Постанова

від 23.03.2023 по справі 354/557/16-ц

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 354/557/16-ц

Провадження № 22-ц/4808/357/23

Головуючий у 1 інстанції Ваврійчук Т.Л.

Суддя-доповідач Барков

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Баркова В. М.,

суддів Девляшевського В. А.,

Мальцевої Є. Є.,

секретар Працун В. В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні апеляційнускаргу ОСОБА_1 на рішення Яремчанського міського суду від 28 листопада 2022 року в складі судді Ваврійчук Т. Л., ухвалене в м. Яремче Івано-Франківської області, повний текст якого складено 09 грудня 2022 року, в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Яремчанського міського нотаріального округу Питлюка Василя Івановича, Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, ОСОБА_3 , третя особа - Поляницька сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області про визнання заповіту від 02 лютого 2003 року удаваним правочином, визнання недійсним заповіту від 01 жовтня 2008 року, скасування свідоцтв про право на спадщину за заповітом, визнання укладеним договору довічного утримання, визнання права власності за договором довічного утримання,

ВСТАНОВИВ:

У серпні2016року ОСОБА_3 звернулась досуду ізпозовомдо ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами.

Позов обґрунтовано тим, що з 30 січня 1999 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем, який розірвано рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 23 жовтня 2015 року. Причиною розлучення слугувала поведінка відповідача, який зловживав алкогольними напоями, через що виникали постійні сварки та скандали, в ході яких останній застосовував до неї фізичне насильство у присутності доньки. На момент розлучення вони із ОСОБА_1 проживали у належному їй на праві особистої приватної власності житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Після розірвання шлюбу, через постійну протиправну та агресивну поведінку відповідача, що підтверджується копіями звернень у відділ поліції вона із донькою змушена була втекти із свого будинку та винаймати житло. Зважаючи на неможливість подальшого спільного проживання та відсутність у неї на праві власності іншого житла, вона неодноразово зверталась до відповідача із вимогою звільнити належний їй житловий будинок. Востаннє нотаріально засвідчена письмова заява із вимогою про виселення була направлена нею відповідачу 04 листопада 2015 року. Однак ОСОБА_1 зазначену вимогу не виконав та продовжує проживати у належному їй будинку, та таким чином чинить їй перешкоди у користуванні домоволодінням.

Посилаючись на вказані обставини, просила виселити відповідача із належного їй домоволодіння АДРЕСА_1 (теп. Прелуки, 3) без надання іншого житла та зобов`язати ОСОБА_1 не чинити їй перешкод в користуванні житловим будинком та господарськими спорудами.

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до приватного нотаріуса Яремчанського міського нотаріального округу Питлюка В. І., Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, ОСОБА_3 , третя особа - Поляницька сільська рада, в якому просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 від 01 жовтня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В. І., скасувати свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28 жовтня 2013 року №1359, №1363, №1368, видані державним нотаріусом Яремчанської міської нотаріальної контори Мотрук Н. Д., визнати заповіт ОСОБА_4 від 02 лютого 2003 року, посвідчений Поляницькою сільською радою удаваним правочином, та визнати його договором довічного утримання, визнати за ним право власності на усе майно, що належало ОСОБА_4 на момент смерті, а саме: житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , земельну ділянку із кадастровим номером 2611092001:22:0020316, площею 2 га, земельну ділянку із кадастровим номером 2611092001:22:0020315, площею 0,2140 га, які знаходяться у с. Поляниця Івано-Франківської області, відповідно до договору довічного утримання від 02 лютого 2003 року.

Позов мотивовано тим, що він перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , який розірвано рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 23 жовтня 2015 року. Починаючи з 2001 року вони із дружиною проживали однією сім`єю із ОСОБА_4 та були зареєстровані у будинку останньої за адресою АДРЕСА_2 . ОСОБА_4 часто хворіла та погано рухалась, а тому потребувала догляду та матеріальної допомоги, у зв`язку із чим домовилась із ним про те, що він буде доглядати за нею та надавати відповідну допомогу, а взамін отримає її майно за договором довічного утримання. Вказану домовленість він добросовісно виконував, мав спільний побут із ОСОБА_4 та вів із нею спільне господарство, сплачував комунальні послуги, здійснював необхідні покупки та витрати, обробляв земельні ділянки, підтримував будинок у належному стані та здійснював ремонт, а також після смерті ОСОБА_4 поніс усі витрати на поховання та поминальні ритуали. Договору довічного утримання із ОСОБА_4 позивач не укладав, але факт її утримання підтверджується довідкою сільської ради. Оскільки сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору довічного утримання, і відбулось його повне виконання, але вказаний договір не був посвідчений нотаріально, то договір довічного утримання між ним та ОСОБА_4 можна вважати укладеним.

Також вказував, що 02 лютого 2003 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким усе своє майно заповіла йому та ОСОБА_3 . Вважає, що цей правочин відповідає вимогам щодо укладання договору довічного утримання. Оскільки утриманням ОСОБА_4 займався виключно він, а ОСОБА_3 не надавала в цьому ніякої допомоги, стороною договору довічного утримання, укладеного ОСОБА_4 02 лютого 2003 року необхідно визнати ОСОБА_1 , до якого таким чином за правилами статті 744 ЦК України перейшли у власність належні ОСОБА_4 на момент смерті житловий будинок та земельні ділянки. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла і після її смерті він фактично прийняв спадщину та вступив у володіння спадковим майном, оскільки на момент смерті проживав та був зареєстрований зі спадкодавцем, однак через фінансові труднощі не оформив своїх спадкових прав. А отже він має право на майно ОСОБА_4 за договором довічного утримання, як особа, яка проживала зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Крім того, зазначав, що на момент складання заповіту від 01 жовтня 2008 року ОСОБА_4 перебувала у похилому віці та знаходилась у безпорадному стані. Протягом 2004-2012 років у ОСОБА_4 сталися 3 інсульти, за двома останніми вона перебувала на стаціонарному лікуванні, це призвело до часткової втрати ряду функцій, а саме: порушення мовлення, координації руху, інвалідизації, повної залежності від оточуючих і необхідності стороннього догляду. Також померла мала проблеми із зором та перенесла операцію по видаленню катаракти на обох очах, після чого приймала лікарські препарати, які могли б пригнічувати роботу центральної нервової системи, неодноразово була госпіталізована, перебувала на диспансерному обліку у лікаря психіатра. За останні роки життя ОСОБА_4 нікуди не виїжджала, окрім лікування, а тому в даному випадку наявні підстави вважати, що волевиявлення ОСОБА_4 під час складання заповіту від 01 жовтня 2008 року не було вільним, а її підпис у заповіті був підроблений, або заповіт був складений під впливом лікарських засобів та у стані психічного розладу. СВ Яремчанського ВП ГУНП в Івано-Франківській області 13 березня 2017 року відносно ОСОБА_3 відкрито кримінальне провадження №12017090110000049, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 190 КК України, оскільки остання шляхом обману ОСОБА_4 підписала від її імені заповіт від 01 жовтня 2008 року.

Із урахуванням наведеного просив задовольнити його позовні вимоги.

Ухвалою Яремчанського міського суду від 18 травня 2018 року вказані позови об`єднано в одне провадження.

Рішенням Яремчанського міського суду від 28 листопада 2022 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_3 у користуванні житловим будинком із господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір у розмірі 275,60 грн.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті у цивільній справі №354/68/18, шляхом накладення арешту на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку кадастровий номер 2611092001:22:0020316, площею 2 га, земельну ділянку кадастровий номер 2611092001:22:0020315, площею 0,2140 га, які знаходяться в с. Поляниця Івано-Франківської області та заборони ОСОБА_3 здійснювати будь-які дії з метою відчуження чи передачі прав на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку кадастровий номер 2611092001:22:0020316, площею 2 га, земельну ділянку кадастровий номер 2611092001:22:0020315, площею 0,2140 га, які знаходяться в с. Поляниця Івано-Франківської області, іншим особам в будь-який спосіб (продаж, передача в оренду, дарування, міна, тощо).

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, ОСОБА_1 з 2001 року на постійній основі проживає у спірному житловому будинку, вважає його своїм житлом, та не має у власності чи на праві користування будь-якого іншого житла. Зважаючи на те, що ОСОБА_3 не надано належних та достатніх доказів на підтвердження систематичного порушення ОСОБА_1 правил співжиття, які б робили неможливим проживання сторін в одному будинку, фактів вжиття до відповідача заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів, зважаючи на відсутність будь-яких відомостей щодо його протиправної поведінки після 2016 року, а отже, не доведено існування умов, передбачених статтею 116 ЖК Української РСР та наявності відповідних та достатніх підстав для виселення, суд дійшов висновку про відсутність законних підстав для виселення ОСОБА_1 із займаного ним житлового будинку без надання іншого постійного житла та вважав, що таке виселення становитиме втручання у його право на повагу до житла та не є необхідним у демократичному суспільстві та пропорційним меті на досягнення якої спрямоване. Водночас суд погодився із тим, що між сторонами склалися та існують тривалі неприязні стосунки, мали місце ряд конфліктів та підтверджений факт домашнього насильства, в результаті чого ОСОБА_3 на початку 2016 року змушена була залишити належний їй на праві власності житловий будинок та з того часу проживає в смт. Ворохта в орендованому житлі, а тому суд вважав, що з метою забезпечення реалізації позивачем її повноважень власника щодо належного володіння, користування та розпорядження своїм майном позовні вимоги в частині усунення перешкод у користуванні житлом необхідно задовольнити та зобов`язати відповідача не чинити ОСОБА_3 перешкод у користуванні належним їй на праві приватної власності житловим будинком із господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що заповіт ОСОБА_4 від 02 березня 2003 року складений уповноваженою особою, з дотриманням вимог щодо його форми та змісту та особисто підписаний заповідачем, доказів про намір заповідача чи ОСОБА_1 укласти інший договір, зокрема договір довічного утримання останнім не надано. Не надано ОСОБА_1 будь-яких належних, допустимих достатніх та достовірних доказів щодо відсутності у ОСОБА_4 волі та вільного волевиявлення на вчинення заповіту від 01 жовтня 2008 року на користь ОСОБА_3 та її здатності за станом здоров`я самостійно прочитати вказаний заповіт та підписати його. Враховуючи, що судом не встановлено підстав для визнання заповіту ОСОБА_4 від 02 лютого 2003 року удаваним договором довічного утримання та визнання недійсним заповіту від 01 жовтні 2008 року відсутні підстави для задоволення позовних вимог про скасування свідоцтв про право на спадщину за заповітом та визнання за ОСОБА_1 права власності на усе належне ОСОБА_4 на момент смерті майно.

В апеляційнійскарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_3 та в частині відмови в задоволенні його позову скасувати. Ухвалити в цих частинах нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами. Його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Здійснити перерозподіл судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовної вимоги про зобов`язання його не чинити ОСОБА_3 перешкод у користування належній їй на праві приватної власності спірного домоволодіння. При цьому не враховано, що він ніяких перешкод у користуванні будинком не вчиняв та не вчиняє, ОСОБА_3 сама добровільно залишила будинок. Відповідно будь-які права та інтереси позивачки не порушені та не підлягають захисту шляхом усунення перешкод в користуванні будинком. Не вірно, на думку апелянта, судом першої інстанції досліджено постанову Яремчанського міського суду від 27 листопада 2015 року на предмет наявності протиправної поведінки, оскільки свідчення, які викладенні в постанові суду суперечать свідченням, які суд отримав при допиті свідка дочки ОСОБА_5 . Інші свідки також підтвердили факт відсутності між сторонами сварок, конфліктів та бійки. Навпаки, ініціатором конфліктів була ОСОБА_3 , яка провокувала його на агресію, маючи на меті виселити його з будинку створюючи нестерпні умови для життя. Притягнення його до адміністративної відповідальності у 2015 року є недостатнім для висновку про систематичне порушення ним правил співжиття на сьогоднішній день.

Також вказує, що рішенні суду є не конкретне, не зазначено, в якій спосіб усунути перешкоди та містить суперечності щодо його виконання, що не відповідає вимогам частини 6 статті 265 ЦПК України.

Крім того, зазначає, що на час складання заповіту від 01 жовтня 2008 року ОСОБА_4 була у похилому віці, мала проблеми із зором, їй було здійснено операцію щодо видалення катаракти на обох очах. Про проблеми із зором, які мала ОСОБА_4 зазначили свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . Гострота зору не дозволяла заповідачці прочитати текст розміром шрифту 12, виготовленим методом комп`ютерного друку, без застосування спеціальних окулярів або приладів для збільшення відображення. Оскільки ОСОБА_4 самостійно не могла прочитати заповіт, він повинен був їй прочитаний в присутності двох свідків, які повинні були засвідчити його складання, чого не відбулося. Крім того, на судовому засіданні від 06 квітня 2021 року під час розгляду справи №757/34521/16-ц ОСОБА_3 підтвердила, що вона власноручно підписала заяву на виділення землі, що є беззаперечним доказом того, що померла не могла власноручно поставити свій підпис. Проте, суд першої інстанції даним обставинам не дав належної оцінки та безпідставно відмовив у задоволенні його позову.

У відзивіна апеляційнускаргу представник ОСОБА_3 адвокат ПарфанТ.Д., посилаючись на безпідставність доводів апелянта, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

З огляду на зміст апеляційної скарги та її прохальну частину рішення місцевого суду переглядається в апеляційному порядку лише в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та в частині відмови у задоволення позову ОСОБА_1 .

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ОСОБА_1 за довіреністю ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які просили скаргу задовольнити, пояснення ОСОБА_3 та її представника адвоката Парфан Т. Д., які просили залишити рішення суду без змін, дослідивши матеріалисправи таобговоривши доводиапеляційної скарги,колегія суддіввважає,що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Суд першої інстанції встановив, що сторони з 30 січня 1999 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 23 жовтня 2015 року.

Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 28 жовтня 2013 року, виданого державним нотаріусом Яремчанської міської державної нотаріальної контори Мотрук Н. Д., ОСОБА_3 є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , загальною площею 113,4 кв.м, житловою площею 35,0 кв.м.

З акту обстеження матеріально-побутових умов, складеного 08 серпня 2015 року депутатом Поляницької сільської ради Маджарин А. М., вбачається, що ОСОБА_3 зареєстрована на уч. Росіш у власному будинку, де проживає на момент обстеження невідомо. У склад її сім`ї входить донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов, складеного депутатом Ворохтянської селищної ради Білоусом Я. М. від 09 серпня 2016 року ОСОБА_3 проживає у будинку в АДРЕСА_3 разом із неповнолітньою донькою, працює продавцем на сувенірному ринку в с. Поляниця, селянським господарством не займається.

04 листопада 2015 року приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І. посвідчено заяву ОСОБА_3 , за реєстром № 618 відповідно до змісту якої заявниця просила нотаріуса передати ОСОБА_1 , що проживає за адресою АДРЕСА_4 ) заяву із вимогою звільнити займаний ним житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за АДРЕСА_1 , який належить їй на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого державним нотаріусом Яремчанської міської державної нотаріальної контори Мотрук Н. Д., 28 жовтня 2013 року, за реєстром № 1359, оскільки вказаний будинок потребує ремонту і необхідний для проживання її сім`ї. Одночасно зазначено, що у випадку не звільнення ОСОБА_1 займаного житлового будинку на протязі місяця з дня вручення заяви, ОСОБА_3 змушена буде звернутись до суду із позовом про його примусове виселення. Вказана заява була направлена приватним нотаріусом на адресу ОСОБА_1 05 листопада 2015 року та вручена особисто 07 листопада 2015 року.

09 вересня 2015 року ОСОБА_3 звернулась до начальника Яремчанського МВ УМВС України в Івано-Франківській області із заявою, в якій просила вжити заходів щодо її чоловіка ОСОБА_1 , який час від часу зловживає спиртними напоями та вчиняє із нею конфлікти в ході яких ображає її нецензурними словами та погрожує фізичною розправою. Останній конфлікт мав місце 03 вересня 2015 року.

За змістом висновку Яремчанського МВ УМВС України в Івано-Франківській області від 09 вересня 2015 року за результатами перевірки, проведеної за заявою ОСОБА_3 встановлено, що остання тривалий час проживає разом із ОСОБА_1 і між ними періодично виникають конфлікти під час яких ОСОБА_1 ображає дружину нецензурними словами та погрожує фізичною розправою, останній конфлікт відбувся 03 вересня 2015 року. У своєму поясненні ОСОБА_1 вказав, що він зрідка зловживає спиртними напоями та на підставі ревнощів вчиняє скандали із дружиною. Із урахуванням викладеного прийнято рішення притягнути ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 173-2 КУпАП.

28 вересня 2015 року ОСОБА_3 повторно звернулась до начальника Яремчанського МВ УМВС України в Івано-Франківській області із заявою, в якій просила притягнути до відповідальності її чоловіка ОСОБА_1 , який на протязі останніх чотирьох місяців майже постійно вчиняє конфлікти із нею та їх неповнолітньою дитиною як за місцем проживання, так і в інших місцях, в ході яких ображає та погрожує фізичною розправою, не один раз шарпав. Останній конфлікт відбувся 28 вересня 2015 року біля 11 год. на сувенірному ринку в центрі с. Поляниця в ході якого ОСОБА_1 застосував до неї фізичне насильство, погрожував розправою, вирвав із рук телефон, ображав нецензурною лайкою, перевертав стіл із продукцією та погрожував все побити.

Із висновку Яремчанського МВ УМВС України в Івано-Франківській області від 29 вересня 2015 року вбачається, що за результатами перевірки, проведеної за заявою ОСОБА_3 від 28 вересня 2015 року встановлено, що остання тривалий час проживає разом із ОСОБА_1 і між ними періодично виникають конфлікти під час яких ОСОБА_1 ображає дружину нецензурними словами та погрожує фізичною розправою, останній конфлікт відбувся 28 вересня 2015 року за місцем роботи заявниці на сувенірному ринку. У своєму поясненні ОСОБА_1 вказав, що 28 вересня 2015 року у нього відбулась сварка із дружиною, оскільки остання на протязі трьох днів не приходила додому. В ході сварки він висловлював нецензурну лексику, проте фізичною розправою не погрожував та за верхній одяг її не шарпав. Неповнолітня ОСОБА_5 у своїх поясненнях вказала, що 27 вересня 2015 року близько 17.30 год. її батько прийшов додому в компанії двох жінок та трьох чоловіків, всі вони були у п`яному вигляді та весь вечір розпивали алкоголь у будинку, батько сказав не розказувати про це матері, але вона зателефонувала та все їй розповіла, після чого втекла з дому до неї та більше не поверталась. Із урахуванням викладеного прийнято рішення притягнути ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 173-2 КУпАП.

Постановою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 27 листопада 2015 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 173-2 КУпАП за фактом вчинення домашнього насильства відносно дружини ОСОБА_3 , що мав місце 28 вересня 2015 року у с. Поляниця на території сувенірного ринку та накладено на нього стягнення у виді громадських робіт на строк 30 годин.

05 квітня 2016 року ОСОБА_3 звернулась до начальника Яремчанського ВП ГУНП в Івано-Франківській області із заявою, в якій вказала, що протягом шести місяців разом із неповнолітньою донькою не проживає у власному житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 , оскільки там проживає її колишній чоловік ОСОБА_1 , який зловживає спиртним, застосовує відносно неї фізичне насильство, після розлучення погрожує розправою, таким чином не допускає її із донькою до помешкання, оскільки вона не може ризикувати здоров`ям доньки та її психологічним станом.

Згідно з висновком Яремчанського ВП ГУНП в Івано-Франківській області від 05 квітня 2016 року опитаний в ході проведеної за заявою ОСОБА_3 перевірки ОСОБА_1 вказав, що з моменту розірвання шлюбу у жовтні 2015 року разом із ОСОБА_3 не проживає, періодично приходить відвідати свою неповнолітню доньку, яка проживає разом із заявницею. За результатами розгляду даної заяви ОСОБА_1 винесено офіційне застереження про недопустимість протиправної поведінки.

Відповідно до довідки № 24, виданої виконавчим комітетом Поляницької сільської ради 13 квітня 2018 року, ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_2 .

З акту обстеження матеріально-побутових умов, складеного депутатом Поляницької сільської ради Маджарин А. М. 13 квітня 2018 року, вбачається, що ОСОБА_1 проживає у будинку за адресою АДРЕСА_2 , займається веденням господарства, робить поточні ремонти будинку, обробляє землю, сплачує комунальні послуги. До складу його сім`ї входять ОСОБА_3 (розлучені) та ОСОБА_5 (донька).

За змістом характеристик від 01 грудня 2015 року та 16 квітня 2018 року за підписом Поляницького сільського голови, ОСОБА_1 проживає за адресою АДРЕСА_1 та зарекомендував себе з позитивної сторони. Бере активну участь у житті села, спиртні напої та наркотичні засоби не вживає.

Відповідно до заповіту від 02 лютого 2003 року, посвідченого секретарем Поляницької сільської ради Тимофій Н. І. та зареєстрованого у реєстрі за № 2, ОСОБА_4 , 1928 року народження, заповіла усе належне їй на день смерті на праві власності майно, в тому числі земельну ділянку та гроші, що знаходяться на ощадній книжці за № 6996 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Звертаючись до суду із позовом про визнання цього заповіту удаваним, ОСОБА_1 посилався на те, що фактично між ним та заповідачкою існувала домовленість про укладення договору довічного утримання.

Статтею 1247 ЦК України встановлено загальні вимоги до форми заповіту, за якими заповіт повинен складатися у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, має бути особисто підписаний заповідачем (якщо особа не може підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу). Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статей 744, 749 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Договір довічного утримання потребує волевиявлення обох сторін та обов`язкової його нотаріальної форми посвідчення (стаття 745 ЦК України). Також договір довічного утримання, за яким передається у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації.

Отже, за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Встановивши, що у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про відсутність у ОСОБА_4 волевиявлення на безоплатну передачу майна ОСОБА_1 , суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання заповіту недійсним як удаваного договору довічного утримання.

Крім того, та обставина, що ОСОБА_1 допомагав ОСОБА_4 матеріально та доглядав її, не свідчить, що між нею та ОСОБА_1 існувала попередня домовленість про фактичне укладення померлою договору довічного утримання. Також суд першої інстанції виходив з відсутності доказів такого догляду і надання допомоги.

Згідно із заповітом від 01 жовтня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В. І., ОСОБА_4 заповіла усе належне їй на день смерті на праві власності майно, де б воно не знаходилось та з чого б не складалось ОСОБА_3 . За змістом заповіту нотаріусом при його посвідченні було встановлено особу заповідачки та перевірено її дієздатність, а також роз`яснено зміст статей 1241, 1307 ЦК України. Заповіт записаний нотаріусом зі слів ОСОБА_4 та до підписання прочитаний вголос заповідачкою і власноручно підписаний нею у присутності нотаріуса.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого відділом ДРАЦС Яремчанського міського управління юстиції в Івано-Франківській області 09 грудня 2015 року, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

28 жовтня 2013 року державним нотаріусом Яремчанської міської державної нотаріальної контори Мотрук Н. Д. видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом за реєстром № 1359, № 1363, № 1368, відповідно до яких ОСОБА_3 згідно заповіту від 01 жовтня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В. І., є спадкоємцем майна ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадщина на яку видані вказані свідоцтва складається: із житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , загальною площею 113,4 кв.м., житловою площею 35,0 кв.м., який належав померлій на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Поляницької сльської ради 15 листопада 2005 року на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 13 від 15 квітня 2005 року та зареєстрованого в Коломийському МБТІ 30 листопада 2005 року, номер запису:44 в книзі:1; із земельних ділянок площею 0,2140 га, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та площею 2,000 га призначеної для ведення особистого селянського господарства, які розташовані в с. Поляниця ур. Прелуки та належали померлій на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку серії ІФ №051003 та ІФ №051004, виданих Поляницькою сільською радою на підставі рішення від 17 січня 2005 року №110, зареєстрованих в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі 01 липня 2005 року за №010529800793, та №010529800794, кадастрові номери земельних ділянок: 2611092001:22:002:0315 та 2611092001:26002:0316.

Згідно із частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до частини четвертої статті 207 ЦК України, якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.

Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту від 01 жовтня 2008 року оскільки вважав, що під час укладення заповіту ОСОБА_4 була у безпорадному стані через свою хворобу, нічого не бачила, знаходилася під дією лікарських препаратів у стані психічного розладу, волевиявлення її не було вільним, а її підпис у заповіті є підробленим.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, повно встановивши обставини справи, дослідивши і надавши правову оцінку всім зібраним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки ОСОБА_1 не надав належних та достатніх доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 не могла самостійно прочитати вказаний заповіт та підписати його, то його позовні вимоги про визнання заповіту недійсним, є необґрунтованими та недоведеними.

При цьому суд першої інстанції посилався на показання свідків, які підтвердили, що ОСОБА_4 за життя у 2005-2006 роках була проведена операція на очах та вона погано бачила. При цьому за висновком спеціаліста № 2 від 12 липня 2019 року після проведе них оперативних втручань гострота її зору станом на 20 травня 2006 року становила на праве око: -0,2, на ліве: -0,4, дані щодо гостроти її зору в 2008 році в медичних документах відсутні (том 2 а.с. 129-131), а тому суд обґрунтовано вважав, що ОСОБА_1 не надано доказів тому, що заповідачка на момент посвідчення заповіту через вади зору не могла самостійно прочитати текст заповіту та підписати його.

Також суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів тому, що підпис під заповітом виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою й, оскільки із клопотанням про призначення відповідної експертизи він не звертався, обґрунтовано вважав, що волевиявлення заповідача у момент складення заповіту було вільним та усвідомленим, оскільки вона могла читати та підписуватися.

Оскільки у заповіті зазначено, що ОСОБА_4 , перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, усвідомлючи значення своїх дій, діючи добровільно, попередньо ознайомлена з вимогами чинного законодавства щодо недійсності правочинів, підтвердивши, що заповіт не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про вільне волевиявлення спадкодавця.

Колегія суддів вважає, що наявність заповіту, складеного та посвідченого у встановленому законом порядку, свідчить про вчинення оспорюваного заповіту в момент, коли ОСОБА_4 усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними, що не може бути підставою для визнання цього правочину недійсним.

Враховуючи, що судом не встановлено підстав для визнання заповіту ОСОБА_4 від 02 лютого 2003 року удаваним договором довічного утримання та визнання недійсним заповіту від 01 жовтні 2008 року, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про скасування свідоцтв про право на спадщину за заповітом та визнання за ОСОБА_1 права власності на усе належне ОСОБА_4 на момент смерті майно.

Звертаючись до суду із своїм позовом, ОСОБА_3 обрала способом захисту порушеного права визначене статтею 391 ЦК України усунення перешкод у користуванні майном.

Відповідно до вказаної норми права власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Таким чином, цивільне законодавство визначає усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном як спосіб захисту речових прав.

Як убачається із позовних вимог та матеріалів справи, ОСОБА_3 як власник житлового будинку АДРЕСА_1 позбавленаправа користуванняцим майном,оскільки черезпостійну протиправнута агресивнуповедінку ОСОБА_1 ,який залишивсяпроживати вцьому будинкупісля розірванняшлюбу,вона булавимушена покинутижитло тавинаймати інше.При цьому способом захисту своїх прав позивачка обрала усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідачаіз належногоїй домоволодіннябез наданняіншого житлата зобов`язання ОСОБА_1 не чинитиїй перешкодв користуванніжитловим будинкомта господарськимиспорудами.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 в якому проживає відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 та який чинить їй перешкоди у користуванні належним нерухомим майном і вказана обставина підтверджується неодноразовими зверненнями позивачки до поліції з приводу вживання відповідачем спиртних напоїв за місцем проживання в тому числі й із незнайомими особами, вчинення конфліктів в ході яких він ображає її, погрожує фізичною розправою в зв`язку із чим вона вимушена була покинути своє житло.

Зазначені обставини також підтверджуються постановою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 27 листопада 2015 року якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за фактом вчинення домашнього насильства відносно ОСОБА_3 .

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для зобов`язання ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_3 перешкод у користуванні майном відповідають фактичним обставинам справи, а рішення суду в цій частині ухвалене на підставі наявних у матеріалах справи доказах.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Приведені в апеляційній скарзі доводи зазначені висновки суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При вирішенні справи судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального права, порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено, що у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

РішенняЯремчанськогоміського судувід 28листопада 2022року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 30 березня 2023 року.

Судді В. М. Барков

В. А. Девляшевський

Є. Є. Мальцева