Постанова

від 28.03.2023 по справі 342/1395/21

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 342/1395/21

Провадження № 22-ц/4808/401/23

Головуючий у 1 інстанції Гайдич Р. М.

Суддя-доповідач Луганська

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2023 року м.Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Луганської В.М.

суддів Девляшевський В.А., Мальцевої Є.Є.,

за участю секретаря Возняк В Д.

учасники справи

позивач ОСОБА_1

відповідачі Приватне акціонерне товариство «Зернопродукт МХП», філія приватного АТ «Зернопродукт МХП «Перспективи»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 ,

на рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 16 січня 2023 року, постановлену судом у складі судді Гайдич Р.М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до філії Приватного АТ «Зернопродукт МХП «Перспектив», Приватного акціонерного товариства «Зернопродукт МХП» про визнання додаткової угоди недійсною,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищезазначеними вимогами, в обґрунтування яких зазначила, що між нею та філією приватного акціонерного товариства «Зернопродукт МХП» «Перспектив» було укладено договір №КТ-6-1/35 від 14.10.2011 року оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2621681600:09:001:0010, площею 5,1042 га, яка розташована на території Котиківської сільської ради та належить позивачці на праві приватної власності.

Згідно договору №КТ-6-1/35 від 14.10.2011 року позивачка передала в оренду дану земельну ділянку відповідачу строком на десять років до 14.10.2021 року.

26.05.2015 року сторони уклали додаткову угоду до договору №КТ-6-1/35 від 14.10.2011 року, якою було змінено розмір орендної плати у зв`язку зі змінами у законодавстві.

В кінці 2016 року на початку 2017 року орендар запропонував позивачці підписати новий договір, обґрунтовуючи це істотними змінами в законодавстві, які зобов`язують сторони переукладати договори оренди землі. Позивачка запропонований проект договору оренди підписала в кінці (на останній сторінці) і з того часу стала очікувати від орендаря належним чином новооформлений переукладений договір (зшитий та опломбований паперовою пломбою). Такий договір позивачка не дочекалася, а тому вважала, що за таких обставин продовжував діяти договір оренди земельної ділянки від 14.10.2011 року та додаткова угода до нього від 26.05.2015 року, строк дії яких спливав 14.10.2021 року.

В 2021 році позивачка звернулась до відповідача з заявою повернути земельну ділянку, оскільки договір оренди 14.10.2021 року закінчує свою дію, однак отримала відповідь, що дана земельна ділянка не буде повернута, оскільки згідно додаткової угоди від 04.01.2017 року вони перебувають у договірних правовідносинах. Також отримала копії договору оренди від 14.10.2011 року, додаткової угоди від 04.01.2015 року, роздруківку Витягу від 06.02.2017 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

Зазначила, що вона не очікувала, що відповідачем буде створена Додаткова угода від 04.01.2015 року, в якій на відміну від проектної додаткової угоди, погодженої з нею, відповідач замінить перший її аркуш, а в заміненому зазначить, строк дії Договору оренди від 14.10.2011 року до 31.12.2026 року. Позивачка також не очікувала, що по своїй суті нікчемна додаткова угода від 04.01.2015 року буде зареєстрована 06.02.2017 року в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Вказала, що додаткова угода не відповідає вимогам законодавства, а саме:її аркуші не прошиті, в місці з`єднання ниток прошиття немає паперової пломби, на паперовій пломбі не вказано кількість прошитих та пронумерованих сторінок, на ній немає підписів сторін або кожна із пронумерованих сторінок додаткової угоди не містить поаркушне її підписання сторонами, тому ця угода є недійсною з усіма правовими наслідками.

У зв`язку з викладеним, після уточнення позовних вимог під час розгляду справи у суді першої інстанції просила суд визнати додаткову угоду від 04.01.2017 року до договору №КТ-61/35 від 14.10.2011 року оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2621681600:09:001:0010, площею 5,1042 га, що штучно створена філією Приватного акціонерного товариства «Зернопродукт МХП» «Перспектив» неукладеною та усунути перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою шляхом повернення із з незаконного володіння та користування Приватно Акціонерного товариства «Зернопродукт МХП».

Рішенням Городенківськогорайонного судуІвано-Франківськоїобласті від16січня 2023року взадоволенні уточнених позовних вимог ОСОБА_1 до філії приватного АТ «Зернопродукт МХП «Перспектив», ПрАТ «Зернопродукт МХП» про визнання додаткової угоди від 04.01.2015 до договору № КТ-6-1/35 від 14.10.2011 оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2621681600:09:001:0010, площею 5,1042 га, що штучно створена філією ПАТ «Зернопродукт МХП» «Перспектив» не укладеною; усунення перешкод позивачу у користуванні належною їй земельною ділянкою з кадастровим номером 2621681600:09:001:0010, площею 5,1042 га, цільове призначення ведення товарного сільськогосподарського виробництва, шляхом повернення земельної ділянки з незаконного володіння філією приватного АТ «Зернопродукт МХП «Перспектив» відмовлено.

Ухвалою Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 01 лютого 2023 року виправлено описку, допущену у першому абзаці резолютивної частини рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 16 січня 2023 року за позовом ОСОБА_1 до філії приватного АТ «Зернопродукт МХП «Перспектив», ПрАТ «Зернопродукт МХП» про визнання додаткової угоди недійсною, зазначено правильно - «додаткової угоди від 04.01.2017» замість «додаткової угоди від 04.01.2015».

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 в інтересах якої діє ОСОБА_2 , звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить суд апеляційної інстанції рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 24 січня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішенням, яким визнати додаткову угоду від 04.01.2017 до договору № КТ-6-1/35 від 14.10.2011 оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2621681600:09:001:0010, площею 5,1042 га не укладеною; усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належною їй земельною шляхом повернення земельної ділянки з незаконного володіння нею філією приватного АТ «Зернопродукт МХП «Перспективи». Здійснити розподіл судових витрат за апеляційну інстанцію, а також за першу інстанцію в розмірі 8000 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що питання угоди від 04.01.2017 року судом не вирішувалося, оскільки вирішене питання угоди від 04.01.2015 року, стосовно якої позовних вимог не заявлялося, отже описка не усувалася, проте рішення суду від 16 січня 2023 року, ухвалою від 01 лютого 2023 року протиправно змінено.

Посилається на те, що судом першої інстанції невірно встановлено обставини справи, позивачка обґрунтовувала свої вимоги тим, що 14.10.2011 року між ПрАт «Зернопродукт МХП» та нею було укладено договір оренди земельної ділянки, яка розташована на території Котиківської сільської ради та належить позивачці на праві приватної власності, строком на 10 років. 26.05.2015 року між сторонами було укладено додаткову угоду до договору, якою було змінено розмір орендної плати.

04.01.2017 року позивачка на вимогу відповідача на кожній парній сторінці підписала додаткову угоду, яка з двох аркушів та двостороннім друком, тобто на чотирьох сторінках. Цією додатковою угодою сторони виклали договір у новій редакції. Позивачка не мала волевиявлення збільшувати чи зменшувати строк протягом якого діє договір оренди землі № КТ-6-1/35 від 14.10.2011 року, оскільки позивачці стало відомо про те, що така угода зареєстрована в державному реєстрі 10.02.2017 року, лише осінню 2021 року.

Скаржниця посилається на те, що позивач підписуючи додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, підписала додаткову угоду з тією ж датою закінчення договору оренди землі, що і в первісному договорі. Коли осінню позивачка стала вимагати у відповідача повернення земельної ділянки, відповідач письмово повідомив її, що строк дії договору до 31.12.2026 року.

Скаржниця зазначила, що вона обґрунтовувала свої позовні вимоги тим, що кожен аркуш додаткової угоди нею не підписаний, ця додаткова угода не зшита, місце початку ниток не запломбоване з підписом на паперовій пломбі в т.ч. і у позивача, тому не може вважатися укладеною так як перший її аркуш відповідачем з моменту, коли позивачка підписувала кожну парну сторінку аркуша і до моменту державної реєстрації додаткової угоди замінено при чому уже без підпису на ньому.

Зазначила, що висновок суду щодо ненадання належного та допустимого доказу на підтвердження того, що позивачка підписала 04.01.2017 року додаткову угоду в іншій редакції є незрозумілим для неї, оскільки судом першої інстанції взагалі не враховано загальний порядок yклaдання договорів, який передбачено cт. 638, 650 ЦК України.

Також скаржниця послалась на те, що вимоги до оформлення документів, в тому числі щодо їх підпису, встановлені в національному стандарті Державна уніфікована система документація ДСТУ 4163- 2003, затвердженому Наказом Держспоживстандарту України від 07.04. 2003 року № 55, що є обов`язковим для застосування в діяльності підприємств, установ, організацій.

Судом не враховано, що додаткова угода від 04.01.2017 року не відповідає законодавству - її аркуші не прошиті, в місці з`єднання ниток прошиття, не має паперової пломби, на паперовій пломбі не вказано кількість пришитих та пронумерованих сторінок, на має підписів сторін, додаткова угода не містить поаркушне її підписання сторонами. Додаткова угода є нікчемною, бо порушує публічний порядок.

Суд не встановив чи відповідно до законодавства була вчинена сторонами додаткова угода від 04.01.2017 року в редакції, яку суду надав відповідач, оскільки у позивача узагалі такої додаткової угоди не було, а відповідачем не доведено, що після реєстрації ним цієї додаткової угоди один її примірник ним передавався позивачці з витягом про реєстрацію.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ПрАТ «Зернопродукт МХП» зазначила, що апеляційна скарга ОСОБА_1 є такою, що суперечить дійсним обставинам справи, та твердження скаржниці є лише припущеннями, які не були підтверджені належними доказами та в більшості протирічать одне одному.

Судження скаржниці щодо підписання між позивачкою та відповідачем іншої додаткової угоди від 04.01.2017 року, відмінної від тої яка була надана відповідачем на вимогу суду, не підтверджена жодними належними та допустимими доказами.

Скаржниця просить визнати додаткову угоду не укладеною, проте одночасно не заперечує того факту, що додаткова угода від 07.01.2017 року була дійсно підписана самою ОСОБА_1 та відповідно умови даної додаткової угоди ОСОБА_1 належно виконувала.

Зазначила, що в момент підписання оскаржуваної додаткової угоди сторони не передбачали обов`язкового прошиття аркушів, встановлення паперової пломби, вказання кількості прошитих та пронумерованих сторінок, підписів сторін на кожному аркуші укладеної додаткової угоди. Зазначила, що у п.43 додаткової угоди сторони узгодили, що цей договір укладено у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в орендодавця, другий в орендаря, тому твердження скаржниці щодо неналежного засвідчення копій додаткової угоди наданих до суду відповідачем не підтверджує припущення щодо не укладання додаткової угоди.

Крім того зазначила, що відсутність непрошитих аркушів, паперових пломб та інші на думку позивачки «порушення» не унеможливила виконання договору, зокрема в частині проведення розрахунків, користування відповідачем земельною ділянкою, і сторони протягом певного часу виконували укладений договір погодженим способом, а незгода позивачки про невідповідності укладеної додаткової угоди законодавству не можуть бути підставою для визнання даного договору неукладеним.

В судове засідання ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 та довідкою про отримання судової повістки повідомлення представником через систему «електронний суд». Клопотань про відкладення розгляду справи від позивачки та її представника не надходило.

В судовому засідання представник відповідача ПрАТ «Зернопродукт МХП» Сєркова С.Г. апеляційну скаргу не визнала, вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З врахуванням положень ч.2 ст.372 ЦПК України, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності позивачки та її представника, які належним чином повідомлені про дату, місце та час судового засідання.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем та її представником не надано суду доказів, які свідчили би про невідповідність внутрішній волі позивача, відсутність бажання отримати реальні правові наслідки обумовлені оскаржуваною додатковою угодою до договору оренди землі, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що оспорювану додаткову угоду від 04.01.2017 року в тій редакції, яка надана представником відповідача позивачка не підписувала. Суд дійшов висновку, що оскільки вимога про визнання додаткової угоди від 04.01.2017 року до договору №КТ-6-1/35 від 14.10.2011 року не укладеною не підлягають задоволенню то і вимоги позивачки про повернення земельної ділянки є похідною від попередньої, тому задоволенню не підлягають.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду не в повній мірі відповідає вимогам закону, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5.1042 га кадастровий номер 2621681600:09:001:0010, яка розміщена на території Котиківської сільської ради , в урочищі Терентвєва Городенківського району Івано-Франківської області,

яку успадкувала після смерті матері ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом.

Між ОСОБА_1 та ПрАТ «Зерноппродкукт МХП» 14.10.2011 року укладено договір оренди землі №КТ-6-1/35.

Згідно акту передачі-прийому земельної ділянки в оренду строком на 10 років ОСОБА_1 передала згідно договору оренди землі, а філія ПрАТ «Зернопродукт МХП «Перспектив» в особі директора В.М. Берлада прийняла земельну ділянку с. Котиківка, Котиківської сільської ради, Снятинського району для ведення товарного сільськогосподарського виробництва відповідно до державного акту.

26.05.2015 року між позивачкою та ПрАТ «Зернопродукт МХП» укладено додаткову угоду до договору КТ-6-1/35 від 14.10.2011 року.

04.01.2017 року позивачка та ПрАТ «Зернопродукт МХП» підписали додаткову угоду до договору оренди землі КТ -6-1/35, яка була зареєстрована в державному реєстрі 10.02.2017 року. Додаткова угода від 04.01.2017 року містить підписи ОСОБА_1 та заступника директора ПрАТ «Зернопродукт МХП» Цимбалістого С.Я.

Згідно додаткової угоди від 04.01.2017 року до договору оренди земельної ділянки № КТ-6-1/35 пункту 8 договір укладено до 31 грудня 2026 року.

19.08.2021 року позивачка звернулася до керівника філії ПрАТ «Зернопродукт МХП «Перспектив» із заявою про розірвання договору оренди землі.

На вказану заяву позивачка отримала відповідь про неможливість розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку та зазначено, що договір оренди землі є чинним до 31 грудня 2026 року.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вказувала на те, що оспорювана нею додаткова угода не відповідає законодавству - її аркуші не прошиті, в місці з`єднання ниток прошиття немає паперової пломби, на паперовій пломбі не вказано кількість прошитих та пронумерованих сторінок, на ній не має підписів сторін цієї угоди або кожна із пронумерованих сторінок додаткової угоди не містить поаркушне їх підписання сторонами. Позивачка не очікувала, що додаткова угода в якій на відміну від проектної додаткової угоди, погодженої з позивачем, відповідач замінить перший її аркуш та зазначить строк дії договору до 31.12.2026 року.

З позовної заяви вбачається, що позивачка звернулася з вимогами до філії ПрАТ «Зернопродукт МХП» «Перспектив`та до ПрАТ «Зернопродукт МХП», до двох самостійних відповідачів.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 760/32455/19 зроблено висновок, що філії та представництва, які не є юридичними особам, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже, неможливістю вирішення цивільного спору. З урахуванням цивільно-правового статусу філій та представництв недопустимою є участь відокремлених підрозділів у певних процесуальних відносинах, оскільки це суперечить цивільно-правовій природі відокремленого підрозділу, як складової частини юридичної особи, що його створила.

Згідно інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості про реєстрацію Філії ПрАТ «Зернопродукт МХП» «Перспектив» як юридичної особи.

Розглядаючи справу та вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції не врахував, що Філія ПрАТ «Зернопродукт МХП» «Перспектив» до якої ОСОБА_1 пред`явила позов, відповідно до положень статей 47, 48ЦПК України не може виступати стороною у цивільному процесі, а тому такий позов не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Ураховуючи наведене, рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 16 січня 2023 року підлягає скасуванню із закриттям у цій частині провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в частині вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «Зернопродукт МХП» колегія суддів виходить з наступного.

За змістом статті 11ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема , договори, інші правочини, юридичні факти.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 202ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті ). Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає у згоді сторін взяти на себе певні обов`язки. У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі ( зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії ), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Стаття 207ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.

Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах ( у тому числі електронних ), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як висновок, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

За частиною першою статті 14Закону України«Про орендуземлі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі укладається в письмовій формі.

За частиною першою статті 15Закону України«Про орендуземлі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини другої статті 15Закону України«Про орендуземлі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до статті 204ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції, відповідачем було надано оригінал додаткової угоди від 04.01.2017 року до договору оренди земельної ділянки №КТ-6-1/35 від 14.10.2011 року, копія якого долучена до матеріалів справи.

Згідно додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 04.01.2017 року орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 2621681600:09:001:0010, яка розташована на території Котиківської сільської ради Городенківського району Івано-Франківськох області;

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладання договору становить 332590, 40 грн;

Договір укладено строком до 31 грудня 2026 року;

орендна плата вноситься орендарем у грошовій, натуральній формі та розмірі не менше 5% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, яка вказана у пункті 5 цього договору та на дату підписання цього договору становить 16629, 52 грн. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції;

орендна плата вноситься одноразово за весь рік до 20 грудня кожного року за поточний рік;

передача продукції в рахунок орендної плати оформляється відповідними актами;

розмір орендної плати переглядається за письмовою згодою сторін один раз в рік у разі зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі, внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.

Умова додаткової угоди передбачено умови використання земельної ділянки, умови повернення земельної ділянки, інші права та обовязки сторін, зміна умов договру та припинення його дії.

Згідно пункту 43 додаткової угоди від 04.01.2017 року цей договір укладено у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться у орендодавця, другий в орендаря.

Вказана додаткова угода містить підписи сторін. Дана додаткова угода зареєстрована 16.02.2017 року про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції позивачка надала суду пояснення, що в угоді вона підписувала кожну сторінку, на останній сторінці її підпис.

Разом з тим, звертаючись до суду позивачка у позовній заяві зазначила, що запропонований проект договору для переукладання прочитала, підписала в кінці (на останній сторінці) і очікувала від відповідача новооформлений переукладений договір, зшитий та опломбований паперовою пломбою.

Відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки ОСОБА_1 не довела відсутність волевиявлення на укладення додаткової угоди договорів від 04.01.2017 року, не спростувала належність їй особисто виконаного на додатковій угоді підпису, а її посилання що відповідачем здійснено заміну першого аркушу додаткової угоди та відповідачем в одностороньому порядку збільшено строк дії договору не знайшли підтвердження у ході розгляду справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заявлених вимог позивачці, однак колегія суддів вважає за необхідне змінити мотивувальну частину оскаржуваного рішення і викласти її в редакції цієї постанови.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано вимоги до оформлення документів, в тому числі щодо їх підпису, встановлені в національному стандарті Державна уніфікована система документація ДСТУ 4163- 2003, затвердженому Наказом Держспоживстандарту України від 07.04. 2003 року № 55, та те, що додаткова угода від 04.01.2017 року не відповідає законодавству- її аркуші не прошиті, в місцу з`єднання ниток прошиття, не має паперової пломби, на паперовій пломбі не вказано кількість пришитих та пронумерованих сторінок, на має підписів сторін, додаткова угода не містить поаркушне її підписання сторонами, виходячи з наступного.

Так, згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з іншим учасником щодо усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, в якому фіксуються зміст договірних зобов`язань і їх правові наслідки.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20) зазначено, що «з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності». У силу різних причин не виключені в цивільному обороті ситуації, за яких примірники одного й того ж договору матимуть відмінні (не ідентичні) редакції. Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати застосування, зокрема: парафування (підписання кожної із сторінок договору) з метою забезпечення ідентичності примірників договору; визначення того, який із примірників договору має пріоритет при різних редакціях примірників договору. У разі наявності таких правил в договорі, то саме за їх допомогою має вирішуватися «конкуренція» примірників договору стосовно тих чи інших умов. У випадку, коли сторони не урегулювали в договорі парафування (підписання кожної із сторінок договору) та визначення того, який із примірників договору має пріоритет при різних редакціях примірників договору, то найбільш розумним та прийнятним є висновок, що сторони не домовилися щодо тих умов, які відрізняються і в цьому разі відносини сторін мають регулюватися нормами актів цивільного законодавства.

Як зазначалося вище, за частиною першою статті 14Закону України«Про орендуземлі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі укладається в письмовій формі.

Оспорювана додаткова угода підписана позивачкою та представником відповідача. Відповідно до п.43 додаткової угоди цей договір укладено у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться у орендодавця, другий в орендаря. Умовами додаткової угоди до договору оренди землі від 04.01.2017 року не передбачено парафування (підписання кожної із сторінок договору) з метою забезпечення ідентичності примірників договору, тому посилання скаржниці на уніфіковану систему документації ДСТУ 4163- 2003, затвердженою Наказом Держспоживстандарту України від 07.04. 2003 року № 55 є необґрунтованим.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що судом не вирішувалося питання стосовно додаткової угоди від 04.01.2017 року, вирішено питання додаткової угоди від 04.01.2015 року, оскільки з матеріалів справи, тексту оскаржуваного рішення вбачається, що предметом судового розгляду була саме додаткова угода до договору оренди землі від 04.01.2017 року. Ухвалою Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 01 лютого 2023 року виправлено допущену у резолютивній частині рішення суду описку. Відповідно до п.19 ч.1 ст.353 ЦПК України окремо від рішення суду в апеляційному порядку може бути оскаржена ухвала суду першої інстанції щодо внесення або відмови у внесенні виправлень у рішення. Позивачка не оскаржувала у визначеному порядку ухвалу суду про виправлення описки від 01.02.2023 року.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною четвертою статті 376 ЦПК України встановлено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної части та (або) резолютивної частини.

Згідно з частиною першоюстатті 377 ЦПК Українисудове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтями255та257цьогокодексу.

Однією з підстав для закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першоїстатті 255 ЦПК України).

Установивши неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права,тапорушення норм процесуального права, зокрема неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14 червня 2021 року у справі № 760/32455/19 про те, щофілії та представництва, які не є юридичними особам, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі, а тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства,апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 16 січня 2023 року із закриттям провадження у справі в частині вимог до Філії ПрАТ «Зернопродукт МХП» «Перспектив».

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки зміна мотивувальної частини оскаржуваного рішення та закриття провадження у справі в частині вимог позивачки не призвела до іншого результату вирішення справи, то розподіл судових витрат апеляційний суд не здійснює.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Городенківського районного суду Івано-Франкеівськоїо області від 16 січня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до філії Приватного АТ «Зернопродукт МХП «Перспектив» скасувати, провадження у справі в цій частині закрити.

В іншій частині рішення суду змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 30 березня 2023 року.

Головуючий В.М. Луганська

Судді: В.А. Девляшевський

Є.Є. Мальцева