Вирок

від 30.03.2023 по справі 139/244/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 139/244/20

Провадження №11-кп/801/117/2023

Категорія: 99

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2023 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

головуючого судді: ОСОБА_2

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

при секретарі ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці апеляційні скарги прокурора Могилів-Подільської окружної прокуратури ОСОБА_6 з доповненнями, представника потерпілих-захисника ОСОБА_7 в інтересах споживчого товариства «Лідер», ФОП ОСОБА_8 на вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької областівід 07.11.2022року у кримінальному провадженні,відомості прояке внесенідо Єдиного реєстру досудовихрозслідувань за№1201502030000103 від 23.06.2015 року пообвинуваченню

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с.Галайківці Мурованокуриловецького району Вінницької області, жительки АДРЕСА_1 , українки, громадянки України, з середньою освітою, заміжньої, непрацюючої, раніше не судимої, проживаючої АДРЕСА_2 , на утриманні неповнолітня дитина,

у вчиненні кримінального правопорушення,передбаченого ч.4ст.191 ККУкраїни

за участю сторін кримінального провадження

прокурора: ОСОБА_10

захисника обвинуваченої: ОСОБА_11

представника потерпілих-захисника: ОСОБА_7

обвинуваченої: ОСОБА_9

представника СТ «Лідер» ОСОБА_12

потерпілої: ОСОБА_8

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_9 згідно розпорядження № 56 від 8.11.2012, виданого споживчим товариством «Лідер», яке займається господарською діяльністю (КВЕД 47.11 «Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами» та 47.19 «Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах») на підставі свідоцтва платника єдиного податку, виданого Державною податковою службою України № НБ 113883, та витягу з державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 30.05.2002 № 10002111200, була прийнята на роботу продавцем 3-ї категорії в магазин СТ «Лідер», що розташований в смт. Муровані Курилівці по вул.Комарова, 49а Вінницької області.

Під час здійснення трудової діяльності між СТ «Лідер» та ОСОБА_9 08.11.2012 укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, згідно з яким остання несе повну матеріальну індивідуальну відповідальність за всі товарно-матеріальні цінності, передані їй під звіт в установленому порядку, грошові кошти, отримані від реалізації товару.

Також, ОСОБА_9 01.02.2013 уклала з ФОП ОСОБА_8 , яка займається господарською діяльністю (КВЕД 47.11 «Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами» та 47.19 «Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах») на підставі свідоцтва платника єдиного податку, виданого Державною податковою службою України серія 639886 та свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця від 24.06.2003 № 21590170000000640, трудовий договір на роботу на посаду продавця в магазин, що розташований в АДРЕСА_3 .

Під час здійснення трудової діяльності 01.02.2013 між ФОП ОСОБА_8 та ОСОБА_9 укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, згідно з яким остання несе повну матеріальну індивідуальну відповідальність за всі передані їй під звіт товарно-матеріальні цінності, грошові кошти, отримані від реалізації товару.

Працюючи продавцем продовольчих товарів та виконуючи обов`язки по прийому та реалізації товарів ОСОБА_9 мала у віданні товарно-матеріальні цінності та грошові кошти за реалізований товар, які повинна була здавати ФОП ОСОБА_8 та СТ «Лідер», однак, реалізовуючи злочинний умисел, спрямований на привласнення ввіреного їй чужого майна, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з корисливих мотивів ОСОБА_9 , знаходячись на своєму робочому місці в магазині в АДРЕСА_3 та працюючи одночасно продавцем в СТ «Лідер» та ФОП ОСОБА_8 , виконуючи покладені на неї обов`язки, в період часу з 01.03.2014 по 14.06.2015, здійснила привласнення грошових коштів, які вилучила з каси магазину та товарно-матеріальних цінностей, які в подальшому використовувала для власних потреб.

Згідно акту перевірки окремих питань діяльності СТ «Лідер» та ФОП ОСОБА_8 від 16.05.2017 встановлено нестачу товарів на суму 24769 грн. 92 коп. та 150985 грн. 48 коп. відповідно, а всього на загальну суму 175755 гривень 40 копійок.

Висновком судової економічної експертизи за № 12 від 11.04.2019 нестачу товарно-матеріальних цінностей в СТ «Лідер» в сумі 24769 гривень 92 копійки підтверджено частково на суму 24326 (двадцять чотири тисячі триста двадцять шість) гривень 52 копійки та нестачу товарно-матеріальних цінностей в ФОП ОСОБА_8 в сумі 150985 гривень 48 копійок підтверджено частково на суму 150417 (сто п`ятдесят тисяч чотириста сімнадцять) гривень 35 копійок.

Отже, умисними діями ОСОБА_9 щодо привласнення чужого майна, яке їй було ввірене, заподіяно матеріальної шкоди СТ «Лідер» в сумі 24326 гривень 52 копійки та ФОП ОСОБА_8 в сумі 150417 гривень 35 копійок, а всього на загальну суму 174743 грн. 87 коп.

Вироком Могилів-Подільськогоміськрайонного судуВінницької областівід07.11.2022року ОСОБА_9 визнано винуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч.4 ст.191 КК України і призначено їй покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посаді, пов`язані з виконанням адміністративно-розпорядчих функцій на строк 2 (два) роки.

На підставі ст.75, п.1, п.2 ч.1 ст.76 КК України звільнено її від відбування основного покарання з випробуванням, встановлено їй іспитовий строк на 2 (два) роки та покладено на неї обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Іспитовий строк ОСОБА_9 обчислювати з моменту проголошення вироку, тобто з 07.11.2022.

Понесені по справі процесуальні витрати, пов`язані із залученням експертів в сумі 33062 (тридцять три тисячі шістдесят дві) гривні 20 (двадцять) копійок стягнуто з ОСОБА_9 на користь держави.

Цивільний позов задоволено та стягнуто з обвинуваченої ОСОБА_9 на користь ФОП ОСОБА_8 матеріальну шкоду в розмірі 150417 (сто п`ятдесят тисяч чотириста сімнадцять) гривень 35 (тридцять п`ять) копійок та на користь СТ «Лідер» матеріальну шкоду в розмірі 24326 (двадцять чотири тисячі триста двадцять шість) гривень 52 (п`ятдесят дві) копійки.

Вирішено долю речових доказів.

Заступник керівника Могилів-Подільської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_13 подав апеляційну скаргу з доповненнями, просив вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 07.11.2022 стосовно ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 191 КК України скасувати в частині призначеного покарання через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої внаслідок м`якості .

Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_9 покарання за ч.4 ст. 191 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права обіймати посади чи займатися діяльністю, що пов`язана з обігом товарно-матеріальних цінностей, строком на 2 роки.

В решті вирок залишити без змін.

Представник потерпілих-захисник ОСОБА_7 в інтересах споживчого товариства «Лідер», ФОП ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, просила вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 07.11.2022 щодо ОСОБА_9 в частині застосування ст. 75 КК України скасувати.

Постановити новий вирок, яким ОСОБА_9 призначити покарання за ч. 4 ст. 191 КК України у виді позбавлення волі строком 7 (сiм) років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням адміністративно-розпорядчих функцій строком на 2 (два) роки.

Початок строку відбування покарання рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

В решті вирок залишити без змін.

Вимоги апеляційної скарги прокурора з доповненнями мотивовано тим, що рішення суду про застосування до ОСОБА_9 положень ст. 75 КК України та звільнення її від відбування призначеного покарання з випробуванням та іспитовим строком є неправильним застосуванням Закону України про кримінальну відповідальність, що, у свою чергу, призвело і до призначення обвинуваченій покарання, яке не вiдповiдає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченої внаслідок м`якості та, відповідно до ст. ст. 413,414 КПК України є підставами для скасування судового рішення.

Суд під час звільнення ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання з випробуванням, повною мірою не врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, особу обвинуваченої, яка належних висновків для себе не зробила, не розкаялася та вину не визнала, добровільно заподіяні збитки не відшкодувала, вибачення у потерпілих не просила, та те, що потерпілі у кримінальному провадженні висловили свою думку при призначенні покарання та просили суд суворо покарати ОСОБА_9 та призначити покарання у виді реального позбавлення волі.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про можливість виправлення обвинуваченої без відбування покарання, виходячи із встановлених обставин вчинення злочину та особи обвинуваченої є передчасними, а відтак рішення суду не можна вважати справедливим, пропорційним і співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого злочину, чим порушено вимоги ст. 419 КПК України.

Прокурор вважає, що рішення суду щодо ОСОБА_9 суперечить загальним засадам призначення кримінального покарання, наведеним у ст. 50,65 КК України та у розясненнях постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», а тому є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність ст.50,65,66, 75 КК України та відповідно до ст. 413 КПК України є підставою для скасування судового рішення.

Також прокурор посилається на те, що будучи продавцем магазину ОСОБА_9 у зв`язку з виконанням обов`язків щодо управління та розпорядження товарно- матеріальними цінностями за період з 01.03.2014 по 14.06.2015 здійснила привласнення грошових коштів, які вилучала з каси магазину та товарно- матеріальних цінностей, які в подальшому використовувала для власних потреб.

Тобто грошові кошти та товарино-матеріальні цінності знаходились у її правомірному володінні, оскільки остання у зв`язку із займаною посадою була наділена правомочністю по розпорядженню та зберіганню матеріальних цінностей.

3 викладеного вбачається, що суд першої інстанції дійшов до хибного висновку про необхідність призначення ОСОБА_9 додаткового покарання у виді позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням адміністративно-розпорядчих функцій, оскільки остання перебуваючи на посаді продавця такими обов`язками наділена не була.

Поряд з цим, вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_9 було пов`язане з управління та розпорядження товарно-матеріальними цінностями, відтак є доцільність у призначенні обвинуваченій додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади чи займатися діяльністю, що пов`язані з обігом товаро-матеріальних цінностей.

За таких обставин, судом першої інстанції допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання ОСОБА_9 , що є підставою для скасування вироку суду в частині призначеного додаткового покарання.

Вимоги апеляційної скарги представника потерпілих-захисника ОСОБА_7 в інтересах споживчого товариства «Лідер», ФОП ОСОБА_8 мотивовано тим, що потерпілі з вказаним вироком не погоджуються, вважають, що даний вирок підлягає скасуванню через невідповідність призначеного ОСОБА_14 покарання ступеню тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення та особі обвинуваченої внаслідок м`якості, а також у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

При цьому, фактичні обставини та кваліфікація дій обвинуваченої потерпілими не оспорюється.

На переконання потерпілих, судом застосовано до обвинуваченої ст. 75 КК України та звiльнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком без достатнiх на підстав.

Обвинувачена ОСОБА_15 ( ОСОБА_16 під час розгляду кримінального провадження вину в інкримінованому їй діянні не визнавала, у вчиненому не розкаялась, жодних заходів для відшкодування заподіяної шкоди потерпілим не вживала.

Крім того, протягом всього часу досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження відносно неi обвинувачена взагалi вiдмовлялась вiд дачi свiдчень, посилаючись на ст. 63 Конституції України, та лише в судових дебатах виступила з поясненнями, в яких повідомила, що дійсно працювала у вказаному магазині, однак ікримінований їй злочин не вчиняла, хоч і погоджувалась із нестачею і зобов`язувалась її відшкодувати, однак зробила це з переляку.

Вказане свідчить про те, що засуджена не усвідомлює суспільної небезпечності вчиненого нею кримінально караного діяння та не бажає ставати на шлях виправлення, адже взагалі не відносить свої дії до категорії протиправних, а вважає себе жертвою дій потерпілих.

На думку потерпілих, звільняючи ОСОБА_17 від реального відбування покарання у вигляді позбавлення волі суд не врахував характер вчиненого злочину та той факт, що обвинувачена не розкаялася у вчиненому, за час проведення досудового слідства та судового розгляду жодних заходів по відшкодуванню завданих збиткiв не вживала, навпаки намагалася уникнути відповідальності.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_17 підлягає звільненню від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, оскільки для її виправлення достатньо виконання протягом іспитового строку покладених на неї обов' язків, є хибним.

Застосування до ОСОБА_17 ст. 75 КК України є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки не сприяє метi покарання та є недостатнім для виправлення обвинуваченого і попередження нових злочинів.

Захисник обвинуваченої ОСОБА_11 подала заперечення на апеляційну скаргу прокурора Могилів-Подільської окружної прокуратури, просила вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 07.11.2022 року відносно ОСОБА_9 залишити без змін, а апеляційну скаргу на вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 07.11.2022 року без задоволення.

Заслухавши доповідача, думку прокурора ОСОБА_10 , який просив задоволити апеляційну скаргу прокурора з доповненнями з підстав зазначених у ній, не заперечував щодо задоволення апеляційної скарги потерпілих, захисника ОСОБА_11 , обвинувачену ОСОБА_9 , які просили відмовити в задоволенні апеляційних скарг, представника потерпілих-захисника ОСОБА_7 , яка просила задоволити апеляційну скаргу, підтримала вимоги апеляційної скарги прокурора з доповненнями, представника СТ «Лідер» ОСОБА_12 , потерпілу ОСОБА_8 , які підтримали думку захисника ОСОБА_7 , дослідивши матеріали кримінального провадження,обговоривши доводи апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги прокурора з доповненнями, представника потерпілих-захисника ОСОБА_7 в інтересах споживчого товариства «Лідер», ФОП ОСОБА_8 підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимогст. 404 КПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідност.370 КПК Українисудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Висновки судупершої інстанціїпро доведеністьвини,кваліфікацію дій ОСОБА_9 обвинуваченої у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення за ч.4 ст. 191 КК України в апеляційній скарзі прокурора з доповненнями, представника потерпілих-захисника ОСОБА_7 в інтересах споживчого товариства «Лідер», ФОП ОСОБА_8 не оспорюються.

З урахуванням доводів викладених у апеляційних скаргах прокурора, представника потерпілих-захисника ОСОБА_7 щодо наявності підстав для призначення більш суворого покарання обвинуваченій ОСОБА_9 , які належним чином обгрунтовані, суд апеляційної інстанції вважає, що наявні підстави для скасування вироку суду в частині призначення покарання обвинуваченій ОСОБА_9 ,

Згідно ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Відповідно дост. 50 КК України, покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження вчиненню ним нових злочинів.

Згідност.65КК України суд призначає покарання у межах установлених у санкції статті, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суд при призначені покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину має додержуватись принципу законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Згідно з ч.1 ст.75 КК Україниякщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Під час перевірки матеріалів даного кримінального провадження колегією суддів встановлено те, що, призначаючи покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України віднесено до тяжких злочинів, особу обвинуваченої ОСОБА_9 , яка раніше не судима, вперше притягується до кримінальної відповідальності, одружена, має неповнолітню дитину, за місцем проживання характеризується позитивно, досудову доповідь, згідно якої виправлення ОСОБА_9 можливе в умовах без ізоляції від суспільства, обставиною, яка відповідно ст.66 КК України пом`якшує покарання, суд визнав наявність на утриманні неповнолітньої дитини, відсутність обставин, які згідно ст. 67 КК України обтяжують покарання та дійшов висновку про можливістьзвільнення обвинуваченої від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Потерпіла сторона та прокурор, не погодившись із цим рішенням подали апеляційні скарги, в яких, зокрема порушили питання про скасування вироку через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність,а саме ст. 75 КК Українитаневідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.

На обґрунтування своїх доводів зазначені сторони кримінального провадження посилались, крім іншого, на те, що суд не в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, обставини кримінального правопорушення, наслідки, а саме те, що ОСОБА_9 належних висновків для себе не зробила, не розкаялася у вчиненому, вину не визнала, добровільно заподіяні збитки не відшкодувала, вибачення у потерпілих не просила ні станом на час судового розгляду, ні станом на час апеляційного розгляду.

З урахуванням наведеного, даних про особу обвинуваченої ОСОБА_9 , думки потерпілих, які наполягали на реальному позбавленні волі, того, що з часу вчинення кримінального правопорушення з 2014 року до часу апеляційного розгляду обвинувачена заходів для відшкодування шкоди не вживала, що свідчить про те, що обвинувачена не висловлювала жалю з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася, колегія суддів не вбачає підстав для застосування до обвинуваченої положень ст. 75 КК України, вважає за доцільне визначити покарання у виді 5 років позбавлення волі в межах санкції ч.4 ст. 191 КК України, що буде відповідати принципам законності, обґрунтованості, індивідуалізації покарання.

Вказане покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст. 65 КК України, за своїм видом і розміром буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_9 , а також запобігання вчиненню нею нових злочинів.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно дост. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Вимоги прокурора про призначення покарання у виді 7 років позбавлення волі, суд апеляційної інстанції вважає занадто суворими, такими, що не відповідають особі ОСОБА_9 .

Отже, колегією суддів апеляційної інстанції встановленонеправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченої через м`якість таістотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що є підставою для скасування вироку суду відповідно до ст. 409 КПК України.

Відповідно до п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» позбавлення права обіймати певні посади застосовується як додаткове покарання в тих випадках, коли вчинення злочину було пов`язане з посадою підсудного або із заняттям ним певною діяльністю.

Рішення про позбавлення права обіймати певні посади має бути чітко сформульоване в резолютивній частині вироку, для того щоб не виникло жодних сумнівів під час його виконання.

Доводи апеляційної скарги прокурора, щодо скасування вироку в частині призначення ОСОБА_9 додаткового покарання є обгрунтованими.

Суд першої інстанції дійшов до хибного висновку про необхідність призначення ОСОБА_9 додаткового покарання у виді позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням адміністративно-розпорядчих функцій, оскільки остання, перебуваючи на посаді продавця такими обов`язками наділена не була.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, згідно розпорядження № 56 від 08.11.2012 року, виданого споживчим товариством «Лідер» та трудового договору, укладеного між ФОП ОСОБА_8 та ОСОБА_9 обвинувачена працювала продавцем магазину.

Між ТОВ «Лідер» та ОСОБА_9 та між ФОП ОСОБА_8 та ОСОБА_9 укладено договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, згідно з якими остання несе повну матеріальну індивідуальну відповідальність за всі передані їй під звіт товарно-матеріальні цінності, грошові кошти отримані від реалізації товару.

Будучи продавцем магазину ОСОБА_9 у зв`язку з виконанням обов`язків щодо управління та розпорядження товарно- матеріальними цінностями за період з 01.03.2014 по 14.06.2015 здійснила привласнення грошових коштів, які вилучала з каси магазину та товарно- матеріальних цінностей, які в подальшому використовувала для власних потреб.

Тобто грошові кошти та товарно-матеріальні цінності знаходились у її правомірному володінні, оскільки остання у зв`язку із займаною посадою була наділена правомочністю по розпорядженню та зберіганню матеріальних цінностей.

Оскільки, вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_9 було пов`язане з управлінням та розпорядженням товарно-матеріальними цінностями, відтак є доцільність у призначенні обвинуваченій додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади чи займатися діяльністю, що пов`язані з обігом товаро-матеріальних цінностей.

Відповідно до вимогст. 374 КПК Українита роз`яснень, що містяться в п. 29постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003в резолютивній частині обвинувального вироку, з -поміж іншого, суд ухвалює рішення про початок строку відбування покарання.

Початок строку відбування покарання обвинуваченій ОСОБА_9 рахувати з дня затримання на виконання вироку.

Керуючись ст.ст.404,405,407,409, 413, 414, 420, 615 КПК України, суд апеляційної інстанції ,

У х в а л и в :

Апеляційні скарги прокурора з доповненнями, представника потерпілих-захисника ОСОБА_7 задоволити.

Вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 07.11.2022 стосовно ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 191 КК України скасувати в частині призначеного покарання через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої внаслідок м`якості .

Ухвалити новий вирок.

Визнати ОСОБА_9 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 191 КК України, призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади чи займатися діяльністю, що пов`язана з обігом товарно-матеріальних цінностей, строком на 2 роки.

Початок строку відбування покарання обвинуваченій ОСОБА_9 рахувати з моменту затримання на виконання вироку.

В решті вирок залишити без змін.

Судове рішення може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Відповідно до ч. 4 ст. 532 КПК України судове рішення суду апеляційної інстанціїнабирає законної сили з моменту його проголошення

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 .