Постанова

від 03.04.2024 по справі 911/1481/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/1481/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 (головуючий - Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р.) і рішення Господарського суду Київської області від 10.03.2023 (суддя Черногуз А.Ф.) у справі

за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Глібівка»,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державного підприємства «Димерське лісове господарство»

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також повернення їх на користь держави

(за участю представників: прокурор - Костюк О.В., відповідача - Соколик Д.І.)

Фактичні обставини

1. Розпорядженнями Вишгородської районної державної адміністрації (далі - Вишгородська РДА) від 11.07.2008 № 492, № 494 та № 482 у власність 13-ти фізичним особам безоплатно передано 13 земельних ділянок з кадастровими номерами 3221882200:19:222:0028, 3221882200:19:222:0029, 3221882200:19:222:0030, 3221882200:19:222:0031, 3221882200:19:222:0032, 3221882200:19:222:0033, 3221882200:19:222:0034, 3221882200:19:222:0035 3221882200:19:222:0001, 3221882200:19:222:0002, 3221882200:19:222:0003, 3221882200:19:222:0004, 3221882200:19:222:0005 для ведення особистого селянського господарства.

2. Вказані земельні ділянки у 2008 році були відчужені фізичними особами на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які у подальшому об`єднали ці земельні ділянки у три земельні ділянки з кадастровими номерами 3221882200:19:222:0083, 3221882200:19:222:0087 (належать ОСОБА_1 ) та 3221882200:19:222:0079 (належить ОСОБА_2 ) (далі - спірні земельні ділянки).

3. Розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 31.07.2009 № 957 змінено функціональне використання спірних земельних ділянок.

4. Спірні земельні ділянки у 2021 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були відчужені у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «Глібівка» (далі - ТОВ «Глібівка», відповідач) (рішення про державну реєстрацію речових прав за ТОВ «Глібівка» № 61955535 від 30.11.2021, № 61964740 від 01.12.2021, № 61948994 вiд 30.11.2021).

Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову

5. Керівник Вишгородської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ТОВ «Глібівка» про усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпорядження спірними земельними ділянками шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з одночасним припинення права власності відповідача на ці ділянки, а також повернення спірних земельних ділянок на користь держави в особі позивача.

6. Позов мотивований тим, що спірні земельні ділянки частково належать до земель державної власності лісогосподарського призначення і накладаються на землі лісового фонду, що перебувають у постійному користуванні Державного підприємства «Димерське лісове господарство». У зв`язку з чим Вишгородська РДА порушила вимоги земельного законодавства при безоплатній передачі у власність громадян земельних ділянок лісогосподарського призначення (без попереднього вилучення у постійного землекористувача, без зміни цільового призначення земель лісового фонду), внаслідок чого було протиправно припинено право власності держави на землю та безпідставно змінено цільове призначення земель лісового фонду. Отже, кінцевий набувач ТОВ «Глібівка» незаконно реєстрував за собою право приватної власності на зазначені земельні ділянки державної власності.

Узагальнений зміст та обґрунтування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

7. Рішенням Господарського суду Київської області від 10.03.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2023, у позові відмовлено повністю.

8. Суди констатували неможливість встановлення на підставі наданих доказів того, яка саме частина спірних земельних ділянок станом на 2008 рік перебувала в межах Кам`янського лісництва Державного підприємства «Димерське лісове господарство», тобто належала до земель лісового фонду.

9. При цьому, за висновками судів прокурор обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, з огляду на встановлені обставини того, що держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду з позовом, не є володільцем спірних земельних ділянок, тому в такому випадку захист цього порушеного права може відбуватися шляхом подачі віндикаційного позову - про витребування земельних ділянок з фактичного володіння кінцевого набувача, за яким на даний час зареєстровано право власності на спірні земельні ділянки.

Касаційна скарга

10. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, з касаційною скаргою звернувся прокурор, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, ухвалити нове рішення про задоволення позову прокурора повністю.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

11. Суди попередніх інстанцій порушити норми статей 2, 3, 76-79, 86, 236, 269 ГПК України, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, а саме статей 15, 16, 328, 330, 373, 387, 391, 658 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права, викладених у:

- постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, відповідно до яких право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам;

- постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 № 653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 07.04.2020 № 372/1684/14, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, відповідно до яких заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісового та водного фонду (перехід до них володіння цими землями), стосовно яких діє чітка заборона на вилучення, зміну цільового призначення та надання у користування, є неможливим;

- постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16-ц, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, відповідно до яких протиправне зайняття земельної ділянки державного лісового фонду або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом;

- постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, відповідно до яких згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм;

- постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, а також у постанові Верховного Суду від 27.10.2020 у справі № 381/375/19 відповідно до яких, з огляду на приписи статей 387, 388 ЦК України помилковими є висновки суду першої інстанції щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об`єднані. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

Позиція відповідача у відзиві на касаційну скаргу

12. Законними та обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що з огляду на принцип реєстраційного посвідчення права володіння нерухомим майном, прокурор обрав неефективний спосіб захисту прав, а тому слід погодитись з висновками судів про відмову в позові з цієї підстави. У зв`язку з чим касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів сторін та судів попередніх інстанцій

13. За частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

14. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

15. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

16. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

17. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

18. Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

19. Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

20. Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та інших, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

21. Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

22. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).

23. З позовної заяви прокурора, вбачається, що предметом спору є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для усунення перешкод державі в особі Київської обласної державної адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження спірними земельними ділянками.

24. При цьому підставою позовних вимог прокурора є порушення вимог земельного законодавства прийняттям у 2008 році Вишгородською РДА рішення про безоплатну передачу у власність громадян 13 земельних ділянок лісогосподарського призначення та подальшою реєстрацією права власності на зазначені земельні ділянки за відповідачем згідно з договорами купівлі-продажу земельних ділянок.

25. Прокурор у позовній заяві наголошує на неможливості виникнення у відповідача права приватної власності на спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення, оскільки вони частково відносяться до лісового масиву, що перебуває у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства.

26. Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

27. Суд касаційної інстанції зауважує, що висновки Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах мають перевагу над висновками касаційних судів у складі Верховного Суду, оскільки відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом. Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 у справі № Б-23/75-02 (Б-7346/2-19).

28. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

29. У справі № 488/2807/17 (постанова від 18.01.2023, на яку, у тому числі здійснено посилання прокурором в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК) Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання про належні способи захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, навела висновки, за змістом яких, зокрема:

- серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном;

- витребування спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення з володіння кінцевого набувача треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставі статей 387-388 ЦК України власником з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на відповідну ділянку ("книжкове володіння") (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 56));

- факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина 1 статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67));

- заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, оскільки воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 64));

- метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07.11.2018 у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 37));

- однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є, зокрема, судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням;

- у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого володіння суд витребує це майно від відповідача, який незаконно ним володіє, на користь позбавленого володіння позивача-власника. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини 2 статті 16 ЦК України);

- власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 71));

- визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 72));

- держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина 1 статті 317 ЦК України). Тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевої набувачки. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. Після того власник може ставити питання про захист прав від порушень, які не пов`язані із позбавленням його володіння спірною земельною ділянкою.

30. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій, з огляду на встановлені фактичні обставини у справі, про що зазначено вище, з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, у тому числі викладених у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 щодо питання про належні способи захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, дійшли обґрунтованого висновку про обрання прокурором неналежного способу захисту порушеного права, з огляду на встановлені обставини того, що держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду з позовом, не є володільцем спірних земельних ділянок, але як власник має право володіння нею, тому в такому випадку захист цього порушеного права може відбуватися шляхом подачі позову про витребування таких ділянок з володіння кінцевого набувача.

31. З огляду на викладене, доводи, наведені прокурором у касаційній скарзі щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій при вирішенні спору положень статей 15, 16, 328, 330, 373, 387, 391, 658 ЦК України, та неврахування цими судами висновків щодо питання про належні способи захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, у тому числі від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 04.07.2018 № 653/1096/16-ц, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, оскільки такі висновки судами попередніх інстанцій було враховано та правильно застосовано до спірних правовідносин.

32. Оскільки, як зазначалося вище, висновки Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах мають перевагу над висновками касаційних судів у складі Верховного Суду, викладених з відповідного питання, суд касаційної інстанції не приймає до уваги посилання прокурора в касаційній скарзі на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3574/17, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16-ц, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, відповідно до яких протиправне зайняття земельної ділянки державного лісового фонду або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом.

33. Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц відступила від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 04.02.2020 у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17 про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями, та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим.

34. Крім того, у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.02.2020 у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17, також сформульований висновок про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень Земельного кодексу України та Лісового кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду погодилася з цим висновком по суті та зауважила, що у зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

35. Натомість у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій установлено наявність за відповідачем державної реєстрації права власності на спірні земельні ділянки, що за наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не є підставою для застосування статті 391 ЦК України.

36. Отже, висновки судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, не суперечать і висновкам, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

37. Не знайшли також свого підтвердження доводи прокурора щодо неврахування судами попередніх інстанцій при вирішенні спору принципу jura novit curia ("суд знає закони"), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, про врахування якого зазначалося, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду, на які послався прокурор в касаційній скарзі (пункт Постанови 11).

38. Як установлено судами попередніх інстанцій, прокурор під час розгляду справи наполягав на тому, що матеріально-правовою підставою у цих спірних правовідносинах є саме положення статті 391 ЦК України, отже суди попередніх інстанцій, розглянувши позов у межах предмета і підстав заявленого позову, дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог.

39. Разом із тим, суди зауважили, що у цьому випадку за встановлених фактичних обставин справи належним способом захисту порушеного права власності на земельну ділянку є подання саме віндикаційного позову до добросовісного набувача, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.

40. З огляду на те, що підставою для відмови в позові стало обрання прокурором неефективного способу захисту прав, Верховний Суд відхиляє, як нерелевантні, посилання прокурора на неврахування судами висновків Верховного Суду в постановах від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 27.10.2020 у справі № 381/375/19.

41. Отже, наведена прокурором підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

42. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

43. Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

44. Звертаючись із касаційною скаргою, відповідач в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.

45. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.

Розподіл судових витрат

46. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 і рішення Господарського суду Київської області від 10.03.2023 у справі № 911/1481/22 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.