Рішення

від 10.03.2023 по справі 911/1481/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" березня 2023 р.,

м. Київ

Справа № 911/1481/22

Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Смоляк М.Д., розглянувши в порядку загального позовного провадження

позов керівника Вишгородської окружної прокуратури (07301, м. Вишгород, вул. Кургузова, буд. 5, код ЄДРПОУ Київської обласної прокуратури 02909996)

в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (01196, місто Київ, площа Лесі Українки, буд. 1, Код ЄДРПОУ 00022533)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Глібівка (01014, місто Київ, вул. Болсуновська, будинок 4, офіс 2, Код ЄДРПОУ 44462220)

за участю Державного підприємства "Димерське лісове господарство" (07313, Київська обл., Вишгородський р-н, село Катюжанка, вулиця Шевченка, будинок 1, код ЄДРПОУ 00992036) в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також повернення їх на користь держави,

за участю представників:

прокуратури: Лук`янчук Андрій Вікторович;

позивача: ОСОБА_1 ;

відповідача: не з`явились;

третьої особи: не з`явились,

ВСТАНОВИВ:

Процесуальний перебіг розгляду справи

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява №2Г-22 від 19.08.2022 керівника Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю Глібівка про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також повернення їх на користь держави.

Перевіривши вказану заяву суд прийняв її до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Ухвалою від 07.09.2022 призначено підготовче судове засідання у справі на 10.10.2022. Цією ж ухвалою суд встановив строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі. Також суд, за клопотанням позивача, залучив до участі у справі Державне підприємство "Димерське лісове господарство" в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача.

Через підвищену небезпеку для працівників суду та учасників процесу 10.10.2022, враховуючи інтенсивний ракетний обстріл міста Києва, зокрема його центральної частини, безпечно здійснювати розгляд справи у судовому засіданні не видавалось за можливе. Тож судом було знято з розгляду справи, що були призначені до розгляду на 10.10.2022.

Таким чином, враховуючи наведені вище обставини, з метою надання можливості сторонам реалізувати своє право належного доступу до правосуддя, суд призначив іншу дату розгляду справи та повідомив про це учасників провадження ухвалою від 13.10.2022. Датою проведення наступного судового засідання стало 31.10.2022.

У судове засідання 31.10.2022 з`явились представники прокуратури та третьої особи. До суду надійшли клопотання третьої особи про ознайомлення та про відкладення розгляду справи у зв`язку з необхідністю подання письмових пояснень у справі. Суд задовольнив клопотання третьої особи, надав можливість останній подати письмові пояснення у справі. З цих підстав, суд відклав підготовче засідання на 21.11.2022 на 15:00.

Третьою особою були подані письмові пояснення у справі. З огляду на відсутність відзиву у справі засідання 21.11.2022 було відкладене судом на 19.12.2022 з одночасним встановленням відповідачу нового строку для подання відзиву на позовну заяву до дня наступного засідання.

В день проведення засідання 19.12.2022 були присутні представники прокуратури та третьої особи. В судовому засіданні суд, задля надання відповідачу доступу до судочинства, повторно відклав розгляд справи на 17.01.2023 на 15:10.

У судовому засіданні 17.01.2023, що відбулось за участі представників прокуратури та третьої особи, з огляду на закінчення строків відведених для проведення підготовчого провадження, суд констатував необхідність переходу до розгляду справи по суті у порядку статті 185 ГПК України. Тож судом закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 21.02.2023.

Суд у судовому засіданні 21.02.2023, з огляду на неявку відповідача та для надання йому можливості з`явитись у судове засідання, відклав розгляд справи по суті на 10.03.2023 на 15:00.

Суд констатує, що для повідомлення відповідача у справі було вжито достатньо заходів з направлення йому поштової кореспонденції, яка в результаті була повернута до суду без вручення з огляду на закінчення термінів зберігання відправлення у відділеннях поштового зв`язку, що підтверджується наявними у справі матеріалами.

У засіданні 10.03.2023 суд, заслухавши заключні виступи учасників справи та дослідивши докази, прийняв рішення у справі.

Обгрунтування заявлених позовних вимог

Прокуратура при поданні позову стверджувала, що розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 11.07.2008 за номерами 492, 494 та 482, якими безоплатно передано земельні ділянки у власність фізичним особам для ведення особистого селянського господарства, прийняті з порушеннями земельного та лісового законодавства, оскільки спірні земельні ділянки відносяться до земель лісового фонду, а тому вони підлягають поверненню у державну власність.

Тому, були заявлені наступні позовні вимоги:

усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та обтяжень № 61955535 від 30.11.2021, № 61964740 від 01.12.2021, № 61948994 від 30.11.2021 з одночасним припиненням права приватної власності ТОВ "Глібівка" (код ЄДРПОУ 44462220) на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3221882200:19:222:0083, 3221882200:19:222:0087, 3221882200:19:222:0079;

усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісового фонду з кадастровими номерами 3221882200:19:222:0083, 3221882200:19:222:0087, 3221882200:19:222:0079, шляхом їх повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Глібівка" (код ЄДРПОУ 44462220).

У позові вказано, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3221882200:19:222:0028, 3221882200:19:222:0029, 3221882200:19:222:0030, що передавались у власність розпорядженням № 492, були в подальшому продані ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 на підставі договорів купівлі продажу № 1178, 1204, 1233 у власність ОСОБА_5 . Наведені земельні ділянки були об`єднані в одну земельну ділянку з кадастровим номером 3221882200:19:222:0083 площею 5,9998 га. ОСОБА_5 отримав відповідний державний акт на право власності на цю ділянку серії ЯЖ № 872745.

Земельні ділянки з кадастровими номерами 3221882200:19:222:0031, 3221882200:19:222:0032, 3221882200:19:222:0033, 3221882200:19:222:0034, 3221882200:19:222:0033, що передавались у власність розпорядженням № 494, були продані ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , на підставі договорів купівлі продажу землі від 05.11.2008 за номерами 1181,1187,1212 та від 10.11.2008 за номерами 1272, 1281 у власність ОСОБА_5 . Наведені земельні ділянки були об`єднані в одну земельну ділянку з кадастровим номером 3221882200:19:222:0087 площею 9,9994 га. ОСОБА_5 отримав відповідний державний акт на право власності на цю ділянку серії ЯЖ № 872744.

Прокуратура вказала, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3221882200:19:222:0001, 3221882200:19:222:0002, 3221882200:19:222:0003, 3221882200:19:222:0004, 3221882200:19:222:0005 об`єднані в одну земельну ділянку № 3221882200:19:222:0079. Наведені ділянки передавалися у власність ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації № 482. Згодом були продані ОСОБА_16 , з огляду на що і об`єднані в одну ділянку. ОСОБА_16 отримано державний акт на право власності на об`єднану земельну ділянку з кадастровим номером 3221882200:19:222:0079 серії ЯЖ № 872735.

В позові прокуратура зазначила, що розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації № 957 від 31.07.2009 змінено функціональне використання земельних ділянок з кадастровими номерами 3221882200:19:222:0083, 3221882200:19:222:0087, 3221882200:19:222:0079.

Земельні ділянки з кадастровими номерами 3221882200:19:222:0083, 3221882200:19:222:0087 передані ОСОБА_5 у власність ТОВ "Глібівка" (рішення про державну реєстрацію № 61955535 від 30.11.2021, № 61964740 від 01.12.2021). А земельна ділянка з кадастровим номером 3221882200:19:222:0079, згідно акту приймання-передачі нерухомого майна від 23.11.2021 передана ОСОБА_16 у власність ТОВ "Глібівка" (рішення про державну реєстрацію № 61948994 вiд 30.11.2021).

Прокуратура стверджує, що в силу положень ст. ст. 19, 55, 57, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України (в редакції станом на 11.07.2008) спірні земельні ділянки відносилися до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалися для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. За словами прокуратури, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Тож прокуратура вважає, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення наведеного вище пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.

За інформацією ДП "Димерське лісове господарство", що подана у листі № 01-341 від 15.04.2021, копія якого наявна у матеріалах справи, земельні ділянки з кадастровими номерами 3221882200:19:222:0083, 3221882200:19:222:0087, 3221882200:19:222:0079 накладаються на землі лісового фонду Кам`янського лісництва. Погодження на вилучення вказаних лісових ділянок підприємство не надавало. В цьому ж листі ДП "Димерське лісове господарство" вказало, що місце розташування земельних ділянок з кадастровими номерами 3221882200:19:222:0001, 3221882200:19:222:0002, 3221882200:19:222:0003, 3221882200:19:222:0004, 3221882200:19:222:0029, 3221882200:19:222:0030 3221882200:19:222:0031 встановити не можливо у зв`язку з відсутністю вище зазначених кадастрових номерів у Публічній кадастровій карті.

У позові прокуратура вказує, що за інформацією наданою Українським державним проектним виробничим об`єднанням «Укрдержліспроект» та наданого ним фрагменту публічної кадастрової карти України межі земельних ділянок з кадастровими номерами: 3221882200:19:222:0083, 3221882200:19:222:0087, 3221882200:19:222:0079 накладаються на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні ДП «Димерське лісове господарство», а саме на 72 квартал Кам`янського лісництва ДП «Димерське лісове господарство».

Прокуратура стверджує, що за проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Димерський лісгосп» 2007 року за матеріалами лісовпорядкування 2003 року земельні ділянки з кадастровими номерами: 3221882200:19:222:0083, 3221882200:19:222:0087, 3221882200:19:222:0079 є частково земельними ділянками лісогосподарського призначення, покриті лісовою рослинністю. Також, згідно з проектом організації та розвитку лісового господарства Димерського лісового господарства 2015 року за матеріалами лісовпорядкування 2014 року, земельні ділянки з кадастровими номерами: 3221882200:19:222:0087, 3221882200:19:222:0079 3221882200:19:222:0083, частково є земельними ділянками лісогосподарського призначення, покриті лісовою рослинністю.

Право користування ДП «Димерське лісове господарство» землями лісогосподарського призначення у межах кварталу 72 Кам`янського лісництва відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України на час вибуття спірних земельних ділянок з власності держави та постійного користування ДП «Димерське лісове господарство» підтверджується планшетом № 6 лісовпорядкування 2003 року, планом лісонасаджень Кам`янського лісництва ДП «Димерське лісове господарство» за матеріалами лісовпорядкування 2003 року, проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Димерське лісове господарство» 2007 року (за матеріалами лісовпорядкування 2003 року).

І прокуратура, і ДП "Димерське лісове господарство" переконані, що право постійного користування ДП "Димерське лісове господарство" землями лісогосподарського призначення у виділах 26, 32 кварталу 72 Кам`янського лісництва відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України на даний час та на час підписання актів приймання-передачі нерухомого майна, а саме спірних земельних ділянок у власність ТОВ "Глібівка" підтверджується планшетом № 5 Кам`янського лісництва лісовпорядкування 2014 року, планом лісонасаджень Кам`янського лісництва ДП "Димерське лісове господарство" за матеріалами лісовпорядкування 2014 року, проектом організації та розвитку лісового господарства ДП "Димерське лісове господарство" 2015 року (за матеріалами лісовпорядкування 2014 року).

Враховуючи, що спірні земельні ділянки відносились до земель державної власності лісогосподарського призначення, вказує прокуратура, розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 11.07.2008 № 492, від 11.07.2008 № 494, від 11.07.2008 № 482 про передання земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства, якими фактично змінено цільове призначення земель лісогосподарського призначення, та якими припинено право власності держави, в особі Київської обласної державної адміністрації, на землі лісового фонду, прийняті з перевищенням наданих законом повноважень без згоди землекористувача.

Прокуратура зазначила, що процедура вилучення земельних лісових ділянок, а також зміна їх цільового призначення потребує обов`язкового погодження органу з питань лісового господарства. У позові зазначено, що проект землеустрою щодо зміни цільового призначення ділянок переданих 11.07.2008 розпорядженнями Вишгородської районної державної адміністрації відсутній.

На думку прокуратури рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав приватної власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3221882200:19:222:0083, 3221882200:19:222:0087, 3221882200:19:222:0079 за ТОВ "Глібівка" має бути скасовано в судовому порядку з одночасним припиненням речових прав ТОВ "Глібівка" на оспорювані земельні ділянки відповідно до ст.ст. 16, 391 Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України, ст.ст. 26, 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Третя особа ДП "Димерське лісове господарство" повністю погодилась з доводами прокуратури та також вказала, що вилучення земель лісогосподарського призначення з передачею їх у власність громадян було заборонено з огляду на положення Земельного та Лісового кодексів України.

Висновки господарського суду

Перш за все, суд вважає за необхідне, зупинитися на питанні представництва прокуратурою інтересів держави. Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

У відповідності до ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Враховуючи, що відповідне обґрунтування підставності здійснення представництва інтересів держави прокурором визначено в позові, яке судом визнано обґрунтованим, та яке цілком узгоджується з вимогами, що ставляться до питань представництва прокурором інтересів держави суд виходить із того, що звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави відповідає приписам ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 ГПК України, оскільки прокуратура звернулася за поновленням прав держави в особі позивача, який не вживав жодних заходів щодо повернення спірних земельних ділянок на користь держави в розумний строк.

За статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції України унормовано, що Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно абзацу 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до стаття 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 2 Земельного кодексу визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

В силу статті 3 Лісового кодексу України лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Лісові відносини, що виникають при використанні землі, надр, вод, а також відносини щодо охорони, використання й відтворення рослинного та тваринного світу, не врегульовані цим Кодексом, регулюються відповідними законодавчими актами.

При розгляду спору по суті, суд першочергово зважає, що позовні вимоги ґрунтуються на тому, що спірні земельні ділянки відносились до земель лісового фонду та тому до них мають бути застосовані наведені у позові положення Лісового кодексу України.

Відповідно до копій розпоряджень від 11.07.2008 за номерами 492, 494 та 482 Вишгородської районної державної адміністрації, яким розглядалось подання Управління земельних ресурсів у Вишгородському районі Київської області, всі земельні ділянки, що вилучені із земель запасу Глібівської сільської ради це пасовища, вкриті чагарниками, заболочені. Відсутні жодні зазначення щодо того, що ці земельні ділянки були вкриті лісом, зайняті багаторічними насадженнями, відносились до лісів першої групи, лісів з особливим режимом лісокористування (лісопарки, лісопаркові частини зелених зон, протиерозійні ліси).

Водночас, це зовсім не впливає на відношення цих земель до лісового фонду, оскільки в силу чинної на момент видання наведених розпоряджень статті 5 Лісового кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Належність певних земельних ділянок до земель лісового фонду на думку прокуратури можуть підтверджуватися планшетами лісовпорядкування. Суд зауважує, що в першу чергу до уваги суду беруться планшети лісовпорядкування та інші картографічні матеріали надані спільно з позовом, що датовані раніше 2008 року задля вирішення питання щодо належності цих ділянок до лісового фонду в момент прийняття розпоряджень та законності прийняття цих розпоряджень відповідно до положень Земельного та Лісового законодавства.

Суд, дослідив відповідні картографічні матеріали та з`ясував, що у планшеті № 6 лісовпорядкування 2005 року Кам`янського лісництва наведене картографічне подання виділів лісництва, їх розмежування, співвідношення між собою та візуальне подання окремих ділянок. В нижній частині цього планшету вказано, що дозвіл надано "Укрдержліспроект" 14.02.2007, а межі погоджено з начальником відділу земельних ресурсів. Масштаб 1:10000. Деталізованої інформації, що впливає на важливі для справи обставини, зокрема співвідношення будь яких виділів, кварталів зі спірними земельних ділянками зазначений планшет не містить.

Тож судом досліджено план лісонасаджень Кам`янського лісництва за лісовпорядкуванням 2003 року в масштабі 1:20000, що містить в собі здебільшого інформацію про основні елементи лісу (види та типи насаджень) за кольоровим розмежуванням відповідно до поданої легенди карти. На плані також наявна відмітка про дозвіл до друку від 14.02.2007.

Жодних відомостей про вилучення будь-яких ділянок 72 кварталу Кам`янського лісництва з відання лісогосподарського підприємства до суду не подано. Тож суд приймає вказані твердження прокуратури та констатує наявність 72 кварталу лісництва напередодні прийняття оскаржуваних розпоряджень.

Суд також погоджується з тим, що відповідно до зафіксованих у планшеті № 5 лісовпорядкування 2014 року відомостей виділи 32 та 26 дійсно відносяться до 72 кварталу Кам`янського лісництва. В той же час, наданий до суду протокол другої лісовпорядної наради від 14.04.2005, та план організації та розвитку лісового господарства, в контексті письмових пояснень учасників справи, вказують на те, що земельні ділянки 72 кварталу Кам`янського лісництва з 2003 року перебували у розпорядженні лісового господарства та не піддаватися змінам.

Зрештою, суд звертає особливу увагу учасників провадження на лист № 698 від 28.08.2021 ВО "Укрдержліспроект", що поданий разом з позовом, до якого доданий фрагмент з публічної кадастрової карти з нанесеними межами кварталів та таксаціних виділів. З копії наданого до суду фрагменту вбачається, що всі три спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3221882200:19:222:0083, 3221882200:19:222:0087, 3221882200:19:222:0079 дійсно частково накладаються на виділи 32 та 26, що перебувають в межах 72-го кварталу Кам`янського лісництва за матеріалами лісовпорядкування. Більше того, незначною мірою ці ділянки пересікаються також з кварталом 75.

Дуже важливим є те, що відповідно до цього фрагменту з публічної кадастрової карти наданого з листом № 698 від 28.08.2021 ВО "Укрдержліспроект", близько половини площі спірних ділянок виходять за межі і 72-го і 75-го кварталів лісництва. Водночас, суд не може достеменно встановити, які з архівних земельних ділянок (до їх об`єднання) входили до меж лісництва до 2008 року, а які перебували за його межами. Зважаючи на неможливість співставлення картографічних матеріалів з певними архівними земельними ділянками, які були передані фізичним особами без належного дотримання лісового та земельного законодавства, без погодження з лісогосподарським підприємством або тих, які такого погодження не вимагали в силу їх неналежності до земель лісового фонду, суд позбавлений можливості встановити, яка частина цих ділянок має бути піддана під відповідний критерій їх оцінювання в контексті чинного на момент передання їх фізичним особам у 2008 році законодавства. Жодна з активних сторін провадження не подала таких доказів або не зазначила доводів, які б надали суду більш розлогі і конкретні роз`яснення з цього питання.

Разом з цим, суд не має достатньо відомостей про те, які з цих земельних ділянок, що поєднують в собі і земельні ділянки лісового фонду, і земельні ділянки, що не входять до меж віддання лісового господарства дійсно змінили своє цільове призначення без дотримання земельного законодавства. Можливість задоволення позовних вимог судом виникає лише якщо буде у повній мірі, точно та чітко надано суду можливість дослідити кожну з переданих розпорядженнями Вишгородської районної державної адміністрації від 11.07.2008 земельних ділянок. У разі встановлення, що певна земельна ділянка дійсно відносилась та досі має стосунок до земель лісового господарства у тих межах, що подані у картографічних матеріалах суд міг би у належному порядку, повною мірою розглянути вимоги прокуратури та, у разі потреби, повернути державі ті земельні ділянки, на які поширювалось право користування та розпорядження лісовим господарством.

Тож спірні земельні ділянки опинились у приватній власності відповідача наступним чином: спочатку вони були безоплатно приватизовані фізичними особами, згодом відчужені іншим особам, в результаті ці особи об`єднали придбані ділянки та продали їх ТОВ "Глібівка".

Правовідносини пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності становлять "суспільний" і "публічний" інтерес, про це зазначалось прокуратурою у позовній заяві. Прокуратура, заявляючи негаторний позов про усунення перешкод, які створює відповідач у користуванні та розпорядженні земельними ділянками держави, вказує, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень Земельного та Лісового кодексу України не пов`язане з позбавленням володіння та порушенням права власності держави чи відповідної громади. Передусім до суду не подано доказів, які б свідчили саме про перешкоджання відповідачем у будь-якому вигляді здійснення права користування чи розпорядження земельними ділянками державою в особі позивача.

Суд враховує те, що негаторний та віндикаційний позови є взаємовиключними між собою. В той же час позов містить вимогу усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом їх повернення на користь держави, тобто така вимога містить елементи як негаторного позову так і віндикації.

Слід звернути увагу на те, що землі лісового фонду можуть перебувати у приватній власності. Тому в разі їх незаконного вибуття з державної чи приватної власності та подальшого відчуження ефективним є віндикаційний позов, і до таких спорів застосовується позовна давність.

В контексті цього необхідно звернути увагу на правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, де вказано, що володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

В цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказує, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.

Тому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі N 368/1158/16-ц (провадження N 14-140цс18), на яку посилається Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постанов Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі N 369/6892/15-ц (провадження N 14-96цс18), від 07.11.2018 року у справі N 488/5027/14-ц (провадження N 14-256цс18, розділ 1.5.4).

Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі N 653/1096/16-ц (провадження N 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду частково відступила від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.

Відповідно до пункту 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Велика Палата Верховного Суду в цій же постанові у пунктах 187-188 вказала, що можливість віндикації майна, його витребування від особи, яка незаконно або свавільно заволоділа ним, має нормативну основу в національному законодавстві. Зокрема, пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, а статтею 387 ЦК України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння. Зазначені положення є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування - передбачуваними. Віндикація майна, його витребування в особи, яка незаконно або свавільно порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.

За вказаних обставин, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння, суд доводить до відома прокуратури, що нею обраний неефективний спосіб захисту, оскільки за державною не було зафіксовано право власності на три спірні земельні ділянки, що утворені шляхом об`єднання інших, менших ділянок. В той же час відповідач має відповідне право власності, що підтверджується, зокрема, відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, витяги з яких надані прокуратурою разом з позовною заявою.

У позові не заявлено вимоги про скасування чи визнання недійсним рішення про об`єднання земельних ділянок чи рішень про зміну цільового призначення земельних ділянок, про поновлення становища, яке існувало до порушення. Тож можливість задоволення такого позову та ефективного його виконання також ускладнюється. У разі заявлення віндикаційного позову, який безумовно постав би ефективним способом захисту, нівелюється необхідність оскарження проміжних етапів переходу земельних ділянок з власності від одних осіб до інших та решти дій стосовно цієї ділянки.

Водночас, обраний неефективний спосіб захисту не постає для суду першочерговою і єдиною підставою для відмови у задоволенні позову.

Знову ж таки, суд повертається до того, що у позовній заяві прокуратура самостійно посилається на те, що за проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Димерський лісгосп» земельні ділянки з кадастровими номерами: 3221882200:19:222:0083, 3221882200:19:222:0087, 3221882200:19:222:0079 є частково земельними ділянками лісогосподарського призначення, покриті лісовою рослинністю.

Лише частина кожної з цих ділянок налягає на межі підвідомчі лісовому господарству. При задоволенні поданого позову про усунення перешкод у користуванні та володінні майном шляхом визнання недійсним рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень шляхом повернення земельних ділянок на користь держави було б перевищено право держави втручатися в право власності відповідача, з огляду на те, що на час прийняття рішення у суду немає достатніх відомостей про протизаконність відчуження всіх часток земельної ділянки, які були утворені шляхом об`єднання інших. Суд зважає на те, що внаслідок втручання у право власності відповідача, останній понесе надмірний тягар.

Кожна земельна ділянка наділена відповідним кадастровим номером має певні межі та координати у просторі. При об`єднанні ділянок колишні координати земельних ділянок були вилучені з кадастрової карти, перенесені в архів та одночасно була утворена інша земельна ділянка з більшою площею. Для наявності можливості виконання рішення суду, у разі існування підстав для задоволення позову прокуратури, потрібно повернутися до попереднього стану, коли ці ділянки були розділені, та, якщо будуть відповідні правові підстави, повернути їх або частину з них, яка незаконно надана первісному власнику (фізичним особам), на користь держави. З огляду на те, що прокуратурою заявлено негаторний позов про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, суд не може підтвердити право володіння державою іншою ділянкою (частиною ділянки), наявність якого не було доведено прокуратурою. Суду не надано відомостей про те, що ділянки фізичних осіб, які не накладаються на землі лосового фонду, теж були надані з порушенням положень чинного на той момент законодавства.

Таким чином суд, розглядаючи позовну заяву, акцентує увагу учасників справи на відсутності у суду повноважень замість позивача чи прокуратури вирішувати питання обрання належного способу захисту, який би дав змогу досягти ефективного розгляду справи. Також основоположним є те, що в силу статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи. Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.

Задля безпідставного пригнічення прав та інтересів відповідача, що набув у власність спірні земельні ділянки у визначеному законом порядку, придбавши їх у осіб, які набули це право власності раніше, з огляду на необхідність дотримання принципу пропорційності втручання держави у право приватної власності суд відмовляє у задоволенні позову. Підсумовуючи, слід зазначити, що доводи, які на думку позивача, прокуратури та третьої особи є достатніми для задоволення позову, посилання на норми земельного та лісового законодавства мають бути узгоджені з реальними обставинами задля досягнення всеохоплюючого розгляду справи. Суд може встановлювати певні обставини у разі, якщо сторони подадуть достатньо доказів для цього. В протилежному випадку, суд є обмеженим, адже рішення суду не може грунтуватися на припущеннях.

Згідно абзацу 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином задля порушення цих основоположних конституційних принципів, суд діє лише в межах наданих повноважень та розглядає вимоги позивача в заявлених ним межах. Також рішення господарського суду за своєю суттю має бути належним чином документально підтверджене.

Керуючись наведеною вище статтею статтею 14 Конституції України суд зауважує, що право власності на землю гарантується державою. Воно набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Суд за наведених вище обставин не може втручатися в гарантоване конституцією право власності відповідача на землю у разі відсутності достатніх підстав для цього.

Також, важливою є наступна обставина: у разі якщо судом виявлено ознаки незаконності передачі земельних ділянок в певній частині перед судом постає питання яким чином здійснити передачу індивідуально визначеної земельної ділянки на користь держави у тих межах, що перебувають під відданням лісового господарства (тобто частково). Це питання постає щодо всіх трьох спірних земельних ділянок, які об`єднані одними позовними вимогами. Прокуратурою та позивачем не надано пропозицій, яким чином таке рішенням могло б бути виконане без розділення цих земельних ділянок на декілька частин. За таких обставин суд не може ані конкретизувати у резолютивній частині рішення межі у яких кожна земельна ділянка підлягала б поверненню у володіння держави, ані розділити ці земельні ділянки навпіл чи повернути їх до попереднього стану. Тож рішення про часткове задоволення таких позовних вимог не може бути ні прийняте, ні виконане.

Суд також звертає увагу на положення статті 41 Конституції України, відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Цією ж статтею Конституції України визначено, що примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

У позовній заяві прокуратура досить точно наводить практику Європейського Суду з Прав Людини щодо втручання в право на мирне володіння майном. Прокуратура звернула увагу, що принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про Захист Прав Людини та Основоположних Свобод, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.

Тож, якщо останній набувач земельних ділянок буде визнаний судом добросовісним набувачем йому відповідно до Конституції України належатиме право отримати відшкодування вартості витребуваного державою майна. На цей момент ні позивач, ні прокуратура увагу не звертає. Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обгрунтованої компенсації. Суд прагне забезпечити справедливе поновлення прав усіх осіб, якщо вони або ті, хто їх представляє, доведуть, що їх право чи інтерес були порушені. Але відновлення прав одних осіб не може відбуватися за рахунок пригнічення прав інших осіб виходячи за межі розуміння терміну пропорційності та повинно співвідноситися з принипами розумності та справедливості.

Відтак, суд повністю відмовляє у задоволенні позову, з огляду на відсутність достатніх для його задоволення підстав, на неможливість досягти належного поновлення прав держави на спірні ділянки у спосіб, що визначений у позовних вимогах, а також з огляду на те, що задоволення цього позову призведе до необґрунтованого втручання у право власності відповідача стосовно частин належних йому земельних ділянок, які поєднують в собі ділянки фізичних осіб (перших набувачів) та не накладаються на лісові землі і не накладались на них на момент надання цих ділянок фізичним особам та межі яких неможливо встановити за наявних у справі матеріалів.

Суд констатує, що питання про призначення у справі експертизи з метою визначення меж земельних ділянок, що надавались фізичним особам та їх конфігурацій ні позивач ні прокуратура перед судом не порушували так само як і не надавали відповідних експертних досліджень.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

В силу частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог, витрати прокуратури та позивача залишаються за заявниками.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 31.03.2023.

Суддя А.Ф. Черногуз