відповідала всім вимогам Посадової інструкції, начальником Центру, для роботи на посаді завідувача Кам`янських територіальних курсів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (ІІ категорії) щодо наявних у неї освіти, стажу роботи за фахом у сфері цивільного захисту та педагогічної діяльності у навчально-методичних установах сфери цивільного захисту, вільного володіння державною мовою, що не спростовано відповідачем, тому суди правильно зазначили, що звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України було незаконним.

Це підтверджуються змістом наказу від 20 травня 2019 року № 38 «Про переведення працівників», виданим начальником Центру, яким наказано саме перевести, а не звільнити, з 20 травня 2019 року працівників Центру згідно з пунктом 1 статті 32 КЗпП України, в тому числі зазначених курсів, на посади згідно поданих заяв від 02 травня 2019 року, а також змістом наказу ДСНС від 01 квітня 2019 року № 203, з якого вбачається, що цим наказом затверджено структури Навчально-методичних центрів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності областей та м. Києва, в тому числі Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Дніпропетровської області; затверджено штати працівників та переведено на нові штати працівників Центр; скасовано попередній штат працівників центру № 85/45; вказано на необхідність начальникам навчально-методичних центрів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності областей та м. Києва здійснити організаційно-штатні заходи у двомісячний строк та укомплектувати структурні підрозділи особовим складом згідно з кваліфікацією та освітою. Зі змісту вказаного наказу видно, що будь-які посилання в ньому на скорочення штату працівників відсутні, а лише в ньому йдеться мова про приведення назв посад у відповідність до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників у сфері цивільного захисту, затвердженого наказом ДСНС від 05 грудня 2018 року № 707.

Таким чином доводи касаційної скарги про те, що відбулось скорочення чисельності працівників є безпідставними. При цьому, твердження відповідача про те, що Центр виконав вимоги законодавства щодо своєчасного попередження про скорочення посади та пропонування іншої посади не є підтвердженням того, що відбулось саме скорочення чисельності працівників.

Щодо посилання у наказі про звільнення позивача на лист Кам`янської міської ради від 14 червня 2019 року № 2 вих-16/251 як на підставу звільнення її з роботи, то висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність такого звільнення позивача є обґрунтованими. Наведені мотиви відхилення доводів відповідача про те, що цей лист є відмовою в погодженні кандидатури є правильними.

Щодо відсутності декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування на офіційному сайті НАЗК, як однієї з підстав звільнення позивача в зв`язку зі скороченням чисельності працівників, то вказана підстава звільнення також не ґрунтується на нормах чинного законодавства, що регулює трудові відносини.

Позивач отримала по електронній пошті вимогу начальника Центру від 17 травня 2019 року № 746/01-2, в якій від неї вимагалось в строк до 24 травня 2019 року подати на офіційному веб-сайті НАЗК декларацію кандидата на посаду, про що звітувати юрисконсульту Центру Ішичкіній Х. В. на електронну адресу Центру. Також цією вимогою позивача зобов`язано в строк до 24 травня 2019 року подати до органу місцевого самоврядування відповідні документи на погодження кандидатури на посаду завідувача територіальних курсів та відзвітувати про виконання фахівцю з персоналу Центру Тимофєєвій Л. В. доповідною на електронну адресу Центру.

За відсутності інформації про наявність вказаного погодження її кандидатури або відсутність такого погодження від органу місцевого самоврядування, позивачем, яка у період з 20 травня 2019 року до 30 червня 2019 року була відсутня на роботі в зв`язку з відпусткою і хворобою та була необізнана про дії відповідача щодо можливого її призначення або переведення на посаду завідувача Територіальними курсами, нею не було подано станом на 03 липня 2019 року до НАЗК електронну декларацію про доходи.

За змістом статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» обов`язок особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування до призначення на відповідну посаду подати в установленому цим Законом порядку декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік, при цьому у даній статті не зазначено строк подання такої декларації, проте зазначено, що вона підлягає поданню саме до призначення на відповідну посаду.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що на час видання наказу про звільнення 03 липня 2019 року відповідачем не було в передбаченому вказаними Типовим положенням та Посадовою інструкцією порядку отримано попереднє погодження/або відмова в погодженні відповідного органу місцевого самоврядування на призначення позивача на посаду завідувача Кам`янських територіальних курсів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (ІІ категорії), дійшли правильного висновку, що звільнення позивача з роботи з підстави неподання нею декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за наведених обставин, відбулося незаконно і передчасно.

Доводи касаційної скарги про те, що профспілкова об`єднана організація «Рятувальник», членом якої є ОСОБА_1 , не є профспілковою організацією підприємства відповідача, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки судами встановлено відсутність підстав для звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Посилання в касаційній скарзі на те, що ОСОБА_1 не бажала переведення на будь-які вакантні посади, спростовуються заявою самої ОСОБА_1 про переведення її на посаду завідувача курсів у зв`язку із необхідністю зміни назви посади керівника курсів.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про визнання незаконним наказу від 03 липня 2019 року № 61 «Про звільнення ОСОБА_1 » та її поновлення на роботі на посаді завідувача Кам`янських курсів 2 категорії Центру, з 03 липня 2019 року.

Відповідно до вимог частин другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи, що наказ про звільнення визнано незаконним та позивача поновлено на роботі, суди, здійснивши свій розрахунок такого заробітку, обґрунтовано задовольнили вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 173 061,32 грн, який не спростований відповідачем.

Щодо відшкодування моральної шкоди

Згідно із частиною першою статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановивши спричинення моральних страждань позивача внаслідок порушення відповідачем його законних трудових прав, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди. При цьому, судом апеляційної інстанції при визначенні розміру такої шкоди врахований принцип справедливості, добросовісності та розумності та правильно зменшено його розмір з 20 000 грн до 5 000 грн.

Щодо інших доводів касаційної скарги

Посилання в касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанцій застосовані норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 9901/445/19, від 15 лютого 2019 року у справі № 855/30/19, від 19 квітня 2018 року у справі № 800/644/16, від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16, ухвалі Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 359/4054/21 колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

У справі № 9901/445/19 Верховний Суд вказав, що оскільки на день подання заяви та документів з метою участі у доборі, оголошеному Комісією 3 квітня 2017 року, позивач не подав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у порядку, встановленому законодавством про запобігання корупції, Комісія прийняла законне і обґрунтоване рішення про відмову у його допуску до участі у доборі кандидатів на посаду судді.

Зазначені вище приписи законодавства про запобігання корупції стосуються лише призначення або обрання на відповідну посаду особи, яка претендує на зайняття посади, натомість, стосовно позивача розглядалось питання про його допуск до повторного складання іспиту в межах процедури добору кандидатів на посаду судді.

Так, у справі № 855/30/19 Верховний Суд зазначив, що законодавством передбачено необхідність підписання кандидатом на пост Президента України декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, яка подається у паперовій формі, а доводи позивача щодо необхідності підписання останньої сторінки її оригіналу свідчать про неправильне тлумачення ним роз`яснення ЦВК.

Отже, у ЦВК були наявні підстави, передбачені пунктами 2, 3 частини 1 статті 52 Закону № 474-XIV, для відмови у реєстрації позивача кандидатом на пост Президента України на чергових виборах Президента України 31 березня 2019 року та для прийняття оспорюваної постанови.

У справі № 800/644/16 Верховним Судом зроблено висновок, що позивач 29 листопада 2016 року подав до ВККС письмову заяву про проведення кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі, до якої впротиріч вимог Закону, Положення, та умов, не подав декларацію доброчесності судді, з урахуванням викладеного, на виконання пункту 5 Умов, відповідачем правомірно документи повернуті позивачу.

З огляду на недотримання вимог та строків, визначених для подання кандидатом документів, колегія суддів погоджується з висновком ВАСУ, що ВККС України обґрунтовано своїм рішенням від 05 грудня 2016 року № 12/вс-16 відмовила позивачу у допуску до участі у конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду, внаслідок неподання повного пакету документів, встановленого для участі у конкурсі.

У справі № 336/5828/16-ц Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, встановивши, що позивач є головою профспілкового комітету первинної профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» працівників КП «Титан», проте відповідач із поданням про надання згоди на його звільнення до цієї профспілки не звертався, не виконали вимог частини дев`ятої статті 43 КЗпП України, тобто не зупинили провадження у справі для отримання згоди або відмови виборного профспілкового органу, а також вищого виборного органу профспілки в дачі згоди на звільнення працівника, у зв`язку із чим дійшли передчасного висновку про задоволення позову.

Також, у справі № 359/4054/21 судами встановлено, що у відповідача мало місце скорочення чисельності працівників в зв`язку з реорганізацією окремих структурних підрозділів, внаслідок чого було скорочено посаду начальника центру забезпечення підготовки персоналу, яку займав позивач, який був належним чином попереджений про наступне звільнення; відповідачем запропоновано позивачу вакантні посади, проте він не скористався своїм правом на звернення до відповідача із заявою на зайняття однієї із запропонованих посад.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що скорочення посади завідувача курсів не відбулося, фактично було змінено лише назву курсів на Кам`янські територіальні курси цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (II категорії), при цьому існуючі повноваження завідувача курсів фактично за змістом залишились незмінними та були доповнені відповідно до Посадової інструкції, затвердженої 20 травня 2019 року. Також, лист Кам`янської міської ради від 14 червня 2019 № 2 вих-16/251 не міг бути законною підставою для звільнення позивача за наказом від 03 липня 2019 року № 61. Звільнення позивача з роботи з підстави неподання нею декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за наведених обставин, відбулося незаконно і передчасно.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду.

Посилання в касаційній скарзі на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у таких правовідносинах, за яких при скороченні штату працівник, якому запропоновано нову посаду, повинен обов`язково подати декларацію на сайті НАЗК відповідно до законодавства, яке існувало на час можливого переведення на таку посаду, колегією суддів не приймаються до уваги з огляду на таке.

На час видання наказу про звільнення 03 липня 2019 року відповідачем не було в передбаченому вказаними Типовим положенням та Посадовою інструкцією порядку отримано попереднє погодження/або відмова в погодженні відповідного органу місцевого самоврядування на призначення позивача на посаду завідувача Кам`янських територіальних курсів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (ІІ категорії), тому звільнення позивача з роботи з підстави неподання нею декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за наведених обставин, відбулося незаконно і передчасно.

За таких обставин відсутня необхідність висловлення правового висновку щодо застосування норми права у таких правовідносинах, за яких при скороченні штату працівник, якому запропоновано нову посаду, повинен обов`язково подати декларацію на сайті НАЗК відповідно до законодавства, яке існувало на час можливого переведення на таку посаду. При цьому, заявником не зазначено конкретної норми права у подібних правовідносинах, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду.

Судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, зокрема, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача, який не був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи є безпідставними, оскільки відповідно до протоколу судового засідання від 21 лютого 2022 року представник відповідача Шульц М. С. був присутній у судовому засіданні під час розгляду даної справи. В зазначеному протоколі також вказано, що головуючий суддя Кудрявцева Т. О. видалилась до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення, проголошення якого буде 22 лютого 2022 року близько 09:30 год. Отже, представник відповідача був обізнаний про оголошення судового рішення 22 лютого 2022 року, проте не був присутній при його оголошенні (т. 2 а. с. 212-213).

Оскаржувані судові рішення містять вичерпні висновки судів, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень наведено дані про встановлені обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також надано оцінку всім доказам.

При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності

від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням

норм процесуального права, що відповідно до частини третьої

статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанову апеляційної інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Дніпропетровської області залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 22 лютого 2022 року в незміненій частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук