Постанова

від 21.03.2023 по справі 367/1376/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2023 року місто Київ.

Справа №367/1376/20

Апеляційне провадження № 22-ц/824/6464/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

судді-доповідача: Желепи О. В.,

суддів: Кравець В.А., Мазурик О.Ф.

за участю секретаря судового засідання Ковальової В.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 05 жовтня 2022 року (у складі судді Кравчук Ю.В., інформація щодо дати складання повного тексту невідома)

у справі за позовом ОСОБА_1 до Ірпінської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання спадкоємцем четвертої черги як такого, що постійно проживав із спадкоємцем на час відкриття спадщини

ВСТАНОВИВ

21 лютого 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Ірпінської міської ради, в якому просив: встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ) з червня 2008 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 ; визнати ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги після померлого ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ), як такого, що постійно проживав із ним на час відкриття спадщини та прийняв спадщину.

Обґрунтовуючи позов, позивач вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 77 років, про що Ірпінським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області 22 серпня 2019 року складено актовий запис №523. Зазначає, що ОСОБА_2 був цивільним чоловіком матері позивача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Позивач зазначає, що для набуття права на спадкування за законом на підставі ст.1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа проживали однією сім`єю.

Як вказує позивач, ним у 2006 році було придбано об`єкт нерухомого майна, а саме квартиру загальною площею 57, 0 кв.м, житловою площею 28, 4 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно по квартирної картки, ОСОБА_4 - мати позивача була зареєстрована разом з ОСОБА_2 у цій квартирі одночасно, а саме 28 листопада 2006 року, в картці ОСОБА_2 вказаний саме як вітчим позивача. Також, згідно картки прописки та копії паспорту, місце проживання ОСОБА_2 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 . Реєстрація спадкодавця ОСОБА_2 в квартирі позивача свідчить про близькі сімейні стосунки та проживання разом із позивачем однією сім`єю як мінімум з листопада 2006 року, тобто більш ніж п`ять років.

Також, на переконання позивача, факт ведення сумісного господарства та бізнесу підтверджується тим, що позивач був довіреною особою ОСОБА_2 , адже спадкодавець був учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Вайсленд», ЄДРПОУ 39801383, де володів 100% статутного капіталу. Так, спадкодавцем було надано довіреність на ім`я позивача, в тому числі на розпорядження долею Товариства на власний розсуд.

Позивач стверджує, що той факт, що позивач разом із спадкодавцем мешкали разом в квартирі ОСОБА_1 , з огляду на реєстрацію позивача за іншою адресою, підтверджується також тим, що позивач тривалий час, а саме з 2018 року є членом правління ОСББ «Ірпінський квартал», що підтверджується довідкою №3 від 20.02.2020.

Крім того, позивач вказує, що сумісне проживання із спадкодавцем ОСОБА_2 підтверджується також сімейними фото, зазначає, що сам факт мешкання сумісно з ОСОБА_2 після смерті матері позивача в 2007 році, тобто більш ніж 10 років, свідчить про теплі сімейні стосунки, повагу, взаємну допомогу. Так, тривалий час ОСОБА_2 хворів та позивач сплачував грошові кошти за його лікування, коли спадкодавець помер, саме позивач займався його похованням, що підтверджується наявністю у позивача наступних документів: лікарського свідоцтва про смерть №214; довідкою про причину смерті; свідоцтвом про поховання; Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання; квитанцією та чеком на придбання речей для поховання.

Позивач зазначає, що 08 лютого 2020 року звернувся до приватного нотаріуса Ірпінського міського округу Київської області Кінащук М.А. із заявою про прийняття спадщини та відкриття спадкової справи після смерті ОСОБА_2 , про що було отримано Витяг про реєстрацію в спадковому реєстрі. 14 лютого 2020 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Ірпінського міського округу Київської області Кінащук М.А. із заявою з питання видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , та отримав відмову, що підтверджується листом від 14 лютого 2020 року №39/02-31, та, відповідно, постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 14 лютого 2020 року, якою відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 05 жовтня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , 08.02.2023 року, через суд першої інстанції направила до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу в якій просить суд скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В скарзі вказує на те, що рішення ухвалено при неповному з`ясуванні судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи.

Вказує, що жодного сумніву щодо фактичного місця проживання ОСОБА_2 - Спадкодавця в м. Ірпінь за адресою: АДРЕСА_1 у суду не виникло.

Вважає, що Суд першої інстанції хибно приходить до висновку, що реєстрація та проживання Спадкодавця в квартирі Позивача не є підставою вважати, що вони вели сумісне господарство, та посилається на висновок, який викладено в Постанові Верховний Суд від 10 січня 2019 року у справі №484/747/17. Судом першої інстанції проігнорована вказана стала практика та висновки Верховного Суду по такій категорії справ та ухвалено Рішення виключно на основі того, що Спадкодавця було знято з реєстраційного обліку на підставі Рішення суду 14 серпня 2018 року, тобто за рік до смерті. Суд першої інстанції акцентує на цьому увагу, при цьому не розуміючи, що якщо б Позивач був зареєстрований разом із Спадкодавцем, фактично встановлювати такий факт не було б потреби та звертатися до суду, надаючи інші докази сумісного проживання та ведення господарства.

Посилаючись на мотивацію суду першої інстанції стосовно місця реєстрації ОСОБА_2 , яке зазначено у лікарському свідоцтві про смерть а саме: АДРЕСА_2 , апелянт вказує, що якщо б таке питання постало у Відзиві на позовну заяву, то Позивач скористався би своїм правом на надання Відповіді на відзив та надання відповідних доказів того, що будинок за вказаною адресою, де помер Спадкодавець, також належить на праві власності Позивачу. Вказане підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру речових прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №241558106 від 24.01.2021 року та Державним актом на право власності на земельну ділянку Серії ЯЕ №098030.

Крім того, Позивачем було надано суду Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек. Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта: Номер інформаційної довідки: 206770223 від 14.04.2020 року, згідно якої у Спадкодавця взагалі відсутня будь-яка нерухомість, що також свідчить про те, що він проживав виключно із Позивачем та в його нерухомості, а не в будь-якій іншій, яка Позивачу не належить.

Вказує, що участь у правлінні ОСББ «Ірпінський квартал» де був зареєстрований Спадкодавець та де мешкав Позивач, навпаки свідчить про те, що вони жили разом в одній квартирі саме за вказаною адресою. Суд не допитав свідка Позивача Голову ОСББ «Ірпінський квартал», яка була заявлена Позивачем та яка фактично має інформацію щодо сумісного ведення господарства Позивачем та Спадкодавцем. Тому Свідком була складена відповідна заява, де викладені обставини, що нею повинні були бути доведені.

Звертає увагу, що отримавши спадкову справу, суд першої інстанції міг переконатись, що жодна особа, окрім Позивача не звернулася із заявою про прийняття спадщини ані у встановлений законом строк, ані після пропуску такого строку. Фактично, Спадкодавець мешкав разом із Позивачем, тому Позивач й поховав Спадкодавця, а не будь-яка інша особа, що підтверджує саме факт проживання однією сім`єю.

Вважає, що факт наявності довіреності, якою уповноважено ОСОБА_6 бути представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Вайсленд» у відповідних уповноважених установах, органах та організаціях, свідчить про відношення довіри та порозуміння між Позивачем та Спадкодавцем. Саме такий документ свідчить про наявність взаємних прав та обов`язків, які й вимагається підтверджувати за такою категорією справ. При цьому, довіреність припинила свою дію у зв`язку зі смертю Спадкодавця. Наразі Позивач позбавлений права подавати будь-які документи від імені та в інтересах підприємства, його робота фактично паралізована, на підприємство покладаються штрафи, неможливо здавати звітність та подавати документи реєстратору для, наприклад, виконання вимог закону щодо реєстрації кінцевого бенефіціару тощо. Відповідно, Рішення суду фактично позбавило можливості роботи підприємства, зміни директора тощо.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2023 року відкрито апеляційне провадження у даній справі.

03 березня 2023 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Ірпінської міської ради в якому просять прийняти законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_5 доводи скарги підтримала.

Представник відповідача до суду не з`явився, про розгляд справи повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам Закону рішення районного суду відповідає повністю.

Судом першої інстанції встановлено, що місце проживання померлого ОСОБА_2 було зареєстроване у належній позивачу ОСОБА_1 квартирі АДРЕСА_3 , з 03 червня 2008 року по 14 серпня 2018 року.

Тобто, станом на день відкриття спадщини, а саме 13 серпня 2019 року ОСОБА_2 не був зареєстрований у вищевказаній квартирі.

Місцем смерті ОСОБА_2 у лікарському свідоцтві про смерть зазначено адресу: АДРЕСА_2 .

З урахуванням того, що позивач не довів належними і допустимими доказами факт постійного проживання із спадкоємцем, а також факт ведення спільного господарства на час відкриття спадщини, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

З такими висновками погоджується й колегія суддів апеляційного суду з огляду на таке.

Відповідно до статей 1216, 1217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частинами першої та другої статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Змістом положень статті 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно частиною першою статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), підлягають врахуванню правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів:

а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем;

б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що обов`язковими умовами для визнання особи членом сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.

Аналіз наведених положень закону приводить до висновку, що позивач повинен довести належними доказами не лише факт спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, а і факт ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як правильно встановлено судом, матеріали справи не містять належних доказів, які б давали суду правові підстави для висновку, що позивач та спадкодавець за життя були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, тобто проживали однією сім`єю.

Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі №484/747/17 колегією суддів не приймаються, оскільки обставини, що викладені у справі №484/747/17, не є аналогічними обставинам даної справи. Апелюючи до висновку про те, що відсутність реєстрації місця проживання не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, скаржник не врахував те, що у справі №484/747/17 належними доказами підтверджений факт ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявність спільних фотокарток, та наявність довіреності, виданої ОСОБА_2 10 лютого 2017 року, якою уповноважено ОСОБА_1 бути представником ТОВ «Вайсленд», як і факт поховання позивачем Спадкодавця не є підтвердження факту спільного проживання та наявності спільного побуту, взаємних прав і обов`язків, які передбачено статтею 1264 ЦК України.

Доводи позивача про те, що його участь у правлінні ОСББ «Ірпінський квартал» у 2018 та 2019 роках як власника квартири свідчить про факт проживання зі спадкодавцем у вказаний періодів в одній квартирі, колегія суддів не приймає, оскільки вони суперечать власним твердженням позивача: за твердженням позивача фактичне місце проживання ОСОБА_2 - АДРЕСА_1 . Як встановлено судом першої інстанції, підтверджено матеріалами справи та не оскаржено позивачем, місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_4 .

Інших доказів, які підтвердити той факт, що позивач з померлим проживали однією сім`єю, мали спільний побут, взаємні права та обов`язки, як суду першої, так і суду апеляційної інстанції позивачем надано не було.

Посилання в апеляційній скарзі на письмові пояснення свідка, також не можуть бути враховані, оскільки такий доказ не є належним з огляду на порядок допиту свідків, визначений ЦПК України.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що будинок в с. Глібівка , який зазначений в медичному свідоцтві про смерть належить на праві власності позивачу, а також посилання на відсутність у спадкодавця нерухомості на праві власності, в якій той міг би проживати також не доводять факту спільного проживання позивача з спадкодавцем на момент його смерті на протязі 5 років.

Доводи апеляційної скарги позивача щодо неправильного дослідження та оцінки доказів не знайшли свого підтвердження при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції. У справі, яка перегладяться, висновки суду першої інстанції відповідають зібраним у справі доказам, яким судом надана належна оцінка.

За таких обставин, суд першої інстанції належним чином оцінивши всі докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено усіх обставин, передбачених законом для встановлення факту проживання однією сім`єю.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до статті 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах

ПОСТАНОВИВ

В задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 - відмовити

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 05 жовтня 2022 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 29 березня 2023 року.

Головуючий суддя: О.В. Желепа

Судді В.А. Кравець

О.Ф. Мазурик